Уве. Подяка.
- 13.05.26, 20:56
" Смерть - незбагненна річ. Люди проживають ціле життя, ніби її не існує, але часто вона виступає одним із найсильніших стимулів, щоб жити. З часом хтось цим так проймається, що починає жити суворіше, упертіше, завзятіше. Комусь потрібна її постійна присутність, щоб хоч трошки пам'ятати про її протилежність. А деяких так поглинають роздуми про неї, що вони влаштовуються в залі очікування задовго до того, як смерть оголосить про своє прибуття. Ми боїмося її, але більшість із нас дужче боїться того, що вона може забрати не нас, а когось іншого. Бо найстрашніше в смерті те, що вона може обійти нас стороною. І залишити у повній самотності.
А час - дивовижна річ. Більшість із нас живе тільки тим часом, який маячіє прямо перед нами. Кілька днів, тижнів, років. Найболючіший момент у житті кожної людини, мабуть, настає з раптовим розумінням, що вона вже дожила до того віку, коли позаду всього більше, ніж попереду. І коли час уже стелиться перед тобою, треба жити чимось іншим. Можливо, спогадами. Полудень під сонцем, і чиясь рука, стиснута у твоїй руці. Аромат квітників у свіжому цвіту. Вихідні в кав'ярні. Може, онуками. Хтось знаходить сенс у житті заради майбутнього інших. І коли Соня покинула його, Уве не помер разом з нею. Він просто перестав жити.
Горе - немислима річ."
Фредерік Бакман. Чоловік на ім'я Уве.
***
Неймовірна, добра, бентежна книжка... Зачаровує з перших сторінок.
Так несподівано в нашому житті з'являється зовсім незнайома людина, яка з плином часу перетворюється на близьку, друга, глибоку емоційну прив'язаність....
Слова подяки людині, що показала мені цей Світ.
***
