Ненависть, да еще от предрассудков — вот в чем обвиняют евреи коренное население. Но если уж зашла речь о предрассудках, то как вы думаете: еврей менее питает предрассудков к русскому, чем русский к еврею? Не побольше ли? Вот я вам представил примеры того, как относится русское простолюдье к еврею: а у меня перед глазами письма евреев, да не из простонародья, а образованных евреев, и — сколько ненависти в этих письмах к «коренному населению»! А, главное, — пишут, да и не примечают этого сами...

Но, не вникая в суть и в глубину предмета, можно изобразить хотя некоторые признаки этого status in statu, по крайней мере, хоть наружно. Признаки эти: отчужденность и отчудимость на степени религиозного догмата, неслиянность, вера в то, что существует в мире лишь одна народная личность — еврей, а другие хоть есть, но все равно надо считать, что как бы их и не существовало. «Выйди из народов и составь свою особь, и знай, что с сих пор ты един у Бога, остальных истреби, или в рабов обрати, или эксплуатируй. Верь в победу над всем миром, верь, что все покориться тебе. Строго всем гнушайся, и ни с кем в быту своем не общайся. И даже когда лишишься земли своей, политической личности своей, даже когда рассеян будешь по лицу всей земли, между всеми народами — все равно, — верь всему тому, что тебе обещано, раз и навсегда, верь тому, что все сбудется, а пока живи, гнушайся, еденись и эксплуатируй, и — ожидай, ожидай»... Вот суть идеи этого status in statu, а затем, конечно, есть внутренние, а, может быть, и таинственные законы, ограждающие эту идею...

И вместо того, чтоб, напротив, влиянием своим поднять уровень образования, усилить знание, породить экономическую способность в коренном населении, вместо того еврей, где ни поселялся, там еще пуще унижал и развращал народ, там еще больше приникало человечество, еще больше падал уровень образования, еще отвратительнее распространялась безвыходная, бесчеловечная бедность, а с нею и отчаяние. В окраинах наших спросите коренное население, что двигает евреев и что двигало их столько веков? Получите единогласный ответ: безжалостность; «двигали им столько веков одна лишь к нам безжалостность и одна только жажда напитаться нашим потом и кровью». И действительно, вся деятельность евреев в этих наших окраинах заключалась лишь в постановке коренного населения сколь возможно в безвыходную от себя зависимость, пользуясь местными законами. О, тут они всегда находили возможность пользоваться правами и законами. Они всегда умели водить дружбу с теми, от которых зависел народ и уж не им бы роптать хоть тут-то на малые свои права сравнительно с коренным населением. Довольно они их получали у нас, этих прав, над коренным населением. Что становилось, в десятилетия и столетия, с русским народом там, где поселялись евреи — о том свидетельствует история наших русских окраин. И что же? Укажите на какое-нибудь другое племя из русских инородцев, которое бы, по ужасному влиянию своему, могло бы равняться в этом смысле с евреем? Не найдете такого; в этом смысле евреи сохраняют всю свою оригинальность перед другими русскими инородцами, а причина тому, конечно, этот status in statu его, дух которого дышит именно этой безжалостностью ко всему, что не есть еврей, к этому неуважению ко всякому народу и племени и ко всякому человеческому существу, кто не есть еврей.

А безжалостность к низшим массам, а падение братства, а эксплуатация богатого бедным, — о, конечно, все это было и прежде и всегда, но — ноне возводилось же на степень высшей правды и науки, но осуждалось же христианством, а теперь, напротив, возводится в добродетель. Стало быть, не даром же все таки царят там повсеместно евреи на биржах, не даром же они движут капиталами, не даром же они властители кредита и не даром, повторяю это, они же властители и всей международной политики, и что будет дальше — конечно и с самими евреями: близится их царство, полное их царство! Наступает вполне торжество идей, перед которыми никнуть чувства человеколюбия, жажда правды, чувства христианские, национальные и даже народной гордости европейских народов. Наступает, напротив, материализм, слепая, плотоядная жажда личного материального обеспечения, жажда личного накопления денег всеми средствами — вот все, что признано за высшую цель, за разумное, за свободу. Засмеются и скажут, что это там вовсе не от евреев. Конечно, не от одних евреев, но если евреи окончательно восторжествовали и процвели в Европе именно тогда, когда там восторжествовали эти новые начала даже до степени возведения их в нравственный принцип, то нельзя не заключить, что и евреи приложили тут своего влияния. Наши оппоненты указывают, что евреи, напротив, бедны, повсеместно даже бедны, а в России особенно, что только самая верхушка евреев богата, банкиры и цари бирж, а из остальных евреев чуть ли не девять десятых их — мечутся из-за куска хлеба, предлагают куртаж, ищут где бы урвать копейку на хлеб. Что же это обозначает? Не значит ли это именно, что в самом труд евреев (т. е. огромного большинства их, по крайней мере), в самой эксплуатации их заключается нечто неправильное, ненормальное, нечто неестественное, несущее само в себе свою кару. Еврей предлагает посредничество, торгует чужим трудом. Капитал есть накопленный труд; еврей любит торговать чужим трудом! Но все же это пока ничего не изменяет: зато верхушка евреев воцаряется над человечеством все сильнее и тверже и стремится дать миру свой облик и свою суть».

