Вперше дізнаюсь,

що молочай зветься молочаєм

і що ця жінка зветься Наталею.

Заварю коханому чай на молоці.

                            Ната Гранич, альманах «Світязь», 2003 р.

ВІК ЖИВИ – ВІК УЧИСЬ

Нарешті дізналась!

Тільки б не забути.

Молочай зветься молочаєм,

Ця жінка Наталею,

А я Натою.

Корова – коровою,

А чай чаєм.

Корова дає молоко, а не чай,

А чай – це не молочай.

Та ну його, той молочай.

Заварю просто чай на молоці:

Коханий зрадіє...

водоріст співмірний з прихованою енергією що відпускається

       землею але одразу ж розмивається і тане жодними

       відчуттями не вловлюючись проте – і лоскоче підошви

       і заплітає тіло так що не вирватися – але захлинутися

водоріст небезпечний – він родич воді настільки ж наскільки й

       рослинам – тому це дуже непевна рослина і настільки ж

      непевна вода: вислизаючи він наступної миті вхоплює

      а будучи певним – наступної ж миті зраджує отже він

      хитріший від більшості людей

водоріст за швидкої течії обривається

водоріст як волосся але і як змії – він родич волоссю настільки

     ж наскільки й зміям

водоріст робить воду зеленою і таємничою що хочеться

     в неї ніби по інший бік дзеркала він створює дзеркалу ріки

     інший бік і він населяє ріку незгірше від риб тритонів

     і річкових щурів тому він дуже живий

водоріст схожий на місто і є місту тілом майже як кораловий риф

     але не питайте чому адже так він втратить ріці таємничість

                     Богдан-Олег Горобчук, «Дві тонни. Антологія поезії

                     двотисячників», 2007 р.

ПРО ПОСТМОДЕРНІСТ

постмодерніст співмірний з прихованою патологією що попускається

      психікою але одразу ж розмивається і тане жодними

      відчуттями не вловлюючись проте – і ґвалтує свідомість

      і заплітає мозок так що не вирватися – але з’їхати з глузду

постмодерніст небезпечний – він родич шизофренії настільки ж наскільки й

      паранойї – тому це дуже непевна особина і настільки ж

      небезпечний літератор: зацікавлюючи він наступної миті розчаровує

      а будучи неврівноваженим – наступної ж миті загиджує отже він

      брутальніший від більшості поетів

постмодерніст за конструктивної критики нівелюється

постмодерніст як пронос але і як блювотиння – він родич проносу настільки

      ж наскільки й блювотинню

постмодерніст робить поезію незрозумілою і безглуздою що не хочеться

      взагалі нічого читати і жодну книжку брати до рук він створює обличчю мистецтва потворний бік і він наповнює мистецтво ерзацем та інфантилізмом

       і профанацією тому він дуже модний (сука)

постмодерніст схожий на лайно і є лайну тілом майже як нічний горщик

      та для кого ти нашкрябав цю маячню про водоріст

      під мухою десь у ставок шубовснув у водоростях заплутався та

      гнилої води нахлебтався і здуру понесло

яка нормальна людина з цього навколоботанічного словесного каловиверження

      щось для себе винесе

кого спонукає усміхнутись порадіти посумувати чи бодай замислитись

      оця вся нісенітниця

замучився себе питати чому адже справжня поезія не повинна втрачати сенсу

Якщо спромоглися дочитати до кінця поезію   Богдана-Олега Горобчука  та пародію  на неї Гната Голки, то ви автоматично набуваєте громадянства Веселої республіки Перець. https://www.facebook.com/PerecRepublic/?ref=bookmarks

Жарт від Валерія Гнатюка.

Щастя – жди нещастя,

Радість – жди біди.

Так, як літню спеку

Змінять холоди.

Не сумуй так сильно,

Не радій без меж.

Все сприймай спокійно – 

Долю, знай, не обійдеш.

                            Людмила Куліковська, «Поезія жіночої душі», 2006 р.

ФІЛОСОФІЯ ЖІНОЧОЇ ДУШІ

Щастя – жди нещастя,

Радість – жди біди,

Славно – жди напасті,

Добре  – лиха жди.

Зрячий – окривієш,

Цілий – упадеш,

Мудрий – подурнієш,

Сильний – пропадеш.

