Если кто-то не знает, чем занять себя и гостей ночером, я могу присоветовать одну клёвую фишку. Изобретена она была в городе Киеве, дома у Маг-нолии. Нас было несколько человек (сколько – не скажу!), и как-то случайно под рукой оказалась пачка M&M.
Мы были бы не мы, если бы тупо съели эти конфетки. Не-ет… Мы стали их выкладывать структурировано, чтоб поедать не просто так, а с концепцией, как культурные образованные люди.
Сначала это были примитивные структуры. Типа этой:
Фото 1:
Или этой:
Фото 2.
Но потом мы вошли во вкус, и картинки усложнялись.
Фото 3:
Фото 4:
Дальше пошел полный простор для творчества и ассоциативных связей.
Фото 5:
Фото 6:
Фото 7:
Фото 8:
В общем, господа шизотерапевты! Мы с нетерпением ждем ваших комментариев и выводов! Потому как не пропадать же добру зря!
Так же толкаю идею для тех же самых шизотерапевтов: тесты Роршаха и всяких там айзенков – это вчерашний день! M&M рулид! Покупаете пачку-другую конфеток, и пусть пациент впадает в детство и выкладывает всяческие фиговины! Это дело потом можно истолковывать по-всякому, и в связи с этим повысить таксу. А после выкладок можно даже скормить конфетки испуганному и безутешному (или довольному собой) пациенту. Потому что, говорят, в шоколаде что-то такое содержится, что настроение поднимает. Ну и, процент от прибыли – нам, естественно. За идею. А кто не поделится, у того M&M слипнется! Вот.
Кстати, есть мысля принести пачку этого самого M&M на следующую блоговку. А что? Вспомним детство, поиграем в мозаику.
P.S. Кстати… есть желающие угадать, где чьи «картинки»?
Начало здесь: http://blog.i.ua/user/863952/304155/
Я шла темными извилистыми коридорами. Сзади шаркал старый чёрт с моей сумкой в руках. Я никак не могла решить, какую форму принять на этот раз. И перетекала на ходу то в земную, то в свою естественную. А то, расшалившись, приняла форму боевого демона. «Стразиков бы сюда, - подумала я, любуясь острыми когтями, - и алмазное напыление на режущую кромку». Гордо закинула голову с величественными рогами и пару раз расправила крылья. Черт сзади одобрительно хмыкнул. - Как он там? – небрежно бросила я через плечо. - Никакого прогресса. Бесится от безделья. Называет свои апартаменты «сковородкой», ругается. Время от времени требует бухло, сакс и, прошу прощения, госпожа Анита, девок. Или наполнить джакузи смолой. - Даёте? - Всё даем, кроме саксофона. Отобрали. У него адаптация, но мы-то почему должны страдать?! Да, если у него такой подход, рановато заявляться в непривычном для него виде. Пришлось принимать земную форму. Возле дверей я остановилась. - Сковородка, говоришь… - я взяла из рук черта сумку и дала некоторые указания. Он, хихикая, удалился. По-хозяйски пнув дверь ногой, я вошла. Он угрюмо уставился на меня с огромного ложа, устланного шкурами. - Привет! – я окинула его взглядом. Действительно, ничуть не изменился. - Ну? - На! – я поставила на каменную столешницу сумку и неторопливо вынула оттуда несколько бутылок водки, немеряно бутылок пива, пару блоков сигарет. Художественно расставила на столе. - Жарко тут у тебя. - Как в аду. – он подошел, неловко чмокнул меня в щеку. – Только имей в виду, секса не будет! Я рассмеялась. О демоны, если бы мне нужен был только секс! - Тогда будем просто бухать. Наливай! И понеслось. После –надцатой бутылки пива с водкой, какой-то там пачки сигарет, и километров слов, раздался стук в дверь. - Что там еще?! – рявкнул он и добавил несколько своих любимых выражений. - Сковородка для госпожи Аниты! Я вполне насладилась его обалдевшим взглядом. Черт вошел, и поставил на стол большую сковороду с ароматным мясом. Будто из воздуха достал приборы, какие-то соусы, закуски… и сгинул. - Да-а, в таком аду можно жить. – он затянулся. - Эрл… ты ведь не собираешься жить здесь Вечность? Это ведь не тюрьма. Это всего лишь центр адаптации. Здесь ты должен осмыслить своё земное существование, сделать выводы, переосмыслить полученную информацию. Извлечь весь ценный опыт, нажитый твоей земной сущностью. Если тебе одному это трудно сделать, на помощь приходят те, кого ты знал в той, земной жизни. И ты должен, наконец, вспомнить себя. Себя настоящего. И вернуться туда, откуда ты пришел на Землю. Где-то здесь, среди миров – твой дом. Здесь – твоя настоящая жизнь. И здесь тебя ждут. - Не грузи! Я в аду! В Аду, а не где-нибудь еще! Раз я здесь… выхода уже не будет. - Что ты несёшь?! Ты думаешь, что ты умер? Это ТАМ ты умер! А ЗДЕСЬ ты жив! ТАМ ты был… ну… как бы на учёбе. Опыта набирался, знаний! - Не гони! - Иди ты к чёрту! - Я уже там! Мы рассмеялись. Всё было, как всегда. У меня уже гудело в голове. Ох уж эти пьяные споры! Еще немного и мы начнём друг друга вслух уважать. Вдруг его взгляд сфокусировался в районе моей груди и приобрел странное выражение. Я оглядела себя. Однако… - Извини. Я расслабилась. Жарко тут у тебя. А такую жару только в этой форме и можно спокойно перенести. Как ты здесь живешь в этом теле – непонятно. Просто мазохизм какой-то. Я сейчас... верну прежний вид... Но он смотрел, не отрываясь, на гладкую чешуйчатую кожу, ставшие тонкими и длинными пальцы, и вдруг хрипло спросил: - А как ты ёб*ся в этом теле? Я тихонько ответила: - Могу тебе показать…
…Когда мы отвалились друг от друга, потребовалось некоторое время, чтоб отдышаться. Он прикурил две сигареты. - Зае*сь! - Ничо так. – согласилась я. - Это твой настоящий… вид… образ? - Нет. Настоящий близок к земному, но не совсем земной. Это так, экзотика. Адаптация к местным условиям. Я перевернулась на живот и посмотрела ему в глаза. Они отливали желтым и зрачок стал вертикальным. - Ты симпатичный… Эрл, а давай ко мне в гости! У меня красиво. И не такая адская жара. Зелёное небо, черный океан… Бухло, сигареты и девок я тебе организую. - Я подумаю…
Кількість українців, які пов’язують своє майбутнє з Європою з кожним роком зростає, натомість кількість прихильників російського вектора зменшується. До такого висновку дійшли експерти Інституту Горшеніна, порівнявши результати свого останнього соціологічного дослідження «Оборонна стратегія держави очима українців» з результатами досліджень минулих років.
Як розповів УНІАН експерт Інституту Горшеніна Володимир ЗАСТАВА, спостерігається стійка тенденція зменшення кількості людей, які пов’язують перспективи розвитку України з Росією, та збільшується кількість прихильників інтеграції України з Європейським Союзом. За його словами, на сьогоднішній день 28,6% українців пов’язують перспективи розвитку України з ЄС та 28,1% - з Росією, а у жовтні 2006 року цифри були 18,9% та 33,5% відповідно.
«Ця тенденція обумовлена й тим, що на фоні позитивних очікувань від політики Євросоюзу стосовно України (вступ до СОТ, можливе спрощення візового режиму), спостерігаються негативні очікування економічної загрози з боку Росії (ціна на газ, «торгові війни», економічні санкції)» - каже В.ЗАСТАВА.