Фёдор Михайлович Достоевский "Status in statu. Государство в государстве. Сорок веков бытия."
«Дневник писателя за 1877 г.», Ф. М. Достоевский,
т. II, часть I, стр. 93-99, С.-Петербург, 1895 г.

Талмуд, составленный из разных преданий и дополненный в первые века христианства, дышит такою злобою против всех иноверцев, что нет злодейства, которого бы он относительно их не допускал. Написанный едва объяснимою смесью еврейского, халдейского, сирийского, партского, греческого, латинского и других языков, вавилонский Талмуд (7), оконченный в V столетии, состоит из 36 томов в листе и содержит неимоверно бессмысленное, безобразное и безнравственное сплетение сумасбродных исчадий фанатизма. Посему язык Талмуда нельзя назвать собственно еврейским; это особый талмудический язык, самый трудный из всех живых и мертвых языков, не исключая даже китайского. Талмуд не только написан мистически, таинственно и неудобопонятно для непосвященных, он даже и вообще по сию пору остался недоступным для нас, потому что не переведен, кроме некоторых отрывков, ни на один язык. Но этого мало: в печатных талмудах на еврейском языке сделаны пропуски, означенные иногда пробелами, скобками или словом: ведал, т. е. догадывайся, доискивайся смысла. Венецианское издание Талмуда 1520 года, как говорят, полно и содержит много, хотя и темных, но явно к сему предмету относящихся мест, впоследствии евреи остерегались и пополняли пропуски записками или словесным изучением. В еврейской книге Сейдер-Годайдойс объяснены и причины этих пропусков: там сказано, что частый переход евреев к христианству, в течение первых веков его, заставил раввинов принять и включить в Талмуд особенно строгие и жестокие меры против назарян; постановления эти обратили, однако, на себя в IX веке внимание правительств, последовало гонение евреев почти во всей Европе, почему места эти и были частью исключены из Талмуда, а частью отнесены не к христианам (гой), а к идолопоклонникам (акум), хотя евреи в этом отношении не делают никакого различия и подразумевают и тут, и там, даже преимущественно, христиан. Во времена папы Григория действительно гонения на евреев сделались общими почти во всей Европе, и поводом к этому были неистовства и злодейства их против христиан, хотя наш человеколюбивый век и приписывает гонения сии большею частью одному только изуверству и нетерпимости католицизма. Раввины принуждены были защищать гласно раскрытые тайны и, несмотря на огромные суммы, употребленные ими для подкупов, они принуждены были исключить из книг своих все, что относилось ко вреду и поруганию христиан. Полные талмуды, без пробелов, искали убежище в польских владениях, где жиды вообще жили свободнее и надзор за ними был слабее. Сюда же скрылись и более изуверные, упорные жиды, и в сих краях гнездятся они. еще поныне, тогда как просвещение и надзор значительно изменили прочих европейских жидов и смягчили их нравы. Независимо от этого, есть множество толковых книг раввинских, как говорят, до 50 т., содержащихся в большой тайне, и существуют между раввинами, особые, так называемые каббалистические науки, служащие для объяснения, по произволу, темных мест Талмуда. Вот почему Талмуд недоступен даже ученым филологам нашим, коих свидетельства о том, что есть и чего нет в нем, вовсе не надежны. Есть, наконец, у евреев и словесные предания и учения, сохраняемые в тайне, но обнаруживаемые изредка обратившимися евреями.

