Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)

---

Каста «бариги»

 

Це люди, які не торгують ані совістю ані гідністю, але матеріально для них все товар. Вони буквально не можуть не продавати. Вони часто навіть не вміють витрачати зароблені гроші, але вважають за необхідне ще раз і ще раз продавати. Ідеальні жертви для людини типу «проститутка», бо постійно заробляють та заробляють, як машина якась. Не можуть думати ані про відпочинок, ані про власне життя якщо бачать вигідну можливість ще раз щось продати, або вигідно продати свої старання, працю, вміння. А часто навіть якщо це і не вигідно зовсім. Вони можуть працювати без сну і їжі, і навіть коли це нашкодило здоров’ю – їм це байдуже і вони продовжують і не можуть зупинитися, навіть коли вже все необхідне і потрібне зароблено. Люди цього типу морозять свої задниці узимку при дорозі продаючи якийсь непотріб за копійки. Яка не яка вигода приносить їм задоволення. Навіть якщо попрацювали у мінус.

Голова таких людей забита тільки їхньою справою. Інтимного життя в них або взагалі немає, або дуже-дуже мізерне.

Через те, що в цих людей відсутні ознаки ворів, блядей та проституток, в них частіше за все нормальне, звичайне сімейне життя, - діти, ремонти, городи, господарство тощо.

Вони непогані хазяїни та господині. Саме ті звичайні симпатичні люди, що часто збираються на свята у веселі правильні компанії. Але часто вони страждають на відсутність сексуальної привабливості, та відсутність інтимного життя. Або і не переймаються з цього приводу (по різному). І спокійно собі від’їдаютья, дуже часто до ожиріння.

Вони веселі, милі, симпатичні частіше за все, комунікабельні.

І просто собі звичайні пересічні люди.

(читайте далі у наступній замітці)

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)

---

Каста «проститутки»

 

Гадаю, тут довго пояснювати не доведеться, бо сама назва красномовно промовляє.

Це люди, що все вимірюють у коштах. Все – все – все у них має свою ціну. І це не тільки ті проститутки, що стоять на панелі (хоч і вони ТЕЖ в першу чергу). Це люди, що можуть продати ВСЕ. Власну гідність, власну совість, власну дитину.

Від бариг їх відрізняє те, що продають вони собі на шкоду. Наприклад, міліціант, що бере взятки та відпускає злочинців, а тоді ці ж злочинці причетні до якогось горя, яке сталося в його житті. Депутат, що продає землі на шкоду його ж країні, та бере взятки за те, щоб існували шкідливі для його ж дітей речі. Тощо.

Тобто, це всі ті, хто може компенсувати отриманими грошима приступи своєї совісті та гідності, і власними руками робить з себе непотріб у плані людяності.

У молодому віці ці люди визубрюють заздалегідь створені фразочки якими вони планують отримувати свої гроші, а потім на автоматі штучно їх промовляють в різних ситуаціях, де можна нажитися на вирізаному з себе зайвого шматка совісті, гідності, і стають схожими на бездушних роботів.

Їх вирізняє впевненість, що купити можна все.

Зазвичай вони фінансово непогано тримаються, та можуть дозволити собі деякі дорогі речі.

Для інших не часто є прикладами для наслідування, бо оточуючі відчувають їхню нещирість, а вони не є, зазвичай, хорошими акторами, і все тримають у собі. Ці люди не випромінюють почуття власної гідності. Часто можуть виглядати постійно приниженими з-поміж інших людей, але не обов’язково, залежно від характеру їх продажної діяльності, та ступеню усвідомлення неправильності своїх дій.

Не вірять нікому, тому купкуються виключно за фінансовими належностями. Наприклад, ходять тільки на ті вечірки де можна зав’язати корисне знайомство. В них ніколи немає справжніх друзів, і вони нікому ніколи не є справжнім другом. Для них людина вимірюється розміром гаманця. Якщо нема гаманця – то і нема людини для них.





(читайте далі у наступній замітці)

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

(дана стаття є продовженням, щоб перейти до початку - тисніть ТУТ)

---

Каста «б^яді»

 

Ці люди теж гадки не мають, що насправді не всі такі як вони, бо думають, що насправді всі приховують своє бурхливе, на їхню думку, минуле та сьогоденне. Вони живуть при постійній думці, що це така манера людей – брехати про свою правильність. Вони *буть все і підряд. Не важливо хто і з ким – головне для них аби це сталося. Часто вони навіть і задоволення не отримують від процесу, але сам факт того, що це сталося для них є сенсом. Ніби хтось колись підрахує кількість коханців і похвалить того, в кого їх було найбільше.

Вони можуть потрапити під вплив цієї своєї сфери життя від грошей і перетворитися на проституток. Але на відміну від проституток – вони не припинять займатися своєю діяльністю, якщо їм за це не платитимуть.