Народний депутат України від Партії регіонів Тарас ЧОРНОВІЛ, коментуючи отримані Інститутом Горшеніна результати, підкреслив, що ця тенденція має місце не тільки протягом останнього року. «І це є абсолютно логічним в плані, перше, загально проголошеної всіма, і підтриманої політичними силами, євроінтеграції. Друге: поступове відходження значної частини людей від асоціацій з Радянським Союзом. Молодші люди більше зорієнтовані на Європу, мають певні надії, якщо не задля держави (тут накладається особистий певний стереотип), то свої особисті надії розвитку життя, майбутнього з якоюсь з країн Європи. І тому такий процент абсолютно є закономірним», - зазначив Т.ЧОРНОВІЛ.
З ним погоджується народний депутат Україні від НУ-НС Владислав КАСЬКІВ, який також вважає, що значна кількість українців орієнтована в своїй щоденній життєдіяльності на країни Європи. «Те, що відбувається в українській економіці: наближення до світових стандартів і розвиток ринку, дає все більшу уніфікованість зі світовими правилами і механізмами співіснування в суспільстві, в економічній площині. І плюс геополітичний фактор, який все гостріше позиціонує Росію, як опонента України… Ну якщо все це підсумувати, то просто Україна стає подібною на західний світ з кожним роком все більше», - заявив В.КАСЬКІВ.
Дослідження «Оборонна стратегія держави очима українців» проводилось Інститутом Горшеніна в рамках річної програми соціологічних досліджень 2008 року «Проект країни» з 7 по 18 лютого 2008 року у 129 населених пунктах України.
За матеріалом УНІАН.
А яку думку з цього приводу маєте Ви? Будь ласка, в коментарях зазначте і обґрунтуйте свій вибір.
В продовження теми про присвоєння звання «почесний громадянин» певного населеного пункту.
Звання “Почесний громадянин” існувало задовго до революції. Воно було встановлено в Росії в 1832 р. Надавалося воно, як сказано в енциклопедії, вихідцям з міщанства і духівництва, а також тим, хто мав вчений ступінь, артистам імператорських театрів, художникам тощо. Це звання надавало певні привілеї: право на свободу пересування, вибору місця проживання, звільняло від сплати подушної податі, рекрутської повинності. Почесний громадянин не підлягав тілесним покаранням, мав право участі в місцевому самоврядуванні тощо. Присвоювалось тільки з дозволу імператора.Якою ж була процедура присвоєння цього почесного звання? Клопотання про присвоєння цього звання міською думою надсилалось харківському губернатору, який виходив на міністра внутрішніх справ. Дозвіл на присвоєння звання давав імператор.
В Сумах першим “Почесним громадянином м. Суми” в 1873 р. став харківський губернатор князь Дмитро Миколайович Кропоткін. Через рік ним став Міністр народної освіти граф Дмитро Андрійович Толстой. За які заслуги перед містом були удостоєні вони цього високого звання - розшукати матеріали в архіві не вдалося (матеріал взято тут). Нині ж таке звання присвоюється певній «видатній» особистості (на погляд теперішнього керівництва населеного пункту), але жителі того населеного пункту в переважній більшості не підтримують такого кроку. Оскільки почесними роблять здебільшого особистостей, які:- або не мають жодного відношення до цього населеного пункту; - або м’яко кажучи не заслуговують на почесне звання; - або це звання дається щоб «підтерти» якомусь високо посадовцю певне місце…
Отак і стають почесними громадянами: - у Полтаві – Верка Сердючка, Йосип Кобзон; - у с. Моринцях – В.Ющенко; - у м. Харкові – Кушнарьов Є.П., Кірпа Г.М., Тацій В.Я.
На мою думку, практику надання звань почесних громадян міст, сіл, селищ потрібно скасувати, оскільки жодного практичного (економічного, культурного, політичного) навантаження для подальшої долі певного населеного пункту це не дає. Так от, шановні блогівчани, мені хотілося б дізнатися Вашу думку щодо цього питання. Оскільки кожен з Вас має до цього певне відношення.
