Під час візиту голови РПЦ Кирила до України в об`єктив фотографа VIP.glavred потрапив годинник на руці Святійшого.

На зап`ястку Патріарх Кирил носить годинник фірми Breguet.

У Патріарха Кирила - класична модель Breguet: корпус з білого золота, ремінець – з крокодилячої шкіри, механізм автоматичний, є будильник. Ціна на цю модель коливається від 28 тисяч євро до 36 тисяч євро залежно від компанії-продавця.

Фото тут: http://www.unian.net/ukr/news/news-328958.html

Як я і обіцяв у своєму анонсовому пості, я розпочинаю серію заміток, які будуть написані на підставі моїх спостережень, зроблених під час мого тижневого відпочинку у Сочі.

Українці, які відпочивали у Сочі (котрих я бачив у дворі, де жив, та на пляжу) між собою розмовляли переважно українською мовою. Почути це для мене там було великою несподіванкою. При цьому робили вони це неприховуючи від росіян.

Звісно, росіяни по різному реагували, почувши біля себе українську мову: хто – мовчав, хто – дивився косо, а хто – й казав, що наприїхало туди до них багато українців, відпочивають на ЇХНЬОМУ морі, от якби жили в одній державі, то все було б без проблем.

Ми чули ці розмови і продовжували розмовляти рідною мовою. Хай дякують, що ми до них звертаємося ЇХНЬОЮ мовою у ЇХНІХ магазинах, несучи туди НАШІ заробітки.

З мого майданівського блоґу.

Це показали результати опитування, яке проводить УНІАН на своєму сайті. Результати опитування можна побачити тут. Їх можна вважати вагомими через значну кількість учасників. На 11:43 28 липня 2009 року їх кількість склала 10683

Нашій владі, яка зустріла патріарха з такими помпезностями треба робити висновки…

З мого майданівського блоґу.

Я звертаюсь до тих людей які люблять свою батьківщину, свою мову, свою Україну. Всім нам завжди чогось не вистачає, когось не влаштовують умови праці, в когось маленька зарплата, а хтось взагалі не може знайти роботу чи придбати житло. Всі ми кажемо що за кордоном живетться краще. Так от в мене виникло питання; якби вам в Росії (ну наприклад в центрі Москви) запропонували хорошу роботу, досить пристойну зарплату і подарували трикімнатну квартиру в новобудові. Ви б погодились на такі умови і переїхали в Росію?

Я сам дового думав над цим питанням і зрозумів що якби мені випала така нагода, я б нею скористався, незважаючи на те що я не люблю росію. Тому що людина завжди тягнеця туди, де їй добре.

1703 – 1720 рр. – Тисячі українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга і загинули від хвороб в тамтешніх болотах. 1704 р. -Придушення посланими Московією військами антипольского повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.

1708 р. – Масове знищення українських сіл та міст московітами ще до переходу гетьмана І. Мазепи на бік шведського короля Карла ХІІ.

1708 р. – Зруйнування столиці Гетьманщини м. Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей, церкви та місто пограбували, потім спалили. “Україна залита кров’ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців”, – доповідавфранцузький посол у Париж (В. Сергійчик. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991, с. 59).

1709 р. – Петро Кривавий видав постійно діючий наказ страчувати кожного запорожця. початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі “…товариству нашому голови обдирали. шиї на плахах рубали, вішали й інші
тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося – не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців викопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали”, – писав самовидець, кошовий Стефаненко.

1713 р. – Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь – Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюркські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як “Росія”). “У всіх курантах (газетах) друкують державу нашу Московською, а цього ради звольте застерегти, щоб друкували Російською, про що й іншим по всіх дворах писано” (з розпорядження послу Московії у Копенгагені, 1713 р.). З цією метою для підкупу журналістів та “дворів” була виділена значна сума грошей. Але будучи штучною по відношенню до Московії, назва “Росія” приживалася дуже довго і ще за Катерини ІІ не мала прикметника в національному значенні. Лише в кінці 18 ст. урядово запроваджена і національність “рускій”. Так отримали ми
“старшого брата”, який вийшов на історичну арену на кілька тисячоліть пізніше від “молодших братів” (Ю. Липа, Розподіл Росії, Львів, 1995 р., стор. 27-28).

1718 р. – Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралася понад 700 років). яка витримала навали монголів, поляків, татар. “…численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині, …серед добробуту і тиші полум’ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов’янських племен та царів стосувались” (”Історія Русів”, ст… 303-304, вид. 1956 р.).