На робочому місці ці люди вважають за необхідне переспати з босом та потрапити до ліжка найвищих посадових осіб. Якщо їм не вдалося *рахнути заплановане – це їх може надовго вибити з колії. Тоді одні намагаються будь-яким чином відігратися, а інші з них просто довго переживають нанесену травму по своєму самолюбству.

Вони не можуть займатися серйозними справами, бо їхній мозок зайнятий тільки черговими плетіннями інтриг інтимного характеру. Тому й ошиваються зазвичай на посадах де робота мозку не потрібна, або їх родичі чи коханці працевлаштовують і терплять. На робочому місці може створювати хаос через писькостраждання та втягування у це інших.

У людях цінять тільки одну якість – величину статевого органу у чоловіках, та «дає чи не дає» у жінках, більше їх в людях не цікавить нічого. Або все інше на другому, третьому плані.

Дуже бурхливо шляються всю молодість, та щиро страждають від бажання виховувати дитинку десь після тридцяти (продовжуючи шлятися).

Зазвичай перехворіли всіма відомими ЗППП, та пропустили через себе усю таблицю мєнделеева у вигляді ліків.

Характерна ознака – вони не відрізняють ніяких інших позитивних відчуттів від статевого тяжіння, бо якщо їм добре – вони хочуть, якщо хочуть – їм добре. Тому в їхньому арсеналі слівця на зразок «колір сексі», а все приємне називають сексуальним. Саме через цю свою проблему вирізняти інші позитивні відчуття, вони не розуміють навіщо дружити, якщо воно із ними не *беться, та чому б не *батися, якщо дружать. Часто вони вдаються до різновидів розпусти, оргій, бо «добре» і «трах» це в них одне і те саме.

Дехто з них вдаються до споживання наркотичних засобів тільки тому, що коли вони не трахаються то їм погано, і вони намагаються повернути відчуття ейфорії.

Зрозуміло за якими критеріями ці люди купкуються – їхня община це зборище коханців, що можуть і всім натовпом влаштувати оргію за нагоди.

Через постійно сяючий щасливий вигляд можуть ставати для інших помилковими авторитетами, ідеалом, об’єктом для копіювання.

  (читайте далі у наступній замітці)

Не бачила, щоб хтось інший вів роздуми що до цієї теми, але я дозволю собі викласти у текст свої ВИГАДКИ.

Ви ніколи не помічали, що суспільство давно вже поділяється на такі собі «касти»? Цікаво було би подискутувати про це з соціологом, або людиною, яка досліджує психологію общин заради цікавості, як я. Не існує ніякого «всі однакові» та «всі рівні», і я не розумію, що у цих лозунгах небезпечного, чому їх так старанно відкидають, забороняють думати подібним чином змалку, чому намагаються нам нав’язати оце «всі однакові», та просять мовчати про те, що це не так насправді. Та ніфіга ніхто не однаковий! Всі люди досить різні, і групуються подібне до подібного, або не єднаються взагалі. І, мені здається, чим раніше ми навчимося миритися із тим, що люди різні і існують абсолютно різні спільноти, - тим швидше навчимося ладнати між собою та позитивно і продуктивно взаємодіяти.

 

Я не знаю відповідної термінології, тому буду називати умовно.

Отже, обізву умовно свої визначені різновиди кастами.

 

Каста «вори»

Вони навіть гадки не мають, що насправді не всі такі як вони, бо думають, що всі однаково брешуть та приховують, крадуть та наживаються на тому, що криво лежить. Така людина зазвичай хвора на клептоманію – вона не може не взяти того, що, на її думку, можна безкарно вкрасти. Навіть коли в неї повна кишеня цукерок, вчора вона обжерлася цукерок до ригачки та їй досі нудить від солодкого, вона все одно візьме чужі, якщо їй трапиться нагода. Потім викине, але візьме, бо не зможе не взяти.

Але це коли вже крайній випадок. В середньому ці люди просто постійно брешуть, бо вважають що не брехати це не нормально. Та постійно, постійно беруть крадькома щось чуже.

І все життя в них вибудовується за цими принципами. Усі відносини залежні від цих їхніх принципів. Їх постійно тягне на чужих чоловіків, або на чужих жінок. Такі люди, наприклад, постійно закохуються саме у заміжніх. Вони часто настільки захоплені спостереженнями за тим, що в когось щось краще, що забувають про своє власне, навіть коли воно було у рази набагато кращим. Такий може відбити чиюсь дружину, а потім помітити, що своя власна, що вже пішла назавжди, якраз була тією людиною, з якою він був щасливим.

На робочому місці така людина завжди заважає іншим. Бо вона не може зосередитися на власній справі, тільки через те, що весь час зайнята спостереженнями за успіхами інших. Така людина може красти на роботі матеріали, ідеї, чиїсь роботи, гадаючи, що на цьому виграє, але насправді руйнує і собі життя і все навколо себе.

