ВР змінить наш прапор?

Одним з наступних кроків "нашої" Верховної Ради (слід очікувати) стане прийняття нового прапора нашої держави.
Із запропонованих на конкурс наводжу чотири "на вскидку":


1.                   2.                   3.                   4.                       5. Інший

Який саме він може бути(?) ---

30%, 11 голосів

14%, 5 голосів

3%, 1 голос

3%, 1 голос

51%, 19 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Рада здала Україну

Верховна Рада ратифікувала угоду про продовження перебування Чорноморського флоту в Криму ще на 25 років.

За 236 голосів.

"Рішення ухвалено", - заявив Литвин.

Половина депутатів-регіоналів не були в цей час на місці голосування. Вони блокували трибуну.

Ленін. Гроші. Революція...

«Темні» сторінки діяльності більшовиків


Сюжети, пов’язані із темою «Ленін, гроші та революція», — невичерпні і для історика, і для психолога, і для сатирика.
Та зараз мова не про ці самі собою цікаві сюжети, а про інше. Про те, звідки діставав Володимир Ілліч шалені кошти на партійну діяльність напередодні революції і на її початку.

За останні десятиліття опубліковані цікаві матеріали на цю тему, проте й досі багато що залишається незрозумілим. Наприклад, на початку ХХ століття на підпільну газету «Іскру» гроші давав таємничий доброзичливець (індивідуальний чи колективний), зашифрований у документах РСДРП як «Каліфорнійські золоті копальні». На думку деяких дослідників, ідеться про підтримку радикальних російських революціонерів американськими банкірами-євреями, здебільшого вихідцями з Російської імперії, та їхніми нащадками, які ненавиділи царський уряд за його офіційний антисемітизм. Під час революції 1905—1907 років більшовиків спонсорували американські нафтові корпорації з метою усунути зі світового ринку конкурентів (а саме — нафтовий картель Нобеля з Баку). У ці ж роки, за його власним визнанням, більшовикам давав гроші американський банкір Яків Шифф. А ще — сизранський фабрикант Єрмасов та підмосковний купець і промисловець Морозов. Потім одним із фінансистів більшовицької партії став Шміт, господар меблевої фабрики у Москві. Цікаво, що і Савва Морозов, і Микола Шміт врешті-решт вкоротили собі віку, а значна частина їхнього спадку дісталася більшовикам. І, звичайно, чималі кошти (сотні тисяч тодішніх рублів, або десятки мільйонів гривень, за теперішньою купівельною спроможністю) діставалися внаслідок так званих ексів — а простіше, грабунків банків, поштових відділень, вокзальних кас. На чолі цих акцій стояли двоє персонажів зі злодійськими прізвиськами Камо і Коба — себто Тер-Петросян і Джугашвілі.

Віктор СУВОРОВ: про мавзолей, Бандеру та Сталіна…


З задоволенням прочитав цю досить змістовну розмову ---

За Гітлера в Україні голоду і людоїдства не було, а за кремлівської владі вони була... Їде переможець війни на парад в німецькому мерседесі, і в нього георгіївська стрічка тріпочеться... Самогубство Фадєєва пов`язане з появою Олега Кошового...

І на додаток любителям творчості В.Суворова таке от посиланнячко >>>

Так Табачник вчоний, чи не вчоний?


Народний депутат, член фракції НУ-НС Леся Оробець просить керівництво Інституту історії України та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України надати документи, що підтверджують отримання міністром освіти і науки Дмитром Табачником наукових ступенів кандидата і доктора історичних наук .

Як зазначає Оробець, тексти кандидатської та докторської дисертацій Табачника відсутні у вільному доступі, що не може не викликати стурбованості.

У зв'язку з цим Оробець направила у вказані інституції, в яких, за її інформацією, Табачник захищав свої роботи, депутатські звернення. Депутат просить надати офіційно завірені копії дисертаційних досліджень Табачника на здобуття ступенів, копії висновків про цінність наукових праць, копії відгуків опонентів і копії рішень вчених рад.

Крім того, Оробець направила запити з проханням надати копії дисертаційних досліджень Табачника керівництву Українського інституту науково-технічної та економічної інформації, який здійснює державну реєстрацію вітчизняних дисертацій, і Національної бібліотеки імені Вернадського, де за традицією акумулюються дисертаційні дослідження, виконані в Україні.

