УК-РА- їнець - той, хто пізнав Божу Мудрість, став осяйним.... Я повторюю цю свою думку кожного року в День Незалежності і не тільки... Мені хочеться, щоб кожний УкРаїнець та УкРаїнка Згадали Силу свою і Могу! В сім*ї  слов*янських народів наше місце - місце старійшини, наша земля завжди була й є і маю впевненість, що буде (все залежить від кожного з нас сьогодні!) мудрою і осяйною. З покон віку  Кам*яна Могила була св*ятинею, до якої мандрували старці світу.... Трохи згодом так само доторкнутися до Св*ятої Землі стали приходити на землі Київські, до Лаври Печерської... бо сила землі нашої в наших людях, в силі їхнього духу, бо знаємо, що ми Діти Божі і сила Його з нами, якщо ми з Ним...Хто не втратив зв*язок з корінням своїм, той мудрець... брахман... волхв... арій... козак-характерник.... він - непереможна людина і майбутне за ним!А хто вірить, що він "тупий хохол" і мова його "искаженный русский язык", а не мова Богів.... той сам обирає своє майбтнє - безрадістне... рабське... жалюгідне....В цей день мабуть, як ніколи, варто замислитися ХТО ТИ Є? і куди спрямоване ТВОЄ майбутнє... бо від вибору кожного з нас залежить наше спільне ЖИТТЯ - життя нашої держави і наших дітей-онуків.Бажаю всім гарних свят!тут посилання на мою стару заміточку, може комусь буде доречна інфа:  http://blog.i.ua/community/662/308982/Слава Україні!

Днями новим партнером сайту Спільноти патріотів України "Україна понад усе!" став сайт Української Інформаційної Служби "Український Погляд": http://www.ukrpohliad.org/

Рекомендую українським патріотам ставати його постійними відвідувачами.

Українське й галицьке
Ігор ЛОСЄВ

Незважаючи на всі історичні та культурологічні роз’яснення, критики України як у Росії, так і в нашому краї ніяк не можуть (чи принципово не хочуть) відмовитися від абсолютно невиправданої схильності протиставляти українське й галицьке, роблячи Галичину й галичан своєю улюбленою мішенню. Українофоби різного забарвлення не втомлюються запевняти, що на загал вони нічого не мають проти України, їм лише муляє все галицьке, яке вони силкуються представити чимось зовнішнім і ворожим українському. Їх дуже обурює міфічна ними самими вигадана «галицька мова» (що насправді виявляється літературною українською), «галицький правопис» (що насправді є харківським правописом 1927 — 1929 рр.) і «галицькі націоналісти» (що насправді часто-густо були уродженцями запорізької землі, як Дмитро Донцов, Херсонщини, як Євген Маланюк, Чернігівщини за сучасним адміністративним поділом, як Микола Міхновський, Криму й Одеси, як батько та син Липи, Полтавщини — як Кирило Осьмак тощо). Коли запитуєш, а що ж питомо галицького, такого, що не було б власне українським, є в тих гаслах, що озвучують галичани, відповідь отримати неможливо...

Оскільки галичани раніше за інших українців ще на початку ХХ століття наблизилися до стандартів модерної європейської нації (чому сприяло тривале перебування в дунайському «Вавілоні народів» Відня і Будапешта разом із мадярами, чехами, словаками, поляками, хорватами, італійцями), вони навчилися найбільш чітко артикулювати національні прагнення. Зрештою, чимало років це вчилися робити українські посли в австрійському парламенті. І таки навчилися. Крім того, в Австро-Угорщині українцям не довелося перебувати під гнітом такого жорстокого й тупого шовінізму, як українцям Російської імперії. Це визнав Ленін, коли писав у статті «Про сепаратний мир»: «Росія воює за Галичину, володіти якою їй треба особливо для задушення українського народу (крім Галичини, в цього народу немає і бути не може куточка свободи, порівняної звичайно)». Порівняної, між іншим, з Російською імперією станом на 1914 р... Трохи раніше той самий автор у статті «Соціалізм і війна. Ставлення РСДРП до війни»: «Царизм веде війну для загарбання Галичини й остаточного придушення свободи українців...»

Над українофобами (як місцевими, так і зарубіжними) тяжіє міф про «галицьку заразу», мовляв, це західні, католицькі, чужі решті України галичани спокусили мирних і проросійських малоросів. Творцям цього міфу важко зізнатися самим собі, що ніколи цей галицький вплив не дався б взнаки, якби не було для цього сприятливого грунту — психологічного, мовного, політичного, культурного тощо, якби Велика Україна не визнавала Галичину своєю органічною, до того ж лідерською частиною на якомусь глибинному підсвідомому рівні, незважаючи на постійно навіювані (дуже цілеспрямовано!) побутові штампи «бандерівців» і «западенців». Хоча розумним і спостережливим «східнякам» навіювання не заважали бачити реальність, як не завадило це уродженцю Чернігівщини Олександрові Довженку під час «золотого вересня» 1939 року зазначити у власному щоденнику: «Ми ніколи не зможемо подарувати галичанам, що вони культурніші й людяніші від нас». Проте, як продемонстрували події 1991 року й помаранчевого Майдану-2004, не лише змогли подарувати, й виявилися здатними навчитися в галичан багатьох корисних речей. І це саме тому, що «галицькі гасла» насправді були всеукраїнськими, вони віддзеркалювали настрої мільйонів громадян цілої України, всього порядного, розумного й чесного, що в ній було.