Владимир Иванович Даль "Записка о ритуальных убийствах", напечатано по приказанию г. Министра Внутренних Дел.
1844 г.

Довідка: Володимир Іванович Даль (*10 листопада (22 листопада) 1801, селище Луганський завод, нині місто Луганськ — 22 вересня (4 жовтня) 1872, Москва) — російський письменник, лексикограф, етнограф данського походження. Член-кореспондент Петербурзької АН (1838), почесний академік (1863). Основна праця Даля — «Тлумачний словник живої великоруської мови» (томи 1—4, 1863—1866), що містить близько 200 тисяч слів.

Сніжок мете, гірлянди мерехтять.
Веселий сміх лунає по Вкраїні.
Хрещатиком прапОри майорять
Червоно-чорні й просто жовто-сині...
А на Майдані нашім упідряд
Хитаються від вітру на жердині
На радість і дорослих, і малят, -
Два Віті по боках і Йуля всередині.
Сьогодні ювілейний атентат!..
(С)

Пам'ятаємо героїв!

Побутує думка, що хижий та підступний Захід хоче перетворити нашу землю у звалище відходів, що він хоче знищити нашу економіку, зробити нас сировинним придатком, законсервувати нашу відсталість, знищити нашу національну ідентичність, вивезти інтелект, деморалізувати суспільство і ще дуже багато гидкого. В цілому, це здорове уявлення, яке доцільно підживлювати у телеглядачів. Але між нами, читачами, треба розуміти, що справжньою метою Заходу (якщо припустити у нього наявність збірної волі) є ствердження на цих територіях аналогічної західній економічної та політичної системи. Якщо західні хлопці класно грають у баскетбол, то їм зовсім не потрібно змагатися, де б те не було, за правилами боксу. Відповідно, вони ладні вкладати сякі-такі гроші та зусилля в те, щоб перебудувати ринг у баскетбольний майданчик. Україна об'єктивно зацікавлена у тому, щоб плекати свої внутрішні відмінності (політичні, способу організації виробництва, тощо). Це економічно вигідно, що довела Японія. За рахунок культивування своєї окремішності та інакшості деякі етнічні групи в розвинених державах мають переваги щодо визиску навколишнього середовища. Приміром, євреї та сицилійці - у Сполучених Штатах, чеченці - скрізь. Аналогічно деяким країнам з тих, що тільки входять до "Спільного ринку", вигідно бути іншими, щоб бути першими. Сучасна політична система була винайдена британцями, які почали культивувати рівновагу у себе та в Європі. Зараз це називається стабільність, її метою є унеможливити (де б те не було) концентрацію волі. Відсутність волі уже змусила Україну та Росію погодитись на серйозні обмеження. Подальший розвиток демократичних інститутів законсервує нашу слабкість. Коли мова йшла про післявоєнний устрій, Сполучені Штати зуміли нав'язати Світові власний план реконструкції й виграти від цього. Сьогодні мова йде про реорганізацію пострадянського світу. Якщо уявити можливість виникнення десь в надрах української душі власних амбіцій, то з усією гостро-тою мусить бути поставлене питання про те, що нам власне потрібно: демократія чи свобода?

І коли ми говоримо "свобода", ми маємо на увазі перш за все свободу рук тих адміністративно-промислових угруповань, тих особистостей, тих спільнот, які вже усвідомили свій окремий інтерес на пострадянських пасовиськах. Дніпропетровці мають не менше прав на багатства Сибіру чи Каспію, ніж американці чи японці.

Д.Корчинський "Революція от кутюр"

