хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «пам'ять»

Світла пам'ять всім загиблим!

Світла пам'ять всім українським воїнам, що боролися в роки другої світової по всі сторони баррикад - і в складі Вермахту, і в складі Червоної армії. і в складі УПА, а також всім загиблим українським мирним мешканцям, що загинули від рук коричневої або червоної чуми. Всім живим ветеранам здоров'я та довголіття!

Світла пам'ять моїм двом дідам, один загинув у 1941 році на білоруському кордоні, інший дійшов до Берліну, тричі поранений і помер у 1974 році. 

Ви всі в наших серцях!

PS Всі хто почне розглагольствування про те хто "герой", а хто "зрадник" будуть видаляться. Без образ. Танці на кістках тут не потрібні!

             

Друга світова війна

прошу подивитись, кому дійсно хочеться знати правду

1. Війна: український рахунок Серії 1-9
2. Ціна перемоги Серії 1-5
http://www.ex.ua/user/rjasne



80%, 4 голоси

0%, 0 голосів

20%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Церква Спаса на Берестові

Церква Спаса на Берестові
Великдень 2011 року від Народження Христа

   (плач )
Навіяно побаченим. Кадр 1: 25 липня 2010 р.(День пам'яті рівноапостольного князя Володимира).
Кадр 2: 25 квітня 2011 р. (Понеділок Пасхальної седмиці).
Кадри тотожні, за винятком пір року.

Моє публічне звернення до небайдужих та можновладців, особливо тих, хто
відповідає за стан пам'яток культури та історії. В липні минулого року я
побачила повалений хрест на церковні бані. Церква, яка охороняється
законом і є
пам'яткою
, й донині стоїть безхреста.

Вірш без рим. Лише ритм
Століть минулих подих,
Часів князівських свідок -
На Берестові Спаса…
Зсивілий пращур,  дивний,
Занедбаний, забутий…

Розкішна Лавра поруч –
Пишається, святкує
Великдень. Урочисті
Лунають дзвони – Київ
"Христос воскресе!" радо
Підносить до небес.

На Берестові Спаса…
"Цвірінь!" – крізь тишу пташка…
І… тихо… Древня церква
В задумі похилилась…

БезхрЕста і скорботна
Центральна баня мріє
В блакиті, соромливо
Ховаючи від світу
Підбите око – шибку
Розтрощену, без скла.

Тримається, старенька,
В пилюці й павутинні;
І шашіль помережив
Всі балки-кісточки…
Болить!.. Благає німо,
Стікаючи трухою –
Слізьми…. З хрестом відтятим,
Велична і самотня
На Берестові Спаса
Великдень зустріча…

26.04.2011
by Stepans`ka Marina (SMG)

p.s. написане можу підтвердити фотографіями





це кадр перший. 25.07.2010




це кадр другий. 25.04.2011

Церква Спаса на Берестові

Церква Спаса на Берестові
Великдень 2011 року від Народження Христа

   (плач )
Навіяно побаченим. Кадр 1: 25 липня 2010 р.(День пам'яті рівноапостольного князя Володимира).
Кадр 2: 25 квітня 2011 р. (Понеділок Пасхальної седмиці).
Кадри тотожні, за винятком пір року.

Моє публічне звернення до небайдужих та можновладців, особливо тих, хто
відповідає за стан пам'яток культури та історії. В липні минулого року я побачила повалений хрест на церковні бані. Церква, яка охороняється законом і є
пам'яткою
, й донині стоїть безхреста.

Вірш без рим. Лише ритм
Століть минулих подих,
Часів князівських свідок -
На Берестові Спаса…
Зсивілий пращур,  дивний,
Занедбаний, забутий…

Розкішна Лавра поруч –
Пишається, святкує
Великдень. Урочисті
Лунають дзвони – Київ
"Христос воскресе!" радо
Підносить до небес.

На Берестові Спаса…
"Цвірінь!" – крізь тишу пташка…
І… тихо… Древня церква
В задумі похилилась…

Безхр
Е
ста і скорботна
Центральна баня мріє
В блакиті, соромливо
Ховаючи від світу
Підбите око – шибку
Розтрощену, без скла.