Якщо вони не можуть з якихось причин реалізовувати себе у крадіжках, - це виливається в інші сфери примарної швидкої наживи. Азартні ігри, наприклад.

Ці люди поважають в інших якості, які тільки їхній касті зрозумілі: якісь там «поняття», «блатна» манера спілкування, відповідні жести тощо. Хитрість та підлість – їхні улюблені ознаки.

Характерна ознака – напускна бравада, та вдавання героїв, але разом з тим боягузтво, бо постійне очікування бути викритим додає у їхню кров адреналіну. Через цю вдавану браваду та вдаваний героїзм, характерну сміливість, можуть ставати прикладом для наслідування.

(читайте далі у наступній замітці)

Пока саитяне ай юэшники флудят, стимулируют бананы и притворяются клоунами, я - о серьезном.

Бихевиоризм.

Наука об исследовании поведенческих проявлений творящегося внутри.

 

Вы никогда не задумывались, каким образом мы определяем по лицу грусть, например? Или же почему внутренняя грусть проявляется расслабленными веками глаз, улыбкой кончиками рта вниз… ?

Все давно уже придумано природой и существует в реальности, но мы, люди, со своими учеными «пасем задних» познавая то или иное, и порождая новые определения и названия. Да. Это очень сложно – пропустить весь мир через сознание, осмыслить, зафиксировать и как-то изложить в «съедобную» информацию.

 

Мне не нравится идея фальшивого самовнушения, которая похідна от бихевиоризма. Рано или поздно человеку надо будет отталкиваться от подтвержденных фактами основ, а их не окажется. И что тогда? Додумались! Типа, если внутренние умозаключения проявляются в поведение как результат, то типа и в обратном порядке через поведение можно менять внутреннее состояние. Я не спорю! Можно! Только разве это не влечет за собой сотворение таких себе наполеончиков, нарцисчиков разных? Типа «я наполеон, потому, что я так себе сказал!».  Более жизненный пример – «я красотка, потому, что я так себе сказала». А дальше? «Я красотка, потому, что я так себе сказала, потому, что мне так сказал себе сказать психолог…» Рано или поздно человек столкнется с тем, что этому не было никаких оснований, и недостатком фактических реальных подтверждений.

Ладно, запутано слишком все с этими самовнушениями.

 

Я о другом.

С помощью бихевиоризма можно читать людей. И это факт.

Меня всегда удивляло, почему этого никто не делает. И почему я удивляю других, когда делаю это.

Пришла к выводу – все читают людей через жесты, поведение и прочие внешние факторы. Но. Это делается неосознанно. Делается, делалось, и будет делаться всегда. Так мы устроены, так устроена природа.

 

Так сколько же еще должно пройти тысячелетий, пока приторможенные люди пропустят через свой медлительный мозг и сознание фактические подтверждения своей прямой причастности к природе??? Осознают, осмыслят, подтвердят практическими экспериментами, и примут, наконец, то, что мы часть природы.

 

 

 

Психоблошки. Смешное, придуманное мной только что обозначение. Сейчас Вы всё поймете.

Кто бы мог подумать, что столь распространенное выражение «тараканы в голове» придумала в своё время Наташа Королева – молоденькая девчушка в короткой юбчонке прыгающая в экранах телевизоров. Изумительно, правда? Такая бессмысленная, казалось бы, мелочная выдумка, а столь глубокий смысл обрела и нашла своё распространение в разговорной речи.

Но я не могу использовать ее выражение потому, что тараканы – это множественное рассеянное понятие, это когда психобздыка много и оно рассеяно, неуловимо. А мне хотелось бы поговорить о точечных ситуациях, когда какая-то на вид незначительность, кажущаяся мелкой, просто точкой в поле, но на самом деле является как незаметная точка глубокой раны от шпаги – жизненно важным элементом.

 

Итак, психоблошка №1 - психоблошка образования.

Смешно наблюдать за людьми, которые ничего не понимают, но делают вид, что все понимают и все знают, хоть на самом деле это не так. Кажется, такой мелочью! Но задуматься только – почему они так делают, и почему это распространено?

Почему иногда определенные люди делают вид что понимают и знают, когда на самом деле не знают и не понимают исключительно ничего, в разбираемом вопросе? Потому, что боятся задать вопрос. Почему люди боятся задавать вопросы, продолжая при этом оставаться глупыми? Думаю, корни сей психоблошки лежат в школьной жизни. Многим приходилось сталкиваться с ситуацией, когда учительница выпячив глаза кричала во все горло: «А ты что, не запомнил, Петров??!! Мы ж на прошлом уроке это разбирали!!!!» или же «Только что говорили об этом!!!!!», и отказывалась повторять, отвечать на заданный учеником вопрос. Такие крики следуют почти на любой вопрос ученика, и вскоре тот учится подстраиваться под ситуацию, лишь бы не выглядеть тупым, и лжет, что все помнит и все знает с натянутой улыбкой, вкрадчиво впивается глазами в рот учительницы или одноклассника в ожидании хоть малейшей подсказки.

