Відповідна петиція з’явилася реєстрі електронних петицій на офіційному сайті українського очільника.

Петре Олексійовичу, прошу Вас своїм указом заборонити обов'язкове вивчення російської мови у загальноосвітніх школах країни та у всіх інших навчальних закладах. Пропоную російську мову вивчати факультативом за власним бажанням студента(курсанта)", – пояснив свою ініціативу автор документу Степан Власюк.

Зауважимо, що петицію було опубліковано ще 2 лютого, і станом на сьогодні вона зібрала 21 підпис із 25 тисяч необхідних.

Видання Politeka своєю чергою провело опитування щодо заборони російської мови у школи. Так, багато хто підтримав таку ініціативу.

"Повністю підтримую, бо в Росії ніхто не викладає українською". Приїхав, будь добрий, вчи державну, і тримайся тих правил які прописано державою, в себе в хаті хоч гагаузькою". "У школах давно час, у всіх навчальних закладах, ЗМІ. Так вся країна і перейде потихеньку на українську мову!", "Заборонити російську — гарна ідея. Ще її треба суворо заборонити в держустановах та заборонити обслуговувати клієнтів, які не звертаються українською, не привівши з собою перекладача,
– зазначають українці.

Щоправда, є й такі жителі України, які виступають проти такою ініціативи.

"Мову ворога потрібно знати. 80% користувачів соцмереж спілкуються російською та дуже гидко стає на душі, коли читаєш як безграмотно пише молодь слова типу “гарабєц і асєлєдєц”. І взагалі, скільки мов ти знаєш, скільки разів ти – людина", "Російська мова офіційно є однією із шести мов міжнародного спілкування ООН. Нічого поганого немає в тому, що діти нею будуть грамотно писати. Набагато гірше те, що наші діти розмовляють суржиком і вживають багато нецензурних слів. Ось це потрібно виправляти. І взагалі, давайте займемося справою – почнемо працювати, а не мітингувати", "Я проти. Для багатьох областей України – це друга національна мова. Тим більше знання мов ще нікому не завадило", – підкреслюють вони.

Україна у 2018 році на державному рівні відзначить 8 пам’ятних дат і ювілеїв.

Копирайт изображенияCIA.GOV

Західні демократії встановили б правильний баланс сил у Європі, якби дослухалися до потреб поневолених націй, розмірковує автор секретного рапорта ЦРУ.

І наголошує, що ОУН не співпрацювала з націонал-соціалістами, а УПА стала однією з найпотужніших армій опору. Активна збройна боротьба в Україні і поширення упівських гасел просторами СРСР "поранили" більшовицький режим.

Найперше аналітичний звіт "Історія, розвиток та організація українського руху опору, що включав ОУН, УПА та УГВР", який американське розвідувальне управління оприлюднило нещодавно, вказує на помилку країн Антанти, що підтримали білих генералів, а не Директорію.

• ЦРУ оприлюднило документи про війни, УРСР і дослідження НЛО

У висновках рапорта - цитата зі щоденника британського консула у Німеччині Едгара Вінсента про те, що саме сильна незалежна Україна, а не велика імперія, здатна покращити безпеку у Чорному морі, контролювати політичну ситуацію та спростити торгівлю.

Через 25 років Друга Світова війна підтвердить далекоглядність дипломата і прорахунки західних політиків.

Автор донесення особливо наголошує, що провід (керівництво) Організації українських націоналістів (ОУН) робив велику ставку на Німеччину, але в жодному разі не на партію націонал-соціалістів. Оунівці ніколи не вступали у переговори з нацистами, а документи західних союзників підтверджували: сторони завжди вороже ставилися один до одного.

Такі взаємини американський аналітик пояснював діаметрально протилежними завданнями, що ставили перед собою ті політичні сили. Зокрема, позбавлені расистських та антисемітських поглядів оунівці боролися за політичну самостійність України, у той час як націонал-соціалісти розглядали територію Польщі, України та Білорусі виключно як життєвий простір для німців.

Копирайт изображенияІГОР МАРЧУК

Коли почалася німецько-радянська війна, провід ОУН на чолі зі Степаном Бандерою, згідно зі звітом, не розраховував на Німеччину. 22 червня Адольф Гітлер у своїй промові жодним словом не згадав про права націй, продемонструвавши таким чином справжню природу свого режиму.

У радянській Україні довгий час не було політичних партій. Лідери та активні члени колишніх рухів опинилися у таборах Сибіру. Тому від початку німецької окупації активісти приєднувалися до націоналістів, збільшуючи їхню чисельність.

Так, йдеться в рапорті, ОУН стала єдиною нелегальною партією українців. Вона діяла без натяків на тоталітаризм чи будь-яку ідеологічну систему, боролася за звільнення та незалежність України, "за свободу друку, слова, думки, переконань, віри і світогляду. Проти офіційного насадження світоглядних доктрин і догм" - цитує службовець програму ОУН.

