Відлік щастя розпочато
- 02.11.14, 14:53
“Порожні” люди часто навіть не можуть уявити собі, як це можна бути щасливим, нікого (або нічого) не використовуючи. Вони відчувають повне право користуватись іншими та тільки чекають миті, коли людина їм “розкриється”, щоб потім зловживати її відвертістю або слабкостями для власного задоволення. Важливо те, що “порожні” вважають це повністю звичайним явищем. Такі люди страшно бояться самотності, адже тоді вони поступово починають поглинатися у свій внутрішній світ, в якому тільки порожнеча, гнів, незадоволення і біль. Тому наодинці вони мають обов’язково бути чимось зайняті, щоб якось втекти від “себе”(алкоголь, розваги, телевізор...), аби тільки не поринати всередину. Коли “порожні” зустрічають “наповнених” людей, то спочатку, вони спілкуються доволі стримано та культурно, але поступово такі люди починають відчувати щастя, яке йде від “наповнених”. І з цього часу починається новий ступінь у стосунках — акторська гра, яка призначена для витягування щастя. Найчастіше це початок “глибоких” стосунків. Та, на їхній жаль, по-справжньому “наповнені” люди ніколи не грають такі ігри, так як вони лицемірні та порушують внутрішню свободу іншого. Тому наповнені просто зрікаються таких стосунків і таких людей. “Порожні” при цьому “смертельно” ображаються й відчувають, що їх позбавили “ їхнього власного законного” щастя.
Одна із найважливіших ознак “наповнених” людей — внутрішня незалежність від зовнішнього світу. Вони живуть своїм власним щастям, яке розквітає з їхнього внутрішнього світу, тому вони ніколи не опускаються до рівня жебракування (випрошування щастя) і не дозволяють іншим наживатись на них самих. Такі люди знають, що плата за їхній внутрішній спокій — це відмова від грабування оточуючого світу та вважають це огидною й низькою діяльністю. Для них внутрішній світ оточуючих — непорушна святиня, в яку в жодному разі не можна просто за бажанням втрутитись й там правувати, наче господар. Коли зустрічаються “наповнена” та “порожня” людина, то спочатку вони можуть спілкуватись досить непогано, але із часом “порожні” люди, відчуваючи від “наповнених” внутрішнє щастя, починають поступово “підмивати камінь”, тобто помаленьку втручатися у чужий внутрішній світ, щоб привласнити його собі й ще більше ним насолоджуватись. Для “наповнених” людей це неприпустимо, тому вони часто просто перестають спілкуватись із такими нахлібниками, так як їм незмірно важливіша внутрішня злагода, аніж егоїстично наповнені стосунки.
“Наповнені” люди живуть внутрішнім щастям. Їхній настрій та й саме їхнє життя не залежать від зовнішніх умов, а залежать тільки внутрішнього життя, яке заповнене внутрішніми спокоєм та радістю. “Наповнені” люди не потребують чиєїсь підтримки в житті, вони повністю самодостатні. Будь-які труднощі вони переживають легко та спокійно. Так як їхнє життя наповнене щастям, то всі їхні вчинки випромінюють це щастя і натхнення. Коли співіснують двоє таких людей, то кожен з них живе своїм життям, не “залізаючи” в особисте життя іншого, навіть якщо це близька людина. Та все ж таки, коли людина щаслива, вона хоч-не-хоч ділиться цим щастям із оточуючими (“з-частя” — з частуванням). І хоча кожному вистачає власного внутрішнього щастя, вони крім цього починають взаємно ділитись тим, що них всередині, одне з одним. Кожен із них отримує задоволення від того, що просто ділиться із іншим, нічого не хоче для себе, бо самодостатній. І так це може продовжуватися вічно або до того часу, поки хтось із них перестане жити внутрішнім щастям та стане “порожнім”.
“Порожні” люди не живуть власним внутрішнім щастям, а живляться чужим ззовні. Вони постійно відчувають залежність від когось або від чогось: щось або хтось має мене зробити щасливим. Замість того, щоб розвивати внутрішній світ, вони постійно намагаються когось (або щось) використати для власного задоволення. Внутрішньо постійно відчувають спрагу й незадоволення. Вони переконані в тому, що хтось (або щось) зобов’язаний зробити їх щасливими, бо іншого способу бути щасливим не існує. Коли співіснують двоє таких людей, то вони, відчуваючи внутрішню спрагу й незадоволення, починають взаємно ділитись цими почуттями одне із одним. Кожен розповідає іншому, що той має для нього зробити, але не хоче (а часто й не може) задовольняти іншого (немає щастя, щоб ним ділитись). Наростає роздратування, гнів та інші подібні почуття та переживання. Так як такі люди вважають, що їхнє щастя знаходиться в близькій людині, вони починають жваво втручатися в особисте життя іншого так, ніби це їхнє власне, намагаючись там всім керувати. Але ніхто не хоче бути рабом. Тому їхнє життя наповнене взаємною боротьбою та сварками.