хочу сюди!
 

Наталя

42 роки, лев, познайомиться з хлопцем у віці 38-48 років

Замітки з міткою «злочин»

Золота Орда - державотворчий фермент Московії

Русь була одна -- з центром в Києві. Це була держава, яка об'єднувала виключно слов'янські землі. Землі ж, які потім сталі Московією, не входили в Давньоруську державу, хоча спочатку царські, а потім радянські історики цього дуже хотіл.Московити-", фальсифікуючи свою історію, вкрали слово "руський" у корінного народу Подніпров'я -- коли їм знадобилося "велике минуле" для імперії, Адже Московія і Московське царство сформувалися за ініціативи золотоординської татарської еліти на територіях корінного угро-фінського населення. Золота Орда стала державотворчим ферментом майбутньої Російської імперії, а Московія -- улюбленим улусом Золотої орди в її ж складі і з дозволу її хана.Найбільш вражає геноцид Новгорода, коли Москва в садистський спосіб цілком знищила цю давню, понад 600-річну високу слов'янську культуру 
и Той факт, що для "створення" історії Росії Петром І була використана історія Русі Про те, як фальсифікувалася історія Росії за Катерини ІІ,Москва, принагідно згадаючи, що перший храм в цьому місті був побудований в 1272 році, а перший князь був посажений там не раніше 1277 р назва столиці а. "Москва" у фінській мові означає "каламутна вода" гниле болото Московський археолог пише, що слов'янських могил до Х ст. ніде в Московщині незнайдено. Московський історик підтверджує: „В жилах московського народу тече щонайменше 80 % фінно-татарської крові"На захід від угро-фіннів жили предки теперішніх білорусів та литовців. На суміжних землях вони змішувалися з угро-фіннами і розчинилися без сліду в угро-фінському морі.Московське царство почало називатися Росією тільки при Петрі I, коли той уперше, начебто інкогніто, їздив до Європи . Просто Москву тоді ніхто не знав і вважав її азіатською країною. . А Русь знали здавна. Ось чому, повернувшись з Європи, московський цар перейменував своє царство в Російське Великороси — це єдиний у світі народ, який до початку 18 ст не мав своєї назви, а звався московським людом М. Булгаков писав:обрая госпожа, есть далекая страна, вы не знаете её, это Московия.

На скривавленій землі.

Олександр Пагіря  
 
Під час відступу Червоної армії влітку 1941 року війська НКВС провели масові екзекуції в’язнів. І не тільки
в Західній Україні, а й у Вінниці, Харкові та Криму
Відступ Червоної Армії з території України влітку–восени 1941 року ознаменувався багатотисячними колонами військовополонених, безладною евакуацією місцевого населення, форсованою мобілізацією, спаленими мостами, зруйнованими підприємствами, засобами комунікації, міськими й сільськими об’єктами, отруєними запасами продовольства та води. До того ж він залишив по собі гори трупів розстріляних і понівечених в’язнів внутрішніх тюрем НКВС, показавши чи не в найгірший спосіб обличчя сталінського режиму. Червоний терор у перші дні війни проти заарештованих «контрреволюційних і антирадянських елементів» охопив широкі простори від Карело-Фінської Республіки, Балтії, Західної Білорусі та України до Бессарабії, Криму й окремих районів РРФСР, ставши одним із елементів, що характеризували, за визначенням американського історика Тімоті Снайдера, «криваві землі».

На момент, коли напала Німеччина, внутрішні тюрми НКВС УРСР були переповнені в’язнями. Станом на

початок червня 1941 року в них утримували 72 тис. 768 людей за загального обмеження у 30 тис. 753 особи.

Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, вихідці з

«буржуазії», «куркулі», активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та побутові арештанти.

22 червня 1941 року у зв’язку з початком нацистської агресії Наркомат внутрішніх справ та прокурор СРСР

видали директиву про переведення тюрем, таборів та колоній примусового утримування на воєнний стан.

Було заборонено звільняти в’язнів, в особливу категорію виділено «польський контингент, німців та

іноземних підданих», яких належало зосередити в зонах із посиленою охороною. Також передбачено було

заарештувати всіх осіб, підозрюваних в антирадянській діяльності, які могли становити небезпеку для

більшовицького режиму в умовах німецької окупації.