Коли «козли демократи і сукі кооператори розвалили нашу большую страну», разом з нею зникли і заощадження, але в країні з’явилися мільйонери. Згодом ми знову втрачали можливості, населення й держмайно, що призвело до появи мільярдерів.  Хто виграє від глобальної фінансової кризи? Фінансисти.  «Вона плакала і брала. І чим більше плакала, тим більше брала» - казав Фрідріх Великий за Марію Терезію (яка співчувала нещасним полякам, і тому нарізала собі найкращий шматок Польщі). Втім, лихварі задовго до королів навчилися користуватися носовичком. Сльози банкірів окроплюють їхні прибутки. Браття, ми з вами не фахівці у фінансовій сфері (вірніше бульбашці), як втім, і вітчизняні фінансисти (не можна сказати, що криза стала для них несподіванкою, бо насправді, вона була для них, як грім серед ясного неба). Справді, більшість наших банкірів пережила шок, глибокий переляк який змінився на ейфорію, коли вони усвідомили, що їх знову не битимуть, навпаки, на падінні можна заробити не менше ніж на зростанні. У Києві мали б за це знати, наприклад в 90-х Андріївський спуск тут звали «вірменський підйом», бо чомусь саме вірмени “піднімалися на гроші” там, де лохуваті кияни спускалися на Поділ. Так ось, ми не фахівці, не знаємо всіх цих іноземних слів якими банкіри пояснюють чому банки повинно підтримувати вбиваючи решту економіки, отже спробуємо розважити по-простому, як озброєний молотком боржник розважає з колекторською фірмою.   1. Світову фінансову бульку надмухували фінансові установи (в першу чергу банки). Банки заробляли на бульці надприбутки. Нині вони хочуть заробити вдруге на тому, що їхня булька луснула.  Банки винні в тому, що обвалилася економіка. Вони знищили нашу платоспроможність і прагнуть забрати решту наших грошей вимагаючи повернення кредитів. Єдиний спосіб зменшити страждання для себе й збільшити його для банків - не платити. 2. Весь цей час банки брали на заході дешеві кредити, а нам давали дорогі. Нині їм надається чотирьохвідсотковий кредит МВФ. Бо країна, (тобто ми з вами) пішла на умови МВФ. Саме ми забезпечили їм цей дешевий кредит. За це вони збільшили відсотки нам. Тому платити їм цих відсотків не треба. 3. Ми з вами щодня втрачаємо від пригод з валютою. І хто ці пригоди влаштовує? Банки. Ті гроші які банки забирають з нас як відсотки по кредитах вони пускають у валютні спекуляції, без огляду на загрозу остаточно знищити національну валюту, а з нею і рештки суверенітету.  Тому жоден справжній патріот не дозволить собі повертати банку кредит. 4. Змушуючи нас повертати кредити, банки не інвестують в нашу економіку. Ту частину грошей якою вони не спекулюють, вони виводять за кордон, розраховуючись по своїх зобов’язаннях перед іноземними банками. Кожен банк це пилосос – він висмоктує гроші з нашої економіки. Натомість ті гроші які ми відмовляємося віддавати банкам обертаються в Україні. Іще раз: якщо ви не сплачуєте відсотки по кредитах, це не тому, що ви неудачник, а від того, що ви патріот. 5. Наше віросповідання вважає гріховним лихварський відсоток. Зазвичай, ми лише понарошку християни, замість віддати все бідним обмежуємося копійчаним подаянням, бо розуміємо, що економіка — це кредит. Ми, трошки християни, трошки підприємці, засуджуємо не лихварський, а лише несправедливий відсоток, який перешкоджає економіці не менше, ніж шкодить їй відданість вірі. Відсотки, які з нас нині трусять — не лізуть в жодні ворота. В часи кризи варто згадати Господа Вседержителя, Пресвяту Богородицю, Архангела Михаїла і всіх апостолів. Бо гріхом є не тільки стягувати лихварський відсоток, але й сплачувати його. Добрий Християнин не повертає ті кредити, які брав іще язичником (а брали ми їх, як злі язичники, обіцяючи відсотки замість того, щоб взяти по-християнські просто так, як милостиню). Християнин має наслідувати Ісуса Христа, який полюбляв громити обмінники. В час крутійства, підлості й лицемірства, шкрябає серце ностальгія за простою чесною логікою та ідіомами дев'яностих. Якби, скажімо, барига позичив гроші правильному пацану, й потім поводив себе як нині банки знущаються з народу (цькував ментами, збільшував відсотки), то правильний пацан цілком міг би вже сформулювати конкретну пред'яву й сміливо йти на будь-яке стріловище, всі авторитетні люди за нього вписалися б, а барига пішов би під розрив, хоч ким би він не крився. На цьому місці наш читач, потенційний люмпен-пролетарій, який-небудь піарменеджер, максимум дрібний підприємець на єдиному податку, без огляду на невиплачений кредит за малолітражне корейське авто, абсолютно безкоштовно захоче позахищати банки: “крах банківської системи призведе до... чогось там, і без банків неможливо...” а все тому, що думає він не за свої останні 350 доларів, а судить з точки зору світової економіки, на відміну від банкіра, якого тридцятип'ятиметрова яхта цікавить значно більше за всю разом узяту світову економіку. Друже, (це я не до банкіра), хоч би всі банки збанкрутували, наступного дня тут буде знову повно, ще ліпших. Ніколи так не було, щоб їх не було. Лихварів трусять при всіх ключових подіях історії людства, а їх тільки більшає! Окрім того, національні традиції, які так любить президент, значно важливіші за благополуччя банків, хоча він бувший банкір. Традиції полягають в тому, що всі наші повстання за основну вимогу висували знищення боргових зобов'язань. І як тільки спалять боргові розписки — одразу те повстання й закінчують. Й потім довго оспівують це під бандуру. Гасло дня — фінансова амністія! Цього ми маємо вимагати від держави, й для банків це значно краще, ніж якби ми вчиняли з ними по-християнські. Отже, чого не потрібно робити — не треба сплачувати кредитів!  А що потрібно? Брати приклад з кредиторів. 