Натомість, Галичина не мала в Україні ніякого помітного впливу, коли виступала з чимось суто галицьким, починаючи від так званої Галицької асамблеї, що створив у перебудовні дні В’ячеслав Чорновіл, і закінчуючи «кав’ярними» демаршами письменників Андруховича й Винничука про «зменшення» території України в інтересах «європеїзації». Але статус Галичини різко підвищувався, коли вона була рупором цілої України, тоді її голос чули на всіх українських землях «від Сяну до Дону», вона знову ставала українським П’ємонтом. Якби галичани, керуючись шкурно-егоїстичними міркуваннями, зреклись би ідеалів соборності України, то могли б вирішити якісь свої регіональні питання. Ба, більше, в цьому їх би з великим ентузіазмом підтримали (до певної межі) всілякі проросійські блоки й конгреси, адже самоусунення Галичини від всеукраїнських політичних і національно-культурних процесів суттєво послабило б українську партію (у широкому сенсі слова), автоматично посиливши антиукраїнські кола. З іншого боку, Москва та її креатура в Україні навряд чи дозволили б утворення якоїсь самостійної галицької державної одиниці, бо навіщо їм демонстраційний ефект для решти України на кшталт того впливу, що був на НДР із боку ФРН. Тому ці сили найбільше влаштовувала б Галичина як промоутер автономізації та федералізації України, коли сам український П’ємонт можна було б ізолювати й маргіналізувати, водночас не відпускаючи цей регіон у самостійне плавання. Тоді Велику Україну можна було б остаточно приборкати, адже Україна мінус Галичина — це Білорусь імені товариша Лукашенка. Справді, Галичина дуже заважає українофобам і реінтеграторам імперії, але зовсім не чимось суто галицьким, а найпослідовнішою маніфестацією питомо українських вартостей. Галичина — це шматок неперетравленої Москвою України. Саме тому Галичина й галичани несуть важкий всеукраїнський хрест найбільш усвідомленої національної відповідальності.

Усе, що російська й москвофільська свідомість кваліфікує як галицьке, насправді є суто українське. Тому завжди будь-яка атака на галичан у зв’язку з їхньою національно-патріотичною позицією фактично є атакою проти України. Це треба розуміти людям, що вважають себе українськими патріотами (незалежно від регіональної приналежності), та й усім лояльним громадянам держави.

Як на мій погляд цікава стаття Петра Мірчука про взаємовідносини українців і євреїв(жидів).Написана давно але актуальна і донині по- моєму.

Насамперед, вважаю конечним уточнити термін "націоналісти" і "нацисти", що їх умисно мішають і утотожнюють вороги націоналізму, особливо ж більшовицькі агітатори. Уточнення конечне, особливо в питанні міжнаціональних взаємин.

В цьому аспекті - націоналісти вважають, що кожна нація має однакове, Богом дане право бути вільною у своїй власній державі на території заселеній даною нацією; ніяка нація не має права панувати над другою, брати другу в "опіку" чи загарбувати територію другої нації в цілому чи частину; всі нації повинні співпрацювати на добровільній базі, респектуючи завжди повну суверенність кожної іншої нації.

"Нацисти" ділять нації на дві, дуже нерівні групи: одну становить їхня власна нація як Богом, чи "Провидінням" вибрана нація "іберменшів", чи "дітей Божих", а друга - всі інші народи, створені "унтерменшами", щоб бути слугами нації "іберменшів". Згідно з цим, "нацисти" захоплюють території інших націй і перетворюють їх у свої колонії. Нацистами були німці-гітлерівці (від них пішла назва). Такими самими нацистами є "червоні" і "білі" москалі, що захоплюють чужі території як "старший брат", щоб перетворювати їх у московські колонії. Такими нацистами є й ті жиди, які вважають жидівський нарід єдиними "дітьми Божими", а всіх інших "гоями", сотвореними, щоб їм служити і то без слова спротиву. Пригадку, що жидівська нація є рівна з усіми іншими і має такі самі права й обов'язки, як усі інші, жидівські нацисти вважають образою жидів і гістерично пятнують це як "антисемітизм" і "накликування до жидівських погромів".

Німецькі нацисти вибрали собі були за спеціяльний обєкт своєї гістеричної кампанії знеславлювання жидів, жидівські нацисти - українців.

Усі жиди, так в Ізраїлю, як і поза Ізраїлем, діляться на націоналістів і нацистів. Це відноситься й до жидівських соціялістів і жидівських комуністів. Кожний жидівський соціяліст бореться за свою партійну програму - в самостійнім Ізраїлю. Для кожного жидівського соціяліста є абсурдом думати про якусь єдину, неділиму соціялістичну Палестину вкупі з арабами Палестини, Йорданії, й частини Сирії. В відношенню до інших народів жидівські соціялісти або націоналісти, або нацисти. Це саме й з жидівськими комуністами: Вони розуміють комунізм як соціяльну систему, яка повинна існувати в самостійній ізраїльській державі, а в відношенню до інших народів для них комунізм є засобом ідейно-морального обеззброювання нежидів. Думку, що жиди повинні дійсно перетопитися в один комуністичний "совєтський" народ під керівництвом "старшого, русского брата", кожний ізраїльський комуніст вважає божевіллям політичного "мішігене".