Читайте також: Історія однієї в’язниці.Тюрма на Лонцького: чиєї правди більше?

ТРАГЕДІЯ ГАЛИЧИНИ Й ВОЛИНІ

На початку німецько-радянської війни в тюрмах Західної України перебувало багато людей, заарештованих

більшовицькими каральними органами в ході радянізації інкорпорованих до складу СРСР територій Галичини,

Волині та Північної Буковини за результатами «визвольних походів» Червоної армії в 1939–1940 роках.

Першого тижня війни заповненість в’язниць у західному регіоні УРСР збільшилась у півтора-два рази. Органи

НКВС та НКДБ за відповідними інструкціями з центру арештовували всіх підозрюваних в «антирадянській та

шпигунській» діяльності. Зокрема, у Львові після 22 червня чекісти влаштували справжні облави на

мешканців міста, вбачаючи в кожному другому повстанця й шпигуна.

У перші дні війни органи державної безпеки УРСР намагалися вивезти заарештованих із прифронтової смуги

в глиб території. 23 червня 1941-го начальник тюремного управління НКВС республіки Філіппов направив

командирові 13-ї дивізії НКВС полковнику Зав’ялову план евакуації в’язнів із західного регіону. Зокрема,

передбачали вивезти 23 тис. 236 осіб, для чого необхідно було мати 778 залізничних вагонів. Однак

блискавичний наступ німецьких військ, проблеми із транспортом та активізація націоналістичного підпілля,

яке спорадично атакувало тюрми з метою визволення в’язнів, поставили радянські каральні органи перед

неможливістю реалізації плану. Після кількох звернень керівництва українського НКВС до Москви по

інструкції звідтіля надійшла телеграма: потрібно було «згідно з розпорядженням Лаврєнтія Бєрії, за списком,

затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за

контрреволюційні злочини за ст. 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних та

засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, – звільнити».

За винищення політичних в’язнів від самого початку війни взялись у прикордонних тюрмах – у Перемишлі й

Добромилі. Надалі з повним розмахом страти арештантів здійснювали без суду за вказівками місцевого

тюремного начальства. Їх убивали в камерах, на подвір’ях в’язниць, в урочищах за межами міст, над

шурфами шахт тощо. Катівські технології варіювалися від застосування вогнепальної зброї та бронетехніки –

через відрубування частин тіла – до закопування живих людей у землю й подекуди варіння в казанах.

Від 23 червня розстріли проводили чимдалі інтенсивніше, спочатку індивідуально за викликами на прізвище,

а потім цілими групами. В останні дні перед відступом радянських військ в’язнів страчували без списків,

подекуди просто в камерах  за допомогою автоматів і гранат. Щоб приховати передсмертні крики жертв від

міських жителів, екзекуції виконували під шум автомобільних і тракторних двигунів. В’язні намагалися

повставати, однак зазвичай їхні виступи закінчувалися суцільними розстрілами. Деяким арештантам

пощастило втекти, скориставшись панікою та безладом радянських військ, що відступали. Окремих –

звільнили оунівці під час організованих повстань.

Про масштаби червоного терору на початку війни в умовах відступу Червоної армії із теренів Західної України

свідчать очевидці: «…Львівські «Бригідки». З розкритих навстіж брам доноситься трупний запах. На подвір’ї,

в коридорах, у підвалах – стоси трупів. Усі вони зі слідами тортур. Проломлені черепи, відрубані ноги, руки,

скручені колючим дротом тулуби, спотворені обличчя». «У Самбірській тюрмі було знайдено багато трупів,

помордованих у жахливий спосіб. Деякі з них мали в устах ганчірки й пісок, інші попідрізувані нігті на пальцях

рук, пошматовані й повирізувані пояси шкіри з обличчя, повиколювані очі, повідрізувані носи, повибивані зуби

і т.д. У жінок були відрізані груди, порозпорювані животи, повиривані жмути волосся, перед стратою їх усіх

зґвалтували».

