Не думайте, що я хочу зараз образити віруючих людей. Католицька і Православні церкви також, як і я, засуджують "науковий" креаціонізм. Наприклад:

А ось спеціальна енцикліка Папи Іоана Павла ІІ щодо визнання католиками еволюції Humani Genesis 

Я радий, що традиційні релігії зберігають здоровий погляд на речі. То що таке "науковий креаціонізм"? Це уділ сектантів (таких як Свідки Єгови або адвентисти) або деяких оккультних сект (Блаватська об'єднала теорії Дарвіна зі своєю хворою уявою і отримала такі химери, що про них і говорити не варто). Чи хочу я образити сектантів? Так, тому що вони агресивні невігласи, котрі запудрюють мізки людям. Масштаб руху дикунів вражає. В деяких штатах США вже "науковий креаціонізм" викладають дітям у школах як теорію. Демократія надає дикунам рівних прав з людьми здорових поглядів на речі. Це смішно і гірко одночасно. Враховуючи віяння з Заходу не виключено, що дикуни скоро з'являться і у наших школах (в нас дикун міністр освіти).

Ось приклад того, як невігласи промивають мізки дітям в США.

А ось придурки вже в Москві. 

Біда в тому, що більшість тих, хто виступає проти еволюції навіть не знають що воно таке. Все що вони знають, це волати по вуглам, махаючи якимись брошурами Сторожової башти або писульками окультистів: "людина не пішла від мавпи!". При тому, що вони не знають, що мавпа власне це продукт еволюції, котрий пішов від спільного предка, але це не була мавпа, мавпа не коріння, а лише результат. Сумно те, що в сучасних українських підручниках пишуть: людиноподібна мавпа, що дозволяє істерику і піну невігласів. А предком людини то був антропоїдний гомінід, а людиноподібна мавпа лише результат еволюції. Але звідки це знати невігласам?

Особливо радує теза: чому людей не питають, що їм вивчати в школі? Та вашу ж мать, хіба природа буде питати, що кому подобається чи не подобається? Це що брейн-рінг? Чи шопінг де ви можете вільно обрати собі предка? Я хочу собі в предка тигра, а я гуманоїда з Альфа-центавра. Про що питати тих полудурків з плакатами? Тут напрошується аналогія зі спором Нільса Бора з Ейнштейном. Коли Ейнштейн сказав: "Цього не може бути! Бог не грає в кості!" Нільс Бор відповів: "Не вказуйте Богу, що йому робити". Отож і сектантам - не вказуйте природі і Богу, що йому робити. Він точно знає краще!

Візьмемо ранні етапи становлення християнства. Перш за все вартує звернути увагу на гностиків, котрі виникали переважно в Іудеї (як продовження секти єссеїв) та в Малій Азії. Ну от візьмемо для прикладу раннього гностика, першого християнського гностика Маркіона. За Маркіоном світ гріховний, власне він створений гріховною істотою - Ялдабаофом. Це Бог Старого Завіту, казав Маркіон. Отже все створене Ялдабаофом суть гріховне, вся матерія абсолютно. Отже задача справжнього віруючого вирватися з лещат матерії. Для цього треба що зробити? Вмерти і не продовжити свого рода. Маркіон закликав всіх до целібату і посилав своїх учнів спеціально визнаватись перед римлянами, що вони християни, щоб ті їх вбили. І вбивали пачками послідовників Маркіона. І от тепер питання: хіба не треба було зупинити деструкцію секти Маркіона?

Гностицизм плодився з великою силою: офіти, поклонялися змії, яка нагодувала Єву яблуком, закликали всіх до повного аскетизму, уходу з матеріального світу, те саме кричали і каїніти, щоправда замість змії поклонялися Каїну. Потім вони трохи навчилися читати (насправді перші гностики були доволі примітивними, ніяких сакральних знань там не було) почитали передусім грецьких філософів Платона, Плотіна, Піфагора і т.д. Добавили деякі красиві слова, типу Деміург, Еони, щоб ореол розумності створити своєму вченню, але в суті воно лишалося тим самим. Щоправда під кінець свого піку гностики докотилися взагалі до цікавих речей. Вони стверджували, що насправді існує духовна градація. Виявляється Бог таки встигнув кинути частку духовності примітивним істотам Деміурга, але не всім вона попала. Тим кому попала (а це звісно ж послідовники культа) можуть спастись, а всіх інших можна і на м'ясо, бо вони і не люди по-суті, а куски глини. 

