Останні статті
- Конституція обумовлює державність
05.07.2023, 18:06 - Сьогодні Свято Збройних Сил України
06.12.2018, 20:01 - Хто буде представляти Україну на Євробаченні-2018
16.01.2018, 23:21
Свіжі фотографії
Сергій Дідич загинув цього дня 18 лютого 2014 р. на Євромайдані
- 18.02.20, 17:09
- Ми любимо тебе, Україно!
Шість років тому, 18 лютого, на Майдані почалися обстріли учасників Євромайдану беркутівцями. Зранку протестувальники почали “Мирний наступ” з Майдану до Верховної Ради, який перетворився в запеклі сутички між “майданівцями”, силовиками і так званими “тітушками”. У цей день обірвалося не одне життя, і серед них – Дідич Сергій Васильович – громадський активіст, родом з Городенківщини.
Сергій Дідич народився 3 листопада 1969 року у селі Стрільче Городенківського району. Він був головою Городенківської районної організації ВО «Свобода», депутатом Городенківської районної ради, в якій очолював комісію з соціально-економічного розвитку, засновником та директором туристичного клубу «Золоте Руно». Герой України.
Сергій із дружиною на Майдані був з початку грудня. Був сотником івано-франківської сотні. Двічі додому в Городенку подружжя приїжджало на кілька днів і знову поверталося до столиці. Востаннє з родиною бачилися на Різдво. Він був на передовій, а його дружина — на Майдані.
18 лютого 2014 року разом зі своєю сотнею стримував атаку «Беркута» у Кріпосному провулку. За словами побратимів, коли його сотня відходила, Дідич йшов останнім. За первинною версією, граната розірвала йому сонну артерію на шиї.
У пам’ять про батька дочка Сергій Дідича, Ira Didych написала зворушливі слова:
“А ви знаєте, що у мене тато загинув?
6 років тому. В Києві. На Майдані.
Не пам’ятаю, чи писала я про це тут прямо. Мабуть, ні.
Я була дитиною коли його вбили. Мені було 12. Того дня я повернулася зі школи додому. Робила уроки. Дивилася прямі трансляції з Майдану. Вогонь. Колеса. Крик. І гордилася своїми батьками, що вони там.
А потім дізналася, що мого тата вбили.
Мого тата.
Я розказувала вам про це? Так? Ну тоді добре.
Ні? Ну тоді розкажу чому ні.
Бо про смерть говорити незручно.
Сьогодні я не буду розказувати про свого тата. Я вже забула відчуття його доторку. Голос згадую тільки в найглибших снах. Й посмішку вже не знаходжу в інших людях.
Я буду говорити, чому я про це мовчу.
Бо про смерть говорити незручно.
От скажу я вам:
– Привіт. Мій тато на Майдані загинув. І так, я з цим живу. Так плачу коли про жертовність говорять. Коли беркутівців в Росію відпускають. Коли «дегероїзують». Коли б’ються за соцдопомогу. Коли вирішують хто за кого має помирати. Але ж живу.
І що ви мені відповісте? Зазвичай люди мовчать. Або обіймають. (Це вже трохи краще. Але не для мене. Тільки для них.)
Бо про смерть говорити незручно.
– Вибачте, пані викладачко. Чому я вас не слухаю? Знаєте сьогодні 18 лютого. Уже 14 година. Десь в цей час 6 років тому мого тата вбили. Але ще не опізнали.
– Вибачте, друзі, я на збірку не прийду. Просто зараз 19 година. 18 лютого. 6 років тому я почула як кричить моя бабця. Бо її сина вбили. Мені зараз складно зорієнтуватися. Бо я досі цей крик чую.
– Вибач, мам. Але я не можу з тобою сьогодні говорити. Як і ти не могла говорити зі мною в цей день 6 років тому. Сьогодні я буду вибивати. Вибач, мам.
Але я не скажу вам того.
Бо про смерть говорити незручно.
Коли мене діти запитують:
– А де твій тато?
Шо я скажу їм. Вони ж не знають що таке смерть. Ви ж їм не казали. Сказати їм, шо він на небі? Вони ж знають, що там або космос, або літаки. Але ви мовчіть.
Бо про смерть говорити незручно.
– Привіт, Іра. А чому ти ні з ким не зустрічаєшся.
– Привіт. Ну знаєш. Єдиного чоловіка, якого я любила, вбили. Теж чоловіки. І я тепер взагалі чоловіків боюся трохи, насправді.
– Іра, а ти уявляла собі своє весілля?
– Так. Смішно. Але коли мені було 12, то мій тато сказав, що хоче зробити мені красиве весілля вдома. З друзями і літніми квітами. Але знаєш його вбили 6 років тому. І жодне весілля вже не буде таким, яким би він його зробив.
Але я точно вам того б вголос не сказала. Сказала б, що я про таке не думаю.
Бо про смерть говорити незручно.
– Доброго дня, Ірино. Чи можна буде записати з вами інтерв’ю ?
– Так звичайно. Хочете правду чи ще одну сльозливу історію? Вам загальними фразами чи про смерть? Загальними фразами? Добре.
Добре, я не буду говорити з вами про смерть.
Бо про смерть говорити незручно.
– Ой, Іра. Щось ти погано виглядаєш.
– Та я захворіла. Але, насправді, у мене тато загинув 6 років тому. І мені весь тиждень складно навколо 18 лютого жити. А може і два тижні. Але так. Я захворіла.
Так я й хворію 6 років підряд. В той самий час. Бо коли хворієш, можна погано виглядати.
Бо про смерть говорити не зручно.
Я буду ковтати сльози десь в кутку кімнати. Бо шо я вам скажу? Ви ж і так не зрозумієте. І не маєте розуміти. І надіюся ніколи не зрозумієте.
Я вам ще можу багато прикладів навести, коли про смерть говорити незручно. Але ви зрозуміли – будь-коли.
Вам зручно говорити про Героїв. Про Подвиги. Про Історію. Про Гідність. Про Свободу. Про Людяність. Про Майдан.
Але про смерть вам говорити незручно.
Ви маєте знати. Мій тато загинув на Майдані. 18 лютого. Бо якщо ви цього про мене не знаєте, то ви нічого про мене не знаєте. Смерть частина мого життя.
І вашого теж.
P. S.: Подивіться фото. Ми там щасливі.”
https://westnews.com.ua/miy-tato-zaginuv-na-maydani-donka-geroya-nebesnoyi-sotni-napisala-post-u-pam-yat-pro-batka-foto/?fbclid=IwAR3VUskOoF4ArLzsaCINydCCKSkY3pMik-lqNh_T7gS1Wt5ROybasC2J8FI
З повагою до українців в Україні
- 18.02.20, 15:30
- Ми любимо тебе, Україно!
Гідність не продається і не купується - вона постає в боротьбі
Хто як, а я ображаюся коли мене зневажають і ображають різні падлюки "рускаго мира", що живуть в Україні та пхаються на різні ЗМІ, а їх там радо приймають. Причому я маю на увазі не суто каналізацію ТВ Медведчука-Коломойського, а саме так би мовити про-патріотичні українські засоби масової інформації типу "Громадське", УТ-1 і УТ-2, "Перший" і 5-й, що начебто Порошенка, але чомусь активно працюють проти нього. Ну й інші аналогічні пся крев Пінчук-Ахметев.
В стосоте заявляю: я - українець, живу в Україні, незалежній державі з офіційною державною мовою - українською, а тому вважаю за зневагу і образу, коли до мене звертаються іноземною мовою, бо вважають, що я повинен її знати. І це не просто іноземна мова, а мова ворога, мова окупанта і злочинця, що нищив і дотепер нищить мій народ і країну. Як я повинен реагувати на це, як не відповідною ненавистю і зневагою до тих, хто ретранслює "русский мир" в наші душі й голови на догоду і вигоду ворогу. Це є виродки, подонки, падлюки, паскуди, перевертні і нікчеми, що маскуються під українських патріотів і як би порядних журналістів, редакторів, модераторів тощо. Гімно ви, а не українці!
Я поясню на простому прикладі: на телеканалі "Перший" зробили постійний сурдо-супровід, що є дуже правильно, хоча і досить навіть дорого. Добре, що поважили людей з вадами здоров'я - круто! Молодці Але чомусь зробити синхронний переклад українською всіх, хто говорить російською мовою на цьому каналі, - то якось зайвий клопіт. Українці - то бувше колоніальне бидло і скоро ним знову стануть, тому "и так поймут!" А хріна, вам, тварюки "рускаго мира" на українських ЗМІ! Якщо ви нас, українців, зневажаєте, то і ми вас мали десь в сраці! Я не дивлюсь і не слухаю, як і не спілкуюсь з тими, хто нас українців у нас вдома ображає і зневажає. Тільки так!
Хто захоче, щоб я його почув - говори українською! Захочеш - вивчиш! Не хочеш - не вчи, але і не вилазь, падлюко, на люди! Вже скоро 30-ть років Україні, а воно таке тупе, що мови не подужає вивчити і все язиком чеше та лиже. Згинь, потворо!
А знаєш мову - вітаю! Нехай то буде недосконало - я відчую повагу до себе, свого народу та своєї країни України і не буду зважати на прогалини в лексиці та стилістиці мови й вимови. А коли навпаки - до сраки, мудаки! Ні чути, ні бачити не хочу! Вимикаю і не вмикаю, бо зневажаю!
Особливо мені і дивно, і прикро, і огидно, що минулого року почав діяти новий видатний закон про функціонування державної української мови, який всіма держслужбовцями саботується, абсолютно всіма державними інстанціями ігнорується, а не державними - тим більше він далеко десь. Включно з тими, хто його так героїчно вимагав і приймав! А ну спростуйте цей закид... Не виходить? Прикладів немає? Отож і воно. Одна радість: квоти музичні. Все як завжди: по вуха в лайні, а вони ще й співають. За багато сарказму, але занадто дістало то все! По самісіньку Нацраду що телерадіо курує в же!
Пишу це сьогодні, 18 лютого в пам'ять тої жахливої масакри-бійні, яку влаштувала антиукраїнська влада Януковича в цей день 2014 року у Києві проти беззбройного народу, що йшов з мирним протестом до Своєї Верховної Ради заради ствердження Правди і Справедливості, заради Нової України! Символічно, що ця революція набрала назву Революція Гідності. Ми є вільні і ми маємо гідність! А хто нас зневажає - нехай забирається геть!
Є одне чітке правило: Герої не вмирають доти, допоки справа їх живе! Вони загинули, захищаючи свою і нашу гідність, тому якщо ми самі потураємо в зневазі до нашої української мови в нашому домі - то ми є колоніальні покидьки, шмаття задля підтирання ЗМІ-задниць "рускаго мира" і не більше того. Якщо ми не будемо захищати нашу гідність відпочатку як особисту - значить всі герої минулого гинули намарно. Подумайте над тим.
Ще і ще раз закликаю кожного особисто боротися за власну національну гідність Українця такими методами і заходами, які є можливі в кожного, але в жодному разі не залишатися байдужими та пасивними. Гідність - це виключно особиста категорія і досягається суто самою людиною. Це коли подивишся в дзеркало і скажеш: -А ти молодчина! Поважаю!
З повагою до українців в Україні, Богдан Гордасевич
м. Львів-Рясне
18 лютого 2020 р.
Додаток
25 квітня, 2019 р. Верховна Рада ухвалила законопроект №5670-д «Про забезпечення функціонування української мови як державної».
Так, за проект закону №5670-д у другому читанні та в цілому проголосували 278 народних депутатів.
Наразі тексту закону з внесеними до нього правками немає. Однак згідно із попереднім текстом законопроекту, єдиною державною мовою в Україні є українська, а «спроби запровадження в Україні офіційної багатомовності» всупереч Конституції України й встановленій конституційній процедурі «провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння та ворожнечу і спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу».
Проект передбачає, що українською мовою має володіти кожен громадянин України, а також усі претенденти на українське громадянство. Водночас дія закону не поширюється на сферу приватного спілкування та здійснення релігійних обрядів.
Українською мовою мають розмовляти усі високопосадовці та керівники силових структур. Також українська обов'язкова для депутатів усіх рівнів, суддів, адвокатів, керівників вишів, медпрацівників тощо.
Відповідно до проекту закону, українською мовою мають проводитись усі засідання, зустрічі тощо у владних органах та установах – як центральних, так і регіональних.
Українську мають використовувати також у сфері обслуговування, у підписах та маркуванні товарів і послуг. Так, якщо клієнт закладу просить спілкуватись із ним українською – це прохання має бути виконане.
Комп’ютерні програми повинні будуть мати інтерфейс державною мовою та/або англійською або мовами країн Євросоюзу. Сайти за замовчуванням спочатку повинні будуть завантажуватися українською, але можуть мати також інші версії.
Пресу можна буде видавати у кількох мовних версіях, одна з яких має бути українською. У кожному місці розповсюдження друкованих ЗМІ україномовних газет та журналів має бути не менше 50%.
Передбачене й створення посади Уповноваженого з захисту української мови, який регулюватиме впровадження цього закону.
У тексті законопроекту від 2017 року також йшлося про кримінальну відповідальність «за публічне приниження і зневагу до державної мови». Утім у кінцевому варіанті закону цей пункт прибрали, розповів ініціатор законопроекту Микола Княжицький .
Штрафи закон усе ж передбачає: 5 100-6 800 гривень за ненадання інформації про товари та послуги українською, 3 400-6 800 за порушення закону під час засідань, робочого спілкування, мови документів у держорганах, 3 400-5 100 за порушення у сфері науки, у публічних оголошеннях, на сайтах, 6 800-8 500 за порушення у друкованих ЗМІ.
Додамо, що на голосуванні були присутні колишній президент України Віктор Ющенко та колишній предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет.
На згадку про Галину Гордасевич
11.03.18, 12:10 Слава Україні! україна,пам'ять,галина гордасевич
Сьогодні 11 березня 2018 року виповняється 17-та річниця з часу смерті відомої української письменниці Галини Гордасевич (Леонідівни). А ще просто моєї мами, яка народилася 31 березня 1935-го року у місті Кремянці за Польщі, а померла 11 березня 2001-го у місті Львові за Вільної і Соборної України.
Відстань у 17-ть років досить вже значна у людському вимірі, але попри те я і далі не знаю, як і що робити, розповідати, поширювати чи ще щось потрібне зробити на вшанування пам'яті Галини Гордасевич.
З одного боку я, як син, доробив усе те, над чим працювала мама. Зокрема я докінчив багаторічну поважну працю мами про українських жінок-політв'язнів комуністичного тоталітарного режиму під назвою "Нескорена Берегиня", що є своєрідним мартирологом героїчних жінок України 20-го століття.
Завдяки моїм старанням у кількох видавництвах почергово масовим тиражем було видано і перевидано декілька раз документальну розвідку Галини Гордасевич "Степан Бандера: людина і міф".
Вийшла завдяки моїм особистим коштам перша посмертна книжка Галини Гордасевич з її автобіографічним романом "Соло для дівочого голосу", а також 4-ри поетичні збірники. Завдяки меценату Володимиру Кашицькому та енергії Ореста Бокайчука побачила світ збірка перекладів Галини Гордасевич з іноземних мов "Українка йде по світу".
До 80-річчя Галини Гордасевич у державному видавництві "Каменяр" на чолі з Дмитром Сапігою побачив світ тритомник "Вибраного" Галини Гордасевич, до чого доклався увагою і сприянням Микола Горинь.
