Познайомився з дівчиною. Вродливою, веселою, з почуттям гумору, амбіційну, дійову... Зустрілись пару разів у місті, прогулялись ввечері у парку, запросив її до себе в гості на вечерю.. і все було б напевно за сценарієм, якби не отримав у відповідь "точно обищять не буду(" (це було після "вабще", і "патом")

Все... на слові "обищять" мене перемкнуло, і я зрозумів, що краще б у неї всі справи склались так, щоб не було жодної можливості прийти в гості.  Просто воротити починає від думки, що людина може дозволити так нехтувати культурою мови. Краще б вона неохайно виглядала або дивакувато поводилась, чи мала б якісь фізичні вади - з цим простіше зміритись, ніж з розумінням, що культурний рівень для неї нічого не значить, і розвитку в цьому напрямку вона не прагне.

Я навіть не зможу уявити тепер, що цілую її туди, звідки вона таке казала , і не тільки туди, а й взагалі )-:

Виявляється, мені простіше миритись із самотністю, ніж бути простіше, і не заморочуватись подібними речами. 

Здається, я просто вимру, тому що не знайдеться у світі - Саме Та, Єдина У Світі, Моя Друга Половинка... 

Рятууууйтеееее !!!! 

Я знову самотній. 

Може то я не виправдав сподівань, чи десь був неуважний до неї, а може вона щось наплутала в своїх вигадках про мене. Її причини хай залишаються при ній.

Мені було добре з нею, і я вже розмріявся, що нарешті знайшов майбутню маму для своїх дітей,  почав планувати наше спільне життя. Все складалось чудово. Не було сварок, не було образ, всі питання вирішувались швидко.

Але, напевно всього цього недостатньо, щоб бути щасливою парою, потрібно щось ще, щось значно більше та важливіше. І все частіше я помічав сум на її обличчі, особливо в ті моменти, коли розповідав їй свої мрії, або запитував про її власні. Відчував в її дотиках, погляді, словах все менше почуттів з кожним днем. Потім відбулась бесіда, після якої стало остаточно зрозуміло - у нас не може бути спільного майбутнього.

Можливо залишимось друзями, а може вона захоче скоріше забути про мене як про помилку, чи невдалу пригоду. В будь-якому разі, я радію кожній миті, проведеній разом з нею, вдячний її ніжності, турботі, піклуванню, тому що вона намагалась зрозуміти мене у будь-яких ситуаціях... ще довго пам'ятатиму наше палке кохання.

Зараз я переїхав назад у свою квартиру. Спробую якскоріше відновитись від розлучення і знову бути відкритим життю, щоб врешті зустріти ту саму - дівчину своєї долі.

Хвилина мовчання і тиша,
Солодке вино на столі,
Від цього мені їде криша -
на самоті усі ось ці дні...
І пісня печалі у прозі
Не входиш, стоїш на прозі -
"Цей вибір є правильний? Ні?
Допоможіть, будь ласка, мені!!!"
І відчай вже рве мою душу,
А я й далі терпіти все мушу...
І крикнути хочу.."пос..." -
Слова застрягають у горлі мені..
А сльози з очей вже не л'ються,
Людина - краплина на склі,
Ох, як же мені дожилося,
Що плачу-сміюсь на весні...
Погляд із поглядом зустріти,
Згадати забуті вже дні,
Як сонце щедро лилося
із очей твоїх,
А я у них утопаю,
Як чиню, що роблю - не знаю...
А знаю лиш казку, лиш вітер,
Буяють у полі самоцвіти,
І шепче собі мурава,
Куняє зелена трава...
Весняна пора - це як казка,
Яка ніколи не снилась мені,
І навіть як це є поразка,
Дарую цей вірш я тобі...

Curse of the traveller
       Прокляття самотнього мандрівника

Кріс Рі

On the restless road to nowhere
       Тривожна дорога в нікуди,
There's no certain peace it seems
       здається, не подарує певності і спокою.
Desire to keep on moving
       Та мною рухає бажання
till the river of dreams
       дійти до Уяви-ріки.
Is it just because someone told you
       Чи хтось підказав,
Is it just because you found
       чи то тому, що сам це виявив,
Old freedom feels uneasy when duty is around
       але природне почуття свободи нелегко відчути, коли по вуха вгрузаєш в обов'язки...

When allegiance asks the questions
       Коли запитує відданість,
Old freedom twists and turns
       свобода хитрує та відводить очі,
And chokes on codes of honour
       їй поперек горла стоять закони честі
On the sword of no return
       і меч невідворотності.
And it's the curse of the traveller
        Це і є прокляття блукальця...
The curse of the traveller
        Прокляття відлюдника...
Got a hold of me
        і воно оволоділо мною,
And it won't let you be
        і не полишить мене. 

And in sleepless nights
        І в безсонні ночі
You'll call her name
        буду згадувати її ім'я,
And feel loneliness cold to the bone
        і до кісток відчувати холод самотності.
And when the daylight breaks
        А коли світання притлумить
This old tired heart aches
        біль старого втомленого серця,
To be such a long way, such a long way from home
        треба далі долати той довгий шлях геть світ за очі.