І уявіть якби гностичні секти, особливо більш пізнього зразка скажімо маніхеї (а в принципі вони зараз доволі таки мають владу, ми їх знаємо як масонів, але масони по-суті неоманіхеї) дорвалися до влади замість християнства ортодоксального (тоді ще не було ділення на католицизм і православ'я). Про яку б науку і прогрес йшлася мова, якби всім було наказано тікати до печер, подалі від матерії, вбивати плоть і тягнутися до "світла"? А ще ж була заборона народжувати дітей, тобто європейці швидко вимерли. А ще декілька мільйонів кусків глини (а гностики певно б чітко встановили в кого є "божественна іскра", а в кого її немає) можна було на м'ясо пустити. Такий собі чудний вплив іудеїв ессеїв. Так що римські імператори, запускаючи цих божевільних у кліткі з левами (ну що робити? Тоді ще Кащенка не було) зробили реверанс в користь науки і прогресу. 

Більш пізні єресі, що там? От цікавий феномен вальденсів. Знову ж таки пропаганда каже: "хороші були люди, бідність проповідували". Ну так, секта виникла в Італії, створена багатієм і торговцем Пьєтро Вальденсом. Загалом щось там таке з Вальденсом сталося, що він покинув торгівлю і пішов з проповіддю. Що казав пан Вальденс? А до біса все схоже знову. Давайте все полишимо, підемо в печери, будемо сидіти і чекати спасіння. Більш того, треба приватну власність ліквідувати. Ну ходили собі бомжували, що поганого? Ну згадалося, що якісь бомжі вже потім також ходили, щось казали. Як їх звали? Здається Томас Мор, Пьєр Прудон, Бертелемі Анфантен (який також створив секту). Ці також проповідували, що потім виросло в красу Жовтневої революції з відмовою від приватної власності і "взять всьо і подєліть". І от скажіть, якби секта вальденсів широко розплодилася зі своїм вченням відмови від всього матеріального, то чи ми бачили б чудові твори Рафаєля чи вірші Данте? Навіщо відродження, це все від лукавого, давайте краще в печерах жити. Краса мистецтва Відродження напевно потребувала своїх жертв і певно це були надані вогню вальденси.

Катари. І знову все до біса однотипно. Вбивайте матерію, тягніться до духовного. Люди взагалі - це падші ангели, ті самі, що пішли за Сатаною. Їх викинули в пекло, тобто в це життя. Грішники страшні, вже від народження. Князем цього світу є Сатана. Отже треба йти з цього миру. Але головне - не полишити свого сім'я, тому що тоді твоя душа знову опиниться у в'язниці на землі. Цю тезу, до речі, католики трактували як вчення про реінкарнацію, але реінкарнація це трохи інше. Але напевно, тяга до сексуальних задоволень була сильна, тому отці "добрих людей" придумали геніальну річ, як можна займатись сексом, але у в'язницю не попасти. Катари збиралися на хаті, тушили світло і в темряві задовольняли свої потреби. Але оскільки ніхто один одного не бачив, то і у душа не переселялася. Отже можна було бути спокійним. Але все ж краще взагалі не плодитися. Хоча в "добрих людей" дуже не погано відносились до педерастів. Однією частиною церемонії було цілування - чоловіки цілують один одного в губи. Є свідчення, що і содомітські оргії були присутні.

Отже що ми бачимо? Єресі в більшості своїй (не всі, але в більшості) були примітивними вченнями і деструктивними культами. Якби вони як зараза поширилися б Європою, то не бачити нам ані університетів, ані науки, ані прогресу. Перший університет був відкритий в Болоньї у Х столітті. Єретики жодного університету не відкрили, вони взагалі заперечували науку як таку. Навіщо вчити анатомію або хімію (тоді ще алхімію), якщо це все від Сатани? Треба плоть знищувати, тягнутись до "світла", а не вивчати цей дрянний світ, породжений сатаною. Причому більшість пророків єресей були недолугі і примітивні люди, в то час як схоласти хоча б греків читали, вся схоластика побудована на Аристотелі. А єресі на власних трактовках Біблії доволі примітивних людей. Якби в свій час "єресі" перемогли "кровожерливу" церкву, ми б зараз не в монітор дивилися, а десь на пагорбі били б себе хлистами по плечах.