Також до цієї дати в м. Кремянці, де на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових Стрільців похована Галина Гордасевич, у Кременецькому педагогічному інституті завдяки старанням Романа Дубровського була проведена конференція, присвячена дослідженню творчості Галини Гордасевич. Матеріали з конференції опрацював, доповнив і видав книгою "Силует Галини Гордасевич на тлі історії" академік Сидір Кіраль з Києва, що зараз опрацьовує епістолярну спадщину письменниці.
Завдяки старанням журналістки Львівського телебачення п. Ауріки Стратан в циклі передач "Народжені вільними" минулого 2017-го року було випущено документальний фільм про Галину Гордасевич, що вже набрало в Ютюбі 22 перегляди і один мій "одобрямс" (https://www.youtube.com/watch?v=YRSxf3ctHhQ)
Дуже плідно поширює доробок Галини Гордасевич її давній побратим "по-долі і недолі" Ярослав Гелетій у своїх численних різноманітних виданнях. Також з великою вдячністю згадую видавця Миколу Пшеничного з міста Дубно, завдяки якому у дуже важкий час економічної скрути в Україні попри все було видано невеличкі книжечки з творами Галини Гордасевич ще за її життя, чим мама дуже тішилась.
На цей 2018-тий рік навіть не знаю, що й загадувати щодо пошанування Галини Гордасевич, бо як слушно зауважила на мої бідкання відносно забуття мами, як і ще багатьох видатних людей минулого, інша Галина Гордасевич (Володимирівна) і моя жінка: - Зараз у нас повно своїх героїв, а вони були героями у свій час, тому все йде природньо.
В тому є своя рація. Як і я не раз у своїх виступах наголошував, що мама писала не для мене, а для людей, тому нехай люди і вирішують, як її вшановувати та пам'ятати. На тому і амінь.
Заповіт Галини Гордасевич
Коли помру, — колись-таки помру, —
Хоч вірю,що це станеться нескоро, —
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.
На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так — хай буде нині й прісно.
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть
Нехай то будуть кози або півні.
Вони зчиняти бійки мастаки,
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:
«Жила. Любила. Плакала. Сміялась».
Богдан Гордасевич
12:08 11.03.2018
м.Львів-Рясне
Обман і ще раз обман і Зеленський, і Оман!
- 17.02.20, 11:42
- Знання є сила
Оман або обман: відпочинок Зеленського з російськими нотками, з ким зустрічався президент
Українські журналісти провели розслідування.
Поїздка Володимира Зеленського в Оман досі залишається обговорюваною темою для громадськості. Українські журналісти вирішили перевірити, з ким же там зустрічався президент.
Варто відзначити, що в прес-службі Офісу президента України писали про двох зустрічах Зеленського в Омані: спочатку глава держави спілкувався з виконавчим президентом Державного генерального фонду Оману, а після - з міністром закордонних справ Оману. При цьому, як передає видання " Радіо Свобода ", журналісти програми "Схеми" помітили дивний збіг.
Справа в тому, що представники преси звернули увагу на літак, на якому Володимир Зеленський повертався до Києва. Відзначається, що цим же чартерним рейсом до цього в Оман з Москви прилітав Микола Патрушев, представник російської влади і, за словами російських журналістів, "друга людина після Путіна".
При цьому в прес-службі Патрушева не відповіли на питання українських журналістів. Однак представники Володимира Зеленського все ж зробили заяву для преси. Згідно з тим самому заявою представників Офісу президента, Володимир Зеленський не знайомий з Миколою Патрушевим, а також ніколи і ніяк з ним не контактував.
Однак журналісти помітили ще одну дивну деталь. Згідно з інформацією програми "Схеми", Володимир Зеленський прибув до Києва з Оману 9 січня приблизно о третій годині ночі. При цьому, зазначають представники преси, коли вони приїжджали на Банкову до цього, офіційний символ (штандарт) було піднято. У такому положенні штандарт залишають тоді, коли глава держави перебуває в країні. Або таким чином громадськість намагалися дезінформувати, або все-таки це дійсно випадковість і хтось просто помилився - залишається тільки припускати.
При цьому журналісти програми "Схеми" стверджують, що за два тижні до цих подій Микола Патрушев, глава Ради безпеки Російської Федерації, приймав у себе гостей. Відзначається, що мер Харкова Геннадій Кернес разом з товаришем Робертом Тедеєвим відправлялися в Москву. Примітно, що брат Роберта Тедеєва Ельбрус Тедеєв був народним депутатом України від "Партії Регіонів". Його помічником довгий час був нинішній глава Офісу президента Андрій Єрмак.
Правда, за словами Геннадія Кернеса, його поїздка була пов'язана тільки з візитом до стоматолога. При цьому він підкреслив, що друга Роберта взяв з собою просто так, а з Андрієм Єрмаком він не знайомий. У свою чергу Андрій Єрмак відповів журналістам, що дійсно добре знайомий з Ельбрусом Тедеєвим і був його помічником. Однак, зазначав Єрмак, допомога ця полягала в основному з юридичними питаннями. Завжди це було пов'язано зі спортом, змаганнями та іншими подібними речами, так як Ельбрус Тедеєв - олімпійський чемпіон. За словами Андрія Єрмака, він поняття не має, з ким зустрічався в Росії Геннадій Кернес, а також не розуміє, як це може бути пов'язано з ним.
Також повідомлялося, що екс-глава Офісу президента Андрій Богдан прокоментував поїздку Володимира Зеленського в Оман. В результаті Богдан зізнався, що це не був офіційний візит.
Ретро-спогади на тему Петра Порошенка
- 17.02.20, 11:26
- Ми любимо тебе, Україно!
Президент на фоні референдумів
05.12.17, 14:22 Слава Україні! україна,референдум,вибори президента
Ще від часів президентства Леоніда Кучми доводилось чимало раз чути щодо проведення референдуму стосовно вступу України до НАТО і це завжди викликало в мене іронічну усмішку, бо я вважав то марною справою і дурно витраченими грошима з держбюджету, де їх і без того не вистачає. Ну проголосуємо ми дружно «так» в Україні, але ж до НАТО ми зможемо увійти тільки у тому випадку, коли дружно «так» проголосують всі члени блоку НАТО, а не ми! Наше щире бажання занадто далеке від реальних обставин, тому для чого здався зайвий гармидер і витрати?
Та коли я почув 2 грудня ц.р. в промові Президента України Петра Порошенка пропозицію щодо необхідності провести подвійний референдум стосовно вступу України до Європейського Союзу та блоку НАТО, то вигукнув: - Це просто геніально! Хотів би я знати безпосереднього автора цієї ініціативи: поєднати вибори Президента України в 2019 році з ось цими двома референдумами в ЄС і НАТО!
Своє обгрунтування я почну здалека: яка найкраща ознака демократичного суспільства? Не знаю наукових визначень, але для себе я зробив одне просте визначення і воно таке: «Демократія є там, де результати будь-яких виборів та голосувань не є відомі наперед» Он і в США, і цілому Світі були переконані, що виграє вибори в президенти Хілларі Клінтон, а насправді їх виграв Дональд Трамп. Стосовно різних там фальсифікацій я відповім словами людини, яку дуже недолюблюю, але якщо вона сказала істинну правду, то процитую. Мова йде про Віктора Медведчука і вибори, де його партія СДПУ(о) програла з досить незначними відсотком для того, щоб пройти до ВРУ. Коли журналісти на прес-конференції стали доводити Віктору Медведчуку, що були свідками фальсифікацій, як бюлетені за його партію перекладали до інших партійних стосів, на що Медведчук справедливо відреагував наступним чином: - Якщо відбулися фальсифікації під час виборів, то це є суто наша провина – партії, тому що ми допустили до цього! Ми мали належно проконтролювали вибори і не дозволити будь-яких фальсифікацій!
