Криваві гроші війни, або чому АТО – це надовго?

Пам’яті чергової заяви ВР про агресію Російської Федерації присвячується.

Крайню заяву ВРУ «Про гідну відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (№ 2332) було підписано учора, 27.04.2015 р.

Ймовірно, це сталося через те, що попередні постанови давали не таку «гідну відсіч»… Мова «Про Звернення ВРУ до ООН, ЄП, ПАРЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання РФ державою-агресором» від 27.01.2015 р. та про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької й Луганської областей тимчасово окупованими територіями від 25 березня 2015 р.

Чи змінилося щось у стосунках з агресором та окупованими територіями після схвалення чергових заяв? За своєю силою ці постанови є політичними документами та носять декларативний характер, тобто не містять норм прямої дії. Їх ухвалення нічого не змінює ні на війні, ні у господарській, ні у правозастосовчій практиці, а лише дає політичну оцінку ситуації. Отже… не змінює нічого.

Далі розглянемо уважніше саме господарську складову відносин Україна-ЛДНР, оскільки саме вона є самою непублічною на цей час.

На окупованій території Донбасу наразі проживають близько 3 млн. осіб та зосереджено до 20% промислового потенціалу України. Енергетика, промисловість та транспорт інтегровані в економіку України. Це великий споживчий та промисловий ринки.

Де факто, економічні стосунки з ЛДНР ніколи не припинялися. Лінію фронту перетинали і перетинають як люди, так і товари. При цьому «побори» до структур ЛДНР платять абсолютно всі суб’єкти, що знаходяться на окупованій території: від ДТЕК до копанки. В них просто немає вибору. Навіть якщо підприємство перереєєструвалося в Україні – воно платить ще й місцевим хазяївам. Тому на практиці абсолютно УВЕСЬ бізнес на території псевдореспублік на даний час фінансує діяльність бойовиків.

Це факт, на який ми не можемо вплинути, оскільки суверенітет України в ЛДНР не діє. Тому давайте з’ясуємо, чому навіть за умов подвійного оподаткування та хаотичних поборів, на лінії розмежування з ЛДНР стоять черги з фур, що шукають найменшої можливості потрапити до бойовиків і назад.

І справа не лише в тому, що Донецьку та Луганську потрібні харчі. Торгувати з Донецьком ризиковано, мутно і… вигідно. Настільки вигідно, що є люди, які зацікавлені в продовженні мутного статусу: «ані війни, ані миру». Саме для збереження схем збагачення на ухиленні від оподаткування. Головна «тема» – прихований від оподаткування прибуток.

Схема працює наступним чином. Як правило, виробник з України продає свій товар дистрибутору, який також має українську реєстрацію та працює легально. Дистрибутор знаходить покупця на окупованих територіях. Зазвичай, дистрибутор і покупець пов’язані через одних й тих самих фізичних осіб.

Укладається угода на поставку продукції, бажано з відтермінуванням оплати поставленого товару. Товар з документами та товарно-транспортними накладними їде до ЛДНР. Все легально, підстав відмовити у перетині лінії розмежування немає, окрім особливого режиму в зоні АТО, про який йтиметься нижче.

Покупець отримує товар, продає його з неймовірною націнкою до середньої роздрібної вартості товару в Україні – тобто приблизно у 30% та ще й виключно за готівку, оскільки українська банкова система в ЛДНР не працює. Уся націнка прихована від фіскалів. Тому вже на цьому етапі Покупець отримує приблизно 40 % неоподатковуваного прибутку від вартості товару. Навіть за відкатів на війну для терористів такий бізнес залишається золотим.

Існує можливість і для більш грубих, але ще прибутковіших оборудок. При наближенні термінів оплати Покупець звертається до штабу АТО (СБУ) й легально отримує документ, що підтверджує проведення АТО на території його реєстрації (господарської діяльності) і заявляє, що не може сплатити за отриманий товар, оскільки йде АТО. При цьому уся готівка залишається у Покупця. Звідси стільки повідомлень про затримання кур’єрів з грошима, що прямують з готівкою зі «стрьомної» ЛДНР в Україну.

Окремо стоїть питання відшкодування НДС при зовнішньоекономічних операціях. На території ЛДНР знаходяться виробництва низки найбільших експортерів України: Алчевський металургійний, АВК тощо. Що робити, якщо експорт здійснюється до Росії, митницю ми не контролюємо, а документи оформлюємо на території, підконтрольній Києву? Як прослідкувати, що товар перетнув державний кордон?

Чому в ЛДНР така неймовірна націнка? Плата за ризик – так, безумовно. Але, окрім іншого, система доправлення вантажів на окуповані території запрограмована на виникнення дефіциту. Особливий режим у районі проведення антитерористичної операції запроваджує Закон «Про боротьбу з тероризмом» (ст.14). Відповідно до ч. 4 цієї статті, «перебування в  районі  проведення  АТО осіб,  які не залучені до її проведення,  допускається  з  дозволу керівника оперативного штабу». У нашому випадку – це штаб АТО. Частиною цього режиму є також «Тимчасовий порядок здійснення контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів і вантажів вздовж лінії зіткнення у межах Донецької та Луганської областей». Відповідно до нього перевізник повинен мати ще й «дозвіл» не проїзд встановленого зразка, який видається однією з чотирьох координаційних груп в зоні АТО. Діяльність цих груп підпорядкована Координаційному центру при штабі АТО, який складається виключно з силовиків.

Керівництво АТО для проведення «відсіву» претендентів має у своєму розпорядженні підстави на вибір:

1)    наявна інформація правоохоронних органів про можливість використання такого товару у злочинних цілях та/або використання такого товару терористичними організаціями на неконтрольованій території;

2)    наявна інформація про порушення отримувачем та/або постачальником вантажу (товару) вимог податкового та/або митного законодавства;

3)    наявна інформація про використання коштів за поставлений товар з метою фінансування тероризму;

4)    наявність інформації про причетність власника або отримувача товару до терористичної організації.

Підкреслю, що усі ці підстави є оціночними, до того ж їх неможливо перевірити. Пам’ятаєте, що абсолютно всі в ЛДНР фінансують бойовиків та псевдореспубліки? Пам’ятаєте, що ніхто не платить податків з кінцевої ціни продажу?

Власне, це все… Нічого кращого для створення дефіциту та черг бажаючих отримати жаданний дозвіл, годі й уявити. Не важливо, хто прийматиме рішення: генерал СБУ чи архистратиг Гавриїл, – корупційною є сама схема. Корупціонерами є усі, хто в ній задіяний.

У підсумку маємо таке:

1. Побори, зібрані на території ЛДНР, використовуються для подальшого фінансування власне ЛДНР.
2. З операцій, проведених на окупованій території Донбасу податки в бюджет України не сплачуються.
3. При перетині «лінії розмежування» створено легальні корупційні схеми.

Найнеприємніше, що йдеться про схеми з мільярдними оборудками. Отримані кошти, наче наркотик, отруюють відразу увесь організм держави: правоохоронців, фіскалів, урядовців та парламентарів. Тих самих урядовців і парламентарів, яких ми обрали рік тому й матимемо нагоду змінити лише за чотири роки. Виникає риторичне запитання: скільки місяців потрібно вести АТО за сьогоднішими правилами, щоб корупція поглинула усю державну систему України?

 Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру

http://mediarnbo.org/2015/04/28/krivavi-groshi-viyni-abo-chomu-ato-tse-nadovgo/

Хто і як воював разом з українцями на спільному фронті поневолених народів



Щойно, вивчаючи документи періоду Другої світової війни з галузевого державного архіву Служби зовнішньої розвідки України, натрапив на матеріали про те, як у складі Української повстанської армії воювали представники різних національностей. Не без цікавості гортав пожовклі листівки – оригінали й копії – із закликами до узбеків, грузинів, вірменів, росіян, чеченців, башкирів, інших народів Азії та Сибіру переходити до лав УПА і спільно боротися проти московсько-більшовицьких та гітлерівських загарбників.

Про те, що у складі УПА воювали представники різних національностей, мені було відомо й раніше. Цій темі вже присвячено низку досліджень. Проте сьогодні в умовах російської агресії проти України ці матеріали сприймаються зовсім по-іншому, ніж, скажімо, п’ять чи двадцять п’ять років тому. Заклики до народів світу, які борці за незалежність України писали понад сімдесят років тому у волинських лісах, навдивовижу актуальні й нині. Понад те, вони й досі не дають спокою кремлівському керівництву, яке вкотре, тепер уже до 70-річчя Перемоги над нацизмом, намагається очорнити учасників визвольного руху українського народу того періоду.

Та звинувачення українських патріотів у «махровому націоналізмі» і ненависті до всього неукраїнського розбиваються об факти, яких не хоче помічати російська пропаганда. Напевне, для ідеологів «русского мира» важко збагнути, як в Українській Повстанській Армії під одним прапором уживалися й воювали українці, росіяни, грузини, вірмени, узбеки, литовці, осетини, мадяри та представники інших національностей. Не дивно, що їм не зрозуміти, чому й зараз проти агресивної політики Росії спільно виступають майже всі країни Європи і світу.

Та повернімося до історії, до документів з архіву Служби зовнішньої розвідки України. Деякі, подібні ним, уже зустрічалися й цитувалися раніше, проте є й оригінальні, які стануть ще одним аргументом для розвінчання закостенілих радянських міфів.

Під час вивчення доповідей, рапортів, листів, зведень за підписами керівників підрозділів НКДБ чи командирів радянських партизанських загонів стосовно формувань УПА звернув увагу, що у текстах вряди-годи згадується, що у їх складі діяли окремі загони з представників різних національностей. Так, у листі, датованому 16 грудня 1943 року, на ім’я народного комісара державної безпеки УРСР комісара держбезпеки Савченка, підписаному начальником 4 управління НКДБ СРСР комісаром держбезпеки 3 рангу Судоплатовим, з-поміж іншого зазначається: «Близ с. Барсуки Вышгородского р-на размещается бандеровская сотня, скомплектованная из военнопленных узбеков. В этой сотне, а также в других частях УПА, недавно проводилась запись в кавалерию…» (Галузевий державний архів Служби зовнішньої розвідки України (далі – ГДА СЗР України), ф. 1, спр. 7088, т.1, витяг з арк. 102).

В іншій довідці від 19 лютого 1944 року зазначається: «Командир партизанского соединения т. Сабуров сообщил, что агентурным путем, а равно и показаниями пленных, арестованных и перешедших на нашу сторону бойцов УПА, установлено, что в личном составе УПА имеется 40% лиц восточных национальностей – ингуши, осетины, черкесы, турки, русские. Украинские националисты составляют ядро УПА. Среди военнопленных Кр. Армии разных национальностей ОУНовцы проводят работу в направлении объединения этих национальностей под руководством ОУН» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1, витяг з арк. 191).

У дослідженнях науковців зазначається, що першим національним підрозділом УПА був відділ узбеків, створений ще в середині 1943 року. Майже одночасно виникли курінь грузинів та сотня кубанських козаків. Трішки пізніше на Волині постав курінь азербайджанців. На початок 1944 року, як свідчать учасники національно-визвольного руху, до складу УПА входили близько 50 українських куренів та 15 куренів національних. За деякими підрахунками, чисельність УПА на той час становила близько 100 тисяч осіб, з них 80 тисяч – українців та 20 тисяч – представників інших народів. Крім цього, зустрічаються згадки про те, що влітку – восени 1944 року підрозділи кримських татар, калмиків, чеченців, грузин і азербайджанців вирушили у рейди на схід України.

Окрім представників зазначених народів до УПА приєднувалися й французи, серби, хорвати, мадяри, італійці і навіть німці, що тікали з фронту, дезертирували й намагалися за допомогою повстанців якнайшвидше переправитися до себе на батьківщину. Значну повагу серед бійців і командного складу УПА мали лікарі-євреї, про що збереглося немало свідчень.

Цікавою є історія про бельгійця Альберта Газенбрукса, який був диктором підпільної короткохвильової радіостанції і вів мовлення англійською та французькою. Розпочиналося воно завжди такими словами: «Ви чуєте голос вільної і незалежної України!» Радіостанція працювала у селі Ямельниця (нині Сколівський район Львівської області) з 1943 по 1945 рік, аж до моменту, доки у квітні 1945-го війська НКВД закидали гранатами криївку, звідки велося мовлення, прямо під час ефіру. Частина працівників радіостанції загинула, а важкопораненого Альберта Газенбрукса схопили і згодом засудили до 10 років таборів за участь в УПА.

В архіві СЗР України зберігається документ, підписаний 19 березня 1944 року Судоплатовим, у якому зазначається: «В составе «УПА» имелась группа мадьяр около 100 человек, избежавшая пленения Красной Армии. Часть этих мадьяр носит офицерскую форму Венгерской армии. Это обстоятельство видимо использовано для распространения слухов о приезде в штаб «УПА» в декабре 1943 г. под видом венгров представителей Англии и Америки» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1,витяг з арк. 212).

Напевне присутність такої кількості представників інших народів в УПА стало поштовхом до проведення Першої Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії. Вона відбулася 21-22 листопада 1943 року в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині. У звіті про цю подію зазначається, що в роботі конференції взяли участь 39 делегатів від 13 національностей: 6 грузинів, 6 азербайджанців, 5 узбеків, 5 українців, 4 вірменина, 4 татарина, 2 білоруси, 2 осетини, казах, черкес, кабардинець, чуваш, башкир.