Це не апологетика християнству, чи католицтву чи якійсь іншій релігії. В мене самого є безліч запитань до церкви і претензій до неї. І я не належу до будь-якої церкви. Я просто констатую факт. Єресі були звичайні деструктивні культи, направлені проти знання та природи. І тому інквізиція зробила дуже навіть корисні речі для прогресу та науки, знищуючи деструктивні культи.

Історія виникнення донського козацтва доволі складна і об'ємна, тому її чіпати не буду. Зазначу лише, що "жахливий" Гітлер і його "людожерське" Аненербе доводило походження донського козацтва від готів (що сумнівно), а ось сучасна "пацріотична расєйська наука" нам каже, що вони пішли від ясів та касогів Хозарського каганату, тобто були потомками аланів, фактично сучасних осетинів. Тому "рускіх казаків" у косоворотках вітаю, як представників  тюркських народів на українських землях. Я все ж притримуюсь слов'янського етногенезу у формуванні донського козацтва. Хоча якщо б я на місті донців обирав би від кого вести родовід - готів чи аланів, то готи якось ближче до душі. 

Що цікаво, Донське козацтво залишалось незалежним утворенням, до Петра І. Не дивлячись на тому, що у 16 столітті деякі з донських атаманів присягали на вірність московським царям, до 18 століття всі зносини Московської держави, а слідом за нею і Російської імперії велися через Посольський наказ, тобто відомство закордонних справ. Нагадую: щодо України така політика припинилася раніше і коли Україна вже фактично була анексована Московією, Донські казаки залишались незалежним утворенням і вели дуже часто політику окрему від московського престолу. Наприклад у 1603 році Донські козаки підтримують Лжедмитрія І і приєднуються до польско-литовсько-українського війська у поході на Москву. Після провалу Лжедмитрія І, не пройшло і 3 роки, як донські козаки знову йдуть військовим походом на Москву, беручи участь у так званому "повстанні Болотникова". А після провалу повстання проходить декілька років і козаки знову приєднуються до польського війська, ведучи на престол Лжедмитрія ІІ. 

Війна з Московією та її наступницею Російською імперією стала взагалі традицією для Донського козацтва, вони приєднувалися до всіх повстань проти царя, а інколи і очолювали його (згадаємо Стеньку Разіна). Згортання незалежності Донського козацтва пов'язане з крупною війною Донського козацтва вже з імперією Петра, яке отримало назву Булавинське повстання, хоча це радше не повстання, а війна за незалежність. Під час Північної війни багато кріпаків побігли з Московських земель на Дон через великі податки. Петро І видав указ, яким наказав Юрію Долгорукому увійти в землі Донського козацтва і силою забрати біглих кріпаків. Вторгнення Долгорукого отаман Дону Кондратій Булавін розцінив як військове вторгнення і дав відсіч військам Долгорукого, але кінець кінцем війну програв. Програш Булавіна у війні, означив і втрату незалежності Донських козаків. Петро І, після розгрому військ Булавіна, скасував грамоту Івана Грозного, яка давала незалежність козакам і приєднав донських козаків до підрозділів Російської армії.

Варто зазначити, що відносини козаків і Росії не складалися безхмарно, після окупації їхніх територій. І в основному через хамство і свинство Росії. Наприклад, коли завдяки в тому числі козакам Росія перемогла Туреччину у Російсько-турецькій війні 1787 - 1791 років, імператриця Катерина (та, якій ряжені козачки допомагають в Україні пам'ятники ставити) наказала 6 полків, котрі геройські воювали на фронті, примусово пересилити на нові землі. Безумовно козакам не хотілось покидати рідні землі і полишати свої землі, котрі вони своїм трудом обробляли. Козаки підняли повстання, котре отримало назву Осавулівський бунт. Повстання було подавлене князем Щербатовим, 48 старшин і близько 300-х козаків вислані у Сибір, близько 1500 козаків були покарані плітьми. Щоправда бунт не був взагалі вже безсенсовим. Козацькі полки, що дислокувалися в Криму, довідалися про те, що відбувається в них вдома і самовільно пішли на Дон. Запахло війною, тому імператриці довелося трохи більш поблажливо ставитись до козацької вольниці. 

