Захищати права секс-меншин не будучи гомосексуалістом – це все одно, що захищати трудящих не вилазячи з Мазератті.

Тому кожен "лівий", особливо, якщо живиться з ґрантів, зобов'язаний із солідарності з ЛГБТ практикувати гомосексуальні стосунки. Так чесні соціалісти ХІХ ст. відмовлялися від успадкованих статків і переймали побут пролетаріату. Гадаю, якщо зробити опитування серед гомосексуалістів, ті скажуть, щоб захисники краще йшли до них у ліжко, ніж за них на мітинг.

Так буде досягнута гармонія: гомікам буде приємно розширити коло статевих контактів, а гомофобам буде приємно, що лівих мають у протиприродний спосіб. А згодом стане приємно і лівим.

Я вже якось висловлював цю тезу в дискусії й отримав на голову цілу цистерну лайна від "лівих" за те, що наїжджаю на гомосексуалістів, хоча насправді я наїжджаю на "лівих". Гадаю, так буде й цього разу, й це свідчить, що "ліві" ВЖЕ асоціюють себе з гомосексуалістами. Тоді що в моїй тезі образливого?

Я вважаю, що належні до ЛГБТ спільноти заслуговують лише на співчуття як люди, з якими жорстоко пожартувала природа. І співчувати їм треба, доки вони не починають пропагувати порок.

Нині весь цей гомофайтинг виглядає смішно і несерйозно. Так зовсім недавно виглядала кумедною кампанія захисту права тих, які знають лише мову Лукі Мудіщева та язик Пушкіна і Путіна. Нині половина депутатів пройшли до Верховної Ради саме на українофобських настроях, які вдалося виплекати за останні кілька років. Багато хто з українських євреїв вважають, що українці ущемляють їхнє право бути русскімі людьмі.

Європа, яка позбулася власного інстинкту самозбереження, вкладає зусилля і гроші в те, щоб і в українцях підсилити волю до смерті. Європарламент закликав українську опозицію не співпрацювати зі "Свободою". Пропозицію доповнити це закликом не співпрацювати з комуністами він відхилив.

Можливо, європарламентарі здогадуються, що КПУ насправді ні в що не ставить комуністичні ідеї, проте, вони не можуть не знати, що "Свобода" не має жодного відношення до фашизму.

Голосування за комуністів це все одно, що галасування гомосексуалістів – прояв волі до смерті, саме тому це влаштовує європарламентарів. Натомість, націоналізм – це інстинкт самозбереження нації, тому він європарламентарів лякає.

Проблематика "лівих" (усіх неоманіхейських сект) і наших, і тих, що при владі у Європі, простувата і філософськи нецікава. Привілеї гомосексуалістів, права тварин, дехристиянізація, осквернення пам'яті предків, сприяння азіатським та африканським мігрантам, заміна підприємців бюрократами. Давно пройшли часи Маркса, Мао і Маркузе, "ліві" не розводять філософії, обмежуються мантрами, не полемізують, а пишуть на своїх опонентів заяви в міліцію.

Звісно, окрім єврочиновників, існують "ліві" контр-системні групи та публіцисти, здатні продукувати потоки слів, але вже не ідей. Жодної свіжої думки чи вдалої метафори від часів Гі Дебора.

Натомість, "праві" екстремісти, навіть коли керуються лише інстинктами, все одно б'ються чолом в екзистенціальні категорії, замішують запалювальну суміш на теологічних питаннях. Для них усе обертається навколо особистості та її атрибутів – раси, нації, традиції і свободи.

В Європі нині є сама собою зрозумілою думка, що раса не становить жодної цінності, отже, не потребує захисту, а біла шкіра є лише незручністю, яка чим швидше почорніє, тим краще. Можливо це й так, але чому тоді ми переймаємося збереженням зникаючих порід тварин, якщо зовсім не цінуємо породи людей? Чому наукова дискусія на тему раси загрожує дискутантам кримінальним переслідуванням чи обструкцією? Чому для неоманіхеїв в урядах та правоохоронних органах Заходу почесно захищати чорну расу і обов'язково зневажати білу? Чи цінності не становить лише біла раса?

Народ неможливо вбити, але він може покінчити життя самогубством.

Суїцидні настрої – основна проблема всіх європейських народів. Тому ми мусимо наполегливо вчитися у косівських албанців, у кримських татарів, в італійських китайців, французьких арабів, німецьких турків... Коли французькі націоналісти поводять себе так, як французькі араби, їх (французів) об'являють фашистами й ув'язнюють. Арабів облизують та захищають і неоманіхейська поліція, і неоманіхейські правозахисники. Українським націоналістам ніколи не дозволять на те, на що дозволяють собі кримські татари. Треба змиритися з тим, що ми завжди будемо поганими й наслідувати татар без їхнього дозволу. Наші предки вже робили подібне, коли творили пішу орду – Запорізьку січ.

Зрозуміло, моя свобода закінчується там, де починається свобода іншого. Але цих інших уже біля семи мільярдів, і з кожним днем моя свобода закінчується все ближче. Правда полягає в тому, що "свобода – не право, але привілей", що більшості вона непотрібна, що для цивілізації вона небезпечна. Проте, коли людина проявляється не як унтерменш, але як особистість, вона накладає на себе жорстокі самообмеження і вимагає найширшої свободи не підкорятися нікому, вона повстає. Неоманіхеї, натомість, пропонують протилежне: ти будеш перебувати лише в отарі, але в цій отарі зможеш трахатися як хочеш. Тобто, дамо тобі анальний презерватив, але право на зброю заберемо.

Будемо відверті, "праві" далеко не ангели, але коли вони воюють з "лівими", вони напевне воюють з біснуватими.

Між Московією – домом старого сатани та Європою, де переміг сатана модерний, затиснута Україна – де панують дрібні дурнуваті біси. Надія ґрунтується на усвідомленні того, що і вони є лише знаряддям Всевишнього.

Зі свого сумбурного життєвого досвіду я виніс лише один урок: коли Бог дає нам нову можливість, Він завжди загортає її в проблему. Спасіння Він загортає в смерть. Бог подібний до нашого спаринг-партнера на рингу – відкривається для нас у ту мить, коли б'є.

Спеціально для ТСН

Дмитро Корчинський

http://www.bratstvo.info/ua/propovidi/4652-hto-tam-krokue-livoyu