Заметілі-завірюхи
І морози люті-люті…
За вікном  я вітер слухав.

А немов ридали люди.

Потім стихло – ані віхол,
Ані вітру, ні ридання.
І надія на утіху –
Та, що кажуть, мре остання.

Та екрану мерехтіння
Каже щораз – надія марна:
Бомж замерз... Боєць загинув:
Снайпер наших б’є безкарно...

А хотілось крихти свята,
Тільки ж де воно – он бачиш:
Над синочком плаче мати.
Лід довкіль – а "Плине кача…"

Сива мати – біла-біла:
Ой, синочки-відчайдухи!
Завірюхи-заметілі,
Заметілі-завірюхи.

Вітер стих і тихо-тихо.
Лиш морози люті-люті.
Та в душі – тих віхол-віхол:
У матусі, в мене, в люду…

А здавалось: ну, нарешті
Глузд здоровий візьме гору.
Святять воду – Водохрестя.