Загалом у перші тижні війни в тюрмах Західної України було страчено близько 22 тис. осіб. У в’язницях

Львівської області (на той час до її складу входила тільки північна половина теперішньої. – Ред.) (Львів,

Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам’янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин)

було розстріляно 4 тис. 591 людину, у трьох в’язницях Дрогобицької (Дрогобич, Самбір, Стрий) – 3 тис. 301, у

тюрмах Станіслава – 2 тис. 500, Луцька – 2 тис. 754, Рівного – 150, Дубно – 1 тис. 500, Ковеля – 195,

Тернополя – 1 тис., Перемишля та Добромиля – 2 тис. в’язнів. більшість із них були українці, невеликий

відсоток становили поляки, біля 10% – євреї-сіоністи.

ЕТАПОМ НА СМЕРТЬ

Евакуацію ув’язнених вдалося провести тільки в окремих містах, однак більшість арештантів так і не

дісталися до місць призначення. Транспортні засоби використовували лише для вивезення цінних речей і

товарів, а переважну кількістьц в’язнів етапували пішки. Із «маршів смерті» вижило тільки 214 осіб. Решта

дорогою були страчені або ж загинули від нападів авіації супротивника (їх плутали з регулярними військами,

що відступали). Зокрема, з Чорткова Тернопільської області було евакуйовано 954 в’язні, із яких дорогою

розстріляли 123, а з Умані – 767. Відомо про 110 осіб, вивезених етапом із Західної України й полеглих від

чекістських куль у Биківні поблизу Києва. У рідкісних випадках начальник конвою через складну ситуацію

відпускав своїх бранців на всі чотири сторони (так трапилося на Хмельниччині). Тих, кого евакуювали

залізницею, дорогою підривали або ж знищували в брутальний спосіб. Так, зокрема,сталося 7 липня 1941року

із політв’язнями з Коломиї та Буковини, яких на станції Заліщики Тернопільської області викинули з

поруйнованого вибухом моста в річку Дністер.

Інші категорії в’язнів були або переміщені до тюрем і таборів тилових районів, або звільнені відповідно до

указу Верховної Ради СРСР від 12 липня 1941 року. Тоді в місцевостях, де було оголошено воєнний стан,

випускали на волю осіб, засуджених на терміни до трьох років за так звані побутові злочини. А ще амністії

підлягали кримінальники.

Після вступу німецьких військ, коли двері в’язниць повідчиняли, перед західними українцями постала

жахлива картина комуністичного терору. Нацистська пропаганда досить успішно використала факти масових

розстрілів задля посилення антибільшовицьких та антисемітських настроїв серед місцевого населення у своїх

інтересах.

Свідчення очевидців та імена замордованих періодично публікували в українській, польській та німецькій

пресі окупаційного періоду, місця злочинів фотографували й фіксували на відеоплівку.

ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНЦІ

Утім, трагедія невільників тюрем у західних областях була не єдиним брутальним злочином комуністичного

режиму перед панічним відступом із теренів республіки. Масова ліквідація в’язнів у перші тижні війни

відбулась у Вінниці, де загалом більшовики знищили 9 тис. 439 осіб – переважно громадян, заарештованих

під час Великого терору 1937–1938 років. поблизу Харкова, у селищі П’ятихатки перед відступом радянських

 військ було замордовано 8 тис. в’язнів, серед яких виявились і польські офіцери. Під час евакуації з Криму

НКВС вдалося до масового переслідування й арештів серед цивільного татарського населення. 31 жовтня

1941 року в день здачі Сімферополя чекісти розстріляли в камерах усіх політичних в’язнів. Після вступу

німецьких військ у міській тюрмі НКВС було знайдено тіла жінок та дітей, убитих разом із чоловіками.

Схожу картину червоного терору бачимо в Ялті, де 4 листопада 1941 року енкавеесівці перед відходом

знищили всіх ув’язнених у тюрмі. Крім того, у Криму вони розстрілювали місцевих жителів просто на міських

 вулицях та дорогах, вбачаючи в них потенційних ворогів і гітлерівських посібників. Так, сталося між

Алуштою та Ялтою і в містечку Карасубазар.

