Головний мозок - це орган, за допомогою якого людина думає, що вона думає. [Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Дааамс..типово..життєво..А дійсно хто ми? Ті ролі,які граємо кожного дня? Я учениця, студентка, донька..працівник такої-то компанії, чи хто? Шекспір не дарма казав, що "світ - це театр, і всі ми в ньому актори"..Що ж тоді робити? Перестати грати? Чому?Ні..Просто грати потрібно, усвідомлюючи, що граєш..а Ти - не ті роли і ярлики..ти це просто Ти..Ти світло в душі..ти ж не отожнюєш себе з тим героєм, якого граєш у справжньому спектаклі в театрі..це всього лиш роль...

Читати далі...

Що ви робите, коли у вас на душі кепсько? Коли думки лізуть в голову і не дають спокою?Я намагаюся їх відігнати, щось робити, знайти ідею, щоб перебити ті думки... Або просто пишу про те, що турбує. У такі моменти мене краще не чіпати і не задовбувати зайвими запитаннями. У такі моменти з глибини моєї душі здіймаються хвилі почуттів та емоцій з висоти найвищої хвилі цунамі. І це буває не завжди доречно, бо останнім часом я не буваю на самоті. А іноді так хочеться побути на самоті і віддатися...

Читати далі...

Торкаю клавіатуру. Ледь-ледь. Дотик. Тепло. І спогад. Душа зігрілася отим теплом. Де грань та, кордони почуттів, хто зможе їх розділити? Чи вийняти з душі серце, або душу з тіла, щоб не боліти болем не своїм, чужим вогнем, щоб не горіли, не заважали жити?... Хто зможе відрізнити біль серця, чи душі, чи тіла, свою, чи всього світу взагалі?... Бо людство – це пошматоване є тіло. Саме себе лікує і саме – вбива… Інших...

Читати далі...

Дивлюсь інколи на фотографії. І ловлю себе на бажанні зателефонувати тій чи іншій людині. Сказати, що любиш її чи його. Сказати, щось хороше, тепле, ніжне… А потім як згадаєш до чого це зазвичай призводить… І затикаєшся всередині себе. Адже практично немає таких людей, які б сприймали подібне так, як це бачу я. Сучасність мовить зовсім інші правила більшості, й подібні пориви...

Читати далі...

[Приєднана картинка] Знайди слова, в яких немає крику, Де тиша примостилась кошеням І ніжно на плечі думок мурлика Про радість подарованого дня. Щоб вітром не ганятись за любов’ю, А їй гучних не треба перемов, Знайди слова, де будемо з тобою Мовчати про окрилену любов. © Ольга Атаманчук

[Приєднана картинка]Блошки Баксю загризають,Бідний Бакся ледь терпить.Тільки й знають що кусають,Треба їх трішки провчить!Будуть тоді блошки знати,Як Баксюню ображати!

Живу я в полоні надії,Її відпускати не смію,Що прийде нарешті розрадаІ ми будем завжди разом. Розвіються біль та тривоги,Розтануть сніги-оманиІ тихе, безцінне щастяДушею нашою стане. У щасті, у смутку, в турботах.. Із посмішками і сльозами.. Життя це пройдемо разом У вірі, надії, коханні.

Сколько в жизни всего я теперь понимаюСколько старых потерь я не ощущаюПотому что люблю, без тебя умираю. Потому что хочу рядом быть я всегда Не отпускать твою руку никогда Держать её крепко идти напрямик Любить тебя сильно пока не поник Хранить образ в сердце моём навсегда Говорить те слова:”Я люблю тебя!” Дарить тебе розы даже в морозы Ставать на колени говорить что люблю Я обещаю, я слово сдержу!

Життя – це вічний рух..Ми весь час переміщуємося з «точки А в точку Б»..отже, життя це поїзд..Але ми самі вибираємо собі маршрут, хіба що якщо нам не подарували квиток..але і тут ми маємо вибір..їхати чи ні..Все це питання вибору.. А ще хотіла сказати про перон..да, це декорації життя..і вони постійно змінюються..підходять різні люди..А ти в цей час вже стоїш в вагоні..востаннє дивишся на випадкових нових знайомих..і тут потяг рухається..і перед очима тільки пропливають...

Читати далі...