Вбивство командира спецназу в Києві: всі подробиці
Командиру було 39 років. Потужність вибухівки - близько 500 г в тротиловому еквіваленті. Частини машини розлетілися в радіусі 100 метрів

За словами очевидців, вибух був такої сили, що його почули на сусідніх вулицях. Частини машини розлетілися в радіусі 100 метрів.

Вибух зафіксувала камера відеоспостереження. На кадрах видно спалах, клуби диму, що піднімаються вгору і уламки, які розлітаються.

Богдан Гордасевич: Подібне вбивство офіцера - керівника контрозвідки СБУ Донецької області сталося десь півроку тому в Маріуполі, але з цього підриву стає зрозуміло, що належних висновків не було зроблено. Військові такого рівня під час війни повинні жити у воєнних містечках під охороною, а не приватно!

"На днях поймали Якута – это один из самых свирепых, тупых и безжалостных главарей террористических на Донбассе. Причем поймали его очень забавно. Это граница между Лугандоном и Украиной, и украинские пограничники просто от нечего делать повесили объявление, что бойцы "ЛНР", находившиеся в Украине на особом задании, пропускаются вне очереди. А очереди там скапливаются довольно большие. И, естественно, Якут пошел качать права – и тут же был взят под белы рученьки украинскими пограничниками", - поведал Невзоров.

Повна версія новини: http://m.obozrevatel.com/crime/62815-pojmali-ochen-zabavno-nevzorov-rasskazal-o-zaderzhanii-terrorista-lnr-yakuta.htm

     У політиці, як у світобудові: все рухається через припливи і відпливи. Геть, здавалося, забули всі про так звані Мінські угоди, якісь надумані, за вуха притягнуті вибори в окупованих районах Донбасу, необхідність легітимізації бандо-терористів, вирощених у результаті московітської агресії, впровадження  їх у структури української влади, як тут усе знову зашуміло, загуло – давай Україні далі насаджувати нові виразки і ракові пухлини. Бо ж як зрозуміти те, що ставляться умови: до кінця червні, липня, до нового року обов’язково провести вибори в загарбаній зоні.

                Як громадянин України, я цілком поділяю обурення керівництва партії «Самопоміч» із приводу недолугих заяв такого собі недорікуватого заступника міністра закордонних справ України Вадима Пристайка, який фактично від імені нашої держави уже склав, під час свого виступу на засіданні Ради Безпеки ООН і в кулуарах цієї важливої події, офіційну індульгенцію ватажкам банд формувань і вбивцям українських громадян. Він фактично заявив, що Україна намагатиметься провести вибори в Донбасі нинішнього року.  Більше того, він заявив і таке: «Якщо в результаті виборів, чесних і вільних, ці люди прийдуть до влади, то нам доведеться шукати можливість взаємодії з ними. І в парламенті, і в урядових структурах, і на місцях». Подібне чиновник назвав «політичним урегулюванням» проблеми Донбасу. (Цю заяву слухайте тут.)

                Запитується: за що ж тоді покладено понад десять тисяч життів українців? Невже, аби насправді втілити в життя план Путлєра щодо розколу України через федералізацію? Серед цих жертв – більше трьох тисяч кращих наших оборонців, які кинувши все, в тому числі, родини, житло, набуті матеріальні цінності, стали на захист рубежів Вітчизни від рашівських агресорів і склали свої буйні голови. А скільки в результаті цієї війни, яка сором’язливо порошенківцями всіх мастей і калібрів прозивається АТО, стало інвалідами, каліками? Ніхто не називає числа сиріт, кількості батьків, які позбулися своїх годувальників. Начальству все це не вигідно, тому й немає ніякого обліку, і згадок про це ніде не чути.

                У декларації «Самопомочі» про те, що треба цього пана Пристайка привселюдно попхнути за штани – відкликати з відрядження до Нью-Йорка, ганебно змістити з роботи, епатує наївна простота. Глава партії Андрій Садовий, його одновірці невже не тямлять, що все це вимислив не якийсь там прохідний київський чинодрал, а хтось-то інший. Бо ніякий урядник за кордоном від імені держави писок не відкриє, без резолюції головного «смотрящєго», свого власного слова не обмовить. Що це справді так, я відсилаю панів із «Самопомочі», до завбачливого повідомлення преси, яка напередодні засідання позачергового засідання Ради Безпеки ООН з Україною порушеної теми повідомила, що напередодні свого візиту до США, заступник глави зовнішньополітичного відомства мав аудієнцію в глави держави, де отримав чіткі і конкретні директиви щодо виступу в робочому органі Організації Об’єднаних Націй. (Доказ цього ви знайдете тут).