Як казав герой старого радянського фільму за громадянську війну, в країні голод, руїна. Панове, для вас створені всі умови, творчі люди переживають підйом!

Дмитро Корчинський

Відеозвернення

...Але, роздивляючися в наших краєвих відносинах, добачаємо величезне число фактів, що потверджують влучну характеристику д. Носсіга та його остаточний висновок, по якому "тип жидівський пересічно сильніший у боротьбі за існування, але морально стоїть набагато нижче від нежидівського, має більше бистроти та витривалості, але також більше зарозумілості, амбіції та безсовісності" ("Рrzeg. spol", 1886, т.2, с. 232). Не тільки ті індивідуальні прикмети жидівського типу, але особливо племінна лучність жидів та їх релігійно-суспільні організації, кагали, дають їм величезну перевагу в боротьбі з місцевою людністю, особливо над людністю так відмінно зорганізованою, як польська й руська. Майже вся торгівля в Галичині і весь краєвий промисл держаться в руках жидів. Шляхетська інституція, звана пропінацією, їм завдячує свій розквіт і своє так тривке існування, бо жиди як орендарі держать в руках вишинк гарячих напоїв і стараються якнайширше "пропагувати" їх консумцію. Велика часть більшої земельної власності також у їх руках, але й тут велика часть жидів замість "управи" вносить тільки визиск і масовану руїну. Яким способом, методою сарани, кидаються жиди на більшу власність деяких повітів, аби, виссавши її, по кількох літах перекинутися в іншу сторону, зовсім не дбаючи про піднесення продуктивності землі й не думаючи навіть робити які-будь вклади для піднесення рільного господарства, на се доказом нехай послужать ось які обчислення, пороблені мною на основі Skorowidzow із літ 1872—1886;...
...жидівський визиск був головною причиною козацьких війн, що завдали польській Річи Посполитій першу смертельну рану. Зайняті тільки собою, маючи на оці тільки власні інтереси, жиди не були горожанами (громадянами) Річи Посполитої, а тільки паразитами на її тілі. Ані в літературі, ані в науці, ані загалом у духовнім житті Польщі та Русі аж до найновіших часів не бачимо ніякого сліду впливу чи співділання жидів; натомість у економічнім розвою тих народів був їх вплив, без сумніву, фатальний. Тому не диво, що по упадку польського державного організму жиди відразу перекидаються на сторону побідителів, у Пруссії та в Австрії робляться німцями, не з волі урядів, але з власної охоти та для власного інтересу. У всіх польських рухах, де поляки виступали проти Росії, аби вибороти собі національну незалежність, жиди визначалися повним індиферентизмом або навіть добровільно та безплатно сповняли службу шпіонів та донощиків, так що пр. генерал Паскевич у р. 1831 міг з повним задоволенням писати до царя Миколая, що російські війська при помочі жидів знають про всі рухи повстанських відділів скорше та докладніше, ніж сама повстанська коменда. 

Іван Франко. 
Семітизм і антисемітизм в Галичині. 
(фрагменти статті) 
Друковано в часописі "Przeglad Spoleczny", 
1887, т. З, с. 431—444. 
Переклад писано в днях 10—14 липня 1913 

Мова піде про найзагадковіший програмно-революційний трактат, чи може, про літературний твір, що увійшов в історію під назвою «Протоколи сіонських мудреців».

