Саміт Україна-ЄС в Києві: повний текст спільної заяви 27.04.2015 в 18:39


Заява з 20 пунктів висловлює підтримку Україні.


У Києві завершився саміт Україна-ЄС, за результатами якого було підписано спільну заяву.

Як уже повідомлялося, в ньому сторони підтвердили єдність позицій щодо політики Росії проти України, закликали звільнити всіх незаконно утримуваних полонених. Також за підсумками саміту в понеділок стало відомо, що Євросоюз має намір відправити в Україну цивільну місію для "оцінки потреб" України, за результатами якої стане зрозуміло, якої додаткової допомоги потребує Україна. Також ЄС висловив готовність виділити Україні ще 70 млн євро для чорнобильського проекту "Укриття". У той же час, президент Європейської ради Дональд Туск в черговий раз підкреслив, що країни Євросоюзу навіть не розглядають можливості направити в Україну військову місію ЄС, про яку не раз просила українська сторона, включаючи президента Порошенка.

1. 17-ий Саміт Україна – ЄС відбувся у м.Київ 27 квітня 2015 року. Європейський Союз був представлений Президентом Європейської Ради Дональдом Туском та Президентом Європейської Комісії Жан-Клодом Юнкером. Україна була представлена Президентом Петром Порошенком. Це був перший Саміт у рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, імплементація якої становитиме визначальний крок у процесі поглиблення політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС на основі поваги до спільних цінностей та їх ефективного поширення.

2. Лідери привітали проведення вільних та справедливих президентських і парламентських виборів в Україні у 2014 році, під час яких український народ скористався своїм правом обирати власне майбутнє і які ознаменували собою важливий крок у прагненнях України зміцнити свій демократичний розвиток відповідно до своїх міжнародних зобов'язань. Лідери відзначили безпрецедентну громадську підтримку політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС, а також її демократичних прагнень. Вони згадали трагічні події початку 2014 року та вшанували пам'ять всіх тих, хто віддав своє життя. Вони знову підтвердили спільну мету побудувати демократичну, стабільну та процвітаючу країну з гарантованими правами людини та основоположними свободами для усіх її громадян і підтвердили прихильність України до розбудови глибокої та стійкої демократії й ринкової економіки. Лідери визнали європейські прагнення України і привітали її європейський вибір, як визначено в Угоді про асоціацію.

3. Лідери привітали підписання і початок тимчасового застосування відповідних частин Угоди про асоціацію та прогрес у підготовці до тимчасового застосування ПВЗВТ з 1 січня 2016 року. Вони підкреслили важливість якнайшвидшої ратифікації Угоди про асоціацію державами-членами ЄС відповідно до їхніх внутрішніх процедур. Активізація процесу реформ матиме вирішальне значення з точки зору політичної асоціації та економічної інтеграції України з ЄС.

4. Лідери привітали рішучу відданість амбітному процесу реформ, визначених в українській "Стратегії – 2020", Програмі Уряду та Коаліційній угоді. Вони також привітали пакет допомоги з боку ЄС Україні в її зусиллях у започаткуванні цього оновленого процесу реформ, а також створення Групи підтримки України в ЄС та Консультативної місії ЄС з реформування сектору цивільної безпеки України. У цьому контексті лідери привітали оновлення Порядку денного асоціації як важливого спільно узгодженого інструменту для сприяння імплементації та моніторингу Угоди про асоціацію.

5. Вони привітали перші заходи щодо впровадження реформ, вжиті Україною в ключових сферах, зокрема конституційну реформу, децентралізацію, боротьбу з корупцією, реформу системи судочинства, реструктуризацію енергетичного сектору та покращення бізнес-клімату. Лідери наголосили, що імплементація цих реформ матиме ключове значення та повинна швидко забезпечити подальші конкретні результати. Зокрема, вони привітали: - започаткування роботи Конституційної Комісії; - прогрес у процесі децентралізації (ухвалення законів про добровільне об'єднання територіальних громад та про співробітництво територіальних громад, внесення змін до Податкового та Бюджетного кодексів); - перегляд законодавства про громадське мовлення; - ухвалення пакету антикорупційного законодавства, включаючи державну Антикорупційну стратегію на 2014-2017 роки, законодавства про прокуратуру, систему судочинства та статус суддів; - призначення Директора Національного антикорупційного бюро; - внесення на розгляд Парламенту законопроектів про державну службу, зокрема на рівні органів місцевого самоврядування; - ухвалення Закону про Рахункову палату України, законодавства про державну допомогу, внесення змін до законодавства про державні закупівлі, підвищення прозорості у діяльності підприємств, що перебувають у державній власності; - триваючу реформу тарифів та цін на енергоносії, ухвалення нового законодавства про ринок газу відповідно до зобов'язань у рамках Енергетичного Співтовариства, внесення на розгляд Парламенту законопроекту про національних регуляторів ринку газу та електроенергії; - прогрес у скороченні кількості регуляторних та ліцензійних вимог з метою спрощення ведення підприємницької діяльності.

6. Лідери погодилися з необхідністю подальшого прискорення реформ з ключових системних питань, зокрема: - завершення впровадження інклюзивної конституційної реформи з метою створення передумов для поглибленої реформи судочинства, децентралізації та ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду; - вчасне завершення реформи відповідної законодавчої бази напередодні виборів до органів місцевого самоврядування; - боротьба з корупцією та запобігання їй за допомогою відповідних інституцій і незалежних розслідувань, а також шляхом створення Національного центру запобігання корупції; - підвищення рівня прозорості, відповідальності та незалежності системи судочинства; - професіоналізація та деполітизація системи державної служби, включаючи органи місцевого самоврядування; - реструктуризація енергетичного сектору відповідно до вимог Третього енергетичного пакету, зокрема розділення функцій НАК "Нафтогаз України", посилення уваги до проблем енергоефективності; - реформа сектору цивільної безпеки; - модернізація системи управління державними фінансами шляхом прозорішої системи державних закупівель, покращеного фіскального менеджменту та посиленого зовнішнього аудиту.

7. У цьому контексті лідери привітали організацію Україною Міжнародної конференції з підтримки України наступного дня після Саміту, що дозволить Україні донести до відома широкої світової громадськості прогрес у реалізації реформ та обговорити з міжнародною спільнотою наступні кроки у процесі здійснення реформ та необхідні заходи з їх підтримки.

8. Лідери привітали зобов'язання Європейського Союзу та європейських фінансових інституцій, представлені у березні 2014 р., щодо надання Україні фінансової підтримки у розмірі 11 млрд. євро з метою підтримки політичної, економічної та фінансової стабілізації в Україні. На цей час вже було виділено 6 млрд. євро у формі кредитів і грантів, включаючи нещодавно погоджену додаткову третю програму макрофінансової допомоги Україні у розмірі 1,8 млрд. євро та перерахування минулого тижня останнього траншу у розмірі 250 млн. євро в рамках попередньої програми макрофінансової допомоги. Лідери домовилися щодо якнайшвидшого укладення Меморандуму про взаєморозуміння та Кредитної угоди стосовно третьої програми макрофінансової допомоги, що уможливить надання Україні першого траншу вірогідно вже до середини 2015 року.

9. Лідери повторно наголосили на своєму рішучому засудженні явного порушення суверенітету і територіальної цілісності України в результаті актів агресії з боку російських збройних сил, починаючи з березня 2014 року. Ці дії є прямим порушенням Статуту ООН і Гельсінського заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 року, а також конкретних зобов'язань РФ поважати суверенітет і територіальну цілісність України в рамках Будапештського меморандуму від 1994 року та двостороннього Договору про дружбу, співробітництво і партнерство від 1997 року.

10. Лідери знову підтвердили своє рішуче засудження незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та м.Севастополь, яку вони не визнаватимуть. Зіткнувшись із цим триваючим порушенням суверенітету, незалежності й територіальної цілісності України та міжнародного права, вони підтвердили свою рішучість у повному обсязі проводити політику невизнання, у тому числі шляхом обмежувальних заходів, і закликали держави-члени ООН поважати Резолюцію Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй № 68/262 від 27 березня 2014 року. Вони підтвердили свою глибоку стурбованість з приводу безперервного нарощування військової присутності й погіршення ситуації з правами людини на Кримському півострові, у тому числі придушення свободи слова та переслідування осіб, що належать до меншин, у тому числі кримських татар. Вони закликають до надання повного, вільного і безперешкодного доступу до Автономної Республіки Крим та м.Севастополь міжнародних суб'єктів у галузі прав людини.

11. Сторона ЄС підтвердила свої зобов'язання рішуче підтримувати єдність, суверенітет, незалежність та територіальну цілісність України. Лідери підкреслили свою рішучу підтримку зусиль, спрямованих на деескалацію та політичне врегулювання, яке ґрунтується на повазі до незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, зокрема у рамках Нормандського формату. Вони висловили свою повну підтримку Мінським домовленостям, включаючи Комплекс заходів від 12 лютого 2015 року, підтриманий Резолюцією Ради Безпеки ООН № 2202 від 17 лютого 2015 року.

12. Лідери закликали всі сторони швидко та в повній мірі імплементувати Мінські домовленості й виконувати свої зобов'язання та підкреслили, у зв'язку із цим, відповідальність влади Росії. Вони закликали до негайного звільнення всіх заручників та осіб, які незаконно утримуються, включаючи Надію Савченко. У цьому контексті вони висловили свою повну підтримку Спеціальній моніторинговій місії ОБСЄ, а також зусиллям Спеціального представника Діючого голови ОБСЄ у Тристоронній контактній групі. Лідери закликали всі сторони співпрацювати з органами міжнародного розслідування та кримінально-процесуальних заходів з метою притягнення до відповідальності тих, хто причетний до збиття літака рейсу MH17.