                Іншими словами, ось хто практично стоїть за черговою здачею позицій суверенітету і цілісності,  нашої унітарної єдності. Адже саме Петро Порошенко особисто, а не хтось інший, панове, підписав так звану угоду Мінськ-2, котрою клячу поставив позаду воза. І всі в один голос закричали, і в Москві, і в Вашингтоні, і в Брюсселі: «Вй-й-йо!» Явно клепки не вистачило, ані професійної, ані мужицької, щоб встановити для миротворчого процесу логічний порядок речей: спершу припинення вогню, виведення всіх окупантів з загарбаних територій, закриття на замок кордонів, наведення порядку і встановлення українських законів після лихоліття війни, а вже тільки тоді можна починати розмову про вибори. Тут же все догори дригом: спершу вибори, а тоді все інше, що насправді дає у підсумку – стовідсоткове офіційне приведення до влади в регіоні бойовиків, сепаратистів, перекидання цієї інфекційної зарази на інші уражені москвофільством міста та області. А за рік-два, дивись, і підкрадеться повний розвал України. Така тонка, медведчуками-путлєрами задумана технологія нового поярмлення нашого народу.

                Я вже більше року невтомно пишу, виступаючи на телеканалі 112.ua у ролі політолога буквально не своїм голосом кричу – тільки ж почуйте: Мінськ для України це кремлівське сільце. Мінськ це доленосна трагедія України. Аргументовано стверджую: «Хрест на Мінських угодах – порятунок України» - перечитайте тут.  І якщо П. Порошенко довбе протилежне, що Мінську немає альтернативи, то треба перевірити, чому він так каже. Оскільки він усе в житті вимірює грішми, то й я тут скажу: скільки йому за це заплатили? І хто? Бо яке, власне, право мав глава української держави підписати той зрадний варіант угоди Мінську-2, котрий він, не радячись ні з ким в Україні, ухвалив? Хто його на це уповноважував, позаяк Україна конституційно парламентська держава? Чому ніхто у Верховній Раді другий рік поспіль не вимагає ратифікації цього пакту? Адже відтак його можна просто похерити. Висловити щодо нього думку і парламенту, і народу. Наша ж нинішня Верховна Рада, їй-право, як стадо баранів, приговорених на заклання, тільки аплодують вухами і бояться навіть рота розкрити, коли, як мені здається, відкрито триває велика зрада віковічної мрії нашого народу – бути вільною, незалежною нацією з своєю територією, своєю державою.

                Я єдиний в Україні і пишу, і говорю на повен голос про те, що Мінськ не може бути місцем перемовин з адептами «рашівського міра». Це нонсенс. Оскільки Білорусь це далеко не незалежна держава, а цілісна складова так званої Союзної держави Росії та Білорусії, відповідно Мінськ її столиця. Я тоді і зараз переконливо пишу, що переговори потрібно переносити до Амстердаму, столиці Нідерландів. Чому саме туди? Аби бойовики з Донбасу їхали туди, побачили, як зустрінуть їх там люди, чиїх безневинних рідних вони знищили в літаку рейсу МН-17. Або, принаймні, рандиву призначити бодай у Польщі, яка нині поки що неголосно заявляє: є уперті підозри того, щодо навмисного учинення аварії літака президента республіки Яна Качинського 10 квітня 2010 року.

                Одне слово, Мінськ для України – прокляте місце і його потрібно якнайшвидше покидати. Це підтвердили зокрема і нерадісні новини останніх днів, коли штучно були створенні перепони для відвідання сусідньої столиці в момент переговорів осіб, відповідальних в Києві за цей процес. Відтак, створено ще одну неподолану загату для звільнення 25-ти українських громадян, які томляться у в’язницях так званих ДНР та ЛНР і за домовленістю сторін мали б були вийти на свободу до нинішньої Пасхи.  Московіти явно зумисне заблокували в’їзд нашим перемовникам до Білорусі, аби зірвати процес визволення українців. І в Києві, як бачите, ніхто на це й вусом не пошевелив. Ідіоти з портфелями…

                До речі, якось, кажучи про те, що Мінськ не може слугувати місцем переговорів з московітами, я отримав у прямому ефірі телеканалу 112.ua запитання від ведучого: а які, мовляв, можуть бути офіційні мотиви відмови від столиці Білорусі, як переговорного майданчику. Тоді не важко було пояснити, що є незаперечний аргумент співпраці білоруського керівництва з рашівськими бойовиками, убивцями українців. Тієї пори О. Лукашенко видав розпорядження про те, що транзитні товари, які прямують з Росії в Донбас в їхній країні не оподатковуються, з цих вантажів не збирається транспортний податок за користування дорогами. Одне слово, створена «зелена вулиця» для зброї, боєприпасів, перевезення живої сили для знищення українців і всього, що є на окупованій території українських Донеччини й Луганщини. Тепер до цього додалося ще й те, що не допустили до переговорів наших представників. Прощати таке просто немислимо.

