Президент на фоні референдумів
05.12.17, 14:22 Слава Україні! україна,референдум,вибори президента
Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?
Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!
Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і не дозволити будь-яких фальсифікацій!
Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!
Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне... Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.
Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства.
Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті, переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати, не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.
Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків:
1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!
2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!
Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.
Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я.
Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!
Богдан Гордасевич
5 грудня 2017 р.
м. Львів
Сповідь «порохобота»
03.10.17, 17:42 Ми любимо тебе, Україно! україна,петро порошенко,порохобот
В черговий раз з приємністю почув у свою адресу обвинувачення, що я «порохобот». Ще приємніше, що мене визнали за: «порохоботи бувають двох типів – комерційні і природні. З комерційними все зрозуміло – контора платить, пишуть за темником. З природніми обожнювачами олігархічної влади набагато складніше...» ( http://blog.i.ua/community/662/2039457/?p=1#p1) Буду величати себе від тепер «природній «порохобот»
Я справді агітував та обирав свідомо в Президенти України олігарха Петра Порошенка у березні 2014-го і сповна задоволений його діяльністю на цій посаді. Міг би сказати: – Кращого за Порошенка я не уявляю!– але не скажу, бо якраз бажаю, щоб таки знайшовся і кращий з часом. На щастя для України на противагу сусіднім країнам з колишнього концтабору СРСР, де проходять «вибори без вибору», у нас є чимало різного і доброго, і не доброго, і грізного (в розумінні: загрозливого), і завізного тощо щодо вибору на всі посади і до влади, і до Ради. І на моє тверде й тверезе переконання: українцям нарешті вдалося обрати владу (але не Раду!), що є гідною їх прекрасної країни України.
За тим я є свідомий «природній «порохобот», про що написав ще в новорічній замітці «А хто, хто владу не любить...» (http://blog.i.ua/community/662/1988261/) і дуже розшукую інших «порохоботів» особливо комерційних, бо щось ну ніяк у мене з тим. Сам не потребую, бо вже є проплаченим позитивними змінами життя в Україні, як і бачу багато собі подібних добровольців в захисті своєї влади від закидів різних паскуд, яких наша влада круто чихвостить, а вони її за те люто ненавидять. Головна ж моя проблема «порохобота» у іншому – у тому, що я не є потрібний в якості саме «порохобота», тому що це виглядає доволі смішно, як захищати айсберг від зіткнення з «Титаніком», на якому пливуть ВО «Батьківщина» і «Опозиційний блок», «Об’єднання «Самопоміч» з нелюбою їй ВО «Свободою» і купкою іншого українського політичного мотлоху типу «Громадянська позиція» тощо. Зрозуміло, що на кінчику носа цього «Титаніка» виструнчився розкинувши руки сам най-ради-кальний Олег Ляшко, якого ніжно підтримує в обіймах вірний Мойсійчук... «Картина маслом»
Отож поясність мені, як і – головне: навіщо мені захищати айсберг Порошенко від зіткнення з отим чахлим корабликом: українським політичним «Титаніком», якого ось-ось розчавить айсберг Гройсман?..
Хтось зауважить, що «айсберг» за національністю де-кому рідня і тому допомагає, проте всім відомо, що і на нашому політичному «Титаніку» чимало зібралося народу типу «рабіновичів», отож не все так просто. Колись і Тимошенко була як айсберг, але у прем’єрський Гольфстрим попала і у вазі спала, свій момент прос(п)ала і Януковича нам надіслала... Прошу цього не забувати! Коли Україна вибирала «яке з двох зол найменше?» – вона вибрала собі Януковича!
Таким чином я знаходжуся у глибокій консервації й бездіяльності і як «порохобот», і як «гройсманобот», і як «парубійбот», і як «турчинобот», і як «ревабот», і як «синюткобот», і як ще безліч «-бот» щодо персоналій хороших українських діячів, яких, дякувати Богу, вже чимало серед нашого державного та політичного істеблішменту. За тим всім я вимушено працюю суто як Україна-бот!