13. Лідери взяли до відома Висновки Європейської Ради від 19 березня 2015 року щодо обмежувальних заходів ЄС проти Російської Федерації.

14. Лідери наголосили на необхідності протидіяти триваючій дезінформаційній кампанії Росії та погодилися щодо потреби посилити свої відповідні стратегічні комунікаційні зусилля.

15. Лідери висловили жаль з приводу масштабної гуманітарної кризи. Україна висловила подяку ЄС та його державам-членам за значний обсяг наданої гуманітарної допомоги. Лідери домовилися активізувати свої зусилля з надання допомоги для задоволення потреб постраждалого внаслідок конфлікту населення, незалежно від місця їхнього перебування, а також обговорили перспективи більш активного використання ресурсів, що надаються міжнародним співтовариством. Вони домовилися про необхідність надання соціальної допомоги внутрішньо переміщеним особам у коротко- й довгостроковій перспективі, а також про вдосконалення механізму координації й усунення наявних правових та адміністративних перешкод для безперешкодного надання міжнародної гуманітарної допомоги тим, хто її потребує.

16. Лідери привітали прогрес у тристоронніх консультаціях між Україною, ЄС і Російською Федерацією щодо постачання газу з Росії в Україну з метою підвищення безпеки газопостачань для України та її громадян, а також забезпечення стабільного, достатнього й безперебійного транзиту газу до ЄС. Підкресливши важливість міцнішого енергетичного партнерства між Україною та ЄС, включаючи сферу безпеки атомної енергетики, враховуючи міжнародні зобов'язання, лідери висловили готовність продовжувати співробітництво між Україною та ЄС у сфері невідкладного реформування енергетичного сектору України, спільної модернізації та експлуатації української газотранспортної системи та підземних газових сховищ, забезпечення газопостачань з Європи в Україну, а також особливо привітали прийняття нового Закону про ринок природного газу. Вони погодилися надалі співпрацювати з метою сприяння інтеграції ринків, у тому числі шляхом розвитку інтерконекторів і укладення стандартних угод про поєднання газотранспортних систем між операторами газотранспортної системи України і сусідніх держав-членів ЄС.

17. Лідери очікують на початок тимчасового застосування положень щодо поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі (ПВЗВТ) між Україною та ЄС з 1 січня 2016 року, а також на позитивний вплив від її створення. Вони також наголосили на важливості продовження тристоронніх консультацій щодо імплементації ПВЗВТ між Україною та ЄС у конструктивному дусі, використовуючи наявні для договірних сторін ПВЗВТ гнучкості.

18. Лідери підтвердили свою відданість наміру досягти спільної мети безвізових поїздок за умови виконання визначених у Плані дій щодо лібералізації ЄС візового режиму для України передумов для добре контрольованого та безпечного пересування осіб. Вони привітали досягнутий Україною прогрес, наголошуючи на необхідності повного й ефективного виконання всіх критеріїв та підкреслюючи у зв'язку з цим важливість очікуваного оприлюднення до Ризького саміту наступної доповіді про прогрес у виконанні Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.

19. Лідери привітали поглиблення співробітництва Україна – ЄС, особливо з проведенням першого засідання Ради асоціації, яка визначила інституційні рамки посиленого співробітництва, а також з підписанням угоди про асоційовану участь України в програмі ЄС "Горизонт 2020". Лідери позитивно оцінили поглиблення міжлюдських контактів, зокрема шляхом участі України в програмі "Еразмус+", яка підтримує мобільність студентів, академічне співробітництво та молодіжні обміни. Крім того, вони привітали прагнення обох сторін до асоційованої участі України в Програмі ЄС "Творча Європа", Програмі Євратому з досліджень та навчання (2014-2018) та Програмі ЄС з підвищення конкурентоспроможності малих і середніх підприємств (COSME 2014-2020). Лідери підтвердили важливість укладення Угоди між Україною та ЄС про Спільний авіаційний простір, як зазначено в Угоді про асоціацію, у найскоріший можливий термін у 2015 році.

20. Лідери обмінялися думками щодо міжнародних та регіональних питань, особливо у світлі очікуваного Саміту ініціативи "Східне партнерство" у м.Рига та перегляду Європейської політики сусідства. Вони відзначили важливість відновлення конструктивного залучення до мирного врегулювання придністровського конфлікту, належним чином враховуючи переговори з урегулювання у форматі "5+2". Лідери привітали роль Місії Європейського Союзу з прикордонної допомоги Молдові та Україні у розвитку системи управління кордоном та реформуванні прикордонних і митних служб України, вітаючи продовження мандату Місії на наступний дворічний період до грудня 2017 року. Вони також висловили задоволення зростанням кількості приєднань України до заяв ЄС у рамках Спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП), а також участю України у 2014 році у Військово-морській операції під проводом ЄС (EUNAVFOR – Сомалі "Аталанта") та бойових тактичних групах ЄС. Лідери привітали започаткування переговорів щодо укладення Адміністративної угоди між Міністерством оборони України та Європейською оборонною агенцією. За підсумками саміту президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер пообіцяв, що більше відстрочки виконання угоди по асоціації Україна-ЄС не буде.

БГ: Дуже і дуже важлива подія для України, що відбувся цей саміт і саме в Києві. Це і солідарність, і майбутня матеріальна поміч нам як у війні з зовнішньою агресією, так і з реформами в середині країни.

2БГ: Ще і ще раз заявляю для всіх, кому цікава моя позиція, що я був, є і залишаюсь противником входження України в НАТО як повноправного члена навіть за умови війни з РФ, як і проти повноправного членства України в ЄС, тому мене не турбують всі ті дипломатичні "ігрища" сказав - не сказав. Україні потрібен технологічний та правовий європейський рівень державного функціювання, а не приєднання до ЄС на правах "бідного родича". Україна - самодостатня світова країна!
І мені начхати на всі Європи, Азії та Америки разом узяті, бо у мене є свій головний центр Всесвіту - моя Україна!

Наукова бібліотека Львівського національного університету імені Івана Франка


До 80-річчя від дня народження української письменниці Галини Гордасевич (1935-2001)

Галина Гордасевич народилася 31 березня 1935 року в місті Крем’янці на Тернопільщині у родині священика Леоніда Гордасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство поетеси пройшло на Рівненщині під час воєнних лихоліть. Навчалася в Острозькому педучилищі. У шістнадцятирічному віці була заарештована і засуджена на 10 років таборів, як було написано у вироку: “…за складання націоналістичних віршів і антирадянську агітацію серед студентів”.

Звільнившись через неповних три роки, приїхала в Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Навчалася в школі робітничої молоді. Вступила до Донецького Індустріального інституту, потім – на театральне відділення культосвітнього училища.

Працювала в Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгуртка в Ханжонково, друкарем в Донецькій обласній друкарні.

У середині шістдесятих років знову почала писати вірші, трохи пізніше – прозу і критичні статті. 1971 року закінчила Літературний інститут ім. М. Горького у Москві, член Національної спілки письменників України (з 1983 р.).

У 1990 р. переїхала до Львова. Померла у Львові 11 березня 2001 року, похована у Крем’янці 13 березня 2001 року.

За фахом Галина Гордасевич – професійний письменник. Брала участь у русі дисидентів, була членом оргкомітетів і делегатом установчих з’їздів Товариства української мови, Народного Руху України та Демократичної партії України.

Лауреат літературного конкурсу “Шістдесятники” за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького у галузі критики та ім. Валерія Марченка у галузі публіцистики за 1997 р.

Авторка поетичних збірок “Веселки на тротуарах”, “Наречена сонця”, “Високе полум’я дня”, “Слід зірниці”, книжок прози “Відцвіла шипшина”, “Твій тихий дім”, “Двадцять років і один день”, “Прекрасні імена жіночі”, а також публіцистичної книги “Письма к другу” і літературних портретів українських поетес “Силуети поетес” та ін.

ЗІБРАННЯ КНИГ

    Гордасевич Г. Веселки на тротуарах : лірика / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1966. – 76 с.
Це перша поетична збірка донецької поетеси Галини Гордасевич. Перші її вірші друкувалися
у рівненській газеті 1951 року, згодом – у газетах “Радянська Донеччина”, “Радянська Україна”,
“Літературна Україна” та ін. Збірка приваблює ніжною і вдумливою лірикою…

    Гордасевич Г. Наречена сонця : поезії / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1976. – 63 с.

Життя – одвічний пошук, одвічний неспокій. Таке творче кредо ліричного героя цієї збірки.
Сенс існування він бачить у відкритті нового…

    Гордасевич Г. Високе полум’я дня : поезії / Галина Гордасевич. – [Київ : Радянський письменник, 1980]. – 77 с.
У нових віршах поетеси органічно зливаються ліричне начало
і філософська глибина думки, оспівуються краса людських стосунків, вірне кохання, багатство рідної природи.

    Гордасевич Г. Слід зірниці : лірика / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1986. – 126 с.

До нової збірки української поетеси з Донецька ввійшли вірші, написані за останні роки.
У них – любов до рідної землі, роздуми про соціальні явища, віра в чесність і добро
як визначальну суть людських стосунків.

    Гордасевич Г. Відцвіла шипшина : повість та оповідання / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник,    1974. – 184 с.

У центрі повісті “Смак осіннього яблука” – активна, залюблена в життя дівчина Оля. Духовно сильна, стійка, здатна впливати на інших героїня, незважаючи на її важку недугу, стає прикладом для кожного, втіленням незрадливості, стійкості…

Не менш цікавими героями багаті й оповідання, що увійшли до цієї книги.

    Гордасевич Г. Твій тихий дім : повість та оповідання / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1980. – 178 с.

Питання людської порядності, чесності, вірності, людського щастя стоять у центрі уваги авторки. Виходячи з ідейних, морально-етичних й естетичних позицій часу, автор намагається художньо осмислити сьогодення, відобразити духовний світ радянської людини.

    Гордасевич Г. Двадцять років і один день : повісті, оповідання / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1984. – 237 с.

Героїнею майже усіх повістей та оповідань, вміщених у збірці, є сучасна жінка, її повсякденне життя, зустрічі, почуття, сподівання і мрії.

    Гордасевич Г. Двадцять років і один день : повісті / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас,1985. – 152 с.

До книги, виданої до 50-річчя української письменниці, увійшли повісті авторки, у яких порушуються морально-етичні проблеми, показуються наші сучасники у праці, в побуті… Твори позначені сюжетною пружністю, відзначаються глибоким проникненням у психологію героїв.

    Гордасевич Г. Прекрасні імена жіночі : повісті / Галина Гордасевич. – Донецьк : Донбас, 1990. – 208 с.

Донецька письменниця працює у різних жанрах, вона – авторка прозових і поетичних збірок, книги літературних портретів сучасних українських поетес “Силуети поетес” і збірки публіцистичних есе “Письма к другу”.

У новій книзі багато авторської уваги присвячено жінкам, їхньому душевному світові, їхнім надіям, радощам і болям. Про становлення людської особистості – повість “Лідія, донька Люськи”. Темі кохання присвячено повісті “Прощання з Ізольдою”, “Озеро, про яке ніхто не знав”, “Сукня для нареченої”.

    Гордасевич Г. Силуети поетес : літературні портрети / Галина Гордасевич. – Київ : Радянський письменник, 1989. – 246 с.

Прочитавши цю книгу, читач глибше осягне поезію багатьох авторів-жінок, зокрема Тамари Коломієць, Ганни Світличної, Ліни Костенко, Ірини Жиленко, Наталі Кащук та інших. Кожна розповідь побудована таким чином, аби читач перейнявся повагою, симпатією до творчих особистостей, краще зрозумів світ, який їх оточує, клопоти, які їм болять. Відчув у поезіях музику, колір, світло, простір, як відчуває все це авторка книги.

    Гордасевич Г. Вибране сином : поезії / Галина Гордасевич ; упоряд. Богдан Гордасевич. – Львів : Сполом, 1999. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли кращі ліричні, історичні та патріотичні вірші 33-річного творчого доробку.

    Гордасевич Г. І сказав Ісус : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі релігійні вірші з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується світлій пам’яті двох прекрасних українок, що передчасно трагічно пішли з життя: Аллі Горській та Соломії Павличко.

    Гордасевич Г. Рядок з літопису : поезії / Галина Гордасевич ; [упоряд. Богдан Гордасевич]. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі вірші на історичну тему з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується видатній діячці української діаспори в Канаді, письменниці Лесі Храпливій-Щур.

    Гордасевич Г. Ера України : поезії / Галина Гордасевич ; [упоряд. Богдан Гордасевич]. – Львів : Сполом, 2000. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі вірші на патріотичну тему з її багаторічного творчого доробку. Книга присвячується сонячному голосу українського радіоефіру, журналістці Еммі Бабчук.

    Гордасевич Г. Соло для дівочого голосу : автобіографічний роман / Галина Гордасевич. – Львів : Добра справа, 2001. – 112 с.

Автобіографічний роман Галини Гордасевич розповідає про стеження, арешти, слідство та перебування письменниці у місцях позбавлення волі у повоєнний період за сталінських репресій.

    Гордасевич Г. Степан Бандера: людина і міф / Галина Гордасевич. – Вид. третє, допов. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 208 с.; іл.

Письменниця Галина Гордасевич намагається повернути знеславлюване ворогами української незалежності ім’я провідника українського націоналістичного руху Степана Бандери. На підставі багатьох джерел, зібраних матеріалів авторка розповідає про конкретні факти його життя, боротьби і смерті.

    Гордасевич Г. Ішла весна по місту : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші веселого та оптимістичного настрою. Книга присвячується найкращій подрузі письменниці – поетесі Тамарі Коломієць.

    Гордасевич Г. Над озером холодної води : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші мінорного та журливого настрою. Книга присвячується видатній співачці України – Ользі Басистюк.

    Гордасевич Г. Сонце, вітер і жінка : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

У збірку поезій відомої української письменниці увійшли найкращі ліричні вірші на тему жіночої долі. Книга присвячується всім жінкам, що мають ім’я Галина.

    Гордасевич Г. Станція Ворожба : поезії / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2001. – 64 с.

Ця поетична книга є віршованою поемою прро одне особисте кохання поетеси в усій його послідовності. Книга присвячується прекрасній драматичній актрисі України – Ларисі Кадировій.

    Нескорена Берегиня : жертви московко-комуністичного терору ХХ століття / [Галина Гордасевич, Богдан Гордасевич]. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2002. – 280 с. ; іл.

Побудована на документальних матеріалах книга “Нескорена Берегиня” – це збірний образ нескореної українки – доньки, дружини, матері, витворений нелюдськи жорстокими умовами московсько-комуністичної тоталітарної системи. Це подорож героїчними долями115 вірних дочок України, які нарівні з чоловіками виявляли незламну мужність і духовну стійкість у боротьбі з підступним ворогом. Тут зустрічаються і широко відомі імена, і ті, які заслуговують бути знаними. Сестри Володимира, Марта та Оксана Бандери, сестри Марина і Феодосія Петлюри, жінка і донька Нестора Махна, Платоніда Хоткевич, Марія Капніст, Зінаїда Тулуб, Марія Сосюра, Галина Гордасевич, Ніна Строката-Караванська, Ніна Вірченко, обидві Наталії – сестра і дружина Головнокомандувача УПА Романа Шухевича, Алла Горська, Надія Світлична, Ірина Калинець – це найкращий цвіт українського народу.

    Гордасевич Г. Українка в світі : переклади світової лірики / Галина Гордасевич. – Львів : ЛА “Піраміда”, 2002. – 128 с.

До збірки увійшли переклади шедеврів світової поезії, здійснені Галиною Гордасевич упродовж її життя. Син письменниці став упорядником і редактором видання, довершивши розпочату нею справу. У збірці – переклади з Едгара Алана По, Федеріко Гарсіа Лорки, Казимира Пшерви-Тетмаєра, Олександра Пушкіна, Анни Ахматової, Гійома Аполінера, Поля Верлена та ін.

http://library.lnu.edu.ua/bibl/index.php?option=com_content&view=article&id=176:-75-1935-2001&catid=58:2008-10-22-10-25-21&Itemid=67

Відзначено ювілейну дату 80-річчя від дня народження відомої української письменниці Галини Гордасевич на її батьківщині - у місті Кремянець.











http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812342
радіо "Культура"
Тема: "Межи мною і вільним світом…". Передачу присвячено Галині Гордасевич, яка багато зробила для українського руху на Донеччині. Гостя - письменниця, журналістка Любов Голота
31 березня 2015 р.

http://schedule.nrcu.gov.ua/grid/channel/period/item-listen-popup.html?periodItemID=812351
Поезія Вірші Г. Гордасевич читає Л.Уласовська.

http://kmbooks.com.ua/book_kmp.php?id=103
Київське видавництво «Країна мрій»  – 2015 рік

Галина Гордасевич

Присвячується всім полеглим
в боротьбі за волю України

Степан Бандера: людина і міф

Видання п’яте, доповнене з додатками

В історії будь-якого народу є постаті, імена яких відомі кожному громадянинові, якими пишаються, яких називають чи то творцями даної держави, чи її визволителями з-під іноземного ярма. Вже навіть за життя ім’я цієї людини можуть оточувати легенди, з десятиліттями і століттями їх число збільшується, аж стає важко відрізнити: де правда, а де вимисел? Який з істориків зараз візьметься стверджувати, що вони справді були на світі – англійський король Артур, французький лицар Роланд чи київський богатир Данило Кожум’яка? Жанна Д’Арк таки історична постать, але чи справді вона врятувала Францію, якщо після її загибелі війна продовжувалась ще цілих 18 років?
І все ж людям потрібні такі історичні приклади патріотизму і високої жертовності. І кожен італієць з гордістю називає ім’я Гарібальді, мексиканці – Панчо Вілья, південноамериканці – Сімона Болівара і т.д. Україна також має свій ряд, який чому б не почати іменами трьох легендарних братів Кия, Щека і Хорива і який не має кінця, бо ж історія України продовжується. Треба лише заповнити прогалини в цьому ряду, поставити на свої місця імена, які були знеславлювані або замовчувані ворогами української незалежності. Одне з таких імен – Степан Бандера.  
Письменниця Галина Гордасевич на підставі багатьох джерел розповідає про Степана Бандеру, про конкретні факти його життя, боротьби і смерті.


В ОДНІЙ ОСОБІ ОБРАЗ ПОКОЛІННЯ

З письменницею Галиною Гордасевич я познайомився давно, років 6 тому під час її роботи над документальною повістю, героями якої був я та Галина Дидик. Знаю багато творів як поетичних, так і прозових, отож коли мені до рук потрапила нова книга Галини Гордасевич «Степан Бандера: людина і міф», то з великою цікавістю прочитав* її. А за короткий час п.Галина попросила мене написати передмову до наступного перевидання книги.
Я готувався до написання передмови, коли сталася трагічна подія: Галина Гордасевич несподівано померла. Відтоді я облишив працю над передмовою, оскільки був розгублений: кому її тепер передати? Але минув якийсь час, я зустрівся з сином письменниці – Богданом Гордасевичем. Він знав про прохання п.Галини, щоб я був автором передмови, і нагадав про дану мною обіцянку, яку я й виконую.
Відпочатку мене приємно вразило те, що Галина Гордасевич взялася за працю над постаттю Степана Бандери. Адже родом вона з Волині і походить з родини, яка мала прихильність до іншого відламу ОУН, що популярно називають «мельниківцями». Тому її праця над портретом Степана Бандери мене спочатку доволі здивувала. Я вчитувався в рядки книги і потім зрозумів, що врешті-решт всі ми, українці, пройшли за минулі 60 років одним і тим самим шляхом боротьби, крові, страждань, а також спільної радості відновлення 10 років тому нашої державної незалежності.
Яке значення зараз має те, що колись одні належали до революційної ОУН, а інші – до ОУН матірної? Адже  вся боротьба між ними – це боротьба за тактику дій! І не було ніяких принципових ідеологічних розбіжностей!
Хто всерйоз цікавився подробицями розламу Організації Українських Націоналістів в 1940 році, той мусить визнати, що як з боку Мельника, так і з боку Бандери робилося все, щоб розлам не наступив. Лише втручання зовнішніх ворожих сил привело до того, що пізніше сталося в ОУН.
Згадаймо, що даючи завдання вбити полковника Євгена Коновальця, саме Сталін наказав  закинути підозріння, що вбивство Вождя – це внутрішня справа ОУН, і, мовляв, нехай вони після того самі одне одному горло по¬перегризають.
Тоді так не сталося, але минуло 2 роки, і чиясь ворожа рука втілила наміри Сталіна. Було кинуто багато взаємних підозрінь і щодо смерті Омеляна Сеника та Миколи Сціборського в м. Житомирі у 1941р., і щодо смерті полковника Романа Сушка в м.Львові у 1944р.
Насправді то були одні й ті самі люди! Лише одні – молоді, запальні, готові у цю ж таки мить кинутись в полум’я революції і, як треба, – віддати своє життя. Без сподівань на заплату, чи навіть подяку.  Вони хотіли здобути все негайно! А були й інші, які казали, що відразу всього бажаного не здобудеш, що потрібна довга копітка праця щодо виховання людей, піднесення рівня їх свідомості з тим, щоб колись, у більш сприятливих умовах, перемогти численних ворогів.
Результатом цього тактичного непорозуміння було те, що одні творили відділи Української Повстанської Армії, йшли в антинімецьке й антирадянське підпілля, де зчепилися не на життя, а на смерть у двобої з ворогом. Інші йшли в німецьку адміністрацію, в  українську поліцію, засновували українські школи та гімназії, культурницькі і спортові товариства. Адже, дійсно, чи можна було віддавати місцеву адміністрацію у руки ворогів, як це зачасту бувало на сході України, – і від того помножувати знущання над народом, щоб в такий злісний спосіб посилити опір німцям? Чи можна було миритися з тим, що не українська, а польська або українська за назвою, але червона за суттю, поліція буде нищити кращих представників нашого народу? Чи можна було в чужі руки віддати виховання наших дітей?
В своїй книзі Галина Гордасевич свідомо наголошує на цьому моменті, і вона зовсім не бачить у цих людях прислужників окупаційної влади, чужинецьких наймитів та зрадників свого народу. Хіба ж не організовані німцями шуцбатальйони та поліція на Волині утворили основу УПА? Це було саме так. Хіба ж не вихована в українських гімназіях  молодь пішла потім у підпілля? Пішла і там довела свій патріотизм.
А ще Галина Гордасевич, донька православного священика, говорить про роль Греко-Католицької церкви як у плані історичному, так і у плані того значення, яке вона мала у піднесенні нашої свідомості за останнє десятиріччя. І велика симпатія відчувається в словах письменниці про Церкву національну, Церкву-страдницю.
При написанні цієї книги авторка розраховувала на читача з Наддніпрянщини, який або нічого не знав про Організацію Українських Націоналістів та її провідників: Євгена Коновальця, Андрія Мельника і Степана Бандеру – або, навіть, гірше того, має абсолютно викривлене поняття про цих людей і тогочасні події. Ось чому проста, спокійна і ненав’язлива мова книги дуже легко і гарно сприймається. Також гарно сприймається і сама постать Степана Бандери: чи то ще молодого юнака, потім – революціонера, а згодом – зрілого політика. Немає тут, як це іноді буває, пустопорожніх патетичних фраз, творення ідола, якому всі мають поклонятися. Нам дається розповідь про тяжкий тернистий шлях людини, непохитної у переконаннях і боротьбі, вірної нації і Організації до останнього подиху.
Тому дуже важливо, що, читаючи цю книгу, ми бачимо ту національну атмосферу, у якій виховувався і формувався Степан Бандера. Тут, власне, і Греко-Католицька церква, і «Пласт», а згодом – ОУН. Стає зрозумілим, чому люди в Організації були саме такі, яким був Степан Бандера (а їх було тисячі й тисячі), а не інакші.
Письменниця Галина Гордасевич показує, на яких ідейно-моральних засадах виховувались молоді націоналісти, що утворили покоління, яким гордиться нація. На чолі цього покоління героїв стояли провідники, одним з яких був Степан Бандера. Ось в тому, на мій погляд, є найбільша заслуга письменниці Галини Гордасевич, що вона зуміла в одній особі змалювати образ цілого покоління.

        Юрій Шухевич,
    політв’язень (31 рік ув’язнення і 10 років cпецпоселення),   син Головного Командиру УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – Тараса Чупринки

(*Насправді книгу прочитали в голос для п. Юрія, який втратив зір під час перебування в ув’язненні, але настільки гідно тримається, що мало хто розуміє, що ця людина бачить все навколо виключно внутрішнім зором. Зрозуміло, що передмову він також надиктував.)



Купуйте!  Пропагуйте! Вивчайте!

Контактні відомості: http://kmbooks.com.ua/index_kmp.php
04074, Україна, м. Київ, вул. Лугова, 9
тел./факс: +380 44 5005291
[email protected]

Йому б виповнилось сьогодні 66, але його нема в живих уже 36 років...

Життєвий шлях

Стежки дитинства

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти…

Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже у три роки він проявив величезну увагу до музики, з цікавістю спостерігаючи за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 році батько композитора разом з іншими жителями Кіцмані добивається, аби в містечку відкрили музичну школу, і п’ятирічний Володя потрапляє в підготовчий клас філії Чернівецької школи №1, де починає оволодівати скрипкою. А в 1956 році іде у перший клас середньої школи. Хлопець проявив неабиякі нахили до гри на скрипці, його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За свою чудову гру Володя отримує від земляків подарунок — гарну справжню німецьку скрипку.

Вчитель хлопця у музичній школі Юрій Візнюк вмовляє батьків продовжити музичну освіту дитини, тож після закінчення шостого класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Але навчання і виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку далеко від батьків позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. В 1964 році Володя створює в школі ансамбль «Буковинка» й пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова». Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Що важливо, пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень.

Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя — один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість, яка невдовзі породить стільки життєвих труднощів та душевного болю. Під час прогулянки парком хтось з хлопців вирішив закинути картуз на гіпсовий бюст Леніна, що й було зроблено. Усвідомивши крамольність такого вчинку, друзі беруться знімати картуза. Але хто знав, що бюст не закріплений? У ході “операції” “вождь” падає, хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб, відкривається «Справа Володимира Івасюка». Відразу постало питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли. Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Сім’я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здає екзамени в медичний інститут і його зараховано на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його “справу”, і 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення.

Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє. Він іде працювати слюсарем на завод «Легмаш». Коли профспілковий діяч Леонід Мельник дізнається, що Володя музикант, то доручає йому створити і вести заводський хор. Невдовзі цей хор починає займати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності, на виступах ансамблю акомпанує сестра Володі Галя, хористи виконують Володині пісні. На хвилі натхнення Івасюк ризикує і під псевдонімом Весняний надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки». Отримує першу премію.


Червона рута — квітка надії

Володя, шкільні рокиЧерез рік за рекомендацією «Легмашу» Володя вступає в Чернівецький медінститут. Він симпатичний усім, його відразу ж обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів «Трембіта», в камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснею «Червона рута». Хоча й до цього було багато пісень про загадкове зілля руту-м’яту, саме «Червоній руті» судилось полонити стільки сердець своєю ліричністю та своїм романтизмом. Коли Володя запропонував показати «Червону руту» й «Водограй» в передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою», з’ясувалось, що нікому виконати жіночу партію, оскільки всі роз’їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового сопрано, вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя впродовж двох тижнів давав життя новій пісні. І ось, 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постала чудові пісні — перший великий тріумф молодого митця.

У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ «Алло, ми шукаємо таланти!» звучить нова Володина пісня «Водограй». Навесні 1972 року починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. І праця, невтомна праця. Створює пісні: «Я — твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви». Незабаром відбулась ще одна важлива подія — його пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 році з «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот-74». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня. Про Володю дуже багато писала польська преса, перекладала й друкувала тексти його пісень. 1974 рік в біографії Івасюка відзначився ще двома моментами: його обирають делегатом ХХІІ з’їзду комсомолу від Львівської області, того ж року він стає студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. Разом з тим йому продовжують надходити листи з найвіддаленіших містечок і сіл СРСР — всі хочуть висловити свою велику і щиру прихильність молодому таланту. Це додає Володимиру ще більшої наснаги. У 1975 році він пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави… Тоді ж був знятий фільм «Пісня завжди з нами», у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володя проводив дуже багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Про цю прикрість Володя не говорив нікому, навіть батькам. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.

Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77», а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта. Як згадує київський звукорежисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії. Тому “гігант” дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов’ю свою “увагу” демонструє “рідна” партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у КПРС, мовляв так йому буде легше . Але громадське життя триває. У 1978 році Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара». Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою «Прапороносці» Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. Про це він дізнається у Хмельницькому. А коли 24 квітня повертається до Львова, то за якимось дзвінком-викликом в обід одягається, йде до консерваторії і більше не повертається. 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова.

Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтара. Це була не бачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам. Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті, яка виходила малим накладом — у «Львівському залізничнику». У ВУЗах призначили саме цього дня комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення з роботи не йти на похорон. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там — для Володі, останні живі квіти його останньої весни.

Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей з усієї країни, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Тріо Маренич на вінку написали:

Спасибі, друже, за любов жагучу
до рідної Вкраїнської землі,
повік твою «Червону руту»
співати будуть солов’ї.

Спереду процесії йшла в національному строї і несла на руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Патика — Оксана. Позаду неї Назарій Яремчук разом із Левком Дутківським несли великий вінок живих білих квітів, надісланий Софією Ротару.

І коли поставили біля ями труну, всі чекали якусь мить: хто вийде на перед і скаже перше слово. Той крок зробив і перше печальне слово мовив Ростислав Братунь. Голос його постійно тремтів і зривався, відчувалося, що хоче сказати те, що знають усі, але ще не час. Коли закінчив, тисячі подумки вклонилися йому за те, що не побоявся, не зрадив, не відступив. А це коштувало Ростиславу Андрійовичу посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя. Свого побратима по перу підтримав завжди щирий Роман Кудлик. Виступи родини Січко закінчилися тюремним ув’язненням. Коли студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій», було чути не плач, а справжнє ридання. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.

Після похорону від рідних композитора відцуралися, ніхто не заходив, почалося страшне цькування вже мертвого Володимира. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїми талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися й мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10 років дозволу на встановлення. Але дякуючи народові, його любові до митця, могила цілий рік в квітах, завжди святочна. Чому? Вражають слова Ліни Костенко: «А слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».



Його могила завжди встелена живими квітами, а особливо їх багато 4 березня і 22 травня (у дні народження і похорону автора легендарної «Червоної рути»).

Вранці  24 квітня 1979-го 30-річний Володимир Івасюк, як і зазвичай, поквапився до консерваторії, а додому вже ніколи не повернувся. Його понівечене тіло знайшли через три тижні у Брюховицькому лісі, що під Львовом.

У газетах тоді заборонили друкувати некрологи і співчуття родині Івасюків. А у день похорону саме на цей час всюди призначили комсомольські та партійні збори з обов’язковою явкою, навіть були вказівки із загрозою відчислення з навчальних закладів та звільнення з роботи.

Львів відповів на цю заборону мовчазним протестом. Інформація поширювалася з вуст в уста, й тисячі городян вийшли на вулиці, аби провести композитора в останню путь.

Прощання з Івасюком вилилося у нескінченний потік народу. Труну до останнього прихистку композитора – Личаківського цвинтаря несли на плечах. Кажуть, того дня у магазинах Львова не було жодної квітки – ними вистелили дорогу до кладовища. Віддати останню шану Володимирові приїхали Юрій Рибчинський, засновник «Смерічки» Левко Дутківський, пісенні побратими Івасюка – Василь Зінкевич та Назарій Яремчук. Софія Ротару, котра перебувала на гастролях у далекому приволзькому Горькому, не змогла приїхати до Львова – надіслала від себе особисто та від ансамблю «Червона рута» великий вінок, сплетений із живих білих квітів… А перше печальне слово на могилі мовив поет Ростислав Братунь, співавтор 25 пісень Івасюка – попри сувору заборону і чітко сформульовані «наслідки», не побоявся, не зрадив, не відступив («Ми йшли один одному назустріч. Ми настільки відчували один одного, як про це тільки можуть мріяти поет і композитор…»).

За офіційною версією, Івасюк покінчив життя самогубством, проте обставин і причин його смерті досі не з’ясовано. Родина ж ніколи не вірила, що Володимир міг накласти на себе руки. Розповідає сестра композитора Галина Івасюк-Криса:



Галина і Володимир (1971 рік)

- Чи передчував Володя біду?

Не знаю, чи передчував саме біду, але якийсь смуток, образа  в його душі були. Річ у тім, що за 2 місяці до того дня, як він зник,  стався прикрий випадок у громадському транспорті. Володя зробив зауваження хлопцям, які зухвало поводилися. Зчинилася бійка, і вони мало не викинули його з трамвая, пошматували куртку. Погодьтеся, для Львова тих часів така поведінка молоді була нетиповою. Крім того, інцидент стався вдень. Щодо відчуття… Він завжди був веселий, життєрадісний, толерантний. Любив мандрувати. Був безмірно добрий, уважний, ласкавий син і брат. Дуже доброзичливо ставився до людей, був дуже вірним товаришем…

І ще така деталь: буквально напередодні зникнення він їздив у Чернівці до гарного кравця, який обслуговував Зінкевича, і замовив собі 2 костюми і 3 пари брюк. А саме того трагічного дня ми домовилися зустрітися – Володя по телефону сказав: «Тільки, маленька, вибач, я у подарунок тобі нічого з Хмельницького не привіз»… Я, пригадую, прийшла до нього додому, чекала-чекала, та не дочекалася. Почала хвилюватися, кілька разів перетелефоновувала до батьків, перепитувала, де Володя. Але ніхто нічого не знав, і це було незвично, бо батько змалечку навчив нас завжди повідомляти, де ми і коли повернемося.

До речі, коли Володю знайшли, маму відразу про це повідомили, одначе дуже довго до нього не пускали. А тата взагалі не пустили. Значить, щось було таке, чого ми не повинні були побачити. Тільки після телеграми до Руденка (Генеральний прокурор СРСР. – Т.К.) і до Брєжнєва батька допустили до тіла сина. Тоді ж прокурор Львова Антоненко на наші сльози і благання зухвало відповідав: «Мы его оденем, привезем вам, и смотрите на него хоть 100 лет». До слова, дуже багато друзів, коли з Володею сталася біда, відсахнулися від нас. А пам’ятник на могилі ми спромоглися поставити тільки через 10 років. І не тому, що бракло грошей. Тато відразу після смерті Володі звернувся до скульпторів Дмитра Крвавича і Миколи Посікіри, і пам’ятник зробили швидко, за рік. А потім 9 років він стояв у Миколиній майстерні, бо на скульптурно-керамічній фабриці його відмовлялися відливати.

Влада пропонувала батькам обмежитися простим могильним каменем. Уявіть собі, скільки праці і терпіння треба було вкласти, щоби щодня заготовку поливати і обвивати, аби не розсохлася і не розвалилася… А коли батьки встановили на могилі тимчасовий дерев’яний надгробок, їм заборонили прикріпити до нього фотографію Володі. Сам цей надгробок хтось тричі підпалював, а обгорілі дошки розкидав по цвинтарю... Вже  у перебудовчий період до справи долучилася «Просвіта», і пам’ятник нарешті постав на Личакові…

- Хто найбільше підтримував родину у ті важкі дні і роки?

Неоніла Миколаївна і Ростислав Андрійович Братуні та їхня донька Наталя. Коли Володя зник, вони в повному розумінні слова не відходили від нас, розраджували, заспокоювали, допомагали як могли, й відтоді саме вони стали для всієї нашої родини, а особливо – для мене, найближчими, найдорожчими в світі людьми.

- Вам Володя ніколи не снився?

Двічі. Один сон був віщим, а другий – як пересторога. Я важко хворіла, і мені наснилися Карпати. Все зелене, в цвіту, і йдуть тато з Володею. Володя каже: «Галочка, мені так сумно без тебе, я за тобою прийшов». Відповідаю: «Я теж за тобою дуже скучила, любий, але в мене  ще такі маленькі діти». Він махнув рукою: «Добре, тоді – пізніше… Я тобі нагадаю». А перший сон… Ми йдемо з ним через чорний ліс. Темно, під ногами чвакає болото. І всюди кубла гадюк. Мені дуже страшно, а Володя заспокоює: «Не бійся. Я з тобою». Раптом бачу промінь. Рушаємо на це світло, і я чітко чую музику Вівальді. Йдемо далі і виходимо до розкішного храму. І на тому я прокинулася.

Сон Галини направду був віщим, бо після 10 років негласної заборони на творчість Івасюка Володимир повернувся до нас – те, що залишилося недоспіваним, пробило-таки стіну мовчання. У 1989 році його «Червона рута» стає назвою однойменного фестивалю. У 1994-му президент України Леонід Кравчук підписує Указ про присудження посмертно Володимиру Івасюку Державної премії України ім. Тараса Шевченка, а 4 березня 1999 року, до 50-річчя від дня народження композитора, у Чернівцях у батьківській квартирі Івасюків з ініціативи Кирила Стеценка створюють Меморіальний музей.

«Мабуть, це можна назвати інвестицією в українську культуру, – усміхається Галина Івасюк. – Ми, не потребуючи жодного відшкодування,  залишили в тій хаті рояль Володі, скрипки, столик, за яким він працював, та інші меблі, всю шикарну батьківську бібліотеку.  Брат добре малював, і у музеї є портрет тата та нашої з Володею молодшої сестри Оксани, акварельки, шаржі та карикатури його руки, нотні та текстові рукописи, студентський квиток, грамоти шкільних і студентських років, шкільні зошити та одяг. У тім числі – й пошматована у трамваї молодиками шкіряна куртка Володі. Наш тато для музею власноруч оформив по роках 11 альбомів із Володиними фотографіями, причому всі знімки з розпачі поклеїв намертво на ПВА, аби ніхто не поцупив».

