Врaч заборонив мені пити каву...
А я пила її років сто... Пила розчинну, потім пила з турки, потім знову розчинну; пила з молоком, пила чорну, пила з цукром, пила без цукру; я завжди замовляю каву ... Кава присипляла мене, кава будила мене, кава мені подобалась запахом і смаком ...
Кава обіцяла доросле життя - кава не обдурила ... Кава мабуть єдиний любовний напій ... Як для Трістана та Ізольди. Як для Ромео та Джульєтти ...
«Давай вип'ємо десь кави?» «Тобі каву в ліжко?» дві фрази, а яка любовна безодня між ними ...
Бальзак пив каву ... Вольтер пив каву ... Роксолана ...
Зрештою кава знижує ймовірність розвитку хвороби Паркінсона і недоумства ... то що ж, привіт, Альцгеймер ...
А тепер мені сказали: «пийте цикорій, він корисний» ...
Як це?.. Річка теж море для тих, хто ніколи не бачив справжнього моря ...
Коли господь хоче покарати, він відбирає розум говорять ... Це застаріла інфа!!!.
Коли господь хоче покарати, він відбирає каву ...
Але бог милостивий і всемогутній ...
В раю мені дадуть величезну чашку ароматного моккачіно, і мені за це нічого не буде ....

Вкус горячий душистого кофе Греет горло глоток за глотком... Сколько сладостных нот в этом слове Согревает волшебным теплом... И волнующий, срощенный с кровью, Гордый, свежий таинственный дух, Наполняет огнем и любовью, Избавляет от скуки и мук... И в коричневых жареных зернах - Солнца плещет бразильская страсть, Жаркой ночью в волнующих стонах  Воплощает кофейную власть.. (с)

В продовження вчорашнього хотілося знову написати якесь паскудство про людей, почитати як всі обурюються і віднєкуються, типуто не про них. Вони такі капець-капець гуманісти... піонери, волонтери, тимурівці і прочая, прочая... Не буду )) Дехто тут вважає мене хорошою дєвочкою )) Тому напишу про каву... Вчора пізно увечері нестерпно захотілося кави, але чи не вперше в житті я відмовила сама собі випити кави наніч :) Зато поговорила. Розмова навіяла смак і запах Ямайки Блу Маунтін. Але справжньої, ямайської, а не того сорту вирощеного десь в Індонезії з зовсім іншим смаком і ароматом. Зазвичай мені важко відповісти на питання, який спосіб приготування кави люблю. Колись відповідала: Я люблю КАВУ і все тут Зважаючи на культ кави у рідному Львові за життя перепробувала всі види, підвиди і сорти. І тепер не затинаючись можу сказати: лате, чорну з гострим чи чорним перцем, чорну з лимоном (не з цедрою, а зі скибкою), і, звичайно, улюблений варіант подачі віденців -- порцеляновий підносик з філіжанкою кави, крихітним дзбаночком теплих вершків і високою тонкою склянкою холодної води. Вода має бути обов"язково І обов"язково кава має бути БЕЗ цукру. У Львові кажуть: "Не псуй каву цукром, а кохання шлюбом". І, якщо львів"яни другу частину приповідки вважають жартом і не дотримуються, то правдиві шанувальники кави першої частини дотримуються неухильно. Раз і назавжди визначила, що кава Kaisermelange -- не для мене. Це кава у великому горнятку з жовтком збитим з медом (цукром) те, що у нас часом подають як варіант кави по-віденськи.  Щось млосно-приторне зі смаком яєшні... бе... До речі під назвою кави по-віденськи у нас подають і Kaffee mit Schlagobers - кава зі збитими вершками )) Як розказав мені власник кафе і ресторану у Відні, там нема такого рецепта, наші заклади вибирають один із обов"язкових рецептів віденської кав"ярні і приписують назву ) Ну і бонус: Як нема кави, нема забави ))) Насправді все починається з кави, а потім плавно йде до горілки, сіна і П.С. До кави має бути щось солоденьке -- сирник чи яблучний штрудель