Тримається, старенька,
В пилюці й павутинні;
І шашіль помережив
Всі балки-кісточки…
Болить!.. Благає німо,
Стікаючи трухою –
Слізьми…. З хрестом відтятим,
Велична і самотня
На Берестові Спаса
Великдень зустріча…

26.04.2011
by Stepans`ka Marina (SMG)

p.s. написане можу підтвердити фотографіями

31 березня Галині Гордасевич виповнилось б 76

Куди та пташка відлетіла...




Громадскість Львівщини цілою низкою заходів вшанувала чергову річницю від часу смерті письменниці Галини Гордасевич. Так 11 березня, в її день смерті, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця. Потім 13 березня, в день похорон Галини Гордасевич, у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація її книги перекладів світової лірики "Українка в світі".  Таким чином хоч і з-запізненням, але ще одна мрія письменниці здійснилась завдяки її сину Богдану і львівському видавництву ЛА "Піраміда", яке видало обидві названі книги.
Заключним став вечір пам'яті письменниці Галини Гордасевич у музеї Івана Франка у Львові, на який  син письменниці Богдан Гордасевич приніс дві посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді одні з найцінніших нагород для Галини Гордасевич,- наголосив в своїй розповіді її син і висловив щиру вдячність пп. Петру Франку і Євгену Гриніву за таке високе пошанування його мами. Далі він прочитав кілька віршів Галини Гордасевич, які віднайшов серед архіву і які ще ніколи не друкувались.
 
Доля поета

Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, який тобі дарує Бог,
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,-
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі,
Пускають плітки й дотепи солоні,-
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні.


***
Покинуте гніздо, мов хата опустіла,
Де вибиті шибки і на порозі сніг.
Скажіть: куди та пташка відлетіла,
Що так його мостила навесні?

Було ж: від сонця шибка золотіла
І в хаті пахло хлібом і теплом.
Скажіть: куди та пташка відлетіла,
Що зносила стебельце за стеблом?

А час прийшов - від холоду тремтіла.
І в небі тих доріг - лиш вибирай!
Скажіть: куди та пташка відлетіла -
У вирій а чи в Рай?

Своєрідну естафету вшанування письменниці Галини Гордасевич підхопили її земляки: 27 березня у відновленому Кремянецькому педагогічному інституті, який очолює ректор Афанасій Ломакович, відбулось обговорення творчого доробку письменниці Галини Гордасевич, проведене завідуючим гуманітарною кафедрою Олегом Василишиним; 28 березня у Кремянецькому ліцеї, очолюваного директором Анатолієм Аврамишиним, пройшли літературні читання вже вчетверте від часу смерті письменниці - отже уже традиційними, але кожного року інакшими, бо літературно-музична композиція за поезіями Галини Гордасевич у виконанні ліцеїстів під керівництвом вчительки Віри Трачук була побудована у формі послідовного представлення кожної з 8 збірок поезій, які вийшли за останні роки.
29 березня відбулась ще одна зустріч громади Кремянця з сином письменниці Богданом Гордасевичем та знайомство з новими виданнями очолюваного ним Видавничо-благодійного фонду ім.Галини Гордасевич відбулась у міській бібліотеці ім Юліуша Словацького, якою керує директор Оксана Вальчук. В усіх цих заходах активну участь брав давній приятель Галини Гордасевич, відомий літературний дослідник і краєзнавець Гаврило Чернихівський, автор книги есеїстики "Портрети пером". Від керівництва району добре слово висловив завідуючий відділом культури Василь Скоропляс, а від місцевих письменників - поетеса Ольга Біркова.
Нарешті 30 березня вшанували Галину Гордасевич у обласному центрі - м.Тернополі, де в неділю -  в приміщенні Спілки письменників якраз проходило засідання літоб"єднання письменників і початківців з районів. Голова Тернопільської організації НСПУ Володимир Барна високо оцінив творчу спадщину покійної письменниці і закликав всіх долучитись до святої справи спорудження гідного надмогильного пам'ятника на могилі Галини Гордасевич до часу  відзначення її ювілею - 70-річчя від часу народження у 2005р.
Проте і цей величний акорд не став останнім, тому що крапку було поставлено таки у Львові: 2 квітня в Центрі української книги Товариства "Просвіта" Франківського району, який очолює директор Леся Калічко, за ініціативи Громадського об'єднання "Етра" в особі його голови поетеси Наталки Криничанки відбулась зустріч з двома героїням-політв'язнями, про яких опивасано в книзі-мартирологу "Нескорена Берегиня": з Ганною Іваницькою та Мирославою Зваричевською. Самим проведінням останнє слово в усьому загальному циклі заходів по вшануванню пам'яті письменниці Галини Гордасеви дісталось її посестрам по мученецькій долі і незборимому духу.