І у квартирі Галини багато речей нагадує про брата: численні фотографії, портрет Володі роботи Івана Катрушенка і поруч – і картина того ж автора, на якій зображена скрипка без струн. Досі  Галина зберігає й перший «серйозний» подарунок Володі –  дерев’яну інкрустовану шкатулку, яку той придбав у магазині „Художник“ за чималеньку на ті часи суму – 200 карбованців: «Складатимеш, Галинко, сюди свої прикраси» (до речі, саме він подарував сестрі перші в її житті золоті сережки).

– Для всіх нас, а передовсім – для батька, – говорить Галина Михайлівна.  – Втрата Володі стала безмежним горем і вічним болем. І біль цей перелився у книжки «Монолог перед обличчям сина» та «Елегії для сина».

Володимир був першою дитиною у родині педагогів Михайла та Софії Івасюків. «Нашу домівку заповнює сліпуче весняне світло і музика дитячого голосу, що диктує нам закони, яких ми повинні дотримуватися. Відчуваю болісно-приємний щем від кожного доторку ручки дитини. Десь у глибині свідомості щось постійно промовляє, що ця земля, небо, ліси, сади, хати, вулиці містечка, обличчя людей, їх душі повинні стати кращими, бо мій син буде їх споглядати, линути до них, милуватися ними», – читає мені, гортаючи «Монолог» Михайла Григоровича Івасюка, пані Галина і наголошує, що про все найважливіше й найцікавіше Володя дізнавався від Тата.

Дружба між ними, яка народжувалась із самих початків Володиного життя, була непорушною та ніжною. Батько й син любили, поважали, цінували один одного, допомагали один одному в усіх справах. Саме батько прищепив йому любов до музики, більше того, зініціював відкриття у Кіцмані, де тоді мешкали Івасюки, музичної школи, де Володя вчився  по класу скрипки. Вже пізніше саме батько купував  платівки Маріо Ланца, Енріко Карузо, Поля Моріа, Франко Пурселя, Тома Джонса, Адріано Челентано, Карела Готта, Мікі Євремовича, аби розвивати в дітей смак до гарної музики.

І саме він наполіг, аби Володя, попри абсолютний слух і шалений потяг до музики, вступав до медичного інституту (зайвих знань не буває!), і не помилився, бо лікарська наука давалася синові легко. Зрештою, життя все розставило на свої місця…

Володимир Івасюк жив у чотирьох вимірах – Композитор, Поет, Художник, Людина. Всі його друзі (і поети, і музиканти) стверджують, що віддати перевагу тільки одній рисі Володі важко, рівно як і нелегко знайти кожній точне роз’яснення.

На фоні радянської консервативної естради поява Івасюка стала справжнім вибухом – Володя запропонував нові ритми, нову гармонію. Був постійно в русі: писав пісні, вчився, робив аранжування, зустрічався із слухачами, був присутній на записах своїх пісень, виступав у радіо- і телепрограмах. Він мав чим гордитися – на нього у двадцять років впав тягар шаленої популярності. У такі ще незрілі літа не кожна молода людина змогла б витримати славу і не потрапити під укіс солодких, спокусливих хвиль і вітрів, але він завжди відсував себе ніби на другий план – був надзвичайно скромним і тактовним у спілкуванні. Бо для нього основними були творчість і важка щоденна праця. Бо знав, з якого він коріння, і це завжди світилося в ньому.

Він дав добрий урок сучасникам, своїм ровесникам, як треба оберігати своє й не потрапляти під затуманення чужим – завжди стояв на тій позиції, що не варто рушати за тридев’ять земель, за далекі моря у пошуках чогось нового та оригінального, а шукати і знаходити тут, біля свого першоджерела, і, головне, бути гідним, вартим того джерела.



У Львові на проспекті Шевченка пам’ятник видатному композитору та поету Володимиру Івасюку.

Сьогодні виповнюється 200 років творцю державного гімну М. Вербицькому



4 березня 2015 року виповнюється 200 років з дня народження Михайла Вербицького – українського священика, композитора, диригента, громадського діяча, автора музики до Українського Державного Гімну.

Михайло Вербицький — один із перших українських професійних композиторів Галичини, народився 4 березня 1815 року у селі Явірник Руський, на Лемкiвщинi, у родині греко-католицького священика. Після смерті батька опікунство над хлопцем взяв його далекий родич — перемишльський єпископ Іван Снігурський – засновник музичної школи при перемишльській кафедрі УКГЦ.

У другій половині сорокових років Михайло Вербицький пише релігійну музику — в цей період з’являється Літургія на мішаний хор, знамените «Ангел вопіяше» та інші церковні композиції. З активізацією театрального життя Вербицький створює музичний супровід до театральних вистав, здебільшого перекладної польської, французької, німецько-австрійської драматургії.

Вербицький написав музику до понад 20 вистав — «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» тощо. У 60-х роках композитор знову звертається до жанру співогри, коли у Львові був відкритий театр «Руської Бесіди». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку».

1850 року Вербицький отримав ієрейські свячення. Після переїздів протягом кількох років з однієї сільської єпархії на іншу, з 1856 року проживав у селі Млинах наЯворівщині.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і ПорфирійБажанський. Помер Михайло Вербицький 1870 року в Млинах у віці 55 років.



Чи знаєте ви, що:

Як пісня-гімн «Ще не вмерла Україна» вперше прозвучала 150 років тому як заключний номер першого на західноукраїнських землях шевченківського концерту, влаштованого в Перемишлі 10 березня 1865 року на роковини смерті Тараса Шевченка. Популярність твору М. Вербицького постійно зростала, його виконання стало частиною усіх святкових патріотичних концертів.

Музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України 15 січня 1992 року, що знайшло своє відображення у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про Державний гімн України», яким пропонувалося затвердити як Державний та Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна».

Цей закон підтримали 334 народних депутати з 433, що зареєструвалися для голосування. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М. Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.

Рішенням 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 200-річчя з дня народження українського композитора Михайла Вербицького включене до календаря пам’ятних дат на 2014 - 2015 рік, які будуть відзначатись під егідою цієї найбільш авторитетної в галузі освіти, науки і культури організації.


Євромайдан 31 грудня2013

У Львові спорудять пам’ятник творцеві Державного Гімну України

До відзначення 200-річчя з дня народження о. Михайла Вербицького львівська громадськість вирішила спорудити цьому видатному релігійному та культурному діячеві пам’ятник.



В результаті відкритого конкурсу н журі визнало переможцем проект відомих львівських скульпторів Андрія та Володимира Сухорських. Відтак виконавчий комітет Львівської міськради погодив місце розташування пам’ятника у сквері на розі вулиць М. Вербицького та Генерала Чупринки.

Драма й успіх отця Вербицького

Юлія Овсяник

[ Читати далі ]

Продовжено роботу над скануванням ти викладанням на сайті у вигляді світлин щоденників та листів з архіву Галини Гордасевич:

 

http://fondhg.io.ua/story

Листи до Галини Гордасевич від: Івана Дзюби, Надії Світличної, Василя Захарченка, Валерія Шевчука,Генадія Шкляра.
 
http://fondhg.io.ua/album715567


№ 1 Щоденники Галини Гордасевич 1960 - 1963 роки

http://fondhg.io.ua/album672817


№ 2 Щоденники Галини Гордасевич 1963 - 1965 роки

http://fondhg.io.ua/album715510


№ 3 Щоденники Галини Гордасевич 1966 - 1968 роки

http://fondhg.io.ua/album715511


№ 4 Щоденники Галини Гордасевич 1969 - 1970 роки

http://fondhg.io.ua/album715515


№ 5 Щоденники Галини Гордасевич 1970 - 1971 роки

http://fondhg.io.ua/album715520


№ 6 Щоденники Галини Гордасевич 1971 - 1973 роки

http://fondhg.io.ua/album715524


далі буде

поза чергою щоденники останніх років життя:


№ У Щоденники Галини Гордасевич 1998 - 1999 роки

http://fondhg.io.ua/album715530

№Х Щоденники Галини Гордасевич 2000 - 2001 роки

http://fondhg.io.ua/album715544


Щоденники - це найкраще відображення епохи і часу, як і самої особистості, бо фіксація відбувається в процесі життя як такого, тоді як спогади-мемуари переважно відтворюють минуле спотворено і перелицьовано, зачасту для власного звеличення. Оприлюднення щоденників письменниці Галини Гордасевич посприяє всім шанувальникам її творчості краще зрозуміти їх зміст і значення через умови, плани, сподівання, успіхи і проблеми приватного життя письменниці.

Світлини з Керемянця на вшанування у 2010 році 80-річчя Галини Гордасевич

http://fondhg.io.ua/album715556

Шановні пані і панове України, звертаюсь до вас з простим проханням: якщо у вас є можливість - то допоможіть мені, Богдану Гордасевичу, в моїй роботі на благо України та перекажіть дещицю гривень на мій картковий рахунок.
Ситуація вимагає допомоги, або прийдеться все закинути і податись з торбою в світи. На жаль, я не жартую. Нижче я подаю свою автобіографію, щоб знали краще хто я і чим займався.
Можливо хтось зацікавиться моїми проектами або запропонує іншу співпрацю - щиро прийму кожну пропозицію
З повагою, Богдан Гордасевич.