And you long for the harbourlights
        Жадаєш побачити привітні вогні порту,
But you'll never be free
        але вічно розриваєшся поміж
Of the craving for refuge
        стремлінням знайти прихисток
And the call of the sea
        та покликом моря.
Always wanting to sell up
        Завжди є бажання продавати,
But always needing to buy
        однак змушений купувати.
So till the road leads to somewhere
        Тож, поки що не знаю, куди пролягає мій шлях,
And that river runs dry
        а замість тієї ріки... сухе річище.
It's the curse of the traveller
        Це і є прокляття самітника...
Ain't gonna let you be
        Я не хотів, щоб так сталося...
The curse of the traveller
        Прокляття блукальця...
And it sure got a hold of me
       ... та воно достеменно оволоділо мною.

слухати

Спочиває весна під периною з снігу ,

І підсніжники , певно , у травні лишень зацвітуть .

Все живе й неживе щоденно чекає відлигу :

Як не буде весни , то краса і літо помруть ...

...Небо вкрили хмари болотяні ,

Гинуть соняхи без володаря ,

На льодяники позолотяні

Ми міняєм любов у запродарів .

Цукерочка завжди смачна ,

В коханні є й гострий перець .

Я люблю лиш солодке , тому і одна

Клею життя з чорно - білих скелець .

Забуваю про біль у Всесвітній мережі ,

Там у всіх все нормально , і смайли нові .

Щастя я не знайду , муку я не обмежу - 

Ну , а що ж мені , руки рвать до крові ? ...

Eleanor Rigby
        Елеонора Рігбі

Автор пісні - Пол Макартні
Виконує  The Beatles

Ah, look at all the lonely people.
        Ах, тільки погляньте на тих, хто самотній!
Ah, I look at all the lonely people.
        Ах, дивлюся я на всіх цих самотніх...
Eleanor Rigby picks up the rice in the church where a wedding has been;
        Елеонора Рігбі підбирає рис у церкві щойно після вінчальної церемонії.
Lives in a dream.
        Живе як у сні.
Waits at the window, wearing a face that she keeps in a jar by the door.
        Виглядає у віконце з маскою на обличчі, яку вона, мабуть, зберігає вдома в горщику.
Who is it for?
        На кого ж вона чекає?
All the lonely people, where do they all come from?
        Ох, ці самотні люди, і звідки ж вони родом?
All the lonely people, where do they all belong?
        Ох, ці самотні люди, що ж з ними робити?

Father McKenzie, writing the words of a sermon that no one will hear;
         Отець Мак-Кензі пише слова проповіді, котру ніхто не почує.
No one comes near.
         Ніхто не ходить поблизу.
Look at him working, darning his socks in the night when there's nobody there.
         Погляньте на його старання, коли вночі на самоті він штопає свої шкарпетки.
What does he care?
         Що його хвилює?

All the lonely people, where do they all come from?
         Ах, ці самотні, звідки вони беруться?
All the lonely people, where do they all belong?
         Яка доля чекає тих, кто самотній?
Ah, look at all the lonely people.
         Ах, погляньте на самотніх!
Ah, look at all the lonely people.

Eleanor Rigby died in the church and was buried along with her name.
         Елеонора Рігбі померла в церкві і забрала в могилу своє ім'я.
Nobody came.
         Ніхто не прийшов попрощатися.
Father McKenzie wiping the dirt from his hands as he walks from the grave.
         Отець Мак-Кензі утирає руки від землі, повертаючись з могили.
No one was saved.
         Ніхто не був врятований.

All the lonely people, where do they all come from
        Ох, ці самотні люди, і звідки ж вони родом?
All the lonely people, where do they all belong
        Ох, ці самотні люди, що ж з ними робити?

СЛУХАТИ

Іноді вона крадеться у нічній тиші, коли не горить світло у віконечках сусідів, а ти намагаєшся нарешті заснути в холодному ліжку;

іноді хлопає по плечу у величезному натовпі, коли всім навколо весело, а тобі...;

іноді вона дихає на шкло здоровезного літака, холодно нагадуючи "Застібнути ремні";

іноді відлітає з мінорними звуками гітари у пустій кімнаті;

іноді падає на долоню сніжинкою нерозуміння близьких;

іноді вколе злим жартом незнайомців, що ідуть на зустріч;іноді ліниво вийде назустріч пухнастим блакитнооким котом, коли ти відкриєш двері в пусту квартиру;

іноді промайне далекою і чужою посмішкою невипалкової знайомої;

іноді кличеш, мрієш про неї серед суматохи буднів;

іноді тікаєш від неї, як метелик, до світла монітора.

САМОТНІСТЬ...

