Вигнання євреїв з Іспанії 31 березня 1492 року
- 04.06.19, 15:14
- Знання є сила
31 березня 1492 року іспанські монархи Фердинанд II та Ізабелла підписали Альгамбрський едикт, який наказував юдеям Арагону, Кастилії і Леона у тримісячний термін залишити межі країни, без права вивезення золота, срібла і коштовностей, щоб, як в казувалось у преамбулі указу, своїм співжиттям поруч із новонаверненими у християнство не спокушувати їх знаннями і практиками юдаїзму. За оцінками, до 31 липня в Африку, Італію та Османську імперію виїхало до 80 тисяч юдеїв.
На обкладинці: Еміліо Сала «Томас Торквемада пропонує католицьким монархам на підпис указ про вигнання євреїв з Іспанії», 1889 рік © Музей Прадо, Мадрид
ЛЮДИНА І СУСПІЛЬСТВО
Володимир Лук'янюк
На Іберійському півострові євреї почали розселятись ще до нашої ери, але особливо інтенсивно — в I столітті, після римського завоювання Юдеї імператором Веспасіаном. Великі їх громади були в Сарагосі, Кордові, Гранаді, а також на Балеарських островах. Вони збереглись і після підкорення півострова вестготами-аріанами у V столітті, які, як і римляни, вважали євреїв не етнічною, а релігійною групою, й видане у 506 році зведення законів, відоме як «Бревіарій Аларіха», наклало на юдеїв ті ж обмеження, що існували й в часи пізньої Римської імперії, як-то заборона будівництва нових синагог, змішаних шлюбів і володіння рабами-християнами. Їх дотримання стало більш жорстким за короля Реккареда після прийняття вестготською знаттю католицизму й, особливо за його сина Сисебута, коли почались перші спроби примусової християнізації, що спонукало багатьох юдеїв на початку VII століття емігрувати до Північної Африки.
Ще більших утисків євреї зазнали після VI Толедського собору 638 року, на якому за ініціативою короля Хінтіли були прийняті рішення, направлені на вигнання з країни всіх некатоликів. З посиленням арабської експансії в Африці в юдеях побачили потенційних зрадників через їх можливі зв'язки з одновірцями з Близького Сходу і XVI Толедський собор 693 року заборонив їм вести з християнами торгівлю й поклав на них сплату спеціального податку, а скликаний через рік XVII Толедський собор постановив геть позбавити юдеїв майна і вигнати з країни разом із вихрестами, навернення яких у християнство вважалось нещирим.
Всі ці заходи привели до того, що на початку VIII століття сповідувати юдаїзм на Піренеях стало вкрай небезпечно, то ж арабське завоювання Вестготського королівства, яке почалось у 711 році, було прихильно сприйняте юдеями, котрі в Аль-Андалусі отримали захищені майнові права, свободу віросповідання і автономію своїх релігійних громад. При цьому на них, як і на християн, були накладені спеціальні податки та обмеження, як наприклад у праві займати певні військові й політичні посади чи вступати у змішані шлюби. Втім, рівень толерантності до юдеїв протягом перших трьох століть арабського володарювання на Піренеях був достатньо високий і чимало з них досягло не лише значного економічного, але й соціального положення, займаючи високі і відповідальні посади при дворах арабських вельмож.
Положення юдеїв радикально змінилось у XII столітті з приходом до влади на більшій частині мусульманської Іспанії марокканської династії Альмохадів, ревних ісламістів і авторитарних правителів, які досить швидко привели [ Читати повністю... ] у відповідність до власних уявлень про релігійний устрій держави і вдались до примусового навернення в іслам. Загроза розправ змусила багатьох юдеїв і християн рятуватись втечею і значна їх частина знайшла прихисток у християнських державах Піренеїв, які вели успішну Реконкісту. Завдяки знанню мови, звичаїв і культури мусульман, послуги досвідчених управлінців і дипломатів з числа юдеїв стали в нагоді при дворах християнських лідерів, які попри забобони і антисемітизм створили для євреїв сприятливі релігійні і соціально-економічні умови. Особливо прихильними до них були правителі королівства Леон, які надали юдеям рівні з католиками права.
У міру просування християнських завоювань на південь ставлення до юдеїв погіршувалосьсь. У 1215 році на вимогу папи Інокентія III юдеїв Арагона, Кастилії і Леона зобов'язали носити жовтого кольору відзнаку на одязі і заборонили вступати у сексуальні стосунки з християнами. У 1250 році їм заборонили будувати нові синагоги без спеціального на те дозволу і навертати у свою віру християн. Поворотним моментом став період правління короля Кастилії і Леона Педро Справедливого, особливо прихильного до юдеїв, які займали важливі державні, фіскальні і судові посади: невдоволена його правлінням місцева знать стала на бік зведеного брата короля Енріке де Трастамара і в ході громадянської війни країною прокотились єврейські погроми.