Одразу зрозуміло, що людина є фаховим політиком і свідома того, що вся політична боротьба побудована на взаємоконтролі партій одне-одного в процесі їх діяльності, їх змагального суперництва та особливо під час виборів. Кожна політсила контролює дії інших політсила, а вони – так само пильнують за іншими, що і призводить до порядку, коли визначальним стає воля виборців, а не різноманітні підступні і втаємничені кулуарні «договорняки». Працюйте і пильнуйте, панове політики, а не починайте наперед заявляти, що майбутні вибори «будуть сфальсифіковані», якщо самі берете в них участь. Такі заяви означають суто одне: що ви і будете організаторами чи співучасниками всіх отих фальсифікацій!
Зараз я вважаю Україну демократичною країною, тому що практично не знаю про вибори з наперед відомим результатом, а особливо це видно по голосуванні у Верховній Раді України, де ще не так давно результати на табло залежали виключно від того, як одна-єдина людина в сесійній залі помахає рукою. Зараз я з приємністю дивився на прем'єр-міністра України Володимира Гройсмана, який разом з міністрами тривожно задивлявся на табло під час голосування за Держбюджет 2018 року у першому читанні і як всі вони дружно раділи позитивному результату голосування, бо могло бути щось інакше і неприємне... Може бути різне і непередбачуване! І саме це визначає весь демократичний устрій в державі! Демократія є там, де всі голосування в державі будь-якого рівня є чесними.
Оскільки я відпочатку і дотепер є послідовним прихильником Президента України Петра Порошенка, то сповна скептично ставлюся до різних соціологічних опитувань та їх результатів, де діючий владі виводять дуже нікчемні рейтинги. Я в таких випадках кажу одне: справжню соціологію показують тільки вибори. Все інше є просто науковоподібна фікція. Не брехня, а саме – фікція, як суто термін давньоримського юридичного права. Опитування і реальні вибори марно порівнювати і співвідносити. Я можу погодитися, що чимало людей зараз мають проблеми в бізнесі і негаразди в житті, причину чого переважно ототожнюють з владою – а хто ще може бути винуватий? Тільки влада! Водночас, як це не парадоксально, – дуже багатьом людям в Україні зміна лідера в державі з невідомими наслідками буде менш цікавою справою за переобрання вже знаного і цілком прогнозованого Петра Порошенка. Кількість таких людей в Україні набагато переважає кількість жорстких антагоністів, про що яскраво доводить протестна кампанія на чолі з не громадянином нашої держави за кошти ще не позбавлених її громадянства.
Люди навряд чи будуть міняти так би мовити «шило на мило», отож у Петра Порошенка доволі значні шанси бути переобраним завдяки такому стану речей в нашому соціумі. Але сподіватися на цей суто психічний компонент, як основу виборчої кампанії стосовно перевиборів Петра Порошенка на другий термін в Президенти України було б безглуздим рішенням. Можна багато підводити риску під зробленим за період перебування Петра Порошенка на посаді Президента України, хоча насправді досягнень є чимало і досить вагомих, зокрема безвізовий режим і повноцінна асоціація України з ЄС. Стабілізація на фронті, переозброєнна і потужна новітня армія в Україні. Значні успіхи в міжнародній політиці. Чисельні внутрішні реформи, подолання глобальної кризи, стабілізація і поступовий перехід до економічного зростання тощо. Звітувати є про що і чим. І наперед зрозумілим є те, що тему досягнень і зробленого опозиційні конкуренти будуть спростовувати переліком упущень і не зробленого, що для електорату завжди більш вагоме: досягнення вже пройдений етап і вони наявні, а чого бажано і його немає – це кожного турбує більше. Опозиція відважно приобіцяє те все обов’язково зробити, чим, переважно, і виграє вибори. Подібна виборча кампанія відбувається у більшості держав з усталеним демократичним устроєм, до яких Україна ще, маємо визнати, не належить. Ми тільки-но пару років як позбулися імперіалістичного колоніального рабства, отож наш соціум далекий від демократичних цінностей, як світоглядного принципу життя. Тому проблемна у нас в Україні тема підкупу виборців у прямому розумінні цього слова безпосередньо грошима, або іншими вартісними речами, є в цивілізованому демократичному суспільстві неможливою справою, бо там то є ганьба для людини продати свій голос виборця, що, по-суті, є великою честю, але, на превеликий жаль, отой потяг до безчестя і продажності досить поширений серед нашого українського електорату, особливо його частині з тих, кому за 50-т і більше. Молодше покоління українських громадян значно активніше переймається гідністю своїх дій та вчинків під час виборів або інших політичних процесів в країні.
Зважаючи на все сказане і ще дуже і дуже багато не сказаного, зробимо кілька проміжних висновків:
1. Виборча кампанія щодо президентських перевиборів Петра Порошенка має бути не звична, а певним чином специфічна, за умов електорального пост-«Совка» і одночасного обов’язкового повного дотримання демократичної процедури виборів, бо ж най знають і звикають!
2. Можливий як виграш, так і програш у виборах, а останнє потребує детального опрацювання, щоб зміна влади не перейшла у зміну курсу всіх реформ і головного напрямку скерування держави вцілому. Найбільша проблема щодо тривалої стагнації в економіці України полягає в тому, що кожна нова влада тотально зневажає і знищує здобутки попередньої влади і починає все робити заново по-своєму. Вистачає подібного безладу нам. Народ має визначити стратегічний курс для держави, а різна влада і уряди країни зобов’язані будуть його дотримуватися. Тому і є цілком своєчасним проведення всеукраїнських референдумів щодо волевиявлення українського народу у своєму ставленні до вступу України до Європейського Союзу та військового блоку НАТО. Наголошую, що це нам потрібно – Україні! Українському народу! Ми визначаємось з тим, чого хочемо на меті, а не затверджуємо щось, як вже зреалізовану дійсність. Одночасно ми інформуємо світову спільноту про свої наміри, що дуже важливо також. Тому обом референдумам - бути!
Далі починається технічна сторона питання щодо стратегії поєднання програми агітації по кожному референдуму з передвиборчою кампанією Петра Порошенка. Одразу вкажу, що таке поєднання не є якоюсь новацією, а має свій історичний та юридичний прецедент в Україні, бо загальновідомий Всеукраїнський референдум на підтвердження Акту проголошення незалежності України, що відбувся 1 грудня 1991 року, – був поєднаний з обранням першого Президента України, яким тоді став Леонід Кравчук. Варто зазначити, що такий варіант дуже економний, оскільки не потрібно витрачатися на організаційну складову, а тільки додрукувати бюлетені для обох референдумів. Також варто визнати, що бажання прийняти участь у референдумі значно збільшує активність виборців і їх чисельність, що позитивно відіб’ється і на легітимності обрання Президента України значною кількістю електорату, а це досить важливо.
Заключний висновок такий, що подібний варіант виборів Президента України у 2019 р. буде корисним для України і її народу за будь-яких результатів, тому що якщо переоберемо Петра Порошенка на другий термін Президента України, то він відповідно буде реалізовувати особисто результати обох референдумів, які є його головною ідеєю і напрямком дії до цього часу всю першу каденцію на посаді президента. А навіть якщо Порошенко програє, то інший Президент України все одно буде мати в обов’язок кермувати країною за волевиявленням народу, що стане зовсім не програшем для Порошенка і його команди по-суті справи. Тому і саме тому я вважаю цей варіант проведення такого об’єднаного плебісциту в Україні дуже і дуже корисним, а як буде насправді – то не від мене залежить. Я оприлюднив цей задум, а там як хто схоче. Можливо, що деякі прихильники Петра Порошенка звинуватять мене в зраді через те, що я виказав ворогам і конкурентам план його майбутньої передвиборчої кампанії. Перепрошую, але роблю це сповна свідомо, щоб і його майбутні конкуренти добряче подумали й видумали ще кращу програму – я з того тільки радітиму, як це не дивно прозвучить для когось. Просто дотепер в Україні під час виборів вся політична агітація йде в основному як боротьба компроматів і негативу, або в перекладі на нормальну мову то звучить ось так: - Обирайте мене, тому що мої конкуренти ще більші падлюки, аніж є я.
Хочу, щоб агітація і конкуренція в українському політикумі будувались не на негативі, а на позитиві: на змаганні того, хто що зробив корисного для суспільства і що доброго збирається ще зробити. На тому і амінь!
