Напередодні Дня закоханих раптом згадав,що в юності писав вірші. Ви скажете: хто ж їх не писав? І будете праві. Але, справа в тому, що якимсь дивом вони в мене збереглись... От, і вирішив скинути – раптом комусь сподобається...

                           Твої очі

           Пам’ятаєш, насміхавсь над очима твоїми

          І казав, що не бачив очей таких зроду?

         Я  назвав їх тоді жартома, несерйозно

          Очі кольору неба над морем в туманнц погоду.

 Я сміявсь, насміхавсь і, раптом, відчув-

            Голова закрутилась... серце збилось з ритмічного ходу

           Зрозумів я тоді, що звели мене з розуму ви,

          Очі  кольору неба над морем в туманну погоду.

Поміж нас тепер розлуки ріка 

            І не скоро ми знайдемо броду

           Як багато віддав аби знову потонути в вас

           Очі кольору неба над морем в туманнц погоду!

 

                        Панна Інна

                    (за Тичиною)

О, панна Інна... Ім’я наче промінь сонця,

Що в росах квітів заблукав,

Заплутався у павутинні

Й перлиною там засіяв.

О, панна Інна, наче казка сонна,

Прекрасна й дивна водночас.

"О, панна Інна" -, з легким губ тремтінням

Повторюю я в котрий раз.

О, панна Інна... Голос таємничий,

Що лине тихо здалека

Змальовує світи чарівні

І, потім, спогадом солодким вирина.

 О, панна Інна... Зоря в нічному небі

На мить заслухалась...

І, враз, покинувши простори сині,

На землю кинулась у ноги панні Інні...

          ******

У нашім світі скрізь гармонія панує –

Гармонія кругом – на небі й на землі.

І стан такий неначе й імпонує,

Та все ж протест росте десь в глибині душі.

 І грають дурні в дурня, і мудреці у шахи,

І геніїв на світі відповідно до нездар,

І риби плавають, і десь літають птахи,

Їдять шакали падаль, а бджоли п’ють нектар.

 

І  електронів стільки ж як протонів,

І на вовків повинно вистачати кіз,

І з мовчунами відповідна кількість ціцеронів,

І стільки сміху в світі- стільки ж сліз.

 

Та знаю я невідповідність,

Принаймні у одній системі – у мені,

Бо сміху й сліз нерівна кількість,

Та й сміх назовні, сльози ж  у собі.

 І сміх ділю на всіх,а сльози лиш для себе

Із креготом зубів в подушку, в самоті.

Та так, що потемніло небо,

Що про діла свої забулися святі.

Чари ночі (три голоси)(Сміються, плачуть солов'ї)Романс

Слова: Олександр Олесь Музика: В. Безкоровайний Обробка слів, переклад: Обробка мелодії: Василь Триліс Виконують: Рідна пісня Дмитро Гнатюк Андрій Селезньов  (альбом "Повертайся до коріння") Ніна Матвієнко  (альбом "Найкраще") Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її - Знов молодість не буде! Ти не дивись, що буде там — Чи забуття, чи зрада: Весна іде назустріч вам, Весна в сей час вам рада. На мент єдиний залиши Свій сум, думки і горе — І струмінь власної душі Улий в шумляче море. Лови летючу мить життя! Чаруйсь, хмелій, впивайся, І серед мрій і забуття В розкошах закохайся. Поглянь, уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок воркоче. Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани... Тут ллються пахощі густі, Там гнуться верби п'яні. Як іскра ще в тобі горить І згаснути не вспіла, — Гори! - життя єдина мить, Для смерті ж - вічність ціла. Чого ж стоїш без руху ти, Коли весь світ співає? Налагодь струни золоті: Бенкет весна справляє. І сміло йди під дзвін чарок З вогнем, з піснями в гості, На свято радісне квіток, Кохання, снів і млості. Загине все без вороття: Що візьме час, що люди, Погасне в серці багаття, І захолонуть груди. І схочеш ти вернуть собі, Як Фауст, дні минулі... Та знай: над нас — боги скупі, Над нас — глухі й нечулі..." ........................... Сміються, плачуть солов'ї І б'ють піснями в груди: "Цілуй, цілуй, цілуй її - Знов молодість не буде."

Тебе люблю...
До стогону,
До схлипу,
До спалаху надії
У очах.
Аж до судоми
З ароматом липи,
Аж до безмежжя
У прогірклих снах.
І до крайнеба,
І до третіх півнів,
До цокотіння
Золотих підків...
До стужі півночі,
До спеки півдня,
Аби лиш... ти
Любові захотів.

Промчав по обрію очей
Промінчик босий...
Із серця спрагло потече -
мов спів срібноголосий -
Тоненька нитка болю.
Сумую за тобою...
За порухом твоїм...
Щодень я плачу.
Вустам шепчу чужим -
"Карай, палаче..."
Просипався зерном у сміх
Сліпий окраєць...
Й, впустивши шанс на гріх,
Постукаю до раю.

Сонце світить - та не гріє...
Я сказати не посмію,
Як мені потрібен ти.
Як лякаюсь самоти...
Як я плачу уночі!
Як сьогодні - три мечі,
Три золочених мечі
Болем в серце увійшли -
Слова три в мені зійшли,
Без останку, без жалю
Схлипом: "я тебе люблю..."

Довкола гамір, шум... і натовп у екстазі,
Немов молитву, ловить тихі фрази...
Скипає, шаленіє у жалю
Від слів простих "тебе люблю..."
...А я - усе продовжую любити!
У світлі, в темряві, у пустоті, у квітах,
Продовжую картатись і кричати -
Нечутно, німо! Для усіх - мовчати.
Й хапати твої очі у мигтінні
Вогнів, шумів, і мови жеботінні,
І животіти настроєм, і пити
Палке очікування сплющеної миті.
Й судома сполохом майне у скронях,
І задрижить бажання у долонях,
В словах - молитвах, у словах - прокльонах!
Й чекаю - незворотньо й неминуче -
На доторки, на погляди пекучі,
На схвалення моїх найперших звуків -
Й на теплі, спраглі, рідні твої руки,
І на невміле ще твоє вітання.
На сон - у сні... на втрачене кохання.

Коли до губ твоїх лишається півподиху, 
Коли до губ твоїх лишається півкроку – 
Зіниці твої виткані із подиву, 
В очах у тебе синьо і широко. 

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти, 
Той шепіт мою тишу синьо крає. 
І забуваю я, що вмію дихати, 
І що ходити вмію, забуваю. 

А чорний птах повік твоїх здіймається 
І впевненість мою кудись відмає. 
Неступленим півкроку залишається, 
Півподиху у горлі застряває. 

Зіниці твої виткані із подиву, 
В очах у тебе синьо і широко, 
Але до губ твоїх лишається півподиху, 
До губ твоїх лишається півкроку. (ост 2 рядки – 2) 

В очах твоїх виблискують лелітки, Як передзвін кришталю — ніжний сміх, Мов скупана у росах диво-квітка, Чарує своїм поглядом усіх. У платті білім, мов лебідка, Через плече — капітанова коса, Ідеш, ти, ні — пливеш, моя ти, українко, І добротою світишся уся, На вулиці всім хлопцям-відчайдухам Спокою твоя врода не дає.

Бровою поведи — і всі щодуху  Помчать бажання виконать твоє.  Чим вимірять красу душі людської,  Не знаємо ні я, ні він, ні ти,  Та впевнений, що дівчини такої,  Як українка, в світі не знайти.

За лісом дим підвівся по спіралі,
І ти, ображена, застигла у вікні —
На віях сльози... І осінні далі
Сумну мелодію навіяли мені.

Про те, як двоє молодих, гарячих
Палку любов зустріли у маю
І через гордість та уперті вдачі
Загубили щастя й молодість свою.

У мене в серці злиток горя й муки,
Та й ти вже, бачу, каєшся сповна.
І я кладу тобі на плечі руки
І говорю: «Пробач... Моя вина...»

25.08.1955