Енріке, граф Трастамара, на картині «Богородиця Тобіда» Хайме Серра, бл. 1360 року © Музей Прадо, Мадрид
З [ Читати повністю... ] у 1366 році юдеїв обмежили у правах, заборонивши жити поміж католиків, займати державні посади, носити зброю. Побутове насилля проти них стало буденним явищем, поширеність і безкарність якого у 1391 роцівилилась у погром у Севільї, де загинуло більше 4 тисяч юдеїв. Він став каталізатором погромів по всій Кастилії, які перекинулись на Арагон і Валенсію, і привели до загибелі кількох десятків тисяч чоловік й вимушеного навернення у християнство близько 100 тисяч людей, які таким чином намагались врятуватись від розправи.
Через перманентне насилля і переслідування з 1391 по 1415 рік у Кастилії і Арагоні у християнство перейшло близько 150 тисяч юдеїв
На вимогу кортесів багатьох міст у 1405 році юдеям заборонили займатись лихварством, у 1412-у — медициною, фармакологією, торгувати хлібом, вином, борошном, м'ясом, які вони самі не вживали, жити за межами своїх громад, наймати на роботу християн і володіти зброєю. Згодом їм відмовили у праві на самоврядування, наклали обмеження на судочинство у релігійних громадах, заборонили читати Талмуд, вимовляти вголос імена Ісуса і діви Марії, випікати мацу, й змусили тричі на рік слухати християнські проповіді.
Після шлюбу в 1469 році спадкоємця Арагонського престолу Фердинанда і спадкоємиці Кастильського королівства Ізабелли християнізація в Іспанії стала ще агресивнішою. Заснована в 1472 році інквізиція на чолі з духівником королеви Томасом Торквемадою переслідувала маранів, євреїв-вихрестів, звинувачуючи їх у віровідступництві, і за два десятиліття засудила близько 18 тисяч з них до ув'язнення і спалення на вогнищі.
Тим часом війна з Гранадським еміратом, фінансована, зокрема, за рахунок конфіскованого майна «[ Читати повністю... ]» і коштом обкладених спеціальним податком юдеїв, котрі залишались вельми заможним прошарком населення, особливо в Кастилії, йшла до свого переможного завершення.
2 січня 1492 року останнє державне утворення мусульман на Піренеях припинило своє існування. За умовами почесної капітуляції, укладеної з еміром Боабділою, мусульманам гарантувались недоторканість майна, культових споруд, свобода віросповідання, право залишатись в Гранаді чи вільно її залишити. Але на цьому «війна за святу католицьку віру» не завершилась: вже 31 березня король Фернандо і королева Ізабелла, що переможно увійшли в Гранаду і розмістились у розкішній резиденції емірів Альгамбра, видали едикт, яким юдеям Арагону і Кастилії наказувалось у тримісячний залишити межі країни, без права вивезення золота, срібла, коштовностей та інших дорогоцінних речей, щоб, як в казувалось у преамбулі указу, не спокушувати новонавернених знаннями і практиками юдаїзму. Захистом від примусової депортації могло стати лише прийняття християнства.
За оцінками, до 31 липняАрагон і Кастилію залишило від 50 до 80 тисяч юдеїв (десь до 5% населення), які виїхали до [ Читати повністю... ], Північної Африки, Італії та Османської імперії. Протягом наступних трьох століть іспанська (як і мексиканська у Новому Світі) інквізиція продовжувала переслідувати маранів і до 1700 року стратила понад три тисячі з них за звинуваченням у єресі, в тому числі — і таємному сповідуванні юдаїзму.
Для досягнення релігійної однорідності в 1501 році з Іспанії були вигнані мусульмани, в 1609 році — моріски (мусульмани, що прийняли християнство)
У 1968 році іспанський уряд генерала Франсиско Франкооголосив Альгамбрський едикт недійсним, а 1 квітня 1992 рокуіспанським королем Хуаном Карлосом I він був оголошений таким, що втратив чинність. Того ж дня король відвідав мадридську синагогу і попросив вибачення за рішення, прийняте його попередниками півтисячоліття перед тим.
Згідно генеалогічним дослідженням Лідського університету (Великобританія), проведеним в 2008 році, 20% сучасного населення Іспанії по чоловічій лінії має єврейське походження і 11% — арабське.
Станом на 2017 рік сефардів, нащадків іспанських євреїв, налічується 2,2 млн чоловік і вони становлять 16% єврейського населення у світі
