Завтра 17 серпня у місті Краснодар має відбутися марш за федералізацію Кубані



Завтра у місті Краснодар має відбутися марш за федералізацію Кубані. Його лозунг - "Досить годувати Москву!". Наша мета - створення Кубанської республіки в складі РФ або зрівнювання в правах наших регіонів з республіками.

Автономія від Москви дозволить жителям Кубані:

1) Ввести регіональну складову податок на курортний бізнес. Це призведе до більш справедливого розподілу доходів між місцевим і федеральними бюджетами.

2) Реалізувати своє конституційне право на власні, більш незалежні від центру органи влади і ліквідувати антиконституційну ситуацію, коли всі рішення приймаються в Москві урядом, де немає представників, здатних і охочих постояти за інтереси Кубані.

3) Захистити групи населення Кубані, права яких порушуються, зокрема, права етнічних українців.

4) Реалізувати своє право на федералізацію відповідно до ст. 1 КРФ і право на самовизначення.

Збір 17 серпня, 19 година, Театральна площа. КРАСНОДАР

"Метою нашого Першого Маршу за федералізацію Кубані є, в першу чергу, об'єднання прихильників федералізації Росії, не тільки на Кубані, а й по всій країні, тому що це не разова акція, а початок громадського руху за автономію від Москви регіонів Росії.

Росія зараз є федерацією тільки на папері, а на ділі всі рішення приймаються в Москві, тому ми хочемо реалізації та додержання Конституції нашої країни. Важлива задача першої акції за федералізацію Росії, є обговорення і уточнення наших вимог, складання списку першочергових завдань нашого руху.

Зараз акції за федералізацію готуються активістами спонтанно по всій Росії, буде створений єдиний координаційний центр Руху за федералізацію Росії та за створення Народних Республік в різних регіонах", - йдеться у заяві групи організаторів маршу.

До слова, в соцмережах уже з'явилися обговорення можливості приєднання Кубані, етнічно української території, до складу України.

Полоненого росіянина, який поїхав на Донбас через пропаганду про фашистів, передали матері. У штабі самооборони кажуть, що полонений українців не вбивав.

Росіянина, упійманого на Донбасі бійцями батальйону "Дніпро", у Дніпропетровську передали особисто матері. Жінка розшукувала свого сина, який таємно від неї поїхав воювати на Донбас. Про це йдеться в сюжеті ТСН.ua.  http://www.unian.ua/society/952078-polonenogo-rosiyanina-yakiy-pojihav-na-donbas-cherez-propagandu-pro-fashistiv-peredali-materi.html

Фахівець із промислового альпінізму, веслування та гончарства з Іркутська Микола Попов зізнається, що став жертвою російської пропаганди. Він сам записався у загін бойовиків, щоб захищати мешканців Донбасу від фашистів, у яких щиро вірив.

Приїхав до Воронежа. Звідти його з іншими росіянами переправили до Донецька, в обхід контрольно-пропускних пунктів на кордоні. Родині він нічого не сказав.

Про те, що син в Україні, мати Попова дізналася, коли він подзвонив і попросив грошей, щоб повернутися додому.

"Я отримав величезний урок доброти та людяності", - каже Попов.

Дрібниця, але досить важлива, бо є вже перевірена прикмета: там в Україні, де ще стоять пам'ятники Леніну - жити дуже погано, бо ясно одразу, яка наволоч знаходиться при владі на місцях.

Сьогодні вночі невідомі за допомогою троса знесли з постаменту 8-метровий пам'ятник Леніну, розташований у центрі Маріуполя.



За попередньою версією, пам'ятник повалили за допомогою тросу, прив'язаного до шиї Ілліча. Який транспортний засіб був на місці події, зараз встановлюється.

Скульптура впала на плити і розкололася. Зокрема, відлетіли ноги в області колінних суглобів, повідомляють маріупольські журналісти.
 
За повідомленням місцевої міліції, повідомлення про повалення Леніна надійшло о 3:45 в чергову частину Маріупольського ГУ МВС від співробітника охоронної служби одного з торгових об'єктів, розташованого біля місця події.

На місці події працює слідчо-оперативна група.

За даним фактом відкрито кримінальне провадження за ч.2 ст. 296 Кримінального кодексу України - "Хуліганство, вчинене групою осіб", за що передбачена кримінальна відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк до 4 років.

"Центральний Ленін Маріуполя" був установлений на перехресті проспектів Леніна і Будівельників 22 квітня 1987 року з нагоди 117-й річниці з дня народження головної політичної ікони СРСР.

Питання знесення монументу піднімалося з початку цього року. За повідомленням видання, і мер Маріуполя Юрій Хотлубей, і пізніше губернатор Донецької області Сергій Тарута заявили, що знесення та перейменування вулиць можливе тільки за рішенням міської ради.
 
Наразі в Маріуполі залишилося чотири пам'ятники Леніну. Вони встановлені біля заводоуправління комбінату ім. Ілліча, біля адміністративної будівлі молокозаводу на Новоселівці, площі Перемоги в Орджонікідзевскoмy районі та на проспекті Ілліча.

Як відомо, 8 грудня 2013 року в Києві було зруйновано пам’ятник Ленінові на бульварі Шевченка.

Після цього в Україні пошкодили або спробували пошкодити не менше 50 пам’ятників Леніну.

У липні невідомі обписали фарбою пам'ятник Леніну в центрі Краматорська.

