[ Читать дальше ]

До уваги адміністрації i.uа!

Розміщую це вдруге. Вперше ця інформація зникла без пояснення причин.

Застерігаю: Тільки спробуйте зняти - я і співтовариство українських патріотів це просто так не залишимо!

Картинку знайшов на сайті http://zaua.org/

Там оголошено конкурс.

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші - не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю.-
Продавщиця:
- Что? Чево? Я нє панімаю.
Кухлик люба покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка.-
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- В Україні живете й не знаєте мови.-
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мне мова.-
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Павло глазовий

Сьогодні серед наших співвітчизників точиться неформальна дискусія щодо того, як правильно слід казати:  "в Україні" чи "на Україні" Ось як висловлюється щодо даної  синтаксичної побудови відомий український філолог професор Олександр Пономарів:

Ще за радянських часів багато хто цікавився, чому чуємо й читаємо в Росії, у Франції, в Англії, у Вірменії, але на Україні. Після того, як наша Батьківщина відновила свою незалежність, в офіційному вжитку запанувала форма в Україні. Проте окремі громадяни її не сприймають і вишукують різні підстави, аби повернутися до старого — на Україні.

Треба сказати, що в народній творчості і в красному письменстві вживані обидві форми: на Україні і в Україні. Напр., у Т. Шевченка: «Серед степу широкого на Вкраїні милій», і «В Україну ідіть, діти, В нашу Україну». Якому ж варіантові слід віддати перевагу? Свого часу це питання глибоко дослідив великий знавець української мови Іван Огієнко. Ось що писав він у статті з промовистою назвою «В Україні, а не на Україні»:

«Коли говоримо про докладно окреслену територію, як закінчене ціле, або про самостійну державу, тоді завжди вживаємо прийменник в чи у (а не на): в Австрії, в Америці, в Румунії, у Франції, в Польщі, в Росії і т. ін. Що ж до прийменника на з місцевим відмінком, то його вживаємо при географічних назвах на питання «де» тільки тоді, коли територія, що про неї йдеться, не окреслена докладно, не самостійне ціле, тільки складова частина якоїсь держави: на Поділлі, на Полтавщині, на Київщині, на Волині, на Буковині… До непродуманих традиційних форм належить і вислів на Україні, що має в нас прецікаву історію… Цілі віки ми чули то na Ukrainie (від поляків. — О. П.), то «на Украине», а тому й защепили собі це «на Україні» як своє власне, зовсім забувши про його історичне походження й не відчуваючи, що це власне «на» — болюча й зневажлива ознака нашого колишнього поневолення… Стара наша Русь чи Малоросія складалася з кількох частин: Галичина, Волинь, Поділля, Україна (головно Київщина). Хто слова «Русь» чи «Малоросія» вживав на означення цілого народу, для того Україна була тільки частиною; це, скажемо, завжди бачимо в XVII—XVIII віках, наприклад, в універсалах Богдана Великого або в літопису Величка й ін. Україна мислилась тоді частиною цілого народу, Руси, а тому вислів на Україні був нормальний…

Але вже за старих часів дехто розумів Україну значно ширше, а тому й писав в Україні… Шевченко у своїх творах звичайно мислив Україну як назву для всього нашого народу, а тому й уживав на питання де місцевого відмінка з прийменником в: У нас в Україні старий Котляревський отак щебетав. Було колись в Україні лихо танцювало. На весь світ почули, що діялось в Україні. Виріжуть гайдамаки ворогів в Україні. Сю ніч будуть в Україні родитись близнята. Мені однаково, чи буду я жить в Україні чи ні; також на питання куди: В Україну ідіть, діти, в нашу Україну. Сини мої, летіть в Україну. Линуть в свою Україну тощо… Але звичайний традиційний погляд, що Україна — то частина другої держави, несвідомо захоплював і Шевченка, чому й він нерідко писав на Україні, на Україну… Мусимо змінити стару граматичну форму й уживати тільки в Україні, в Україну, викинувши остаточно з нашого вжитку граматичну ознаку нашого колишнього поневолення» (Рідна мова. 1935. Ч. 2. С. 67—72).

Отже, основною (а в офіційному мовленні єдиною) формою є в Україні. Проте не варто виправляти фольклорних та літературних творів, де з історичних причин уживаний вислів на Україні.

