хочу сюди!
 

Natalia

44 роки, близнюки, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «абетка»

Чорний-пречорний

гумор чорних філологів.

У Херсоні ua_flag тривають заходи з виявлення "патєрявшихся байцов", що перевдяглися у цивільне, укорінених агентів ДРГ та інших залишків лайна мікроорганізмів, яких під час атріцатєльного наступлєнія розгубила фтарая армія в мірє:

Тук-тук. Тиша.
ГУП-ГУП-ГУП -- двері несміливо відчиняютьсяwhosthat
- Доброго вечора. Мовний контроль. Дядьку, скажіть, в українській абетці після літери "Г" яка літера наступна?
shock
- Ааа, б-бе, ве......ге....................... дfingal

На ґанку пролунала автоматна черга...   
kill


Якщо ж лишити гумор за дужкою, можу порекомендувати прочитати чудову книжку Ніколаса Бетелла "Остання таємниця". Там описана дуже подібна, але багатократно масшабована ситуація у Європі на самісінький кінець 2-ї світової війни. Коли дороги всіх країн вщерть запомповані бродячими натовпами знедолених біженців, остарбайтерів, колишніх полонених, бранців концтаборів, залишків розбитого вермахту, часто-густо людей, в яких не збереглося жодних документів. І у цьому вселенському безладі саме мова слугувала людям за паспорт, а іноді була і пропуском... у життя.


Про південний вояж руської „кирилиці”

(до питання походження давньоруської абетки)

Традиційно
щороку восени значна частина українського суспільства  відзначає день
слов’янської писемності та вшановує у зв’язку з цим її „батьків” –
просвітителів Кирила та Мефодія, яких церква долучила до лику святих.
Цей міф, не позбавлений певного ідеологічного забарвлення, досить міцно
закарбувався у свідомості українців. З покоління в покоління
переказувалася така версія, проте замислитися, чим послуговувалися наші
предки до приходу на Русь „моравського” письма, якось не було
актуальним...

Отже, „не
претендуючи на істину в останній інстанції”, звернемося до питання
„батьківства” та власне походження давньоруської (праукраїнської)
абетки. Значна частина науковців пов’язує виникнення азбуки, літерами
якої досі послуговуються окремі слов’янські (але не виключно) держави, з
діяльністю релігійного просвітителя Костянтина (Кирила) Філософа. Так,
середина-третя чверть ІХ століття (н.е.) вважається часом створення двох
абеток, що нині прийнято називати „кирилицею” і „глаголицею”. У
науковому світі побутує думка, що Кирило винайшов саме глаголицю, а
кирилицю використовував, можливо, для літерно-звукової типологізації
першої. Після смерті Костянтина (Кирила) Філософа його учні продовжували
окремі доробки глаголиці, використовуючи при цьому матеріали, залишені
вчителем. Через певні історичні обставини їм довелося перебратися до
Болгарії, правлячі кола цієї країни оцінили значення нового письма.
Практична перевага кирилиці перед глаголицею була досить очевидна, тому
першу навіть зробили писемністю державних органів. Таким чином кирилиця
активно впроваджується не лише в релігійне, але й у світське життя
спочатку Візантійської імперії, а згодом поширюється серед інших земель.

З
огляду на це логічно виникає запитання: якщо Кирило „винайшов” власне
глаголицю, то як до нього потрапила кирилиця? З цього приводу наводяться
свідчення про те, що перебуваючи в Херсонесі вчений знайшов Євангеліє і
Псалтир, написані „руськими письменами”. Зустрів він і чоловіка, який
розмовляв руською мовою та навчив їй і самого Кирила. Цей руський
чоловік займався в Херсонесі перекладом богослужебних книг (отже, це
була вже сформована літерно-знакова система, яка активно функціонувала).
При цьому він змінив так звану протокириличну знакову систему, додавши
окремі літери, зокрема, і відомі з грецького письма. А Кирило
скористався цим напрацюванням.

На
теренах Русі протокирилична абетка існувала ще досить тривалий час.
Лише з початку Х століття після християнізації Київської Русі завдяки
експансії релігійної літератури кирилиця починає витісняти свою
попередницю, хоча ширшого вжитку вона набула вже під кінець ХІ століття.