Володимир Ульянов (Ленін) - ключова фігура у партії більшовиків (відлам Російської соціал-демократичної робітничої партії), керівник державного перевороту в Російській республіці в жовтні 1917 року), ідеолог створення СРСР.

http://www.istpravda.com.ua/short/2014/08/15/144006/

У криміналістів є досвід з практики, що злочинця завжди тягне побувати знову на місці скоєного ним злочину, тому я не дивуюсь, що Пукін і все його кодло приперлося до Криму без запрошення, чим показали кримським татарам наскільки кримчаки вихований і цивілізований народ.

Нижче наводжу низку новин з Криму, бо то значно важливіша і підступніша подія від чисто фейкової події з "троянським гуманітарним конвоєм" - то є деза, відволікання уваги, тоді як намічена промова Хуйла може стати проголошенням 3-ї світової війни. І це відбудеться в Нашому Криму!


Крим збожеволів від Путіна

13 серпня 2014, 22:02

Вдень у середу, 13 серпня, президент РФ Володимир Путін прибув до Севастополя, де він провів нараду з членами Ради Безпеки РФ.

Як повідомляє РІА Новини, нарада пройшла в штабі Чорноморського флоту РФ.

«Робоча поїздка Путіна триватиме 13-14 серпня. В четвер глава держави, як очікується, відвідає в Ялті споруджуваний санаторно-курортний комплекс «Мрія», де зустрінеться з депутатами Держдуми. У заході також братимуть участь прем'єр-міністр РФ, голова «Єдиної Росії» Дмитро Медведєв, спікер Держдуми Сергій Наришкін, керівники всіх думських фракцій, міністри », - йдеться в повідомленні. За словами прес-секретаря Путіна Дмитра Пєскова, на зустрічі збереться політичний актив країни, до якого Путін звернеться з великою промовою.

Як повідомляв УНІАН, учора, 12 серпня, заступник міністра закордонних справ Данило Лубківський заявив, що МЗС України вважає неприйнятним і неприпустимим перебування керівництва Росії в окупованому Криму.

«Крим - незаконно окупований, перебування там керівництва Російської Федерації є неприйнятним. Це чітка і однозначна позиція МЗС України », - підкреслив Лубківський.

http://thekievtimes.ua/society/394183-krym-soshel-s-uma-ot-putina.html



  Путін обговорив у Севастополі проблеми боротьби з корупцією в Криму

Також розглядалися питання безпеки на півострові


Петро Пуляєв 13 серпня | 19:29

Президент РФ Володимир Путін на нараді з членами Радбезу обговорив питання забезпечення безпеки Криму та боротьби з корупцією в двох нових суб'єктах РФ.

Про це повідомив журналістам прес-секретар президента РФ Дмитро Пєсков.

За його словами, на минулому в Севастополі нараді, куди прибув глава держави, були присутні всі члени Радбезу.

"Обговорювалися питання забезпечення безпеки Республіки Крим та Севастополя, і питання, пов'язані з функціонуванням органів правопорядку", - сказав прес-секретар глави держави. Він зазначив, що малося на увазі, в тому числі і зовнішня безпека.

Фото Путін в чорних окулярах прибув до Криму і зібрав Радбез

Також, за словами Пєскова, на Радбезі обговорювалися питання боротьби з корупцією в Криму і Севастополі.

Як відомо, сьогодні до Криму з дводенним візитом прибув Президент РФ Володимир Путін.

http://vesti.ua/krym/65339-putin-obsudil-v-sevastopole-problemy-bezopasnosti-v-krymu

Путина послал Бог... Даже Бог послал Путина!

МИД Германии выразил решительный протест против допущенного принцем Чарльзом сравнения фюрера с каким-то Путиным.

Бестселлер "Как превратить страну в КНДР всего за один год?" Путин В.В. изд. Ново-Огарево, 2014.

Путин так темнит, что русскому народу уже ничего не светит!

Медведев говорит Путину:
-Россияне стали любить вас меньше, чем раньше.
-С чего ты взял?
-На заборах слово «х..йло» стали писать с маленькой буквы.

- Владимир Владимирович, почему вы запретили импорт товаров в РФ?
- Все ввели санкции против России, и я тоже ввел…
- Тоже ПРОТИВ России?!

А все-таки повезло Путину, что коровы не летают.

ВОЛЯ або смерть – ми вибирали на Майдані. УКРАЇНА або смерть – у війні з Росією.



В Борисполі о 12.00 відбулось прощання з моїм Миколою. В каплиці, що біля могили Чубинського (автор нашого Гімну). Микола його так його гарно виконував, так щиро. Він вірив в ті слова всією душею.

Він був справжнім. Він не був вояком у фейсбуку, він не думав про піар чи політичну кар'єру. Він просто воював за Україну, за свою землю, адже він народився і прожив більшу частину життя на Донбасі. Він мріяв звільнити від сепаратистів і москалів рідну Горлівку.

Він не просто вважав це обов'язком кожного справжнього чоловіка, він вірив, що такий шанс дається раз на тисячу років, що його покоління робить ВИБІР бути Україні чи ні.

ВОЛЯ або смерть – ми вибирали на Майдані. УКРАЇНА або смерть – у війні з Росією.

Він вірив, що якщо критична маса українців, кожен для себе зробить цей вибір на користь останнього, то, щоб не було, якою не буде важкою ціна, Україна зрештою переможе. З аморфної маси, що так-сяк трималася вкупі, нарешті постане справжня Україна. Країна, де патріотизм, служіння своїй країні, гідність – норма. Де над тими, хто хоче бути корисний для держави не сміються, як над дурниками. Хоча сміються як правило каліки. Моральні та розумові. Бо без своєї держави, ми, українці, завжди були "скотом на убой"...