Відповідно до біографії Табачника, розміщеної на сайті Міністерства освіти і науки, кандидатську дисертацію на тему Масові репресії в Україні в другій половині 30-х - на початку 40-х років він захистив у 1991 році, докторську дисертацію на тему Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х - наприкінці 50-х років - в 1995 році.

Як повідомлялося, в листопаді 2009 року депутат Ради від фракції Блоку Юлії Тимошенко Володимир Яворівський просив колишнього міністра освіти і науки Івана Вакарчука перевірити наявність вищої освіти у кандидата в Президенти Віктора Януковича.

Убивці Бандери не можуть пробачити своїй жертві власного вчинку


Так відповів на запитання кореспондента УНІАН Оксани Климончук Євген СВЕРСТЮК – український дисидент, моральний авторитет, людина, яка ніколи не служила політикам і не вихваляла владу.

Він нічим не зобов’язаний жодному українському президентові чи прем’єру. Мабуть, тому йому ніщо не заважає бути відвертим у своїх оцінках. «Інтелігент» у одному з британських словників перекладеться як «персона, що завжди викриває владу». Якщо йти за цим визначенням, серед українського патріотичного письменництва Євген Сверстюк чи не єдиний заслуговує на таке звання. Решта – померли чи обзавелися депутатськими мандатами.

Пане Євгене, чому, на вашу думку, нинішні політикани так вчепилися до звання Героя України Бандері?

Якщо говорити по-чесному, то нікому не має бути до цього діла – незалежно від того, подобається комусь Герой Бандера чи ні. Я не бачу тих людей, котрі мають право про це говорити.

Гадаю, це ім’я зачіпає певні стереотипи, пов’язані з позицією бандерівської послідовності й твердості, часом і жорстокості.

Якщо говорити в рамках здорового глузду, то Бандера є українським націоналістом, якого переслідували все його життя, і практично він ніколи не був у бойових операціях, діях. Він сидів у польській в’язниці, сидів у німецьких концтаборах. І це були дуже жорстокі концтабори…

Потім його було вбито совєтським агентом.

Зрозуміло, що Росія дуже нервово реагує на те, що ім’я Бандери стало символом національного опору, антикомуністичного руху. Завжди той, хто вбив, дуже не любить свою жертву. Вбивця не може подарувати вбитому власного вчинку.

Розкручується саме політичний стереотип. Є певні імена, які за кремлівською режисурою стали одіозними. На те, щоб вони були одіозними, працювала колосальна пропагандистська машина, цілі покоління.

Тому дуже важко протистояти безглуздій анафемі на храмобудівника Мазепу. Дуже важко реабілітувати ім’я Петлюри, оскільки він був утіленням українського національного опору. Він теж був убитий більшовиками. Вони надто багато працювали на ці стереотипи, щоб так просто взяти й зректися їх. Їм легше продовжувати те саме. Цим Кремль і займається.

Кремлівська агентура намагається робити це саме й на Заході. Скажімо, у Польщі…

Якщо говорити про право судити за колабораціонізм, то серед поляків, які хотіли вижити під час окупації, були мільйони колабораціоністів. Мільйони!

Якщо говорити про такий політичний, злий колабораціонізм, то, безперечно, на першому місці стоять Сталін і Молотов. Бо саме від 1939-го до 1941 року цей колабораціонізм, ця політична співпраця була інтенсивною… Це була не просто співпраця, а співпраця з розв’язання Другої світової війни. Це є злочин перед людством.

А те, що гітлерівська Німеччина була для націоналістів противником, - то це записано в їхній програмі. Вони орієнтовані лише на власні сили, а не на чужу допомогу.

Хто такі бандерівці? Якось мені розповідав один повстанець: вони йшли лісом і з’єдналися з іншою групою, яка видавала себе за своїх. Один з групи спіткнувся й вилаявся матом… Одразу стало ясно, хто він.

Повстанці взагалі були шляхетні люди. Я їх дуже добре пам’ятаю, Навіть раніше дивувався, звідки вони цього набралися. Вони зверталися одне до одного в таких м’яких тонах… Повстанці були ідеалістами. Я був з ними в таборі. І деякі з них зберігали цей ідеалізм по 25 років. Уявляєте, як це важко, адже це ціле життя. Вони були ув’язнені тоді, коли я вступав до університету. Університет, аспірантура, 60-ті роки… А вони все сиділи, сиділи, серед бруду в усіх відношеннях, серед мату, серед начальства, яке було дуже близьке до блатних. Якось навіть один журналіст сказав: «Я не знаю, як Бандера, але бандерівці – це порядні люди».