В итоге, мелкая психоблошка выращивает себе гигантское пузо разожравшись в голове этого человека. И, после такой школы, он становится патологически тупым индивидуумом, который постоянно пыжится и пычится нагоняя видимую уверенность в себе и в своих знаниях, но на деле не знает совершенно ничего. А впоследствии, все свои проблемы решает списыванием, взятками, неосознанным подражанием, и воровством чужих работ и идей, продолжая при этом ничего не знать и не разбираться ни в чем.

Удивительно, каких масштабов достигает ареал распространения мелкой и неприметной псхиоблошки №1, ведь для нас даже привычным является наличие одного- двух знающих людей на всем потоке! Мы привыкли к тупой массе, которая вот так хитро формируется элементарным страхом перед вопросами, и перед поиском ответов на свои вопросы. Такая масса людей беспомощна, не способна ни на что. И «маємо те, що маємо», как говорится…

 

Психоблошка №2 – тоже психоблошка образования.

Эта заключается в очень простом моменте. Достаточно выбрать отвратительного дрыща уродца, сделать его умным, изолируя его от пагубной психоблошки №1, то бишь, развивая в этом человечке любознательность исключая в нем страхи перед вопросами, развивая в нем тяготение к решению задач, стимулировать любовь к поиску ответов на вопросы похвалой и наградами (в отличии от других учеников). А потом «ловким движением руки» наречь его «ботаном», стимулировать отвращение к нему большинства, развивать высмеивание этого человечка другими. И - дело сделано! Мы имеем презрение основной численности учеников не только к знаниям, но и ко всем людям, которые что-либо знают! Развитое ложное представление всех умных людей дрыщами-уродцами с презрительным прозвищем «ботан».

Вот вам еще одно разросшееся разожравшееся пузо психоблошки в головах людей, формирующее тупорылую массу. Мало того, что тупую саму по себе, так еще и эффективно сопротивляющуюся изменениям к лучшему, работающую собственными руками на самоуничтожение.

Психоблошка №3. "Какай, детка, какай".

Сильное давление со стороны сферы образования на очень личное дело ребенка - на потребность испражнения.

Детей строго прессуют, запрещают ходить в туалет, ограничивают детей в удовлетворении этой потребности. Особенно по большому. Через высмеивание тех, кто какал. Кто задержался в туалете дольше, чем необходимо для справления малой нужды. Через конструкцию самих туалетов таким образом, что все дети могут видеть что делает другой - по большому или по малому. И во время этих наблюдений друг за другом дети реализуют на какающих все то, чему научили преподаватели показывая как высмеивать и что говорить.
И заметьте - туалеты для учителей всегда отдельные, закрытые дверью, или даже на замок.
В итоге - дети избегают ходить в туалет по большому.
Это приводит к нарушениям, которые проявляются в меньшей подвижности ребенка, к его эмоциональной угнетенности.
Для чего это нужно?
1 - чтоб меньше бегали и прыгали, больше сидели, больше читали;
2 - чтоб меньше кричали, визжали, больше молчали и слушали;
3 - и плевать всем на то, какие в дальнейшем проблемы со здоровьем будут возникать.

Психоблошка №4 "убить словом"

Речь пойдет о самом обыденном для многих. Итак, его величество МАТ. Еще его называют матюк, матюки, маты.
"Словом можно и убить" - фраза, которая когда-то для кого-то стала эврикой и целью разработок в области нейролингвистического программирования.
Вкратце, нейролингвистическое программирование - это все то, что нас чему-то учит на словах, слова вызывающие эмоции. Например, при воздействии определенного слова люди способны пустить слезу, перекреститься, упасть на колени, рассмеяться, растроиться, и... даже умереть. Матами планировалось доводить человека до смерти без физического воздействия. Это гениальное упрощение многих процессов в государстве.
Так, бывали случаи, когда при произношении слова тот, кто его услышал падал в обморок, или даже испытывал сердечный приступ.
Кто-то шибко умный развил эту идею до широких ареалов, в масштабах страны и даже нескольких стран.
Схема действия такова: человек специально воспитывается восприимчивым к этому "оружию". С детства ему внушается страх к определенным словам (к матам). Для этого на эти слова накладываются запреты. Так существует цензура.
Такими методами все мы подвергаемся программированию на определенные слова. И чем послушней, чем идеальней воспитывался человек в этих условиях - тем более он подвержен оружию в виде слов. Слова такого человека могут бить, травмировать, и даже убивать.
Вот, какие, мы, люди, находчивые.

«Ось і маємо», как говорится…

 

Можно и другие неприметные точки глубоких ран на теле нашего общества отыскать, и я это сделаю. Но позже. И, по мере формирования своих исследований в осмысленный вердикт, буду выкладывать их здесь продолжая эту свою тему.

 

Дополнение от 25.10.14.:

Что делать, если Вы столкнулись с явным проявлением описанного в человеке. Вот, несколько моделей способов как "вырулить" ситуацию:

1. Ваша цель дать человеку (ребенку) понять, что ничего страшного не происходит. Вам надо пресечь момент испуга в человеке еще до того, как он поймет, что на самом деле чего-то не знает или забыл, до того, как начнет лгать. Если Вы родитель или учитель, воспитатель поспешите разрядить обстановку и срочно лишить атмосферу злобности и напряженности. Необходимо сохранять спокойствие и дружественность. Скажите, что-то на подобие:
- Почему ты боишься признаться, что не помнишь? Нет ничего в этом страшного. Я все тебе еще раз расскажу.
И ни в коем случае не орите "ты что, забыл?!". Забывать и повторять хоть и двадцать раз - это нормально и даже хорошо.

2. Когда нет паники и дверь в сознание не захлопывается ступором от чувства себя тупым и безнадежным в человеке, то попытайтесь научить его моделировать забытое заново логическим мышлением, выстраиванием цепочки "из этого исходит это" и т.д.

3. Когда преодолели страх перед незнанием, и обучили строить логические цепочки что из чего исходит, то можно вселить осознание того, что решение можно создать заново, и создать вообще альтернативу, а не первоначальный ответ. Пускай, возможно, эта альтернатива подойдет не идеально решению, но зато будет приближенной. И потом можно будет разобрать ее минусы перед правильным ответом и закрепить тем самым уважение именно к правильному ответу.

И запомните. У всего. Решительно у всего на свете есть свои истоки. Ничего не взялось ниоткуда. Любой закон, любая схема и формула имеет свою историю создания и изобретения, свои причины. Заставить заучить, поверить на слово, проще для учителя (меньше времени надо для объяснений), но не проще для ученика. Зачастую ученику не нужна вся родословна того или иного вопроса, но пара-тройка наводящих черт из истории породят отчетливое понимание и ориентировку в вопросе.

Модель. Красуня. Та щось у ній такого є, що не дає пробитися далі, вище… Ніби зависла на якомусь рівні, і замість руху далі – щось змушує зупинитись, постояти на досягнутому не надто високому, та вибиває з ланцюгу кудись в бік. Перед очами китайська іграшка з металевих кульок підвішених в ряд. Підіймаєш крайню, пускаєш, вона у вільному падінні на мотузку б’є крайню, невідома сила проходить крізь усі кульки, що непохитно висять ланцюжком, і передається в крайню кульку з іншого боку, і вона відскакує у повітря, так, ніби ти б’єш прямо по ній… Така сама невідома сила, резонансна, вибиває людину зі шляху до успіху кудись в бік.

Шкода. Весь світ програв від цього непорозуміння. Весь світ без неймовірної її зовнішності на обкладинках журналів, без цих рідкісних синіх очей на левиному обличчі, без цих золотих кучерів, без цієї дивовижної білої шкіри, довжелезних ніг, неймовірної фігури, якій навіть Кендіз Свейнпол позаздрила би.

Щось. Щось штовхає. Щось невидиме для очей. Десь за рядом кульок є та, що здіймає цю силу, штовхаючу з іншого, видимого боку, але цього не визначити.

Кохає хлопця, але тут же скочить в джип директора, мчить із ним тусити-кохатися, тоді летить до Сінгапуру до іншого закоханого за його рахунок, з Сінгапуру до Європи за рахунок закоханої жінки і віддається одностатевому коханню, тоді знов повертається додому, і ніби нічого не трапилося кохає того хлопця…

Так, ніби душа дівчини покинула тіло, відмовилась співпрацювати, відмовилась товаришувати, діяти… забула про те прекрасне тіло. Забилася кудись у куток підсвідомості, насупилася незадоволено протестуючи, і покинула напризволяще її. І те тіло носить течією туди-сюди… куди попало.

Обличчя сяє щастям. Але щось таки заливає алкоголем.

Все частіше бачу її алкоголем. І перед очами зовсім інша людина, яка так само була чимсь невідомим вибита з золотого ланцюга, впала, зламалася, і вже важко навіть упізнати цю другу людину серед купки алкашів, що валяються у траві попід кущами найближчої наливайки…

Дивлюся у ці прекрасні і одночасно потворні якісь левині сині очі, коли бере до рук чергову чарку і одне на думці: «будь-ласка, тільки не падай так, як вона. Тримайся!».

 

Він має престижну професію міжнародного рівня. Його справа пов’язана з тісним спілкуванням з політиками вищого рівня. Свого часу тривалий час супроводжував на ділових переговорах майбутнього президента-зека коли той ще два слова не міг разом зв’язати, бо мат-перемат а нормальних слів зась. Високий, статний, кремезний, золоті кучері, дивовижні сині очі, якими пишається і дуже вміло користується. Це його фішка, бо нікому подібного не дано природою. Йому варто «включити» фірмовий всепоглинаючий синій погляд – і світ сам рушить до його ніг.

