хочу сюда!
 

Оксана

47 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 42-47 лет

Заметки с меткой «орнаменти»

"Пам'ять на життя"

«Пам’ять на життя»

Прогрес науки є і буде,

Назад не буде вороття

І дуже пильно треба, люди(!)

Цінити Землю і Життя.

(Богдан Скробут  «На Київській землі»)

Чорнобильська трагедія не має відліку в часі, вона безповоротно вічна — пам’ять про неї ніколи не згасне. Україна зазнала найбільшої біди від мирного атома… Зазнали біди і наші українські люди по селах, що віками жили на прадавній поліській землі. «Була на цій землі, освяченій Божою благодаттю, правікова культура, живили, тішили серця поліщуків народне мистецтво, пісня, танці, християнська віра, мораль, правікові звичаї, обряди і ще — правікові дохристиянські вірування в духів, водяників, домовиків, лісовиків, русалок, яких зазвичай немало розплодилося з казками, легендами, оповідками. Що сталося з народною культурою, народним мистецтвом в післячорнобильські дні? Що сталося з селами, хатами, яких недоля позбавила людського тепла, а людей, які жили в цих селах і хатах, змусила покинути насиджені гнізда? Чи житиме народне мистецтво Полісся в постчорнобильську днину? Які скарби вдалося зберегти і які розікрали мародери? Скільки церков з чорнобильської зони пограбовано мародерами і де оті з них ікони, в яких оселях колекціонерів осіли і як донині із стін «фонують»?… Питання, питання…» - пише співробітник НАН України Олександр Федорук.

Від техногенних катастроф гинуть  цивілізаційні цінності — народні мистецькі пам’ятки, а щонайприкріше — зупиняється тяглість місцевих творчих традицій

18 років поспіль сміливці – їх називають «сталкери», а з ними і Ліна Костенко, рятують те, що збереглося в покинутих оселях, де тепер господарює вітер. За матеріалами тих експедицій творчою групою майстринь-вишивки з кількох міст донецької області створена перша в україні (поки що невелика) колекція вишитих зразків орнаментів з вишивок із сіл зони відчуження. Ці вишивки вперше експонувалися в червні ц.р. у Донецькому обласному художньому музеї

Як і мова орнамент має велике значення в культурі народу, іноді навіть важливіше. Справа в тому, що він сприймається нашою свідомістю як інформація, що приходить до нас ззовні. Яким чином відбувається цей процес трансформації – таємниця, над розгадкою якої працюють різні люди. Одні – щоб глибше пізнати природу людини, розгадати послання древніх, залишені нам предками в знаковому та орнаментальному вигляді. Інші – щоб створити новий, один з найстрашніших засобів негативного впливу на людство. Їм зрозуміле одне: орнамент і знак є інформаційнозаряджений образ. Якщо його зарядити «як слід», то він може бути  творящим або руйнівним. (Згадайте як ми сприймаємо  музичні образи. Під одну мелодію - плачемо, під другу - скачемо, під третю - засинаємо, під четверту - співаємо і т. д. Як і орнаменти вони мають свої ритми. Деякі Музиканти відчувають мелодії орнаментів.) 

Поліщуки збарегли ці знання, про свідчать назви орнаментів ("Квітка життя", Роздуми про життя", "Хрести" і т. п.).

 Отже, якщо хочеш щось добре зробити в житті – не дай пропасти вишивці, цьому неоціненному скарбу мистецької культури.

Людмила Огнева - автор проекту виставки «Пам'ять на життя»

Від 22 липня частина композиції «Пам'ять на життя» розміщена у виставковій залі меморіального музею Т.Шевченка («Хата на Пріорці») в Києві

Чоловічі та жіночі орнаменти


Чоловічі та жіночі орнаменти

У Луцьку щойно побачила світ книга Віктора Давидюка "Концепції і рецепції". Можливо, я не стала б привертати до неї вашу увагу, як би останнім часом не доводилось чути від молоді бажання мати вишиту сорочку. Але не куплену, а замовлену, або зроблену власноруч. Ознайомлення зі змістом вище названої книги дає можливість зробити сорочку-вишиванку, дотримуючись національних традицій. 