Санкт-Петербург був вимушений залишити широке коло свобод Донському війську і навіть у армії козацькі відділи формувалися суто за національною ознакою - козаки окремо від регулярних частин. Козаки також були звільненні від оподаткування в Російську казну, звільненні від рекрутської повинності і мало право на безмитову торгівлю в межах козацької автономії. Можна казати, що територія Війська Донського на той час мало найбільше власної автономії і свободи в усій імперії. 

Самостійницькі прагнення Донського козацтва нікуди не поділися не дивлячись на всі старання Росії, що і показала громадянська війна. Коли пала монархія і до влади прийшов Тимчасовий уряд, він наказав створити обласні ради на Дону, які одним із перших своїх рішень відміняють приватну власність на землю. У відповідь козаки скликають Козаче коло і вперше з часів Петра обирають собі отаманом генерала від кавалерії Олексія Калєдіна, який відмовився підкоритись Тимчасовому уряду. Козаче коло приймає рішення, яким козачі землі оголошуються історичною власністю козаків, а Козаче коло оголошується єдиним владним органом Донського козацтва. Після більшовицького перевороту, Калєдін оголошує військове положення і виганяє всіх більшовиків з Дону. Всі місцеві ради були ліквідовані, Верховною владою на Дону оголошується виборний отаман Всевеликого війська донського. 

На жаль Калєдін виявився не далекоглядним отаманом. В першу чергу він вважав себе російським офіцером, а вже в другу козаком. Захоплення Калєдіним у козаків швидко минає. Олексій Максимович дозволяє перебратись угрупуванням Добровольчої армії Михайла Алєксєєва на Дон. На Дону починається формування армії, відомої як Біла армія. До речі багато хто робить помилку, стверджуючи, що Біла армія воювала за монархію і "вєру, царя і отєчєство". Це не так, Біла армія воювала за "учрєдітєльноє собраніє", тобто це були загони Тимчасового уряду, фактично люди, за виключенням більш пізнього періоду, коли верховним головнокомандуючим став барон Врангель, ліберальних поглядів. Сам Михайло Алєксєєв (масон) приймав участь у заколоті проти імператора Миколая ІІ. І Алєксєєв, і Денікін, і Колчак були представниками демократичної Росії. Але повернемось до козаків. Популярність Калєдіна швидко падала, бо тільки но здобуту незалежність Калєдін передає до рук білої Росії, Дон стає частиною "єдіной і нєдєлімой демакратічєской Расії". А більшовики швидко зрозуміли гру і почали кудахтати про "козачу вольницю". Більшовики відкривають З'їзд фронтового козацтва, котрий оголошує себе єдиною владою Дону, складають повноваження Калєдіна і обирають Військово-революційний комітет на чолі з козаками Федіром Подтєлковим і Михайлом Кривошликовим. Широкі маси козацтва підтримують комітет на противагу Калєдіну, на захист отамана стають лише загони Добровольчої армії Алєксєєва, але зупинити наступ козацтва вони не мають сили. Калєдін застрелився, а Алєксєєв виводить свою армію на Кубань.

Комітет одразу оголошує незалежну Донську радянську республіку. Але на цьому всі обіцянки незалежності більшовиками і закінчуються. Республіка виявляється бутафорською. Землю в козаків починають відбирати і віддавати іногородцям, а керує землею фактично Петроград. По Дону котяться бунти. В цей час козак і генерал Петро Миколайович Краснов формує на базі своїх відділів та відділів генерала Попова Донську армію. Заручившись підтримкою Німеччини, разом з 20-ою запасною дивізією рейхсвера Краснов вибиває всіх червоних з території Дона. Після цього було скликано Коло порятунку Дону, на якому Краснова обрано отаманом, а територія Дону оголошена незалежною республікою Всевелике військо Донське. 