Досі тривають суперечки про те, хто автор цього епохального ідеологічного полотнища - одна людина, чи група авторів; фальшивка це царської охранки, чи реальний програмний твір якоїсь екстремістської іудейської секти...

Все, що пов'язано з цією книгою має якийсь містично-нереальний присмак.

Першим популяризатором протоколів став відомий російський християнський діяч, письменник Сергій Нілус. Як він пише, в 1901 році Ставропольський віце-губернатор Олексій Миколайович Сухотін, передав йому рукопис під назвою «Протоколи зборів сіонських мудреців». Ознайомившись з рукописом, Нілус пережив справжній емоційний шок, почавши кампанію попередження страшної загрози, що нависла над Російською імперією. Більшість поважних можновладців просто відмахнулися від Нілуса. Тільки князь Сергій Олександрович передав через довірену особу одне слово: «Пізно!»

Так і не добившись уваги можновладців, Нілус видав книгу «Близ есть при дверех...», де опублікував протоколи.

Книгу помітили. Пізніше з'явилося багато досліджень, передруків, наукових розвідок, окремих видань...

Дуже скоро Російська імперія зникла. Царська сім'я була розстріляна. Після загадкового жовтневого перевороту 1917 року, до влади прийшов практично повністю єврейський більшовицький уряд, який той переворот на німецькі гроші і золото міжнародного єврейства, і здійснив. Зразу ж почався «червоний терор» - фізичне винищення реальних і потенційних противників нового режиму, висилка буржуазії за кордон... (читайте протокол №10).

Що цікаво, вже у 1918 році Декретом Раднаркому і Мінюсту зберігання і розповсюдження Протоколів каралося смертю без суда і слідства.

«Більшовизм, - писав відомий автомобільний магнат Генрі Форд, - Є міжнародна програма протоколів. Події в Росії лише інтернаціональна репетиція».

«Навіть в умовах гласності в США існує справжній страх перед євреями, - страх,  який явно відчувається, і причину якого треба вияснити», - писав той же Г.Форд в книзі «Міжнародне єврейство».

До речі, цікава історія життя і бізнесу видатного підприємця, «батька» конвейєрного автомобілебудування Генрі Форда.

Тонко вловивши кон'юктуру ринку, зробивши ставку на автомобілі, казково розбагатівши, увійшовши у вищі сфери американської влади, Форд впритул зіштовхнувся з реальним впливом на американську політику добре організованого і начеб-то невидимого єврейського лоббі. Ці люди на перший погляд, ні за що не відповідали, трималися в тіні, але, як переконався Форд, без них не вирішувалося жодного важливого питання.

На початку 20-х років ХХ століття, «Протоколи сіонських мудреців» були видані і в США.

Прочитавши їх, співставивши відомі йому факти, проаналізувавши свій життєвий і бізнесовий досвід, Форд пережив справжнє потрясіння.

Він широко опублікував «Протоколи...» з коментарями. Створив чотирьохтомну книгу «Міжнародне єврейство». Книгу широко переклали на кілька основних мов, активно поширювали в багатьох країнах світу.

Довкола Генрі Форда сформувалася бойова група однодумців. Мільйони людей звернули увагу на діяльність чисельних єврейських сект, організацій, комерційних структур, банків... Вплив євреїв на діяльність урядів, парламентів, міжнародних організацій...

«Програма Сіонських протоколів, - писав Форд, - Вже знаходиться на шляху успішного завершення. В багатьох своїх основних рисах вона вже стала дійсністю. Але, це не повинно викликати ні тривоги, ні страху, бо живою зброєю проти неї є широка гласність. Народи повинні знати. Методика викладеного в Протоколах плану зводиться до того, щоб підтримати в народах напругу, сіяти в них тривогу, будити страсті. Протиотрута - в просвітництві народів».

Міжнародні єврейські організації назвали Г.Форда головним ворогом, оголосили йому війну. Подали на підприємця до суду. Програли.

Тоді перейшли до традиційної єврейської практики залякування.

На ім'я Форда почали надходити листи з погрозами. Єврейські банкіри (а в Америці майже всі банки єврейські), оголосили фірмам Форда бойкот.