2003 р.  "Діловий діалог"

Біографія Галини Гордасевич

Галина Гордасевич народилась 31 березня 1935р. в м. Кремянці на Тернопільщині в родині священника Леоніда Гордасевича та матінки Олени з роду Хомчуків. Дитинство  поетеси пройшло на Рівненщині під час послідовної окупації її  польськими, радянськими та німецькими військами; юність - за  колючим дротом сталінських таборів за ст.54 КК УРСР( "антирадянська агітація"); молодість - на  індустріальних будовах Донбасу; в останні роки проживала у м.Львові разом з сином Богданом, невісткою  Галиною та внучками Іриною і  Соломією.
За фахом Галина Гордасевич - професійний  письменник. 1971 року закінчила Літературний інститут ім.М.Горького у Москві. Член Національної Спілки письменників України з 1984р. Брала участь в русі дисидентів, була членом оргкомітетів та делегатом установчих з'їздів Товариства української мови, НародїногоРуху України та Демократичної партії України.
Галина Гордасевич лауреат літературного конкурсу "Шістидесятники" за 1996р., премій ім.Олександра Білецького в галузі  критики та ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 рік.  
Галина Гордасевич була обрана членом правління Львівського товариства "Тернопільщина". Плідно працювала в редакціях часописів "Демократ" та "Поклик сумління".
Життєвий шлях Галини Гордасевич скінчився 11 березня 2001 року. Вона похована згідно заповіту у свому рідному місті Кремянці на старовинному Монастирському цвинтарі поряд з могилою Січових стрільців.

                          
                            Радимо прочитати:

1. Веселки на тротуарах. Поезії. Київ "Радянський письменник", 1966.
2. Відцвіла шипшина. Повість і оповідання. Київ, "Радянський письменник", 1974.
3. Наречена сонця. Поезії. Донецьк, "Донбас", 1976.
4. Високе полум'я дня. Поезії. Київ, "Радянський письменник", 1980.
5. Твій тихий дім. Повість і оповідання. Донецьк, "Донбас", 1980.
6. Двадцять років і один день. Повісті. Київ, "Радянський письменник", 1984.
7. Двадцять років і один день. Повісті. Виданння перероблене і доповнене. Донецьк, "Донбас", 1985.
8. Слід зірниці. Поезії. Київ, "Радянський письменник", 1986.
9. Письма к другу. Публицистические ессе. Донецьк, "Донбас", 1986.
10. Силуети поетес. Літературні портрети. Київ, "Радянський письменник", 1989.
11. Прекрасні імена жіночі. Повісті. Донецьк, "Донбас", 1990.
12. Казка про хлопчика Ромчика і трьох чарівних коників. Дубно, "Наш край", 1991.
І3. Яничарська балада.. Поезія. Дубно, "Наш. край", 1993.
14. З сімейного альбому. Есе. Дубно, "Наш край", 1993.
15. Казка про Сонце і його синів-променів. Львів, "Каменяр", 1996.
16. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Київ, "Бібліотека українця", 1999.
17. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка.Друге доопрацьоване. Львів, "Сполом", 2000.
18. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Трете з іл. і дод. Львів, ЛА"Піраміда".2001.
19. Вибране сином. Поезії. Львів, "Сполом", 1999.
20. Рядок з літопису. Поезії. Львів, "Сполом",2000.
21. Ера України. Поезії. Львів, "Сполом", 2000.
22. І сказав Ісус. Поезії. Львів, "Сполом", 2000.
23. Ішла весна по місту. Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
24. Над озером холодної води.Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
25. Сонце, вітер і жінка.Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
26. Станція "Ворожба".Поезії. Львів, ЛА"Піраміда", 2001.
27. Соло для дівочого голосу. Автобіографічний роман. Львів,  "Добра справа", 2001.
28. Українка в світі. Переклади світової лірики. Поезії. Львів, ЛА "Піраміда", 2001.
29. "Нескорена Берегиня". Документальна антологія репресій проти українок у ХХ ст. за упорядкування Галини Гордасевич. Львів, ЛА"Піраміда", 2002.

