І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20

І смеркає, і світає, День божий минає, І знову люд потомлений, І все спочиває. Тілько я, мов окаянний, І день і ніч плачу На розпуттях велелюдних, І ніхто не бачить, І не бачить, і не знає — Оглухли, не чують; Кайданами міняються, Правдою торгують. І Господа зневажають, Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають, А що вродить? побачите, Які будуть жнива! Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся, У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля. /349/ Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра, Добра святого. Волі! волі! Братерства братнього! Найшли, Несли, несли з чужого поля І в Україну принесли Великих слов велику силу, Та й більш нічого. Кричите, Що Бог создав вас не на те, Щоб ви неправді поклонились!.. І хилитесь, як і хилились! І знову шкуру дерете З братів незрящих, гречкосіїв, І сонця-правди дозрівать В німецькі землі, не чужії, Претеся знову!.. Якби взять І всю мізерію з собою, Дідами крадене добро, Тойді оставсь би сиротою З святими горами Дніпро! Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались, Щоб там і здихали, де ви поросли! Не плакали б діти, мати б не ридала, Не чули б у Бога вашої хули. І сонце не гріло б смердячого гною На чистій, широкій, на вольній землі. І люди б не знали, що ви за орли, І не покивали б на вас головою. Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде. Розкуються незабаром Заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших... і не буде Кому помагати. Одцурається брат брата І дитини мати. І дим хмарою заступить /350/ Сонце перед вами, І навіки прокленетесь Своїми синами! Умийтеся! образ Божий Багном не скверніте. Не дуріте дітей ваших, Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... Бо невчене око Загляне їм в саму душу Глибоко! глибоко! Дознаються небожата, Чия на вас шкура, Та й засядуть, і премудрих Немудрі одурять! Якби ви вчились так, як треба, То й мудрость би була своя. А то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я, І все те бачив, і все знаю, Нема ні пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я! Та куций німець узловатий, А більш нікого!..» — «Добре, брате, Що ж ти такеє?» «Нехай скаже Німець. Ми не знаєм». Отак-то ви навчаєтесь У чужому краю! Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані! І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слав’янофіли Так і претесь... І всі мови Слав’янського люду — /351/ Всі знаєте. А своєї Дас[т]ьбі... Колись будем І по-своєму глаголать, Як німець покаже Та до того й історію Нашу нам розкаже, — Отойді ми заходимось!.. Добре заходились По німецькому показу І заговорили Так, що й німець не второпа, Учитель великий, А не те, щоб прості люде. А ґвалту! а крику! «І гармонія, і сила, Музика та й годі. А історія!.. поема Вольного народа! Що ті римляне убогі! Чортзна-що — не Брути! У нас Брути! і Коклеси! Славні, незабуті! У нас воля виростала, Дніпром умивалась, У голови гори слала, Степом укривалась!» Кров’ю вона умивалась, А спала на купах, На козацьких вольних трупах, Окрадених трупах! Подивіться лишень добре, Прочитайте знову Тую славу. Та читайте Од слова до слова, Не минайте ані титли, Ніже тії коми, Все розберіть... та й спитайте Тойді себе: що ми?.. Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?.. То й побачите, що ось що Ваші славні Брути: Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші пани /352/ Ясновельможнії гетьмани. Чого ж ви чванитеся, ви! Сини сердешної Украйни! Що добре ходите в ярмі, Ще лучше, як батьки ходили. Не чваньтесь, з вас деруть ремінь, А з їх, бувало, й лій топили. Може, чванитесь, що братство Віру заступило. Що Синопом, Трапезондом Галушки варило. Правда!.. правда, наїдались. А вам тепер вадить. І на Січі мудрий німець Картопельку садить, А ви її купуєте, Їсте на здоров’я Та славите Запорожжя. А чиєю кров’ю Ота земля напоєна, Що картопля родить, — Вам байдуже. Аби добра Була для городу! А чванитесь, що ми Польщу Колись завалили!.. Правда ваша: Польща впала, Та й вас роздавила! Так от як кров свою лили Батьки за Москву і Варшаву, І вам, синам, передали Свої кайдани, свою славу! Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають. Заміс[т]ь пива праведную Кров із ребер точать. Просвітити, кажуть, хочуть Материні очі Современними огнями. Повести за віком, За німцями, недоріку, /353/ Сліпую каліку. Добре, ведіть, показуйте, Нехай стара мати Навчається, як дітей тих Нових доглядати. Показуйте!.. за науку, Не турбуйтесь, буде Материна добра плата. Розпадеться луда На очах ваших неситих, Побачите славу, Живу славу дідів своїх І батьків лукавих. Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того Бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Чужі люди проганяють, І немає злому На всій землі безконечній Веселого дому. Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Отак і ви прочитай[те], Щоб не сонним снились Всі неправди, щоб розкрились Високі могили Перед вашими очима, Щоб ви розпитали Мучеників, кого, коли, За що розпинали! Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата — Нехай мати усміхнеться, /354/ Заплакана мати. Благословить дітей своїх Твердими руками І діточок поцілує Вольними устами. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечерній Тихо засіяє... Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!

