....на тебя одна надежда...

Во время Майдана в гостиницу «Украина» снайперов заводил Парубий/ исправляю на Пашинский

Надія Савченко: Війна, полон, викрадення, тюрма, голод у в’язниці та поза нею Надія Савченко _ Понеділок, 11 травня 2015, 15:05 Версія для друку Коментарі2

11 травня 2015, у Надії Савченко день народження, їй 34. У день її тридцяти-чотирохріччя, LaRègleduJeu, одночасно з українським KyivPost, та американською редакцією  HuffingtonPost, публікує початок тексту, який Надії вдалося нам передати через свою сестру, з місця її ув'язнення.

Нагадаємо, що Надія була викрадена 18 червня минулого року всупереч усім законам і правилам ведення війни.

Нагадаємо також, що вона була жертвою абсурдного судового процесу, що не відповідає дійсності, на підставі вигаданих і несумісних "свідчень".

Нарешті, не забудемо і про шість місяців голодного страйку, який вона перенесла ризикуючи своїм життям, з метою висловити протест проти несправедливості щодо її ситуації, але також, поза особистими питаннями, засудити насильство, що вразило її країну.

Ця жінка-патріот, визнана героєм війни 2 березня 2015, ця Жанна д'Арк, ув'язнена незважаючи на дипломатичний імунітет, який вона отримала після її виборів в Верховну Раду та ставши представником України в ПАРЄ, стала символом свавілля путінського режиму, але й також духом українського супротиву.

У той час , коли Росія помпезно святкує сімдесятиріччя перемоги над фашизмом, була надія, що Путін зробить зустрічний крок. Але ж ні.

Помилування політичних ув'язнених, що практикуються всіма цивілізованими урядами, під час таких символічних подій, було проігноровано колишнім кадебістом.

Світові лідери, на чолі з Ангелою Меркель та Франсуа Олландом, мобілізувалися щоб його напоумити. Але дарма. Надія Савченко залишається політичним, або, скоріше, геополітичним заручником  в руках господаря  Кремля.

Таким чином, в останні тижні, Надія Савченко, за прикладом багатьох своїх співвітчизників, відомих або анонімних, з російських чи радянських часів, розпочала нову боротьбу : тюремні нотатки.

Її нова боротьба, це саме ці тексти, і можливо навіть майбутня книга з в'язниці, перші фрагменти якої ми маємо честь опублікувати. У скорому часі буде опублікована і решта її нотаток.

Ми запрошуємо головного тюремщика Володимира Путіна прочитати ці рядки.

Ми запрошуємо Вас згадати всіх в'язнів тоталітарних режимів, які викрили завдяки їхній боротьбі і їхнім творам, всю ганебність режимів, що їх переслідували.

В кінцевому рахунку, тюремщики завжди розплачуються за своїх ув'язнених.

Зі своїх тюремних камер,Сахаров, Вацлав Гавел, Лех Валенса, Паділья, змусили похитнути не менш впевнені у собі і зарозумілі режими, ніж сьогоднішній нео-царистський режим у Москві.

Володимир Путін ще не закінчив слухати нагадувати йому про Савченко.

А ми у свою чергу, вимагаємо її безумовне і негайне звільнення.

Бернар Анрі-Леві

*   *   *

" Українська  правда" друкує в оригіналі уривок із книги, яку почала писати Надія Савченко.  

                                                              

                                                               Шановні читачі,

                                                               Вибачте, що не високим

                                                               Стилем написана книжка,

                                                               Але "із пісні слів не викинеш"…

                                                               Писала простою, розмовною.

                                                              Я розкажу тобі, як другу…

                                                              Та не знаю, чи встигну розказать.

                                                              Я напишу тобі, як другу…

                                                              Може, ти ще встигнеш прочитать.

     Ніколи не хотіла бути письменником, чи написати книгу, скільки мене на це підбивали. Пережитого життя все одно не описати, та й кому воно потрібно, крім самої людини…

     У в’язниці в одній книзі прочитала, що людина починає писати книгу тоді, коли в житті дійшла до тої межі, що хоче застрелитися, а духу не вистачає… А ще до ручки не дійшла! А якби дійшла, то краще б застрелилася…

     Але як подумала, на скільки запитань довго і нудно доведеться відповідати, якщо виживу і вирвуся на волю… Що подумала: краще один раз написати, поки є час, ніж сто разів повторювати… Працювати треба починати! Мені вже й так у Верховній Раді три місяці прогул ставлять!:) А українці, які мені дали мені довіру своїм голосом, виказали від мене дій чекають!

     Отож вирішила, що папір марати в тюрмі буду! Часу тут вдосталь…

     Кажуть, що у в’язниці після року відсидки всі писати починають, хто вірші, хто прозу… Ото вже не думала, що скочуся до такої банальності!:) А ще й року, Слава Богу не сиджу! І, сподіваюсь не буду!!! Нічого тут обживатися! Час вириватись! Роботи багато! ...