Богдан Гордасевич
5 грудня 2017 р.
м. Львів
Сповідь «порохобота»
03.10.17, 17:42 Ми любимо тебе, Україно! україна,петро порошенко,порохобот
В черговий раз з приємністю почув у свою адресу обвинувачення, що я «порохобот». Ще приємніше, що мене визнали за: «порохоботи бувають двох типів – комерційні і природні. З комерційними все зрозуміло – контора платить, пишуть за темником. З природніми обожнювачами олігархічної влади набагато складніше...» ( http://blog.i.ua/community/662/2039457/?p=1#p1)
Буду величати себе від тепер «природній «порохобот»
Я справді агітував та обирав свідомо в Президенти України олігарха Петра Порошенка у березні 2014-го і сповна задоволений його діяльністю на цій посаді. Міг би сказати: – Кращого за Порошенка я не уявляю!– але не скажу, бо якраз бажаю, щоб таки знайшовся і кращий з часом. На щастя для України на противагу сусіднім країнам з колишнього концтабору СРСР, де проходять «вибори без вибору», у нас є чимало різного і доброго, і не доброго, і грізного (в розумінні: загрозливого), і завізного тощо щодо вибору на всі посади і до влади, і до Ради. І на моє тверде й тверезе переконання: українцям нарешті вдалося обрати владу (але не Раду!), що є гідною їх прекрасної країни України.
За тим я є свідомий «природній «порохобот», про що написав ще в новорічній замітці «А хто, хто владу не любить...» (http://blog.i.ua/community/662/1988261/) і дуже розшукую інших «порохоботів» особливо комерційних, бо щось ну ніяк у мене з тим. Сам не потребую, бо вже є проплаченим позитивними змінами життя в Україні, як і бачу багато собі подібних добровольців в захисті своєї влади від закидів різних паскуд, яких наша влада круто чихвостить, а вони її за те люто ненавидять.
Головна ж моя проблема «порохобота» у іншому – у тому, що я не є потрібний в якості саме «порохобота», тому що це виглядає доволі смішно, як захищати айсберг від зіткнення з «Титаніком», на якому пливуть ВО «Батьківщина» і «Опозиційний блок», «Об’єднання «Самопоміч» з нелюбою їй ВО «Свободою» і купкою іншого українського політичного мотлоху типу «Громадянська позиція» тощо. Зрозуміло, що на кінчику носа цього «Титаніка» виструнчився розкинувши руки сам най-ради-кальний Олег Ляшко, якого ніжно підтримує в обіймах вірний Мойсійчук... «Картина маслом»
Отож поясність мені, як і – головне: навіщо мені захищати айсберг Порошенко від зіткнення з отим чахлим корабликом: українським політичним «Титаніком», якого ось-ось розчавить айсберг Гройсман?..
Хтось зауважить, що «айсберг» за національністю де-кому рідня і тому допомагає, проте всім відомо, що і на нашому політичному «Титаніку» чимало зібралося народу типу «рабіновичів», отож не все так просто. Колись і Тимошенко була як айсберг, але у прем’єрський Гольфстрим попала і у вазі спала, свій момент прос(п)ала і Януковича нам надіслала... Прошу цього не забувати! Коли Україна вибирала «яке з двох зол найменше?» – вона вибрала собі Януковича!
Таким чином я знаходжуся у глибокій консервації й бездіяльності і як «порохобот», і як «гройсманобот», і як «парубійбот», і як «турчинобот», і як «ревабот», і як «синюткобот», і як ще безліч «-бот» щодо персоналій хороших українських діячів, яких, дякувати Богу, вже чимало серед нашого державного та політичного істеблішменту. За тим всім я вимушено працюю суто як Україна-бот!
Так! Я є Україно-бот!
А все інше – то інше. Додаткове і похідне з цього першого – «українобот»!
За тим я, як «українобот», з прикрістю спостерігав «свободу слова» в українських ЗМІ, де тупо замовчали про день народження Петра Порошенка 26 вересня. Мова йде не про хвалебні чи не дуже спітчи, а мова йде просто як про новинну інформацію. Чому в ЗМІ так фільтрують поточну інформацію? Що це за цензура чи скорше: само-цензура? Хоча, а й справді: нащо знати українцям, що в їхнього Президента України день народження і що йому виповнилось 52-а роки? Хто він їм? Чужак. Не рідня. Хіба що життя кожного з нас тим чи іншим чином залежить від нього – від Президента України. По-суті, він нам рідніший за рідного, отож знати про нього варто усе, що тільки можна. Але дехто вважає навпаки: гарне знати про Порошенка комусь не з руки, от і замовчує про таке все-все. Нащо переповідати в ЗМІ про чудовий сімейний відеоролик, який в якості подарунку анонсувала на сторінці соцмережі дружина Президента України перша леді Марина Порошенко – нащо це українцям? А раптом їх всіх жаба задусить? Молодці, значить, українські ЗМІ-їсти!? Скільки народу врятували від такої страшної небезпеки: «жабозадушення». Най слухаю зі спокійними нервами, що все погано в країні Україні, що скрізь пожежі та похорони й тішаться від заспокійливих прогнозів аналітиків та політологів, що буде так само погано і далі, як вже було чи є, а через урядові реформи буде набагато гірше — як з такого не радіти!? Коли комусь гірше аніж тобі – це тішить кожного з українців і на це наші ЗМІ щедрі сповна: хочете гнилі? – на!
Багато різного перебалакано по всіх українських ЗМІ щодо вибуху складу боєприпасів коло Калинівки на Вінниччині, але ніде ніхто не сказав, що подія відбулася саме 26 вересня – у день народження Порошенка, який походить саме з Вінниччини, тобто вороги не просто підірвали склад боєприпасів і послабити ЗСУ, але насправді цілились в керівництво країни, щоб деморалізувати Президента України Петра Порошенка подібним терактом. Та ж думайте, людоньки! Головою думайте! Не чимсь іншим. Це я не до ЗМІ-їстів-журналістів звертаюсь – тим все «по-барабану», на жаль. То окрема тема. Мене значно більше турбує порожнеча змісту в обговоренні проблеми, оскільки її забалакують, а не вирішують.
При всій моїй повазі до Олександра Турчинова я абсолютно не погоджуюсь з його звинуваченнями на адресу начальника генштабу ЗСУ Муженка, бо насправді це якраз упущення з боку РНБО, що склади озброєння «успішно злітають в повітря» один за одним і вже не перший рік від початку АТО. Стратегічні заходи в обороноздатності країни є головним завданням РНБО! Це його обов'язок шукати рішення у системних заходах, а не тупо технічному зосередженні на персоналіях. Відкрите зберігання боєприпасів – це нонсенс під час війни та загрози її поширення. Такі склади приречені у перший же день масштабної агресії без усіляких диверсійних груп, роль яких найчастіше переходить на власну «вохру» – воєнізовану охорону з мізерними зарплатами, що призводить до крадіжок озброєння, а потім логічного «замітання слідів». Моя особиста думка, що якщо склад підірвали, то всю охорону повинні передати під суд – всю! Бо не виконали своїх обов'язків і функцій охорони! І саме про це має йти обговорення: причини проблеми і як її вирішувати глобально, а не займатись різними взаємозвинуваченнями хто більше винен в керівництві чи порівняльною хронологією вибухів на складах боєприпасів.
Ось що мене, як «українобота», зараз хвилює найбільше, тому і написав усе це невідомо для кого... Ні! Відомо для кого! Для щирих патріотів України я писав, пишу і буду писати свої статті про думи й роздуми щодо України – тільки так!
Богдан Гордасевич
2 жовтня 2017 р.
Дурдом "Веселка", або обрахунок переказів в/на Україні
- 16.02.20, 22:03
- Знання є сила
За 2019 рік українські заробітчани переказали з-за кордону $12 млрд
16 лютого, 2020 - 21:08
Фото Руслана Канюки, "День"
За 2019 рік обсяг приватних переказів в Україну досягнув майже 12 мільярдів доларів.