Ми були з Миколою однодумці. Він мене підтримував, навіть, коли мені доводилося ризикувати життям. Він був такий, хто вважав, що заради країни можна пожертвувати всім.

І це при тому, що він мене сильно кохав, всі 12 років нашого спільного життя. Який він був щасливий, коли я вижила після замаху. Як він ходив за мною на Майдані, як тінь. Він мене не зупиняв, але, як при цьому боявся за мене. Я знала: він вирішив, якщо смерть, то загинути першим...

Я знала, як він мучився, а після Майдану в мене стало таке страшне життя, що не було часу, можливості та сил вибачитися-пригорнути. Я так перед ним винна...

Він загинув, бо це – війна. Він загинув, бо був світлим і справжнім. Під снайперським вогнем він кинувся витягати пораненого Світляка. Він ставився до своїх обов'язків командира по-особливому, він вважав, що відповідає за кожного. А мого Миколу став витягати Роман (Сокіл), який взяв на себе обов'язки командира. Сокіл тягнув його за ноги та отримав кулю в живіт, зараз бореться за життя. Така наша чота...В ній найкращі.



Я теж була в ній... Світляк мене навчив чистити мій автомат. Я чистила і кулемет Миколі. Всі сміялися. А мені хотілося чимось бути корисною. Бо я розуміла, що присутність близької людини це тягар для командира. Я обіцяла бути ззаду, як в Маріуполі.

Я не могла не бути з ним, з ними. Я тікала з Києва, з уряду, коли була найменша можливість. Ми були однієї крові. Я тільки серед них почувала себе цільною. Мені було з ними, як рідними людьми. Вони були найкращі, бо, коли людина робить вибір собою пожертвувати заради країни, в ній проявляються найсвітліші людські якості, підлості відходять на другий план. В уряді – навпаки...

А коли він загинув – мене не було поряд... Я усвідомлювала, що він на війні, що він може загинути, але я так молила, щоб я була поряд, якщо це станеться. Я зараз питаю себе: а може я би допомогла? Ми були ангелами охоронцями один одного. Я порятувала його в Черкасах (в часи Майдану), він врятував мене 19 лютого.

Може я би допомогла? В нього поранення було в ногу, він стік кров'ю, далеко від мене, за тисячу кілометрів...

А ще він зі мною попрощався. А я ні...

О п'ятій ранку він мені прислав СМС: "Штурмуємо Іловайськ. Зв'язок пропадає, тому не хвилюйся. Я тебе люблю".

Я його прочитала тільки вранці. Написала відповідь: "Тебе люблю дуже. Тримайся". А потім дивлюся, ще СМС. А в них, що він... загинув Виходить я вже мертвому писала...

Я примчалася в Урзуф на ту дачу Януковича, яку ми разом захоплювали, ще в травні. Вона стала базою для батальйону "Азов". Вона стала нашим домом. Я забігла в кімнату, де жила наша чота. Його речі – акуратно складені...

Він був такий акуратний, розумний і грамотний. Він завжди перевіряв мої тексти на помилки. Він завжди мав проблему з працевлаштуванням через мою журналістську діяльність.

Я напередодні йому навіть не подзвонила. Я була морально вбита і зла. І вирішила йому не дзвонити. В той день я поїхала в Конча-Заспу і дізналася, що ворог України Юрій Іванющенко продовжує будувати "Нове Міжгір'я" в Конча-Заспі, за яке мене вбивали в грудні.

Уявляєте "Нове Міжгір'я" будується нині!!! І це той Юрій Іванющенко, який організовував ескадрони смерті, який запустив маховик сепаратизму на Донбасі. Він продовжує будувати хороми, а мій чоловік загинув...

Але не даремно, не даремно, не даремно!!! Наша Україна є і буде!!! Його жертовність, його кров буде прикладом, наснагою для найкращих. На його крові і крові інших, хто зробив свій ВИБІР і пройшов дорогою до КІНЦЯ, Україна переможе зараз, і буде триматися в майбутньому! Так, як наша незалежність постала на крові вояків УПА! Він був з тих клітинок організму України, які борються за виживання не лише прямих нащадків, а за майбутнє всього роду.

За майбутнє, в якому будуть, звісно, жити не тільки гідні українці, а і підлі, споживачі життя, кати і злодії – ті, які грабують країну, поки інші за неї гинуть, будуть завжди, така правда життя.

Проте наша справа дати шанс гідним. Тому все це не даремно. Герої живуть не даремно. Геройство, самопожертва не буває даремним. Ніколи. Ні в якій ситуації. А що може бути даремніше і гидотніше ніж життя "на туалет", навіть якщо це золотий туалет в Міжигірї чи Монако.

Мій Микола!!! Моє Сонечко!!! (він називав мене – "кунічка", а дітей, так смішно, -"чебуречками"). Я не знаю, як мені далі... Пробач мені. Я тебе люблю.


 Тетяна ЧОРНОВОЛ



УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 641/2014

Про нагородження М.Березового орденом «За мужність»

За особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності Української держави, постановляю:

Нагородити орденом «За мужність» ІІІ ступеня БЕРЕЗОВОГО Миколу Вікторовича – міліціонера батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління МВС України в Київській області, рядового міліції (посмертно).

Президент України Петро ПОРОШЕНКО

11 серпня 2014 року

http://www.president.gov.ua/documents/17957.html



Микола Березовий кинувся рятувати «Світляка» і загинув
      
13.08.2014

У Борисполі поховали Миколу Березового, громадського діяча і чоловіка уповноваженої з питань антикорупційної політики Тетяни Чорновол. Він загинув 10 серпня у бою під містом Іловайськ на Донеччині. Провести у останню путь ще одного героя прийшли родичі, побратими з батальйону «Азов», політики та громадські діячі.