В Ізраїлю й поза Ізраїлем я мав нагоду зустрічатися й дискутувати з жидами всіх політичних відтіней. Я ствердив, що вплив жидівського нацизму надзвичайно сильний тому, що він коріниться в релігії. Але, здоровий жидівський націоналізм кріпшає, число жидівських патріотів, що відкидають жидівський нацизм як смертельно небезпечний для самого жидівського народу більшає. Вони усвідомлюють собі, що Ізраїль як держава чи як нація не може ніяк ставати проти цілого світу, бо зникне з лиця землі так, як зникли німецькі нацисти. Щоб існувати, Ізраїль мусить мати добросусідські взаємини з іншими народами, а це можливе тільки на базі здорового націоналізму, тобто визнання рівности Ізраїля й жидівської нації в правах і обов'язках з кожною іншою нацією.

В Україні, а головно в совєтських тюрмах і концлагерах жидівські націоналісти співпрацюють з українськими націоналістами. Жидівські нацисти співпрацюють з московськими окупантами проти українців.

Становище жидівських нацистів в питанні українсько-жидівських взаємин дуже ясно, чітко й відкрито зясоване в "листі до української інтелігенції" ізраїльського громадянина, що виїхав з України, Олександра Воловика, тому подаємо текст того листа повністю. (Факт, що автор цього листа, людина з вищою освітою, що родилася й жила в Україні, володіє перфектно російською мовою, але не володіє українською, має особливу вимову).

Відкритий лист Українській Інтелігенції на Заході

Декілька причин примусило мене написати цей лист. Наперед всього, статті і виступи д-ра Мірчука, а також деякі другі публікації в українській пресі за межами України, в яких так чи інакше зачіплюється тема еврейсько-українських відносин. Друга причина носить більш особистий характер - рів під Вінницею, заповнений останками близьких мені по крові й імені людей.

Я не беру на себе сміливість вислідувати стан відношень між двома нашими народами в ході історичних подій. Лиш тільки позволю собі висказати ряд думок, які зовсім не вичерпують теми еврейсько-українських відносин.

Мені кажеться, що основною причиною, з'ясовуючою НЕМОЖЛИВІСТЬ установлення нових і добрих відносин між двома нашими народами, являється боязнь або небажання, чи нерозуміння українцями необхідності признати історичну правду - вина народа українського перед народом еврейським. Вся історія відношень двох народів - це історія геноциду, погромів, переслідування, ненависти одного - великого українського народу - до другого маленького еврейського народу. Я особливо виділяю кількісне відношення, бо мені представляється принципіяльно важливим різність двух типів націоналізму: націоналізму народу кількісно більшого по відношенню до народу меншого, і націоналізму народу малого повідношенню до народу великого. Щоб бути зрозумілим українцями, позволю собі це становище з'ясувати на прикладі відношень двох других народів: російського, великого і українського, меншого. В цих відносинах націоналізм український з'ясован і справедливий, націоналізм російський - несправедливий і агресивний. Теж саме буде справедливе, якщо ми скажемо про націоналізм український по відношенню до евреїв - він несправедлив і агресивний.

Ця аргументація тим більш вірна, мені кажеться, якщо українці зрозуміють ще один довід: Більшість еврейського народу сьогодні не дуже знайома з народом українським і для більшості евреїв сьогодні проблеми відносин двох народів невідомі і незрозумілі. Це вірно як по відношенню до евреїв Ізраілю, так і до евреїв США - а це дві самі великі громади сучасного світу.

Сьогодні правильні взаємовідносини двох народів важливі українцям, по меншій мірі як і евреям. Зрозуміти необхідність дружби і співпраці евреї можуть сьогодні тільки на підставі чіткого вияснення відношення українців до свого минулого.

Аналогія, як всяка аналогія, не повний доказ, але істину все таки прояснює. Позволю собі тут привести аналогію з народом німецьким:

Сьогодні молодий німець, народившийся після 1945 року і таким чином, якбито, не несе відповідальності за минуле, може прочитати звіт про це минуле в своїх шкільних підручниках, може побачити фотографію свого канцлера на колінах перед пам'ятником вбитим евреям. Він може прочитати заяву свого уряду про вину німецького народу перед народом еврейським. Може безпосередньо побувати на історичних місцях злочинного минулого, вроді: Бухенвальда, Равенсбрюка і др. Він кінцево, може прочитати всякі фашистівські видумки, додумки про те, що нічого не було, що евреї самі винні в своєму зничтожуванні, що самого зничтожування не було... Але ясне одне: Цвіт Німеччини, її розум, її совість, накінець її керівництво на стороні історичної правди.

