Замерзлі думки….

Торкаю клавіатуру. Ледь-ледь.

Дотик. Тепло. І спогад.

Душа зігрілася отим теплом.

Де грань та, кордони почуттів,

хто зможе їх розділити?

Чи вийняти з душі серце, або душу з тіла,

щоб не боліти болем не своїм,

чужим вогнем, щоб не горіли,     

не заважали жити?...

Хто зможе відрізнити біль

серця, чи душі, чи тіла,

свою, чи всього світу взагалі?...

Бо людство – це пошматоване є тіло.  

Саме себе лікує і саме – вбива…

Інших лікуючи – себе лікуєш,

і навпаки, – замкнуте коло, –

 вбиваючи, себе вбиваєш…

Життя людини начебто трава…

Вчора, ще квіти цвіли, а сьогодні – дим навколо…

Навколо сивий дим, від згаслого багаття,

примара присутності вмерлого життя…    

Вітер часу розвіє спогад-дим той, в небуття…

І попелища мару, час розвіє…

А з часом і сам час, змарніє… 

Вирвані крила.

Бруд, порох, домовина.

Часом поховані… 

Не пам"ятаю вже: коли, хто вирвав і де згубив… 

06.12.16

«А Ісус сказав йому: Друже, для чого ти прийшов? Тоді підійшли й поклали руки на Ісуса – взяли Його.

І ось, один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, витягнув меча свого і вдарив служника першосвященика – відтяв йому вухо.

Тоді сказав йому Ісус: Поверни меча твого на його місце, бо всі, що взяли меча, від меча загинуть.»

(Матвія 26:50-52)

 «Коли хто до полону веде, сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, такий мусить сам бути вбитий мечем! Отут терпеливість та віра святих!»

(Об"явлення 13:10)

 «Иисус же сказал ему: друг, для чего ты пришел? Тогда подошли и возложили руки на Иисуса, и взяли Его.

И вот, один из бывших с Иисусом, простерши руку, извлек меч свой и, ударив раба первосвященникова, отсек ему ухо.

Тогда говорит ему Иисус: возврати меч твой в его место, ибо все, взявшие меч, мечом погибнут;»

(Матф.26:50-52)

«Кто ведет в плен, тот сам пойдет в плен; кто мечом убивает, тому самому надлежит быть убиту мечом. Здесь терпение и вера святых.»

(Откр.13:10)