Одноразова планета
- 18.06.22, 09:29
Мої друзі, про яких я згадував у нарисі “Різниця”, ті самі, що давали притулок стомленим палатникам з Майдану, не так давно висловили думку, що Україна зараз має нагоду сказати людству щось свое, показати шлях у майбуття. На це я нахабно відповів, що вже написав про це статтю, логічне продовження роздумів моєї дочки, Ольги Біляк, висловлених за деякий час до загибелі у ессе “Природа тероризму”.
Лемінги та людство
Хто що їсть
Індуси не їдять корів.
Мусульмани і євреї не їдять свиней.
Вегетаріанці не їдять нічого, що має обличчя, чиє життя в русі.
Китайці їдять усе. Їх дивовижно величезна кількість у порівнянні з усім іншим людством не залишає їм можливості «перебирати харчами». Зїдаеться усе, що містить необхідні для життєдіяльності речовини - тварини, рослини, мінерали, виділення птахів, комахи. Серед того, що поїдається - змії та гризуни, хробаки земні і морські, жаби і равлики усіх видів.
Усе це наготовлюється з чудовим мистецтвом, перетерплюючи неймовірні перетворення смаку і виду, і поїдається з величезною насолодою.
Існують ще племена і люди, що поїдають собі подібних.
Усе це співіснує з високотехнологічним виробництвом, довкола нього, спільно й одночасно з розвиненими культурою та наукою.
Незліченні людські полчища пожирають усі на своєму шляху. І все-таки значна частина людей на планеті голодує.
Людські маси вирують на дні гравітаційної пастки Землі, споруджують і руйнують, підкоряються і бунтують, шукають сенс і призначення свого існування. І періодично знищують себе найбільш витонченими, наукомісткими і технологічно відпрацьованими способами.
Це відбувається з незмінною закономірністю. Природа, що утомилася, згвалтована людськими юрбами, увергає їх у божевілля самознищення.
Подібно їм приполярні миші, лемінги, зі незмінною періодичністю, надмірно розмножившись в квітучій тундрі, впадають у непояснене божевілля, і незлічимі зграї сліпо та нестримно кидаються в океан і гинуть у холодних водах, звільняючи від своєї присутності обгризені ягідники.
Джерело цього божевілля не знайдене.
Куди ми йдемо
Сьогодні ми стаємо свідками наростаючого божевілля людського виду. Багато і багато хто іронізує, посміюючись над старими, коли ті повторюють що-небудь на зразок «а от у наш час... за старих часів ...такого не було».
Не варто іронізувати. Старі праві. Бувало всяке, але рік від року, десятиліття за десятиліттям людство втрачає умовності, що допомагали людям співіснувати, підтримуючи рівновагу усередині громад, міст і держав.
Відкритість міжнародного спілкування і розвиток транспорту виразно показали відносність правил поведінки і моральних підвалин, продиктованих багатовіковим укладом ізольованих співтовариств.
Є люди, що жадають безупинної повноти життя, свіжих вражень. Якщо цієї гостроти не вистачає, вони самі створюють ситуації небезпечні і напружені, не зважаючи ні на що, йдучи на будь-який ризик, що межує з злочином чи злочинний.
Є люди, яким необхідно постійно бути в центрі уваги – це теж робиться за будь-яку ціну, іноді самогубну, з порушенням всіх моральних підвалин і загальноприйнятих норм поводження.
Запитайте старих, чи можна уявити собі татуйованих панків з півнячими гребенями на головах у будь-якій країні середини минулого століття. Запитайте себе, чи є нормальною демонстрація полового акту на сцені при величезному скупченні народу?
Так, таке траплялося. Напередодні розпаду і загибелі величезних держав. Напередодні загибелі цивілізацій. Напередодні страшних епідемій, що звели в могилу добру половину людства.
Божевілля чи закономірність?
Природа не може більш терпіти. Назріває необхідність відновлення.
Природа байдужа до розуму. Розум для неї усього лише засіб ефективного самовідновлення. Видимо, існує критична біомаса, константа, що визначає припустиму кількість живого на землі. І це живе повинно бути у внутрішній якісній рівновазі. Живе створюється фотосинтезом, і якби не діяльність людини, що спалює все, у тому числі і самого себе, наростало б до вичерпання всіх доступних запасів вуглецю, азоту, кисню і сірки, що лежать в основі білкових структур. Це означає, що людина завжди була і залишається деструктивним елементом живої маси, з тих пір, як скорила вогонь.
Природа використовує людину для самовідновлення через спалення. Це його роль у ланцюзі трансформації живого.
Тільки через усвідомлення утилітарності цієї ролі людина-лемінг може спробувати перестати бути усього лише бути ланкою харчового ланцюга, уникнути чергового самознищення і здичавіння.
Жадібність – людське чи тваринне?
Дивним є харчове поводження людини-лемінга.
Більшість тварин, особливо хижаків, наїдаються при вдалому полюванні, але наситивши, стають байдужими до видобутку навколо себе, доти, поки знову не зголодніють. Людина-лемінг буде продовжувати жерти й убивати все, поки живе сама, убивати про запас, убивати для розваги, заради убивства, заради збоченого бажання панувати.