До жалю, зовсім друге положення в кругах української інтелігенції на Заході. Ви - цвіт і розум, Ви - совість і керівництво народу, мені кажеться, не стоїте на чіткій і вірній позиції. Я вже не раз говорю про д-ра Мірчука, деклярації якого підозріло напоминають заяви махрових фашистів. І в других публікаціях бачу безперервні потуги зрівняти "рахунок". Доказати недоказуєме - "вину" народа еврейського перед народом українським. Припоминається все: корчмарі-евреї, чекісти-евреї, комуністи-евреї. Так наче не було: корчмарів-українців, чекістів-українців, комуністів-українців. Нібито не може подібною "аргументацією" з'ясувати сьогодні народ російський угнітання народу українського. Ще би! А хто в політб'юро, хто всі ці: Щербицькі, Черненкі, Кириленки... І другі "товариші", які не виговорюють російської літери "Г"? Хто складає кістяк партійного апарату, або офіцерського корпусу і особливо: єфрейторсько-сержантсько-прапорський склад радянської армії? А КГБ - що. Цвігун був татарином? А Семичасний? Да, що, там пани казати?!

Тільки ця аргументація не витримує ніякої критики: ні в випадку евреїв, ні в випадку українців. Бо основним там було не національне, а ідеологічне.

І ні разу за всю історію евреї не притісняли українців, тому що вони УКРАЇНЦІ. До жалю, зворотнього доказати неможливо.

Я - ізраільтянин, педагог, поет. Живу в Ієрусалимі. Являюся членом Товариства еврейсько-українських звязків. Товариство поки некількісне. І, боюсь, що таким залишиться, якщо сторона українська буде робити вигляд, що "нічого не було".

Але положення, я вірю, може змінитися, якщо український народ зрозуміє накінець, що кров не змивається кров'ю, а СЛЬОЗОЮ СПІВСТРАЖДАННЯ І ПОКАЯННЯ.

І тоді на ВІЛЬНІЙ УКРАЇНІ ми вмісті розшукаємо на Вінницькій землі той рів і напишемо над могилами наші УКРАЇНСЬКО-ЕВРЕЙСЬКІ ІМЕНА, і тим сами вернемо Історії ІСТОРІЮ.

Із повагою і надією Олександр Воловик.

Іерусалим, Ізраіль.

Переклав з російської мови - Я.Менакір.

З поданого листа Олександра Воловика виходить зовсім ясно, що він вважає жидів такими, як німецькі наці вважали німців: Сотвореними для панування над іншими, усюди у світі з такими правами, як "свята корова" в Індії. Він так дослівно й пише: "Ні разу за всю історію євреї не притісняли українців". А якщо хтось з українців відважився сказати, що дійсність, на жаль, надто далека від такого твердження п.Олександра Воловика, то такий українець "махровий антисеміт" і повинен негайно впасти на коліна перед жидами й прохати прощення за страшний злочин проти "святої корови". Воловик вперто ігнорує факт, що йдеться весь час не про поведінку українців супроти жидів в Ізраїлю, але про поведінку жидів як гостей на чужій, українській землі супроти українців, споконвічних власників тієї землі. Кожний об'єктивний жидівський дослідник цього питання признає, що та поведінка була весь час жалюгідна, на службі польських і московських окупантів України: дошкульний економічний визиск закріпощених українських селян, коршми, лихва, глум над релігією торгуванням українськими церквами, здирання усякого роду данини для польського пана з додатками для себе, злобний насміх з українських кріпаків, підслуховування в коршмі, що говорять про польських панів і про жидів українські кріпаки на підпитку і доношення на "бунтарів", яких польські посіпаки тортурували й на паль саджали. А в найновіші часи - неймовірно велика кількість "українських" жидів на провідних і керівних постах у компартії, в ЧеКа, ГПУ, НКВД, КГБ, червоній міліції на службі большевицької Москви, яка руками згаданих формацій безоглядного терору вимордувала більше українців, аніж гітлерівська Німеччина жидів. Невже воловик, людина з вищою освітою, що родилася й виросла в Україні, ніколи про все те не чув, не читав, не бачив? Чи навпаки, все те знає дуже добре, але вважає як жид, що так мало бути, бо жиди з благословення їхнього Єгови можуть робити з українцями що хотять і українці мають слухняно все сприймати, а як спалахнуть бунтом, то мають негайно впасти перед жидами на коліна й прохати прощення на взір жартівливої пісні "Прости мені, моя мила, що ти мене била"?

Нахабна вимога Воловика, щоб українці впали перед жидами на коліна й просили прощення безгранично обурлива й провокативна. Отака, власне, настанова жидівських нацистів перетворює найщирішого приятеля жидів в антисеміта і пхає до немилої жидам реакції.

Порівнювання відношення московських наїзників до українців із відношенням українців до жидів чудацьке. Москва окупувала Україну й поневолює український нарід; це ніякий "націоналізм більшого народу", а варварський імперіялізм, що заслуговує на засуд усім культурним світом. Українці поневолені, ведуть священну визвольну боротьбу. Яке ж тут може бути порівняння цього із питанням жидів в Україні? Чи Україна це жидівська земля, а українці захопили ту жидівську країну й поневолюють жидів на їхній землі? Здоровий жидівський націоналізм змагав завжди до відновлення жидівської держави в Палестині. Чи ж українські націоналісти, або хто небудь із українців колинебудь противився тому? Навпаки, всі жидівські об'єктивні історики признають, що всі жидівські політичні і релігійні рухи й ідеології найсвобідніше розвивалися в Україні. Чи, може, Воловик думає, що Україна це жидівська земля і жидівський "націоналізм малого народу" змагав усе до прогнання українців з України, а український "націоналізм великого народу" до того не допускав?