Спершу учасники хвилиною мовчання вшанували пам’ять борців усіх поневолених народів, що загинули у боротьбі за національну незалежність. А потім після низки доповідей і обговорень політичної ситуації зійшлися на необхідності створення спільного фронту для «боротьби за національне визволення з-під гніту сталінських і гітлерівських завойовників» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т. 1, арк. 359, арк. 360).

Такими закликами пронизані усі подальші матеріали, відозви і листівки, що поширювала УПА. Найпростішим і найефективнішим методом доведення своєї позиції і залучення представників решти націй до участі в спільному фронті були саме листівки. В архіві СЗР України знайдено низку таких матеріалів, які свого часу потрапляли до рук членів розвідувальних груп радянських органів держбезпеки і партизанських загонів, що діяли в тилу ворога і збирали інформацію про ситуацію на окупованих територіях. Адресувалися вони представникам певних національностей: «Росіяни!», «Вірмени та інші народи Кавказу!», «Грузини!», «Узбеки, казахи, туркмени, таджики, башкири, татари, народи Уралу, Волги і Сибіру, народи Азії!» А пізніше, у 1945-1946 роках, зустрічаються листівки зі зверненнями до народів Європи – «Поляки!», «Чехи! Словаки! Солдати!».

До представників кожного з народів автори листівок знаходили свої слова, враховували історичні особливості їхнього розвитку, намагалися нагадати про трагічні сторінки минулого, зачепити за живе, достукатися до серця, пройняти усвідомленням необхідності боротьби проти поневолювачів. Тексти зазвичай виконували російською мовою, а згодом стали перекладати мовами тих, до кого зверталися. Так, у зверненні до народів Середньої Азії і Сибіру зазначається: «Война, в которую вовлекла вас Москва, ведется за империалистические интересы. Москва и Берлин спорят между собой о том, кому из них вас грабить. Империалистическая Москва целыми веками грабила у вас ваш хлеб, ваше железо, ваш уголь, ваш скот, ваш хлопок, а во время войны брала с вас подать крови: ваших сыновей и отцов на фронт…» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т.2, арк. 180).

А грузинам адресовані такі слова: «Грузины! Потомки героического народа Кавказа! На протяжении веков вы мужественно вели борьбу с турецкими и российскими захватчиками. Кровавые жертвы понесли вы, защищая свою свободу и свое собственное государство… Украинский народ – это верный ваш союзник в борьбе с империалистами. Мы ведем борьбу за самостоятельное украинское государство, как и вы за свою самостоятельную Грузию. Мы приглашаем вас к общему выступлению против общих врагов…» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т.1, арк. 47, арк. 47зв.).

Знайдено особливі слова й для росіян: «Сегодня русский народ очутился на перекрестке дорог. Куда идти? Где искать решения национального вопроса? Вернуться ли к форме старой царской России? Невозможно! Колеса истории не повернуть обратно! Поддерживать ли обанкротившийся коммунизм? Тоже не приведет ни к чему! В массах идея коммунизма умерла…Только дружеское гармоничное сожительство самостоятельных государств прекратит империалистическое кровопролитие и создаст условия мирного экономического прогресса. Только в таких условиях возможно возрождение русского национального духа государства» (ГДА СЗР України, ф. 1, спр. 7088, т.1, арк. 45, арк. 45зв.).

Ця листівка, написана сімдесят років тому, у червні 1943 року, актуальна і нині. У ній немає ні образ, ні погроз, ні зверхності. Жодного поганого слова на адресу росіян.  Це при тому, що під час війни можна було негайно почати мститись народам-поневолювачам, одним з яких українські націоналісти вважали народ російський, Понад те, командування УПА рішуче відмовилося від яскраво вираженої антиросійської політики. Навпаки, використовувало найменший шанс залучити до своїх лав росіян, які не були задоволені радянською владою і тим паче новим порядком німецьких окупантів. При цьому автори листівок постійно апелюють до патріотизму і почуттів національної гідності проти спільного ворога – гітлерівського й московсько-більшовицького імперіалізму.

Звісно, не все в історії та ідеології УПА було суцільним позитивом, правильним і красивим. Я не прибічник того, аби вдаватися до крайнощів, когось оббілювати чи використовувати лише рожевий колір для зображення дійсності. Сувора реальність писалася різними барвами: і білими, і чорними і криваво-червоними. Водночас, говорячи про національну політику УПА і спираючись при цьому на документи з архівів спецслужб, важко не погодитись, що вона ґрунтувалася на повазі до інших народів, що в принципі завжди було властиво українцям.

А ще перед обличчям нової агресії ми маємо частіше звертатися до історії, робити правильні висновки, брати на озброєння апробовані методи і вчитися з помилок предків задля побудови справді сильної України.

Олександр Скрипник,
радник Голови Служби зовнішньої розвідки України
«Україна молода», 21.04.2015

Майбутнє добровольців та добровольчих підрозділів в Україні. Варіанти для роздумів.

Для того, щоб розібратися з питанням про майбутнє добровольчих воєнізованих підрозділів в Україні, слід розглянути причини їх масового створення навесні та влітку 2014 р.

Насамперед, це неефективність системи примусової мобілізації та призову. Сам  Указ про першу мобілізацію було прийнято майже через місяць від початку агресії  РФ у Криму (російська медаль «За возвращение Крыма» визначає дату 20.02.14), а саме – 17 березня 2014 р., що є окремим питанням для розгляду.  Результати мобілізації в частині залучення добровольців здивували (призивали за спеціальностями, а не за бажанням). Її ефективність в частині забезпечення, побуту і навчання бійців нажахали суспільство.

Окремо зазначу на недовіру тодішніх очільників Держави  до Збройних Сил України навесні 2014. Не останню роль тут зіграли два фактори:

1)    політики переклали відповідальність за втрату Криму з себе на ЗСУ;

2)    політики не мали довіри до армії, яка була готова підтримати режим Януковича взимку 2013-2014 рр.

Не слід забувати й про первинний «поліцейський» формат операції на Сході. Про початок АТО було оголошено 13-14 квітня, проте перша мобілізація у березні відбулася лише до лав ЗС України та до Нацгвардії. Тому у керівника міліції виникло питання про залучення добровольців також і до МВС, яке опинилося осторонь процесів створення нових підрозділів. 13 квітня Аваков заявляє про намір створити патрульну службу міліції особливого призначення. 24 квітня у Дніпропетровську починається формування підрозділів «Дніпро-1» та «Дніпро-2»

Весною 2014 р. Київ зі здивуванням й, часом, занепокоєнням спостерігав за таборовим побутом маргінального натовпу на Майдані. Коли і за яких умов розійдеться Майдан? Це питання турбувало багатьох, у тому числі політиків, у яких спрацював інстинкт самозбереження. Розігрітий націонал-популізмом протестний люмпен треба було кудись спрямувати. Аж тут ми отримали зовнішнього ворога.

Відразу після революції стартувала Президентська виборча кампанія 2014 року. Патріотизм і війна стали чудовим полем для підняття рейтингів. «АТО має тривати 5 днів» – пам’ятаєте? У ціні опинився технологічний піар на добровольчих підрозділах, які рятують державу (чорні чоловічки О. Ляшка). Подальший піар триває до кінця жовтня 2014 р. – до моменту обрання найбільш мілітарно-популістської за часів незалежності ВРУ.

І останнє. Існувала пряма зацікавленість фінансово-промислових груп у створенні власних воєнізованих структур для промоушену комерційних інтересів.

За таких передумов шансів на створення дисциплінованого, державницького добровольчого війська були мінімальні. Окрім іншого, при формуванні цих підрозділів закривалися очі на медичний, професійний відбір, наявність судимостей, алкоголізм тощо.

Реальність не забарилася. Підрозділи добровольців у стресових умовах війни, або ж «ні війни, ні миру», стають осередками протиправних дій, мародерства, викрадень та «контрабанди» через лінію розмежування. Накази виконуються вибірково. Точну кількість «добровольців» і зброї у них на руках влада не знала, а часом не знає й сьогодні.

Вже 27 жовтня 2014 р. Арсен Аваков прийняв рішення розформувати спеціальний батальйон Міністерства внутрішніх справ «Шахтарськ» через неконтрольованість дій цього юніту.

У кінці квітня 2015 р. з лінії фронту відводять підрозділи Добровольчого українського корпусу ПС. 28 квітня базу ДУК під Дніпропетровськом заблокували підрозділи десантників. 2 травня базу розблокували, заявивши, що інцидент вичерпано.

Питання про добровольчі підрозділи залишається відкритим. Його актуальність поновлюватиметься щоразу після чергового резонансного злочину, вчиненого «добровольцем».

Які варіанти вирішення можливі?

1)    Залишити «патріотів» у спокої. Позичати очі у Сірка щоразу, коли демократії Заходу питатимуть, що роблять незаконні збройні формування на Сході України. Визнати, що людина з автоматом має більше прав за пересічного громадянина й поставити крапку у питанні стратегічного вибору України.

2)    Легалізувати підрозділи добровольців, формально включивши їх до складу ЗСУ, МВС чи Нацгвардії. Це варіант, який обстоюють самі добровольці. На жаль, він не вирішує питання «патріоти блокують АП, або Укргазвидобування», або «патріоти проти наступу чи припинення вогню». Він не вирішує нічого по суті, окрім формальної сторони.

3)    Провести профвідбір добровольців та включити їх до лав ЗСУ та Нацгвардії на добровільній контрактній основі, надавши можливості вибору подальшої служби серед найбільш боєздатних підрозділів. Цей варіант найбільше до душі військовим та правоохоронцям, які справді цінують мотивованість та професіоналізм окремих бійців-добровольців.

4)    Зробити армію не тільки ефективною, а й об’єктом гордості українців, зосередивши на її реформі та підтримці основні управлінські зусилля. Чітко розділити правоохоронну та військову функції. Існують великі сумніви щодо доцільності перебування в структурі МВС підрозділів (наприклад, Нацгвардія), озброєних танками та артилерією. Нацгвардія у США, наприклад, – це складова Сухопутних військ US Army, а не поліції чи ФБР.

Будь-який варіант рішення має базуватися, насамперед, на Законі, а не політичній доцільності. Будь-яке рішення не повинно приховувати той факт, що після року війни ми ще не маємо армії, у якій насправді хочуть воювати Добровольці.

 Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру.

КРЕВ-МАГА: перемога вимагає підготовки

Інформаційно-аналітичний центр розпочинає цикл матеріалів, пов’язаних із спеціальною підготовкою. Відповідна рубрика відображена на рубрикаторі сайту MEDIARNBO.ORG.

В умовах неоголошеної війни проти України, питання безпеки держави та особистої безпеки її громадян є актуальними, як ніколи. Це стосується і захисників Вітчизни на передовій у зоні проведення АТО, і тих, хто сьогодні продовжує працювати «в тилу».

Важливість питань військової спецпідготовки в умовах сучасного ведення бойових дій, мабуть, не викликає сумніву. Це підтвердить кожен військовий, зокрема й ті, хто проходив спецкурс В’ячеслава Галви – одного з найкращих інструкторів Головного управління розвідки МО України. На жаль, полковника Галви вже немає з нами – герой загинув, захищаючи Україну, влітку минулого року. Але в Україні живуть і працюють його побратими – ті, хто здатен завдяки власним знанням та вмінням навчати наших захисників – а відтак – допомогти не лише швидше та ефективніше виконати бойове завдання, а й зробити це з мінімальними втратами. Тобто – врятувати не одне життя наших воїнів.

Також жоден правоохоронець, який працює сьогодні «з українського боку лінії розмежування», не заперечуватиме необхідності отримання навичок протидії терористам, збройним нападам та провокаціям. Протидії, спрямованої як на нейтралізацію загрози для мирних мешканців, так і роззброєнню та затриманню злочинців. І знову ж-таки, ефективні навички та вміння тут здатні врятувати не одне життя оперативників.

Наразі ми також маємо підвищену криміногенну обстановку не тільки в «містах ризику» – Маріуполі, Харкові, Одесі тощо, а й у столиці. А отже – навички ефективного самозахисту, вміння «не входити» у небезпечну вуличну ситуацію, а при потребі – «вийти» з неї максимально швидко, захистивши себе й свою родину – будуть не зайвими для чоловіка чи тим більше жінки. А можливо – навіть єдиними, які насправді врятують життя чи здоров’я у тій чи іншій непростій ситуації.

Нашим постійним ведучим тепер буде фахівець з спеціальної підготовки – Володимир Баталов, засновник та інструктор школи виживання Street Self-Defense UKRAINE, начальник управління спецпідготовки ГО «Офіцерський Корпус», кваліфікація якого підтверджена понад 15 міжнародими сертифікатами.

Володимир є інструктором з військового виду «Крев-Мага» – KRAV-MAGA MILITARY, самозахисту та рукопашного бою для цивільних осіб – IKI KRAV-MAGA, груп особистої охорони (силова протидія), та морської безпеки (супровід в акваторіях та на суднах), а також поліцейського варіанту «Крав-Мага».
Система «Крев-Мага», у перекладі з івриту, як «контактний бій» була заснована в Ізраїлі у 30 роках минулого століття розвідником Імі Ліхтенфельдом (Імі Сде-Ором).

Не повторюючи інформацію, яку легко знайти в Інтернеті, додам лише, що ця система постійно вдосконалюється. Усі її варіанти – військовий, поліцейський чи «громадянський» – суто практичні.