 Командир 2-ї чоти, 3-ї сотні батальйону «Азов» Микола Березовий родом із Горлівки кинувся захищати Донбас добровольцем ще у травні. А о п’ятій ранку 10 серпня він надіслав СМС своїй дружині – уповноваженій з питань антикорупційної політики, журналістці Тетяні Чорновол: «Штурмуємо Іловайськ. Зв’язок пропадає, тому не хвилюйся. Я тебе люблю». Як виявилось згодом, це повідомлення було останнім. Він кинувся рятувати пораненого «Світляка» Андрія Дрьоміна і отримав снайперську кулю сам.

«Коли він отримав поранення, він просто доповів по радіостанції «Береза» – «трьохсотий» і сумирно перев’язав собі пов’язкою місце поранення і більше не видавав ні звуку, просто лежав як велетень, як герой. Побратими загрузили його під кулями. Автомобіль був обстріляний, пробили бак. Представника медичної служби поранили в руку. Хлопці зробили все, щоб врятувати життя Миколі. Ніхто не відходив, незважаючи на шалений снайперський вогонь з усіх боків, доки ми не почули наказ відходити. Коли ми відійшли, забравши інших поранених, я почув слова: «Береза» – «двохсотий», я не міг це сприйняти. Лише коли підвезли його тіло і накрили синьо-жовтим стягом, я повірив в те, що Миколи більше немає», – пригадав друг, доброволець «Азову» Микола Ляхович.

Попрощатися з Миколою Березовим на Книшовому меморіальному цвинтарі, де похований автор слів гімну України Павло Чубинський, прийшло близько сотні людей. Вздовж алеї стояла почесна варта. Хлопці у чорних балаклавах тримали прапори із символікою батальйону «Азов». До труни з рушником, фронтовою чаркою та хлібом з салом родина, побратими, народні депутати та громадські активісти несли купу вінків та оберемків квітів. «Він загинув у соняшниковому полі, принесіть йому соняшників», – просила у прощальному слові дружина.

http://www.radiosvoboda.org/content/article/26529299.html

В Москве решили почтить память погибших украинских военных
Активисты передадут письма на фронт и возложат цветы к посольству Антонина Цимбалюк 11 августа | 16:06

12 августа в Москве состоится "Вечер памяти и скорби по жертвам войны в Украине".В ходе акции родственникам погибших украинских бойцов планируют передать письма со словами поддержки.

"Первоначально на этот вечер в мэрию Москвы было подано уведомление на марш, но власть в лице мэра Москвы Сергея Собянина его запретила, продемонстрировав поддержку войны и поставив себя в один ряд с военными преступниками, развязавшими войну», - рассказал нам один из организаторов вечера Павел Шелков.

http://www.youtube.com/watch?v=2uXtBMkU1XY

«Поэтому во вторник в восемь вечера мы просто придем на Пушкинскую площадь с траурными цветами без каких-либо плакатов и транспарантов и отдадим «Письма на войну», письма родственникам погибших в Украине людей и бойцам, защищающих целостность Украины. Приносите письма, а также рисунки своих детей – ваши слова поддержки будут переданы адресатам через Украинское посольство», - сказал он.

Чуть позже в этот же вечер примерно в 20:30 участники акции пойдут к посольству Украины в Москве.

«У здания посольства мы возложим цветы, зажжем свечи и почтим память погибших», - отметил.

«В 22:00 мы призываем всех противников безумной войны против Украины, во всех городах выйти на балкон, во двор, на улицы с детскими рисунками против войны и фотографиями погибших и зажечь свечи памяти, а фотографии и видео съёмку ваших акций выложить в нашу группу и в интернет. Приходите, ваша поддержка нужна украинскому народу», - подчеркнул Шелков.

Ігор Костенко – перший українець, який отримав нагороду wikipedia

11 серпня 2014, 20:00  
    
Засновник вільної енциклопедії Джиммі Вейлз присудив нагороду активістові Майдану Ігорю Костенко за ґрунтовну роботу.

За 2,5 року студент-географ  написав понад 280 статей про українські села, зробив понад 1,5 тис редагувань.

Ігор - перший українець, який отримав цю нагороду.
Він з перших днів був на Майдані, загинув під час протистоянь на вулиці Інститутській.

http://1tv.com.ua/uk/news/2014/08/11/57741

відео: http://1tv.com.ua/uk/news/2014/08/11/57741


Матеріал з Вікіпедії – вільної енциклопедії.

Костенко Ігор Ігорович

Народився     31 грудня 1991 Зубрець, Бучацький район, Тернопільська область
Помер         20 лютого 2014 (22 роки) Київ, Україна, вогнепальні поранення
Поховання     Зубрець, Тернопільська область
Громадянство     Україна Україна
Національність     українець
Діяльність     журналіст, студент-географ
Відомий         загиблий на Євромайдані з Небесної Сотні
Alma mater     Львівський національний університет імені Івана Франка
Конфесія     греко-католик
Батько         Ігор Семенович
Матір         Оксана Олексіївна

Ігор Ігорович Костенко (* 31 грудня 1991, Зубрець – † 20 лютого 2014, Київ) – український журналіст, студент-географ, активіст Євромайдану, редактор Вікіпедії. Загинув під час протистояння на вулиці Інститутській.

Життєпис

Народився у селі Зубрець Бучацького району Тернопільської області. Батьки хлопця були на заробітках у Санкт-Петербурзі, тому ріс із бабусею та дідусем.