Про це повідомили в Нацбанку, інформує hromadske.
Йдеться про перекази з використанням систем переказу коштів, через банки, карткові платіжні системи, поштові відділення та неформальні канали. З України за кордон переказали майже 0,6 мільярда доларів.
Через системи переказу коштів в Україну надійшла приблизно 1/5 від усієї суми — майже 2,3 мільярда доларів, тоді як з України — майже 0,4 мільярда.
У розрізі країн обсяг переказів, що здійснено через системи переказу коштів, розподілився таким чином:
В Україну:
зі США — 18%;
з Ізраїлю — 14%;
з Італії — 9%;
з Росії — 7%;
з Польщі — 7%;
з інших 219 країн — 45%.
З України:
до Росії — 31%;
до Грузії — 11%;
до Азербайджану — 6%;
до Китаю — 5%;
до Узбекистану — 5%;
до інших 195 країн — 42%
Нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична
12 лютого,
Випуск №1281, 8 лютого-14 лютого
Підсумки п'яти місяців роботи нового парламенту.
Завершилася друга сесія роботи українського парламенту дев'ятого скликання. П'ять місяців позаду. Багато комітетів і народних обранців звітують про результати своєї діяльності. Нормативний турборежим, будучи ознакою кількості змін законодавчого поля, так і не став ознакою їхньої якості, компетенції. А в низці сфер ситуація взагалі викликає крайній ступінь тривоги. Наприклад, державна податкова політика, яка стала відвертим аутсайдером модернізацій у країні. Чому?..
По-перше, присутній крайній ступінь персоналізації, що дедалі більше нагадує монополію — персональну та партійну — на прийняття рішень у сфері податків. Із 15 проєктів, прийнятих парламентом у цілому як закон, понад половину (вісім проєктів — №1051, 1057, 1072, 1073, 1210, 2047-д, 2317 і 2358) ініційовано одним депутатом. Більш того, лише один проєкт зміг стати законом, будучи ініційованим представником не партії "Слуга народу", але при цьому дружнього останній "Голосу" (№314-IX від 3 грудня 2019 року). Опозиційні законопроєкти просто відміталися.
По-друге, ми зіштовхнулися із самоусуненням однієї з головних дієвих осіб, яка володіє функцією формування державної податкової політики, — Міністерства фінансів України, що примудрилося за п'ять місяців діяльності стати ініціатором лише двох законів (№322-IX і 323-IX від 3 грудня 2019 року), підготовлених, до речі, при минулому уряді в рамках міжнародних зобов'язань України за договором зі США. Дві вищі посадові особи країни — президент і прем'єр-міністр — також, на жаль, не виявили інтересу до питань податків, принаймні реалізованого у формі законопроєктів.
По-третє, більшість новацій мають слабкий стосунок до ключових проблем бізнесу — спрощення податкової системи, зниження адміністративного, податкового та регуляторного тягаря. У питаннях, що стали вже принциповими, — про зниження податків на працю та впровадження податку на виведений капітал — економічна влада зайняла очікувально-обіцяльну позицію. Мовляв, стануть елементами податкової реформи-2020 після "виснажливих розрахунків" і консультацій із глобальним кредитором — МВФ. Призабуто передвиборні обіцянки щодо здійснення амністії капіталів (нульова декларація для бізнесу), не кажучи вже про "прості та зрозумілі податки" (звідки їм узятися при тотальній фіскалізації від закону №129 і при законопроєкті №1210, що ухвалений як закон і пропонує нові складні процедури адміністрування, збільшуючи обсяг Податкового кодексу ще на 10%). При цьому, наприклад, підняття річних порогів для платників єдиного податку виглядає як "трагічна випадковість", а не системний підхід.
По-четверте, є підстави говорити про те, що нова комплексна реформа контролюючих органів зазнає фіаско. Потік гучних корупційних скандалів свідчить, що "магістральні" хвороби (корупція та бюрократія) стали спадковими, і рішення прем'єр-міністра провести тотальну переатестацію співробітників податкової служби України — яскраве цьому підтвердження. Але ж року не минуло…
Ще один симптом — відмова профільного комітету парламенту від ліквідації податкової міліції (законопроєкт №1208-2 про Бюро фінансових розслідувань, прийнятий у першому читанні, парламент відхилив 17 січня).
***
У сухому залишку — нинішня податкова політика держави важко хвора й глибоко недемократична. Тонус реформ ледь чутний. Найбільш економічно невільна держава Європи з 4 мільйонами наших співгромадян, залучених у трудову міграцію, залишається 2020 року з недружньою, швидко змінюваною та багато в чому репресивною податковою системою, що обслуговується нереформованими контролюючими органами. Ніщо із зазначеного не спроможне породити українське економічне диво. І це потрібно терміново виправляти.
Можливо, допоки не пізно, настав час для жорстких кадрових висновків і ротацій?
Агресивна податкова модель
21 січня, 14:22Роздрукувати
Випуск №1278, 18 січня-24 січня
В Україні будують непередбачувану і недружню до платників податків та інвесторів податкову систему
© depositphotos / minervastock
Прогресор і великий друг України Каха Бендукідзе одного разу тонко зауважив: влада так улаштована, що вона хоче вирішувати проблеми, які, як їй здається, нині актуальні або які, як їй здається, є актуальними для людей.
Нинішня податкова політика української держави як ніколи точно підпорядковується подібній логіці. Як виявилося, тандем із профільного комітету парламенту, Міністерства фінансів і податкової служби об'єднує спільна ідеологія, що відповідає часам могутнього керівника податкової служби часів Кучми — Миколи Азарова. Її суть можна охарактеризувати словами засновниці американського об'єктивізму Айн Ренд: "Видайте закони, яких не можна ні дотримуватися, ні провадити в життя, ні об'єктивно трактувати, і ви отримаєте націю порушників, а значить, зможете заробити на злочинах".
Нині під гаслом нормативного "турборежиму" приймають таку кількість законів, що бізнесмен і роботодавець не зможуть існувати, не порушуючи їх. При цьому симптоми "захворювання" підживлюються дедалі більш ультимативними вимогами глобального кредитора країни (МВФ), світовими вітрами деофшоризації та податкової прозорості, а також електорально корисними закликами до боротьби з олігархами.
На сьогодні безальтернативними вершинами нової податкової політики ("страна должна цвести построже") стали сумно відомі закони №128 і 129, які впроваджують політику тотальної фіскалізації розрахунків у країні, а також законопроєкт №1210, ухвалений парламентом як закон 16 січня цього року. Останній потребує окремої характеристики.
Реінкарнація "судових війн"
Під благими намірами виконання міжнародних зобов'язань України в рамках глобальної ініціативи OECD/G20 BEPS і Угоди про асоціацію з ЄС впроваджуються такі ініціативи.
1. Правило "тонкої капіталізації" (обмеження на відрахування відсотків): у цивілізованому світі це ефективний метод усунення масової практики виведення прибутку за кордон через кредитування місцевих компаній іноземними суб'єктами, які їх і контролюють. До цього в нашій країні норма приблизно так і працювала, але тепер на нас очікує поширення процедури на боргові зобов'язання з усіма нерезидентами, а не лише з тими, які контролювали свою українську структуру. Кредит майже неможливо взяти всередині країни, а тепер його отримання з-за кордону супроводжуватиметься ще й додатковими ризиками неприємної зустрічі з контролюючими органами.
2. Механізм коригування фінансового результату на основі концепції "розумної економічної причини (ділової мети)": впровадження нової податкової різниці, яка дає змогу податковій службі коригувати базу оподаткування податку на прибуток, визнаючи неправомірними ті або інші витрати, понесені платником податків на користь нерезидентів, якщо такі операції не мають так званої ділової мети. Пам'ятаєте "нікчемні угоди" і "нереальні (уявні) операції", що спровокували масові штрафи та судові спори? Отже, українських експортерів багато в чому очікує реінкарнація "судових війн" із питань правомірності витрат, понесених платником податків на користь нерезидентів, якщо такі операції не мають так званої ділової мети.