І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ

Джерела тексту:

чистовий автограф у рукописній збірці «Три літа»(ІЛ, ф. 1, № 74, арк. 78 — 86 звор.);

список І. М. Лазаревського кінця 50-х років XIX ст. з виправленнями

Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28).

Подається за збіркою «Три літа».

Автограф датований: «14 декабря 1845, Вьюнища».

Датується за автографом: 14 грудня 1845 р., В’юнище.

Первісний автограф не відомий. Вперше поет прочитав послання своїм

знайомим і друзям на літературному вечорі у В. В. Тарновського-старшого. М. М. Білозерський згадував: «Василий Васильевич Тарновский-отец (ум. 1865) рассказывал мне, что у него в сорокових годах в Киеве бывали литературные вечера, которые посещали Н. И. Костомаров, Василий Михайлович Белозерский и другие друзья и знакомые Тарновского, и в числе их и Шевченко. Однажды пришел он и прочитал только что написанное им известное „Посланіє до земляків“. Общее содержание этого произведения, и в особенности те места, где говоритея о казацких гетманах, которых Шевченко первый понял и выставил в их истинном виде, произвело на всех присутствующих потрясающее впечатление: с этого момента преклонение ясновельможным и представление их героями-рыцарями рушилось... Слово Шевченка низвело их с пьедесталов и поставило на надлежащие места»(Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 69).

У квітні — червні 1846 р., перебуваючи у Києві, Шевченко переписав

твір з невідомого автографа до рукописної збірки «Три літа» з виправленнями в 9, 102, 114, 168, 176, 212, 251 — 252-му рядках. Твір набув остаточного вигляду.

У середині 1840-х років, до арешту Шевченка 5 квітня 1847 р.,

послання нелегально поширюється в рукописних списках, автор знайомить з ним учасників Кирило-Мефодіївського братства, у справі яких під час допиту в III відділі фігурували списки, зроблені В. М. Білозерським (ДАРФ, ф. 109, 1 експ., спр. 81, ч. 4, арк. 41 — 44), М.І. Костомаровим (Там само, ч. 3, арк. 55 — 56), О. В. Маркевичем (уривок — рядки 1 — 116. — Там само, ч. 12, арк. 35, 37, 38). Списки дещо різняться між собою, але всі походять, хоч і не безпосередньо, від автографа збірки «Три літа»з незначними різночитаннями (див.: Бородін В. С. Твори Шевченка в архіві кирило-мефодіївців // Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. — С. 114 — 126).

Від автографа збірки «Три літа» опосередковано походить список П.О.

Куліша та невідомої особи (ІРЛІ, ф. З, оп. 19, № 70). З недогляду, очевидно, в ньому відсутні рядки 99 і 207 — 209, а в рядках 210 — 211 пропущено два слова: «Не турбуйтесь».

В «Історичному оповіданні»П. О. Куліш цитував послання: Умийтеся! Образ Божий Багном не скверніте, Не дуріте дітей своїх, /738/ Що вони на світі На те тілько, щоб панувать... (Куліш П.О. Хуторна поезія. — Львів, 1882. — С. 26). У третьому рядку наведеного уривка є різночитання (замість «Не дуріте дітей ваших» — «Не дуріте дітей своїх»), але важко сказати, чи це недогляд П.О. Куліша, чи, може, так було в якомусь попередньому автографі. Є такого типу різночитання і в іншому уривку, що його наводить П. Куліш: ...Заговорить І Дніпро, і гори, І потече сторіками Кров у Чорне море Синів ваших, і не буде Кому помагати: Одцурається брат брата І дитини мати. (Там само. — С. 39.) Існував також список невідомою рукою 40-х років XIX ст.; його різночитання подано у примітках до «Кобзаря з додатком споминок про Шевченка Костомарова і Микешина» (Прага, 1876. — С. 64 — 71). З невстановленого списку, як видно, дуже неякісного, наприкінці 50-х років XIX ст. послання переписав І. М. Лазаревський (ІЛ, ф. 1, № 88, арк. 24 — 28). Цей список не відбивав тексту, створеного поетом у рукописній збірці «Три літа», містив викривлення. Переглядаючи його після повернення із заслання, Шевченко зробив у ньому чимало виправлень, наблизивши текст до автографа у збірці «Три літа», а часом дав і нові варіанти, але правку не доведено до кінця і облишено. Суттєві відміни проти автографа містив список М. О. Максимовича, різночитання якого подав В. М. Доманицький у своїй праці «Критичний розслід над текстом „Кобзаря“» (К., 1907. — С. 127 — 132). З них лише поодинокі збігаються з різночитаннями інших списків. Не повторюються вони і в іншому списку, що належав М.О. Максимовичу (РДАЛМ, ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38). Навіть назви різні: у першому — «Посланіє до мертвих і живих...», у другому — «І мертвим, і живим...». Останній список взагалі ближчий до автографа у збірці «Три літа». До списку, що належав М.О. Максимовичу і тепер зберігається в РДАЛМ

(ф. 314, оп. 2, № 25, арк. 31 — 38), близький список О. М. Бодянського (ІЛ, ф. 99, № 138, с. 605 — 613).