Освіта

Навчався в Зубрецькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів[Джерело?]. 2009 року закінчив Бучацький колегіум імені святого Йосафата, написавши у випускному альбомі:
«Вірю, що (…) колегіанти з патріотичним духом будуватимуть Україну (…) Будьмо українцями в душі і з Богом у серці.»

Навчався на п'ятому курсі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка за спеціальністю «Менеджмент організацій», був одним із найкращих студентів факультету.


Творчість

Працював журналістом інтернет-видання «Спортаналітика».

Ігор Костенко був активним редактором Української Вікіпедії (дописував під ніком Ig2000). За два з половиною роки участі створив понад 280 статей, зробив понад 1600 редагувань. Написав одну статтю, яка згодом отримала статус «доброї». Також брав активну участь у просуванні Вікіпедії в соціальних мережах, через які намагався залучити нових дописувачів.

Захоплювався спортом, зокрема футболом, був фанатом львівських «Карпат». Був хорошим товаришем, відкритою, життєрадісною, цілеспрямованою людиною. Мріяв про сім'ю, хотів відкрити свою електростанцію.


На Майдані

Із перших днів брав активну участь у подіях Євромайдану, неодноразово їздив до Києва. Востаннє поїхав на київський Євромайдан ввечері 18 лютого 2014 р.


Загибель

Вранці 20 лютого Ігоря вбито під час протистояння в центрі Києва. Його тіло знайшли біля Жовтневого палацу (МЦКМ ФПУ) на вулиці Інститутській. В Ігоря влучили 2 кулі: одна – в голову, а інша – в груди. Окрім цього, в загиблого виявлені сильні переломи ніг.


Похорон Ігоря Костенка

Тіло Ігоря супроводжували люди всією дорогою від Києва до Бучача, прощання з загиблим відбулося в усіх містах Тернопільщини на шляху до Бучача. Зокрема, в ніч проти 22 лютого більше півтисячі людей зі свічками зібралися на панахиду на Збаразькому кільці в Тернополі.

23 лютого 2014 по обіді Ігоря Костенка поховали в рідному селі Зубрець на Бучаччині. Організацію похорону взяла на себе Львівська міська рада.


Вшанування пам'яті

Громада села Зубреця за підтримки української діаспори в США планує встановити у селі пам'ятник Ігорю Костенку та іншому уродженцю села з Небесної сотні Василю Мойсею, а також перейменувати на честь Ігоря вулицю, на якій він жив. У Львівському університеті на честь Ігоря планують назвати одну з аудиторій.

27 квітня 2014 року в пам'ять про Ігоря Костенка спільнотою української Вікіпедії та ГО «Вікімедіа Україна» було проведено Вікіфлешмоб – конкурс, у рамках якого в певний день якнайбільша кількість користувачів писатимуть статті до Вікіпедії. Ідею цього конкурсу було запропоновано Ігорем за півроку до загибелі.



10 серпня 2014 на церемонії закриття щорічної конференції «Вікіманія-2014» засновник Вікіпедії Джимбо Вейлз оголосив Ігоря Костенка вікіпедистом року в світі.


Небесна Сотня (наявна у Вікіпедії)

Василь Аксенин • Георгій Арутюнян • Олександр Бадера • Сергій Байдовський • Олександр Балюк • Володимир Бойків • Сергій Бондарєв • Сергій Бондарчук • Валерій Брезденюк • Олексій Братушко • Ольга Бура • Богдан Вайда • Роман Варениця • Віталій Васильцов • Юрій Вербицький • В'ячеслав Веремій • Назар Войтович • В’ячеслав Ворона • Устим Голоднюк • Іван Городнюк • Максим Горошишин • Едуард Гриневич • Роман Гурик • Антоніна Дворянець • Микола Дзявульський • Андрій Дигдалович • Сергій Дідич • Ігор Дмитрів • о. Олександр Дорикевич • Анатолій Жаловага • Володимир Жеребний • Михайло Жизневський • Яків Зайко • Богдан Ільків • Богдан Калиняк • Олександр Капінос • Сергій Кемський • Давид Кіпіані • Володимир Кіщук • Анатолій Корнеєв • Андрій Корчак • Ігор Костенко • Євген Котляр • Віталій Коцюба • Володимир Кульчицький • Артем Мазур • Павло Мазуренко • Дмитро Максимов • Андрій Мовчан • Василь Мойсей • Іван Наконечний • Володимир Наумов • Сергій Нігоян • Валерій Опанасюк • Володимир Павлюк • Дмитрій Пагор • Іван Пантєлєєв • Микола Паньків • Юрій Паращук • Юрій Пасхалін • Олександр Плеханов • Леонід Полянський • Василь Прохорський • Андрій Саєнко • Роман Сеник • Ігор Сердюк • Юрій Сидорчук • Сергій Синенко • Віталій Смоленський • Богдан Сольчаник • Іван Тарасюк • Ігор Ткачук • Володимир Топій • Роман Точин • Іван Тур • Олег Ушневич • Віктор Хом'як • Олександр Храпаченко • Зураб Хурція • Олександр Царьок • Андрій Черненко • Віктор Чернець • Дмитро Чернявський • Віктор Чміленко • Сергій Шаповал • Василь Шеремет • Людмила Шеремета • Йосип Шилінг • Максим Шимко • Олександр Щербанюк


http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Огляд підготував Богдан Гордасевич

Одне-єдине питання стоїть головним і в Україні, і в Світі стосовно теперішньої військової експансії Російської Федерації: ЩО БУДЕ ДАЛІ?

На превеликий жаль, але відповіді не знає ніхто. Навіть організатор цього всього дійства президент РФ Великий Пукін, якого дуже точно обізвали українські футбольні фанати, тому що весь Світ реально від дій цього чоловіка ох...ває. І "охає!" та "ахає!" також! Проте "ох...єває" - це значно точніше.

Пригадується, як на передодні 21 століття світ переймався запитанням: «Who is mr.Putin?»… Тоді ніхто і не здогадувався, що саме запитання і було відповіддю: «Mr.Putin is who...»

Виглядає як жарт, але жарт дуже і дуже злий, тому що реально постає питання майбутнього без майбутнього, тобто без якогось позитиву, а тільки негатив. Війну, як і пожежу, можна найлегше погасити на самому початку, бо потім навіть погасивши, опинимось на згарищі...

Війна - це крайній засіб вирішення політично-економічних конфліктів поміж державами і схоже, що для РФ немає іншого виходу, як розпочати війну з Україною, бо вона не кориться, а московська кліка з її параноїдальною імперською хворобою не може навіть уявити, щоб коло них постала дійсно незалежна держава. Держава, де не будуть дослухатись в усьому керівництва РФ, де урядовці будуть мати пріоритетне право на свою політичну та економічну волю і навіть сваволю.

Психічні забаганки кремлівського самодержця зрозумілі, але за тим має йти ще якесь логічне обгрунтування економічного і політичного характеру, чого в теперішніх діях і подіях з боку РФ досить проблемно віднайти.

Можна зрозуміти і дати пояснення експансії країн перенаселених і переповнених достатком, але Російська Федерація дуже далека від такого стану, а навпаки вона просто на межі самознищення через відсутність внутрішнього розвитку як соціального, так і економічного. Маючи і без того безмірну територію РФ продовжує загарбувати інші землі та країни, перетворюючи їх в аналогічні своїм депресивні території. Спитатися: - А навіщо? Яка тут логіка?

Хто може схвально відгукнутись про соціально-економічний стан сучасних контрольованих РФ територій як: Придністров'я, Абхазія, Північна Осетія, Крим, Прусія (Калінінградська обл. РФ), Курильські острови? Що там доброго відбувається? Нічого. Тоді навіщо вони РФ? Відповідь безглузда: - Най собі буде наше.

Землі і країни захоплюють загалом з метою збагачення, тобто це або задля використання їх ресурсів, або - як ринки збуту власної продукції. Цілком ясно, чому у 1918-му Ульянов-Ленін вимагав загарбати Україну як високо індустріальну країну на той час, без якої суто аграрна Росія була приречена. Також цілком зрозумілими були аналогічні плани Адольфа Шикельгрубера-Гітлера, який потребував гарних земель для розселення німців з перенаселеної Германії. Але зараз кому потрібен в РФ вже отой постіндустріальний обвальний Донбас? Та і Крим по-суті їм не потрібен навіть як військова база. Тим більше не потрібна вся Україна з її теперішньою економічною кризою та ще й ненавистю до РФ - ну навіщо вона їм? Відповідь начебто повинна мати якусь змістовну складову, але логіка тут відпочиває.

Фактично Російська Федерація сама себе знищує як інтегровану складову всесвітнього економічного ринку через малозрозумілу користь від анексії Криму та війну з Україною. Все йде до міжнародної ізоляції РФ як країни-агресора. Невже влада цієї країни того не розуміє?  А головне: заради чого цей бурлеск? Тільки не смішить когось шаленими рейтингами підтримки Володимира Путіна населенням - ну так є і що з того? А не було отої підтримки - що б змінилось? Для Путіна абсолютно нічого. Єльцина так само і підтримували спершу всі, а потім дружно майже всі проклинали, проте постраждав не він, а Березовський. Рейтинг лідера Північної Кореї взагалі захмарний і що то дає? Для країни, для населення, для самого керівництва? Жодних раціональних пояснень не знайти.

Чи хтось може зрозуміло пояснити задля чого Російська Федерація розпочала війну з Україною? Невже виключно для того, щоб налякати НАТО, Європу та США? Молдавією не налякали, Чечнею не налякали, Грузією не налякали, так тепер Україною налякають? Бий по своїх, щоб чужі боялись? Сумнівно, що це подіє. В розумінні страху і поступок від світу. Водночас подіяло до навпаки: країни НАТО заворушились і почали посилено покращувати озброєння. От тільки далі що?

Зараз чимало політичних діячів та всіляких аналітиків тільки те й роблять, що обговорюють різні сценарії розвитку та можливі наслідки подій від війни України з РФ, але чогось раціонального я особисто не почув окрім одного глобального рішення, яке озвучив колишній міністр МЗС України п. Огризко: - Повна взаємна ізоляція поміж двох країн: України з РФ. В тому немає нічого дивного чи нового починаючи від славетної "Великої китайської стіни" і аж до так званої "Залізної завіси" часів СРСР.

Дивного немає в розумінні історичних прецедентів, а дивує інше: навіщо в 21 столітті така безглузда міжнародна деструкція і воєнний антагонізм? Для чого? Що буде далі? Запитання без відповіді.


Богдан Гордасевич
20:12 09.08.2014   

Путін не сподівався, що українці будуть жертовно боротись за свою країну, – британський аналітик Джеймс Шерр




Оголошення Росії про нові військові навчання зібраних біля українського кордону сил викликало побоювання, що Москва може перейти від підтримки сепаратистів на Донбасі до повномасштабного вторгнення в Україну.