На одній кухні не може бути двох хазяйок. В Україні не може бути двох державних мов 

Зазвичай, прихильники тієї чи іншої форми піднесення статусу російської – або до рівня офіційної мови міжнаціонального спілкування (як, наприклад, у Казахстані), або офіційної мови на рівні областей (як у Німеччині або Швейцарії), або навіть другої державної мови (як у Білорусі або Ірландії) – згадують Європейську хартію, яка давно стала притчею во язицех в Україні. Притому, що сам текст Хартії мало хто читав, що є типовим для такої категорії людей. Що ж представляє собою цей документ?

Чи вимагає Європейська хартія мов визнання російської мови другою державною? А також чому приклади Бельгії, Швейцарії, Канади або Ірландії – це просто спекуляція? Більш того, за скількома пунктами російська підходить під  означення "регіональна мова".

Аналіз положень Європейської хартії мов та прикладів про інші двомовні держави:

Текст достатньо великий, тому просто лінк:

http://sd.net.ua/2010/02/17/ukrainska_mova.html

Упорядники: Лариса Масенко, Віктор Кубайчук, Орися Демська-Кульчицька
Мова: українська
Формат: djvu
Кількість сторінок: 399

У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматичних форм і заміна їх кальками з російської мови.

На базі корпусу документів і матеріалів укладено реєстр репресованої лексики.

Працю призначено гуманітаріям – філологам, історикам, політологам, викладачам відповідних дисциплін, студентам, аспірантам і всім тим, кому не байдужа доля рідної мови.

Завантажити:
fileshare.in.ua
rapidshare.com

Маяковский, незбагнена душа поета яка любила Україну!


Мы знаем,курит ли,пьет ли Чаплин;
мы знаем Италии безрукие руины;
мы знаем,как Дугласа галстук краплен...
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ-
тем,кто рядом,почета мало.
Знают - вот украинский борщ.
знают - вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
кроме двух прославленных Тарасов -
Бульбы и известного Шевченка, -
ничего не выжмешь,сколько ни старайся.
А если прижмут - зардеется розой
и выдвинет аргумент новый:
возьмет и расскажет пару курьезов - анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
на Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову на знаменах - лексиконах алых, -
эта мова величава и проста:
''Чуешь, сурми заграли,
час расплаты настав...''
Разве может быть затрепанней да тише
слова поистасканного ''Слышишь'' ?!
Я немало слов придумал вам,
взвешивая их,одно хочу лишь, -
чтобы стали всех моих стихов слова полновесными, как слово ''чуешь''.

.....
Трудно людей в одно истолочь,
собой кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,мы не знаем украинской ночи.

Ага, ось ці хлопці… Я роблю особливе, вуличне чаклунство… Хочете побачити трішечки чаклунства?
— Ненене, Дэвид Блейн, отвали от нас… Мы вообще по-украински не понимаем!!
— А, то ви москалі? А що робите в Тернополі?
— Отвали, демон! Что хотим, то и делаем! И не москали, а русские.
— А ви впевнені, що ви русскіє? Ось ти… Ти впевнений в цьому?
— Ну блин… Уверен конечно.
— А що це ти тоді вирядився так? Вишиванка… ше й оселедець козацький на голові.
— Что??? Какая еще вышиванка? В рот мне ноги, демон, что ты наделал? Верни нам наши шмоты… фак мой мозг!
— Доречі, хлопці… я щось забув вдома свій годинник… Не підкажете котра година?
— Ееее… За вісім хвилин шоста… Фак мій моск, демон… що ти наробив… я говорю українською!!! Очманіти можна… Ноги мені до рота! Зупинись… відчепись від нас, добре? Ну що ще? Що ти пиришся, демон?
— Та я оце думаю… Ви плануєте святкувати майбутній день народження Степана Бандери?
— Якого Бандери? Цього злісного націоналіста, який чинив звірства серед мирного населення? Ой… що це я несу всяку московську пропаганду… Це ж справжній незламний патріот нашої України… Слава Україні! Відсвяткуємо як треба, з розмахом!
— Героям слава)) Ну бувайте… Годі з вас… я бачу, що ви хороші хлопці…