Головні принципи«Крав-Мага»:
• уникнути пошкоджень;
• не дати спустити себе на землю;
• швидко знешкодити нападника;
• швидко перейти від оборонної до наступальної техніки;
• використовувати рефлекси тіла;
• використовувати вразливі місця;
• використовувати в якості допомоги будь-який доступний предмет.

Як пишуть численні підручники, «Крев-Мага» допомагає спочатку позбутися безпосередньої небезпеки, запобігти подальшим агресивним діям, а потім – нейтралізувати нападника.

Призначення «Крев-Мага» – допомогти людині вижити. Саме тому до неї увійшли тільки і лише ті прийоми, ефективне застосування яких перевірено на практиці реальному житті. Система, яку ми сьогодні пропонуємо до уваги – це система ретельно відібраних Володимиром Баталовим комплексів, які здатні допомогти захистити себе і найдорожчих людей. Захистити – і знешкодити загрозу.

Додам лише, що досягнути значного ефекту у тренуваннях можливо лише за умови відносної «реальності» змодельованих безпекових ситуацій, які свого часу були ретельно вивчені та опрацьовані фахівцями з військової, поліцейської чи «цивільної» «Крев-Мага». А також – під безпосереднім наглядом досвідченого майстра.

Отже, знайомтесь.
Інструктор Володимир Баталов.

[email protected]

http://www.krav.com.ua/

Андрій Галат, спеціально для Інформаційно-аналітичного центру

Заступник керівника АТО: Готовність НЗФ наступати залежить від нашої спроможності стримати та відбити агресію

Учора, 6 травня 2015 року в Антикризовому медіа-центрі у місті Краматорськ відбувся спільний брифінг для журналістів за участю представників штабу Антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях, Міністерства інформаційної політики України та Донецької обласної військово-цивільної адміністрації
Даний захід проводиться з метою більш тісної взаємодії між співробітництвом військових, журналістів а також ініціативних територіальних місцевих громад з пропозицією консолідувати та посилити інформування суспільства про ситуацію в даному регіоні.

Під час брифінгу полковник Сергій Галушко проінформував присутніх журналістів з центральних та регіональних ЗМІ присутніх гостей про ситуацію у зоні АТО.
За його словами незважаючи на умови припинення вогню, незаконні озброєнні формування ведуть обстріли зразками озброєння, яка за умовами Мінської угоди, мала бути відведеною із зони конфлікту. Крім постачання людських ресурсів, після підписання Мінських угод українською розвідкою фіксується продовження постачання техніки бойовикам із Росії. Зокрема, він зазначив, що за невеликим винятком щодня спостерігається десятки обстрілів українських позицій.

Заступник керівника АТО на території Донецької та Луганської областей полковник Сергій Галушко також наголосив на можливості дестабілізації ситуації в українських містах напередодні та під час травневих свят. Противник намагається використати 9 травня в своїх інтересах. Але незважаючи на це, люди в регіоні в цілому на нашому боці та готові робити все, щоб унеможливити провокації.

Щодо, власне, наступу незаконних озброєних формувань на українські позиції, підчас свят чи то після них полковник Сергій Галушко зазначив, що їхня готовність наступати залежатиме не скільки від наближення 9 травня, скільки від нашої чіткої готовності та спроможності стримати та відбити агресію.

6 травня 2015 року відбулося засідання Ради національної безпеки і оборони України, на якому було схвалено Стратегію національної безпеки України - основний документ оборонного планування.

Стратегія розрахована на реалізацію до 2020 року пріоритетів політики національної безпеки, а також реформ, передбачених Угодою про асоціацію між Україною та ЄС і Стратегією сталого розвитку «Україна - 2020». Головне в Стратегії - створення нової системи забезпечення національної безпеки і оборони, спроможної гарантувати державний суверенітет і територіальну цілісність України від усього комплексу можливих загроз, насамперед, від збройної агресії.

Також Радою національної безпеки і оборони розглянуто питання щодо посилення обороноздатності держави та вжиття додаткових заходів для її забезпечення. Ретельно проаналізовано військові загрози та можливі сценарії розвитку ситуації, опрацьовано оперативні заходи щодо протидії військовій агресії.

На засіданні схвалено комплекс заходів щодо прискорення будівництва фортифікаційних ліній та рубежів, зміцнення оборонних і безпекових спроможностей держави, розвитку системи медичного забезпечення військовослужбовців. За зрив строків будівництва оборонних рубежів отримали догани голови Донецької і Закарпатської обласних державних адміністрацій.

Водночас, прийнято важливі рішення щодо розвитку потенціалу і системи управління оборонно-промисловим комплексом, забезпечення Збройних сил України і Національної гвардії сучасним озброєнням і військовою технікою національного виробництва, удосконалення ракетних технологій. Створено Міжвідомчу комісію з питань оборонно-промислового комплексу (робочий орган Ради національної безпеки і оборони України).

За результатами розгляду питання «Про заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю» вирішено розробити та прискорити прийняття відповідного законодавчого забезпечення, зокрема, Закону «Про Національну поліцію». Комплекс невідкладних заходів щодо боротьби зі злочинністю, насамперед, буде спрямований на попередження та розслідування особливо тяжких злочинів із використанням вогнепальної зброї, таких як: навмисні вбивства, бандитизм, незаконне позбавлення волі, рейдерство.

Рада національної безпеки і оборони України заслухала доповідь Міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова щодо стану розслідування резонансних злочинів.

Крім того, на засіданні було розглянуто питання забезпечення енергетичної безпеки держави. Передбачено вжиття заходів щодо демонополізації енергетичних ринків, диверсифікації джерел надходження енергоносіїв, розвитку ядерної енергетики, використання прихованих резервів паливно-енергетичного комплексу, забезпечення енергетики вугіллям всіх необхідних марок, підготовки до опалювального сезону 2015-2016.

[ Читати далі ]

На згарищі 2 травня: відлуння довжиною в рік

Що насправді сталося в Одесі рік тому?

2 травня виповнюється рік з дня зіткнень в Одесі, під час яких загинуло 48 людей і ще понад 200 отримали поранення. «Одесская жизнь» дізналася у експертів їх думку про те, що сталося в той день і як одеситам пережити цю трагедію.

Що встановили експерти?

Для розслідування трагедії 2 травня були створені кілька паралельних груп. Досі працюють незалежні експерти з «Групи 2 травня» і команда правоохоронців. Частина кримінальних проваджень вже передана до суду, але слідство триває.