Крім того, він аналізує резолюцію Першого конгресу, у якій, окрім принципів боротьби та захисту від німецької деспотії та більшовицького терору, був спеціальний пункт про адаптацію програми для населення сходу.

Програма ОУН із загальними гаслами сповна задовольняла національні почуття західних українців, але потребувала конкретних уточнень для східних, які вже мали досвід власної держави, а тому їх цікавили політична модель та соціальна структура. Врахувавши ці суспільні запити, оунівці могли б мобілізувати всіх українців для боротьби за незалежність.

Після Другого і Третього конгресів оунівців додали до політичних економічні та соціальні завдання партії.

УПА - одна з найсильніших армій опору в Європі.

Незважаючи на відсутність військових кадрів та досвіду, підтримки з боку західних союзників, яку мали інші народи, в українців виникла "одна з найпотужніших армій опору в Європі, яку навряд чи хтось міг перевершити", робить висновок співробітник ЦРУ.

Копирайт изображенияІГОР МАРЧУК

У порівнянні з резолюціями ОУН, він вважає принципи, викладені у листівці "За що бореться УПА?" новими для визвольного руху. На його думку, це стало результатом поєднання двох світоглядів, один з яких сформувався в умовах тоталітарного режиму СРСР, а інший - на західній Україні.

У боротьбі проти червоного терору і за національну самостійність склалася політична, економічна, соціальна та культурна програма, яка окреслила українські демократичні традиції.

Ідеї УПА знайшли велику підтримку серед працюючого населення та романтичної молоді. Таким чином, армія стала політичною та військовою силою народу.

Автор аналітики звертає увагу на те, що УПА воювали не лише за незалежність України, але й за волю пригноблених народів. Вище командування повстанців формувало окремі автономні підрозділи з представників різних національностей, які лише узгоджували свої тактичні та оперативні дії з УПА.

Копирайт изображенияІГОР МАРЧУК

На території східної Волині підпільники організували конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. Видавали листівки різними мовами та агітували проти більшовицького імперіалізму.

Автор донесення розмірковує, що це не могло суттєво вплинути на ситуацію, але водночас нагадувало сніжний ком, що рухаючись міг перетворитися на лавину: "Радянську диктатуру поранили в її Ахіллесову п'яту - невирішені національні проблеми та соціальні протиріччя".

Більшовицький режим створив Радянський союз і тим самим врятував від розпаду Російську імперію, але не зміг у перспективі протистояти національній ідеї. Йому не допомогли ані терор, ані інші методи. Цю тезу підтвердили наслідки Другої Світової війни та сутність СРСР - йдеться у рапорті ЦРУ від 1952 року.

Через сорок років українці підтвердили висновки американського аналітика.

С чем сталкивается профессионал, публично уйдя с российской госслужбы в общественную оппозицию? Всерьез ли в РФ рассматривают проект Межморья? Где Москва ошиблась с Януковичем? Об этом и многом другом в беседе с доктором исторических наук, бывшим заместителем директора Центра исследования проблем стран ближнего зарубежья, начальником сектора европейских стран СНГ и Балтии Российского института стратегических исследований (РИСИ) Александром Сытиным.

Александр Николаевич, трудно ли придерживаться в современной России оппозиционных взглядов, или, может быть, вы свою позицию в таком ключе не интерпретируете?

Трудно ли быть оппозиционером? Не знаю, в нынешней системе русских политических координат какие-либо политические амбиции полностью лишены смысла. Да и возраст для оппозиционной деятельности у меня мало подходит. Кроме того, я не могу разделить в полном объеме платформу ни одного так называемого оппозиционного движения. Грех жаловаться на то, что меня как-то «обижает» государство. Суд по так называемому «делу Осташко» принял решение в мою пользу, я практически в ежедневном режиме выступаю на ведущих каналах российского ТВ. Некоторые меня, правда, внесли в черный список, но это сугубо их местная инициатива.

Другой вопрос — та полномасштабная травля, которую развернуло «русское гражданское общество». Другого склада человек, наверное, сломался бы и уступил «общественному мнению» — той волне оскорблений и угроз, которые сыплются  в мой адрес. Но что тут сказать? Я в принципе знал, на что шел, высказывая свои взгляды.

С другой стороны, для меня, в самом комплиментарном тоне выражаясь, они — враги, а если, как они любят, «душевно по-человечески», — не более чем необразованная замкадская чернь, обращать внимание на которую человеку моего уровня просто несерьезно.

И еще об оппозиционности...

Оппозиционеры хотят улучшить и модернизировать Россию, я же убежден, что это в принципе невозможно. Русская цивилизация, а я рассматриваю ее как отдельную — здесь я солидарен с их (русскими) патриотами, в принципе представляет собой тупиковую цивилизационную, культурную, историческую и государственную ветвь исторического развития.