Значні розбіжності з основним текстом містять списки у примірнику

«Кобзаря» 1860 з рукописними вставками (ІЛ, ф. 1, № 535, с. 22 — 32), у рукописній збірці «Сочинения Т.Г. Шевченка» 1862 р. (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 4, с. 290 — 299), невідомою рукою (ІР НБУВ, І, 561, арк. 3 — 8 звор.; 7450, арк. 19 звор.), у рукописному «Кобзарі» І. І. Сердюкова 1857 р. (ІЛ, ф. 1, № 80, с. 49 — 56).

Список невідомою рукою (можливо, А. Слюсарчука) у ЛНБ (ф. 1, № 432)

має помітку олівцем на титулі: «З тих часів, як ще поезії Шевченка галицька молодіж переписувала і передавала з рук до рук». Він відноситься до першої половини 60-х років XIX ст. і походить, як і список Т. Грушкевича (Там само, ф. 41, № 140, с. 39 — 49), від першодруку. Список К. Климковича (Там само, ф. 11, спр. 4349, с. 95 — 104) є копією з видання «Поезії Тараса Шевченка»(Львів, 1867). /739/

Незначні різночитання є у списках П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 653), у

списку, що належав Л.М. Жемчужникову (різночитання див.: ЗНТШ. — 1901. — Т. 39. — С. 1, і «Кобзар», 1893. — Ч. 1. — С. 287 — 294), у збірці «Стихотворения Шевченка» (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 2, № 7, с. 15 — 25), невідомою рукою (ДАРФ, ф. 112, оп. 2, № 471, арк. 29 звор. — 37), у рукописному «Кобзарі»1866 р. (ІЛ, ф. 1, № 842, арк. 859 — 863), у рукописній збірці 1889 р. (ІЛ, ф. 1, № 84, с. 1 — 14).

Вперше надруковано у збірці «Новые стихотворения Пушкина и

Шевченки» (Лейпциг, 1859. — С. 24 — 34).

Вперше введено до збірки творів у виданні: Поезії Тараса Шевченка. —

Львів, 1867. — Т. 1. — С. 9 — 16. У Росії вперше надруковано без купюр у виданні: Шевченко Т. Кобзарь. — СПб., 1907. — С. 260 — 267.

Аще кто речеш, яко люблю Бога... — епіграф узято з Першого

послання Іоана Богослова: «Коли хтось каже: „Я люблю Бога“, а брата свого ненавидить, — неправду мовить»(Гл. 4. В. 20). Завершується ця глава заповіддю, яку Шевченко зробив провідною у своєму посланні землякам-українцям: «І таку ми заповідь одержали від Нього: „Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого“» (Гл. 4. В. 21).

На розпуттях велелюдних... — перегук з біблійними Книгами Єремії та Єзекіїля. І потече сторіками Кров у синє море... — в основі цієї

шевченківської перестороги сучасникам лежать образи з Одкровення Іоана Богослова: «І другий ангел посурмив, і мов гора велика, огнем розпалена, була кинута в море: і стала третина моря — кров’ю»(Апокаліпсис. Гл. 8. В. 8); «...третій вилив чашу свою на річки і на джерела вод: і стала кров»(Апокаліпсис. Гл. 16. В. 4).

