Зима, весна, яскраве літо

І осені барвисті шати…

Живемо у прекраснім світі.

Його потрібно пізнавати

Вивчаймо, друзі, з юних літ

Обряди, звичаї і мову.

Це – наш чарівний дивосвіт.

Це – роду нашого основа

                    Ігор Тарасенко

         Розпочинаємо подорож у глибину століть, до пракоренів нашого старовинного українського роду, до родинного багаття, звідки світить  вогник людині все життя.

   Багато чого відкриєш для себе, осмислиш, а особливо те, що досягти такого високого рівня розвитку національної культури міг народ лише духовно цілісний і глибоко обдарований.

   Неквапно, місяць за місяцем, помандруєш дорогами нашої розмаїтої духовної культури – дорогами її пісень, казок, бувальщин, легенд, обрядів, дійств. На тебе чекають розповіді про древню українську астрономію, чому свято Миколая відзначають двічі на рік, а Касяна – лише раз на чотири роки, познайомишся з колядками, щедрівками, віншівками, як відрізнити писанку від крашанки та багато іншого.

       Отож вирушаймо в путь до   невмирущих духовних джерел нашого талановитого народу

Грудень на радість людям сніжком присипле замерзле груддя

Святолік

Введення, Видення, третя Пречиста (4). Вважають, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому і свято називають Виденням.

Прокопа (5). У давнину в цей день ставили на шляхи віхи, щоб подорожні не збилися з путі.

Канун святої Катерини (6). З цього вечора дівчата починали ворожити.

Катерини (7). Дівчата роблять те ж саме, що і в Канун.

Парамона або Передандрія (12). Молодь увечері збиралася на калиту.

Андрія (13). В цей день не можна було пекти хліб, шити і прясти. Дівчата ворожили.

Наума (14). У давніші часи навчальний рік починався взимку – першого грудня за тодішнім літочисленням. Батьки відводили до школи дітей саме цього дня, бо «пророк Наум наведе на ум».

Варвари (17). Починає збільшуватися день. «Варвара кусок ночі увірвала, а дня доточила».

Сави (18). Сава відпускає морози, крижані перини стелить.

Миколи (19). Він вважається захисником всіх бідних і знедолених.

Ганни (22). Від Ганни набирає розгону зима: «Прийшли Ганки – сідай у санки».

Спиридона Сонцеворота (25).  На Спиридона сонце на літо, а зима на мороз повертає.

Томи (29). Один з найхолодніших днів грудня. «Прийшов Тома – сиди вдома».

Даниїла (30). Якщо з’явитися іній – Різдво буде теплим.

Кожне сільце має своє слівце

Весна була суха – зима буде на сніг глуха.

Зима без трьох підзимків не буває

Сніг у грудні глибокий – урожай високий.

Сумний грудень у свято і в будень.

Не так та зима, як призимки.

Як зазимує, то жаба оніміє.

Зимове сонце, як мачушине серце: світить та не гріє.

Зимовий деньок , як комарів носок.

Грудень землю грудить і хату остудить.

Грудень не брат, а морознеча не сестра.

Хоч мороз припікає, зате комарів немає.

Зима біла, та снігу не їсть, а тільки сіно.

Якби не зима, то б літо було довше.

То сніг, то завірюха, бо вже зима коло вуха.

Мороз невелик, та стоять не велить.

Той в зимі голодує, хто влітку гайнує.

Січень рік починає, а грудень кінчає.

Груднева днина куца: сюди тень, туди тень – та й минув день.

Грудень – кінець року, а початок зими.

Хвали зиму після Миколи

   Три зимові свята – Варвари, Сави і Миколая, що йшли одне за одним, звалися в народі «миколаївськими святками». Цей факт говорить про те, що у народі до Святого Миколая ставилися з особливою повагою, оскільки «він другий після Бога заступник на землі»

    Зимовий Миколай вважавсяпокровителем усіх бідних і знедолених, землеробства й тваринництва, а також  земних вод, на яких рятував людей. У цю пору зима остаточно «лягає на землю». Вже зібрано збіжжя, зроблено припаси, а тому можна не тільки посвяткувати, а й з боргами розрахуватися. Про тих, хто не встиг чи не зміг віддати до цього дня позичку, казали: «Коли ти мені не віддаси до Миколи, то вже не віддаси ніколи».

    Але найбільше чекали 19 грудня діти. В Україні, особливо в західних областях, до цього дня готували обрядодії. Ввечері Миколай заходив до оселі з подарунками. Якщо діти спали, Миколай клав подарунки їм під подушку. Вручаючи кожному окремо гостинець, Святий Миколай згадував все те добре, що зробила дитина протягом року, і соромив за нечемні вчинки. Відтак діти свято вірили в існування цього доброго захисника і намагалися не гнівити Святого, який знає про все. Так виховувалося шанобливе ставлення до батьків, діти привчалися до чемності і праці. Про повагу, з якою ставилися до Миколая в народі, свідчить і те, що практично в кожній оселі були ікони Святого. На його честь складено чимало молитов.    

                                                                                                                                                 ВасильСкуратівський

Дитинство Святого Миколая

     Давно-давно, понад тисячу років туму, жив у місті Мирах, у Малій Азії, хлопець Миколай. Нічого не бракувало малому Миколі – ні гарної одежі, ні смачної їжі. Але не мав він ні тата, ні мама. Хлопчик ріс під опікою чужих людей. Та коли виходив він із свого гарного будинку і грався з дітьми, бачив, у яких темних, глиняних хатках вони живуть.     Чув, що вони спали на глиняних долівках і нерідко лягали спати голодні. Був у Миколи старий учитель, який учив його молитися, читати і писати. Одного разу читав він разом з учителем Святе Письмо, а було там написано: «Коли ти робиш добро, то нехай твоя правиця не знає, що робить  лівиця.

- Учителю, поясни мені, як це розуміти? – запитав у задумі.

 - А так, сину: коли робиш добро іншому, не треба про це нікому розповідати. Краще не хвались своїми добрими вчинками, - відповів учитель.

    Це було пізньої осені. Микола вже знав, що багато діток у його околиці сидять голодні неопалюваних хатках. Он – родина старого Олександра. Мати лежить хвора, у Петруся нема черевиків, а вранці він бачив, як мала Софійка збирала на дорозі галузки, щоб затопити піч. «Не можу я спокійно спати, коли інші діти голодні, коли їм холодно в хаті», - подумав.

Устав і пішов до комори тихенько, щоб ніхто не чув і не бачив. Набрав у торбинку харчів – муки, олії, повні кишені сухих яблук і слив, а у своїй скрині відшукав пару теплих панчіх та новенькі черевики. Ще й кілька товстих полін захопив, все поскладавши у велику торбу.Щоб ніхто не здогадався і не побачив, що він надумав зробити, Миколай удав, що йде вже спати, сказавши своїй няні:

- Я вже помолився, добраніч, няню! Іду спати.

І коли всі поснули, він вийшов з торбою і пішов до хатини старого Олександра. Поклав торбину на порозі та й побіг швиденько назад.

  Усі спали. А вранці старий Олександр знайшов торбинку й не міг натішитися дарунками, не знаючи, що робити,і не міг здогадатися, кому дякувати.

Отак розпочалося таємне обдаровування Миколаєм бідних. Люди молили Бога за невідомого, що допомагає їм,та ніхто не здогадувався, що то був Миколай. Але слуги його помітили, як зникають харчі та одежа, ще й дрова. І стали пильнувати Миколиного добра.  Одного разу, коли хлопчик тільки-но спакував торбу й вийшов зі свого подвір’я, слуга побачив це і наздогнав Миколу:

-Куди ж ти несеш цю торбину? Вона ж важка, не під силу тобі! – жалів слуга хлопчину.

-Там діти голодні! Я не можу заснути, як згадаю їх голодних у неопалюваній хаті! – тяжко зітхнувши, сказав Микола. – От зроблю цей добрий вчинок, і мені стане легше, і я спокійно засинатиму тоді.

Минули роки. Виріс Микола, здобув освіту і не схотів зберігати свого майна для себе. Віддав усе біднимлюдям. Сам же став священиком і скрізь чинив тільки добро, вчив людей те самечинити для власного доброго самопочуття. За це Бог дав йому силу творити щораз більше добра. Микола  лікував хворих, допомагав невинним, що перебувають у в’язницях, кожному в його потребі йшов назустріч. Усі знали й любили Миколу. А коли він помер, то церква зарахувала його до святих.

  А тепер діти моляться до святого Миколая, щоб він допоміг їм бути добрим і щоб нагороджувати їх за добрівчинки. Вони чекають ночі з 18 на 19 грудня, щоб почути срібні дзвіночки насанчатах, якими їде до дітей святий Миколай. Кажуть, що тоді радіє місяць на небі, посміхається, бо він знає, що в цю ніч усі радітимуть. І ті, хто робить подарунки, і ті, для кого вони призначені. Бо найбільше щастя у житті – це творити добро.

                                                                                                                                                              Ніна Наркевич

Повір, але перевір

Який перший день грудня, така й уся зима буде.

Іній на деревах – на мороз, туман – буде відлига.

Багато снігу намело – багато хліба прибуде.

Як на Миколая випаде великий іній – на гарний врожай хліба.

Як на Миколая піде дощ, то врожай на озимину.

Грудень багатий на опади – червень буде дощовий.

У грудні багато інею на деревах – буде багато меду.

Снігурі прилетіли в грудні – зима буде сувора.

Хмари йдуть проти вітру – на сніг.

Вітер взимку повіяв з півночі – на великий холод.

Горіхів та жолудів багато, а грибів мало – зима буде сувора.

Грудневі імена

1 – Платон, Роман;

2 – Іларіон, Варлам, Йосип, Адріан, Філарет, Овдій;

3 – Анатолій, Іван, Іпатій, Григорій, Савелій;

4 – Марія, Олександр;

5 – Валер’ян, Максим, Архип, Михайло, Петро, Ярополк;

6 – Григорій, Олександр, Митрофан, Макар;

7 – Катерина, Августа, Симон, Меркурій;

8 – Клим, Климентій, Клавдія, Петро;

9 – Інокентій, Юрій, Яків, Олімпій, Назар;

10 – Всеволод, Гаврило, Роман, Яків;

11 – Василь, Григорій, Федір, Степан, Серафим;

12 – Ольга, Неоніла, Іван, Анакій;

13 – Андрій;

14 – Наум, Ананій, Філарет;

15 – Іван, Опанас, Андрій, Матвій, Стефан;

16 – Сава, Серафим, Федір, Іван;

17 – Варвара, Іван, Уляна, Юліана, Геннадій;

18 – Анастасій, Захар, Сава, Гурій;

19 – Микола;

20 – Іван, Антон, Павло, Нил, Амвросій;

21 – Анфіса, Кирило, Потап;

22 – Ганна, Степан, Софрон;

23 – Хома, Ангеліна, Йосип, Степан;

24 – Данило, Никон, Лука;

25 – Олександр, Спиридон;

26 – Арсен, Лука, Євген, Орест, Аркадій, Євстрат;

27 – Лев, Филимон, Фірс;

29 – Феофанія, Софія, Огій;

30 – Ананій, Данило, Стефан, Михаїл;

31 – Зоя, Клавдій, Максим, Модест, Семен.  

Всі фото використані з інету

всі українські переклади взято в блозі у tin_tina : ТУТ

Які яскраві й неповторні зорі.

Вони у вічності бездоннім морі

Купаються щоночі до світання,

Хоч кожна ніч для когось з них остання.

Вони світлі гімни Творцеві складають

І неустанно його прославляють.

Одні більш яскраво, а інші тихіше,

Та кожна  із них в небі слід свій залишить.

У нашому світі усе проминає,

Та тільки безслідно ніщо не щезає.

На Землю усі ми приходим, як зорі, -

Яскраві і чисті, як небо прозоре.

Невинна душа у світ цей приходить,

А в піднебессі зоря нова сходить.

Й щораз яскравІшою буде ставати,

І дУші споріднені в небі шукати.

Є зорі, що світять прекрасно і ясно,

Та в декого ще за життя вони гаснуть.

Так часто людина зорю свою тушить,

Бо голос небесний в душі своїй глушить.

Як час вже приходить з землею прощатись,

І в лоні Творця із зорею з’єднатись,

Два Ангели душу прийдУть зустрічати

Й на шальки терЕзів життя все складати.

Чи світла чи темна сильніш буде гирька?

Погасне у небі іще одна зірка…

Як чорною була душа на Землі,

Навіки пропАде в холодній імлі.

Якщо ж душа світло в душі не втрачала,

Й дорогою правди завждИ прямувала,

Погасне вона. Та залишить від себе

Зірок яскравІших ще сотні у небі.

Навіщо ж зіркИ передчасно гасити?

Якщо можна світ яскравІшим зробити.

Лампадкою бути в житті золотою,

І люди засвітяться поруч з тобою.

В світлий день Святої Трійці

Світлом сповняться вуста.

В своє серце ви приймЕте

Благодатного Христа.

Ви неначе янголятка –

Такі чисті і прості.

Зі своЇм  небесним Батьком

Поєднаєтесь в Христі.

Ваші душі мов перлинки,

Ясні й світлі, як кришталь.

Наче золоті краплинки

Прийме вас живий ручай.

І радіють мама з татком,

А у небі – всі святі.

Бо цей день для янголятка

НайважлИвіший в житті.

Ви сьогодні розпочнете

Новий шлях свого життя.

Бо навіки душі стануть

Нареченими Христа.

Чому у серці знов невидима тривога?

І куди далі поведе нас ця дорога?

Де правда і чия у тім провина?

Є наслідки,отже була й причина.

І замість того,щоб невпинно нарікати,

Потрібно час від часу логіку включати.

Десятиліттями нам очі закривали,

Святині нищили і віру руйнували.

Хіба за рік чи два можливо відновити

Те,що роками намагалися убити?

Самі ж своє майбутнє обираєм.

Хто ж винен,що ми маєм те,що маєм?

Назад шляху нема,вперед важка дорога.

То ж,може,час вже навернутися до Бога?

До світла із пітьми уже зробили кроки,

До перемоги залишИлось мало...20років.

В священній книзі все давно розкрито,

Хто хоче бачити,для того це відкрито.

З пустелі вийдемо,здолавши перешкоди.

Бо гідні зватися Його святим народом.

Ми до мети дійдем під гаслом світлим

Іще у єдності й соборності розквітне

У сонця променях під небом синім

Золотокупольна свята наша Вкраїна.

1. Духовный фаст-фуд. Когда духовность смешивается скультурой, которая ценит скорость, многозадачность и получение немедленного удовлетворения, мы получаем духовный фаст-фуд. Он является результатом широко распространенной и вполне понятной фантазии о том, что освободиться от страданий можно легко и быстро. Однако нам должно быть совершенно ясно:духовной трансформации нельзя добиться наскоком.

2. Искусственная духовность. Искусственная духовность проявляется в том, что человек разговаривает, одевается и поступает так, как он себе представляет, как это делал бы духовный человек. Это такой вариант имитации, примерно как ткань с рисунком под леопарда имитирует подлинный рисунок меха леопарда.

3. Запутанная мотивация. Хотя наше стремление к росту всегда подлинное и чистое, оно часто смешивается с более низкими мотивами,включая желание быть любимым, желание принадлежности, желание заполнить внутреннюю пустоту, убеждение, что духовный путь устранит наши страдания, и духовные амбиции – желание быть особенным, лучшим, «единственным в своем роде».

4. Отождествление с духовным опытом. В этом случае эго отождествляется с духовным опытом и присваивает его себе. Мы начинаем верить,что мы воплощаем тот инсайт, который нас когда-то посетил. В большинстве случаев, эта болезнь не затягивается. Но в людях, которые считают себя просветленными и/или становятся духовными учителями, она задерживается надолго.

5. Одухотворение эго. Эта болезнь случается, когда сама структура эгоической личности глубоко отождествляется с духовными идеями и концепциями. В результате появляется «пуленепробиваемая» эгоическая структура.Когда эго одухотворяется, мы становимся неуязвимы для помощи, новой информации или конструктивной обратной связи. Мы становимся непроницаемыми, наш духовный рост останавливается – и все это во имя духовности.

6. Массовое производство духовных учителей. Существует несколько широко разрекламированных духовных традиций, которые постоянно производят людей, которые считают себя просветленными или мастерами, что на самом деле совсем не так. Это некий духовный конвейер: здесь немного сияния,здесь добавим инсайт, и – о-па! – ты просветлен и готов просветлять окружающих в таком же стиле. Проблема не в том, как учат этих учителей, проблема в том,что они представляются духовными мастерами.

7. Духовная гордыня. Духовная гордыня возникает, когда практик после многолетних напряженных усилий действительно достигает определенного уровня мудрости, и использует это достижение, чтобы оправдать отсутствие дальнейшей практики. Ощущение «духовного превосходства» - еще один симптом этой болезни, передающейся духовным путем. Он проявляется как тонкое ощущение, что «я лучше и мудрее остальных, я выше их, потому что я иду по духовному пути».

8. Коллективное сознание. Его еще также называют групповым мышлением, психологией культа, или болезнью ашрамов. Это коварный вирус, очень похожий многими своими элементами на традиционную созависимость. Участники духовной группы заключают между собой тонкое и не осознанное соглашение, относительно того, как правильно думать, говорить, одеваться и действовать. Личности и группы, инфицированные «коллективным сознанием» отвергают других личностей, ценности и обстоятельства, которые не соответствуют их неписанным правилам.

9. Комплекс избранного. К сожалению, комплекс избранного относится не только к евреям. Это убеждение, что «наша группа более духовно развита, сильна и просветлена, или, проще говоря, лучше всех остальных групп». Существует очень важное различие между пониманием, что человек нашел правильный для себя путь, учителя или сообщество и ощущением, что он нашел Того Единственного.

10. Смертельный вирус «Я добрался». Эта болезнь чрезвычайно опасна, поскольку может быть смертельна для нашей духовной эволюции. Это убеждение, что «я достиг» цели духовного пути. Как только оно застывает в нашей психике, наш духовный прогресс заканчивается. Как только мыначинаем верить, что достигли конца пути, дальнейший рост прекращается.