Таким чином давньоруська
абетка, або „протокирилиця”, проробила довгий шлях як в просторовому,
так і в хронологічному вимірах з території Русі на Балканський півострів
і вже звідти в новому „дизайні” повернулася назад.

Якщо
не брати до уваги таку визначну писемну пам’ятку як Велесова книга,
щодо використання літерної абетки на території Русі наявні свідчення
арабського автора Фахр-ад-Дін-Мубарак-Шаха про один із різновидів
хазарської писемності, яку запозичено в русів. Запозичення було можливим
десь з другої половини VIII століття (н.е.). Науковці засвідчують
(О.Абакумов) про використання грецького унціального письма (літери
відповідають певним цифрам) у формуванні протокирилиці, сліди останньої
можна побачити на стінах Софії Київської (відомі „Софійські графіті”).

Повертаючись
до питання виникнення глаголиці, цілком можливим є те, що всі її знаки
були вигадані (винайдені) Кирилом. Та окремі сучасні дослідники
(М.Волгін, В.Смага та ін.) висловлюють припущення, що загадкова
старослов’янська абетка походить від так званої мови дзвонів. Слід
зауважити про велике значення дзвонової комунікації між різними
громадами в ті часи, яка могла здійснюватися на досить значній віддалі.
Саме по характеру, інтенсивності, силі, частоті тощо передаваних
сигналів люди дізнавалися про важливі події та отримували необхідну
інформацію. Тому, на думку дослідників, літери глаголиці є не що інше як
схематичне зображення розташування дзвонів (їх комбінація) для
видобування того чи іншого звуку-сигналу. Розглядаючи окремі такі
„букви”, для багатьох стає досить переконливим, що висловлена ідея не
позбавлена (принаймні формально) логіки.

Насамкінець
цікавий факт, що в останні десятиліття ХХ століття з’являлися
публікації щодо так званого „Фестського диска”, на якому було знайдено
давні письмена, як гадали науковці, фінікійські. Проте окремі дослідники
стверджують, що надписи на диску, знайденому біля міста Фест, є
давньоруськими (тобто мова, якою ті надписи „промовляють”), навіть
робили спроби їх озвучення.


Гадаємо,
нині важливо знати, що „світло” просвітництва прийшло з письмом на Русь
не з Візантії, а, навпаки, Болгарія фактично отримала письмо від русів.
А те, що своє було примусово витіснено і замінено на чуже, то це є
питанням історично-політичного поступу (чи занепаду) і жодним чином не
пояснюється „темнотою” автохтонного населення України-Руси.

Про
подальший розвиток і функціонування кирилиці та глаголиці написано
достатньо наукових праць. А от питання походження руської
(праукраїнської) абетки залишається відкритим. Досить складно сказати з
упевненістю, наскільки давньою є писемність на нашій землі, лише
розрізнені факти засвідчують про її глибокі корені.


При копіюванні матеріалу посилання на першоджерело обов'язкове


Джерело: http://svyatoslav.org.ua

Японська абетка або що і як слід було б називати

       Зважаючи на прагнення відпочити (та дещо покращити свій настрій) я вирішив запропонувати Вашій увазі кілька просто цікавих знахідок, на які мені нещодавно довелося натрапити... Весна вже починає брати своє...

       У японській мові існують різні системи писемності. Досі використовуються навіть "кандзі" (ієрогліфи китайського походження). Разом з ними існують й дві складові абетки, створені в самій Японії - "хіраґана" та "катакана". Було розроблено й транслітерацію японської мови латинськими літерами, хоча вона й зустрічається у відповідних текстах доволі рідко. Не зважаючи на різноманітність систем писемності їх усі можна зустріти одночасно просто переглянувши який-небудь японський журнал або газету... Навіть у @-неті. Натрапивши на цікавий матеріал, я вирішив ознайомити Вас з наведеною нижче спробою розробки транслітерації японської мови кириличними літерами... Може наважитеся перекласти свій "нік"?