Німець скаже: «Ви моголи». — Натяк на те, що в тодішній історичній науці була поширена думка про монгольське походження слов’ян. Про це Шевченко міг читати у перекладеній О.М. Бодянським книжці П.-Й. Шафарика «Славянские древности». Згадуючи німецьких істориків В. Шюца, І. Паррота та ін., автор зазначав: «Одни только те писатели, для коих в их тесном кругозоре познаний мир славянский еще по сю пору покрыт непроницаемым мраком, не перестают, вопреки просвещению нашего века, причислять народ славянский к племени монгольскому...» (Шафарик П. И. Славянские древности. — М., 1837. — Т. 1. — С. 69). Тамерлан — Тімур (1336 — 1405), середньоазіатський емір і завойовник, правитель військово-феодальної держави в Середній Азії з столицею в Самарканді (1370 — 1405). Здійснював спустошливі напади на Іран, Малу Азію,Закавказзя, Індію. Коллар Ян (1793 — 1852) — чеський і словацький учений і поет, який послідовно обстоював ідею єднання слов’янських народів. Великої популярності набула його поема «Дочка слави», уривок якої О. Бодянський опублікував у своїй книжці «О народной поэзии славянских племен» (1837). У журналі «Отечественные записки» (1840. — Кн. 1 — 2) опубліковано статтю Я.Коллара «О литературной взаимности между племенами славянскими». Очевидно, зсцими творами Шевченко був обізнаний. Танка Вацлав (1791 — 1861) — чеський філолог і поет, діяч чеського національного відродження. Разом з Й. Ліндою створив збірки поезій Краледворський рукопис» (1819) і «Зеленогорський рукопис» (1820), підробивши їх під пам’ятки давньої чеської літератури. Переклав «Слово /740/ о полку Ігоревім» чеською мовою. Як і Я. Коллар, обстоював ідею слов’янського єднання. Слов’янофіли — представники одного з напрямів суспільно-політичної думки Росії 40 — 50-х років XIX ст. Найбільш відомі з них— О. С. Хом’яков, брати І. В. та П. В. Киреєвські, І. С. та К. С. Аксакови, Ю.Ф. Самарін, О. І. Кошелєв, І. Д. Бєляєв. Історичний розвиток Росії і слов’янських народів загалом слов’янофіли протиставляли Заходу, боючись впливу західних ідей. Їхні погляди були складними й суперечливими, з часом зазнавали відчутної еволюції в бік консерватизму. В 40-х роках критика слов’янофілами кріпосницьких порядків, заклики глибше вивчати національну історію мали прогресивне значення, але вже й тоді слов’янофіли, на противагу «західникам»,звеличували офіційне православ’я, обстоювали думку про самобутній шлях розвитку Росії через поземельні общини. З роками ці тенденції посилювалися і в  другійполовині 50-х років, коли царизм, побоюючись народного повстання, вирішив скасувати кріпосне право «зверху», звели нанівець окремі вияви опозиційності слов’янофілів щодо самодержавства. Шевченкові рядки спрямовані проти тих доморослих слов’янофільствуючих «земляків», які дбали про об’єднання слов’ян під скіпетром російського царя-самодержця, нехтуючи інтересами розвитку українського народу, передової суспільно-політичної думки. Брут Люцій Юній — керівник повстання в Римі 509 р. до н.е., внаслідок якого повалено імператорську владу і встановлено республіканський лад. За участь у змові проти республіки засудив до страти двох власних синів. Брут Марк Юній (85 — 42 рр. до н. е.) — римський політичний діяч, один із головних учасників змови проти Юлія Цезаря і вбивства його (44 р. до н. е.). Обстоював республіканський лад правління. Зазнавши поразки в боротьбі проти другого тріумвірату (Октавіан, Антоній, Лепід), 42 р. до н. е.покінчив самогубством. Ім’я Брутів набуло символу громадянських чеснот.

Коклес (Одноокий) Публій Горацій — легендарний герой, який 507 р. до н. е. врятував Рим від етрусків, один захищаючи міст через річку Тибр.

Титло — значок над скорочено написаним словом у

церковнослов’янських книжках.

Раби, подножки, грязь Москви, Варшавське сміття — ваші

пани Ясновельможнії гетьмани.

— Так вперше гнівно й беззастережно Шевченко охарактеризував поведінку тієї верхівки української козацької старшини, яка поперемінно вислужувалась то перед російським царизмом, то перед польською шляхтою, цілковито нехтуючи інтересами власного народу.

Синоп, Трапезунд — турецькі міста на узбережжі Чорного моря, на які, щоб визволити полонених, часто нападали запорозькі козаки,підпалюючи ворожі кораблі.

http://litopys.org.ua/shevchenko/shev140.htm

Ось такі наші справи в Украйні, всяка мерзота хоче і надалі знищити цей волелюбний і благодатний край і його народ. Прийдешні зі сходу зайди продовжують наступ на все українське і замахнулися на святе - на мову! Мова це те, що ідентифікує українця як українця! Мова це код нації, будь-якої нації!

Продовження. Початок тут:  http://blog.i.ua/user/295100/1002368/

А "СВОЛОЧЬ" – ЖИВЕ...

Чужа i своя. Далека i близька. Велика i маленька. Буйна i тиха.

Жирує на щедрiй землi України – і ПОГАНИТЬ ЦЮ ЗЕМЛЮ.

Одна – з трибуни Верховної Ради Держави паплюжить цю Державу.

Iнша – вже сповiдується Мocквi, як "...жил по Москве", свободу спова

брав "по Москве", i незалежну Україну "будує" – "по Москве"!

 

Ще iнша – у виконавчих органах потаємно виконує волю "грозных" –

розвалює Державу.

А ще iнша – наплодила в Українi чужорідних бульварних листків.

I з їхнiх сторiнок обливає брудом усе нацiональне.

Нема, мовляв, української лiтератури, нема культури.

 

Звiсно, БЛОХА, яка сидить пiд крилом орла – ОРЛА НЕ БАЧИТЬ.

Та їй i не потрiбна ОРЛОВА КРАСА чи СИЛА!

Їй потрiбне орлове ТЕПЛО, i насмоктатися його КРОВI.

 

Лише СПРАВЖНЯ ЛЮДИНА здатна бути справжнiм цiнителем

не лише СВОГО, а й ЧУЖОГО.

 

"УКРАЇНЦI та ФРАНЦУЗИ належать до двох давнiх европейських нацiй,

що мають  мiцне корiння на власнiй землi, пишаються своєю iсторiєю

i плекають самобутню культуру".