У житті кожної людини є періоди (від декількох хвилин до десятків років), коли вона почувається одинокою. Це трапляється і в шкільні роки, коли ми шукаємо собі компанію і близьку людину. І в молодості - періоді великих сподівань, якщо вони не здійснилися, і, здається, ніхто у світі тебе не розуміє. І в дорослості, коли діти (вони ж тільки вчора були маленькими!) йдуть будувати власне життя. І тим більше, у старості, коли родичі далеко, а робити нічого. Вона забрідає і на роботу, коли раптом виявляється, що твої нові - геніальні! - ідеї нікого не цікавлять. І в сім'ю, коли близька, здавалося б, людина несподівано виявляється чужою і далекою.

Буває. У кожного. Інколи. Чому ж кішки скребуть на душі, коли це трапляється з нами? Схоже, що страх самотності закладений генетично, адже в стародавні часи люди виживали тільки племенами, а залишитися одному означало померти від кігтів тигра, голоду або холоду. У середні віки людей, які жили самі по собі де-небудь на далекому пагорбі, визнавали відьмами або чаклунами, віддавали тортурам інквізиції, поки не зізнаються, і спалювали на багаттях. Та і у наш час легше жити, коли у тебе багато друзів і добрих родичів – хто, якщо не вони, допоможуть в скрутну хвилину?

Але жодні роздуми і слова не зможуть описати те ниюче почуття, яке розриває душу на шматочки...Що ж робити з цим почуттям? Кидатися на пошуки нових знайомих чи судорожно з тремтячим голосом дзвонити до старих? Чи не закінчиться це черговим сумуванням? Мудрець сказав: “У кінці кінців кожний залишається на самоті. Власне тут і стає важливим, ким він насправді є.”Мабуть, головний засіб від самотності не боятися її. А щоб така порада не ставала замкненим колом, треба розвивати себе, ставати краще, добріше, перетворюватися на цікаву людину. А для цього варто подумати і знайти свої інтереси, зрозуміти, що цікаво для інших і, головне, якою має бути людина, щоб бути цікавою для вас. А тоді – розвивати у собі ці якості. Займатися своїм удосконаленням можна самостійно, за допомогою книжок, зі своїми друзями, на консультаціях або тренінгах, де професійний психолог допоможе вам підібрати відповідні вправи і завдання.

Різні бувають історії самотності. Кожна людина знаходить свої пригоди і свій унікальний вихід з ситуації, що склалася. Жодна нав'язувана думка не приживеться, і ми завжди бачимо світ крізь призму власного досвіду.

В тридевятом царстве – тридесятом государстве жила-была маленькая принцесса.

Абсолютно настоящая принцесса с небольшим королевством и короной из бриллиантов.

Подданные принцессу любили, но все равно ей чувствовалось, что что-то идет не так, что чего-то ей не хватает.

От этой мысли она часто просыпалась ночью и уже не могла уснуть, все думала и думала.

И не было ей от этой тоски никакого покоя ни на балах, ни в примерочных у портних, ни в классе с самым мудрым учителем.

Король-отец заволновался, что дочка чахнет и послал гонцов во все концы за чудодейственным снадобьем, которое излечило бы принцессу.

Но даже самые выдающиеся профессора разводили руками.

Пожалуй, тут самое время для появления принца. Какая сказка без принца?

Принц был красив и умен, неженат, что немаловажно в наше время (при учете двух предыдущих достоинств).

Принц мог бы влюбиться в принцессу, мог бы жениться на ней, а она – влюбиться в него и согласиться выйти замуж. И был бы тогда хэппи-энд, и нарожали бы они кучу детишек, и все было бы распрекрасно.

Да вот одна беда. Принцу тоже чего-то не хватало.

И как принцесса он искал ответ внутри себя.

Они так увлеклись самосозерцанием, что не заметили друг друга.

Они, конечно, познакомились и поговорили о том, о сем, о Лондонских дождях, но думали при этом каждый о своем. Со своим и остались.

Принцесса потом вышла замуж за премьер-министра, принц женился на юной фрейлине своей матери.

И до конца жизни они пытались постичь смысл своего добровольного одиночества.

Вони зустрілися на одній з вулиць осіннього похмурого міста. Вони йшли на зустріч одне одному, дивлячись в очі... Кожен з них мав за плечима декілька невдалих романів, а відтак і розбиті серця. Але маленька надія ще жевріла десь у закутках їх самотніх душ і саме вона змушувала дивитися прямо в очі, а не кудись в далину чи на бездушний асфальт... Двоє незнайомців об'єднались у погляді, але невгамовні заклопотані тіла змушували йти далі, проходити повз і не озиратися услід, розбиваючи вщент можливість ще однієї (і хто зна, може на цей раз щасливої) любовної історії. Вони просто пройшли мимо одне одного, на цілий день зігріті згадкою про коротку зустріч глибоких поглядів і таємних надій.. І може колись вони зустрінуться знов, можливо в іншому житті... І може хтось з них зупиниться, перетворить короткий погляд на вічність.. І двоє незнайомців колись подякують осінній вулиці, що звела їх, таких молодих і самотніх під сірими хмарами сонного заплаканого неба...