Оксана Климончук, УНІАН

Табачник знову бреше

Заява міністра освіти Табачника про зниження відвідуваності кінотеатрів через запровадження обов'язкового україномовного дубляжу кінофільмів не відповідає дійсності, повідомляє Майдан.

Про це заявляє генеральний директор кінокомпанії B&H Film Distribution Богдан Батрух.
За його словами, у 2009 році, порівняно з 2008, приріст кіноіндустрії за валовим збором склав 37%, а по глядачах — 17%. А за три місяці 2010-го валовий збір виріс на 50%, а кількість глядачів — на 27%.

«Таких цифр про те, що із запровадженням україномовного дубляжу, продажі квитків впали втричі не існує в природі, — констатує Богдан Батрух, — Якщо вже міністр освіти іде до того, щоб вживати неправду в якості аргументу, то це дуже низько. Який приклад він подає студентам?».

«Якщо валові збори і кількість глядачів зростають, то ми не бачимо причин заявляти і про нібито низьку якість україномовного дубляжу. Можливо когось дратує, що є такий приріст відвідуваності, бо це йде в розріз з їхніми поглядами і бажаннями», — підсумував гендиректор кінокомпанії.


Нагадаємо — обов'язкове дублювання фільмів для кінопрокату, демонстрування та домашнього відео українською мовою було запроваджено головою партії «За Україну!» В'ячеславом Кириленком в січні 2006 року, коли він працював на посаді віце-прем'єр-міністра з гуманітарних питань.

В Естонії судять НКВДиста

Без строку давності. В Естонії судять 86-річного НКВДиста.
Прокуратура направила в Пярнуський повітовий суд справу 86-річного Яна Пяхна (Jan Pahn), якого звинувачують в причетності до депортації естонців до Сибіру наприкінці 1940-х років. Про це повідомляє газета Postimees.

Влада вважає, що Пяхна, що працював оперуповноваженим Хийумааського відділення міністерства держбезпеки Естонської ССР, навесні 1949 року брав участь у впізнанні 14 сімей, які підлягали висилці з острова Хийумаа. Це кваліфікується як геноцид і напад на цивільне населення.

Двох людей Пяхн заарештував особисто, а ще шістьох доставив в порт Лехтма, звідки їх наступного дня відправили до Татарського району Новосибірської області. Всього, за даними звинувачення, на підставі його свідчень до Сибіру було вислано 41 людину, зокрема вагітну жінку і двох дітей до 12 років. Вісім осіб померли на засланні.

Відповідно до естонського законодавства, участь в депортаціях вважається злочином, що не має терміну давності.

Можна тільки уявити скільки таких от пяхнів, котрі сотнями тисяч відправляли українців у Сибір та Казахстан, живе на нашій землі... (Як відомо в НКВД-КГБ "бувших" співробітників не буває.)

Французький націоналіст захистив честь Бандери


10 березня у Страсбурзі, на засіданні Європарламенту, французький націоналіст заступник голови Національного фронту Франції, голова Альянсу європейських національних рухів, депутат Європарламенту Бруно Голніш (на фото), виступаючи, захистив честь українського Провідника Степана Бандери.

Ось що він сказав: «Французькі, фламандські, угорські, німецькі, австрійські патріоти є об'єктом постійних юридичних, професійних та політичних переслідувань, на які Європарламент або не звертає уваги, або ж навіть їх підтримує. При цьому Європарламент претендує на те, аби давати уроки майже цілому світові. Минулого тижня, наприклад, ми проголосували за резолюцію щодо України, один з параграфів якої українські патріоти справедливо сприйняли як ганебний стосовно пам'яті їхнього національного героя Степана Бандери. Безумовно, Степан Бандера в надзвичайно важких умовах намагався прокласти дорогу між двома тоталітарними системами - гітлерівською та совєцькою. Він є героєм для багатьох українців, які тепер справедливо вважають себе приниженими більшістю цього Парламенту.
Як правило, національні герої боролися зі своїми сусідами. Чи міг би, наприклад, мій друг Нік Гріффін - голова Національної партії Британії, депутат Європарламенту, свідомий британський патріот - поставити під сумнів, чи є Жанна д'Арк національною героїнею? Звичайно ж, не міг би! Я особисто дуже сподіваюся, що наш Парламент (Європарламент - ред. ) матиме таку ж позицію стосовно героїв інших закордонних держав».