      Ну, а поки, писати… папір все стерпить…

Заканчивая этот цикл лекций, хочется подвести итог. Но сначала прочитайте письмо Чонкина-старшего, адресованное Владимиру Владимировичу Хуйлу. А потом я скажу – почему дедушка прав.

https://openrussia.org/post/view/2976/

В мире живет много миллиардов людей. Большинство из них – хорошие. Ну, по крайней мере, не злые.

У них нет возможности вникать во все болячки планеты. У них есть дети, у которых проблемы в школе, в которой проблемы с детьми. Работа и кредит, который выплачивается через работу, чтобы взять кредит. Всякая другая херня. Вся жизнь – рекурсия проблем.

Они, как-то, на уровне подсознания, недолюбливают коммунистических раски, у которых до сих пор шталин, ньюклир-випон и много железных танков. Они в чем-то сочувствуют далеким украинским сепаратистам из Киева, которые внезапно захотели выйти из состава России. Они пишут названия наших горячих точек как Crime и Done-Base, и не понимают – как можно называть провинции своей страны как локации из компьютерной стрелялки?

Вся эта непонятка кончается тогда, когда появляется имя человека, маркирующего собой абстрактную проблему ясно и понятно. И заставляющего далекого обывателя крутить глобус, чтобы узнать – где же находится эта страна, в которой сожгли всем нам известную Жанну? Или – кто убил Че Гевару? Или где томится в тюрьме Мандела?

Приведу несколько исторических примеров.

***
Когда умерла Маргарет Тэтчер, в Ирландии был праздник. Ирландские лепреконы, обнявшись, резали на улицах джигу, пили пиво и орали: «Иди теперь, сука, выпроси себе у дьявола не уголовный ад, а политический». Почему? Потому что Бобби Сэндс и эйч-блоки.

И да – Мэгги не была самым плохим премьером Великобритании. Она даже одну войну для Королевства выиграла. Но голодовка в эйч-блоках стала клеймом на ее правлении. Ей простили все – кроме Бобби Сэндса. Имена иногда убивают.

Спустя более тридцати лет после гибели Виктора Хары на стадионе в Сантьяго (теперь его имени), толпа пришла в офис линчевать его убийцу, которого вычислили шустрые журналисты. В Чили много чего было грустного и тоскливого, и разное пришлось друг другу простить. Я вам скажу, что президент Альенде, отстреливающийся с крыши своей резиденции из «калаша», был далеко не трусливый засранец Янукович, а концлагерь на стадионе Виктора Хары – не майдан. И вообще, на фоне Чили Дамбас не то шо паражняк гонит, но где-то даже частично атсасыает.

Чилийцам пришлось как-то жить дальше одной нацией, списав многое со взаимных счетов. Многие простили многих. Но они не простили убийство Виктора Хары. Потому что это же Виктор Хара. Имена убивают.

Раз уж мы затронули Жанну – король Шарль, осознав перспективу стать в истории малоизвестным правителем "во времена Святой Жанны", и проебав тот момент, когда Жанна превратилась из его баннерета, собственно, в сам баннер, с досады уебал себя тяжелым скипетром по лбу. И тут же велел начать шумное и мощное расследование, подняв на рога всю Францию.

Не сильно это ему помогло. Готов спорить, что порядковый номер этого Шарля без помощи Гугля мало кто вспомнит ("седьмой", если шо ;) ). Жанну знают все. У нее нет номера.

***
Если белый голубь Надежды вылетит из ее камеры в небо, то Путин для истории станет мелким деятелем эпохи Savtshenko. Он уже не будет воевать в этой истории ни за «русский мир», ни за крайм-даунбейс. Он будет без шансов воевать с легендой.

Его феод, конечно, развалится, наворованные деньги просрут потомки, (только те, которым Запад позволит съебаться в его объятия), а в учебники, которые будут писать уже неподконтрольные ему историки, войдет наша Надежда, а не вороватый лесной князек из ее эпохи.

Он просто этого пока не понимает, охуевая от своего собственного величия, и рассматривая его в зеркало по утрам. Собиратель Земель, Вставатель с Колен, Повелитель Мышыв и Жукыв.

Охуеть самомнение у лысака. Девяносто из ста современных школьников думают, что «чемберлен» - это мотоцикл или головной убор.

Тощая от голода и коротко стриженая летчица войдет в историю, наступив ногой на плешивую голову кацапского карликового амператора, и пойдет дальше – как и предостерегает старик Войнович в своем письме. Пойдет в историю, в фильмы и романы, в названия улиц и площадей.

Наша война с Россией получит для всего мира адрес, имя, определение и страницу в учебнике. А плешивый говнюк станет для истории соперником не Украины, не злобного Заокраинного Запада, не Глобального заговора Ящеров с Сириуса – а выкраденной им и замученной девушки.

Люди на планете начнут крутить глобус, чтобы узнать – где же жила и погибла эта Savtchenko? Имена убивают. «Путин» и «Савченко» будут тянуть на весах истории одинаково. Несмотря на его сто сорок миллиардов денег, сто сорок миллионов холопов и ядерный арсенал. Против лысой, исхудавшей летчицы.

***
Я хотел бы, чтобы Надя вернулась домой к мамке. Живой. Потому что гибель Надежды может стать буквальной гибелью надежды. Точкой невозврата.

В параллели, которую я провожу между Надией и Жанной слишком много совпадений, хотя ноука решительно отвергает мистику.

Это женщина-воин, попавшая в плен к бургундским сепаратистам, и проданная ими за десьтыщ ливров своим хозяевам-кацапам. Это яростное упорство пленного офицера, верного своей присяге, которому надо только что-то, где-то подписать, где пальцем покажут, чтобы ее отпустили или поменяли на что-то полезное. Но она не подпишет, потому что она офицер.

Это растерянное мемеканье нашего недавно коронованного Шарля. Который стопудово уже потом, позже, задним числом, начнет писать свои личные висты на героине.

Это медленное понимание вчерашних убогих жабоедов - какими должны быть солдаты и офицеры.

И судья кошон-свинолуп, и даже высеры ваты, которые вы постоянно видите в этих постах – «шлюха, ведьма, сука, блядь, бучиха, сдохни быстрее» - это дословно, буква в букву, знак в знак, именно то, что кричали английские кацапы Жанне.

Как тогдашняя сволочь с хихиканьем и прибауточками лазила у пленной Орлеанской Девы между ног, чтобы проверить ее девственность, так и современная кацапня сволочит перед миром Надию: «Иш ты, голодает, а жырная-то какая!» - публикуя при этом ее фотографии годовой давности.

Методика у сволочи всегда одна.

Надя, как мне кажется, готова к своей смерти. Но мы не можем быть к ней готовы. Я не хочу быть жителем Руана, который «я рыдал, как все, на площади», и смотрел, как из огня вылетел голубь. А потом пошел есть бобовую похлебку.

Если такое случится – то жителям Руана придется всерьез учиться крутить арбалет.

И если из костра нашей Жанны вылетит голубь, то из кацапского "братского" гноилища на безымянном собачьем кладбище выползут черви.

источник

          Здається, Порошенко, зі своєю армією ботів Мінстеця, дарма витрачав кошти та час в намаганні дискредитувати Надію, та посварити її з Тимошенко.
          Ці дві жінки, цей тандем - "Тимошенко-Савченко", є більш страшною загрозою для Путіна та Порошенка, ніж всі Майдани, разом взяті. Бо саме вони і є справжньої Україною. Не ватною, не противсихівською, не лохівською, не хохляцкою, а Україною козацькою. Україною, яка здатна захистити себе і від зовнішніх ворогів, і від внутрішніх. Україною, яку вони можуть зробити квітучим краєм, Україною для українців, для всіх її громадян будь-якої національності. 
          Тому ця солодка парочка, Путін-Порошенко, і вигадують різні приводи. щоб не звільняти Надію, тому вони і влаштовують інформаційні провокації, щоб розірвати цей зв'язок між Надією та її партією Батьківщина, між Надією та лідером Батьківщини Юлею Тимошенко.
          Але. як ми бачимо, все дарма.Що Тимошенко, що Савченко не на словах, а на ділі довели свою відданість Україні, довели, що вони принципами не торгують. І ніяка мразь, навіть вищої проби. як то Путін та Порошенко, не здатні зламати їхню волю. Ці дві жінки створені, щоб перемагати. Ці дві жінки справжні українки, справжні козачки, і саме вони є Україною, а не брудний хряк Порошенко зі своєю кодлою продажних холуїв та лизоблюдів.
          Надія, тримайся! На жаль, ми не можемо зараз допомогти тобі ділом, не можемо дістатися до Путіна, щоб розчавити його, як смердючого таргана, але те, що вся, справжня Україна, з тобою, з тобою в думках, на майданах, на фронті, можливо додасть тобі сил та витримки, і ти невдовзі будеш серед нас.

... Журналистка Елена Масюк: "В случае смерти Надежды Савченко в российской тюрьме, в Украине она будет национальным героем, ее именем назовут отряд добровольцев, военный самолет и еще площадь в Киеве, а Россия получит очередной санкционный список. Есть список погибшего в российской тюрьме Магнитского, будет еще и список Савченко"... 

Сьогодні день став на+1 хвилину більшим!