Краснов взяв курс на повне відділення Донської республіки від Росії. Був прийнятий прапор та герб республіки, відбулася емісія незалежної грошової одиниці - донського рубля. В цей же час відбувалися перемовини з Українською державою Скоропадського, про входження Донської республіки у якості автономії до складу Української держави. Була створена постійна українсько-донська комісія, представником від України був Шелухін Сергій Павлович, від Дону  - Черяучкін Олександр Васильович, до складу комісії входили і  представники Кубанської республіки.

Однак в цей час, як щури з усіх щілей, повилазили біляки. На Дону представники Добровольчої армії почали агітувати проти Краснова, плетучи політичні ігрища. Вони кричали, що Краснов зраджує "вєлікую і нєдєлімую", а також, що він зрадив Антанту, коли пішов на союз з Німеччиною. Хоча німці, на відміну від "сердечних лицемірів" завжди допомагала своїм союзникам і тримала слово. В той час чого вартувала підтримка Антанти, покажуть майбутні події. Після відходу німців голова Збройних сил Півдня Росії Денікін починає плести павутину проти Краснова. Краснов відмовляється підкорюватись Колчаку і Денікіну, а лише визнає можливість спільних дій з біляками. Але Денікін накаляє обстановку, що кінець кінцем може стати внутрішньої війни. Краснов розумів, що донське військо не зможе воювати на два фронти і тому взісивши всі за і проти, вирішив все ж скласти свої повноваження, боячись що відкрита боротьба з Денікіним відкриє шлях більшовикам. Денікін під тиском зумів змусити обрати свою людину на посаду нового отамана - Афрікана Богаєвського, з євреїв-вихрестів. Він стає фактично маріонеткою командувача Збройними силами Півдня Росії. Але це Денікіну не допомогло. Протягом року фактично Донське військо розсипалося, бо козаки не дуже бажали воювати за незрозуміле їм "учрєдітільноє собраніє". А тактичне і стратегічне невігластво Денікіна остаточно прирекло до падіння Донської республіки під навалою більшовиків.

І от дійсно, що "умом Росію не понять". Доволі таки талановитий тактик і стратег, і як би там не було, але хоробрий вояка барон Врангель в сучасній Росії в повному забутті, а ось бездарного командувача і бездарного політика Денікіна, там зараз увели в ранг національного героя. Взагалі тема викриття сучасних російських героїв громадянської війни змушує задуматись, з однієї сторони ми бачимо білих захисників Росії - шведа Врангеля, турка Колчака, поляка Денікіна, німців Каппеля і Келлера, а з іншою полчища євреїв на стороні Червоної Росії. Що робили "рускіє" не зрозуміло. Може й не було тих "рускіх"...

Після війни більшовики почали "розказачування", а фактично будемо називати речі своїми іменами - геноцид козацької нації. Землі козаків відбиралися, козаків нищили, а на козацькі землі завозили московитів й інші народи Росії.

В еміграції також було не все добре в козачому русі. Отаман Богаєвський продовжував підкорюватись всеросійському уряду Врангеля, а Краснов наполягав на створення незалежної донської влади. У 1920 році Краснов, Шкуро та Улагай розробили план десанту на Кубань з метою вибити звідти більшовиків і вийти на Дон, однак Богаєвський відмовляється приймати участь в операції. Через розбрат в козачому питанні десант Улагая зазнав краху, Богаєвський, який забрав із собою донську касу, відмовився і фінансувати операцію, і надавати свої війська. Краснов після цього, разом і з Шкуро, покидають ставку Російського уряду у Белграді, і переїжджають в Берлін, де створюють незалежну від біляків козачу організацію.

Наступний вибух козачого руху пов'язаний із Другою світовою війною. Після початку війни, німці оточили 436-й полк 155 стрілкової дивізії Червоної армії, командувачем якої був козак Іван Кононов. Два рази Кононов проривав оточення, але Радянська армія залишила його полк напризволяще, через що Кононов здався. Під час допиту, Кононов зізнався, що ставлення на Дону до більшовиків дуже негативне, через що є можливість зібрати антибільшовицькі козацькі угрупування. 28 жовтня 1941 року наказом генерала-командувача групи армій "Центр" фон Шенкендорфа був створений козачий ескадрон з військовополонених козаків під командуванням Кононова. Козачий ескандрон довів свою ефективність у боях, через що був сформований 102-й козачий дивізіон (1,2,3 - ескадрони, 4,5,6-а пластунські роти, кулеметна рота та артилерійська батарея) під командуванням того ж Кононова. У 1942 році створений козачий кавалерійський полк "Платов" під командуванням Томсена.