Офіційне слідство. На лаві підсудних — 22 людини

Вже 2 травня 2014 року було розпочато кримінальне провадження за ознаками кількох кримінальних правопорушень – від хуліганства до навмисного вбивства і підпалу, який спричинив загибель людей та організації масових заворушень. Через три дні, 5 травня, розслідування було передано в Головне слідче управління МВС України. До Одеси прибула група слідчих під керівництвом заступника начальника відділу ГСУ МВС України Миколи Рудницького. Слідство триває, частина матеріалів вже передана до суду.

На сьогоднішній день на лаві підсудних — 22 людини. З них 11 осіб перебувають під вартою, двом вже затвердили обвинувальний вирок. Суд засудив до чотирьох років позбавлення волі з випробувальним терміном на два роки двох міліціонерів, які напередодні зіткнень намагалися продати проросійським активістам 200 патронів і три бронежилета за 10 тисяч гривень. Інші обвинувачені — на підписці про невиїзд. Ще тринадцять осіб оголошені в розшук. Справа слухається в Малиновському районному суді Одеси.

У Приморському райсуді 23 квітня зареєстровано справу підозрюваного у стрільбі на Грецькій площі - евромайдановца Сергія Ходияка. Його звинувачують у вбивстві Євгена Лосинского, а також поранення співробітника міліції. Свою провину Сергій Ходияк заперечує.

Незважаючи на численні прохання громадськості та родичів загиблих, слідство практично не інформує публічно про результати своєї роботи.

Комісія Верховної Ради. «Бійню» спровокували антимайдановцы

Через 10 днів після зіткнень Верховна Рада України створила Тимчасову слідчу комісію під головуванням народного депутата від Одеської області Антона Кіссе. У вересні комісія підготувала попередній звіт про результати своєї роботи. Однак незабаром вибухнув скандал: частина нардепів заявила, що не ставила свої підписи під цим документом і звинуватила голову у фальсифікації. В результаті звіт так і не був проголосований парламентом, який незабаром був розпущений перед виборами 2014 року. За даними попереднього звіту, комісія прийшла до кількох висновків:

• 1. організаторами заворушень визнані Віталій Будько (стрілок з проросійською боку на прізвисько «Боцман»), Артем Давидченко і Сергій Долженков (лідери одеського Антимайдана);
• 2. конфлікт був спровокований проросійськи налаштованими силами;
• 3. в день 2 травня активісти Антимайдана намагалися викрасти зброю у міліції, у тому числі 500 одиниць автоматичної зброї з Одеського університету внутрішніх справ, проте зазнали фіаско.

У Верховній Раді України запропонували створити нову комісію з розслідування подій в Одесі 2 травня. З такою ініціативою виступив народний депутат, голова фонду «Українська ініціатива» Олександр Вілкул.

- Ми подали пропозицію про створення слідчої комісії, тому що до сьогоднішнього дня не названі ні замовники спалення людей, ні виконавці. І я думаю, це буде цікаво всій Україні, - сказав Олександр Вілкул.

Однак поки парламент за цієї пропозиції так і не голосував.

«Група 2 травня». «Одеської Хатині» не було

Після зіткнень 2 травня журналісти та експерти створили «Групу 2 травня», яка на громадських засадах, використовуючи відкриті дані, проводить власне розслідування. До неї увійшли 13 журналістів, незалежних експертів та громадських діячів. Серед результатів її роботи:

• 1. складена повна і детальна хронологія подій дня 2 травня — починаючи від зіткнень в центрі міста і закінчуючи протистоянням на Куликовому полі;
• 2. встановлено причини пожежі в Будинку профспілок. На думку експертів, швидке поширення вогню і диму і загибель 34 людей у будинку сталися внаслідок збігу кількох факторів, що стали фатальними. В тому числі експерти вважають винними рятувальників, які прибули на пожежу лише через 40 хвилин після виклику. Ні про яке умисному вбивстві і «одеської Хатині» мова не йде;
• 3. члени «Групи 2 травня» продовжують судитися з силовиками, вимагаючи оприлюднити причини загибелі людей у Будинку профспілок, які досі є закритими;
• 4. після того, як Ігор Марков припинив фінансувати Антимайдан, гроші активістам запропонувала влада — в обмін на те, що вони приберуть наметове містечко з Куликова поля. За словами члена «Групи 2 травня» Сергія Діброва, полковник міліції Дмитро Фучеджи передав лідеру «Одеської дружини» Сергію Долженкову 35 тисяч доларів. Іншим учасникам Антимайдана передали ще 15 тисяч доларів. Однак в останній момент Долженков передумав, оголосив мобілізацію, і активісти «Одеської дружини» напали на проукраїнських активістів у центрі міста. Так був даний поштовх масовим заворушенням.

Версія президента. Провокація була задумана спочатку

Під час недавнього візиту в Одесу президент України Петро Порошенко озвучив свою версію подій річної давнини. На його думку, активістам спеціально роздали зброю:

— Сьогодні я можу сказати, що відомі ті, хто ставив за мету забезпечити провокацію. Завдання полягали в тому, щоб куликовцы і евромайдановцы перестріляли один одного. Саме це було тим гнітом, який повинен був підірвати Одесу, перетворивши її в Донецьк, — зазначив Порошенко.

У той же час незалежні експерти «Групи 2 травня» стверджують, що учасники зіткнень стріляли з своєї зброї, а міліція нічого не роздавала. Це підтверджують і самі учасники тих подій, а також фото та відеоматеріали.

5 відповідей на головні питання

У публікації річної давності «Одесская жизнь» поставила п'ять питань, які найбільше хвилювали одеситів в той момент. Через рік більшість з них прояснилися, хоча остаточної відповіді слідство не дало ні на один з них.

1. Поведінка правоохоронців. Чому міліція не тільки не зупинила натовп, але і дозволила стріляти з вогнепальної зброї по людям? Чому деякі міліціонери пов'язали собі на руки пов'язки, такі ж, як у антимайдановцев? Чому потім правоохоронці відпустили тих, хто був затриманий?

Відповідь: Тодішній начальник Головного управління МВС України в Одеській області Петро Луцюк підписав наказ про введення оперативного плану «Хвиля». Однак наказ так і не був введений в дію. За версією слідства, процес саботувався особисто заступником Луцюка — Дмитро Фучеджі, який пізніше був оголошений в розшук. Якщо б план «Хвиля» був введений, зіткнень в центрі Одеси вдалося б уникнути. Щоб не допустити масових заворушень під час проведення матчу «Чорноморець» - «Металіст» керівництвом Головного управління МВС України в Одеській області був сформований резерв сил і засобів. Однак з незрозумілих причин цей резерв не був задіяний у локалізації заворушень. Саме Фучеджі пізніше став чи не головним підозрюваним в організації масових заворушень, хоча незалежні експерти впевнені: полковника, який переховується в невизнаній Придністровській Молдавській республіці, зайво демонізують.