Масове вбивство політичних в’язнів на початковому етапі німецько-радянської війни стало дієвим засобом

знищення опонентів сталінського режиму під виглядом безладного відступу радянських військ та органів

більшовицької влади на схід. Не дивно, що під цю категорію не потрапили кримінальні злочинці та божевільні

психлікарень, яких масово випускали з місць утримування в перші місяці війни.Дії каральних органів проти

арештантів підпадають під категорію військових злочинів відповідно до норм тогочасного міжнародного права, зокрема Гаазьких конвенцій 1899 та 1907 років,

дотримання яких повсякчас декларував Радянський Союз у ході Другої світової війни. Масштабні страти

в’язнів у перші тижні німецько-радянського збройного протистояння справили шокове враження на українське

населення, особливо західного регіону, яке після повернення більшовицького режиму 1944 року не змогло

пробачити йому варварських злочинів і довгий час живило повстанський рух, що боровся за незалежність

України.

ДО РЕЧІ. Досвід Литви

Після розпаду Радянського Союзу Литва розпочала слідчі дії проти злочинців комуністичного

режиму, причетних до масових убивств в’язнів 1941 року.Зокрема, Шяуляйський територіальний суд

2001-го видав постанову про притягнення до відповідальності колишнього співробітника органів НКВС

Пєтра Раслана за злочини проти литовського народу, засудивши його до довічного ув’язнення.Однак

виконанню цього рішення завадила Російська Федерація, взявши екс-чекіста під свою опіку. Це стало однією

з причин, чому 2004 року Вітаутас Ландсберґіс змусив президента своєї держави бойкотувати

святкування Дня Перемоги в Москві.

22 червня. Політика пам'яті

Крутішої армії, ніж радянська в світі ніколи не було. Лише в ній бували випадки, коли розстрілювали вже призваних до армії солдат, виключно через то що для них зброї не вистачило, або тому, що вони були українцями. Хворим і слабим краще то не чути. Злочини НКВС у 1941 році.

http://www.youtube.com/user/vosvoboda


25%, 1 голос

75%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

"Великі подвиги" Суворова.

А зараз послухаймо про «великі подвиги» на цій стезі самого генералісимуса Суворова:

«Суворов, якому було доручено переселити на Урал ногайців… розбив для зручності пересування кожну орду на загони або колони, доручивши супроводжувати кожну колону російським військам. Начальство над правим флангом колон, які пересувалися, доручено було Лешкевичу, а над лівим — полковникові Телегіну. Сам Суворов ішов із козаками (донцями. — В. Б.) за татарами…

Але коли звістка про виселення татар за такої ситуації рознеслася по степах, то татари, звісно, були збентежені. У масі чулося глухе ремствування і побоювання, що татар ведуть в уральські степи на неминучу загибель…

1 серпня 10 000 джамбулуків відокремилися від інших татар і повернули назад… Почалася битва… за висловом Суворова, «почалася повна рубка татарам». Відбулося справді щось жахливе, яке не надається до жодного опису. Зупинені драгунами й козаками ногайці кидалися в болотисту річку, грузнули в ній, і їх вражали кулями й картеччю; а тих татар, які скупчилися біля ріки, рубали й кололи козаки (донці. — В. Б.) і драгуни…» [27, том I, с. 391–394].

Такими методами генералісимус Суворов «зачищав» чужі землі. І не дивно, що наступний московський генералісимус Йосиф Сталін, продовживши ті ж діяння, повелів 1942 року повісити в своєму кабінеті портрет першого генералісимуса, а 1944 року повторив «досвід Суворова» в колосальних масштабах. До речі, (пане Солженіцин), він і чеченську землю «звільнив» від чеченського народу.

В діяннях Суворова раніше описані «подвиги» не були винятком. Різанина ні в чому не винних людей супроводжувала цього «полководця» повсюдно. Ось іще один приклад замовчуваних «подвигів» Суворова:

«Тим часом втеча Шахин Гірея з Тамані до черкесів спонукала Суворова прискорити похід проти татар, які ховалися за Кубанню по Лабі. Ночами (справді махровий бандит! — В. Б.) із засторогами Суворов, розпустивши чутки про свій від'їзд у Полтаву, пробрався до устя Лаби. Вночі 1 жовтня, з не меншими засторогами, він переправив загін через Кубань і на світанку підійшов до татарських аулів. Тут поблизу урочища Керменчик, за 12 верст від Кубані, відбувся останній бій із татарами, жахливий за своїми наслідками. Першими кинулися (вранці-рано, коли мирні люди аулів спали. — В. Б.) з піками на татар донці, за ними драгуни і гренадерський батальйон. За три години битви (різанина сплячих людей — це битва по-суворовськи. — В. Б.) 2 000 трупів засіяли простір довкола військ, аули були спалені, а до кінця битви на полі залишилося понад 5 000 лише вбитих. І козаки, і солдати однаково не давали нікому пощади — вбивали, різали й кололи чоловіків, жінок, старих і дітей» [27, том І, с. 393].

Ето жжж

Доктор Пі http://www.pravda.com.ua/articles/2012/10/10/6974284/ отримав 8 років

Вбивства, каліцтва, видурювання величезниз сум грошей у громадян і держави, фальшування документів, участь в організації різних збочень для високих посадових осіб...

Про останнє, до речі, газета Експрес неодноразово анонсувала, що має докази і ось-ось оприлюднить, про причетність до нелюдських оргій відомства табачника і навіть чи не його самого, і що зусиль доклало воно немало для виправдання Пі, гальмуючи розгляд справи

Викликає подив інше:
Раптово газета втратила інтерес до означених злодіянь і переключилась на ВО "Свобода" 

Не знаю, що гадати.

36%, 4 голоси

9%, 1 голос

0%, 0 голосів

18%, 2 голоси

0%, 0 голосів

9%, 1 голос

27%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Хто має судити суддів за такі злочинні рішення?

Середа, 5 червня 2019, 13:37 • Марія Мамаєва • 6180

МВС перегляне справи поновлених на посадах після непроходження переатестації поліцейських


КИЇВ. 5 червня. УНН. Міністерство внутрішніх справ планує переглянути справи поновлених на посадах після непроходження переатестації поліцейських. Про це заявив міністр внутрішніх справ Арсен Аваков журналістам після засідання уряду, передає кореспондент УНН.

"Ми зараз ще раз переглянемо справи тих, хто в нас поновився – маються на увазі ті, хто не пройшли переатестацію, але поновилися, і це нам обіцяє чергову суперечку в судах, але ми будемо йти до цього", - зазначив Аваков.

За його словами, в результаті переатестації винні у загибелі хлопчика на Київщині поліцейські були звільнені з органів внутрішніх справ, однак рішенням суду їх було поновлено на посадах.

"На жаль, це не поодинокі ситуації (поновлення через суди на посадах правоохоронців, які були звільнені за результатами переатестації – ред.), це стосується близько 800 осіб", - уточнив міністр.

Нагадаємо, 3 липня у лікарні помер 5-річний хлопчик Кирил, який став жертвою двох п’яних поліцейських у Переяславі-Хмельницькому. Обох підозрюваних рішенням суду було взято під варту

Джерело: УНН

Британія знищить Рефію!

В темі замаху на життя мешканця Великої Британії Сергія Скрипаля мене і дивує, і водночас - не дивує фахова безталанність українських ЗМІ-їстів телебачення і радіомовлення, тому що всі вони дружно говорять про замах на життя колишнього російського розвідника, але жодного разу мені не довелось почути, що насправді було здійснено замах на громадянина Великої Британії - Сергія Скрипаля, а це головна тема конфлікту, як на мене. Донька Скрипаля була громадянкою РФ, тому її отруєння не є настільки аж у сфері відповідальності британського уряду, чого не можна сказати про самого Скрипаля та поліцейського й інших постраждалих від хімічної зброї, яка за всіма міжнародними правилами є забороненою до застосування на рівні злочину проти людяності.
Ще раз наголошую, що замах було здійснено на громадянина Великої Британії на території цієї держави за вказівками та спорядженням з іншої держави, тому саме держава Велика Британія має застосувати всі можливи засоби, щоб подібне злочинне іноземне втручання на її території було припинено, а винуватці - покарані. За інших обставин цей інцидент цілком був би достатній для оголошення війни, що, як я сподіваюся, і станеться, але не у відкритому форматі, а прихованому. Тому іронія стосовно нікчемності просто висилки 23-х дипломатів Російської Федерації показує нерозуміння того, що це всього-навсього початок тривалої і потужної помсти з боку Великої Британії стосовно Російської Федерації. Загалом це буде зрозуміло за декілька років, а поки що закономірний початок: "копен-дупен" дипломатам Рефії та бойкот тамтешнього чемпіонату світу по футболу.
Друга тема, що тупо відсутня наразі в українських ЗМІ - це згадка про паралелі на подібні сповна відомі вбивства зі застосуванням хімічного озброєння агентом Кремля Сташинським проти провідників ОУН Степана Бандери 15-го жовтня 1959 року, а перед тим - Лева Ребета 12 жовтня 1957 р  в Мюнхені (Німеччина). Дивна відсутність ерудиції, хоча які вчителя на кафедрах журналістики - такі самі "совкові" інтелектуали і їх вихованці. Огидно, прикро, але як казав відомий львівський композитор Станіслав Людкевич на зборах після 1945 року: "Нас визволили і на те нема ради" 