Потрібна квартира? Будь-ласка. Кілька ділових польотів закордон і квартира куплена. Навіщо йому дорогі речі? Він ніколи не розумів марнотратства. Те, що необхідне, якісне і дороге, він собі давно вже придбав. За що можна не платити – не бачить сенсу платити, і робить власноруч, або руками друзів безкоштовно. Не бачить сенсу виряджатися. Навіщо марнувати ресурси землі, якщо можна якісно одягтися в секонд-хенді? Навіщо йому машина? Ну справді, навіщо? Якщо його життя полягає в постійних перельотах різними країнами.

 

Коли спостерігаєш за цим мужчиною, складається враження, що він ще не зовсім виліз зі своєї шкарлупи. Як те курча. Дзьоба висунуло, але ще є яйцем. Бо часом він виглядає таким мужнім, таким інакшим, і в обличчі стільки всього читається, що можна закохатися. А часом так, ніби йому заважає ще не облуплена шкаралупа, і він стає огидним величезним немовлям, яке не знає що йому робити, як йому робити. І навіть вираз обличчя стає дурним, розгубленим. І розмови стають такими ж. Огидними, дитячими, дурними, безглуздими.

Людина ніби ще не народилася. Дивно. Тіло є, а ось особистість то є, то ховається в шкаралупі. І навіть видно, що йому самому неприємно таким бути, що воно йому заважає, стає його комплексом. Що він шукає ту особистість, що щойно була присутня в ньому, але загублена, і не може віднайти, покликати назад. Й знову і знову стає дурним, безпомічним, огидним самому собі дитям, яке шукає захисту, відповідальності за себе в інших. І знаходить. В інших мужчинах.

 

Дві різні душі людей протестують проти них самих і покидають ці свої тіла, віддаючи їх на розсуд світу плотських утіх. А могло би бути інакше. Могло би бути просте, людське, але таке цінне, таке необхідне кожному, таке неможливе щастя.

 

-        Вау! Тільки поглянь! В них очі однаковісінькі!

Він не міг повірити в цей зойк. Це ж неможливе! Такі очі тільки в нього і більше ні в кого! Стрілою наблизився до неї і зазирнув у такі самі, як у нього самого сині очі. І відскочив ніби обпікся. Можливо він трохи збентежений, адже це аж наполовину знецінює його особливість!

 

Жінка, яка як той метелик вистрибнула з кокона, й носило її вітром туди-сюди, аж поки та жінка в тому метелику не почала сіріти. Та чоловік, який так ніколи й не наважився виламати свою шкаралупу й вилізти назовні, народитися, стати справжнім чоловіком, сильним, потужним – обрав тільки визирати й ховатися вічно за образом дитини. Чи може щось змусити її знов засяяти кольорами? Чи може щось зламати ту його закам’янілу міцну шкаралупу дитяти?

 

 

Как же мало мы знаем о нематериальной части человека!

Любые вздрагивания внутри обзываем любовью – это же смешно!

А ведь так разнообразна гамма чувств…

Есть просто «нравится». И это совсем не означает, что люблю! Жаль, часто человек к которому моё «нравится» обращается – пугается, думая, что это чревато чем-то большим. «Нравится» это когда привлекает вся подноготная этого человека, и вся его жизненная история. Когда «нравится» Вы одобряете всё то, чем человек занимался и занимается, полностью поддерживаете его цели, настрои, его методы, его принципы.

Есть «чувствую». И это тоже совсем не означает, что люблю-семья-дети и т.п.! Человек может абсолютно не нравиться по сотне параметров, но почему-то я его чувствую, и даже ловлю в воздухе волну его мыслей как приемник радиоволны. Вот почему наука по этому поводу молчит? Почему не объяснит что и почему? Когда присутствует это самое «чувствую», то Вы как будто были знакомы в прошлой жизни. Как будто знаете его душу.

Есть «влюблена». Это смешивает в себе эротические фантазии вместе с «чувствую». Удивительно, что «нравится» тут совсем не обязательно.

«Эротическая фантазия» тоже заслуживает выделения в отдельную категорию, поскольку примешивается к другим двум. Но я сомневалась, выделять ли ее. Поскольку сама по себе она существует, только если человек онанист или занимается извращениями не связанными с людьми. В остальных случаях – только с привязкой к человеку и вместе с каким-то еще другим пунктом здесь описанным. «Эротическая фантазия» это сексуальное желание.

Есть «люблю». Это «нравится» и «чувствую» в одном. То бишь, уважаю деятельность человека («нравится») и ловлю его волну в воздухе.