3. Норми щодо запобігання ухиляння нерезидентами реєстрації постійними представництвами: спостерігаємо відкриття "сезону полювання" на незареєстрованних нерезидентів. Будь-які підозри в здійсненні ними (або їхніми представниками) господарської діяльності на території країни в інтересах нерезидента дають можливість податковому органу: розпочати позапланову документальну перевірку, оформити акт перевірки зі штрафом у 100 тисяч гривень і санкціями аж до адміністративного арешту майна нерезидента. Ну й наостанок примусово, на підставі лише акта перевірки та без волевиявлення суб'єкта, взяти його на податковий облік з усіма принадами українського податкового та кримінального законодавства. Понад те, для іноземних компаній ініціюється введення поняття "місце ефективного управління", що дає змогу визнавати їх платниками податків — резидентами, і це, поза сумнівом, провокуватиме судові спори та не сприятиме поліпшенню інвестиційного клімату в Україні (нагадаю, що все зазначене впроваджується на тлі антирекордів останніх років із залучення прямих іноземних інвестицій).
4. Впровадження правила контрольованої іноземної компанії (КІК): стягнення податку з нерозподіленого прибутку іноземних компаній, контрольованих (керованих) резидентами України, як фізичними, так і юридичними особами. На перший погляд, справа хороша, та от халепа: дослідженням фахівців ОЕСР установлено, що КІК безпосередньо не приносить істотного зростання податкових надходжень і в основному застосовується як додатковий стримуючий захід, тобто забезпечує профілактичний ефект у рамках більш комплексного плану дій (як ми знаємо, плану дотепер немає). А ще однією "некорисною" властивістю КІК є те, що частина заможних українських громадян вважатиме за потрібне змінити свою резидентність, щоб не підпадати під дію складних і дорогих процедур адміністрування та не платити в збільшеному розмірі податків в Україні. Простіше кажучи, вони віддадуть перевагу іншому громадянству й почнуть платити податки в іншій державі. Для наочності озвучених висновків приклад результатів роботи з КІК держави-агресора 2017 року: було подано 4 тисячі звітів, до бюджету додатково надійшло 100 мільйонів доларів США (нагадую, наша економіка вдесятеро менша, отже, і податків отримаємо від сили на чверть мільярда гривень). При цьому не менше третини учасників рейтингу Forbes того самого року залишили країну.
Невеликий відступ щодо більшості запропонованих вище змін. Ініціативу antiBEPS було свого часу адаптовано Європейським Союзом у Директиву 2016/1164 (ATAD). При цьому держави — члени ЄС почали застосовувати окремі її положення лише через два з половиною роки від дня прийняття (з 1 січня 2019-го), а відносно правила тонкої капіталізації застосування заплановано не пізніше 1 січня 2024 року (період адаптації — 7,5 року!). Україна ж хоче впроваджувати все це або відразу, або з відстрочкою лише на рік.
Трактат із демонології
Перелічені новації не відображають усієї палітри запропонованих законопроєктом №1210 змін. Є ще правило "конструктивних (або умовних) дивідендів"; уведення поняття "навмисне діяння", спрямованого на посилене покарання за невиконання вимог податкового законодавства; 200-відсоткове зростання деяких штрафів; скорочення строків (удвічі!) для платників податків — боржників на самостійну сплату податкової вимоги (із 60 до 30 календарних днів) і оцінку свого майна (із двох місяців до одного) і багато чого іншого. Хоча, задля справедливості, депутатський корпус і бізнес-співтовариство кілька місяців щосили намагалися виправити цей документ, — майже 1100 сторінок поправок до другого читання та "пробачливе" підняття граничних значень доходу для суб'єктів спрощеної системи оподаткування. Але за всього бажання з Malleus Maleficrum (трактату з демонології про належні методи переслідування відьом) ніколи не зможе вийти Велика хартія вільностей. Тому навіть при істотному зниженні токсичності проєкту закону №1210 платники податків отримують от що.
1. Україна свідомо та добровільно в значно більшому обсязі, ніж її фактичні міжнародні зобов'язання, і в нерозумні строки впроваджує громіздкі та обтяжливі процедури, які призведуть до істотного зростання адміністративного тиску на платників податків, створять загрозу втрати інвестицій і можливої втечі інвесторів при скромних перспективах наповнення бюджету.
2. В основу діяльності нової податкової служби, що, як і раніше, нереформована та страждає на недуги своїх попередників (зі старої ДФС до нової служби переведено 92% співробітників!), закладається агресивна модель взаємодії з бізнесом, також їй надаються "свіжі" дискреційні повноваження, які від початку дисонують із політикою побудови служби сервісу і породжують широке поле для корупції та зловживань.
Викладене в комбінації з відмовою профільного комітету парламенту від ліквідації податкової міліції (йдеться про нейтралізацію прийняття в другому читанні законопроєкту №1208-2 про бюро фінансових розслідувань, що перекреслила тримісячну роботу експертів, представників бізнес-співтовариства та депутатів) унеможливлює успішну комплексну реформу контролюючих органів.
У Йосипа Бродського є влучна метафора, яка оцінює діяльність поета серед похмурої радянської дійсності як "опыт борьбы с удушьем". Цілком ідентичну характеристику можна дати податковій системі, яку будують для України:
— надто некомфортна з тенденцією до подальшого ускладнення;
— непередбачувана й недружня до платника податків та інвесторів;
— така, що не відповідає або прямо протиставляє себе завданням побудови вільної та успішної економіки України.
https://dt.ua/economic-security/agresivna-podatkova-model-336201_.html
Не Київська Русь, а - Русь Київська!
- 14.02.20, 15:26
- Ми любимо тебе, Україно!
Київської Русі не існувало, забудьте цю формулу, — ГайдукевичПерше що виникає після прочитання заголовка – думка про інформаційний вкид. Так заголовок можливо дещо виглядає провокаційно, але все ж дочитайте до кінця, а потім робіть висновки.
1147 – 988 = 159. На момент коли в лісових чигирях поселення Москва доросло до писемних згадок, в Києві 159 років християнство було вже офіційною релігією. Що таке 159 років? Це час, який минув від 1860 року до тепер. Передає spravzhni.
Уявіть, що Томос Україна отримала в 1860 році? 1860 рік – Авраам Лінкольн обраний 16 президентом США. Через рік почнеться війна Півночі і Півдня. Гарібальді висаджується на Сицилії – обєднання Італії йде повним ходом.
Скільки людство пройшло від 1860 року до тепер? І уявіть, що 159 років тому вже відома і потужна українська держава – Русь просто запровадила офіційну релігію, а про те, що існують висілки «Москва» стало відомо в 2019му. Це про масштаб і істинне місце в історії.
Русь можна вважати дочкою Візантії, після того, як Ольга хрестилася, а хресним був імператор Костянтин. І це ж теж було куди більше про політику, аніж про віру. До Володимира в Києві вже були церкви і взагалі храмові споруди різних релігій – типова ситуація великого торгового міста. А потім геополітичний вибір.
12 травня 996 — освячена перша кам’яна церква Києва на честь Богородиці – Десятинна. Володимир Святославич виділив на неї десяту частину своїх доходів. Княжа казна, це по суті державний бюджет. 10% від державного бюджету? На 2019 бюджет України більше трильйона. Порахуйте 10% від 1.026.131.809,2 тис. гривень. І це на один храм. Нагадую, на території майбутньої Москви жаби кумкають.
І взагалі, Ольга керувала Київською державою 17 років. З 945 по 962 рік. 17 років, це більше ніж три президентські каденції. За часів Святослава Хороброго наша держава мала площу під 800 тис. км.
