Ця цифра, практично, збігається з відсотком тих, хто, попри все, досі підтримує Революцію Гідності.
Навряд чи хтось вважає, що участь у виборах двох останніх лідерів Майдану змінило би ситуацію.
Рейтинг Яценюка знаходиться поза зоною видимості, а Кличка на виборах мера сьогодні готові підтримати лише 18% киян.
Але і в опонентів ситуація не краща. Згаданих під час опитування двох лідерів Антимайдану – Віктора Януковича і Миколу Азарова – на виборах умовно репрезентували Юрій Бойко та Олександр Вілкул, які спільно отримали в першому турі 16%.
Решту майже 48% зібрали ті, кого можна назвати "обличчями Не Майдану" – Володимир Зеленський, Анатолій Гриценко, Ігор Смешко та інші знані, малознані та зовсім не знані діячі, які грали на цих виборах політичну масовку.
Отже, не випадає розглядати виграш Зеленського як перемогу реакції. Антимайдан програв так само, як і Майдан. Перемогу святкував Не Майдан. Але чого він хоче?
У лютому цього року Центр Разумкова провів опитування, під час якого намагався з’ясувати, як ставиться населення, зокрема прихильники провідних на той час кандидатів в Президенти, до 15 нагальних питань розвитку України. Виявилося, що ставлення це досить амбівалентне.
Так, жодна з запропонованих альтернатив не набрала більше 50% прихильників по семи проблемах:
- обмеження повноважень Президента,
- ринок і конкуренція або державне регулювання;
- залучення іноземних виробників та інвесторів або протекціонізм;
- індивідуальні пенсії або солідарна пенсійна система;
- приватизація або державне господарство;
- реформа освіти;
- співпраця з МФВ.
Ще по шести питаннях частка прихильників однієї з альтернатив ледь перевищує 50%:
- мир на українських, а не російських умовах;
- інтеграція до ЄС та НАТО;
- підтримка української мови;
- жорстка політика стосовно Росії;
- скасування медичної реформи;
- заборона продажу землі.
І лише два питання набрали абсолютну більшість голосів: 65% опитаних виступають за децентралізацію та понад 70% вимагають знизити комунальні тарифи.
Цікаво відзначити, що прихильники лише двох кандидатів мали яскраво виражені політичні переконання.
Так, Порошенка підтримували "реформатори", які прагнули продовження чинної політики, а Бойка – "реакціонери", які прагнули повернути все так, як було навіть не за Януковича, а за "дорогого Леоніда Ілліча".
Натомість показники прихильників Зеленського були практично тотожні середнім показникам серед усіх опитаних. Тобто виборцем Зеленського відпочатку був "пересічний українець" без вираженого політичного обличчя.
Найпростіше назвати прихильників Зеленського "інфантильними дебілами", які самі не знають чого прагнуть і очікують від свого обранця дива на будь-який смак.
Але демократія, за всіх вад, має щонайменше одну чесноту – вимагає поваги до "маленької людини", яка здатна в одну мить скинути з владного Олімпу будь-якого зарозумілого представника "еліти".
Тому краще все ж таки з’ясувати, чого насправді хоче "маленький українець". І в цьому нам знов-таки стануть у нагоді камертони Майдану.
Згадане опитування "Соціоінформу" містило низку запитань, порівняння відповідей на які дає змогу отримати чітке уявлення про очікування українців від Майдану та, відповідно, про причини сьогоднішнього розчарування.
Це питання про:
– передумови Революції Гідності,
– причини виходу людей на Майдан,
– суть подій Революції Гідності,
– 5 основних позитивних та
– 5 основних негативних наслідків Революції,
– а також про бажану центральну ідею Музею Майдану (відзначимо, що, попри все розчарування, дві третини опитаних вважають потрібним створення такого музею).
Людям, які вчилися за часів марксизму-ленінізму й до сьогодні чують звідусіль мантри про економічний занепад, першими на думку спадають, звісно, економічні мотиви будь-яких подій.
Дійсно, за результатами опитування другою з передумов Революції було названо "погіршення економічної ситуації".
Проте, ця тема не знаходить подальшого розвитку ані у розумінні суті подій Майдану, ані у баченні центральної ідеї Музею.
Єдине, де про неї знову згадується, це при визначенні негативних наслідків Революції, третім з яких названо "економічну кризу та безвладдя".
Насправді, ми маємо справу з класичною "відповіддю з телевізора", адже економічного погіршення не було перед Революцією, так само як не сталося кризи після неї.
Досліджуючи події, які від самого початку отримали назву Євромайдану, природно очікуєш домінування у них зовнішньополітичних мотивів, насамперед, європейського фактору.
Адже, другою з причин виходу людей на Майдан опитані обрали "відмову підписати асоціацію з ЄС".
Так само першим і третім з-посеред позитивних наслідків Революції було названо "підписання Асоціації з ЄС" та "набуття чинності безвізового режиму та біопаспортів".
Однак, як центральна ідея Музею Майдану "боротьба за європейський вибір" посіла лише п’яте місце.
Ба більше, четвертим варіантом суті подій Революції опитані назвали "переворот за підтримки Заходу", а восьмим фактором серед її передумов визначили "спробу країн Заходу посилити контроль над Україною".
Не дає задовільного пояснення і спроба звернутися до протилежного зовнішньополітичного фактора – російського.
Так, другою версією суті подій Революції було обрано "боротьбу за незалежність України".
Але при цьому серед її передумов "проросійська політика влади" посіла лише сьому позицію, а "визволення України з-під впливу Росії та боротьба за незалежність" було визначено лише останнім, п’ятим серед основних позитивних наслідків Революції.
Натомість, першим, другим та четвертим серед наслідків негативних було названо "війну з РФ", "АТО" та "втрату територій (окупація АРК та Донбасу)".
Не випадково, за такої контраверсійної оцінки російського вектору подій останніх років, ідея "Геть від Москви!" як провідна для Музею Майдану отримала схвалення лише 3% опитаних і посіла 11-у позицію.
Передостанньою версією є національні мотиви Революції.