Галина Гордасевич, українська поетеса (31.03.1935 - 11.03.2001)

13 березня рівно 10 років тому прийняла в своє лоно рідна земля Кремянця відому українську письменницю Галину Гордасевич - вічная шана і вічний спокій


***
На берегах тієї ріки,
Де колихалось латаття,
Розплелися мої вінки
І вицвіло плаття.
На берегах тієї ріки,
Де лебеді хлюпотали,
Порожніх гнізд чорні островки
Тільки і позостали.
На берегах тієї ріки,
Що вербами коси чесала,
На відстані моєї руки
Пройшла самотня русалка.
На берегах тієї ріки,
Що тече й не минає,
Минають дні, місяці й роки,
Тільки тебе немає.


Читайте твори тут:
http://edit.io.ua/edit_story.php?edit_story=99409
http://vilavi.ru/pod/271006/271006.shtm
http://blog.i.ua/community/662/436622/

http://ukrcenter.com/%D0%9B%D1%96%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%80%D0%B0/19243/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%93%D0%BE%D1%80%D0%B4%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87
http://edit.io.ua/edit_story.php?edit_story=99409
http://vilavi.ru/pod/271006/271006.shtm

Летал, летал пока не упал:(((

   11 марта утром, около 10.00, под Киевом, в районе Васильковского аэродрома, упал легкомоторный самолет «Tecnam». В результате катастрофы погибли 4 человека. На самолете проводили  учебные полеты, принадлежал он ООО "Международный авиационный центр подготовки" (МАЦП). По сообщению МЧС, причину падения выясняют  специалисты.













   Госавиаадминистрация распространила сообщение следующего содержания: "11 марта 2011 года в 10:04 по киевскому времени самолет Р2006Т во время  выполнения учебно-тренировочного полета в районе аэродрома Васильков во  время захода на посадку с курсом 314 в районе третьей рулежной дорожки  накренился, упал и полностью сгорел. На борту воздушного судна находились четыре члена экипажа, пассажиры отсутствовали. Опасные грузы отсутствовали. Расследование катастрофы проводит комиссия.  Госавиаадминистрации. Государственный регистрационный знак самолета  Р2006Т - UR-ІТD. эксплуатант и владелец - Международный центр подготовки пилотов."
  Tecnam P2006T — четырёхместный двухдвигательный самолет, разработанный авиастроительной фирмой Costruzioni Aeronautiche Tecnam (Неаполь, Италия).
Самолет представляет собой четырёхместный двухдвигательный высокоплан.
Шасси — убирающееся, трёхопорное, с носовым колесом. Самолёт может
управляться одним или двумя лётчиками. Оборудование позволяет выполнять
полёты днём и ночью, в простых и сложных метеоусловиях, как по правилам
визуальных полётов, так и по правилам полётов по приборам. Самолёт оснащён двумя поршневыми двигателями внутреннего сгорания Rotax 912S3 мощностью 100 л. с. каждый, допускающими использование как авиационного бензина марки 100LL, так и автомобильного бензина (с октановым числом не менее 95). Воздушные винты — двухлопастные, изменяемого шага, полностью флюгируемые.

Расход топлива - 35-40 л/ч. Дальность - 1100 км.
Примерная стоимость - больше 300 000€
Салончик в 3D можно посмотреть по ссылочке  http://www.chel-avia.ru/shop/view.php?ID=13
http://www.chel-avia.ru/shop/view.php?ID=20
  Часто ездил на дачку по делам ее достройки и наблюдал частые пролеты этого самолета. летать он стал не так и давно, примерно месяц назад, но летал часто, в дневное время, иногда в паре с одномоторником. Такого количества частых или частных:) полетов на низких высотах я до селе не наблюдал в районе Василькова.  Летал он довольно низко, его номерные знаки были отчетливо видны в небесной синеве, кого там постоянно подготавливали остается только догадываться. Теперь наверное небо будет бороздить только один одномоторник и изредка ястребки миги:(
................................................................................................................................................
   Да еще поблизости васильковского аэродрома есть довольно необычный памятник военным летчикам второй мировой, он находится недалеко от села Барахты, Васильковского р-на, Киевской обл, по трассе в сторону Василькова. Три советских самолета (вероятнее всего И-16) находясь в пологом  пикировании,по всей видимости, штурмуют немецкую колону. Под самолетами скульптор изобразил символические взрывы.  К сожалению ни каких табличек или надписей на памятнике нет, хотя имеются прямоугольные камни ( один в фасаде, остальные по окружности), на которых по видимому когда-то были таблички. Жаль что памятник не избежал проявлений вандализма. Плиты с именами летчиков сняты, постарались "металлисты" - сдали в утиль:(