 «Симпатия визуально-эстетическая» - добавила в последнюю очередь, поскольку, только дописав до конца и прочитав, осознала – недостает еще одного пункта, который отличим от обычного «нравится». Это стремление «пожирать глазами» человека снова и снова, как если бы от этого становились сытыми, но не обязательно при этом появляется что-то еще. Так, например, художники любят рисовать одно и то же тело, никак не перенося это на что-то большее, а часто даже без желания общаться с этой натурой. Так, мы все смотрим на актеров и танцоров по телевизору. Нам это нравится, но не всегда мы задумываемся о самом этом человеке. Вот этот пункт именно о тех случаях, когда даже не задумываемся. Посмотрели и забыли, как-то так. Но смотреть приятно.

А есть другое «люблю» которому россияне не потрудились дать отдельного названия. Которое обращается только противоположному полу (у нормальных людей), и совмещает в себе все описанные выше пункты.

 

 

Жаль, когда находишься в ситуации, когда совмещаются «чувствую» + «люблю№1» + «эротическая фантазия» но с «не нравится».

 

Кстати, пришло время выделить еще один список с приставкой «не». Он ведь тоже существует, как ниже нуля по шкале, или негативное.

 

«не нравится» - когда существует отторжение деятельности и сущности по жизни человека. Например, человек занимается деятельностью, которая Вам противна. Неприязнь к уборщикам или к прислугам некоторых людей. Неприязнь к вульгарности. Или, например, Вы презираете человека за то, что его бизнес построен на вырубке вашего любимого леса. И отношение ко всем, кто идет наперекор Вашей деятельности.

«не чувствую» - когда вы совершенно не улавливаете настроения человека. Не способны ловить его волны в воздухе. Понятия не имеете о чем думает, в каком направлении его мысли, чем он «дышит», о чем переживает и т.п.

«не влюблена» - когда человек в эротическом плане вызывает только отторжение и чувство прохладности к нему, и Вы абсолютно не улавливаете его «волны» в воздухе, ситуация в голове и мыслях этого человека остается для Вас непонятным.

«не эротическая не фантазия» - холодная стена в сторону человека в сексуальном плане. Для Вас уму непостижимо даже предполагать подобное в сторону данного человека. Эротические поползновения смешны, нелепы, неприятны, отвратительны.

«не люблю1» - когда человек не нравится и вы его не чувствуете.

«не симпатия (антипатия) визуально-эстетическая» - когда внешне человек совершенно неприятен.

«не люблю2» - совмещение всех выше взятых с приставкой «не» направленное к человеку противоположного пола.

 

Итак, уже невооруженным взглядом видно, что определений явно не хватает. Что ученые «шарятся», и не придумали названий на другие комбинации, которые бывают между людьми. Вот как, например, называется состояние, когда человек нравится, Вы в него влюблены, но Вы его не чувствуете? Это нельзя назвать любовью, поскольку в такой ситуации Вы не знаете души человека, а значит и любовь здесь не может быть никак. Или как назвать, когда человек нравится, но абсолютная антипатия внешне? Или эта ужасная гремучая смесь, когда человека чувствуешь, когда присутствует визуально-эстетическая симпатия, эротическая фантазия присутствует, но абсолютное «не нравится»???

 

 

 

Спостерігаючи за сучасною молоддю, помічаєш багато цікавинок, що свідчать просто якусь справжню ЕПІДЕМІЮ невпевненості у собі та слабкості! Всі ці намагання здаватися злішими та страшнішими, що панують в сучасних мотивах… Ніколи людина, впевнена у собі та сильна, не буде поводити себе подібним чином, оскільки сильний навпаки завжди готовий до боротьби, до бою, не проти зайвого разу прокачати кулак, якщо доведеться. Тому він навпаки намагатиметься заволікати, аби отримати нові перемоги і трофеї. А не втікати, уникати, шляхом відлякування й блефу.

Саме цим я пояснюю таку велику кількість чорноти у творчості, пануючої в сучасному мистецтві. Все це слабкість, бажання здаватися зліше і страшніше, аніж насправді є; блефуючі спроби залякати параноїдально уявного ворога-злодія, ще раніше, ніж він насправді з’явиться. Спроби викликати повагу до себе за ту силу, якої немає насправді.

Всім цим себе видає слабке комп’ютерне покоління. Якого рознесло від пундиків під час ігор біля екрану. Якого давно вже трафила прогресуюча гіподинамія.

 

Всі хочуть здаватися сильними, але натомість обирають роль заляканої тваринки, яка здибилася, насупилася й шкіриться.

Нудьга.

 

-        ПЕТЮ, ЩО ТИ ВІД МЕНЕ ХОЧЕШ!???
-        … Я? Ну…  Я НЕ ЗНАЮ, ЩО Я ХОЧУ!!!