Це француз сказав – Жак Ширак.

"Пишаються своєю iсторiєю i плекають самобутню культуру".

Це ДОСТОЙНА людина сказала – про ДОСТОЙНИХ людей.

*** Бо лише достойнi люди здатнi i ПИШАТИСЯ, i ПЛЕКАТИ.

 

*** "Сволочь" здатна лише ТОПТАТИ i РУЙНУВАТИ – така її ПРИРОДА!

Таке її ПРИЗНАЧЕННЯ...

 

I коли "сволочь" у парламенті незалежної України пiднiмає червоний прапор

та репетує про відродження "союзу" – не треба дивуватися... – це сучаснi

росiйськi "грозные" дали команду "сволочи" ДУХОВНО "ВЫРЕЗАТЬ"

все нацiональне – і "сволоктись" знову пiд крило Москви...

А НОРМАЛЬНI ЛЮДИ В УКРАЇНI ДУМАЮТЬ:

"Господи! Якби-то дiйсно настала та хвилина, щоб вся ота "сволочь" –

і своя, i чужа – ВИВОЛОКЛАСЯ б із нашої землi!

I "сволоклася" б собi десь ТАМ – далеко-далеко!

ТА БІЛЬШЕ НIКОЛИ ДО НАС НЕ ПОВЕРТАЛАСЯ...". 

 -------------

PS  Прохання розіслати друзям! 

-----------

Ще раз нагадаю "…фобам": КНИЖКА ВИДАНА ЛЕГАЛЬНО!!!

Купити її можна в книжкових магазинах, або заказати почтою

по телефонах:  095 692 9694,  096 258 4648,  095 283 9328.

 

 

 

Купив нещодавно гарну книгу, ця замітка – то невеличкий її АНОНС.

Всяким "…фобам" нагадаю: КНИЖКА ВИДАНА ЛЕГАЛЬНО!!!

Автор Євген Дудар, видавництво "Київ-2010", називається книга:

"Чума в Україні: П'ята колона, Троянськи Кобили, Інша повзучая рать".

 

 

Не так страшні королі, як їх блазні…

Ще страшніше – Блазні Чужих Королів, коли вони орудують
на ТВОЇЙ землі, у ТВОЇЙ державі.

У цій книжці ти впізнаєш багатьох – і Свою Доморощену Твань, і чуже НепришийКобиліХвостіе, яке пасеться на нашій ниві, та поганить її…

Те, що було актуальним вчора – нажаль,

стало ще актуальнішим СЬОГОДНІ…

Аби воно не стало актуальним ще й ЗАВТРА -
я прагну РОЗБУДИТИ в своїх співвітчизниках те,

що називається НАЦІОНАЛЬНОЮ ЧЕСТЮ і

ГРОМАДСЬКОЮ СОВІСТЮ!               

\Євген Дудар, з анонсу книги\

 

-----

Боже! Боже! Які ж ми демократи! Які гуманісти! Яки людолюби і філантропи!

Який інший народ міг би, тікаючи з палаючої тюрми, винести на своій

покатованій спині тих, хто його в ту тюрму заганяв, хто його там неволив,

хто його в тюрмі катував!?

Лише ми, українці, здатні на таку СУПЕРфілантропію!

І ми не лише ВИНЕСЛИ... - ми ще й ЗАНЕСЛИ цих шубравців до своєї хати,

впустили їх у найкращі світлиці, виділили їм найкращі місця.
Годуємо, поїмо, розважаємо, вшановуємо їх "подвиги", глаголимо з ними

лише на "общепонятном" - бо не дай боже, "не так поймут"!

І в головах наших демократичних - лише одна думка,
а в душах наших - лише один трепет: ХОЧА Б НЕ ОБРАЗИТИ!!!

Не дикуни ж ми - щоб пригадати "Зуба-за-Зуба, та Око-за-Око!"...

У Центрі ж Европи живемо...   

-------------

          

         "СВОЛОКАЙТЕСЬ" – І НЕ ВЕРТАЙТЕСЬ!..

(До питання про походження "сволочі" в Україні й поза Україною сущій).

 

Доводять, що слово й понятгя "СВОЛОЧЬ" в росiйськiй мовi

з'явилося за таких обставин…

Iван Грозний, коли "покорял народи", давав наказ "ВЫРЕЗАТЬ ВСЕХ!!!".

А хлопчикiв до 15 рокiв – "свол0чь" – і виховувати з них ГОЛОВОРIЗIВ.

І потім те "войско" називали "св0лочь".

Воно було найжорстокiше – бо виховане було НЕНАВИДIТИ рідну землю,

своїх предкiв, свою мову, історiю, звичаї i традиції...

 

Тi часи канули в Лету…

А "сволочь" жила. Плодилася. Перевтілювалася у синiв, онукiв, правнукiв...

I поверталася на землi, звідкіля "грозниє" колись "сволокли" їхнiх пpeдкiв.

Та поверталися вже – "СВОЛОЧЬЮ"...