Не подіяло.

Тоді був організований класичний замах - автоаварія.

Кілька років Форд тримався.

Але, не знайшовши відкритої громадської підтримки, думаючи про безпеку власного життя і бізнесу, Форд у 1927 році капітулював. Написав листа президенту Американо-єврейського комітету Луї Маршалу з вибаченням. Вже наступного дня були вилучені і знищені всі книги Форда про сіоністів. Згодом вилучили і знищили книги, які розійшлися по бібліотекам, університетам. Знищувалися книги Форда, видані в Європі.

З того часу,книга внаслідок кількох судових процесів, фактично під забороною в США.

Був гучний судовий процес з приводу «Протоколів...» у Швейцарії в 30-ті роки ХХ століття.

До речі, саме «Протоколи...» були мало не улюбленою книгою Гітлера - вони широко видавалися у нацистській Німеччині. Справа в тому, що після 1918 року євреям у Німеччині надали всі права, всіляке сприяння. Вони швиденько захопили все, що змогли. Відповідно до релігійних і філософських установок, основаних на підлості, обмані, нахабстві, жадібності, німецькі євреї стали фантастично швидко багатіти, а маси простих німців, вихованих згідно християнських заповідей, жити по совісті, фантастично швидко бідніти. Почалося масове безробіття, розруха, проституція...

Ніхто не сумнівається, що національна ідея в Німеччині тоді «спрацювала», підігріта «Протоколами...» і нахабною поведінкою німецьких комерсантів, які вміло організували піар-кампанію в пресі, матеріально стимулювали Базельський суд, який почав виносити, м'яко кажучи, дивні вироки по авторству, суті, програмним принципам «Протоколів...»

Німці побачили «єврейську модель» суспільного облаштування, радісно дізналися про оголошення Всесвітнім єврейським конгресом війни Гітлеру і всій Німеччині, з ентузіазмом підтримали гоніння на простих євреїв...

До влади прийшов Гітлер.

Називається, почитали Протоколи, подискутували, цікаво так, по-єврейські посудилися, почубилися. Привели до влади Гітлера, який під враженням від прочитаного, руками німців знищив кілька мільйонів людей, і не тільки єврейської національності...

Містична книга ці «Протоколи...». І страшна.

Занадто багато геополітичних сценарієв відбулося за її схемами. Почерк відчувається один.

В світі діє кілька ображених замаскованих єврейських радикальних релігійно-громадських центрів, які маніакально намагаються отримати світову владу, помститися всім і вся за тисячолітні єврейські страждання, стати пастухами заблудшого людства, показати свою вищість, очолити все і вся.Це називається просто - фанатизм.

Особисто я вірю, що «Протоколи сіонських мудреців» писали саме євреї. Відчувається зло внутрішньої меншовартості, озлобленості, що до речі, формується певними релігійними традиціями, обрядами. І з цим потрібно боротися самим євреям. Кожному особисто. В душі.

А поки що, сценарії «Протоколів...» продовжують збуватися. І це непокоїть. Як і кількість осіб єврейської національності, що з стабільною поступовістю заповнює найвищі коридори української, російської, американської влади.

Що залишається робити нам, гоям?

Ну, для початку побільше прочитати книг на задану тему. Багато розповідають книги «Еврейский синдром» Е.Ходоса.Г.Климов.В.Яременко. Г.Щокін. Б.Миронов. Щось є в інтернеті. Гласно все це обговорити. Офіційно поцікавитися у влади коментарями до широко відомим на кухнях фактами...

І гласність. Побільше гласності!

Давайте розуміти, що у нас діє група людей, яку вже сміливо можна назвати єврейською мафією, що переплівши релігію, ідеологію, економіку, нахабно рветься до влади, аби перетворити Україну в цілком реальну «кормушку» для дуже конкретної групи людей, зробивши з нас стадо гоїв, з яким можна робити все, що заманеться.

Свідомий українець повинен знати про «Протоколи...», розуміти, що ворогів у нас багато, пам'ятати, що вони нам нічого не забули і не пробачили...

А «Протоколи...» , звичайно, фальшивка. І на Україні не було ніяких національних проблем останнім часом.

Тож давайте жити мирно, дружно і спокійно!

Нам це вдасться!

Віктор ТРИГУБ