Ті, хто поруч...

Насправді так рідко можна зустріти людину, з якою буде добре у всіх сенсах. Слухати, дивитись, навіть просто мовчати. 
До якої не страшно повернутись спиною, бо розумієш – удару не буде.
З якою легко і просто, й не потрібно зображати з себе незрозуміло що.
Коли можна бути самим собою та відчувати, що це почуття взаємне. 

[ Читати далі ]



Тиша

Згодом ми починаємо краще розуміти мовчання, читати між рядками і заглядати людям у душі. 
Це приходить із досвідом до кожного, хто відкритий життю, довіряє йому і не боїться його уроків. 

[ Читати далі ]



Відчути себе...

Кохання швидше аромат, ніж квітка... Квітка має форму, а форма передбачає межі. 
Кохання ж безмежне, воно не може мати форму. 

[ Читати далі ]


Керівництво до дії чоловікам/ уроки пікапу...

Усміхатися веселці)

Беремо жінку, яка подобається, беремо наприкінці робочого тижня, беремо в прямому розумінні слова – ловимо на виході з роботи. Теплу та втомлену...

Ні, звичайно, вона буде упиратися, вередувати, норовити втекти - не слухаємо! Нікому це не потрібно. 

Застосовуємо грубу чоловічу силу, ніжно під лікоть, саджаємо в машину, тицяємо в ніс букет квітів, рот затикаємо шоколадкою... У щоку - поцілунок. І ременем безпеки фіксуємо міцно, щоб не вискочила. Хвилин десять вона буде жувати шоколад і усвідомлювати те, що відбувається. За цей час вона заспокоїться і перестане навіть пирхати... Можливо. І, можливо, навіть почне сміятися та кокетувати...

[ Читати далі ]

Разом до Перемоги



Його звуть Герич. За документами — Геральд. Це шотландський висловухий кіт із Краматорська, який за роки повномасштабної війни став одним із найвідоміших пухнастих волонтерів України. І хоча він не вимовив жодного слова, його внесок у допомогу нашим захисникам вимірюється не лише мільйонами гривень, а й тисячами усмішок на передовій.

[ Читати далі ]

Хвилі океану



Чим більше маєш — тим більше треба,
Чим вищий статус — тим далі небо.
Чим більше грошей — тим совість тихша,
Чим більше тексту — тим менше змісту.

Чим більше втратиш — збагнеш тим більше,
Чим більше болю — тим ти добріший.
Чим ширші двері — тим більше осуд,
Чим ти щиріший — сильніший осад.

Чим більше знаєш — гучніше тиша,
Чим більше любиш — болить сильніше.
Чим більш прощаєш — тим більш нахабства,
Чим більше терпиш — тим важче рабство.

Чим вищі гори — вітер сильніший,
Чим більше горе — тим друг видніше.
Чим більше серце — тим менше гніву,
Чим менше масок — тим більш красивий.

І все потрібно пройти, прожити,
Не раз упасти, синця набити,
Латати рани, що не зникають,
І знову встати, і йти по краю.


Не біль минає — минає юність.
Живеш чим довше — тим більш цінуєш.

Алла Василишин

Пахне осінь....



Пахне осінь....
Ну то й що, що липень?
Горобина вже руда, як хна.
Хтось рудого у колосся всипав,
вимішав із золотом до дна.

Пахне осінь...
Ранкам мерзнуть ноги,
кутаються, босі, у туман.
Хлюпнув хтось рудим коло порога
і розбив із медом повний дзбан.

Пахне осінь...
Тонко. Ледь відчутно.
Заглядає в очі до жоржин.
Грає зяблик на старенькій лютні
ще безжурно. І гірчить полин...

Пахне осінь....
Сіно коле п'яти.
Липень постарів, відцвів, як мак.
Заходився чоботи латати.
Скоро осінь... Скоро. О, так-так...

Людмила Галінська


Є люди...

Є люди, мов серце, — без них неможливо.
Є люди-актори, що брешуть красиво.
Є люди, мов сонце, і люди-крижини,
Є ті, що не гідні назватись «людина».

Є люди, що всіх і завжди критикують,
І люди, що душу від смутку лікують.
Є люди-ромашки і люди-нарциси,
Як двері — прості, і підступні, як лиси.

Є люди, як небо, — глибокі, безкраї,
І є, як болото, — в якім загрузаєш.
Є люди, як флюгер, — без власної волі,
Є люди, мов скеля, — незнаючі болю.

Є люди-піщинки і люди-планети,
Є люди-поеми і люди-сюжети…
Є люди, що ладні весь світ обійняти,
І люди скупі зайве слово сказати.

Є люди — раби, їх експлуатують,
І є незалежні, що волю цінують.
Є люди-обгортки — лиш ззовні красиві,
Є люди нещасні, і люди щасливі.

І кожен за себе сам відповідає,
І шлях свій завжди власноруч обирає.
Я дякую всім, кого зустрічаю…
Бо добрі — рятують, а погані — навчають.

Алла Василишин

Чому напівбоги заздрять людям: таємниця земного втілення

Істина існує незалежно від того, сприймаємо ми її чи ні.


Так, матеріальний світ — це прояв двоїстості: тут щастя завжди змінюється болем, підйом — падінням, слава — приниженням, а радість — сумом. Але саме тут, на Землі, ми перебуваємо в особливому становищі. На цій планеті водночас проявлені як демонічні, так і божественні енергії, і ми вільні обирати свій шлях. Тут ми або стрімко еволюціонуємо, або так само швидко деградуємо. У цьому світі один наш вчинок пише нову історію Душі, тоді як в інших вимірах на це знадобилися б тисячі років.


[ Читати далі ]