Большая часть информации соответствует действительности.Можно почитать здесь:http://bmpd.livejournal.com/1290459.html Будут вопросы,постараюсь ответить.

На что только для армии нашей не собирали:на одежду,обувь,еду и медикаменты.И на ремонт бронетехники было.Не знаю правильно или нет,но люди сами поддерживают войну.Впрочем у всех свои причуды.Сегодня заметил новый бигборд,который меня удивил:"Николаевцы!Соберём на противокумулятивные экраны для наших БТР!"И там картинки этих девайсов.Сумрачный тевтонский гений отдыхает:здесь всё сделано не так.если и применяются уголки,то насквозь не правильно!В результате конструкция тяжела и малоэффективна.Тем не менее и на неё денег нет.Ладно,но у меня просыпаются и другие мысли:а люди помнят ещё для чего был БТР создан?Это не крепость на колёсах а средство доставки к переднему краю пехоты,чтоб её не выбили ОМП  и  миномётами до высадки ТАМ.

В любом случае 10 пехотинцев жертвы:изнутри стрелять можно,попасть нельзя.Разве что на стопе и точки пристреляны.Потому это мишень для противника.Тем не менее их завешивают экранами.Зачем?На переездах десант из душного отделения на броню вылезет,а умные при боестолкновении прочь от броняшки.В БМП меня напрочь усыпляло:у головы гусеница шумит,а как по мне колыбельную поёт:норовил в полчаса уснуть.БТР не так,но за часовую поездку тупеешь и равнодушно куняешь.Лучше грузовик.

 В бою надо спешиваться и распределяться от БТР-рикошет от брони возьмёт.Да и двигаясь у задней оси пехота прикрывает БТР от гранатомётчиков,а он их.Все видят цели и работают.Противокумулятивные экраны хорошо,а если нахватают травы и веток в зелёнке?Да и ручную гранату уловят на раз.

 

...1650 рік був роком тривожного миру між козацькою Україною та Річчю Посполитою. Богдан Хмельницький провів успішні дипломатичні перемовини і досяг угоди з однією з наймогутніших держав світу того часу - турецький султан дав згоду взяти Україну як Велике Князівство Руське під *крила і протекцію неосяжної Порти*. Таким чином закладалась основа для відновлення на теренах України власної державності як прямої спадкоємиці Київської Русі. Гетьман досяг також угод з рівними вже собі васальними до Туреччини державами - Трансільванією, Валахією, Венецією, Молдовою. З донькою господаря Молдови Розандою він одружив свого сина Тимоша. Це започатковувало нову правлячу європейську династію, а можливо, і подальше об'єднання в одну державу під владою чоловіка - сина українського гетьмана та Великого князя Руського. Як колись шлюб правителів звів Польщу та Литву.
   На додаток Хмельницький за допомогою султана знову змусив стати власним союзником кримського хана.  Але дипломатичні успіхи гетьмана Богдана Хмельницького і його активність у розбудові потужної армії нарощували стурбованість в Польщі і консолідували її еліту. На сеймі у грудні 1650 р. польський король закликав до збройної боротьби проти Б.Хмельницького. Сейм прийняв рішення про створення 50-тисячної регулярної армії та про скликання посполитого рушення. Районом зосередження польського війська було обрано район біля Старокостянтинова, а згодом містечко Сокаль. У відповідь на ці заходи Б.Хмельницький оголосив збір війська до Білої Церкви.
    Прологом до війни стали бої загонів брацлавського полковника Данила Нечая і польного гетьмана М.Калиновського у прикордонній смузі за містечка Красне і Мурафу.
   Нечай з 3-тисячним військом перебував у Красному, з кожним днем збільшував його. Він виставив передовий строжовий пост у Ворошилівці підкерівництвом сотника Шпаченка, який в разі небезпеки зобов'язаний був повідомити Нечая. Польське військостояло у Станіславові. Гетьман Мартин Калиновський знаючи, що Шпаченко знаходиться у Ворошилівці з малим загоном, з військом у 14 - 15тисяч швидко напав на нього і знищив весь загін,, що навіть не залишилось ні одного козака, який би повідомив у Красне Нечаю про небезпеку. Тому напад Калиновського вночі на Красне був несподіваним.
   Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували Масницю і тепер спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він
безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень і нарешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій, польський жовнір Станіслав Освєнцім так писав в своєму щоденнику: «Нечай,полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців
бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»
   28 лютого 1651 року польські війська на чолі з М. Калиновським і С. Лянцкоронським підступили до Вінниці, взяли її в облогу і зробили спробу захопити. Вінницький полковник Іван Богун зумів організувати всі сили та засоби міста: “і міщани, і шляхта, і все населення міста стало під знамена свого полковника…”.
   У перший день бою, Богун залишивши частину козаків свого полку у місті, провів феноменальну маневрову кінну контратаку в напрямку лівого флангу польських військ. Козацька кіннота змогла потіснити знамениту та непереможну в Європі елітну ударну силу Речі Посполитої. Але під натиском значно важчих гусарів козаки, прорвавши ліве крило, почали поспішно відходити, щоб перейти Буг по кризі і вийти до монастиря, що був на протилежному березі. Поляки, побачивши *панічну втечу*, кинулись навперейми. Але відступ Богуна був маневром, військовою хитрістю. Він заманив їх на ту частину річки, де козаки навмисно прорубали ополонки у льоду і притрусили їх снігом і сіном (такі ж воєнні трюки маневрувань Богун повторював і під Пилявцями тільки із загостреними частоколами). Налетівши на ці "проруби", значна частина польської кінноти пішла під кригу. Додав ворогу втрат і вогонь із засідок обіч річки. Кілька сот знатних кіннотників Речі Посполитої пішло під воду. Серед загиблих під Вінницею був наприклад брат київського воєводи Адама Киселя, черкаський підстароста. Сам командир польської кінноти, знатний шляхтич Лянцкоронський, ледь вибрався з води. ( *Льодяна купіль Богуна* дуже вразила цього безумовно хороброго воїна. Так,що вже згодом, під Берестечком, він навіть не виконав наказ в передостанній день битви завадити козакам налагодити переправу через болото для запланованого організованого відступу з оточення. Лише дізнавшись про підхід *козаків Богуна*, Лянцкоронський поспішно відступив, маючи приблизно рівні сили. А козаки спокійно продовжили налагодження переправи.)
   Після підходу додаткових сил Калиновського військо Богуна разом з міщанами мужньо витримали двотижневу облогу. Під час якої в одній нічній розвідці Богуна ледь не схопили поляки, впізнавши його по сталевому обладунку. що зблиснув під місячним світлом. Але полковник на чолі свого кінного загону вирвався з оточення та вдало повернувся до табору. А вже коли до Вінниці рушили два прислані Хмельницьким полки, то Богун провів вдалу *інформаційну атаку*, навівши паніку на ворога запущеними чутками про *великі сили козаків*. Після чого поляки спішно рушили до Кам'янця, переслідувані Богуном з підкріпленням.
   "Вінницьке льодове побоїще" 28 лютого 1651 року безперечно входить до числа однієї з найбільш блискучих і оригінальних тактичних перемог в історії українського війська...

Очень важно в жизни правильно поставить перед собой цель и следовать к ней,добиваться её осуществления.

"Победа начинается с желания победить. Каждое дело имеет свою стратегию и тактику, которые необходимо детально разрабатывать и придерживаться, если хочешь действительно победить, а не витать в бесплодных мечтах."

Адмирал Нельсон в письме супруге.