                І нарешті ще один аргумент щодо бездарності, на жаль, нашої міжнародної доктрини, якщо, звісно, така є в українського начальства. Котре, швидше за все, веде наш корабель і без компаса, і без вітрил. Без весел також.  Словом, куди вітер і течія понесуть.

                Стомився уже писати і заявляти на телебаченні: не можна всі яйця складати лише в дві європейські корзини – німецьку та французьку. Події останніх днів, коли нижня палата парламенту в Парижі 55-ма голосами проти 44-ох проголосувала за зняття санкцій з Росії, не зважаючи на анексію рашистами Криму, на окупацію ними ж нашого Донбасу показали, що французьку верхівку менше всього цікавлять питання міжнародної справедливості й українського суверенітету. У них на першому плані власні бізнесові плани, пов’язані з московітським газом та нафтою. Це ж саме можна сказати й про німецьких бюргерів. Я вже другий рік невтомно наголошую: величезна помилка українського начальства в тому, що воно принципово чомусь не використовує англійську карту. У Великобританії фактично півтора роки не було українського посла. П. Порошенко, зовнішньополітичне відомство України зовсім не працює з Лондоном. А Великобританія якраз в Європі найбільш поінформована держава про нинішнє кремлівське керівництво, особисто про людиножерство Путлєра. Це і історія з Борисом Березовським, особливо ж важливі деталі й подробиці щодо обставин кадебістського знищення з особистого відома, а, можливо, й на замовлення хазяїна Кремля Олександра Литвиненка, який багато світові розповів про нинішнього московітського правителя. Англійці півроку читали з захопленням виступи адвокатів убитого полонієм росіянина, вникали в подробиці розслідування справи королівською розвідкою МІ-6 щодо обставин отруєння. Прем’єр-Міністр Великобританії Давид Камерун фактично єдиний з європейських лідерів, хто говорить Путіну все в очі, називаючи речі своїми іменами. Він порівнює захоплення Росією Криму з аншлюзом Гітлером Австрії. Але наше керівництво цього чомусь принципово не бачить і не чує. Не бере до уваги навіть тієї вельми важливої обставини, що Великобританія є одним із підписантів будапештського меморандуму 5 грудня 1994 року про захист інтересів безпеки України, яка добровільно здала ядерну зброю. Думаю: можливо, їм це заборонив робити Путін? А чим дідько не жартує?

                Принаймні, звертаю всіх увагу на те, як 28 квітня ц.р. на засіданні Ради Безпеки ООН виступив представник Сполученого Королівства Великобританії. Він явно переплюнув в різкості заяв навіть незрівнянну Саманту Пауер, посла США в ООН. Це була позиція держави, яка невтомно, уже вкотре подає руку, до болі у власних суглобах очікуючи на рукостискання від України, але, на жаль, знову не отримує  його. І це ще одна видима біда нашої молодої держави. Позаяк, як мені видається, біля керма її знаходяться пустоголові, бездарні, убогі політики, які прийшли туди заради грошей. Вони, і це вже чітко видно, топляться самі і тягнуть за собою всіх нас. Вихід один: треба гнати всіх нинішніх вождів у шию і з Банкової, з Верховної Ради, з зовнішньополітичного відомства. Вони або сліпі, глухі, або відверті зрадники.

            

Знаєте у чому полягає найбільша проблема нинішньої України? У фактичній відсутності справжньої, ділової, конструктивної опозиції в парламенті і суспільстві. Не можна ж такою вважати недобиті осколки колишньої Партії регіонів, які присвоїли собі бренд фронди і хизуються з цього, як хлопчаки майками під номерами знаменитих футболістів Мессі та Роналду. Влада, яку нині складають випадкові люди й зовсім не патріоти України, готові спродати все, навіть незалежність і суверенітет наш ворожій Московії оптом і вроздріб, фактично залишилася без партійного і громадянського контролю. Функцію цю в парламентсько-президентській державі має здійснювати насамперед Верховна Рада. Але в ній дві найкрупніші фракції – корумповані до неможливості НФ і БПП знаходяться під повним і незаперечним контролем головного з торгівлі. Ще дві інші – «Батьківщина» й «Самопоміч», котрі входять до правлячої коаліції і могли б, напевне, виконувати роль опозиції, звиваються як  ведмідь у танку. То вони голосують з більшістю, то ні. Але іноді дають голоси для прийняття рішень, котрі відкидають державу у часи мамонтів. Як, скажімо, з бюджетом на 2016 рік.