 

А ми дивуємося, чого в Українi так багато "громадян", якi НЕНАВИДЯТЬ

i саму Україну, i її мову, iсторiю, культуру.

БО ПОВЕРНУЛИСЯ ДО НАС НЕ ЛИШЕ "СВОЇ".

Приблукала на нашу благодатну землю й "сволочь", сволочена

з iнших земель.  "Царське право" дозволяло їй селитися, де захоче...

 

Дивишся на людину - нiби вчена, нiби й талановита, й нiби iнтелiгентна.

Але крiзь усi цi достоїнства ПРОБИВАЄТЬСЯ "СВОЛОЧЬ" – і заляпує

собою все – i нiби вченiсть, i нiби талановитість, i нiби iнтeлiгентнiсть…

 

Кажуть, ЗЛОДIЙ випробовується КОШТОВНОСТЯМИ.

Здається, на чуже й не гляне…

А підстав якусь блискiтку - РУКА МЕХАНIЧНО ПOТЯГНЕГЬСЯ!!!

 

"Сволочь" подражнюють ЦIННОСТI ДУХОВНI.

3 вигляду нормальна людина. Гостює у твоїй хатi. П'є твою горілку.

Чемно цілує руку твоїй господинi...

А НАСИТИВ УТРОБУ - І ВИПОВЗАЄ "СВОЛОЧЬ":
- "Да нет такой нации "украинец"! Да и земля чья?

Левобережье было дикое поле. Заселял, кто хотел...".

 

Можна було б "побити" поганця його ж зброєю.
Мовляв, Сибір - також "дикое поле". I заселяв її, "кто НЕ хотел".

Аж до дев'яностого року…

А факт - "покорение Ермаком  Сибири" - юридичне підтвердження цьому.

На всi часи i на всi вiки.

Та й Кавказ і досi - "дикое поле". Покоряють його новоспеченi Єрмаки.

 

То чи є така нацiя "РУССКИЙ"?

Та й взагалi, ЩО ТАКЕ "РУССКИЙ"?

Францiя - ФРАНЦУЗ, а не французький.

Англiя - АНГЛIЄЦЬ, а не англiйський.

То, може, "русский… дурак"?

Бо НОРМАЛЬНИЙ РОСIЯНИН i вдома - нормальний, i в гостях - вихований...

*** Звiсно, уподiбнюватися до нього ВИ не будете…

 

А "СВОЛОЧЬ" – ЖИВЕ...

Продовження тут: http://blog.i.ua/user/295100/1002369/

 

 

Є такі люди - лінгвофріки. На перший погляд вони нешкідливі: усього лише вірять, що Росіяни - найдревніший нарід на Землі, а російська мова - прамова людства. І нічого б страшного, якби останнім часом їхні ідеї не почали набувати широкої популярності (в тому числі й в Україні) і не стали лягати в основу неофашиських і відверто екстреміських ідеологій.

Основна ідея лінгвофріцтва – на основі дослідження мови знайти і передати непосвяченим сакральні істині, сховані у словах російської мови. А також - знання про первинність російської мови і російської цивілізації на планеті Земля.

Один з найкрасномовніших прикладів того, як це працює: береться слово "этруски" (племена, культура яких лягла в основу римської) – розбивається на "эт" і "русски", після чого робиться сенсаційне розкриття втраченої ("официальная история умалчивает") істини, що етруски – это ж русские. І саме русская цивілізація лягла в основу римської.

Або береться англійське слово girl (дівчина). Методом заглядання у найпоширеніший в інтернеті словник англмови робиться висновок, що "у себя на родине слово происхождения не имеет". Потім ще деякий час розмірковують, шукають російські слова, які звучать подібно. І - бінго: "В древнерусском было замечательное слово, которым называли юных особ – ГоРЛица"! Загадку походження і запозичення girl з російської розгадано.

Можливі й значно складніші побудови: М. Задорнов в одній зі своїх проповідей доводить, що англійське business походить від російського "без носа".

  Попри очевидний для будь-кого з гуманітарною освітою ідіотизм таких умовиводів, є певна категорія людей, які в це вірять. Згадаймо доброго доктора Геббельса: "щоб завоювати любов народних мас, кажіть їм найбезглуздіші і найгрубіші речі". І піпл, давлячи приховане відчуття власної неповноцінності і гарячково шукаючи підтверджень власної унікальності, хаває.

Лінгвофріки дуже люблять усі слова, в яких трапляється словосполучення РА, типу РАдость. Єгипетський бог РА пішов від якогось РАссєйського, і РА, яке трапляється в деяких словах – вказівка на відголосок цього знання. Слово "сРАть" з такої точки зору значить "бути з богом РА". 

Особливо старається фрікодоктор Російської Академії наук Чудінов: сей дослідник відкрив і "науково довів", що китайська мова пішла від російської. І начхати, що "китайської мови" не існує, а в Китаї спілкуються купою діалектів, часто незрозумілих мешканцям віддалених провінцій.