Прошу ласкаво мої координати

найпростіше зробити це на карточку ПриватБанку (https://privatbank.ua)

№ карткового рахунку 5363 5420 1632 6861

Призначення платежу: поповнення карткового рахунку

Гордасевич Богдан Олексійович

АВТОБІОГРАФІЯ

Я, Гордасевич Богдан Олексійович, народився 19 червня 1961 року у м. Макіївка Донецької області. З 1962 по 1988 рік жив і навчався у м. Донецьку.
Після закінчення восьмирічки в м. Донецьку 3 роки навчався у ДСПТУ-29 м. Запоріжжя, після чого у 1980-1982 рр. служив в Радянській армії - м. Червоноград Львівської області.
З 1984 по 1986 вчився в Донецькому державному університеті, а далі у Тернопільському державному педагогічному інституті.
Завершив навчання 1997 р. і є за фахом "вчитель української мови та літератури". Освіта вища закінчена.
З 1990 року проживаю постійно у м. Львові.
Одружений, маю доньку Соломію.
Приймав активну участь у процесах державотворення Незалежної України в якості журналіста і помічника своєї мами, відомої української письменниці Галини Гордасевич.
Працював кореспондентом в газеті "Літературний Львів" при ЛОО НСПУ та у Львівському видавництві "Каменяр".
Публікувався в газетах "Голос України", "Літературна Україна", "Високий замок", "Неділя", "Ратуша", "Українське слово", "Поклик сумління" і ще інших газетах та журналах.
З 1998 року перейшов до книговидавничої справи і видав понад 30 різножанрових книг, серед яких особливо відзначаю 3 перевидання книги Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф", мартиролог "Нескорена Берегиня" про 115 українських жінок-політв’язнів та видатний альманах "Наш Львів" у 780 сторінок А-4 формату, приурочений до 750-річчя Львова.
У 2000 р. дебютував як поет в екстравагантному проекті "Жорж Дикий: поезії в стилі андеграунд "Мотлох", з яким багато виступав на різних творчо-естрадних заходах. За цей доробок був прийнятий до Творчої спілки АДЕМУ ЛОВ.
Є серед засновників та членом правління ГО "Разом" - Львівська область. Проводив різноманітні громадські та культурологічні заходи. Є штатним відеокореспондентом Громадського інтернет-телебачення "Разом ТV".
Люблю мистецтво, громадську та культурологічну діяльність, тому і займаюсь дотепер.   


Проект "Центру ідей "Майбутнє України"

Задум проекту полягає в тому щоб збирати і оприлюднювати ідеї стосовно того, якою ми хочемо бачити свою країну Україну в майбутньому.
Майбутнє починається з мрії" - тому давайте почнемо мріяти і припинимо бідкатись як все погано і зле.
В основу проекту закладено фундаментальну ідею позитивізму світової еволюції, через що деструктивні та антигуманні пропозиції не приймаються і не розглядаються. Критика можлива тільки в якості обгрунтування позитивних пропозицій та задумів.
Життя людина залежить від Бога, зміст її життя залежить від людей, а щастя в житті - тільки від себе особисто. Якщо хочеш бути сам щасливим і жити серед щасливих людей - працюй над цим, а для початку - просто по мрій!
Напрямки досліджень і генерації ідей "Майбутнє України"
1. Історична правда про Україну, бо хто не знає і не цінує минулого - той не вартий і майбутнього.
2. Культурологічні і громадські проекти та ініціативи, спрямовані у майбутнє:
    а) існуючі вже на цей час;
    б) задум і проекція нових;
3. Соціально-економічні проекти щодо реформування і розвитку життя в Україні як розвинутої світової країни.
4. Політологічні дослідження українського середовища з проекцією у майбутнє.
5. Технологічні задуми під загальним гаслом "Зроблено в Україні"
6. Наукові і дослідницькі розробки, праці та гіпотези, щоб Україна стала країною генерування інтелекту і знань.
7. Творчість у самих різних напрямках і задумах з особлиою увагою на:
    а) етнографічну сферу щодо збереження, відтворення і розвитоку-продовження історичної народної творчості в Україні
    б) продукування творчості в дитячому і юнацькому середовищі під загальним гаслом "Якою я хочу побачити Україну у майбутньому, щоб жити тут і почуватися щасливим"
Задум проекту укладено Богданом Гордасевичем  під час святкування Івана Купала 7 липня 2011 р. у королівському місті Львові коло знаменитої "Порохової вежі".
Приєднуйтесь до нас, хто хоче особисто творити своє і майбутнє України!


Проект «Велична Україна»

автор ідеї – Богдан Гордасевич

Створення Інтернет-ресурсу під назвою «Велична Україна» є комерційним бізнес-проектом, який скеровано на створення всеукраїнської мережі збирання, опрацювання та використання самої різноманітної інформації про Державу Україна.
Умовно проект «Велична Україна» можна порівняти з вже діючою Вікіпедією, але цей ресурс буде побудовано за іншим принципом візуалізації: основним вихідним елементом стане карта України, а від неї починається градація переходів до різних тем і підтем, зокрема: карта України історична, політична, економічна, географічна, мистецька, туристична, етнографічна, метеорологічна тощо – перелік може зростати безкінечно згідно за накопиченням інформації.
Перехід на загальну карту-тему включає різні підпункти, які для історичної є карти віків, перехід на карту окремого віку включає під-карту України з градацією цього віку по роках. Аналогічно політична карта дає каскад переходів. Так само перехід на економічну карту включає вибір карт важкої та легкої індустрії, корисних копалин, природних та соціальних ресурсів тощо.
Наступна якість кожної візуальної теми-карти України буде те, що «клікнувши» на область чи район, – з'являється вся інформаційна група по даній темі суто цієї області або району, а далі і міста, селища і будь-якого іншого поселення та місцини на території України.
Таким чином можна збудувати глобальну інформаційну мережу під загальною назвою «Велична Україна», яка буде дуже затребувана в загальносвітовому масштабі при всій її фактичній локальності у межах однієї держави Україна.
Прибуток Інтернет-ресурс «Велична Україна» буде одержувати від надавання різноманітних рекламних та інформаційних послуг.
Значним економічним ефектом щодо проекту «Велична Україна» має стати відсутність потреби створювати офісну мережу та утримання штату їх працівників, оскільки вся діяльність ресурсу може перебувати виключно у віртуальній площині за наявності одного глобального сервера і центру керівних модераторів у будь-якому місці України.
Зацікавленість щодо надання інформації ресурсу буде її оплата на різних умовах, як і взагалі ідеєю проекту є надати можливість якнайбільшій кількості учасників ресурсу «Велична Україна» заробляти гроші на інформації та різноманітних наукових дослідженнях тощо. Кількісне зростання учасників обумовлює вагу ресурсу, отож стимулювання грошима зробить цей процес надзвичайно потужним.
Вся інша деталізація щодо проекту «Велична Україна» буде надана інвестору за умов укладання договору про співпрацю.

моб. 0978228421
м. Львів-Рясне

Кілька днів тому цей малюнок і напис до нього зробив мій онук 5-річний Русланчик, коли його залишили вдома на кілька годин і сказали, щоб якось завантажити: "Намалюй щось..." Коли ж побачили це "щось" - всі ахнули: ось якими темами переймається така мала дитина! Написав текст Русланчик сам! Просто він має старшого брата Миколку 8-річного, що ходить до школи у 2-й клас, то і меншенький коло нього по-своєму щось пише часом. Але подив у тому, що вдома ніхто на подібні теми не говорить, тому всі так шоковані. Воістину: Устами младенца глоголит истина!




Хто не зрозуміє почерку, то подаю текст "в розшифровці":

я башаю щоби перестала бути війна

башаю дати здоровля цій планеті

руслан

ЦИВІЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ

Не знаю про інші країни, але я знаю про один стратегічний ресурс, який однозначно залишається поза увагою наших військових стратегів з Геншатбу, РНБУ та Міністерства оборони України, а дуже і дуже даремно. Ще недавно я сам входив до цього ресурсу і знаю про що говорю з середини, а мова йде про різні охоронні підрозділи як в складі МВСУ так і про різноманітні приватні охоронні фірми, які мають в загальному чималу кількість людей з доброю фізичною підготовкою і (увага!) – у тому числі з допуском до вогнепальної зброї. Фактично в Україні є готова величезна армія, яку складають охоронці! Це значна маса людей – значна! Але  з точки зору військового використання вона наразі абсолютно непридатна, тому що можна бути чудовим охоронцем і абсолютно ніяким бійцем у військовому відношенні. Для того, щоб не бути тупим «гарматним м’ясом», всім охоронцям потрібно пройти спеціальну мілітарну підготовку і отримати чітке уявлення про свої дії у випадку війни чи терористичного акту.    
 Єдине, на що хочу зробити одразу наголос: це має бути окрема програма підготовки так званих «цивільних військових», тобто цей силовий масив має займатись не фронтом, а тилом, що на сучасний період так званих «гібридних воєн» має величезне значення. Абсолютно безглуздо під час воєнного стану надавати кадровим військовим частинам поліцейських функцій для охорони правопорядку в містах і тилу, коли вони найбільше потрібні на передовій. Так само ясно, що наявні сили МВСУ за штатами мирного часу не в силі будуть справитись з обов’язками підтримки правопорядку на період воєнної кризи, тому тільки організоване підсилення їх одразу за продуманим мобілізаційним планом всіма службами охорони всіх структур і приналежності зможе виправити ситуацію на контрольовану та допоможе уникнути масової паніки, як і масового мародерства.
Військова підготовка охоронців не потребує суто військових знань тактики бою чи спеціалізації типу гранатометника, кулеметника або снайпера, –  тут потрібно дати загальні знання з можливих військових дій, вірогідного розвитку ситуацій та вміння розуміти як тому протистояти. Охоронцям потрібно чітко знати, що може відбутись за певних обставин і як на це потрібно реагувати, зокрема при нанесенні ударів як звичайною тактичною зброєю, так і зброєю масового знищення різних форм: ядерна, хімічна, бактеріологічна, психотропна тощо. В іншому випадку всіх навчить практичний досвіт, але коштуватиме він безмежно дорого сотнями тисяч жертв. На жаль, час такий в світі настає, що все щозавгодно може відбутись.
Стосовно того, що всі охоронці повинні пройти спеціальну антитерористичну підготовку – тут навіть немає про щось особливо казати і доводити. Тут ми просто страшно спізнились і маємо терміново надолужувати згаяний час і в короткий термін провести антитерористичні навчання з усіма вже працюючими охоронцями. Такий антитерористичний курс має бути пройдено як обов’язковий кожним охоронцем ще під час підготовки до початку служби як такої.
До речі, я не в курсі, бо мені ніхто не звітує, тому я тільки здогадуюсь, але до програми антитерористичних сил варто залучити всіх таксистів та експедиторів, тому що це наймобільніші споглядачі за всім, що діється серед нас безпосередньо. Їх зведення мають бути особливо швидко доведені до відповідних органів реагування на терористичну загрозу.