       Японська транслітерація (дуже і дуже приблизно):

А – ка

Б зу

В ру

Г (Ґ) - жі (джі)

Д – те

Е (Є) – ку

Ж – зу

З – з

І – кі

К – ме

Л – та

М – рін

Н – то

О – мо

П – но

Р – ші

С – арі

Т – чі

У (Ю) – до

Ф – лу

Х - рі

Ц - мі (або чіаріку)

Ч – мірі

Ш (Щ) – аріріку

Я – зука

       Особисто мені пордібна "транслітерація" видалася доволі кумедною... А Вам?

       Дещо нижче вирішив у контексті наведеного вище ознайомити Вас з оповідкою про майстра Ноноко, яка доволі якскраво демонструє, як можна одне й те ж саме називати зовсім по-різному... Цікаво, які міркуваня вона викличе у Вас? Але прошу не надавати їм похмурого відтінку.

       Жив-був старий майстер дзен. Він жив один у хатині біля підніжжя гори. Якось вночі, коли Ноноко медитував, до його хатини увірвався грабіжник і, погрожуючи шаблею, зажадав грошей. Не перериваючи медитації, Ноноко відповів незнайомцеві:

- Усі мої гроші знаходяться в чаші на полиці. Можеш забрати усе, тільки залиш мені п'ять монет. Мені треба заплатити податки наступного тижня.

       Грабіжник згріб усі гроші, а потім кинув у чашу п'ять монет. Він також прихопив з собою красиву вазу що стояла на полиці.

- Будь обережний з вазою, - сказав Ноноко, - вона може легко розбитися.

       Незнайомець обвів поглядом порожню хатину і вже хотів йти, як майстер промовив:

- Ти забув сказати "спасибі".

- Спасибі, - відповів грабіжник і пішов.

       Наступного дня село збуджено гуділо. Деякі селяни заявили, що їх пограбували. Хтось звернув увагу, що в хатині Ноноко на полиці не вистачає вази.

- Тебе теж пограбували? - запитали вони господаря.

- Ні, - відповів Ноноко. - Я дав незнайомцеві вазу і ще трохи грошей. Він подякував мені й пішов. Він був досить милою людиною, тільки доволі необережно розмахував своєю шаблею.

       Ще дещо... У мережі багато де можна побачити наведений нижче анекдот... Але маю сумніви, що багато кому доводилося його читати. Хоча... Саме тому видалося доречним опублікувати його, зважаючи на спогади про зиму (яка вже "передала свої права весні"), а також саму тематику, яку мені запраглося тут висвітлити. Гарного Вам настрою:
       Київ, зима, сутінки. Біля запорошеного снігом даішника зупиняється іномарка, з неї виходить японець і каже:

- Оясумінасай, сумімасен, омавару-сан, доко-де ватасі-ва коно юкітосі-ні Кока-Кора но кан-о коубаймас-ка?

       На що даішник йому відповідає:

- Даруйте, я не зрозумів. Ви запитуєте, де в цьому сумному засніженому місті купити пляшечку чого?

       P.S. Зауваження від "WalesDragon": японці вимовляють "Кока-Кола" як "Кока-Кора"... Специфічна культурна властивість.


P.S. Усе наведене тут я розмістив просто аби відпочити від буденності. Разом з тим в мене немає бажаня припиняти публікації тих серій, які вже викликали інтерес багато в кого. Що ж до цієї замітки, то хотів також  дещо відволікти багатьох читачів від постійних клопотів та допомогти відчути весняний настрій... І просто посміхнутися.

А як це мені вдалося...


Першопочатково на текст щодо японської транслітерації натрапив оглядаючи матеріали пані "Sumna_Olesya".

Розміщений тут малюнок з дівчиною ви маєте можливість також побачити серед шпалер пані "Анастаська".

Першоджерело оповідки про майстра Ноноко: Когда Бог смеется. Сборник рассказов-медитаций. Перев. с англ. О. Вишмидта. - К.: "София", 2004; М.: ИД "София", 2004. - 240 с.


76%, 61 голос

13%, 10 голосів

11%, 9 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.