   Памятник летчикам, погибшим в Великой Отечественной войне - находится в с.Барахты (Васильковский р-он - 3-4 км от города). Плиты с именами летчиков сняты (постарались "металлисты" - сдали в утиль, т.е. украли). Один из летчиков - отец бывшего председателя колхоза этого села и этот памятник он сам ставил еще при СССР.


   Совместными усилиями исследователей из Украины (члены общественной организации "КИУР" и не только) и России  (родственники ветеранов 43 ИАП), при помощи военного комиссариата города Васильков, установлена история данного памятника и текст на всех его
плитах.
"В годы Великой Отечественной войны в борьбе с немецко-фашистскими  захватчиками в районе села Барахты погибли семь советских самолетов. Бессмертный подвиг летчиков будет жить в веках!"
1. "17 июля 1941 года в борьбе с фашизмом погиб самолет «СБ» 224 скоростного  бомбардировочного авиаполка. Раненных членов экипажа: летчика Бонгарда  Д.М., штурмана Джикия А.Я., стрелка-радиста Садовничего И.Т. спасли колхозники Любич Г.М. и Листровой Н.И."
2. "Летчик 43 ИАП мл.лейтенант Умрихин на И-153 (Чайка) в июле 1941 г. В воздушном бою  был ранен в шею и голову. Жители с. Барахты ему помогли вылезти из обломков машины, оказали медпомощь".
3. "Летчик 43 ИАП мл. лейтенант Куприянчик Влас Гаврилович на И-16 в неравном воздушном бою был сбит возле с. Барахты в июле 1941 г. А в августе 1941 г в неравном бою сбил мессера, горящий И-16 Куприянчик направил в фашистскую танковую колонну."
4. "Командир звена 43 ИАП лейтенант Седых на И-16 в июле 1941 г. Не вернулся с боевого задания на полевой аэродром В.Вильшанка".
5. "Командир эскадрильи 43 истребительного авиаполка (ИАП) капитан Зубарев Сергей Павлович, 1913 г рождения, уроженец Кировоградской обл. на самолете-истребителе И-16 в неравном воздушном бою погиб 10.7.41 г."
6. "Летчик 43 ИАП мл.лейтенант Юрченко в июле 1941 г. был сбит в районе с. Барахты, а в августе 1941 г. На И-16 в лобовой атаке таранил «Мессершмидта»-109 и упал в Днепр возле Киева. Это был его последний бой".
7. "Летчик 43 ИАП мл. лейтенант Бондарь Иван Данилович на И-16 в неравном воздушном бою погиб в августе возле с. Барахты. Судьбу летчиков 43 ИАП установил гв.майор в отставке Кузин А.В."
   Памятный знак поставлен жителями с.Барахты в честь 40-летия победы по  инициативе ветеранов 202 БАД Мартыненко П.Я. и Кузина А.В. Автор – архитектор Мельничук В.В. Макеты самолетов и надписи изготовили художники-оформители Боярчук В.П. и Коваль П.С. Август 1984 года."
   Один из инициаторов создания данного памятника Матрыненко П.Я. в то время  был главой местного колхоза "Прогресс". Во время войны он был штурманом  Пе-2 797 БАП 202 БАД. Изначально все три самолета на памятнике были разные: СБ, И-16, И-153. Памятник торжественно открыт 6 мая 1985 года.

http://delo.ua
http://www.trust.ua/
http://kiev.vgorode.ua
http://relicfinder.info/forum/viewtopic.php?f=1&t=858&start=0

Володимир Івасюк навічно з нами!

Йому б виповнилось сьогодні 62, але його нема в живих уже 32 роки...




Життєвий шлях

Стежки дитинства

Про нас у далекім літі,
Щасливих, наче діти…

Народився Володимир Михайлович Івасюк 4 березня 1949 року у районному містечку Кіцмань Чернівецької області в сім’ї вчителів Михайла та Софії Івасюків. Вже у три роки він проявив величезну увагу до музики, з цікавістю спостерігаючи за репетиціями учительського хору, на які його часто брали батьки. У 1954 році батько композитора разом з іншими жителями Кіцмані добивається, аби в містечку відкрили музичну школу, і п’ятирічний Володя потрапляє в підготовчий клас філії Чернівецької школи №1, де починає оволодівати скрипкою. А в 1956 році іде у перший клас середньої школи. Хлопець проявив неабиякі нахили до гри на скрипці, його запрошують грати на місцевих оглядах художньої самодіяльності, на батьківських зборах, на концертах для робітників та колгоспників. За свою чудову гру Володя отримує від земляків подарунок — гарну справжню німецьку скрипку.
Вчитель хлопця у музичній школі Юрій Візнюк вмовляє батьків продовжити музичну освіту дитини, тож після закінчення шостого класу Володя вступає в Київську музичну школу для обдарованих дітей імені М. Лисенка. Але навчання і виснажлива робота над собою, проживання в гуртожитку далеко від батьків позначились на здоров’ї підлітка і він, відмінник, після першого семестру повертається в Кіцмань, де продовжує навчання в середній школі та музичній школі за класом фортепіано. В 1964 році Володя створює в школі ансамбль «Буковинка» й пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова». Колектив здобуває перемоги на кількох самодіяльних конкурсах, їде до Києва, там його помічають, запрошують на обласне телебачення, нагороджують подорожжю по Дніпру. Що важливо, пісні юного композитора запам’ятовуються, й невдовзі до нього звертаються з проханнями надіслати ноти й тексти пісень.
Попри заняття музикою справи у школі йшли прекрасно. За кілька місяців до її завершення Володя — один з небагатьох претендентів на золоту медаль. Саме тоді трапляється безглузда випадковість, яка невдовзі породить стільки життєвих труднощів та душевного болю. Під час прогулянки парком хтось з хлопців вирішив закинути картуз на гіпсовий бюст Леніна, що й було зроблено. Усвідомивши крамольність такого вчинку, друзі беруться знімати картуза. Але хто знав, що бюст не закріплений? У ході “операції” “вождь” падає, хлопці потрапляють в міліцію на 15 діб, відкривається «Справа Володимира Івасюка». Відразу постало питання про виключення з комсомолу, вигнання зі школи і позбавлення атестату. Батьки зробили все, що могли. Володя отримав атестат з четвірками з історії СРСР і суспільствознавства. Сім’я переїжджає до Чернівців. Володя блискуче здає екзамени в медичний інститут і його зараховано на перший курс лікувального факультету. Радості не було меж, але хтось повідомив про його “справу”, і 31 серпня 1966 року Володимира звинувачують у тому, що він нечесним шляхом пробрався в лави студентів і при всіх зачитують наказ про його виключення.
Юнак витримує цей удар і продовжує боротьбу за своє майбутнє. Він іде працювати слюсарем на завод «Легмаш». Коли профспілковий діяч Леонід Мельник дізнається, що Володя музикант, то доручає йому створити і вести заводський хор. Невдовзі цей хор починає займати провідні місця в оглядах художньої самодіяльності, на виступах ансамблю акомпанує сестра Володі Галя, хористи виконують Володині пісні. На хвилі натхнення Івасюк ризикує і під псевдонімом Весняний надсилає на конкурс до 50-річчя Жовтня пісні «Відлітали журавлі» та «Колискова для Оксаночки». Отримує першу премію.


Червона рута — квітка надії





Через рік за рекомендацією «Легмашу» Володя вступає в Чернівецький медінститут. Він симпатичний усім, його відразу ж обирають старостою групи, запрошують в оркестр народних інструментів «Трембіта», в камерний оркестр медінституту. Після закінчення третього курсу Володя починає працювати над піснею «Червона рута». Хоча й до цього було багато пісень про загадкове зілля руту-м’яту, саме «Червоній руті» судилось полонити стільки сердець своєю ліричністю та своїм романтизмом. Коли Володя запропонував показати «Червону руту» й «Водограй» в передачі українського телебачення «Камертон доброго настрою», з’ясувалось, що нікому виконати жіночу партію, оскільки всі роз’їхалися на літні канікули. Тоді запросили володарку чудового сопрано, вчительку музичної школи №1 Олену Кузнєцову, і разом з нею Володя впродовж двох тижнів давав життя новій пісні. І ось, 13 вересня 1970 року на Театральному майдані Чернівців у присутності тисяч чернівчан і на очах мільйонної глядацької аудиторії постала чудові пісні — перший великий тріумф молодого митця.
У 1971 році в Карпатах був знятий фільм «Червона рута», в якому брали участь Софія Ротару, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Раїса Кольца, ансамблі «Смерічка» і «Росинка». Це був перший український музичний фільм. У ньому прозвучали пісні Івасюка, Дутківського, Скорика. Цього ж року у передачі ЦТ «Алло, ми шукаємо таланти!» звучить нова Володина пісня «Водограй». Навесні 1972 року починається львівський період у житті Володі: він переїжджає до Львова, де стає студентом підготовчого композиторського факультету Львівської консерваторії та переводиться на IV курс Львівського медичного інституту. Розширюється коло мистецьких знайомств. І праця, невтомна праця. Створює пісні: «Я — твоє крило», «Два перстені», «Наче зграї птиць», «Балада про мальви». Незабаром відбулась ще одна важлива подія — його пісню «Балада про дві скрипки» виконала молода співачка Софія Ротару, яка вже була відома як переможниця Всесвітнього фестивалю молоді й студентів у Софії за виконання народних молдавських пісень. Згодом вона виконуватиме багато творів Івасюка, а у 1974 році з «Водограєм» стане лауреатом фестивалю естрадної пісні «Сопот-74». Саме тоді вперше на міжнародному конкурсі прозвучала українська пісня. Про Володю дуже багато писала польська преса, перекладала й друкувала тексти його пісень.
1974 рік в біографії Івасюка відзначився ще двома моментами: його обирають делегатом ХХІІ з’їзду комсомолу від Львівської області, того ж року він стає студентом підготовчого відділення Львівської консерваторії по класу композиції. Разом з тим йому продовжують надходити листи з найвіддаленіших містечок і сіл СРСР — всі хочуть висловити свою велику і щиру прихильність молодому таланту. Це додає Володимиру ще більшої наснаги. У 1975 році він пише музику до спектаклю за романом О. Гончара «Прапороносці» і здобуває диплом першого ступеня. Однак, коли справа торкнулася висунення кандидатури Івасюка на присудження Шевченківської премії за спектакль, хтось викреслив його прізвище. А потім згоріли декорації до вистави… Тоді ж був знятий фільм «Пісня завжди з нами», у якому прозвучало шість пісень Івасюка. Володя проводив дуже багато часу на зйомках, тому пропустив чимало занять. Це стало причиною його виключення з консерваторії. Про цю прикрість Володя не говорив нікому, навіть батькам. Пише музику до вистави «Мезозойська історія» у Дрогобицькому обласному муздрамтеатрі.
Через три роки ціною великих зусиль він поновився у консерваторії в класі Лєшека Мазепи. У видавництві «Музична Україна» виходить збірка пісень Івасюка «Моя пісня». Софія Ротару з піснею Володимира «У долі своя весна» перемагає на фестивалі «Сопот-77», а сам він працює над підготовкою платівки-гіганта. Як згадує київський звукорежисер М. Дідик, право на платівку-гігант мали лише члени Спілки композиторів, Володя ж тоді був звичайним студентом консерваторії. Тому “гігант” дався йому дуже важко, але коли він вийшов, то розійшовся вмить. Поруч з всенародною любов’ю свою “увагу” демонструє “рідна” партія. Секретар парторганізації консерваторії пропонує Володимиру написати заяву про вступ у КПРС, мовляв так йому буде легше . Але громадське життя триває. У 1978 році Володя перемагає на всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримує дипломи II ступеня за «Сюїту-варіації для камерного оркестру» та «Баладу про Віктора Хара». Львівська комсомольська організація збирає документи для висунення Івасюка на присудження премії імені Островського, його запрошують до участі в роботі журі республіканського конкурсу молодих виконавців. Він дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо. Однак із виставою «Прапороносці» Івасюк не потрапляє в число претендентів на премію Островського. Про це він дізнається у Хмельницькому. А коли 24 квітня повертається до Львова, то за якимось дзвінком-викликом в обід одягається, йде до консерваторії і більше не повертається.
18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу недалеко від Львова.
Ховали Володю 22 травня, в день, коли прах Великого Тараса перевезли на Україну. Дубову труну, прибрану гілками калини і вишитим рушником, люди відмовилися класти на автомобіль й на раменах несли від оселі до самого Личаківського цвинтара. Це була не бачена на ті роки процесія, це була непокора владі, адміністрації, судовим оманам. Про час і місце похорону ніде не повідомлялося. Некролог з’явився лише в одній газеті, яка виходила малим накладом — у «Львівському залізничнику». У ВУЗах призначили саме цього дня комсомольські збори з обов’язковою явкою. Були дані вказівки під загрозою виключення чи звільнення з роботи не йти на похорон. Жодної квітки у Львові не знайти, усі вони там — для Володі, останні живі квіти його останньої весни.
Коли труна пливла до Личаківського цвинтаря і злива квітів встеляла останній його зелений шлях, важкими кроками ступали львівською бруківкою десятки тисяч людей з усієї країни, його істинні друзі і побратими за життя і дотепер. З Волині примчав Василь Зінкевич, із Києва прибули Юрій Рибчинський і Вадим Ільїн, не соромилися сліз Назарій Яремчук, Дмитро Гнатюк і Микола Кондратюк, Ігор Білозір і Остап Стахів. Тріо Маренич на вінку написали:

Спасибі, друже, за любов жагучу
до рідної Вкраїнської землі,
повік твою «Червону руту»
співати будуть солов’ї.

Спереду процесії йшла в національному строї і несла на руках портрет Володі в миртовім вінку донька відомого львівського художника Патика — Оксана. Позаду неї Назарій Яремчук разом із Левком Дутківським несли великий вінок живих білих квітів, надісланий Софією Ротару.
І коли поставили біля ями труну, всі чекали якусь мить: хто вийде на перед і скаже перше слово. Той крок зробив і перше печальне слово мовив Ростислав Братунь. Голос його постійно тремтів і зривався, відчувалося, що хоче сказати те, що знають усі, але ще не час. Коли закінчив, тисячі подумки вклонилися йому за те, що не побоявся, не зрадив, не відступив. А це коштувало Ростиславу Андрійовичу посади голови Львівської організації спілки письменників та спокою до кінця життя. Свого побратима по перу підтримав завжди щирий Роман Кудлик. Виступи родини Січко закінчилися тюремним ув’язненням. Коли студенти консерваторії заспівали «Чуєш, брате мій», було чути не плач, а справжнє ридання. Народ ховав свого співця, який чесно і віддано служив йому.
Після похорону від рідних композитора відцуралися, ніхто не заходив, почалося страшне цькування вже мертвого Володимира. Навіть мертвому йому не могли простити його таланту, бо й мертвим він затьмарював своїми талантом живих. І справді, його ненавиділи живим, його боялися й мертвим. Могилу тричі підпалювали, а одного разу в червневу зливу горіли квіти. Пам’ятник, який виконав Микола Посікіра, прочекав у майстерні 10 років дозволу на встановлення. Але дякуючи народові, його любові до митця, могила цілий рік в квітах, завжди святочна. Чому? Вражають слова Ліни Костенко: «А слава — це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе».


4 березня 2011 року. м. Львів
 
Коментар Богдана Гордасевича: коли я працював над альманахом "Наш Львів", то дізнався про унікальний епізод стосовно Володимира Івасюка: з якоїсь причини медсестра мала закапати ліками йому очі ще немовлятові, але забула перед тим ліки розбавити і крапнула концентрованим розчином, але якимось дивом  рідина не виїла очі, але стекла по кутках очей немовляти і виїла добіла шкіру, залишивши на все життя Івасюкові "сліди сльози" від очей... Пророчі сліди сліз...
 
http://iwasyuk.narod.ru/bio.html

98%, 56 голосів

2%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Олена Теліга

Сьогодні, 69 років тому у Києві, у Бабиному Яру була розстріляна Олена Теліга. Вічная пам'ять, славна дочко України!


I в павутиннi перехресних барв,
Я палко мрiю до самого рання,
Щоб Бог зiслав менi найбiльший дар:
Гарячу смерть, не зимне умирання.