У звязку з дуже міцними впливами жидівського нацизму на всіх жидів з отакою настановою до українців мимоволі насувається питання: То чи є глузд пробувати ладнати приязні звязки українців з жидами? Чи не є це зайва, "Сизифова" праця?

Відповідь на це питання дає майже незмінна заввага Воловика в його листі: Велика більшість жидів і в Ізраїлю, і в діяспорі, не знає історії України. Значить - не знає правди про жидівсько-українські відносини на українській землі від найдавніших часів по сьогодні і - сприймає за правду протиукраїнську, злобну, сперту на фальшуванню й перекручуванню правди пропаганду жидівських нацистів. На нас, українцях, лежить обов'язок показати щирим жидівським патріотам правду про минуле українського народу з окремим розділом жидівсько-українських взаємин і цим розкрити гидоту й забріханість україножерів. Перед дійсними жидівськими націоналістами, а перш за все - перед всіми іншими чужинцями, перед якими жидівські нацисти оплюгавлюють українців і так наставляють їх проти українського народу і його змагань.

Важке це завдання?

Очевидно! Але тут я пригадую глибоке поучення одного старенького жида, приятеля українців. На мою заввагу, що боротьба українців за визволення важка, бо ми маємо багато ворогів, він відповів: "Я знаю історію й положення українців. Це правда, що вас не люблять москалі, поляки, мадяри, румуни, загал жидів. Але вас люблять литовці, білоруси, хтось з німців, французів, інших. А хто в світі любить жидів? Ніхто! А ми це знаємо і - вперто йдемо вперед, ліктями розпихаючи тих, що нас спиняють. А як хтось зловить нас за руки, ми всі разом кричимо на весь світ: "Ловіть антисемітів! Бийте антисемітів, бо вони ось громлять жидів!" І нам дорога звільняється. А що робите ви, українці? Як лиш побачите перешкоди перед собою - звертаєте і плачете: "Ой, яка гірка наша доля! Ніхто нам помогти не хоче!" Отак ви ні кроку вперед не підете".

У нашому змагу в обороні правди і чести українського народу ми мусимо бути мужні, тверді, незламні.

Спільнота патріотів України «Україна понад усе!» розпочинає безстрокову акцію по очищенню населених пунктів України від засміченості.

Громадянам України пропонується надсилати електронною поштою цифрові фотографії (розмір 800х600) на електронну скриньку Спільноти: upu.admin[собака]gmail.com (у листах треба обов’язково вказувати місце розташування звалищ). По мірі накопичення фотографій (від 10 і більше) вони будуть розміщуватися на сайті Спільноти http://upu.org.ua/ з вимогою з місцевих органів влади прибрати у вказаних місцях.

Если русский любит Россию — он патриот.
Если украинец любит Украину — он махровый бандеровский националист.

Если русский говорит «хохол» — он по-доброму иронизирует над представителем братского народа.
Если украинец говорит «москаль» — он выявляет этим свою националистическую, антироссийскую сущность.

Если русский митингует — он отстаивает свои интересы.
Если украинец митингует — он отрабатывает американские деньги, выплаченные ему в антироссийских целях.

Если русский президент общается с американским президентом — он налаживает отношения между двумя странами.
Если украинский президент общается с американским президентом — они оба плетут антироссийский заговор.

Если русский говорит на русском языке — он просто русский.
Если украинец говорит на украинском языке — он Бендера недобитый.

Если президент России декларирует пророссийские лозунги — это нормальный президент
Если президент Украины декларирует проукраинские лозунги — он проамериканский и антироссийский президент.

Если русское правительство не соглашается с украинским правительством — оно отстаивает национальные интересы.
Если украинское правительство не соглашается с русским правительством — хохлы абарзели.

 Відкритий лист Ірини Фаріон Президентові Віктору Януковичу з приводу "реорганізації" ННДІ українознавства Міністерства освіти, науки, молоді і спорту.

"Пане Президенте! Негативним апогеєм діяльности вашої влади, епіцентром не лише антиукраїнських випадів, а ірраціонально напрацьованої стратегії знищення української ідеї у її найважливіших освітньо-наукових вимірах, а отже, Української Держави, стало міністерство освіти, науки, молоді та спорту на чолі з Д. Табачником. Його новий українофобський крок – так звана "реорганізація" ННД Інституту українознавства, яку від 1992 року очолює унікальна особистість, науковий і моральний авторитет країни, автор 30-ьох монографій, понад 600 статей, доктор філологічних наук Петро Кононенко – фундатор сучасної наукової концепції українознавства. Інститут зумів об'єднати висококваліфікованих науковців, що за предмет дослідження мають духовну основу буття української нації у її мовних, культурних, історичних, філософських контекстах та напрацювати потужний корпус монографічних і навчально-методичних досліджень, що формують національний спосіб мислення і дій нації. Логічно, що за цим кроком – знищення інших наукових інституцій українознавчої проблематики, добре відоме нам із 20–30 років, коли, до прикладу, спочатку ліквідовано Інститут української наукової мови, а відтак створено радянський покруч Інститут мовознавства тощо. Гадаю, що очевидне міністерське зацікавлення землею та приміщенням Інституту – лише зовнішній вияв знищення установи. Насправді Табачник та його опричники не без допомоги зовнішніх сил із заледве прихованою особистою ненавистю намагаються знищувати осередки українського Духу, не усвідомлюючи, що їм підвладна лише матерія. Українців в Україні не знищити, як не змінити законів природи. Жити в Українській Державі і поборювати її сутність – самоґвалтування. Нагадаю, що сесія Львівської обласної ради своєю абсолютною більшістю вже зверталася до вас із вимогою відставити міністра-українофоба (рішення № 79 від 09.03.11): за зменшення прохідного балу з української мови під час вступу до вишів, скасування іспиту з української мови при завершенні бакалаврату та під час вступу до аспірантури, можливість тестуватися мовами національних меншин, переведення на навчання іноземців з державної української мови на російську; за фальсифікацію української історії через вилучення з неї сторінок про Голодомор, масові репресії українців у 30-80-ті роки, вбивчу більшовицьку колективізацію та атеїстичну чуму ХХ століття, бандерівський національно-визвольний рух та УПА, масштабну повоєнну русифікацію українських шкіл у 50-х роках, історичні події Майдану-2004; за спотворення шкільної програми з української літератури через вилучення знакових творів про Голодомор та творів національно-патріотичної тематики; за перетворення шкільного курсу зарубіжної літератури у курс російської літератури, що сповна має переорієнтувати українських школярів на російські духовні цінності та моделі поведінки; за знищення напрацьованої впродовж років прозорої системи вступу до вишів з рівними можливостям для всіх; за підготований законопроєкт "Про вищу освіту" з обмеженням прав студентів та централізації керівництва вишами тощо; за "оптимізацію", себто закриття 640 навчальних закладів; за "реорганізацію" Українського інституту національної пам'яти тощо.

МІНІСТР ОСВІТИ??? Ви як Президент зобов'язані адекватно реагувати на відкритих руйнівників духовних основ держави, якщо самі не є втіленням того зла. Табачники минуть, як чорні сторінки історії, натомість вічним є прагнення українців пізнавати себе і панувати на власній, а не чужій землі. Вже вдруге від імени своїх виборців міста Львова звертаюся з вимогою відставки міністра Д. Табачника, що фатально помилився з місцем проживання та свого історичного буття".

Запрошую відвідати мою фотозбірку. І запрошую поділитися своїми враженнями у коментарях нижче.