Не святкуй завчасно,

Не радій без меж.

Нині все прекрасно –

Значить, скоро вмреш.

Все сприймай спокійно –

З долі не зійти.

Зараз все надійно – 

Завтра всім кранти.

ПРОПОВІДЬ

Недавно проповідь почув чинуші від чернецтва

(назвати пастирем його язик не повернеться).

Приперся він з чужих країв, що ми колись хрестили,

Коли в нас гради вже були – вони в багні сиділи:

Ходили в шкурах, пили кров, у голих спали ямах,

Молились фалосам своїм, палили Божі храми,

Не знали ниви і землі, ні саду, ані грядки,

Не мали права і свобод, закону і порядку.

А потім, влившись у орду, півсвіту захопили

Та під болгарський діалект «язик» свій заточили.

Собі присвоїли наш трон, історію, імення –

Так зародилось у лісах нечисте дике плем’я,

Назвавши всенький білий світ своїми ворогами,

Та помережавши тайгу жахкими таборами.

Отож варився той казан – з мокші, татар, чухонців,

І кров слов’янська там така, як левова в болонці,

Однак «Святою Руссю» їх той в рясі називає,

І про якийсь там «русскій мір» заслинено волає.

Кричить про єресь і розкол, придумані канони,

Кляне людей, що утекли з імперського полону,

І церкву мати древній рід чомусь свою не сміє,

Бо мови нашої Господь, мовляв, не розуміє.

І воля наша золота йому кілком у сраці,

Для нього внуки козаків – розбійники і ланці.

Хрипить, що нації нема для Неба і для Бога

Та лиш під зіркою кремля до раю нам дорога,

І сяйво істини одне – в московському бедламі:

«Богоугодний» рабський дух, базари під хрестами.

Закінчив проповідь той піп, мигцем перехрестився,

На «Роллекс» глянув золотий, у чорний «Лексус» всівся

І хутко ринув в заміський «прескромний» ресторанчик,

Де вже пахтіли осетри, куріпки та кабанчик.

Я тут згадав, що наш Господь навчав людей любові,

Ходив Він босий по землі (чи їздив на ослові).

Майна ніякого не мав, одну лише хламиду,

Казав чужинців не ганьбить і ворогів любити,

Учив, що лиш через Христа є до Небес дорога,

І коли ближнього клянеш – тоді не любиш Бога.

Мабуть забув учення це чернець у позолоті,

Бо щось я бачу геть не те в мордовському болоті.

«Щоб перемогти темряву, потрібно запалити світло. Темряву запалити неможливо» - саме під таким гаслом проходили презентації проекту «Нові лідери України» на Хмельниччині.

В рамках презентацій 21 травня 2010 року в Хмельницьку Володимир Чеповий, голова МГО «Українська Громада» та член Правління Ольга Ситник провели майстер-клас для молоді та круглий стіл «Моделювання майбутнього регіону через ефективні проекти». Заходи були організовані партнером Української Громади Фондом «Стара Волинь».

Детальніше про подію читайте тут.

Переглянути світлини з події можна у фотогалереї.

Исполнитель: Николай Гнатюк.
Композиция: Птица счастья.

Птица счастья завтpашнего дня
Пpилетела, кpыльями звеня.
Выбеpи меня, выбеpи меня
Птица счастья завтpашнего дня!

Сколько в звездном небе сеpебpа,
Завтpа будет лучше, чем вчеpа.
Лучше, чем вчеpа, лучше чем вчеpа,
Завтpа будет лучше, чем вчеpа.

Где-то гитаpа звенит,
Hадежное сеpдце любовь сохpанит.
Сеpдце любовь сохpанит,
А птица удачи опять улетит.

Будет утpо завтpашнего дня,
Кто-то станет пеpвым, а не я.
Кто-то, а не я, кто-то, а не я,
Сложит песню завтpашнего дня.

Hет на свете танца без огня,
Есть надежда в сеpдце у меня.
Выбеpи меня, выбеpи меня
Птица счастья завтpашнего дня!

Песня моя прозвучит,
Hадежное сеpдце любовь сохpанит.
Сеpдце любовь сохpанит,
А птица удачи опять прилетит.

Сеpдце любовь сохpанит 
И птица удачи опять прилетит!

Хочу такой же!

.