                На фракцію радикалів, особливо ж після того, як вони буцімто злякалися пострілів терористів… у Парижі і розбіглися з-під Кабміну з розпіариного так званого «тарифного Майдану», після довготривалих там таємних перемовин А. Яценюка з О. Ляшком, більше ніколи не можна покладатися. Для них підпільний зиск – як ласка для панського щеняти. Рідну матір продадуть, що вже там казати про буцімто якусь там теплу черінь для ближнього.  А потім, як нічого не бувало, знову будуть про справедливість, про боротьбу з корупцією верещати, немовби застрягле порося у плоті.

                За такого зрадливого парламенту, тоді, коли глава держави, немовби театральна лялька у руках фрау Меркель і мсьє Олланда, якими з-за куліс хитро і недремно управляє товаріщь Путін, є всеосяжна небезпека того, що може відбутися брудний підкилимний торг з повного розвалу України. І тоді вже важко буде все зібрати, склеїти до купи. Мається на увазі голосування трьохсот плюс один голос за внесення поправок до Конституції про нагородження Донбасу якимсь особливим статусом. Зрозуміло ж, для дальшого розквіту там бандитизму. Для присутності там російських військ, для відкритості кордонів з РФ на Сході Донбасу. Україна тоді залишиться, як у морі без весла.

                Ви ж зверніть увагу. Москва підвищила статус свого представництва у Мінську не дарма, призначивши туди на переговори колишнього багатолітнього спікера Державної Думи Бориса Гризлова. Це ж йому, політичному бездарі, ій льониу поліціянту, належать слова дрімучої сталінщини: «Дума нє место для ій льон…» Ось він і має, за завданням Путіна, «втюкати» у голови Порошенка та його найближчого оточення цей дорогоцінний «руськоміровській» постулат, що київські нардепи повинні не задумуватися над тим, голосувати «за» чи ні, якщо така команда потупає з Банкової.  Про це він практично відвертим текстом виклав у своєму інтерв’ю московському «Коммерсанту» 18 січня ц.р. Так і заявив: для всіх у раші найголовнішим є зміни до Конституції України за наділення Донбасу особливим статусом, і прийняття щодо цього відповідного закону.

                Іншими словами, Москва не церемониться в своєму нахабстві: безпардонно вимагає саме особливого статусу для не зліпленої ними, фактично перетвореної в ландшафт Місяця на українській території Новоросії. Як ніж заганяє у спину недобитої України, не забудьмо, - унітарної держави. Все це робиться тоді, як усе бридке і наївне оточення головного олігарха з Банкової, наче соромливі гусаки – гир-гир-гир, гир-гир-гир – ще й по нині «випендрюються» перед людьми і телекамерами: там, у правках до Конституції, мовляв, немає ніякого «особливого статусу», підшукуючи для пояснення цього відвертого точного значення процесу розколу держави якісь кордубаті, немічні синоніми. Цих діячів, напевне, з парламентської зали потрібно посилати до сьомого класу школи для вивчення значень частин мови. Далі. Якщо ж немає у правках, на яких наполягають московіти, цього значення, про особливй статус Донабсу, то навіщо взагалі копирсатися в Основному законі України? Може з них хтось пояснити це? Навряд чи…

                Зрада під фальшивими словами замуровується до Конституції під благовидним приводом вимог Мінських угод. А давайте скажемо,  що таке насправді самі вони є, ці довбані Мінські угоди? Хто їх уклав, хто підписав? І чому їх неодмінно потрібно виконувати?

З того боку – два бандити-терористи, з нашого – Л. Кучма, якому також уже давно пора сидіти на нарах за корупцію (пригадайте, хоча б, як І. Коломойський розповідав на камеру про те, що цей безликий блазень вимагав свого часу щомісяця платити п’ять мільйонів доларів США оброку його зятю В. Пінчуку), від Росії – посол РФ у Києві і представниця ОБСЕЄ.

