В індійських санскритських джерелах IX—VII ст. до н. е. знайдено відомості про холеру. Там цю хворобу називали "маха-марі" - велика моровиця. Ще назва - "мордіксім". Один з перших описів самої хвороби відносять до часів походів Олександра Македонського, вояки якого, імовірно, потерпали від цієї хвороби під час індійського походу. В одному з джерел про стан хворого зазначено: "Губи бліднуть, погляд стає безглуздим, очі закочуються, руки і ноги зморщуються, немов від вогню, і хвороба охоплює багато тисяч людей".
          Так звана «Пелопонеська чума» в Аттіці у 436—427 рр. до н. е., як писав про неї Фукідід у своїй "Історії Пелопонеських війн", "...почалася спершу, кажуть, в заєгипетській Ефіопії, потім спустилася в Єгипет, Лівію і більшу частину земель". Епідемія супроводжувалася сильними землетрусами, морськими повенями, посухами і неврожаями. Люди заражалися при догляді за хворими. Основними проявами були нестерпний жар і поява висипу на тілі. Гинули і тварини. Багато будинків спорожніли, цілі родини вимерли. Хворі повзали по вулицях, скупчуючись біля джерел води. Смерть забрала тисячі життів у Афінах. Вважають, що вимерла чверть населення Аттіки. Тоді помер видатний грецький політичний і військовий діяч, вождь афінської демократії Перикл. Але що це було? Опис епідеміологічних чинників, клінічних проявів підходить до багатьох інфекцій. Були проведені навіть молекулярно-генетичні дослідження решток померлих, які встановили імовірного збудника - Salmonella typhi (спричиняє черевний тиф), однак те, що ми знаем про цей тиф, не зовсім відповідає записам Фукідіда. Тому не знято підозру про чумне походження цієї епідемії.
            Або епідемія у 125 р. до н. е. у Північній Африці («чума Орозія»). Їй передувало стихійне лихо, в якому сучасники побачили причину жорстокого мору. Всю Африку незліченними полчищами покрила сарана. Вона поїла не тільки всі трави, а й частину коренів, листя на деревах і молоді пагони, чим не лишила жодної надії на врожай. Потім сарана раптово була підхоплена несподіваним вітром, довго носилася небом цілими хмарами, поки не потонула у Середземному морі. Прибій викинув на берег на великому просторі купи мертвої сарани, від її гниття став поширюватися нестерпний сморід. А далі стався повальний мор серед тварин і птахів, який поширився і на людей. У приморській смузі, що прилягає до карфагенського і утіцького берегів, загинуло більше 200 тис. жителів. У місті Утіка померли усі 30 000 солдатів, відряджених туди Римом для охорони узбережжя Африки. Але хіба тут зрозуміло, про що мова? Ніяких симптомів, окрім швидкої масової смерті, не було наведено навіть її сучасниками.
             Великий лікар давнини Клавдій Гален описав «чуму Антоніна», що тривала з 165 по 180 рр. і охопила багато країн. Приблизні втрати від цієї пошесті від 3,5 до 7 млн людей. Деякі описані прояви хвороби дуже нагадують натуральну віспу. Тож була це натуральна віспа, або ж інша хвороба достеменно невідомо.
             Ще одна добре відома моровиця, що забрала життя 25-50 мільйонів осіб (на той час - близько 13 % населення світу), спалахнула у 541-550 рр. у Східній Римській імперії. Вона була названа істориками Юстиніановою чумою, бо була за часів правління одноіменного імператора (відповідно до літописів Юстиніан теж перехворів на чуму і одужав у 543 році). У 549 р. Юстиніан видав Указ про перешкоджання пересуванню та затримання людей, які прибули з місць, де лютувала недуга. Отже заходи сучасного карантину інтуїтивно відчувалися вже тоді, задовго до відкритття мікроорганізмів та осмислення способів поширення хвороб.
            Згадки про таємничі раптові "мори" подибуються і в руських літописах 1042 та 1092 років. Там немає деталей клінічної картини, але йдеться скоріш за все про епідемії.
            Чергова епідемія чуми в історії людства - "Чорна смерть", спалахнула у пустелі Гобі (Китай). У 1335 році поширилася по Індії. Повільно але впевнено понесли пошесть у Європу могольські війська та купці Великого шовкового шляху. У 1346 р., за словами істориків, бацила прибула на територію України через Крим, а у 1351 році - через Польщу (Чернігів, Київ) до Європи. Підсумок: мінус 75-200 млн осіб - близько половини населення тодішньої Європи.
               Молекулярно-генетичні дослідження останніх років показали, що чумний мікроб утворився від Y. pseudotuberculosis внаслідок мутації у проміжку часу десь від 20 до 1,5 тис. років тому в популяціях монгольського бабака.
             Холеру називали "чумою XIX століття", адже історія людства нараховує не 1, 2 чи 3 пандемії холери, а цілих 7, які з 1816 до 1960 року рухались з Індії на захід і в підсумку через Америку обійшли всю земну кулю. І майже кожна з них побувала на території України. Лише до 1860 року інфекційна хвороба, що характеризується розвитком тяжкої діареї і тяжким зневодненням організму, забрала життя близько 40 млн осіб.
             Вірус зник так само раптово, як і з’явився. Вчені вважають, що штам вірусу мутував у менш смертоносні. Зокрема, у 2009 році штам H1N1 повернувся, змінивши назву на "свинячий грип" (легший перебіг захворювання). Лікується він так само, як і інші види грипу.