Я подаю для порівняння просто уривок з оповіді про вбивство Степана Бандери:
"Другого жовтня 1959 р. СБ ОУН стало відомо про ухвалення ЦК КПРС рішення щодо ліквідації Степана Бандеру, щоб завдати таким чином, якщо не остаточного удару, то хоча б такого, що після нього націоналістичний рух не піднявся на такий рівень. Агент Станіслав Зажицкі, також повідомив, що КГБ отримало доручення ліквідувати Ярослава Стецька, Степана Ленкавського і Степана Мудрика, а Івана Кашубу вивезти до Східної Німеччини.
Одержавши додаткові інформації, які підтверджували дану інформацію, Провід ЗЧ ОУН на своєму засіданні в складі Степана Бандери, Степана Ленкавського, Івана Кашуба, Данило Чайковського, Ярослава Бенцаля, Григорія Васьковича та Дмитра Миськіва 5.10.1959 р. прийняв рішення про збільшення особистої охорони Провідника ОУН та вироблення йому нових документів з виїздом закордон, ймовірно, до Іспанії 14 жовтня.
Відтоді С. Бандеру супроводжували 5-6 охоронців вранці з дому з Крайтмайрштрасе до організаційного бюра при Цеппелінштрассе, 67 і так само назад додому о 17-ій годині. Однак, Бандера, як і раніше, не дуже дотримувався вимог СБ. Сам керував автомобілем, мав дуже бадьорий настрій, який не покидав його протягом тижня до смерті, послаблюючи при цьому інстинкти самозбереження.
Зранку 15 жовтня 1959 р. Бандера виїхав автомобілем з дому після сьомої години в супроводі охорони на роботу. На Цеппелінштрассе він працював до обіду і о 12-ї годині поїхав додому, взявши із собою Євгенію Мак з якою планував купити на базарі овочі. Після покупок на базарі він відвіз назад на роботу пані Мак та поїхав додому на обід.
Декілька хвилин по 13-й годині Ярослава Бандера повідомила проводу ЗЧ ОУН, що її чоловіком залитий кров'ю лежить на сходах будинку. Одразу ж на місце випадку виїхали С. Ленкавський, Я. Бенцаль і І. Кашуба.
Тим часом сусіди викликали швидку допомогу, яка о 13.10 хв. прибула та відвезла Бандеру разом з його дружиною до лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2, що знаходилася за 5 хвилин їзди від дому. Тим часом з помешкання вибігла няня дітей Вайнерів, побачивши пораненого, намагалася допомогти йому холодними компресорами. Дружина Бандери збігши вниз сходами побачила, як сусіди обернули тіло її чоловіка і він ще декілька разів відкрив і заплющив вії. В його уст, носа і вух спливала кров.
Прибулі члени Проводу ЗЧ ОУН на першому поверсі застало подружжя Ґамзе, яке розповіло про те, що сталося. Коли вони почали обідали, несподівано почули важкий стукіт кроків на сходах і приглушений, схожий на хрипіння стогін. Вийшовши з квартири, вони побачили на сходової клітці, перед дверима ліфту Степана Попеля, який лежав у крові обличчям до землі. Близько нього стояв кошик з помідорами, а біля дверей ліфту в'язка ключів.