1720 р. – Указ Петра Кривавого про заборону друкувати в Руси-Україні будь-які книги, крім церковних, які необхідно “для повного узгодження з московськими, з такими ж церковними книгами справляти…, щоб ніякої різниці і ніякого окремого наріччя в них не було”.

1721 р. – Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книги “не во всем с велороссийскими сходные”. Знищення Чернігівської друкарні.

1722 – 1727 рр. – Перше скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії під керівництвом московського генерала.

1729 р. – Наказ Петра ІІ про переписання в Україні державних постанов та розпоряджень з української на московську мову.

1734 – 1740 рр. – Друге скасування гетьманства і утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.

1735 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання Верлана на окуповані Польщею Правобережній Руси-Україні.

1737 р. – Московський намісник у Києві арештував Київський магістрат, забрав і відіслав до Петербургу грамоти з привілеями м. Києву, сподіваючись, що українці забудуть про свої права, бо “ссылаться им в вольностях будет не на что”.

1750 р. – Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-України.

1752 р. – На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Новосербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинути свої угіддя. В 1760 році українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Новосербії.

1753 р. – Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1755, 1766, 1775, 1786 рр. – Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки.

1762 – 1763 рр. – Московська цариця Катерина ІІ, німкеня за походженням (її справжнє ім’я Софія Фредеріка Августа), видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Пруссії, Австрії та інших кран. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов’язані були безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків.

“Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили… На козацьку кров… (М. Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, “Січ”, 1991, стор. 70).

1764 р. – Третє скасування гетьманства і утворення Малоросійської Колегії під керівництвом московського намісника.

1764 р. – Інструкція Катерини ІІ князю О. В’яземському про московщення України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини: “якщо розумні люди будуть поставлені начальниками цих провінцій. Коли ж в Україні не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникла…”

1765 р. – Ліквідація московською владою козацького устрою Слобожанщини.

1768 р. – Придушення московськими військами антипольского повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Гонти і Залізняка, відомого під назвою “Коліївщина”, після підступного і зрадницького захоплення москалями, які воювали з поляками, його керівників: москаль полковник Гур’єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з’явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня
підступно перев’язав у своєму наметі старшину і захопив у табір 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували.

Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.

1769 р. – Указ московського “священного Синоду” про заборону друкування українських букварів, вилучення їх та українських церковних книг у населення.

1775 р. – Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип’ятирічне ув’язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського.

“… в травні 1775 р. рада “при височайшему Дворі” постановила: “истребить кошевых казаков как гнездо их своевольства”… Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді,
коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша…” (М. Киценко, стор. 64).

1777 р. – План виселення кримських татар з Криму, українців – з України, а на обжиті ними місця переселення московітів з Московії. На здійснення цього плану А. Суворов за лічені дні виселив з півдня України 32 тисячі душ чоловічої статі.

1780 р. – Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, щоб збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.

1781 р. – Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження загальномосковської системи управління в 1783 р.

1780 – 1783 рр. – Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство).

1784 р. Переведення викладання у Києво-Могилянській академії на московську мову.

1786 р. – За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, аби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу “голосом, свойственным российскому наречию”. Те ж саме було заведене і в школах
Руси-України.

1793 р. – Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру або в інші губернії

(Далі буде..)

Джерело: А.Куліш “Книга пам’яти українців”

З мого блогу на УПУ.

Народний депутат України, член Ради Народного Союзу «Наша Україна» Микола Кульчинський прокоментував вчорашній указ російського Президента про створення комісії з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії. «Такий указ – тотальна шизофренія російської держави, заразником якої є сам Президент Росії Дмитро Медвєдєв», - сказав Кульчинський.
 
За його словами, подібних актів не існувало і не існує в жодній країні світу. «Замість того щоб йти шляхом, яким ідуть всі колишні імперії (а це шлях порозуміння з колишніми поневоленими народами і врахування всіх кривд, яких імперія їм заподіяла), і прищепити суспільству почуття вини за заподіяні кривди, Росія утверджує свої імперські злодіяння проти інших народів та ще й намагається заборонити їм висвітлювати ці злодіяння», - говорить Кульчинський.

Народний депутат переконаний, що шлях, який обрала Росія, не цивілізований. «Цивілізований світ буде сміятися з цього, але разом з тим відчувати загрозу, яка сьогодні йде від російської політики», - наголосив «нашоукраїнець».