            Вище було згадано темп летальності у світі від "іспанки" на початковому періоді, як 1 млн смертей на тиждень.
            Офіційно перший випадок захворювання covid 19 у світі датується 10 січня 2020. Хоча неофіційно перші хворі на невстановлену форму пневмонії звернулися у лікарні Уханя вже 8 грудня 2019 р. Ще неофіційніше вже у листопаді, а може, і в жовтні (якщо врахувати інкубаційний період) ця ще не названа своїм терміном хвороба вже наготувалася лютувати у зазначеному регіоні. На сьогодні, 02.04.2020, минуло щонайменше 22 тижні поширення нової інфекції. Що ж ми маємо?
            На 14.00; 02.04.2020 у світі зафіксовано 950713 випадків захворювання. Вірус вбив 48313 людей. Темп вмирання - 2416 людей за тиждень - у 400 разів повільніше, ніж 100 років тому. Остаточно перебороли недугу 202826. Хворіють наразі 699574, з них 663410 (95 %) у легкій формі, 36164 - з ускладненнями, що загрожують життю.
            Франції зараз не набагато легше. На своєму 6-му місці вона має 57 тис інфікованих та 4 тис летальних. Тоді як зафіксований, наприклад, у 2017 році сезонний пік смертей від ГРВІ (куди входять і смерті через невдале лікування антибіотиками) складає приблизно 12 тис. померлих. Хто-небудь у 2017 р. чув у новинах що-небудь про смертоносну епідемію грипу у Франції?
            Як почуває себе на цю годину #українавдома? З дня виявлення першого хворого, 02 березня, маємо 804 захворювання, 20 летальних, 13 перебороли хворобу, і 57 місце у списку поширеності короновірусу у світі.
            Якщо я скажу, що ситуація не варта паніки, то моя позиція звісно варта уваги набагато менше, ніж думка французького інфекціоніста Дідьє Рауля, який вважає: "Я не бачу ознак особливо серйозної смертності. Я не бачу впливу на загальну смертність в країні. І я продовжую вважати, що треба зберігати спокій і робити те, що зазвичай робиться з інфекціями загалом: діагностику і лікування".
             Чи скрізь і завжди населення дотримувалося призначених запобіжних заходів? Ні. Під час епідемій холери і чуми 1830-31 рр. на теренах України відбувалися бунти. У Севастополі під час повстання було вбито губернатора. Севастопольці виступали проти обмежень руху товарів і мешканців по вулицях міста. Було поширене переконання, що царська влада наживається на карантині. На Закарпатті були відомі випадки вбивства вояків і лікарів. Сільські відчайдухи і шибайголови гадали, що патрулювання вулиць військовими, знезараження криниць вапном робиться, щоб знищити місцеве населення.
              В містечку Cамора (Іспанія) місцевий епіскоп кинув виклик закладам охорони здоров'я, замовивши вечірні молитви протягом 9 днів на честь святого Рокко, захисника від чуми і епідемий. Це залучало сотні вірян шикуватися у чергу аби поцілувати мощі святого. А тим часом спалах іспанки досяг піку. Cамора вписала найвищий показник смертності від грипу серед всіх міст Іспанії.
              У бізнесових колах США спостерігався певний опір спробам комісара з охорони здоров'я обмежити відвідуваність розважальних закладів. Наприклад, коли восени 1918 вийшла чергова стрічка Чарлі Чапліна, менеджер кінотеатру Стренд на Таймс-сквер, Нью-Йорк, Ґарольд Едель тепло подякував глядачам та похвалив їх за те, що не піддалися страхам і забезпечили аншлаг. За кілька тижнів він помер від іспанки.
              Також у 1918 р. газетами генерувалося чимало фальшивих новин. На зразок того, що грип біля берегів США був зумисно розсіяний німецькими підводними човнами.
              Тож вчергове бачимо ще одну нову-стару особливість: і раніше, і тепер карантинні заходи не на жарт обурюють широкі народні маси, збивають їх з пантелику, нерідко пробуджуючи відверту дурість на дні під культурно-цивілізаційними нашаруваннями свідомості.
               Підсумовуючи, згадаймо: жодна людина в світі не померла просто так, "від старості". В кожному конкретному випадку є своя причина смерті. Багато причин. Як це було і 1000, і 10 років тому. Як є зараз, як буде далі. В яку за ліком епідемію ми входимо?.. Тільки нашому поколінню вже пощастило на кілька краще чи гірше контрольованих епідемій. Так, комусь призначено померти. Комусь - підхопити інфекцію, перехворіти і... померти за кілька літ від однієї з сотень інших причин. Хто зна, що краще... Опція вибору смерті на свій смак нам, як правило, не надана. А надано і важить лише вибір людини у тому, що робити з усвідомленням цих простих речей. І з усім цим треба якось намагатися жити. Намагатися котити свій камінь Данності вгору, напевно знаючи, що далеко чи близько від вершини він не втримається, неминуче скотиться. Вчитися, намагатися бути щасливими, кохати, дарувати радість близьким та приймати від них, дбати і бути відповідальним, поливати квіти, чистити сади, створювати шедеври, готувати смаколики на своїх кухнях, обмиваючи кістки сраних політиканів, словом, утверджувати Життя над Смертю. А що ж нам ще лишається!? Ну, і дослухатися до розумних голосів, зокрема і тихенького голосу всередині себе. Берегти себе, близьких і рідних від щоденних загроз і небезпек.