Козачі війська довели свою здатність у війні з більшовиками, тому у 1943 році, коли війська Вермахту та козачі загони зайняли Новочеркаськ, командування армії поставилося прихильно до ідеї збору Козачого кола. Був створений Козачий стан на чолі з місцевим антибільшовицьким діячем групи козаків Краснова Сергієм Васильовичем Павловим. Завдяки діяльності Краснова при нацистському керівництві Гітлер схвально поставився до проекту Розенберга по створенню незалежної Казакії на території Дона.

1944 року у Берліні створюється Головне управління козачих військ, головою котрого стає Краснов. Павлова призначають на посаду "походного отамана". Козаки хоробро билися проти більшовиків, однак втримати Дон не зуміли. 1944 року Павлов загинув, а походним отаманом обрали Тимофія Доманова. У 1944 році козаків спочатку перекинули у Варшаву для боротьби з місцевим підпіллям, а після цього у Італію для боротьби з антифашистськими загонами комуністів.

Зі складу Козачого стану була сформована 1-а козача дивізія  на чолі з Гельмутом фон Панвіцем. Козаків 1-ої козачої дивізії направили в Югославії для боротьби з партизанами Тіто. В цей час розгорнулася політична боротьба. Власов виступає з ідеєю створення єдиних військ російського народу, в той час як Краснов повністю виступає проти цього. Власов збирає Комітет визволення народів Росії (КОНР) під своїм керівництвом і обіцяє Гітлеру, що об'єднання принесе велику силу у війська. Власова підтримали Кононов і Доманов, але Краснов і Шкуро виступили категорично проти. Гітлер, повіривши завіренням Власова, що "рускіє казакі" завжди мріяли бути поруч з іншими "рускімі", дає добро. На базі 1-ої козачої дивізії створюється 15-а кавалерійська козача дивізія СС і передається у склад Збройних сил КОНР. Однак козаки здебільшого противляться підкорятись Кононову, Доманову і Власову. Фактично прихильників Кононова та Доманова, щоб уникнути заворушень перемістили у Прагу, а більшість козаків 15-ої кавалерійської дивізії СС залишилися під керівництвом Гельмута фон Панвіца, якого козаки вже тоді полюбили і вони фактично залишились незалежними від штабу КОНР, а підкорювались тільки фон Панвіцу. У 1945 році був зібраний Всекозаче коло, яке призначило фон Панвіца Верховним походним отаманом, титул який до цього носили лише імператорські особи.

Гельмут фон Панвіц довів свою відданість козацтву, хоч і не будучи сам козаком, він довів своє право на булаву більше за деяких козаків, таких як Кононов чи Доманов, які полишали свої війська напризволяще. Коли армія Вермахту уходила з Югославії, фон Панвіцу запропонували, як германському офіцеру, тікати в Німеччину, оскільки на той час козацька дивізія була оточена і шансів її вивести до Берліна не було. Однак фон Панвіц заявив, що до кінця залишиться зі своїми козаками як їх отаман. До речі Кононов в цій ситуації тікав, полишивши своїх козаків. Гельмут фон Панвіц прийняв рішення прорватись в Австрію крізь Пітомачі крізь загони комуністичних військ Тіто та більшовицьких військ, щоб дістатись зони англійців, адже це могло врятувати козакам життя. Розумні дії фон Панвіца дали можливість козакам уникнути полону комуністами і прорватись в області, що контролювали союзники.

Далі сталося доволі таке мерзенне дійство з боку англійців, відоме як видача козаків в Лієнці. За укладеною угодою союзники мали відати СРСР всіх громадян СРСР, що боролися проти них. Але всупереч всіх міжнародних норм, англійці видали не тільки громадян СРСР, а також Шкуро та Краснова, які ніколи громадянами СРСР не були. Заслуговує на повагу поведінка людини честі Гельмута фон Панвіца. Англійці віддали більшовикам всіх козаків фон Панвіца, але йому дозволили суд, як громадянину Німеччини. Але фон Панвіц відмовився, заявивши, що піде зі своїми козаками до кінця. Гельмута фон Панвіца було видано разом з козаками СРСР. 1947 року всіх козаків, в тому числі Краснова, Шкуро та фон Панвіца було страчено.