Автор розповідає про випадок, коли на спині сценічної чоловічої свити було вишите дуже колоритне зображення Великої Матері, більш відоме як Берегиня. Зміст цього зображення відомий. На ньому правдоподібно змальовано процес виходу дитини з материнського лона. Подібні орнаменти доречні на подушках, або жіночій сорочці, бо в них вкладено побажання щасливого завершення пологів. Чи вдягнув би чоловік ту свиту, якби знав, що на ній зображено? Відмовився б він і від сорочки, з орнаментом, що не відповідає його віку, сімейному стану.
.
Щось подібне відбулося з футболістами "Шахтаря". Їм пошили українські сорочки. Та от тільки не врахували зміст орнамента. А він сповіщає, що вільний хлопець шукає цнотливу дівчину для одруження. Коли я розповіла про це на одному з донецьких сайтів, обгрунтувавши значення того орнамента, мій допис вилучили. Так і бігають  заклопотаними донецькі футболісти.

Подібні випадки трапляються, на жаль, і з дівочими сорочками, коли їх орнаментовано за правилами парубоцьких сорочок, або одружених жінок. Частіше таке буває при створенні на промислових підприємствах сценічних чи колективних костюмів у стилі фольк. Тут – одна-єдина порада: не чіпай того, чого не знаєш. Існують готові зразки, музейні і приватні колекції. Бери і використовуй. Але, якщо зразки – повоєнні, то нема гарантії відсутності прикрих помилок. Вони стосуються не лише еклектики (поєднання різних стилів), а й часткової емансипації жіночої та фемінізації чоловічої сорочок.

Знання про те, як оздоблювати чоловічу, а як жіночу сорочку, традиційно передавалося від матері до дочки. Тому до середини ХХ ст. не існувало питання чоловічих і жіночих узорів та правил їх розміщення на сорочці. Кожна жінка була фахівцем у цій галузі.

Жіночі сорочки здавна прикрашалися узорами у вигляді хвильок, зигзагів, зубців, пружків, діагональних разків, квіток та квіткових розеток. Чоловічі – стрічковими орнаментами з ромбів, квадратів, прямих хрестів, стилізованих дубових чи букових листочків.

Якщо в жіночих сорочках орнаментувався переважно комірець, рукав та поділ, то в чоловічих – комірець і груди. В усьому цьому закладався якийсь зміст, який відновити навряд чи вдасться.

Дехто припускає, що орнаментування відіграє оберегову роль, а тому прикрашалися ті частини одягу, які вважалися рубіжними для проникнення злих духів у тіло людини. Але достовірної інформації про це, переданої на рівні легенд, нема.

Упродовж ХХ ст. вишиванки, як правило, були невід'ємною частиною весільного вбрання, а також одягалися на свята. Весільна сорочка зберігалася все життя, її тримали на смерть. Вважалося, що без весільних сорочок на тому світі подружжя не зможе впізнати один одного. Цієї традиції дотримувалися і у нас на Донеччині, про що я дізналась під час етнографічної експедиції до Ново-Азовського району.

Пані Надія Сукова з Волині (а нині – мешканка Донецька) розповідала, що коли у дитинстві вона тяжко захворіла і мати не була певна, що дитина житиме, то почала вишивати для немовляти сорочечку на поховання, щоб впізнати на тому світі своє дитя, коли помре сама.

Отже, вишита сорочка, як ідентифікуючий атрибут святкового і поховального вбрання, – явище доволі відоме. Окрім того, сорочка-вишиванка була своєрідним паспортом, який узором, технікою виконання, кольором оздоблення свідчив про місцевість, сімейний стан і вік її власника.

У ХХ ст. для українців вишита сорочка стала свідоцтвом національної та людської гідності. У мордовських таборах українки відмовлялись носити номери. Голодовкою виборюючи право на вишиті комірці, хусточки, чим і відрізнялись від інших. А в'язні-чоловіки переховували вишиванки, або рушники, які їхні матері, дружини клали у вузол серед обов'язкових речей.

Людмила Огнєва.
Член Національної спілки майстрів народного мистецтва України