Один з авторитетних західних оглядачів, які пильно стежать за подіями є Джеймс Шерр, науковий співробітник лондонського «Королівського інституту з міжнародних справ» («Чатам Гаус»), в одній зі своїх статей стверджує, що «спротив України став для Кремля несподіванкою», – повідомляє Радіо Свобода.

Шерр вважає, що це вже є практично війна і вона почалася тоді, коли перші «зелені чоловічки» з’явилися в Криму в лютому.

Офіційно оголошено, що бойові дії відбувається в межах антитерористичної операції. Зараз є низка чітких політичних причин, як зовнішніх так і внутрішніх, чому український уряд і Рада не оголошували надзвичайний стан і не оголошували війну. Саме тому бойові дії зараз називаються АТО.

«Звичайно, що є ще одна причина: тактика, яку застосовують бойовики не дуже відрізняється від тактики організації «Хамас»», – говорить Шерр. – Йдеться про використання цивільних для захисту зброї, а не використання зброї для захисту цивільних. Це дуже важлива обставина людської трагедії, що розгортається зараз у Донецьку й Луганську».

В свою чергу аналітик говорить, що Україні навряд би допомогло визнання міжнародною спільнотою «ДНР» та «ЛНР» терористичними організаціями. Бо було би важко чітко визначити конкретні утворення, які би можна було називати терористичними організаціями. І для прикладу наводить «ДНР», де мають справу «із заколотом, який об'єднує бандоформування, групи, окремих осіб із елементами російського спецназу й спецслужб.

Усе це постійно змінюється, і важко сказати, де його початок, а де кінець. Хоча ми, звичайно, можемо бачити ключових лідерів і командувачів, але це не має значення.

Насправді необхідно якомога швидше покласти цьому конфлікту край так, щоб заколот був однозначно подоланий, щоб суверенітет України був відновлений на усій українській території у межах міжнародно визнаних кордонів», – підкреслює він.

«В НАТО зараз зрозуміли, на мою думку, що Росія втілює модель конфлікту, який має на меті зруйнувати країну ще до того, як хтось зрозуміє, що сталося. Перші вирішальні кроки в усій цій операції були зроблені ще за кілька місяців до того, як Янукович утік зі свого кабінету. Українські структури безпеки і особливо регіональні структури у східних областях були зруйновані з середини. НАТО починає розуміти цей тип загрози. Відбуваються серйозні дискусії про те, що означає 5-й параграф (договору НАТО), які можуть бути ознаки загрози, наприклад, в межах російських анклавів і у випадках подій такого типу. Це одне», – підкреслює він

Й продовжуючи наголошує, що «інформаційний аспект також життєво важливий, бо на Заході зараз чимало навіть тих, хто засуджує Росію за її дії, усе ж сприймають російські пояснення української ситуації. Що Україна, то, мовляв, «штучне утворення», що вона «нежиттєздатна країна». Але на тлі цього найважливішим інформаційним аспектом стало те, що Україна у квітні почала воювати. Це чітко показало, що українці готові боротися за свою країну і навіть жертвувати своїм життя».

Друге, говорить він: «президентські вибори чітко показали, що навіть в умовах війни Україна змогла зріло організувати президентські вибори, які привели до влади політично поміркованого президента, а ультраправі партії здобули навіть менше підтримки, ніж на виборах у більшості країн Євросоюзу. Ці факти самі по собі більше ніж будь-що інше спростовують російські твердження, що українська влада – це, буцім, «екстремісти і фашисти». Отже ці політичні й військові чинники дуже важливі, й до них треба привертати увагу. Важливо розповісти світові, що Україна перебрала на себе ініціативу у бойових операціях і зберігає цю ініціативу. Це допомагає Україні подати світові своє пояснення подій – пояснення, яке є правдивим».

На питання, чи вартує створити український відповідник російського міжнародного телеканалу Russia Today, Шерр відповів, що «Україні такого робити не варто. Єдиною і найкращою протидією дезінформації є правдива інформація. Проблема в тому, що Україна у порівнянні з Росією має дуже мало людей, які розуміють західний інформаційний простір, які би розуміли, як поводитися в подібних дискусіях і розуміли аудиторію, з якою вони мають справу. Бракує професійності. Росіяни у цьому плані мають перевагу, але той факт, що вони розчленовують і перекручують інформацію, повідомляючи напівправду і навіть вкидають відверту брехню, це не перевага, і українцям ніколи не варто навіть пробувати робити таке саме».

«Українцям варто дотримуватися принципів «Бі-Бі-Сі» під час Другої світової війни, які полягали в тому, щоб повідомляти, про перемоги і поразки точніше, ніж це робить супротивник, – продовжує він. – У такий спосіб можна завоювати повагу й довіру. Повагу і довіру не заробляють, приховуючи погані новини і повідомляючи лише позитивні. Аудиторію треба переконати, що саме від вас вони отримають правдиву і повну інформацію».

І якщо це робитиметься з допомогою телеканалу – все залежало б від того, що би робив такий канал, хто і як би ним керував.

«Я вважаю, що зараз у порівнянні зі, скажімо, станом у лютому ціла українська державна машина стала набагато більш компетентною і працює набагато вміліше, ніж шість місяців тому. Війна це потужний каталізатор змін, як негативних так і позитивних. Зробити у цій справі належить ще багато. Ніщо зі згаданого не змінює факту, що нові військові навчання Росії оголошені на цей тиждень можуть призвести до авіанальотів на Україну. Це не змінить того, що збільшене постачання озброєнь бойовикам розтягне війну. Військова ситуація в регіоні має засадниче значення, але лише бойовими діями у війнах не перемагають. Особливо, коли йдеться про демократичні держави, і коли потерпає цивільне населення» – підкреслює він.