Хижак, що розтовстів, стає ледачим і малоактивним, утрачає чільні позиції і витісняється іншими родичами. Так підтримується раціональна рівновага.
Розбагатіла людина для здійснення влади через насильство і покарання наймає інших, менш багатих і більш залежних, і ревно слідкує за їхнім посиленням, зіштовхуючи їх між собою, найчастіше одержуючи від цього додаткову збочену насолоду. Так вона самореалізується в навколишньому світі, створеному попередниками.
У самій ідеї збагачення є щось від дрібного гризуна – лемінга, чи хом'яка, ховрашка – набирати взапас, будувати нове сховище, знову набирати і жерти, жерти усе, що їстівне.
У світлі цього корисно замислитися про зміст відомого євангельського вислову – «легше верблюду ввійти в голкове вухо, ніж багатому – у царство Моє».
Ідея багатства, з цього погляду, є прояв відсталого, низького, тваринного в природі людини.
Звичайно ж, людина і є тварина, але тварина, що піднялася завдяки праці, мові, нагромадженню знання про навколишній світ до початків усвідомлення світу і свого місця в ньому. Нагромадження ж багатства матеріального звужує призначення людини до ролі лемінга. І це нагромадження призводить до наростання протиріч у людській зграї, напруги, що рано чи пізно вибухає революцією чи війною.
Історія загибелі великих цивілізацій переконливо доводить, що саме розквіт, нагромадження матеріальних благ є грізним провісником прийдешнього кривавого спаду. Це трапляється з невблаганною закономірністю, у результаті розшарування як усередині цивілізації на багатих і бідних, так і накопичених протиріч із зовнішнім таким же жадібним світом.
Висновки і рекомендації
Дві невеликих статті, що не претендують на всеосяжні істини в останній інстанції, познайомили вас із суттю проблеми, що повстала перед людством. В них вже містяться натяки на те, що можна було б робити для того, щоб вирватися з порочного кола загибелі, розкладу та терору.
Спробуємо тут трохи узагальнити все сказане раніше.
А. Для виховання нових поколінь необхідно встановити прості і точні критерії, дати зручне мотивування поводження в будь-якій життєвій ситуації.
У зв'язку з цим варто згадати невмирущі біблійні заповіти. Євреї, що жили просто на шляху усіх завойовників давніх часів, першими зрозуміли, що тільки надбання духу, розуму неможливо опоганити або знищити, як робили чергові нападники з примітивними ідолами. Ця істина є первісним витоком сучасної цивілізації. Творче розуміння цих заповітів є джерелом розвитку людства.
Б. Розробити просту і надійну систему виховання, що виключає заскнілий догматизм, за винятком передбаченого в пункті А.
В. Розробити гуманну систему і принципи покарання, при якій караний не позбавляється підтримки суспільства, не принижується, а піднімається навчанням, і його діяльність спрямовується в русло пізнання законів людського і всесвітнього буття.
Це може бути реалізовано обов'язковим навчанням у місцях побавлення волі, надбанням під час покарання нових знань, не тільки суто практичних, але і ознайомлення з науковими та культурними (не тільки релігійними) досягненнями людства. У деяких країнах ідея навчання у тюрмах реалізована, але тільки вузько професійно.
Г. Не покладаючи рук трудитися над продовженням тривалості життя, а точніше, тривалості дитинства людської особи.
Щоб людина могла освоїти усі попередні надбання людства, потрібний все більший і більший час і праця. Посивілий академік (який у зрілу пору часом втрачає гнучкість мислення) вже немає життєвого часу для застосування безмежних знань. Довге дитинство, наповнене штудіями та освілене радістю пізнання, дасть змогу виконати це буквально. Але ж якою величною самопожертвою стає у цьому світлі професія Вчителя!
Д. Прагнути до використання індивідом тільки тих досягнень цивілізації, що він у стані відтворити особисто.
Спроба створити критерії суспільного поводження людини траплялися неодноразово, і багато чого в них було спадкоємним протягом тисячоліть. Приведені нижче нові заповіді не виключенням.
Уважний читач помітить, що у переліку відсутній загальновідомий заповіт «Не вкради». Безумовно, це не означає, що можна красти. Просто у етичному світі, позбавленому надмірної поваги до суто матеріальної власності, поняття крадіжки втрачає сенс. Етично зріла людина, прагнучи волі пересування, не буде надмірно обтяжувати себе власністю. Речі для такого індивіда є в першу чергу символами, наприклад, згадкою про якусь подію чи людину.
Нові заповіді
Людина є личинка ненародженого Б_га.
Щоб увійти у світ Б_гом, дотримуй ревно заповіді
Возлюби знання і працю, тому що тільки вони піднімають Тебе
Думка передує слову. Слово передує справі. Не дій, не пізнавши суті
Не створи собі кумира з речей і не поклонися йому
Не воскури та не взалкай. Не опогань своєї Б_жественної суті дурманом
Не вбивай
Шануй матір і батька своїх, бо вони жертвують Тобі
Шануй дітей, бо вони ближче від Тебе до Б_жественності
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