За свідченнями Сташинського, завантажений продуктовими пакетами Бандера, намагався витягнути ключ із замка дверей. Зійшовши сходами вниз він запитав його, чи потрібна йому допомога. Коли він наполовину обернувся до вбивці, то в цей момент йому вистрілив в обличчя з пістолета-шприца, що його сховав під газетою в правій руці. Лівою рукою Сташинський роздушив у носовій хусточці ампулу з протиотрутою і, тримаючи її собі під носом, спокійно відійшов, не чекаючи на реакцію жертви. Декілька хвилин перед тим сходами вниз зійшла жінка, яка завважила вбивцю, хоч тільки з плечей, бо він відвернувся обличчям до дверей ліфту.
В лікарні Червоного Хреста на вулиці Льота № 2 Степан Ленкавський, Ярослав Бенцаль і Іван Кашуба побачили струмки крові біля уст, носа і вух покійного Бандери. Слідів побиття на обличчі і голові не було видно, одначе, при ближчому розгляді було зауважено довкола уст дрібненькі цяточки. На краватці, сорочці й вилогах блюзи ясніли біляві крапки.
Бенцаль звернув увагу поліції на дивні осколки та цяточки довкола уст, а також вказав, що на сходовій клітці будинку він відчув дивний запах. Однак поліція не звернула увагу на його слова і в перші дні слідства пішла цілком фальшивою дорогою.
Лікарі під час оглядин тіла знайшли під його правою пахвою револьвер, тож повідомили про це кримінальну поліцію. Після 16-ій години Ярослава Бандера зайшла до лікарні з редактором газети "Шлях Перемоги" Данилом Чайковським. Вони побачили як з кімнати, де лежало тіло небіжчика, вийшла група фахівців на чолі з головним лікарем. В розмові з Чайковським він поставив запитання, чи не міг хто вкласти в уста Бандери дуло револьвера й вистрілити в саме горло. Отже, перший лікарський огляд не міг визначити причини смерті, а це позначилося на пізніших дуже суперечних і недоречних описах німецької преси.
За наказом німецьких спецслужб тіло Бандери перевезено до Медично-судового інституту мюнхенського університету на вулиці Лібфравен, де 16 жовтня було проведено медичну експертизу, яка тривала дві години.
На вимогу проводу ЗЧ ОУН при розтині тіла був присутній проф. Ярослав Гинилевич. Її проводив керівник інституту, проф. В. Лявес з двома німецькими лікарями.
19 жовтня 1959 р. слідча комісія оприлюднила заяву такого змісту: "Проведені в суботу 17 жовтня в Судово-медичнім Інституті розслідування для встановлення причини смерти виявили, що Бандера помер на затруєння ціянкалієм. Тепер комісія для справ убивств перевіряє, чи наявним є самовбивство чи злочин".
Провід ЗЧ ОУН повідомив, що Провідник загинув від ворожої руки телеграмами та листами організаційні підрозділи: Англії, Бельгії, Німеччини, Франції, Голландії, Іспанії, Австрії, Канади, США, Аргентини, Венесуели, Бразилії, Австралії, окремих провідних членів ОУН у найвіддаленіших країнах, українським й іноземним засобам масової інформації."




Київ-1941рік Комуністи знищили 324 споруди в центрі Києва

Київ -- єдине європейське місто, яке потерпіло від своїх "захисників".
Радянська історіографія, звичайно ж, стверджувала, що центр міста спалили війська Вермахту після їхнього вступу до Києва 19 вересня 1941 року. Проте офіційні архівні документи спростовують це і свідчать, що ще влітку 1941 року був створений штаб оборони Києва, під керівництвом якого і відбувалося масштабне мінування промислових підприємств, урядових і житлових будинків.
Збереглася копія довідки начальника інженерної служби штабу оборони майора Чукарєва, де повідомляється, що «мінування проводилося силами взводу армійського інженерного батальйону і все здійснювалося в тісному контакті з міським комітетом партії. М майже всі споруди в центрі міста. Розрахунок виправдався. Зайшовши у місто 19 вересня 1941 року, німці дійсно розташувалися у найвишуканіших будинках на Хрещатику, Прорізній, Інститутській та Пушкінській.
А вже 24 вересня 1941 року пролунав перший потужний вибух, який розколов навпіл великий чотириповерховий будинок із мансардами і вежами, споруджений 1903 року за проектом архітектора Городецького. Ця монументальна споруда за своїми пропорціями і якістю виконання не поступалася найкращим зразкам архітектури європейських столиць.
Слідом за цим у повітря злетіли споруди поштамту, Радіотеатру, «Гранд-готелю», біржі, кількох особняків (серед яких зведений у мавританському стилі унікальної краси будинок Зайцева) і розкішна будівля найбільшого цирку в Європі -- цирку Крутикова. Страшної сили вибух зруйнував найпрестижніший житловий будинок Києва -- так званий дім Гінзбурга. Це був перший київський хмарочос -- 12-поверхова споруда на 90 квартир і 500 кімнат.
Вибухи спричинили пожежі, які тривали в центрі міста від 24 по 29 вересня і понищили майже всю забудову Хрещатика, наполовину вулиці Прорізної, Городецького і частково Лютеранської, Інститутської, Заньковецької та Грушевського. ТЦентр міста було перетворено на суцільне згарище з руїнами будівель, які до цього представляли найкращі зразки модерну, неоренесансу, класицизму і необароко-рококо.
Загалом восени 1941 року вибухами та пожежами було знищено 324 споруди Собор Успіння Пресвятої Богородиці. Це була українська святиня світового культурного значення, під руїнами котрої загинуло безліч безцінних мистецьких скарбів. Потужним вибухом також було повністю знищено пантеон найбільших достойників української землі -- київських князів, митрополитів та архімандритів, похованих у соборі

Тварини-свідки-2

Наприкінці ХІХ сторіччя екіпаж англійського судна військового корабля вполював акулу. У шлунку хижачки виявилася... скринька із документами, які дозволили зясувати: Еліа Мак-Кормік , заможний і відомий купець з Ямайки, є співучасником жахливого пірата Грехема, чиє розбійницьке судно було потоплене спеціально для цього спорядженим фрегатом. На підставі неспростовних доказів суд відправив зовні порядного і набожного торговця на шибеницю.

Скандал з допінгами пошиться на інші види види спорту у Росії


Міжнародне розслідування шахрайства з використанням допінгу російськими легкоатлетами може бути розповсюджене й на інші види спорту у Росії, оскільки вони використовували ту ж лабораторію, яку тепер звинувачують у приховуванні неправильних тестів, повідомляє Reuters з посиланням на Всесвітнє антидопінгове агентство.

У доповіді, підготовленій Світовим антидопінговим агентством (WADA), слідчі назвали використання наркотичних засобів у російському спорті «культурою, яку підтримує держава». «Немає причин вважати, що легка атлетика є єдиним видом спорту в Росії, який було порушено використанням допінгу», – йдеться у доповіді.

Звинувачення у вживанні наркотиків у легкій атлетиці, а також перспектива того, що російські спортсмени можуть бути усунені від Олімпійських ігор у Ріо-де-Жанейро у наступному році, це найбільший спортивний скандал, який вибухнув у Росії за останні кілька десятиліть.

Велика частина звинувачень у доповіді стосується лабораторії у Москві, яка тестувала спортсменів на предмет наявності заборонених препаратів.

У доповіді стверджується, що лабораторія знищила зразки, незважаючи на те, що WADA вимагала зберегти їх, і що співробітники брали хабарі від спортсменів чи тренерів в обмін на приховування тестів на наркотики, які показували позитивний результат. Російська влада заявила, що сама WADA попросила їх знищити зразки.

Кремль назвав звинувачення безпідставними, а спортивні начальники заявили, що міжнародний скандал був політично вмотивованим. Тим не менш, у вівторок виконувач обов’язків президента Всеросійської федерації легкої атлетики Вадим Зеліченок повідомив «Інтерфаксу», що допінг-проби російських атлетів на час призупинення роботи Московського антидопінгового центру перевірятимуться в аналогічних зарубіжних організаціях.

Джерело:  http://vilni-novyny.blogspot.com/2015/11/wada.html