Дилдоногий здоровань, улюбленець усіх, дивився так, що сумнівів не виникало – він і справді не знав. Тепер став зрозумілим його стиль життя, все стало на своє місце. Ось, чому така відсутність логіки; ось, чому часто його дії не мали причин. Все тільки тому, що він дотримується якихось інших провідних по життю на відміну від мене. І якщо мені необхідно знати, що я роблю, то йому достатньо потугів для дій (потугів, подібним до тих, що ведуть до унітазу). Й часто вони навіть не мають назв. Ну, є потуга справити нужду по маленькому і по великому, є потуга шлунку поїсти, ще якісь фізіологічні… а є ті, яким немає назв, оскільки вчені, що усьому дають назви, завжди прагнули винищити в людині звичку керуватися будь чим іншим аніж розумом, і цю тему оминули, недовивчили.

З Петьою все ясно. Це не були залицяння, бо не підхожу по його параметрам до кола його симпатій. За ним скиглили всі дівчата довкола. Але тому самому улюбленому, юному, віку дівчат він був вже не цікавий. Що ж до дівчат, які «як раз» - здаються йому підстаркуватими. Адже він не звик ще до свого власного відображення у дзеркалі: вже не всіма обожнюваного хлопчиська, а дорослого мужика, якого ще обожнюють, тільки вже не юні красуні.

За ним спостерігалася параноя. Ввижалися неіснуючі переслідувачки. Тоді ставало зрозумілим, що раніше вони були, а тепер їх вже немає, але він так звик до цього, що йому лячно усвідомлювати, що переслідувачок вже немає, що він ВЖЕ НЕ ТОЙ.

 

Чіпляння до мене були навіть не по справі. Оскільки, які можуть бути справи між мною і Петьою? Оцим нездарою-тусівником?

Я зі своїм хлопцем гостювала якийсь час у сім’ї Петі, та й по тому.

Можливо, його морально вбивало те, що я не втратила голови від його супернеймовірності, не закохалась до втрати глузду й не почала мріяти, щоб забрав із собою на край землі, як інші дівчата. Але як може бути інакше, коли бачиш мужика щодня, спостерігаєш який він у повсякденні, як він горлає на близьких, яке відношення до інших дівчат, до своїх дівчат, бачиш весь цей нарцисизм з виворотного боку… Зазвичай такі супернеймовірні для суспільства люди жахливі з «виворотного боку». Вони не поважають нікого окрім «своєї святості», зневажають близьких (та й взагалі всіх) за те, що вони недотягують до його рівня неймовірності, тому часто жбурляють любов’ю близьких (та й взагалі любов’ю всіх). І коли все це бачиш з середини і усвідомлюєш, то якось тане примарою саме по собі бажання взагалі стикатися з такою людиною. Ну, симпатія до зовнішності лишається, вона нікуди не подінеться (тому замиловувалась його ідеальними довгими ногами, широкою спиною й грудима, заслуховувалась його глибоким чоловічим голосом), але наближати таке надто близько – нізащо!

 

Звісно ж, Петі й так було чим й ким зайнятися окрім мене. Але після дуже теплого «братського» товаришування між мною й Петром вибухнуло неприйняття з його боку з постійними безпідставними доріканнями, аби лиш посваритися, і захисна реакція з мого боку. І далі – більше відчувалася ймовірність справжньої чоловічої бійки, тільки між мною, крихітною, і ним, огромезним. І все це було огидно. Як ніби до тебе наближається величезна купа гівна. І хотілося уникнути і зникнути.

І я зникла. Просто відправила все до дідька, пояснила своєму хлопцеві, що більше не можу тут лишатися, пояснила чому, він не підтримав, оскільки сам знаходився під чарами симпатії Петра, як й усі. Отже, довелося з речами чкурнути звідти наодинці.

Зневага одразу ж припинилася. Так, ніби Петро все, те саме, зрозумів. І почав намагатися дружити. Саме намагатися. Оскільки, навіть коли я спеціально настирливо «виливала душу» телефоном – терпляче очікував, намагався щось відповідати, зізнавався, що в той момент поруч сидить його дівчина і чекає поки він звільниться, але терпів ці мої знущання. Як кажуть, назвався груздем - залазь у міх. І якщо він пояснював своє відношення як дружня небайдужість – я показала йому що таке дружба, які до цього вимоги, і він не відповідає вимогам. Старанно намагався навчитися бути подругою, але не виходило, допоки мені самій не набридло. І обидва з полегшенням зітхнули. Через якийсь час спілкування припинилося, а його лестиві запрошення підтримувати спілкування я проігнорувала, адже це нічим не підтримані лестощі.

 

Більше ніколи не суперечу вислову, що між мужчиною і жінкою дружби бути не може. І точно знаю чому. Адже коли дружба з’являється, то обов’язково хтось один зійде з глузду від пораненого самолюбства і ураженої впевненості у собі через відсутність, здавалось би йому чи їй обов’язкового, флірту з боку даного представника протилежної статі. Що призводить до агресії, і навіть до безпідставної ворожнечі в над тяжких випадках.