"Оказывается, практика наказаний политических преступников совместно с семьями (своего рода "система заложников") велась в России задолго до СССР". Вам что нибудь известно, например о судьбах жён и дочерей бунтовщика эпохи Екатерины 2й, Емельяна Пугачёва?

     К слову сказать, считалось и считается, что наиболее эффективный метод борьбы с любой "партизанщиной" (чтобы не сказать "с населением"), это как раз "система заложников", разумеется из семей бунтующих. Ну и конечно то же самое, инстинкт предохранения от будущей мести.

    «Софья и Устинья жонки бывшего самозванца Емельки Пугачева, две дочери девки Аграфена и Кристина от первой и сын Трофим с 1775 г. Жонки и девки содержатся в замке в особливом покое, а парень на гауптвахте в особливой комнате. Содержание получают от казны по 15 копеек в день. Живут порядочно. Жонки - Софья (55 лет), Устинья (около 36 лет). Девки — одной лет 24, а другой лет 22 (т. е. девочки были брошены в тюрьму в возрасте 3 и 1 года. — carabaas) Присланные вместе от правительствующего сената. Софья дочь донского казака и оставалась во время разбоя мужа ее в доме своем, а на Устиньи женился он, быв на Яике, и жил с нею только десять дней Имеют свободу ходить по крепости для работы, но из оной не выпускаются. Читать и писать умеют».