В нинішніх кордонах Україна — 603 628 км. За Володимира християнство дозволяє укріпити геополітичне становище країни і укріпити авторитет у сусідів – Німеччина, Польща, Чехія, Угорщина. За площею Русь одна з найбільших держав Європи. Тодішній Київ, це 400 церков, 8 чималих ринків, карбування і обіг власної золотої і срібної монети. На території майбутньої Москви досі кумкають жаби.
Відновленій незалежності лише 28 рік пішов. Це лишень на 10 років більше, ніж правління княгині Ольги. Володимир Святославич правив 36 років. Лише одне правління Володимира Хрестителя триваліше, ніж потуги нашого покоління розбудовувати державу! Це до усвідомлення масштабів події «відновлення незалежності церкви».
Ясна річ, нам ще впахувати і впахувати, щоб не було соромно перед образами князів і гетьманів, але давайте віддавати належне тим здобуткам, яки ми спромоглися записати на свій рахунок. І ще…
Наступний момент до багатьох туго доходить, але крапля камінь точить – забудьте формулу «Київська Русь». Не існувало такої держави. Була просто — Русь. Одна і єдина зі столицею в Києві. І коли новгородці казали, що вони на київський базар їдуть, то казали «на Русь». Геотег «київська» вже московити придумали, бо намутили ще жменю «русей» — примазувалися. Ніт – дзуськи.
Правильною формулою є «Русь-Україна». А Московія, вона і є – Московія до 1721 року (18 століття!) на усіх мапах і в усіх документах – жодної Росії. А вже після 1721, із запровадження КРАДЕНОЇ назви із закосом під Русь, це вже почалося тотальне переписування історії і мімікрія відсталої Московії під велич Русі-України. Повернення церкви, правильних назв, артикуляція наших витоків – все це віднайдення себе. А для Московії – крах імперської манії величі.
Демонтаж триває. Наступна зупика – NATO. Як захочеться потеревеніти «то всьо не скоро» — пригадайте про 159 років, 17 років, 36 років. Часові паралелі – корисна штука.
Росіяни та організатори Мюнхенської конференції склали план припинення війни в Україні
П'ятниця, 14 лютого 2020,
Три міжнародні організації у співпраці з Російською радою з міжнародних справ оприлюднили свій план припинення війни в Україні.
Документ був поширений 14 лютого у Мюнхені на Мюнхенський безпековій конференції, повідомляє кореспондент "Європейської правди".
До участі у розробці документа, як стверджується, залучали також окремих українських експертів, але формуванням пропозиції не займалися українські організації – на відміну від російської РРМC.
Документ уникає згадок про напад Росії на Україну і стверджує, що "конфлікт в та навколо України" став наслідком "катастрофічних прорахунків", і у якості реакції на нього пропонують кроки для "завершення конфлікту на Донбасі та створення перспектив для конструктивного діалогу, в тому числі щодо Криму". Щоправда, основною ідеєю плану є відновлення співпраці з Росією без відновлення Україною суверенітету над Кримом.
Оприлюднена пропозиція містить кілька гуманітарних кроків, які підтримуються всіма сторонами, однак у ній відсутні будь-які ключові вимоги, що звучали досі від України.
Організатори пропонують такі 12 кроків:
- Відновлення роботи Спільного центру з контролю та координації питань припинення вогню на Донбасі за участі українських та російських військових
- Створення "нормандського формату" на рівні військових
- Відкриття доступу для СММ до всієї території Східної України (про Крим не згадується) та нових пунктів пропуску через лінію дотику
- Вирішення питання безвісти зниклих
- Запуск програми розмінування
- Запуск програми відновлення Донбасу із залученням міжнародних донорів, при цьому Росія може стати однією зі сторін, що з доброї волі інвестують у відбудову регіону.
- Відновлення торгівлі між Україною та Росією на принципах ЗВТ.
- Поступове зняття санкцій з Росії (у документі має назву "зміна санкційного режиму") із розробкою відповідного плану (зараз, як відомо, передбачається що санкції мають бути зняті лише в разі повного виконання "Мінська"); із контексту випливає, що йдеться про послаблення тиску на РФ щодо деокупації Донбасу
- Пошук та деактивація небезпечних джерел радіації у зоні конфлікту на Донбас
- Діалог у державах НАТО щодо взаємної безпеки, "для подолання речей, які розділяють" (у документі прямо не уточнюється, про що йдеться і чи має Росія бути частиною такого діалогу)
- Визначення пріоритетних сфер зближення між ЄС та Росією із розвитком людських та економічних зв’язків.
- Запуск всеукраїнського загальнонаціонального діалогу щодо визначення нової ідентичності України, який врахує погляд сусідів України, включаючи Росію. Зазначається, що предметами цього діалогу мають стати питання історії, національної пам’яті, мови, ідентичності та меншин.
У документі зазначається, що у його розробці брали участь троє українських експертів: Василь Філіпчук, Олександр Чалий та Олексій Семеній. Їхня роль у даній роботі в документі не уточнюється.
Як відомо, Василь Філіпчук у 2017 році вже пропонував контроверсійний план, який передбачав відмову України від прагнення членства у НАТО, офіційну відмову на тривалий період від мети членства в ЄС, визнання Криму "спірною територією" тощо.
Один з ініціаторів мюнхенського “плану миру в Україні” відреагував на критику документу
КИЇВ. 16 лютого. УНН. Генеральний директор Російської ради з міжнародних справ (РРМС) Андрій Кортунов, який є одним з ініціаторів скандального документу “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, вважає, що не варто вбачати у цьому документі “мюнхенську змову”. Про це Кортунов розповів у коментарі DW, передає УНН.
Відповідний документ був розповсюджений на Мюнхенській конференції та викликав негативну реакцію Києва.
Кортунов розповів, що ініціаторами цього документу були Російська рада з міжнародних справ, європейський аналітичний центр European Leadership Network та американська організація Nuclear Threat Initiative, що опікується питанням запобігання ядерній загрозі.
“Зрозуміло, що цей документ подобається не всім, але мені здається, невірно вбачати в ньому якісь зловісні політичні задуми, як це визначили в апараті (п’ятого президента України Петра) Порошенка — як мюнхенську змову. Я хочу підкреслити, що політика — це мистецтво можливого, як казав Бісмарк, і автори цього документу виходили з того, що можливо на сьогодні”, — зазначив Кортунов.
Щодо пункту цього документу відносно початку національного діалогу про українську ідентичність, у тому числі з Росією, він додав, що це було б корисним для України. “Україна є дуже плюралістичним суспільством і для неї такий діалог був би корисним. Щодо участі інших країн-сусідів — це питання до українського керівництва, наскільки воно готове до такого діалогу”, — сказав гендиректор РРМС.
Серед “12 кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні”, зокрема, було запропоновано відновлення роботи Спільної центру з контролю та координації з питань припинення вогню на Донбасі, створення в рамках “нормандського формату” групи з діалогу у військовій сфері, розробка нових заходів довіри і підвищення рівня безпеки для населення в районі пунктів пропуску, розв’язання проблеми безвісти зниклих і початок процесу розмінування тощо. Документ також закликає до скасування санкцій проти Росії залежно від реалізації мінських домовленостей.
Ввечері 14 лютого, після критики як зі сторони України, так і зі сторони міжнародних експертів, документ приховали на сайті зробивши його недоступним. Проте вже наступного дня 12-кроковий “план миру в Україні” повторно з’явився на сайті Мюнхенської конференції.
Міністерство закордонних справ України наголосило, що заява “Дванадцять кроків до посилення безпеки в Україні та євроатлантичному регіоні” не є офіційною позицією держав. Пізніше на сайті американського аналітичного центру Atlantic council з’явилася заява з критикою ініціативи від 26 американських експертів, дипломатів та аналітиків.
Володимир Зеленський розкритикував цей документ, зазначивши, що без України не можна обговорювати будь-які плани щодо припинення війни на Донбасі і повернення окупованих територій. Критиці документ піддав і п’ятий президент України Петро Порошенко.
