Чому слово «брати»
ображає українців – опитування жителів Москви
Для ока:http://lystok.com/moskvichi-ukraintsy-ne-priznayut-rossiyan-bratyami-iz-za-svoego-neznaniya-video-6729
Для вуха і ока: https://www.youtube.com/watch?v=-y32mqgoEDo
Писати коменти під замітками російських ЗМІ – марна справа. Як вийшла
вдала, десь пропала, як вийшла гарна, без помилок (і таке раз сталося)))
помилки самі налетіли. Тому вирішив просто самому написати замітку.
Російські ЗМІ знову мусолять „братню” тему. З якого дива? Просто вирішили
скористатися лінню людською, духовним „совком”.
Є категорія людей, що думати не може з фізіологічних причин. Але зазвичай,
вони дуже довірливі. Одному повірять, і все! Інші, хай хоч показяться, будь-які
докази надають, але їм ці особи ніколи не повірять. Інколи вони себе і самі
обзивають „вірними”.
Є люди, мають інші характеристики „сірої речовини”. Вони нікому не вірять. Користуються
власним розумом, хоч і він інколи підводить. Цій категорії людей навіть образу
таку придумали: „свідомити!” Ну не можна їм на пальцях пояснити, як нації
можуть бути дружніми, тим більше „братніми”, тим більше з нацією якої нема
практично. Тобто є назва, але нема, відсутня територія. Сама назва території
звучить „російська федерація”, тобто об’єднання всіх за певними правилами. Але
це інша тема.
Бувають родичі не вважають себе братами, бо не бажають. Але родичів
десятки, а як можуть дружити нації, в яких мільйони людей?
Тому природі не існує нації гарної і не гарної, бо всі вони складені з
різних людей, що мають різний вихиляс. Тому оптимально, розумно і доречно
кращою вважати власну націю і всемірно сприяти її розвитку і утвердження у
цьому жорстокому Світі. Найгірше знищувати „не таких” представників своєї нації,
бо вони не з тою нацією бажають дружити, брататися, об’єднуватися.
Ялинка медиків АТО
Що ж бажають „брати-москвичі”?
Бажання стареньке як світ. Використати українців „хароших” проти українців „паганих”,
аби, наприклад, власні 200-ті з АТО не отримувати, і т.п..
Що робити українцям? Всіма засобами підтримувати українську мову, українські
території утримувати всюди, в радіо просторі, кінематографі, на землі. Пам’ятати
треба, „зарубати на носі”, що мовні кордони нації визначають кордони на карті,
на землі, на теренах. Коли на теренах нації, навіть в межах державних кордонів
плодиться на противагу мові державній, - мова іншої нації, слідом приходе та
нація. Рано чи пізно. Тому небезпідставно, навіть маленькі нації прикладають
великі зусилля і „волають” свої пісні, власну культуру на весь світ, аби
втримати свій шмат, аби всі знали в різних куточках землі, що є така нація. „Українська
еліта” чи з дуру, чи з того, що не наша, того правила двадцять років не дотримувалася
і отримала війну.
В народі кажуть – горбатого могила виправить, а дурню нічого не допоможе!
Проте, інколи, могила є гарною наукою для ворога і корисна нації.