Ситуація з червоними пов'язками, які міліціонери пов'язали собі на передпліччя, остаточно не прояснилася. За попередньою версією слідства, з якою згодні багато експертів «Групи 2 травня», ніякої змови тут немає. Червоний скотч міліціонери закріпили приблизно через пару годин після початку зіткнень в центрі Одеси. Пов'язки були накладені поверх пластикових щитів, які захищають руки і лікоть. Оскільки з часом липучки на щитках приходять в непридатність, передбачається, що скотч правоохоронці попросили учасників зіткнень, щоб не втратити щитки в сум'ятті. Версія про те, що рядові міліціонери були в змові з антимайдановцами і з допомогою червоного скотчу позначили «своїх», поки не підтвердилася.

2. Провокатори. Хто стріляв у людей на Олександрівському проспекті, а також з дахів «Афіни» та Будинку профспілок?

Відповідь: Перші жертви загинули в центрі міста, це були проукраїнські активісти Ігор Іванов і Андрій Бірюков. Обидва були вбиті з вогнепальної зброї. У вбивстві Іванова підозрюється розшукуваний зараз пророссйиский активіст Віталій Будько. Є кілька відеоматеріалів, на яких зафіксовано, як він стріляє з автомата АКС74У або модифікації на його основі «Вулкан-Т» (точно встановити вид зброї по відео не вдається). Крім того, у стрілянині по людях підозрюють проукраїнського активіста Сергія Ходияка. Свою провину він заперечує, що слідство по його справі ще триває. Слідство продовжує встановлювати особистості тих, хто вів стрілянину їх вогнепальної зброї.

3. Виникнення пожежі. Із-за чого виникла пожежа у Будинку профспілок?

Відповідь: Слідство не виявило доказів умисного підпалу Будинку профспілок.

— Встановлено, що запальні суміші, в тому числі в самій будівлі, використовували обидві сторони, що і призвело до виникнення пожежі. Його разгоранию сприяла барикада, встановлена біля сходів. Будь-яких доказів запланованого пожежі в Будинку профспілок не встановлено, - заявили в Генеральній прокуратурі.

4. Ліквідація пожежі. Чому пожежники їхали на місце подій так довго? Був відповідний наказ чи їх не підпускала натовп?

Відповідь: Генеральна прокуратура розпочала кримінальне провадження проти представників пожежної охорони, зараз його розслідування триває. Керівництво структури на сьогоднішній день звільнено. Чому пожежники прибули на місце події лише через 40 хвилин після першого дзвінка, залишається неясним. Проте тодішній керівник обласного управління ДСНС Володимир Боделан заявляв, що рятувальники не могли виконувати свій борг із-за безперервної стрільби.

— Міліція не забезпечила безпеку наших співробітників, життя яких загрожувала реальна небезпека. Однак ніяких наказів не виїжджати і не гасити пожежу ніхто не віддавав, - заявив нам Боделан.

5. Загибель людей у будівлі. Що насправді стало причиною загибелі людей? Чому загиблі в Будинку профспілок лежать в дивних позах?

Відповідь: Слідство досі відмовляється оприлюднити причини загибелі людей у Будинку профспілок. З цього питання «Група 2 травня» звернулася до суду, вимагаючи розкрити дані, однак остаточного рішення поки немає.

За даними, які з'ясували експерти-токсикологи і хіміки з «Групи 2 травня», 18 осіб у будівлі загинули від чадного газу, 13 осіб — від опіків тіла і дихальних шляхів. Двоє померли від опікової травми в лікарні, причина смерті однієї людини залишилася нез'ясованою. Ще вісім людей загинули, вистрибнувши з вікон палаючого будинку.

— Розташування тіл померлих від отруєння чадним газом повністю відповідають потокам газообміну на першій стадії пожежі. Ці люди отримали токсичну концентрацію чадного газу в початковий період пожежі. Отруєння позбавило їх можливості до самостійних дій з порятунку. Люди, які не отримали отруєння, перебували в зонах, куди надходив свіже повітря. Однак, коли відбулося масове займання стін, ці люди загинули практично миттєво від масивної опікової травми органів дихання та шкірних покривів. Розташування їхніх тіл повністю відповідає температурному розподілу і газообміну другій стадії пожежі. Тіла, що знаходилися в зоні дії високих температур, придбали характерну для цих умов поза «боксера». Таким чином, причиною смерті всіх людей, тіла яких були виявлені всередині Будинку профспілок, пов'язані з безпосередніми факторами пожежі – чадним газом і високою температурою, - пояснив нам експерт-токсиколог Володимир Саркісян.

До речі, не знайшла свого підтвердження і версія про застосування у Будинку профспілок хлороформу — слідство не виявило його слідів.

2 травня приспустять прапори

День 2 травня, згідно з розпорядженням міської влади, є днем пам'яті загиблих. На будівлях підприємств та організацій міста приспустять державні прапори з траурними стрічками. Офіційних заходів на цей день не заплановано.

На Куликовому полі з 14 до 18 години пройдуть жалобні заходи, які організовують прихильники руху «Куликове поле». На заході будуть запалювати свічки, випускати голубів, транслювати траурний відеоролик. При цьому ніякої символіки та прапорів на площі не буде. Куликове поле буде взято під охорону міліції, прохід на площу буде здійснюватися через рамки металошукачів. У міліції повідомили, що на Куликове поле не буде приносити звукове обладнання, а також великогабаритні предмети.

Крім того, акція проукраїнських активістів пройде на Соборній площі, час проведення повідомлять пізніше.

У цей день заборонено балаклави. Всіх, хто одягне маску, буде затримувати міліція.

Порядок у місті будуть забезпечувати кілька тисяч співробітників правоохоронних органів, у тому числі з інших міст України.

СВОЮ ДУМКУ

Андрій Юсов, радник начальника Одеського обласного управління СБУ, прихильник Евромайдана: «Примирення неминуче»

— Іншого шляху, крім примирення, у одеситів з різними поглядами не існує. Всі повинні усвідомити, що право на застосування сили є тільки у правоохоронних органів. На той момент, 2 травня 2014 року, першими застосували силу на Соборній площі представники проросійських сил. Міліція не виконала свої обов'язки, а якщо б виконала, такої трагедії не сталося б. Також не виконала свої обов'язки міська влада. Через суд треба було домогтися заборони на проведення будь-яких заходів 2 травня, оскільки проросійські сили абсолютно відкрито оголошували напередодні повну мобілізацію, було зрозуміло, що зіткнення не уникнути. Але цього зроблено не було.

Діалог всередині суспільства потрібен, можливо, за участю міжнародних медіаторів. Наскільки мені відомо, з такою пропозицією вже виступили представники ОБСЄ, організації Евромайдана Одеси з цією ініціативою згодні. Але потрібно розуміти, що діалог можливий тільки з тими силами, які не виступають проти цілісності України.