Так! Я є Україно-бот!
А все інше – то інше. Додаткове і похідне з цього першого – «українобот»!
За тим я, як «українобот», з прикрістю спостерігав «свободу слова» в українських ЗМІ, де тупо замовчали про день народження Петра Порошенка 26 вересня. Мова йде не про хвалебні чи не дуже спітчи, а мова йде просто як про новинну інформацію. Чому в ЗМІ так фільтрують поточну інформацію? Що це за цензура чи скорше: само-цензура? Хоча, а й справді: нащо знати українцям, що в їхнього Президента України день народження і що йому виповнилось 52-а роки? Хто він їм? Чужак. Не рідня. Хіба що життя кожного з нас тим чи іншим чином залежить від нього – від Президента України. По-суті, він нам рідніший за рідного, отож знати про нього варто усе, що тільки можна. Але дехто вважає навпаки: гарне знати про Порошенка комусь не з руки, от і замовчує про таке все-все. Нащо переповідати в ЗМІ про чудовий сімейний відеоролик, який в якості подарунку анонсувала на сторінці соцмережі дружина Президента України перша леді Марина Порошенко – нащо це українцям? А раптом їх всіх жаба задусить? Молодці, значить, українські ЗМІ-їсти!? Скільки народу врятували від такої страшної небезпеки: «жабозадушення». Най слухаю зі спокійними нервами, що все погано в країні Україні, що скрізь пожежі та похорони й тішаться від заспокійливих прогнозів аналітиків та політологів, що буде так само погано і далі, як вже було чи є, а через урядові реформи буде набагато гірше — як з такого не радіти!? Коли комусь гірше аніж тобі – це тішить кожного з українців і на це наші ЗМІ щедрі сповна: хочете гнилі? – на!
Багато різного перебалакано по всіх українських ЗМІ щодо вибуху складу боєприпасів коло Калинівки на Вінниччині, але ніде ніхто не сказав, що подія відбулася саме 26 вересня – у день народження Порошенка, який походить саме з Вінниччини, тобто вороги не просто підірвали склад боєприпасів і послабити ЗСУ, але насправді цілились в керівництво країни, щоб деморалізувати Президента України Петра Порошенка подібним терактом. Та ж думайте, людоньки! Головою думайте! Не чимсь іншим. Це я не до ЗМІ-їстів-журналістів звертаюсь – тим все «по-барабану», на жаль. То окрема тема. Мене значно більше турбує порожнеча змісту в обговоренні проблеми, оскільки її забалакують, а не вирішують.
При всій моїй повазі до Олександра Турчинова я абсолютно не погоджуюсь з його звинуваченнями на адресу начальника генштабу ЗСУ Муженка, бо насправді це якраз упущення з боку РНБО, що склади озброєння «успішно злітають в повітря» один за одним і вже не перший рік від початку АТО. Стратегічні заходи в обороноздатності країни є головним завданням РНБО! Це його обов'язок шукати рішення у системних заходах, а не тупо технічному зосередженні на персоналіях. Відкрите зберігання боєприпасів – це нонсенс під час війни та загрози її поширення. Такі склади приречені у перший же день масштабної агресії без усіляких диверсійних груп, роль яких найчастіше переходить на власну «вохру» – воєнізовану охорону з мізерними зарплатами, що призводить до крадіжок озброєння, а потім логічного «замітання слідів». Моя особиста думка, що якщо склад підірвали, то всю охорону повинні передати під суд – всю! Бо не виконали своїх обов'язків і функцій охорони! І саме про це має йти обговорення: причини проблеми і як її вирішувати глобально, а не займатись різними взаємозвинуваченнями хто більше винен в керівництві чи порівняльною хронологією вибухів на складах боєприпасів.
Ось що мене, як «українобота», зараз хвилює найбільше, тому і написав усе це невідомо для кого... Ні! Відомо для кого! Для щирих патріотів України я писав, пишу і буду писати свої статті про думи й роздуми щодо України – тільки так!
Богдан Гордасевич
2 жовтня 2017 р.