ВО СВОБОДА березень (2), 2010 р. № 59

Табачнік і кофЭ

Декілька днів тому, реалізуючи план знищення української мови, міністр освіти України Дмитрий Табачник зняв статус державного з екзаменену з української мови у вищих навчальних закладах. Цього і слід було очікувати від міністра, який на своїй посаді "не буде втілювати свої політичні переконання". Гадити спідтишка, і не тільки, він буде завжди, як березнева кішка. На те "посажен".
       Та остаточно мене дістала фразочка Табачніка про львівську каву
       Ну добре – не українці ми, галичани. Чорт з вами. Але, щоб пили тільки розчинну каву? Ну ні – це вже вибачайте. Не знаю по яких вигребних ямах шастав у Львові пересташений Діма, щоб тільки таку люру (галицьким койне – сечу) йому подавали. Що ж то за добропорядні доми, де таке пійло київському шевальє подають. Хіба що в якихось ностальгуючих москвофільських салонах.
        Розчинна кава масово появилася у 70-х. У милі Табачніку совєтські часи. Вона й була ознакою совєтського часу і відійшла разом з ним як признак біди і нензи (галицьким діалектом – злиднів). Так само, як ерзацкава часів Першої світової війни, яку робили з чого-завгодно, окрім кавових зерен. При совєтах щось подібне робили в "освобожденной Латвии" в регіоні Курземе (Kurzeme kavine) – це був також пристосований до потреб совєтської людини раритет двох світових війн. Може така "кава" є для Табачніка зразком?
        Однак мрією і гонором кожної порядної львівської родини була справжня кава. Щоправда у милі Табачніку часи дістати її можна було тільки на стежках далеких. Її то привозили із-за кордону, або ж, як і ананаси, банани, мандарини, – з Москви – "при советской власти они там и только там произростали" – очевидно на Замоскворецькій стороні.
        Невеликий екскурс з історії кави для "історика" Табачніка.
        В Європу кава йшла кількома шляхами. Спочатку через арабську Андалузію до Амстердама, Парижа та Лондона. Але до Центральної Європи – через Балкани. Ключовою подією запровадження кави у Центральній Європі стала битва за Відень 1683 року. Одну з ключових ролей у звільненні Відня від турків зіграв галичанин, а не великоукраїнець (за табачниківською класифікацією) Франц-Юрій Кульчицький - шляхтич з села Кульчиці, що за 30 кілометрів на південь від Львова. Акурат поруч з малою батьківщиною ще однієї невеликоукраїнки Ганни Герман – з нею теж нашому знавцю расових відмінностей слід було б варто розібратися на предмет національного чи расового походження і "стукнуть куда нада". Саме Франц-Юрій (бач які в них не русскіє імена) відкрив у Відні на теперішній вулиці Kolschitzkygasse (себто вулиці Кульчицького) першу кав'ярню "Hof zur Blauen Flasche". За що вдячні віденці встановили на розі вулиці йому скромний пам'ятник. У Львові кілька літ тому зробили репліку цієї кав'ярні – кав'ярню "Під синьою пляшкою".
        А далі кава поширилася по всій ненависній Табачнику імперії Габсбургів – в тім і до Львова. Причому кава, а не люра. І що цікаво – чим ближче до Відня, як би не злобствував наш візаві, – тим культура кави давніша. Тай кава донедавна була краща.
        Ба більше – високий стандарт віденської кави в Галичині до нашого "освобождєнія" як під час Першої, так і під час Другої світової війни був абсолютним – тільки совєти знищили у Львові культову кав'ярню "Віденська кава", що належала до міжнародної сітки "Wiener Kaffeehaus" - тепер, слава Богу, відновлену. Всі ці австрійські назви, напевно, будуть ще одним пунктом оскарження галичан в австрофільстві. Але нічого не поробиш – кава, добра кава таки дійсно прийшла до нас звідти. Як і багато-що інше, як от каналізація.
        Як "злобный галичанин" я з повним респектом прийняв би твердження, що в Ужгороді кава краща – бо так було у якихось 1970-х роках. Так само, як і те, що ще кращою вона є у Будапешті. Про Відень чи Мілан і говорити годі. Але кому-кому, а не нашому Голохвостому, чи то пак Голохвастову, із-за Канави чванитися культурою кави. Бо ж саме час "гріти шампанське".
Тарас Возняк, УП