Останнє відкриття Чудінова зовсім чудернацьке – "русский язык был тем самым единым языком, о котором в Библии писали, что был один язык до построения Вавилонской башни". Інше наукове світило доводить, що Адам і Єва розмовляли... ну, ви вже зрозуміли, якою мовою. 

Головні принципи лінгвофріцтва

Ось кілька головних принципів лінгвофріцького методу дешифровки іншомовних і російських слів, давніх написів, віднайдення "прихованого" смислу топонімів та інших мовних ігор:

- голосні не мають значення, при пошуку суті слова їх можна (за бажанням інтерпретатора) брати або не брати до уваги, чи довільно змінювати на подібні;

- написання важливіше, ніж звучання – лінгвофріки вважають, що багато слів виникло через те, що хтось колись неправильно прочитав російські слова;

- обернене прочитання: у словах інших мов, особливо тих, що читаються справа наліво, можна знайти зворотне прочитання російських слів;

- повне ігнорування морфології. А навіщо вона взагалі потрібна?..

Розбираючи слова згідно цієї з цією методою, дійсно доходиш до дивних висновків. Будь-яке слово будь-якої мови- звісно, за наявності фантазії - можна прослідкувати до його російських витоків. 

Наприклад, "славянин" позначує насправді того, хто "славить ян і інь". І лінгвофрікам байдуже, що концепції інь та ян зявилися як мінімум за два тисячоліття (а скоріш за все – значно давніше) до виокремлення російської мови. 

Або "самурай" значить "сам у рай": сам, значить, у рай вирушає, коли робить харакірі. 

"Нация" значить "наш он". А "еврей" – не інакше як викревлене "арий". Це, звісно ж, не може не приводити до висновку (прихованого, звісно ж, істориками і урядами), що російсько-арійська цивілізація - найпервинніша. А битва на Курукшетрі 5000 років тому, яка описується в індійській Махабхараті – це насправді розповідь про битву характерників у Волго-Обському басейні. І це, без сумнівів, стає зрозумілим, якщо "порівняти" звучання деяких топонімів Махабхарати з сучасними російськими. 

Вчені-лінгвісти донедавна на переймалися спростуванням "трудів" лінгвофріків. Мабуть, з тієї ж причини, що лікарі не спростовують тексти "знімателів пристріту". А даремно. 

Перегляди записів популяризаторів лінгвофріцтва на Ютюбі сягають десятків і сотень тисяч. А лінгвофріцька література штампується в Росії шаленими тиражами, і досягла сукупної кількості вже в кілька сотень тисяч примірників.

Лінгвофріків почали помічати після того, як в їхні ряди навернувся відомий сатирик Задорнов, а саєнтолог Стріжак зняв в прямому смислі "культові"для значної частини росіян, що з’їхали з глузду, фільми "Игры Богов". Сюжети з доведеннями факту, що русский язык – самый древний на земле, і саме росіяни збудували єгипетські піраміди, на ура публікують видання типу Комсомолки і показують російські провінційні телеканали. 

Особливо багато лінгвофріків у Москві, Сибіру та їхній цитаделі -- місті Омськ, який лінгвофріки іменують Асгардъ, всіляко намагаючись наголосити твердий знак вкінці. Однак, останнім часом лінгвофріцтво поширилося не лише в Росії , а й серед схильної до всіляких "езотерик-з-Ютюба" російськомовної молоді в Україні. Характерно, що, на відміну від російського, українське лінгвофріцтво (найвідоміше своїми теоріями про те, що завойовник Аттіла – це українець Гатило) давно сумирно померло, і лише зрідка згадується хіба вже зовсім юними й дурними свободівцями.

Збентежені від такого наступу лінгвісти вже не могли гордо ігнорувати цю ахінею (прикметно: один з політичних тлумачів і популяризаторів лінгворфріцтва зветься А.Хінєвич), і схаменулися. Адже люди на масово вірять у подібні нісенітниці. А потім ці нісенітниці лягають в основу політичних і псевдорелігійних ідеологій. 

І розгубилися доблесні учоні мужі. І не знали, що робити. Дивитися їх на Ютюбі ніхто не хоче. Та й справді: кому цікаво слухати людину, яка знає пару десятків мов і може проводити між ними паралелі. Адже це довго й нудно, і треба напружуватися, щоб розібратися у якихось "коренях", "суфіксах", "префіксах"... Муть, коротше.

Наука втрачає авторитет на всіх фронтах. Однак "наука наук", лінгвістика, в силу своєї складності, ніби трималася осторонь і не піддавалася атакам дилетантизму. Тепер виникла загроза й для "цитаделі", яка, здавалося, могла, навіть не помічаючи, витримати будь-який удар шарлатанства. Вченим є над чим замислитися. Тим більше, що деякі лінгвофріки мають цілком справжні дипломи кандидатів і докторів фіз-мат наук.

Біда саме в тому, що ці мовні ігри в слова не лише наповнюють гонорарами кишені проповідників лінгвофріцтва (типу Задорнова). Вони ще й беруться на озброєння націонал-шовіністами типу Трьохлєбова і Хінєвича, які отримують десятину зі своєї пастви (ці поважні панове примудрилися створити релігію на основі лінгвофріцтва).