Своє відношення до того чи може Росія вдатися до повномасштабної і відкритої війни з Україною висловив переконано: «Є лише одна людина, яка знає відповідь на це запитання. Ім’я цієї людини Володимир Путін. Ні я, ні ви не читаємо думок Путіна, але я би сказав, що досі президент Путін, хоча йшов на ризиковані кроки, але прораховував загрози».

Шерр вважає що досі Путін був розсудливим, хоча часто помилявся. Й тепер, коли США та ЄС почали впровадження санкцій третього рівня, намагаючись тримати в резерві можливість подальших повномасштабних санкцій проти російської економіки.

Політик переконаний, що вони це роблять для того, щоб стримати Росію від початку відкритої повномасштабної війни з Україною й не думає, що Путін злегковажить цією загрозою.

«Він вже перебуває під значним внутрішнім тиском і, можливо, на нього тиснуть наближені кола, але про це ми можемо лише здогадуватися. Відповідь визначатиме він. Наше завдання полягає у тому, щоб створити такі умови, в яких він буде змушений бачити, що Росія втратить більше, ніж здобуде, якщо піде на таку серйозну ескалацію.

Я припускаю, що він піде і вже йде до самої межі війни, збільшуючи постачання й підтримку бойовиків включно з експериментуванням із авіаційними операціями проти України, щоб побачити реакцію. Йдеться про обстріли українських позицій з російської території, тощо. На кожному кроці він спостерігатиме за реакцією України і, особливо, за реакцією Заходу», – завершує Шерр.

2 серпня в Україні відзначали свято високомобільних десантних військ і вперше українські десантники відзначали своє свято на полі бою, а не тільки в казармах та фонтанах...

За участю офіцерів та курсантів Військової академії, ветеранів Високомобільних десантних військ, а також представників регіональних і центральних засобів масової інформації на базі Військової академії м. Одеса відбулася інформаційно-патріотична акція «Твій вибір — десант».

Учасники заходу вийшли з ініціативою нагадати громадськості про героїчність професії десантника, сфокусувати увагу суспільства на важливості збереження традицій українського війська.

Під час проведення заходу кореспонденти провідних регіональних і центральних ЗМІ побували на повітряно-десантному комплексі, спортивному майданчику та навчальних аудиторіях, де набувають професійного досвіду майбутні офіцери-десантники.

— Сьогодні значна частка наших випускників захищають мирний спокій громадян на сході України. Вони там, де найбільш небезпечно, де потрібні висока бойова виучка і відмінна фізична підготовка, самопожертва і відвага. «Блакитні берети» завжди на передовому рубежі, всі вони виконують завдання у складних умовах, з ризиком для свого життя, та є справжніми патріотами нашої держави, — зазначив тимчасово виконуючий обов’язки начальника Військової академії генерал-майор Олег Гуляк.




Міністерство оборони України зробило кліп про бійців високомобільних десантних військ, які боронять Україну


<iframe width="640" height="360" src="//www.youtube.com/embed/4qLPQpkqTcw?feature=player_embedded" frameborder="0" allowfullscreen></iframe>


Президент України Петро Порошенко відвідав Головний військовий клінічний госпіталь та вручив нагороди десантникам

Президент Петро Порошенко відвідав Головний військово-медичний клінічний центр, де перебувають на лікуванні військовослужбовці, які отримали поранення у антитерористичній операції на Донбасі. Глава держави подякував десантникам за мужність і вручив їм державні нагороди.

Петро Порошенко відзначив, що пишається тим, що в нашій державі є такі військові:

— Україна тримається на таких героях, як ви, ваші імена — назавжди в серцях українців, — наголосив він.

Президент високо оцінив внесок аеромобільних військ в успіх антитерористичної операції у Луганській та Донецькій областях:

— Весь український народ пишається тим, як десантні бригади — 25, 79, 80 та 95 — виконують свої завдання. Десантники завжди там, де важко. Всі наші штурмові операції здійснені їх силами, — заявив Глава держави.

Петро Порошенко поцікавився потребами військовослужбовців та доручив забезпечити їх усім необхідним для лікування та реабілітації, зокрема, протезами.

Президент вручив орден «За мужність» III ступеня старшому сержанту Олександру Пономарьову, який у бою під містом Красний Лиман Донецької області, будучи пораненим, не припиняв вогню та забезпечив розгортання основних підрозділів.

Орден Богдана Хмельницького III ступеня з рук Президента отримав лейтенант Олександр Чорпіта, який був поранений у бою в місті Лисичанськ Луганської області, відмовився від евакуації та продовжував розміновувати фугаси.

Орден «За мужність» III ступеня вручено солдату Юрію Весельському, пораненому у місті Слов’янськ Донецької області, який при конвоюванні вантажу потрапив у засідку. Не зважаючи на поранення, він продовжував керувати боєм та здійснював евакуацію особового складу і техніки.

Солдат Сергій Ільніцький отримав з рук Президента орден «За мужність» III ступеня за те, що при виконанні завдання на кордоні у Луганській області, не зважаючи на поранення, забезпечив доставку боєприпасів.

Старший сержант Сергій Козак нагороджений орденом «За мужність» III ступеня за те, що при конвоюванні вантажу у місті Добре Донецької області, попри поранення, продовжував керувати боєм і зміг евакуювати особовий склад та техніку.



http://www.mil.gov.ua/news/2014/08/01/tvij-vibir-desant/