Як відзначив Микола Кульчинський, українське суспільство повинне об’єднатися навколо своїх цінностей і протистояти цьому наступу імперії, а українські органи влади повинні дати чітку відповідь спробам Кремля монополізувати Перемогу та право на «єдино правильний» погляд на події Другої Світової.

Нагадаємо, 19 травня Президент Росії Дмитро Медведєв підписав указ про комісію при Президентові Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.
Ця структура здійснюватиме «моніторинг фактів переписування історії» в країнах колишнього СРСР і розроблятиме стратегію «протидії фальсифікаторам».

"Наша Україна".

За день до візиту прем’єра до Москви в розмові з друзями я змоделював ситуацію як Тимошенко оцінить свої успіхи на переговорах в Білокамінній. Так і сталося.

Великим успіхом Ю.В. назвала свої домовленості про те, що Росія не буде застосовувати до України штрафні санкції за вибір газу за квотою, передбаченою у Контракті на купівлю газу, підписаною в присутності Тимошенко 19 січня 2009 року.

Правда, жодним словом прем’єр не обмовилася, що ці ганебні контракти потрібно конче переглянути. Чому? Бо з самого початку було зрозуміло, що Україна їх в жодному уразі не зможе виконати.

По-перше, квоти удвічі завищені від потреб України в імпортному газі. Передбачено штрафні санкції за невибірну квоту газу: 300 % вартості за недобір газу у літні місяці і 150 % - зимою. Відверто бандитські санкції, які можуть зрівнятися хіба що з найгіршою контрибуцією, яку переможна сторона вимагає за програну війну держави.

По-друге, ціна на газ, з якою погодилася прем'єр у січні, найбільша в Європі і не має нічого спільного з ринковою.

По-третє, ціна тарифу за транзит газу через Україну найнижча в Європі є збитковою для роботи Укртрангазу.

По-четверте, такі кабальні контракти українська сторона підписала аж на 10 років.

По-п’яте, якщо у семиденний термін Україна повністю не розрахується за отриманий газ у попередньому місяці, то подальші закупки газу здійснюються тільки за передоплату.

Такі умови нам виставила Росія , наш "стратегічний" партнер, яка, до речі поставила свій підпис під Будапештським Меморандумом 1994 року і нібито є однією з держав-гарантів нашої безпеки, і не повинна допускати будь-якого тиску на Україну, в тому числі і економічного. Це так, до слова.

Мета Росії очевидна : загнати Україну у невилазну боргову яму, знекровити нашу країну фінансово через газове мародерство. Правда, тоді Тимошенко намагалася видати ці кабальні умови за нібито велику перемогу. Більшого цинізму важко уявити.

Звичайно, Юлія Володимирівна чудово розуміла яку удавку вона допомогла накинути Росії на Україну.

Тому сама вона не підписувала документів, аби уникнути юридичної відповідальності і змусила підписати керівників "Нафтогазу" (Олега Дубину – Контракт про закупівлю газу та Ігоря Діденка – Контракт про транзит газу), вчинки яких підпадають під статтю 111 ККУ – державна зрада : діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду економічній чи інформаційній безпеці України...

Хоча, Тимошенко, все-таки, не убезпечила себе і від юридичної відповідальності - політична відповідальність лежить повністю на ній, бо згідно угоди між Кабінетом Міністрів України і урядом Російської Федерації від 2002 року, яка ратифікована ВРУ і набула сили закону, встановлення обсягів транзиту газу і розмірів платежів віднесено до компетенції урядів України і Росії, і не може врегульовуватися виключно господарюючими суб'єктами (на корпоративному) рівні. Тобто, поведінка Тимошенко підлягає під кваліфікацію ст. 367 ККУ (службова недбалість).

Саме так потрібно оцінювати наших високопосадовців, якщо ми хочемо жити у правовій державі. Інакше їхня безвідповідальність і безкарність створює загрозу національній безпеці і суверенітету держави.

Повернімося до вчорашньої поведінки нашого прем'єра у Москві. Так вона публічно заявила, що модернізація української газотранспортної системи (ГТС) не може відбуватися без якнайбільшої участі Росії. І вже зовсім мовчки вислуховувала претензії до України за підписання Брюссельської Декларації, а також розмірковування Путіна про створення консорціуму, який би взяв у своє управління українську ГТС! Цікаво, хто дав прем’єрові директиви на таку поведінку. Може РНБО, яке прем'єр дозволяє собі ігнорувати, чи може глава держави? Напевно – ні!

Викликає неабияку тривогу поведінка Тимошенко, яка щораз торгує інтересами держави, як перекупка на базарі. Звичайно така поведінка Тимошенко не що інше, як сигнал Росії про її намір саботувати Брюссельську Декларацію, як це вона робить з нафтопроводом Одеса-Броди, з реалізацією уранової програми, нищенням нашої геологічної служби і розробки вітчизняних енергоресурсів.

Якби пані Тимошенко вболівала за інтереси України, то спокійно пояснила б, що Брюссельська Декларація в інтересах Росії також, і закликала б Путіна якнайшвидше зайнятися модернізацією Російської ГТС, яка в значно гіршому стані ніж українська, і аварійність на ній більша, і протяжність більша, і проходить вона в значно складніших геологічних і кліматичних умовах.

Було б по діловому доброзичливо підказати Росії синхронно терміново покращувати свою ГТС, бо ми теж зацікавлені, аби вона справно працювала. І що Україна готова допомогти нашими фахівцями, хоч і зараз їх чимало працює в системі нафто-газового комплексу Роcії. Що ж до управління української ГТС, то наші фахівці з Укртрансгазу доказали свій професіоналізм найвищого гатунку і надійність ГТС під час зимової газової війни, яку застосувала Росія. Правда на знак вдячності Тимошенко звільнила керівника Укртрансгазу Марчука і призначила свого депутата.

Могла б також Ю.В. запропонувати Путіну створити міжнародний консорціум по управлінню російського "Газпрому", в якого ой як багато своїх проблем, дай Боже, щоб він з ними справився. Могла б це зробити Тимошенко, яка набагато краще розуміється на газових проблемах, ніж російські хлопці з КГБ. Могла б, але, на жаль, не може.

Не може, бо росіяни міцно тримають її за кримінальний хвіст. Вони вже зробили благородний жест, подарувавши їй кримінальні грішки на понад 400 млн $, хоч її посправників російських генералів посадили до криміналу. А як відомо, російська влада ніколи просто так нікому нічого не дарує. Думаю, що й Ю.В. такий щедрий подарунок вони зробили не за гарну посмішку. Отже, українці, будьте пильними!

Степан Хмара, для УП.

При виході з кафе «Орешек» на розі Олександрівського проспекту і вулиці Троїцької загинув від ножових поранень у результаті нападу групи проросійських бойовиків активіст патріотичної громадської організації «Січ», студент одного з навчальних закладів Максим ЧАЙКА. Другий активіст «Січі» з ножовим пораненням госпіталізований. Про це сьогодні повідомили УНІАН в обласному об`єднанні «Просвіта».

Керівник відділу громадських зв`язків УМВС України в Одесі Тетяна ХМЕЛЬНИЦЬКА уточнила, що «за фактом вбивства 20-річного М.Чайки слідчим Приморського РВВС Одеси порушено кримінальну справу. Деякі особи, причетні до нападу дають свідчення, співробітники міліції вживають заходів для розшуку одного з підозрюваних у скоєнні злочину».

В інтересах слідства прізвище підозрюваного у вбивстві та обставини скоєного злочину не розголошуються.

Звертає на себе увагу той факт, що в одному із своїх виступів колишній лідер депутатської групи в Одеській міськраді Ігор МАРКОВ, який організував зі своїми охоронцями і прихильниками напад на групу демонстрантів-«просвітян» і активістів інших організацій біля будинку облдержадміністрації 2 вересня 2007 року, висловлював публічне схвалення подібним акціям місцевих проросійських екстремістів.

Слідче управління УМВС України в області півтора роки тому порушило кримінальну справу, в якій фігурують імена екс-депутата І.МАРКОВА та його охоронців, проте досі нікого до відповідальності не притягали. Минулого місяця звільнений з посади начальник Слідчого управління УМВС України в області Василь НЕЗНАМОВ.

УНІАН.

ИЗ ПИСЬМА: «Вот перед нами торжество свободы слова: на экранах телевизоров мы видим, как президенту сообщают об ужасающем падении его рейтинга.
Ему в лицо бросают горькие слова и предлагают освободить народ от его бездарного правления. В ответ — высокомерное пренебрежение. Не смутился, не расстроился».