У 1681 році турки отримали гарну нагоду відкрити собі шлях для остаточного захоплення Європи. Угорець Імре Текелі підняв повстання проти Леопольда І, оголосивши себе королем Верхньої Угорщини (що цікаво це "королівство" в основному розташовувалось на території сучасної Словаччини). Імре перейшов під руку Мехмеда ІV. Леопольд І послав каральні загони, щоб подавити виступ. Австрійські війська подавили виступ, але великий візир Кара Мустафа-паша вмовляє султана Мехмеда IV оголосити війну Австрії. Візир добре розумів, що зараз відкрилася гарна нагода для натиску і завойовування Центральної Європи, звідки вже пів-кроку для захоплення всієї цілком. 31 березня 1683 року султан оголошує війну Австрії і численне турецьке військо під проводом Кара Мустафи майже без серйозного спротиву промарширувало до стін Відня. Замки і фортеці на шляху здавалися, хоча капітуляція мало допомагала місцевим мешканцям. Місто Перхтольсдорфе, котре добровільно капітулювало, було розграбовано, а місцевих мешканців турки просто вирізали. Лицарством в турків не пахло.

Столиця Габсбурзької імперії була осаджена, австрійські війська танули на очах, місцеві мешканці вмирали з голоду. Леопольд І почав шукати союзників. Але як я казав союзників в ті часи в Європі бракувало. А "людина-держава" Людовік XIV взагалі уклав союз з турками та під шумок напав на германські князівства на Рейні, влаштувавши бійню на порозі вторгнення турків. Єдиним боєздатним союзником залишалася Річ Посполита. Заворушився і Папа Римський Інокентій ХІ, адже добре знав, що метою турецького султана було повісити папу на воротах Риму. Їм вдалося укласти союз з королем Річі Посполитою Яном ІІІ Собеським. Утворилася свячена ліга у складі Річі Посполитої, Австрії, Саксонії, Швабії та Баварії. Яна ІІІ Собеського призначили головнокомандуючим Свяченої ліги. Папа Римський особисто з Ватиканської казни вислав гроші Собеському на те, щоб він найняв козаків, адже на думку самого короля Річі Посполитої ніхто краще за козаків не знав як воювати з турками. У війську Яна ІІІ Собеський перебувало близько 5000 тисяч козаків, до цього ж ополчення українських воєвод з Львівщини, Холмищни, Брацлавшини та Київшини. 

Війська союзників прибули до Відня. Ян Собеський створив чотири відділи -  польські загони під власною орудою у кількості 26 тисяч (в числі білорусів, поляків та українців), 18 тисяч австрійських військ під орудою Карла V, герцога Лотарингського, 20 тисяч баварських, франконських та швабських солдат під орудою принца Георга-Фрідріха Вальдекського, 9 тисяч саксонців під орудою курфюрста Сасконії Іоганна Георга ІІІ. Козаками в складі польських військ командував Павло Апостол-Щуровський (прадід майбутнього гетьмана). Під його орудою було створено 13 полків на чолі з Степаном Куницьким, Василем Іскрицьким, Семеном Корсунцем, Яківом Вороною, Адамом Зеленецьким, Зеленським (не зазначено ім'я), Олександром Барабашом, Максимом Булигою, Кшиштофом Лячинським, Казимиром Санецьким, Трофимом Коханом, Яном Кобиляном та Семеном Палієм (тим самим легендарним). 