Олег Соскин Сьогодні правлячий олігархат в Україні приступив до фінальної фази побудови кланової держави поліцейсько-карального типу. З 1993 року в нашій країні було зроблено три найпотужніші системні пограбування населення. Перше трапилося в період прем'єрствування Леоніда Кучми. У той час був прийнятий курс на побудову корпоративної кланової держави з украй небезпечною і шкідливою структурою, що ділила суспільство на два полюси, - з одного боку, купка багатих, яка разом з усіма чадами, домочадцями і обслуговуючим персоналом складала 5-7% від загального населення і «всі решта». Сьогодні «Золота сотня» значно «порідшала» і складає всього 3-4%. Під «всіма решта» в даному випадку мається на увазі так званий «масив бідних», що складає на сьогоднішній день близько 70% населення, з яких 20% - люмпени, парії суспільства; люди, що не підлягають соціальній реновації. Іншими словами ті, хто вже остаточно опустився на дно. Найстрашніше, що в результаті впровадження цієї моделі, запущеної комуністичною номенклатурою, Україна йде абсолютно не по європейському шляху. Замість того, щоб будувати суспільство народного капіталізму, де середній клас, як в скандінавських країнах, складає 80%, а в Польщі 2/3, ми прийняли «на озброєння» африканську модель процвітання трайбалістського суспільства, тільки без КДБ і «злодіїв у законі» - тобто, у нас вийшов ще страшніший мутант - держава бандократії. Проте, в чому ж суть кланової держави? У тому, що влада, гроші і власність передаються по силі. Так у Кучми владу забирали «помаранчеві», які сьогодні вимушені переуступати її «донецьким», які у свою чергу хочуть влаштувати кастову державу, щоб передавати владу, гроші і власність вже не по силі, а по спадку. Тобто, одна сім'я хоче встановити своє остаточне панування і перейти до своєрідної монархії - спочатку бандитської, а потім легітимної. Але для цього необхідно, щоб усе було як в старому англійському анекдоті: «Чому в Британії такі рівні газони? Тому що їх стрижуть щодня протягом трьохсот років». Україні, у разі встановлення бандитської монархії, теж доведеться пройти через таку «стрижку», але, на відміну від англійських газонів, це буде «стрижка» людей. Так от, для того, щоб створити таку систему, за 20 років «незалежності» України було зроблено три пограбування населення. Спочатку це було знецінення внесків після розпаду Союзу. Потім штучний обвал гривні і банкрутство підприємців малого і середнього бізнесу, і концентрація капіталу в бандократії через Кучму, Ющенка і Лазаренка у 1998-99 рр. І третє пограбування було здійснено зараз, рівно через десять років - у 2008-2009 рр., новою групою кланів - сім'ями Ющенка і Тимошенко за підтримки керівництва Нацбанку. Зараз готується четверте пограбування, без якого перехід до кастової моделі неможливий. Під ним мається на увазі перетворення людей на рабів. Для цього необхідно позбавити їх малого і середнього бізнесу, дрібної власності (для цього прийнятий Податковий кодекс). Наступний крок: треба, щоб у людей «згоріли» їх накопичення. Для цього треба ще раз знецінити гривню і дестабілізувати можливість конвертації її в євро і долар. Я не здивуюся, якщо зараз візьмуть і обмежать обмін валюти. Це було б логічним кроком з погляду бандократії. Особливо зараз, коли вони готуються відкрити ринок землі для продажу. Крім того, їм необхідно більше грошей з бюджету. І тут на допомогу приходить так звана пенсійна реформа, хоча насправді це знищення населення з метою остаточно розділити людей на касти, давши таким чином «зелене світло» своїм родам. Як ви думаєте, чому у мільярдерів стільки дітей? Для чого вони сьогодні розмножуються прямо як черв'яки шляхом ділення? Для того, щоб у майбутньому за допомогою свого гадючого виродка контролювати фінансово-економічні висоти; щоб «чужий» не зміг потрапити на їхню «територію». Тому що вони хочуть свою сьогоднішню менеджерську функцію з'єднати з функцією володіння. І це якраз ознака феодалізму. Сьогоднішні олігархи ненавидять людей і з цієї причини перетворюють їх на біо-роботів. Вище я говорив про фінансово-економічне пограбування, але є ще одна деталь, якої ми не маємо права випустити з уваги, - перетворення українців на лінійно-програмованих істот, позбавлених можливості думати. Є три моменти, за допомогою яких здійснюється перетворення людини в карнавальну істоту, в гедонізм. Ті, хто сьогодні переслідує цю мету, чудово розуміють, що, насамперед, треба «вирубувати» молодь, оскільки на сьогоднішній день у нас з числа молоді 20 млн. потенційних революціонерів у віці від 15 до 45 років. Вона сьогодні пригнічена тим, що не має майбутнього, а в кастовому суспільстві ці люди взагалі стануть ізгоями. Їм би зараз активно боротися за своє майбутнє, а вони опустили руки, вважаючи за краще мати «морди здоровенні», наливаючись пінним пивом. Бісмарк стверджував, що у людини, яка постійно п'є пиво, мозок стає тупим і ледачим. Не випадково всі рейтингові телеканали України сьогодні належать «провідним» мільярдерам. Телебачення - це інструмент, за допомогою якого в підсвідомість людини вводиться так званий «розважальний геном», який вселяє, що без зусиль, тільки беручи участь в конкурсах, людина може стати «зіркою», а відкрутивши кришечку, знайти під нею заповітний мільйон. Усе це направлено на створення нації, яка займається тільки тим, що споживає, ні про що не думає, і відповідно нічого не відчуваючи. Наступний елемент - так звана «московська церква», яка переконує нас, що наша чинна влада «Від Бога» і чинити опір їй не можна. Навпаки, їй треба служити вірою і правдою, цілувати ноги і у всьому підкорятися. Загалом, і тут людині треба ставати рабом, але не Божим, а олігархата, тому що всім відомо, що московські попи - найбільші хабарники, що їздять на дорогих машинах, розважаються в ресторанах, займаються бізнесом і дружать з бандитами. Після того, як буде введений так званий Трудовий кодекс, людей остаточно закріплять як фабричних рабів. Думаю, що чинна влада із задоволенням через латифундії і пролетарську найману працю реанімує колгоспи і радгоспи, тому що їх основне завдання - знищити фермерів, земельних приватників. Саме тому в списках мільярдерів сьогодні вже є люди, що є власниками тисяч гектарів української землі, які в самому осяжному майбутньому перетворяться на земельних баронів. У всі часи людям необхідні хліб і видовища. І я не сумніваюся, що наступним кроком нинішньої влади стане легалізація легких наркотиків для того, щоб ще більше занурити народ у смог, з якого він вже ніколи не зможе вибратися. Не випадково сьогодні величезна кількість людей ходить по вулицях з «дебільниками» у вухах - їхній мозок вже не працює, він атрофований і не сприймає навколишню дійсність. Їм уже вкрай необхідний цей «там-там» у вигляді ритмічної музики, що примітивізує людину й руйнує її інтелектуальну і духовну оболонку, яка єднає її з Творцем. Коли все це буде виконано, бандократія візьметься за наступний крок: вона візьме кожну людину під контроль. Для цього і придумано нав'язати українському суспільству паспорти з біометричним чіпом. У чому сенс цих «карток»? У тому, що оцифровану особу легко фіксує, скануючи, будь-яка телекамера, де б людина не знаходилася. Сьогодні за допомогою ідентифікаційних і біологічних номерів про людину поступово накопичується інформація, а з введенням біометричних паспортів вона буде ще і у форматі відео. Будь-яку людину і її сім'ю таким чином можна буде легко контролювати, а значить, робити вплив і тиск. А вивчивши слабкості і звички, програмувати, як худобу. Усіх тих, хто, не дай Бог, виступатиме проти режиму, можна буде також легко відстежувати і знищувати. За допомогою цифрового телебачення будь-який «ящик» вмить перетворюється на телекамеру, і тоді від влади не сховається нічого - їм буде надана будь-яка картинка того, чим займається та чи інша людина - аж до приймання душу, занять сексом або поглинання їжі. По суті таким чином нам готують цифрову в'язницю, коли кожен, сам того не розуміючи, стає в'язнем камери (гра слів). Тепер поділимося за соціальною структурою на три частини і побачимо, що виходить: 1-2% - олігархи, 30% - так звані, поліцейські елементи (ті, які контролюватимуть суспільство, вважай - гестапівці) і близько 70% - раби. Я розповів сценарій, який нам готують. Але, чому я такий упевнений в цьому? Тому що, якщо взяти фінансово-економічні показники і подивитися, скільки з 1 січня 2010 року Нацбанк України надрукував грошей, ми побачимо, що готівкова і безготівкова грошова маса збільшена на 30%. Це показник девальвації, проведеної у жовтні 2008 р. Сьогодні по «готівці» ми маємо девальвацію в 17%, а щоб відбувся обвал гривні, необхідно 27% - саме до цього нас і готують. Державний борг на сьогоднішній день перевищив 120 млрд. доларів. Таким чином, сьогодні на кожного громадянина України, включаючи новонароджених, наближається до 350 доларів на рік. Виходячи з цього, вже увійшли до зони безпосередньої небезпеки банкрутства держави - дефолту. Причому Азаров ці темпи збільшив більше, ніж Тимошенко. Декларовані сьогодні реформи - це геноцид проти народу. Це треба зрозуміти. І цьому треба чинити опір. Не можна допускати узурпації. Необхідно створювати Народне віче і Комітети народного порятунку. Без цього ми не зможемо чинити опір олігархату і боротися за майбутнє якщо не себе, то хоч би своїх дітей. Адже нам не потрібно, щоб вони стали в'язнями і біомасою, яку вирощуватимуть для того, щоб потім різати на органи, а таке, повірте, офіційно робитиметься, бо це є ліквідний і прибутковий бізнес. Сьогодні кожен повинен боротися за право залишатися людиною - яка думає і єднається з Творцем. Сьогодні настав час діяти. Олег Соскін

«Україна в

небезпеці»

Я це відчуваю, я це знаю. Читаю новини, розумію, що відбувається щось значне, щось, що буде записане в підручниках історії разом з оцінкою мудрих заднім числом «експертів». Я намагаюся, але загальної картини не бачу, не відкривають мені очі ні експерти, ні націонал-патріотичні чи ще якісь політичні сили. І пояснень два, принаймні в мене: або вони самі нічого не знають, або дехто з них знає, але з якихось причин приховує інформацію. Це ні в якому разі не означає, що я сам не думаю. Я думаю постійно, але мені не вистачає якихось фрагментів для утворення цілісної картини. При цьому я не тільки хочу отримати статичну картину, ніби фото історичного моменту, типу малюнків в підручнику, а відчути її динаміку, побачити важелі впливу, відчути свою участь у тому, що відбувається, свою здатність вплинути. Я б сказав, що зараз я як солдат в очікуванні команди, але не будь-якої. Можливо зараз люди перегоріли, а можливо просто так само очікують, коли хтось підніметься над натовпом і скаже: «Батьківщина в небезпеці! Нема часу на пустощі та на ледарство!» Коли хтось дасть мені ті фрагменти, яких не вистачає і я стану не просто слухняним виконавцем чиєї-то волі, а сам стану приймачем та водночас творцем цієї волі. А поряд піднімуться такі ж як я. Але чомусь нема нікого. Люди займаються маячнею, своїми власними справами, люди втратили контакт один із одним. Кожен відчуває себе одним єдиним і чекає. І вся країна так чекає.

А можновладці чи так звані націоналістичні сили або ділять владу, або граються в свої ігри, міняють маски. Сьогодні «Вона» з трибуни каже: Слава Україні! Бо знає, що на цьому можна зіграти. А свободівці зайняті якоюсь галичанською маячнею, а не справами всієї нації та України. Недарма у них на сайті замість аналізу того, що відбувається у владі, того, що стосується всіх, ось ця нікому не цікава справа про урок в дитсадку та ще якась регіональна інформація. Та чхати я хотів на цю Ірину Фаріон з її ідіотськими жартами про валізи, які аж ніяк не зможуть об’єднати наше суспільство.

Хто підніметься і скаже: «Україна в небезпеці! Їй потрібен саме ти!» А хто поряд скаже все те саме російською? Хто заради нашої держави відмовиться від хоча б частини своїх дикунських вірувань та забобонів? Хто перестане чіплятися за мову, перегортати без кінця знакових покійників, а побачить, що Україна в нас одна?

                            © Mike911