    "Указывая, что умершая пробыла в Кексгольмской крепости с 1774 года, поэт ставит знак восклицания, и тем самым подчеркивает 60-летнее (!) проживание несчастной мученицы в тюрьме.

       Имя этой дочери Пугачева не указано. Может быть, это как раз была старшая дочь, на долю которой выпала тяжелая участь быть изнасилованной комендантом Кексгольмской крепости Гофманом. Об этом преступлении в Центральном государственном архиве древних актов России сохранилось специальное дело, озаглавленное: «Дело об изнасиловании комендантом Кексгольмской крепости содержащейся там дочери Пугачева Аграфены».

        Дело об изнасиловании комендантом арестантки никогда не выявилось наружу, если бы не последовало случайного перевода злодея на другую службу."

Хто перший дав наказ відкрити вогонь по ворожій авіаціі на ЧМ флоті 22 червня 1941 року?

Офіційно ком. ЧФ Октябрьский (він же Іванов).
Але це не так. Іванов уклонивсь від відповідальності, начебто "плохоє самочувствіє" все переклавши на нач. штаба ЧФ Єлісєєва.

Єлісєєв теж відхилився за якимось приводом, переклавши все на чергового по флоту Рикова. Який насправді першим почав оборону моря та Криму.

Особливої та зрозумілої фарби додає найперша директива Генерального штабу Червоної Арміі. "На огонь нє отвєчать, на провокации нє поддаваться".

Спростовано міф про те, що Шевченка з кріпацтва викупили росіяни

Саме таким, як Микола Миколайович, має бути міністр культури України – знаючим, зрілим, цілеспрямованим, закоханим в нашу культуру настільки, що кожна проблема в цій сфері болить глибокою раною – Олег Володарський

 

Історичний екскурс: Буковина

Об’єднана Європа XXI століття являє собою своєрідну мозаїку різноманітних народів, етносів, мов та культур, а також репрезентує широкий спектр віросповідань та вірувань. На перший погляд, це явище може відігравати дезінтеграційну роль у житті суспільства єдиного європейського організму, з другого ж боку, саме через таку різноманітність виявляється парадоксальна єдність. Сучасна наукова думка все частіше застосовує поняття полілог культур, мультикультуралізм, пограниччя культур, що свідчить про актуальність і новітність згадуваних явищ. Метою даної розвідки є аналіз контекстів прояву культурного пограниччя, яким є Буковина. домінуючою тенденцією кінця минулого століття було створення так званих єврорегіонів, між іншим: Pomerania (Німеччина –– Польща), Nysa (Польща – Німеччина – Чехія), Beskidy (Польща – Словаччина), Euroregion Karpacki (Україна – Польща – Словаччина –– Угорщина –– Румунія), Bug (Україна – Білорусь –– Польща), Niemen (Польща – Литва – Білорусь), Batyk (Польща –– Росія – Литва – Латвія – Швеція – Данія). Ці новоутворення являють собою міждержавні територіальні спільноти, основною метою яких є всебічна інтеграція, як культурна, так й економічна. Проте, в історії Європи подібні багатонаціональні регіони з єдиною суспільною системою та сильними тенденціями культурної та мовної інтерференції були поширеним явищем. Яскравим прикладом цього явища є Буковина, що сьогодні знаходиться в рамках Карпатського єврорегіону .

Землі Буковини (розташовані у підніжжя північно-східних Карпат) довгий час не мали чітко окреслених кордонів. В кінці XIV на початку XV століття ця територія була складовою частиною Молдавського князівства, а з другої половини XVI століття, разом з Молдавією, знаходилася під пануванням Туреччини. Підкреслимо, що не всі буковинські землі мали однакову історичну долю. Північно-західна частина Буковини, за часів польського короля Казимира Великого, декілька разів переходила у власність Речі Посполитої. Проте варто наголосити, що Буковина ніколи не була і не може вважатися інтегральною складовою частиною Польщі.

Після першого розділу Польського королівства (1773 р.) колишня частина Молдавії – Буковина (10 440 км2), а також Мала Польща та Червона Русь увійшли до складу Австрії. Після приєднання цих земель у 1775 році до імперії Габсбургів на Буковині встановлюється правління так званої військової адміністрації, яке тривало до 1787 року. На перших етапах повнота влади зосереджувалася в руках глави адміністрації – 2 генерала Сплені, а з 1778 року – генерала Енценберга.

Вища адміністрація мала подвійне підпорядкування, військовим чиновникам у Відні, а також військовому командуванню у Львові, столиці Галицької провінції, не зважаючи на те, що Буковина становила окрему адміністративну одиницю Австрії, центром якої з 1779 року офіційно стали Чернівці.

 

Довго не міг розпочати написання цієї статті… Мені вже здалося, що застряг і не зможу, не витягну той рівень, котрий необхідний для того, щоб описати цю людину.

 

Цей чоловік володіє величезними обсягами знань про нашу з вами історію та культуру. І, що найважливіше, ці знання базуються не на сухих академічних фактах, а на усвідомленні, глибокому відчутті власної етнічної, національної приналежності.

 

Він не просто вивчає історію та культуру, він вивчає ВЛАСНУ історію, історію свого народу, своєї нації. Саме тому в його словах і працях розмальовані писанки, вишиті сорочки, виліплений посуд та сплетені дідухи постають настільки справжніми, що здається, ніби ти торкаєшся їх, ніби тримаєш їх в руках.

 

Тому загальним фразам, штампам та кліше не місце в спогадах про спілкування з цією людиною. Та й «Сповідь» – не статистична звітність про поїздки та діалоги. «Сповідь» про відвертість з Богом та Україною. Каяття на очах у Нації.

 

Інколи ми просто живемо, працюємо, виховуємо дітей, відпочиваємо. Та варто нам зробити крок назустріч країні, як ми одразу починаємо інакше чути та відчувати самих себе. Наш периметр сприйняття виходить за рамки буденності, стає глибшим, яскравішим.

 

Спочатку Україна. З ранку і до вечора. В думках, у мріях, в серці, в онуках. Саме таким, на мою думку, має бути міністр культури України – знаючим, зрілим, цілеспрямованим, закоханим в нашу культуру настільки, що кожна проблема в цій сфері болить глибокою раною.

 

Микола Миколайович Шкрібляк. Він поглинає культурну спадщину нашої нації не просто розумом, а й душею. З яким болем він говорив про те, що закриваються будинки культури та зникають цілі напрямки мистецтв та ремесел. З якою любов’ю він прагне все це зберегти.

 

Попри надзвичайний досвід, видатні наукові здобутки, він зумів зберегти в собі того маленького хлопчика, котрий напередодні Великодня заховав писанки, боячись, що більше ніколи не побачить такої краси.

 

А ще, спілкуючись з цією людиною, я відчув знайому мелодію серця, котрою мені виграє Гуцульщина. І ще до того, як запитав про це, я був більш ніж впевнений, що спілкуюся з гуцулом. Це той етнос, до якого я ставлюся з особливою любов’ю та повагою. І вкотре переконуюся в думці, що Київська Русь сховалася  на Гуцульщині. Зберегла свою генетичність, обрядність, традиційність. Гуцули по-особливому вміють любити свою землю. В них це від дідів-прадідів. І, спускаючись з гір, несуть особливе духовне світло.

 

Микола Миколайович познайомив нас з багатьма творчими людьми. Науковці, письменники, художники, співаки – всі вони неймовірно яскравими барвами сяють в суцвітті квітки-Буковини.

 

А під час «Сповіді» з ним самим ми говорили про багатовікову культуру та її сприйняття душею гуцула, котрий так вірно та віддано любить свою землю, щоденно борючись за залишки етнічної культури, котру ми за всяку ціну маємо зберегти.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми – директор Учбово-методичного центру культури Буковини, заслужений діяч мистецтв України Микола Миколайович Шкрібляк

https://youtu.be/wQPj2zh4ww8