Декілька днів тому, реалізуючи план знищення української мови, міністр освіти України Дмитрий Табачник зняв статус державного з екзаменену з української мови у вищих навчальних закладах. Цього і слід було очікувати від міністра, який на своїй посаді "не буде втілювати свої політичні переконання". Гадити спідтишка, і не тільки, він буде завжди, як березнева кішка. На те "посажен".
       Та остаточно мене дістала фразочка Табачніка про львівську каву
       Ну добре – не українці ми, галичани. Чорт з вами. Але, щоб пили тільки розчинну каву? Ну ні – це вже вибачайте. Не знаю по яких вигребних ямах шастав у Львові пересташений Діма, щоб тільки таку люру (галицьким койне – сечу) йому подавали. Що ж то за добропорядні доми, де таке пійло київському шевальє подають. Хіба що в якихось ностальгуючих москвофільських салонах.
        Розчинна кава масово появилася у 70-х. У милі Табачніку совєтські часи. Вона й була ознакою совєтського часу і відійшла разом з ним як признак біди і нензи (галицьким діалектом – злиднів). Так само, як ерзацкава часів Першої світової війни, яку робили з чого-завгодно, окрім кавових зерен. При совєтах щось подібне робили в "освобожденной Латвии" в регіоні Курземе (Kurzeme kavine) – це був також пристосований до потреб совєтської людини раритет двох світових війн. Може така "кава" є для Табачніка зразком?
        Однак мрією і гонором кожної порядної львівської родини була справжня кава. Щоправда у милі Табачніку часи дістати її можна було тільки на стежках далеких. Її то привозили із-за кордону, або ж, як і ананаси, банани, мандарини, – з Москви – "при советской власти они там и только там произростали" – очевидно на Замоскворецькій стороні.
        Невеликий екскурс з історії кави для "історика" Табачніка.
        В Європу кава йшла кількома шляхами. Спочатку через арабську Андалузію до Амстердама, Парижа та Лондона. Але до Центральної Європи – через Балкани. Ключовою подією запровадження кави у Центральній Європі стала битва за Відень 1683 року. Одну з ключових ролей у звільненні Відня від турків зіграв галичанин, а не великоукраїнець (за табачниківською класифікацією) Франц-Юрій Кульчицький - шляхтич з села Кульчиці, що за 30 кілометрів на південь від Львова. Акурат поруч з малою батьківщиною ще однієї невеликоукраїнки Ганни Герман – з нею теж нашому знавцю расових відмінностей слід було б варто розібратися на предмет національного чи расового походження і "стукнуть куда нада". Саме Франц-Юрій (бач які в них не русскіє імена) відкрив у Відні на теперішній вулиці Kolschitzkygasse (себто вулиці Кульчицького) першу кав'ярню "Hof zur Blauen Flasche". За що вдячні віденці встановили на розі вулиці йому скромний пам'ятник. У Львові кілька літ тому зробили репліку цієї кав'ярні – кав'ярню "Під синьою пляшкою".
        А далі кава поширилася по всій ненависній Табачнику імперії Габсбургів – в тім і до Львова. Причому кава, а не люра. І що цікаво – чим ближче до Відня, як би не злобствував наш візаві, – тим культура кави давніша. Тай кава донедавна була краща.
        Ба більше – високий стандарт віденської кави в Галичині до нашого "освобождєнія" як під час Першої, так і під час Другої світової війни був абсолютним – тільки совєти знищили у Львові культову кав'ярню "Віденська кава", що належала до міжнародної сітки "Wiener Kaffeehaus" - тепер, слава Богу, відновлену. Всі ці австрійські назви, напевно, будуть ще одним пунктом оскарження галичан в австрофільстві. Але нічого не поробиш – кава, добра кава таки дійсно прийшла до нас звідти. Як і багато-що інше, як от каналізація.
        Як "злобный галичанин" я з повним респектом прийняв би твердження, що в Ужгороді кава краща – бо так було у якихось 1970-х роках. Так само, як і те, що ще кращою вона є у Будапешті. Про Відень чи Мілан і говорити годі. Але кому-кому, а не нашому Голохвостому, чи то пак Голохвастову, із-за Канави чванитися культурою кави. Бо ж саме час "гріти шампанське".

Замість епілогу: