Ліна Костенко!!!!!!
Прокинулась - довкіль пустеля дика, і небеса в палаючім вогні,
А наді мною із закритим ликом сяйлива постать в білому вбранні.
- Чого мовчиш ?- запитує у мене, У серці давній запаливши біль,
- Я – Доля, Невідома, Незбагненна.Але сьогодні я служу тобі:
Чого бажаєш ? Забуття чи дива ? Для тебе все, не гаючись, зроблю.
І я відповіла: “ Нехай щасливим буде той кого я так люблю ! “
- Цей той, хто серцем грав твоїм лукаво й, награвшись, навіть спогади жене ?
- О ні, неправда! Він в усьому правий, і навіть в тому, що забув мене.
- Навіщо це ? І ти забудь про нього, новим коханням розжени пітьму.
- Я знаю, що важка його дорога,як можеш дати щастя - дай йому !
- Ах, ти вважаєш, ніби він і досі ще не зазнав життя ясних принад !
- Як щастя у житті його збулося, нехай воно помножиться стократ !
- А ревність ! Може, у чуттях шалених він припадає до чужих колін !
- Яке це має значення для мене ! Вже тим щаслива, що щасливий він...
Все не згасала в небесах пожежа, крізь покривало лик судьби сіяв.
- Проси для себе ! Я тобі належу. Збагни, у нього Доля є своя !
Я задихалась полум’ям хапливим і вже сама ледь чула, як молю:
- Я щастя хочу ! І тому щасливим хай буде той, кого я так люблю !..
P.S.Дуже подобається творчість Ліни Костенко.... а цей вірш.. 3 однієї сторони, те що дівчина так вперто нехоче слухати, що коханому абсолютно всерівно на неї, викликає певний негатив, тому що так не робить сильна особистість... але одночасно хіба не захоплює ця самопожертва.. ця дійсно справжня любов, яка хоче, щоб кохана людина просто була щаслива, хай і не з нею... немає егоїзму.. мабуть це дійсно справжнє кохання!!!!
