О, Ладо! На губах – згуба!..
Пригублю глибоко… любо!
Загублюся, заголублю…
Любитиму… Благоговітиму…
06.04.2012
© Copyright: Марина Степанська
Раздел: лирика любовная
Свидетельство о публикации № 10421
© Copyright: Марина Степанская, 2012 Свидетельство о публикации №11204063378
Доню, Квітко найніжніша!
Посміхунко найрідніша!
Моє щастя надвисоке,
Сонцесяйне, зореоке!
Не існує слів у мові
Жодній, здатних передати
Ніжність й глибину любові
Мами до свого дитяти.
Притулись до мене, доню,
На мої свої долоні
Поклади – любов безмежна,
Віддана, беззастережна,
Животворна й незрадлива
В серці матері. І втішить,
І врятує найсвятіша
Сила ця.
Тож будь щаслива
Доню!
*******
Безліч слів любові
В будь-якій існує мові!..
Тук…-тук…-тук… Серцебиттями
До дітей тече від мами
Найпотужнішим потоком
Невичерпна, надглибока
Річка вічної любові.
*******
Не існує слів у мові…
14.10.2011
Осінній щедрий дощ барабанить по підвіконню,стікає холодними сльозами шибкою і безнадійною піснею плюскоче по асфальті. А я… Я сиджу в нашому улюбленому кафе,грію застиглі руки до горнятка з паруючим глінтвейномі обманюю себе ,що ти прийдеш. Що підкрадешся тихенько зі спини,як робив це завжди,простягнеш букет терпких хризантем(ти завжди дарував їх восени),зариєшся обличчям у заглибинку між плечем і обличчям,і,бавлячись моїм волоссям,прошепочеш,що скучив….
Я ніколи не любила осінь,а ти її обожнював. Казав,що тільки у цю пору розкриваються справжні почуття. Я не вірила тобі,коли ми гуляючи багряними алеями, жартома ділилися мріями на майбутнє,і ти казав,що я твоя мрія. Найкраща,найшаленіша,яку тобі подарував Бог,і ти її не відпустиш. Ти розповідав,які у нас будуть діти. Як ти любитимеш їх,бо вони це частинка мене….І навіть,коли ти, весь такий урочистий і схвильований, запросив мене до Опери,я не думала,що все закінчиться так,пори всі багатозначні погляди і фрази подруг.Але ти зробив це. Я не могла сказати «НІ»,дивлячись у твої безмежно закохані очі. Я відчувала-з тобою буду щасливою. Весілля і наше життя мені видалося казкою,раєм,оазою посеред пустелі…. Часу не існувало. Були тільки ми. Рука в руці,очі в очі…Ми пливли,з насолодою наповнюючи одне одного по вінця…І тоді ти подарував мені донечку. І носив нас на руках. Кружляв по квартирі під звуки Віденського вальсу. То зі мною,то з доцею.
А потім…потім,я стала сухим старим деревом. Я ж ніколи не любила осені. Може тому,що відчувала,це станеться саме у цю пору,а ,може,осінь мені по-своєму відімстила.У мене не стало тебе. Комусь,якійсь вищій силі ти теж знадобився. А я не змогла тебе відвоювати….І в мені щось вмерло. Я не можу плакати. Зовсім. За мене це робить дощ. Я застигаю і,здається,навіть не дихаю,але я живу…Я не вмію бути без тебе,але стараюся зі всіх сил.
Донечка…Я люблю її,бо вона частинка тебе. Я і не змогла б тебе забути,навіть якби дуже хотіла,навіть,якби спалила всі наші фото. Бо ти залишився у ній настільки очевидно,що кожного разу дивлячись у її миле дитяче личко, серце щемить,впізнаючи тебе.
Я пишу ці слова на червоному кленовому листі. Бачиш, я тими яскравими клаптями вистелила вже підлогу біля свого стільця…Але зараз я підберу їх,зав’яжу у міцний букет і віднесу тобі…І я знаю,ти прочитаєш….
Благовістям Великодні
Дзвони простір надимають
Вшир та вгору, Храм тримають
Хрестокупольний небес.
Урочистий день сьогодні –
Смертю смерть перемагає
Божий Син! Вітання має
Вгору, вшир – "Христос воскрес!"
написано 11.04.2012
давня замітка, перероблена
Ти тілу любий, серцю милий,
Я не любить не маю сили.
До тебе - всі думки птахами.
Що відстань їм, яка між нами!
Мед на вустах, крізь мряку промінь,
В мені - бажання, спалах, пломінь!..
Як розлюбити?! О, мій милий!
Лише кохати маю силу.
16.10.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11112040930