Тушонка душевна
Я російськомовний, тому, розумію, спеціально займатися мовою ніколи! Це
заняття на роки. Особливо, коли твоє бажання нагло „банить” держава. Головне поставити
мету, засіб знайдете. Це пісні, газети, радіо, журнали, передачи, книжки, кіно,
мультики, співрозмовника знайдіть. Дитину віддайте до українського класу. Хай
вона Вас вчить українській мові! Це найкращий варіант та найкорисніший
співрозмовник. Виключити зі школи російську мову. Тисячі мов в Світі. Українцям
необхідно, коли ми бажаємо стати справді вільними, стати вільними у спілкуванні
з вільним Світом. Навіть коли всі зусилля, українці свідомі, разом з державою
українською направлять на повне викорінення російського язика, і фінансово, та
іншим чином зацікавлять громадян у тому, ним, язиком, тисячі володітимуть ще
століття, хай би завтра навіть РФ моль трахнула. Бо життя таке. Бо справа не в
Москві, справа в голові, в лінощах людини звичайної, що придумає тисячі причин,
аби, скажімо, „традицію” зберегти, чи відкласти справу до понеділка. І їй чхати
на те, що її дідів змушували силою ту язикату мову засвоювати, бо протестуючих катували
немилосердно. Чихати, що прізвище змусили змінити, бо прямий родич далекий любив
дітей і бажав їм досягти чогось в умовах тоталітаризму, коли одна буква в кінці
прізвища ставала межею життя і існування, смерті і покори, волі в смерті, чи
життя в неволі, залишать тобі нажите непосильною працею цілих поколінь чи дадуть
годину на збори і гнатимуть пішки сотні кілометрів під конвоєм засніженим лісом,
де бордюрами стали тіла тих хто не дійшов до „місця” придуманого катом. Бо то
стерво тикнуло пальцем брудним на мапу і ляпнуло: „Здєсь будєт город залажон!!!”
Я переконаний, війну на Донбасі Москва почала, бо по окупації Криму, „українець
культурний” перейшов на російську. Це додало сили агресору, відповідало планам
російської нації злитися, як французькі богомоли в екстазі з нацією українською
аби її повністю фізично знищити. Може трошки залишити для медичних
експериментів, бо то модно з часів Другої Світової. Ніякий фізичний спротив Москву
ніколи не зупинить, бо ніколи не зупиняв. Просто конфлікт розтягнуть в часі.
Знаки перемоги
Єдина можливість перемогти Москву є провести реорганізацію і вести наступ у
сфері культури і церкви, духовості і духовності.
Культура – це дія, чин. Мова – то сила культури. Культура без мови, то тіло
без души. Душа і мова – родичі, сестри, бо від Бога. Фізично, бути культурним
українцем, російськомовний українець може, але недовго, бо вплив ЗМІ російських
вишибає мізки російськомовним. Прошу зрозуміти, це не образа, це науковий факт.
Це доведено найновішою історією, підкреслено окупацією Криму і Донбасу. Я це
бачу щодня. Чим менше українець вживає в розмові українських слів, тим далі він
віддаляється від України. Райдужні виключення лише підтверджують загальні суворі
правила.
Знаю, що як раптом, у 2016-му році, всі українці повернуться в материнське
лоно української мови, війна припиниться одразу. Воювати економічно вигідно
лише з нацією, що всюди вживає твою мовою. Найліпше „в кайф” воювати з державою
де еліта вживає мову загарбника. Це неймовірно спрощує всі операції розвідки,
вербування, слідкування, ліквідації до рівня сугубо грошових операцій.
Не розумію людей, що люблять манку і м’ясо, скажімо! Любити треба жінку, а
їжу треба міняти, аби бути здоровим.
Переможний шрифт
Прошу, друзі, не любіть українську мову, не націлюйтеся її вчити. Просто
вживайте, бо це теж здоров’я, але не лише Ваше та Ваших дітей, але і сусідів. Вважаю
ліпше переходити поетапно. Краще знайти співрозмовника, чи перейти на
українську серед рідних, в сімї. Потім, як розговорилися трохи, поширте
територію, вживайте українську в походах до крамниці, в транспорті, потім на
роботі. Це повага до себе самого. Не пробуйте перейти одномоментно. Це
неможливо. Навіть людям гарно підготовленим на то треба як мінімум, години. Це
страшно. Це некомфортно. Можна втратити „дутих” друзів, яким шкода на Вас
хвилини, аби зрозуміти. Але воля не приходить сама, без зусиль, тим більше до
нації)))
Шлях складний та довгий, але є! Здолаємо, з Богом!