                Що ж за статус у нього, цього циркуляру? Невже цей документ від 15 лютого 2015 року вищий, значиміший від того, який підписали 5 грудня 1994 року у Будапешті глави держав – України, США, Великобританії, Росії, до них приїдався, здається, ще й Китай, який, власне. Гарантував міжнародний захист кордонів нашої держави в обмін на здану ядерну зброю. Цей високий документ ратифікований Верховною Радою – не забуваймо. А що ж примхливий, нікчемний  папірець, створений від Кучми в купі з бандитами Захарченком та Плотніцьким, до творення якого також був допущений боягузливим П. Порошенком В. Медведчук, кум В. Путіна, котрий у ньому і наставив стільки зловмисних пасток для України? Як, до прикладу, ця – до прийняття Верховною Радою неодмінно узгоджувати всі закони в так званих ДНР та ЛНР. Це що, у Донецьку і Луганську мають з’явитися  найвищі керівні органи української держави? Новела для всього освічено світу – не інакше. А насправді – дурість, якої ще не бачив світ! Хто нарешті ратифікував цей «документ»? Думаю, що він не вартий і паперу, на якому видрукуваний…

                Дивно, що абсолютно не вникнувши у суть цих істин – у те, що таке Мінськ, хто в ньому засідає, які постулати для 45-мільйонної держави видає, примітивні торгаші з Банкової і собі услід за Кремлем, за Меркель та Олланд, яким уже в печінках сидять проблеми Криму, Донбасу, і котрих вони, зрозуміло, замордували, а тому хочуть якнайшвидше спекатись, стали як мантру повторювати: «Мінським угодам альтернативи немає!». А це , якщо чесно, справжня пастка для України. Що це справді так, почитайте лишень, як подібне оцінює, приміром, такий сліпучий українофоб, колишній журналіст російської редакції радіо «Свобода», нині активний прихильник російсько-донбаських терористів Андрій Бабіцький – читати тут. Іноді непомірна, заслинена хвальба ворога, як у даному випадку, видає всю глибину гадючої нори, в яку нас хочуть силоміць заштохати... 

                Якщо Порошенку, Луценку, Кононенку, Гройсману і подібним до них ця відверта зрада України підходить, то нехай вони й голосують за неї. А у всіх, хто патріот України, хто думає жити в своїй рідній державі, кому вона потрібна для дітей та онуків, мають відмовитись від ідеї підтримувати цей бандитизм. Рука в того нехай відсохне, хто зважиться натиснути кнопку «за», себто, за особливий статус бандитського Донбасу. Не робочого, не українського, а саме бандитського, бо таким вони його бачать. Раковою пухлиною України.  Нехай краще він взагалі провалиться під землю разом із тими, хто там бігає з прапорами «руського міра», ніж вони матимуть особливі права і, напевне ж, якісь привілеї в порівнянні зі всіма українцями. Дурня, якій альтернативи, дійсно, не має. Колись ми ще будемо сміятися з цього всього. Швидше б дожити до того веселого часу.

                Мені просто дивно, чому такі обмежені в мозкових своїх можливостях наші нардепи. Невже не можуть знайти радикальних і надійних способів обійти пастки Медведчука? Я підкажу одну, але досить і досить надійну. Практично безпрограшну.

                Ще 26 січня 2015 року у Верховній Раді України був зареєстрований законопроект №1840, про внесення деяких правок і доповнень до законів України щодо боротьби з тероризмом. Він десь лежить там, пилиться без діла. Ним пропонувалося визнати так звані ДНР та ЛНР терористичними організаціями. Для цього все є: стійкі бандитські формування, організовано управляються, мають своїх вождів і командирів, централізовано фінансуються, мають на озброєні надсучасну вогнепальну зброю, здійснюють терор проти мирного населення й збройних сил України, убивають безневинних людей, зафіксовані, як зона смертельного ризику міжнародними спостерігачами, представниками ООН. Що ще потрібно для того, щоб визнати ці клоаки терористичними організаціями?

                У той день, коли такий закон буде прийнято парламентом й підписано главою держави, буде покладено хрест на всіх Мінських фількіних грамотах імені Кучми та Медведчука. І більше Україна ніколи не сяде за стіл переговорів з ТЕРОРИСТАМИ. Подібного вимагатимуть порядність і закон.

                Ці грамотії з Банкової тільки й тому заблокували проходження, розгляд зданого законопроекту №1840, аби можна було бавитись у Мінськ раз, два, три, до безконечності. Щоб продовжувалася війна, на котрій вони наживають ій льони, а дехто й мільярди. Не їх же ж діти гинуть в окопах. Цим усім точно управляють з Кремля.    

*** 

Про все це я говорив 18.01.2016 р. у прямому ефірі телеканалу 112.ua– дивитися і слухати тут. Відгуки прошу надсилати на мою сторінку в Фейсбуці.      

Олександр Горобець,

письменник, політолог