«Казка складочка, та в ній правдочка».
Сірий туман повз над водою, густий і холодний, наче саме дихання вічності. На березі річки Лети не було чутно жодного звуку — ні сплеску хвилі, ні шелесту вітру. Лише тихе, ритмічне рипіння кочетів сповістило про наближення човна.
Старий перевізник, чиє обличчя ховалося під глибоким каптуром, мовчки спрямував дерев’яний човен до мокрого піску. На борту вже сиділи ті, чий земний шлях скінчився. Вони тримали в руках глиняні чаші, наповнені темною, дзеркально-гладкою водою.
[ Читати далі ]