Лінгвофріцтво і політика

Російська влада ставиться до лінгвофріцтва поблажливо: з одного боку, не підіймає його до якихось висот і визнання (лінгвофріцтво і його логічні наслідки суперечать русскому православію). З іншого ж, усіляко заохочує його на народному рівні. Малоосвіченому населенню політичні наслідки лінгвофріцтва типу "истоки всей европейской цивилизации - в России, которая на нашей планете была первой и мощной державой с развитой культурой, наукой, промышленностью" допомагають вірити в обраність і месіанство. А значить - і правлячий режим.

З іншого боку, путінізм, схоже, вирішив використовувати лінгвофріцтво й інакше. На сьогодні одна з найважливіших функцій лінгвофріків в ідеологічній системі ФСБ РФ – створення популярно-доступного псевдонаукового матеріалу для використання у нових міфологічних системах, типу російського неофашизму і неоязичництва, навязування цієї ахінеї молоді. 

Лінгвофріцтво і псевдорелігійні системи, які беруть його за основу своїх ідеологій, перетворилися на проект ФСБ. Остання готує альтернативну ідеологію для охоплення тих, хто розчарувався в русском православії. 

Усе це стало зрозуміло після показового судового процесу проти згаданого гуру лінгвофріцтва і неоязичництва А.Хінєвича. Гуру "прокатали" за статтею "екстремізм і розпалення міжнаціональної ненависті", чим він дійсно займався. Прокатали, однак, дуже мяко, і невдовзі після вироку Хінєвича без зайвого шуму відпустили. Таким чином, гуру отримав погони "мученика" - після чого його авторитет і паства значно зросли.

 Лінгвофріки як нове підґрунтя російських ідеологічних маніпуляцій 

Для тех кто интересуется историей освободительного движения Украины. 1900-1907 годы

Научная монография из которой лично я узнал довольно много интересного. Например, что украинский язык был признан самостоятельным славянским языком еще царской Российской академией наук, несмотря на Валуевский и Эмский циркуляры. Как украинские крестьяне возмущались идеей создания школ на украинском языке: "что наши дети на всю жизнь останутся холопами!". Фрагменты из аналитических записок царской жандармерии про украинское движение.

http://sd.net.ua/2012/03/20/u-borotbi-za-prava-ukrayinskoyi-movi-1900-1907r.html

       

Слово «лютий» означає «злий», «жорстокий». Закріпилася ця назва за останнім місяцем зими, мабуть, тому, що лютневі морози бувають дуже сильними.

          У  лютому все вище піднімається сонечко. У лісі з південного боку дерев починає танути сніг, а з північного він лежить незайманий. Так буває тільки в лютому. Ось чому його ще називають «бокогрій».

Весна вже не за горами, але зима не хоче здаватися, вона лякає морозами, хуртовинами. Тому лютий називають ще «сніжнем», «крутнем», «зимобором».

          З лютим пов’язані передбачення погоди на майбутні весну та літо. Особливо це стосується 15 лютого (Стрітення). Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай, відлига – пізню весну. Найвідоміші є такі народні примовки: «Якщо наСтрітення півень води нап’ється, то господар біди набереться», «Як півень нап’ється  води з калюжі, то жди ще стужі».

Як ви, очевидно, знаєте, раз на чотири роки цей місяць довшає на один день. Такий рік називають високосним, а в лютому замість 28 стає 29 днів. Це зумовлено календарними потребами, бо протягом трьох років набігають «зайві» 24 години.

            З цього приводу існує цікава легенда. Якось святі Миколай та Касян, ідучи дорогою, вздріли бабусю, що загрузла в болоті. Святий Миколай запропонував своєму попутникові разом допомогти жінці. Але Касян відказав, що він одягнений у святкове вбрання. Довелося Миколаєві самому вирятовувати бабусю.

          Йдучи далі, вони зустріли Бога. Він поцікавився, чому так забруднився святий Миколай. Той розповів про випадок. Тоді Ісус сказав Касянові:

   За те, що ти порушив Божу обітницю – допомагати людям у біді, - тебе, Касяне, будуть згадувати раз на чотири роки, а Миколая святкуватимуть двічі на рік!

         Так воно і є. якщо Касяна відзначають лише у високосні роки, то святого Миколая – двічі на рік: весною та взимку. Дехто із старших людей 29 остерігаються до обіду виходити на вулицю – «бо на кого Касян кине оком, тому буде зле». Всі попередні роки він нібито спить, а на високосний розплющує очі, насилаючи на людей хвороби, на тварин – мор, спричиняє повені, засуху, пошесті та інші біди.

         У  народній уяві Касян постає старим дідуганом з довгою бородою, злими очима й непривітним обличчям. Тому  й кажуть на розлючену людину: «Чого ти Касяном дивишся?»

Бажаю Вам зустрічати тільки  усміхнені обличчя!

Щиро вдячна за візит!

«Енциклопедія Драматики»