 НАДУТІ ЗАХИСНИКИ

Ідея не нова, але на диво забута на сучасному етапі воєнних озброєнь. Мова йде про елементарні аеростати різних форм та призначення. Дуже дивує, що в нашій армії на передовій для спостереження за тилами ворога не використовують невеликі прозорі зонди з наповненням гелієм на капронових розтяжках, які дозволяють надійно і непомітно фіксувати зонд на потрібній висоті. Безпілотні летальні пристрої дуже корисні, але вони і дорогі, і складні, і короткотривалі щодо спостереження, а зонд може висіти скільки завгодно. Апаратура також може бути багатофункціональна, тобто з нічним спостереженням, радіоперехопленням тощо. Тут можлива величезна кількість варіантів – величезна!
Одразу зауважу щодо ворожої протидії та збивання аеростатів: та нехай збивають! Викликати вогонь на себе є однією з форм їх призначення, тому що під час обстрілу аеростату ним же будуть виявленні вогневі засоби ворога і їх розташування, отже і буде гарна можливість їх знищити вогнем у відповідь. Краще, щоб ворожий снайпер «засвітив» свою позицію через спроби збити повітряну кульку, аніж через його постріли у живі об’єкти. В тому і зміст застосування аеростатів, що то є наддешева за собівартістю військового призначення продукція: просто надута кулька! До того ж можна використовувати гірлянди та різні варіанти сегментного автономного наповнення аеростатів.  Також і блоки з апаратурою можуть бути багаторазового використання завдяки протиударним чи парашутним системам тощо, але і з функцією самознищення також. При сучасних нанотехнологіях матеріали для аеростатів мають величезний функціональний спектр від самозаклеюючих пробиття до корпусів-радарів.
Ще один важливий аспект застосування аеростатів, як оборонних засобів повітряної охорони міст та важливих об’єктів у тому, що вони, по-перше, можуть значно посилити швидкість попереднього виявлення ворожих цілей і їх подальшого спостереження, а, по-друге, наявність на потужних аеростатах ракетних комплексів з ракетами класу «повітря-повітря» робить перехоплення повітряних цілей більш мобільним та ефективним засобом від ракетних комплексів ППС наземного базування.
Не варто обминати і той позитивний момент, як відсутність на аеростатах безпосередньо людини і відсутній ризик її життю, чого неможливо уникнути на військових літаках та вертольотах. Всі аеростати можуть бути керовані дистанційно або навіть діяти в автономному режимі з наперед запрограмованим автоматичним комплексом дій на випадок підступного нападу! Гіпер-звукові ядерні боєголовки потребують і гепер-перехоплення для захисту від них.
Водночас ніщо не забороняє виготовити і підняти в повітря потужні аеростати з якісно обладнаними гондолами та з відповідно підготовленим персоналом, добрим технічним обладнанням та потужними моторами, які можуть працювати як мобільні центри уніфікованого призначення, зокрема типу АВАКС тощо.
Однозначно аеростати у військових цілях є корисними – це буде дешево і сердито. То реально є стаціонарний бойовий пост в повітрі!


ІНДИВІДУАЛЬНІ КАПСУЛИ-СХРОНИ

Про щось подібне я ніде не знаю, тому вважаю пропозицію застосування індивідуальних капсул-схронів (далі: ІКС) для військових на передовій своїм особистим винаходом. Ідея проста і досить актуальна, тому що сучасні системи влучності та площ враження артилерійського озброєння виключають якісь скупчення людей на передовій та прифронтовій зоні. Статистика доводить, що найбезпечнішим є індивідуальні окопчики-щілини глибиною 2-2,5 метри. Водночас комфорт в таких засобах захисту мінімальний, а чому, спитатись?  Чому не можна поєднати певний комфорт з безпекою? Втомлений і перемучений воїн – поганий боєць, що ворог знає, тому і проводить періодичні обстріли, аби не дати перепочити.
Отже я пропоную наступне: метрового діаметру труба з легкого сплаву (дюраль чи алюміній) довжиною у 2,5 метри з одного боку запаяна овальної форми, а з другого міцна герметична кришка, що може складатись удвоє і має мати азбестове або аналогічне термозахисне покриття. Далі б годилось подати схему, але краще я змалюю то словами. Так само згодилось би придумати спеціальну бурову установку, але хто жити захоче – і вручну викопає два перехресні шурфи по 2,5 метри: один вертикально, а другий під нахилом приблизно 45 градусів до площини поверхні в стінці вертикального шурфа в бік ворога, в який і всталяється указана вище індивідуальна капсула-схрон (ІКС). Далі йдуть деталі, але головне вже сказано: є безпека і можливість відпочинку. Безпосередньо військові будні обкатають і доповнять ідею своїми деталями, а я даю свої пропозиції.
Загальний об’єм 2,5м. на 1м. ІКС доволі значний, але з врахуванням повного захисного та допоміжного комплекту спорядження на бійцеві, як власне його зброї та боєприпасів це є цілком виправдано. Також не повинна капсула тиснути психічно наче вузька домовина. Водночас якщо справді вибухом поряд все землею засипле, то щоб відкопуватись ту землю потрібно кудись відкидати, а куди, як не в капсулу.  Взагалі те все ще потребує практичного опрацювання, тому зараз виключно всі ідеї викладаю і робіть з тим, хто що схоче. Бо можливість герметичності капсули вже обумовлює систему автономної регенерації повітря, як і в потребі рятівної кисневої маски, подібну до наявних у шахтарів. Хімічна зброя існує і про неї потрібно пам’ятати та враховувати її несподіване застосування.
Щодо нахилу капсули, то задумка у тому, щоб там закріпити спеціальне крісло, на якому бійцеві можна було напів-сидіти і напів-лежати подібно до космонавтів. Щоб відпочивати і водночас бути напоготові – це оптимальний варіант комфортного положення для бійця у повному бойовому спорядженні. Наступна важлива деталь в тому, що крісло в капсулі має функцію пружинної катапульти на направляючих рейках, тобто бійцю не потрібно багато часу, щоб вибратись з капсули, а натиснув відповідний важіль на кріслі під рукою і кришка в капсули сама відійшла та боєць з кріслом плавно виїхав на потрібний рівень і вже моментально готовий до активних дій та бою. Так само і в капсулу можна буде не тільки проблемно заповзати, але і з комфортом з’їзджати, одночасно ставлячи крісло-катапульту на бойовий режим. Начебто дрібниці, але коли життя залежить від кількох миттєвостей – все набуває глобального значення. Зокрема мають бути в капсулі-схроні ємкості з питною водою і для сечі, аптечка, сухий пайок, ліхтарик, саперна лопатка, сірники тощо. Звичайно, має бути рація або інший переговорний пристрій, а в покращеному варіанті боєць міг би вести прямо з капсули панорамне відіоспостереження за тим, що відбувається на поверхні, як і міг би дистанційно керувати автоматизованими вогневими точками, коли це стане можливим.   
Не маловажною є і така річ, що земля-матінка не тільки захищає, але ще й взимку зігріває, а в літку – навпаки охолоджує без усіляких кондиціонерів. Вдягненому в зимовий одяг бійцю цілком достатньо буде того тепла, що є в землі на глибині 2-х метрів, і яке передається до капсули-схрону. Що для зими є тепло, то в літку стане бажаною прохолодою, тому що температура в землі майже не змінюється в усі пори року. Тобто не варто робити якісь теплоізоляційні покриття на капсулі зовні чи з середини, бо в тому і вся суть, що алюмінієва в 0.5 - 0.8 товщини капсула має бути легкою, щоб її можна було встановити самотужки, а вже потім за потребою дочеплювати броньові пластини до сторони, що в гору тощо.
Ще одна деталь, як маскувальні насувні щити на отвір вертикального шурфу роблять розташування ІКС фактично непомітним навіть стоячи над нею. Також варто продумати над тим, щоб кришка ІКС могла бути опорною площадкою для стояння на ній при відкритому положенні, отже боєць може мати опору для підвищення, щоб вести вогонь безпосередньо з місця перехову і тим постає дієва вогнева точка.  

На тому свої фантазії на воєнну тему завершую, бо головне вже сказано і най іде в люди. Оприлюднюю через Інтернет, як необхідність, але я проаналізував можливість ФСБ взнати про мої ідеї – це їм нічого аж надто не дасть окрім знання, що є такі ідеї. Всі вони для ЗС РФ не підходять в абсолюті: армія агресора не має честі, своїх військових там зневажають і ніхто їх гарно навчати не буде, бо їх муштрують за тими схемами, що описам Віктор Суворов у книзі «Акваріум». Все інше стосується також виключно оборони: охоронці, аеростати та ІКС – агресорам це не потрібно.

Богдан Гордасевич  
11:48 01.02.2015
м . Львів