Ігор Димитрієв, депутат Одеської міськради, прихильник Антимайдана: «Примирення неможливо»

— Примирення неможливо, тому що воно вимагає покарання тих людей, яких тепер називають героями. І не примирення було метою людей, які розв'язали кровопролиття в країні. Саме на радикалізації вони розширюють свій вплив на слабкі українські уми.

Можна скільки завгодно збирати круглі столи та комісії, але це лише замилювання очей. Винуватці вбивств — у влади в країні. А що до суспільства в цілому, то навіщо примирення з таким суспільством, яке допускає масові вбивства як спосіб боротьби з політичними опонентами?

Спроби примирення вже були неодноразово. Останній раз — 1 травня 2014 року. Таке суспільство потрібно не примиряти, а тримати в «дурці», в кращому випадку. І гамівна сорочка на них буде одягнена неодмінно, незважаючи на політику Києва чи Москви.

Інна Терещенко, конфліктолог: «2 травня було ін'єкцією, щоб ми зупинилися»

Будь-яка трагедія для міста такого типу, як Одеса, - це виклик, який місто може прийняти й засвоїти. Рік — це той час, протягом якого люди переживають горе. Для родичів і близьких, які втратили рідних у той день, цей рік був дуже важким. У одеського товариства є ресурс, щоб подібні трагедії стали етапом для нового зростання. Є міф про те, що Одеса — толерантний, веселе місто. Хоча на початку ХХ століття, як відомо, в Одесі відбувалися криваві погроми на всій території Російської імперії. Вже через 50 років Одеса жила з міфом, що ми — толерантні, відкриті, доброзичливі. Одеса вже це робила, значить, це можливо ще раз. Але зараз для примирення ще занадто рано, до того ж, ситуація в країні ще незавершена. Втім, з обох сторін протистояння є люди, які розуміють, що людське життя дорожче за все. Саме з ними треба налагоджувати діалог, їм потрібно об'єднуватися. Потрібно вчитися бачити конкретних людей, а не сепаратистів і патріотів, спілкування має бути на міжособистісному рівні. 2 травня було ін'єкцією нам, щоб ми зупинилися.

Борис Херсонський, психолог: «У Одеси — два розуму»

- Що таке одеський синдром другого травня? Це різновид посттравматичного стресового розладу. Трагедія второго травня — це травма, яку місту буде нелегко викорінити. Один з головних симптомів - це високий рівень тривоги, тривожне очікування якихось нових потрясінь і нових подій. Другий - порушення єдності, розщеплення.

Місто розділене. Думки протилежні. У сьогоднішньої Одеси – два розуму, дві думки, які ніяк не прийдуть в гармонію. І чекати цього доведеться довго. Відчуття невизначеності породжує самі неймовірні фантазії. Ходять чутки про сотні загиблих... Ніяка інформація не здається надійною. Підозрілість іноді достигнает рівня марення.

Впоратися з цим дуже нелегко. Прозорість розслідування, регулярне інформування громадян, заохочення відкритого діалогу без насильства - ось завдання для десятків підготовлених медіаторів. І ЗМІ повинні бути скоріше посередниками, ніж виразниками крайніх точок зору.
Скопійовано з сайту http://odessa-life.od.ua

05.05.15 15:06
У Донецьку терористи самопроголошеної "ДНР"демонтували барельєф українському поету Василю Стусу, який був розміщений на корпусі філологічного факультету Донецького національного університету.

Про це написала у своєму Facebook журналістка Лариса Лісняк: "Донецьк сьогодні. Все...зняли...втіхаря... А після свят повинні були бути продовжені консультації з приводу барельєфа Стуса", - написала Лісняк, виклавши фотографії з голою стіною на місці, де ще вчора стояв пам'ятник поетові.

Раніше вона повідомляла про те, що йшли консультації, в тому числі з юристами, щоб зберегти барельєф Стуса.
3 мая https://www.facebook.com/larisa.sinyavskaya/posts/700281770084096
20 апреля https://www.facebook.com/larisa.sinyavskaya/posts/694822687296671
18 апреля https://www.facebook.com/larisa.sinyavskaya/posts/693902560722017


Було так



АВТОПОРТРЕТ ЗІ СВІЧКОЮ

Тримай над головою свічку,
допоки стомиться рука —
ціле життя. Замало — нічку.
Довкола темінь полохка.
Літають кажани, як кулі.
Нестерпом студиться щока.
Де ви, крилаті? Гулі-гулі!
Як вам — нестерпно — без небес?
Аж очі підвели, поснулі.
О ні, ти не один воскрес!
Як в бодню — пугачеві скрики.
Десь бродить землячок-дантес.
О шанталавий, недорікий,
а чи поцілиш ти мене?
Свіча в задумі — не мигне.

Василь Стус




А стало так від сьогодні:



Верстаю шлях - по вимерлій пустелі,
де мертвому мені нема життя,
за обріями спогаду - оселі
ті, до котрих немає вороття.
А все ж - бреду, з нізвідки до нікуди,
а все ще сподіваюся, що там,
де кубляться згвалтовані іуди,
мале є місце і моїм братам.
Побачити б хоч назирці, впівока
і закропити спраглий погляд свій.
Зміїться путь - вся тьмяна, вся глибока,
і хоч сказися, хоч збожеволій.
Бо вже не я - лише жива жарина
горить в мені. Лиш нею я живу.
То пропікає душу Україна -
та, за котрою погляд марно рву.
Та є вона - за міражів товщею,
там, крізь синь-кригу світиться вона -
моєю тугою, моєю маячнею
сумно-весела, весело-сумна.
Тож дай мені - дійти і не зотліти,
дійти - і не зотліти - дай мені!

Василь Стус



Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

Василь Стус



Коментар Б.Г.: За життя Стусу перепало добряче, і по-смерті спокою не дають кляті воріженьки. Як ті імперії поетів бояться. Вчився я саме тут на факультеті української філології у 1984-86 роках, коли великими почестями користався російський мовник професор Стебун Ілля, який посприяв засудженню Василя Стуса своєю "літературною експертизою" його творів. Ще й Віктор Медвечук в адвокатах не захищав, а просив суд засуди його підзахисного, як "закорінілого антирадянщика". Єдина хохма з барельєфом: його Віктор Янукович відкривав, як "зеку від зека", а тепер його поплічники його меценатські потуги похерили...

Бойовики збираються розмістити на цьому місці погруддя розвідникові часів СРСР Миколі Кузнєцову, який до Донецька і філології не має жодного стосунку.

Пам'яті Алли Горської

Ярiй, душе. Ярiй, а не ридай.
У бiлiй стужi сонце України.
А ти шукай — червону тiнь калини
на чорних водах — тiнь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов i сподiвання.
Усiм нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивiй завiрюсi голосiнь
цi грона болю, що падуть в глибiнь,
безсмертною бiдою окошились.

Василь Стус