Два мегапроекта русской государственности — имперский и советский --- потерпели полный крах исключительно в силу внутренних причин и неспособности к реформированию и развитию. На самом деле это большой и долгий разговор, но человек, который в принципе не верит в развитие этой страны (России) и никак ментально себя с нею не соотносит, не может быть оппозиционером. Если кому-то понадобятся мои «экспертные мозги», я могу рассмотреть условия как профессионал — не более.

Можно ли говорить о том, что после относительно недавней смены руководства в РИСИ как-то изменились стилистика его работы и режим функционирования?

Я не поддерживаю контактов с РИСИ, вернее сказать, его сотрудники не поддерживают контактов со мной — боятся. То, что я слышал, свидетельствует, что из повестки дня убрана наиболее одиозная православно-белогвардейская составляющая, условия работы ужесточились.

Ни о каких аналитических достижениях этого института я не слышал. Организация стала очень закрытой. С этой точки зрения, Михаил Фрадков привнес традиции премьерства и особенно СВР. Структура, с моей точки зрения, в ее нынешнем виде совершенно недееспособная и бессмысленная.

Максимумом моих амбиций, если говорить обо мне, было бы стать директором РИСИ.  Я смог бы сделать из него работающую структуру, но мозги в нынешней России не нужны — нужна преданность наёмных подпевал.

Вы были в Украине далеко не впервые, и все же какие впечатления сложились у вас о происходящем в нашей стране?

Мне приятно, хорошо и безопасно в Украине, и потому я люблю туда приезжать, я рад, что она избавляется от «русского мира», с моей точки зрения,  исправляет ту глобальную историческую ошибку, которая в угоду православно-фундаменталистской идеологии была сделана в 1654 году. С другой стороны, у меня там близкие родственники жены, причем в провинции. На прошлой неделе газовая служба попросту ограбила семью на 3000 грн., пришлось платить, а то отрежут газ в частном доме посреди зимы. Поэтому понимаю, что многие недовольны — ждали успехов, а десоветизация — это ВСЕГДА переход через нищету, знаю это по примеру Польши и Балтийских стран. Но я верю в Украину, а на свете, поверьте, не так много того, во что я верю.

По вашему мнению, когда именно в околокремлевских кругах начались аберрации насчет того, что Украину можно «взять голыми руками», ведь Виктора Януковича во множестве случаев довольно трудно было назвать «пророссийским» президентом?

Аберрации по поводу Украины начались с момента, когда пошла борьба за создание Евразийского союза. Вопрос об участии в нем Украины, помимо соображений безопасности со стороны НАТО, был ключевым в этом проекте. С моей точки зрения, проект был обречен изначально, и не только из-за позиции Украины — об этом есть моя достаточно старая статья, которую я готовил еще в РИСИ. Тогда институт подключился к информационно-идеологическому обеспечению этого проекта, в АП и в другие ведомства посыпались записки о том, что Украину без России ждет полный экономический коллапс, надо только это показать и доказать самим украинцам. Донецку, кажется, доказать удалось. Были привлечены за огромные деньги украинские наемные эксперты, писавшие о том, что Украина — органическая часть "русского мира" и НИКОГДА не пойдет на разрыв с Россией.

Главной ошибкой, с моей точки зрения, была таможенная война осени 2013 года — я хорошо помню, как готовились и принимались соответствующие решения. Янукович повел многовекторную политику и в конце концов оказался не угоден всем. Хотя мне из Москвы Янукович видится гораздо более пророссийским политиком, чем говорите вы и чем это, наверное, видится сейчас из Киева.

Как вы считаете, возможна ли демократизация России без таких последствий для нее, к которым привела демократизация СССР?

Здесь продолжение ответа на первый вопрос. К демократическим переменам Россия не способна. Та травля, которая в обществе развернута против «либералов», против меня, хотя я «двух станов не боец, а только гость случайный»,  притом, что Путин выбрал опору на социальные низы и «замкадскую чернь», доказывает, что говорить о демократических переменах в результате эволюционного развития бессмысленно. Тем более что оппозиция не предусматривает подготовки буржуазной революции среднего, или, как я бы согласился с нынешним московским выражением, «креативного» класса. Два же централизованных мобилизационных проекта — Империя и СССР -- потерпели крах. Думаю, нет никаких оснований, что судьба третьего такого проекта — РФ -- будет иной. Опять же третий Рим, а четвертому не бывать...

И последнее: насколько, на ваш взгляд, велик нынешний потенциал Кремля для продолжения глобальной и/или региональной гибридной войны?

Россия не может существовать вне имперского проекта расширения своего военно-политического влияния, по образцу, скажем, Беларуси. К тому же Путину это неинтересно. Так что продолжения гибридной агрессии, поддержки разного рода деструктивных сепаратистских, террористических движений, миграционных волн и т. п. следует ожидать, как и информационной войны. Не возьмусь оценивать в этом смысле потенциал и тем более предсказывать, как надолго его хватит, но в ближайшее время на месте цивилизованного мирового сообщества я бы перемен не ожидал.

https://fraza.ua/interview/266471-aleksandr-sytin-modernizirovat-rossiju-v-printsipe-nevozmozhno-