Ян ІІІ Собеський розробив план: з правого крила по туркам мали вдарити германські війська, з лівого - польські і оточити турків. До цього часу мали підійти основні сили, котрі в цей час йшли через гірські масиви і з центру Ян думав нанести основний удар. Під прикриттям артилерії війська почали наступ. Але план не вдався. Германські війська не зуміли виконати завдання, були розбиті і турки почали контрнаступ, що загрожувало вже оточенню армії Свяченої ліги. Основні сили ще не встигли підійти, положення було критичне. Тоді король Речі Посполитої, не чекаючи підтримки, сам вскочив на коня і повів у бій резерви, щоб зупинити атаку турків. Основною силою резервів були козаки Апостола-Щуровського. Яну Собеському вдалося зупинити турків і турки навіть почали відступати. Бачучи відступ, Ян Собеський дав наказ продовжити наступ і війська заволоділи висотою Шафберг. В цей час прибуло підкріплення. Король наказав воєводі та коронному гетьману Станіславу Яблоновському зайняти гору Роскомпф, що той вдало і зробив силами Брацлавських, Київських і Львівських хоругов.  Щоб вивести з оточення германців, Ян послав у кавалерійську атаку крилатих гусар, які справилися із завданням і Яну таки вдалося вирівняти фронт з правим флангом, який силами германців ледь не провалив всю операцію.

На вечір Ян Собеський запланував вирішальний наступ. Нечисельними силами він вирішив атакувати центр, щоб відволікти війська, а з правого флангу мали вдарити основні сили. Основою сил центру стали війська Галицького старости Станіслава Потоцького та Краківські Анджея Потоцького з невеликим загоном козаків. Відволікаючий маневр був більш ніж вдалим, Потоцькі зуміли прорватись навіть у табір Кара Мустафи, що спричинило неабияку паніку. А король повів двадцять тисяч вояків з правого флангу, масований удар змусив турків до відступу, який ледь не нагадував втечу. Після взяття табору турків, Ян ІІІ Собеський наказав луцькому старості Атанасію Мячинському своєю хоругвою переслідувати відступаючих турків. Мячинський наздогнав турків під Еберсдорфом, де розбив відступаючу армію, рештки якої вимушені були тікати. Після перемоги Ян ІІІ Собеський сказав: "Venimus, Vidimus, Deus vicit - ми прийшли, ми побачили, Бог переміг".

Втрати турків були колосальні по тим часам - 15 тисяч. в союзників втрати були втричі менші - близько 5. 

Ця битва стала епохальною. З цього часу натиск турків на Європу припинився, з цього часу Османська імперія входить у свій занепад поступово втрачаючи свою вагу та землі у Європі. Це був початок краху турків і всіх їх експансіоністських сподівань.

Але вдячність Європи не заставила себе чекати. Ще при житті Яна ІІІ Собеського, Карл V Лотарингський почав заявляти, що справжня заслуга в перемозі його, і це того, хто своїм наступом в початку бою ледь не провалив всю операцію. Вдячність не завадила австрійцям і потім ділити з московитами землі Речі Посполитої між собою. Але лицемірство Заходу відоме і по-сьогодні, так що дуже на ньому зупинятись не буду.

Київський князь Аскольд найбільш таємничий персонаж нашої історії. Згідно з "Повісті временних літ" (ПВЛ) Аскольд разом з Діром були дружинниками Рюрика, котрий їх відправив у похід на Царград, але по дорозі вони захопили Київ, у похід не пішли, а стали княжити в Києві. Насправді ця історія викликає великі сумніви. І здається літописець просто по прошестю 300 років з тих подій намагався якось інтерпретувати залишені розповіді про якусь династичну війну у древності, котрі лишилися з тих часів у вигляді легенд та оповідань і перемішав історичні події з епосом. Здається якась крупна династична сварка була в Русі, але деякі факти можуть нам казати, що відбулася вона не в період Аскольда та Олега, а трохи пізніше і пов'язана радше з Ігорем. Я потім скажу чого я так думаю. 

Однією з небагатьох світлих думок Михайла Грушевського було поєднати сталість династичної спадковості Аскольда та Олега. Однак його теза про те, що Олег правив раніше за Аскольда не витримує ніякої критики. Але сама теза безумовно цікава. Цікаве ім'я князя Аскольд, в такому вигляді не можна казати про його належність до слов'янських імен, але не менш натягнутим виглядає виведення його зі скандинавського Haskuldr. Цікава версія Рибакова, який виводив ім'я Осколд від самоназви місцевих скіфів, яких Геродот називав сколоти. Польський хроніст Ян Длугош повідомляв, що Аскольд походив від роду засновника Києва - Кия. Цієї тези притримувався і Рибаков. Щодо ж напарника Аскольда - Діра, то я тут притримуюсь думки того ж Рибакова, що його скоріш за все не існувало: