хочу сюди!
 

Людмила

56 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 44-57 років

Замітки з міткою «бувальщина»

Куди котиться світ?..

Приїхав до мене минулого місяця шеф зі столиці, дивлюся, ґудзик відірваний на пальті. Він помітив мій погляд і каже, що не має часу здати в ательє те пальто, а сам не вміє пришивати. То, кажу, пора вже кралю яку завести (дяді 34 роки!!), хоча би щоб по кулінаріях після роботи не ганяти та ґудзики всі на місці мати. А він відповідає: "Так аби ж то вони готували та пришивали, сучасні дівчата одразу в ліжко лізуть".

37%, 19 голосів

8%, 4 голоси

10%, 5 голосів

6%, 3 голоси

40%, 21 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Не байка - бувальщина

ПРОПОВІДЬ

Недавно проповідь почув чинуші від чернецтва

(назвати пастирем його язик не повернеться).

Приперся він з чужих країв, що ми колись хрестили,

Коли в нас гради вже були – вони в багні сиділи:

Ходили в шкурах, пили кров, у голих спали ямах,

Молились фалосам своїм, палили Божі храми,

Не знали ниви і землі, ні саду, ані грядки,

Не мали права і свобод, закону і порядку.

А потім, влившись у орду, півсвіту захопили

Та під болгарський діалект «язик» свій заточили.

Собі присвоїли наш трон, історію, імення –

Так зародилось у лісах нечисте дике плем’я,

Назвавши всенький білий світ своїми ворогами,

Та помережавши тайгу жахкими таборами.

Отож варився той казан – з мокші, татар, чухонців,

І кров слов’янська там така, як левова в болонці,

Однак «Святою Руссю» їх той в рясі називає,

І про якийсь там «русскій мір» заслинено волає.

Кричить про єресь і розкол, придумані канони,

Кляне людей, що утекли з імперського полону,

І церкву мати древній рід чомусь свою не сміє,

Бо мови нашої Господь, мовляв, не розуміє.

 

І воля наша золота йому кілком у сраці,

Для нього внуки козаків – розбійники і ланці.

Хрипить, що нації нема для Неба і для Бога

Та лиш під зіркою кремля до раю нам дорога,

І сяйво істини одне – в московському бедламі:

«Богоугодний» рабський дух, базари під хрестами.

Закінчив проповідь той піп, мигцем перехрестився,

На «Роллекс» глянув золотий, у чорний «Лексус» всівся

І хутко ринув в заміський «прескромний» ресторанчик,

Де вже пахтіли осетри, куріпки та кабанчик.

Я тут згадав, що наш Господь навчав людей любові,

Ходив Він босий по землі (чи їздив на ослові).

Майна ніякого не мав, одну лише хламиду,

Казав чужинців не ганьбить і ворогів любити,

Учив, що лиш через Христа є до Небес дорога,

І коли ближнього клянеш – тоді не любиш Бога.

Мабуть забув учення це чернець у позолоті,

Бо щось я бачу геть не те в мордовському болоті.

 

Валерій Гнатюк

було))


Провели тата. Стоїмо на зупинці. Доволі людно.
Зайко:
- Ма-ам! Хочу щодня з татом гуляти в парку. Коли вже наші тих моsкалів доб'ють?
- Скоро, Зайку. Ще трішки і доб'ють.
Тьотька, років п'тдесяти зі скаженим фосфоричним блиском в очах, різко повертається до нас і надривно кричить:
- Чєму ви рибльонка учітє? Ета страшна! Только подумайтє, что із нєго вирастєт? 
- Бандерівець, - кажу. 
- Бєдний рибльонок! Мальчік, как тєбя зовут? Я за тєбя молітца в церкві каждий дєнь буду.
Зайко:
- Світозар.
Тьотьку клинить і вона думає вголос.
- Ето ж как по рускі-то будєт?..
Зайко:
- Пані, не мучтесь. Рускім язиком це не вимовляється.
Усьо.

Каська і фашисти

- А скажи-но: Каська!
- Кайка, - охоче декламує мале,то моя сестричка, пломеніючи сяйвом першовідкривача.
- Йой ! Мамо! А йдіть но сюди! Йдіть сюди! Чуєте? Вона сказала: Каська! 
 - Та чо репетуєш, вар'яте старий, - беззлобно гучним голосом відгукується баба, що гріється, як зазвичай, на сонечку під своїми воротами, простягнувши на траві босі ноги. Вона завше ходила боса. 
 - Та нє. Та Ви чуєте ? !
Радості на всю оболоню. 

Ми мали би кликати її цьотка, чи тітонька, але звертались просто по імені. Всі знали її історію. Війна.  Німці. Окупація. . 
Здоровий? Арбайтен! 
Поїхали
Але вже там на місці була ще одна комісія, очевидно через скаргу якогось бауера на недостатню кмітливість працівника і вердикт: нах гауз!
 Оце найцікавіше.
Їй повісили на груди табличку з наказом, по котрому кожен зольдатен енд (унд vkaske) офіцірен мав доправити до наступного населеного пункту, вказавши правильний напрям. Так вона і прийшла додому.Від села до села. від міста до міста.  
 Пішки! З Німеччини.
 Ціла і неушкоджена. 

40%, 4 голоси

0%, 0 голосів

10%, 1 голос

10%, 1 голос

0%, 0 голосів

40%, 4 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Лікарські історії з реалу))

Хирург:
"Вот было позорище, когда я после работы (15 гинекологических УЗИ" зашла в магазин и строго спросила у продавщицы: "Когда последние месячные?" А она сначала быстро и чётко ответила: "29 мая", а потом спросила робко: "А Вам зачем?"

Акушер-гинеколог:
"И у меня был подобный случай после бессонной ночи. Жена мне говорит, после моего прихода домой: мне нужно с тобой серьезно поговорить! Я автоматом выдал: иди раздевайся, ложись, готовься. ))"

Невролог:
"Закончила прием больного, для того,чтобы позвать следующего подошла к своей двери и постучала с внутренней стороны.
А еще как-то, уходя с работы (1-я смена), выключила свет на этаже при полном коридоре больных.Уже сама пугаюсь. Но знаю - отпуск близко!

Стоматолог:
"Муж говорит, что я перед декретом активно болтала во сне. Самый перл был где-то за неделю до ухода: "Не разговаривайте со мной, я вижу ваши зубы. Боже, повсюду зубы! почему они есть у всех?"

Врач скорой медицинской помощи:
"А я однажды простывшая и усталая (все сутки на ногах) на вызове ночью подписала ЭКГ-" главное все живы".

Невролог:
"После дежурства, выйдя из лифта на автомате на этаж выше своего, долго не понимала, почему не открывается дверь. Слава Богу, соседей не было!"

Врач общей практики:
"А я, возвращаясь домой после кучи вызовов, после вызова домофона на вопрос мужа "кто?" ответила: "Врач" smile emoticon"

Анестезиолог:
"Ага, аналогично!))) я отвечаю на звонок частенько: "Реанимация, слушаю".

Инфекционист:
"Или после суток отвечаешь по мобильному: "Дежурный!"

Онколог:
"Как-то вышла из кабинета, и на монитор моего компьютера коллега прикрепила приглашение на конференцию. 15 минут я пыталась закрыть его мышкой, чуть не вызвала службу технической поддержки по поводу коварного вируса. Потом бумажка не выдержала и отвалилась..."

Врач клинической лабораторной диагностики:
"Дневник дочери неоднократно подписывала словами: "врач Иванова".

Психиатр:
"Я, отработав последний день, так долго пробовал открыть чужую машину, что вышел хозяин, радостно предложив поменяться авто, коли уж его старая "десятка" мне глянется..

Ортодонт:
"А после трёх дней подряд 12-часовой работы - звонить по телевизионному пульту не пробовали? Причём с полным набором номера, прикладыванию к уху и нетерпеливым ожиданием звука вызова..."

Психиатр:
"Укладывая спать пятилетнюю дочь после сумасшедшего рабочего дня, будучи уже сама наполовину в царстве Морфея, услышала ее вопрос: "Мама, зачем надо рано вставать?". Ответила: "Потому что тебе завтра в институт ...., то есть в школу .... то есть ... куда ты там у меня ходишь".

Мануальный терапевт:
"И мне пора в отпуск....Сегодня, садясь в такси, вместо названия улицы я сказала таксисту:" На кушетку пожалуйста"....

Детский хирург:
"Какое счастье, что я не одна такая (как я думала). Значит, не склероз, не маразм, не Альцгеймера!!!!"

Край города тополина

                                                    Пам"яті баби Ящихи та діда Якова

   Край города тополина з світом розмовляє -
Хто де їде, хто де лине - стріча й проводжає...
Давно помер старий Яків, та баба Тетяна -
Осталася тополею їхня донька Галя...
Молодесенька Галина убита грозою -
Зросла стрімка тополина їхньою сльозою.
Струнка-ніжна тополина все росте та в"ється,
Мов та донечка єдина з вічності сміється...
...Прийде, було, баба в хату, та й розкаже , мила,
Як їх Галя-Галиночка божий світ любила.
Прийде, було, баба в хату й стане повідати
Як-то гірко, як-то сумно осталося в хаті...
...Ще синочок в них родився - Миколка, назвали,
Всю любов свою, сердешні, йому віддавали...
Та й померли, убогії, Яків і Ящиха -
Залишилась тополина, мов сирітка тиха.
                 .........................
   Коли їду-приїжджаю до рідного краю - 
Сусідоньку - Тополеньку, мов сестру вітаю...
                 .........................
Росте мила Тополина, мов душа над Раєм -
Над лукою - над рікою, та над тихим гаєм.

                   О.Райдуга    2005 р.  Лушники

Полтавщина, Лушники. Тополя діда Якова

Жизнь как она есть....В канун Пасхи

 Не помню год, но примерно примерно после смерти Брежнева...,да и это не столь важно....Просто дело было вечером...в канун Пасхи, в день, называемый Чистый четверг......
 С одним своим другом, пошли неспешно к другому, который жил в трех кварталах от нас....часиков в 8 вечера... немногоbeer2 tost  smoke tost beer2 beer drunk smoke  вспомнилиdrink , так как темнело и перезвонив домой, и сказав, что сейчас придем и переоденемся и пойдем развлекаться, сразу вышли....
 Каково было наше удивлениеomg , когда через час мы определили, что находимся в полтора кварталах от дома....и идем в обратную сторону....Я заявил другуpodzatylnik , что не не настолько пьян, что бы ходить кругами, и мы развернувшись тихо ....МОЛЧА...пошли.....stena stena stena  через пять минут мы уже обходили квартал с другой стороныvkaske . Развернулисьsmoke  и решили идти не спеша, считая каждый шагumnik . Но не тут то было...на пятисотом шагу мы поняли, что опять прошли поворот...chih ....................... Запели, но решили оторваться от этого квартала, шли медленно , вдумчиво.... Не знаю, сколько бы продолжалось это безобразие, но тут запели петухи....и мы немного уставшие, перепевшие по несколько  раз все песни которые знали, не вспомнили ни одной молитвы, хотя тогда уже знали и "Отче наш" и другие.., в начале шестого добрались домой...
Не знаю, обычно эта дорога у нас занимает 12 минут, то, что  тогда произошло на голову не налазит.
Родители не верили, что мы были НЕ на дискотеке, друг обиделся, что мы на дискотеку не пошли,но одно запомнилось точно, что за 9 часов, мы выкурили  две пачки сигарет, прошли в общей сложности не менее 25 км, и не встретили никого из прохожих.....И не заметили ни одного  окна, в котором был бы свет...
Так что советую....этот вечер побыть дома...и в гости smoke и drunk  не ходить... А то всякая хрень бывает.... src="http://button.blogs.yandex.net/87/85/93848785-counter-white-male.gif"
alt="Рейтинг блогов" border="0" height="63" width="95">

14 місяців. Старий анекдот. Бувальщина.

  Хто не згадує свої студентські роки. Незабутня пора юності. Лекції,
сесії, екзамени...
  І як, зазвичай, улюблені і нелюбимі предмети  та викладачі. Одним із таких
ненависних предметів була у нас "Економіка та бухгалтерський облік."
Нам, майбутнім шахтарям, здавалося дивним перемноження людей на зміни і години,
в результаті яких з'являлися чударнацькі "людинозміни" та "людиногодини".

   Та діватися було нікуди, адже основи цих знань повинні мати усі інженери.
Наш викладач, Євген Іванович, чудово розумів усю нудоту і нецікавість свого
предмету, а, оскільки, він був людиною з гумором і, досить, контактним, то
скрашував свої лекції жартами та анекдотами. Наша група була чисто
чоловіча, тому і анекдоти були досить відвертими.

  Якось, наперододні сесії, йшла підсумкова лекція. Як завжди -
питання-відповіді. Загальна розмова перейшла до теми шпаргалок і підказок.
От тут Євген Іванович і видав нам цей, на той час, найсвіжіший анекдот про
Вовочку та Марь Ванну. Викладаю  його так, як почув на цій знаменній лекції.

   Усі нервово чекали приїзду високої комісії до школи. Марь Ванна зібрала
відмінників із свого класу і попередила, що буде викликати їх до дошки,
а, також, про те які питання буде запитувати.

   Вовочка відразу зауважив: -Марь Ванна, я, коли хвилююся, то забуваю назву
останнього місяця - грудня.-
   На що Марь Ванна відповіла:- Не хвилюйся, Вовочко, як тільки, у переліку,
дійдеш до місяця грудня, то поглянь на мене, а я покладу руки на груди. То,
відразу, і згадаєш.-

   Наступного дня. Урок. Сувора комісія у класі. Один за одним відмінники
успішно відповідають на запитання біля дошки. На суворих обличчях комісії
з'являються схвальні вирази.

   До дошки виходить Вовочка і починає перелік місяців. Доходить до
останнього і розгублено поглядає на Марь Ванну. Та кладе руки на груди...
   -Цицень,- радісно вигукує Вовочка.
Від здивування Марь Ванна опускає руки нижче...
   -Пупень,- бадьоро продовжує Вовочка.
У розпачі Марь Ванна Зовсім опустила руки.
   -Пи*день, - закінчив перелік Вовочка.
   
   -То ж, щоб зрозуміти підказку, потрібно ще й свого розуму мати, - підвів
підсумок Євген Іванович.
   
5 грудня 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.