Украинский избиратель не просто разочарован в президенте Ющенко. Он упивается своим разочарованием. Это чувство объединяет и бандита, и бомжа, и положительного, демократически настроенного гражданина, как автор приведённого письма. Одно это должно заставить нас остановиться на полпути в сию компанию и немного подумать.

Подумаем о вещах, которые большинство, при нарастающих трудностях жизни, не считает первостепенными.

К чему всё время призывают В. Ющенко лидеры русско-советской части Украины? Если одним словом, то — к благоразумию. Он должен благоразумно вести себя с Россией. Не осуждать её за нападение на Грузию, признать созданные Москвой государства, которых никто никогда не признает, кроме Никарагуа. Не упрямиться в газовых переговорах. Оставить навечно российский флот в Крыму. Не называть геноцидом Голодомор. Не чтить Мазепу и Бандеру. Не заботиться о выживании украинского языка, раз это раздражает Москву. Не смотреть на Запад более дружелюбно, чем Путин.

Иными словами, от Ющенко требуют, чтобы он вёл себя, как руководитель УССР. По-другому истолковать адресованные ему основные политические претензии невозможно. Больше всех его не приемлют силы, которые хотели бы, чтобы Украина была чем-то вроде Белоруссии, но без взбрыкивающего Батьки.

И опираются они, эти силы, самое малое на половину населения в Украине и на всё население в России.

Давление России и русскости на Украину, как организованное, так и стихийное, как внешнее, так и внутреннее, не имеет аналогов. Это главное, что нужно держать перед глазами, чтобы правильно обозначить такое явление, как президент Ющенко.

Политика Ющенко — это, друзья мои, не что иное, как политика украинского национального сопротивления. Сам же Ющенко — не кто иной, как вождь этого сопротивления. При таком взгляде всё становится на свои места. Оказываются объяснимыми вещи, которые в противном случае могут показаться странными. Обычный глава обычного государства не может ничтоже сумняшеся обвинить премьер-министра или целую партию в предательстве национальных интересов. А вождь национального сопротивления — может. Для него такое обвинение — самое естественное и, в сущности, единственное, имеющее вес. И можно ли, кстати, не видеть, как часто он бывает близок к истине?

Но... Этого ли от него ждал Майдан?

Мужайся, сердце, до конца... Вождь-то он вождь, национального-то национального, сопротивления-то сопротивления, да на деле почти не существующего... Не оно забросило его на самый верх. Голоса, полученные им на президентских выборах, — это были голоса не за украинство, а за строгий и справедливый правопорядок во главе с неподкупным, непреклонным, современным государственным деятелем. От него ждали, что он станет грозой воров, взяточников и мошенников, что было заведомо никому не по силам, а он стал высокопоставленным украинизатором.

Если всё это учесть, то надо признать, что в роли, которую он сам на себя возложил, Виктор Ющенко сделал очень много. Не это ли он имеет в виду, когда говорит, что знает, чем жил и что оставит после себя? С его уходом почти не существующее украинское национальное сопротивление может стать едва заметным, а может и, наоборот, разгореться. Должны же будут украинцы когда-нибудь осознать правду его правления! В своей стране я словно иностранец... С этим можно жить, но стоит ли?

26.03.2009
АНАТОЛИЙ СТРЕЛЯНЫЙ

http://comments.com.ua/?krit=1238088098

Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення скасувала дозвіл російському телеканалу „Первый канал. Всемирная сеть” здійснювати тимчасову трансляцію своїх телепродуктів через українську кабельну мережу.

Як повідомляє прес-служба Нацради, відповідне рішення було прийнято сьогодні на засіданні.

За даними прес-служби, Національна рада констатувала факт невиконання ЗАТ „Первый канал. Всемирная сеть” рішення Національної ради від 5 листопада 2008 року № 1870, згідно з яким було тимчасово поновлено ретрансляцію телеканалу „Первый канал. Всемирная сеть” у кабельних мережах на підставі звернення його керівництва щодо здійснення комплексу заходів з адаптації програм і передач до чинного українського законодавства.

“Оскільки ЗАТ „Первый канал. Всемирная сеть” не дотримався своїх зобов’язань і не виконав рішення Національної ради щодо ретрансляції своїх програм і передач на території України, Національна рада зобов’язує провайдерів програмної послуги до 1 червня 2009 року привести свою діяльність у відповідність до норм чинного законодавства”, підкреслюється в повідомленні.

"Майдан".