Л. Кравчук: "Знаєте, в чому трагедія нашої влади, в чому трагедія України? Я цього ніколи не говорив, а вам скажу. Так ось, трагедія в тому, що 15 або 16 років владу для України обирають фактично пенсіонери — люди з минулого. А їх у нас 15 мільйонів. Я не кажу, що всі вони, так би мовити, заангажовані. Ні. Але я знаю, я ж ходив на вибори, я зустрічався з ними... Повірте, у них немає ніякого розуміння того, що Україна повинна змінити свій курс, що Україна повинна йти цивілізованим шляхом до Європи, що Україна повинна жити й діяти за новими законами, що повинен змінитися спосіб життя. Ніхто не хоче слухати! У них є вироблені за десятки років своє бачення і своя філософія".
http://www.day.kiev.ua/201410/

Вперше погоджуюся з Кравчуком. А що думаєте Ви з цього приводу?

Донецький міський голова Олександр Лук’янченко призупинив дію рішення сесії міської ради від 20 травня 2008 року про недопущення подальшого розширення мережі україномовних шкіл та дитсадків.

Про це повідомляє управління у зв'язках із громадськістю міськради, пише "Газета по-київськи".

Як повідомляється, рішення "Про хід виконання Комплексної програми розвитку освіти в м. Донецьку на 2006-2010 рр." буде винесено на повторний розгляд сесії Донецької міської ради.

Як відомо, раніше Донецька міськрада вирішила обмежити використання української мови у школах. За таке рішення у вівторок проголосували майже одностайно: 55 із 58-ми депутатів, присутніх тоді на засіданні.

Обмеження поширювалося не лише на школи, але й на дитячі садки. Зокрема, цим рішенням заборонялося відкривати нові україномовні дошкільні заклади та групи, а також збільшувати кількість учнів, котрі вже навчаються українською.

Водночас, Донецька міськрада визначила 10 "базових шкіл" із поглибленням вивчення російської мови і літератури.

Українська правда

Початок цієї ганебної історії тут: http://blog.i.ua/community/662/120932/

На Полтавщині Службою безпеки України спільно з Державною податковою адміністрацією припинено злочинну діяльність ряду комерційних структур, які здійснювали незаконні фінансові оборудки через створений ними конвертаційний центр, внаслідок чого ухилилися від сплати ПДВ на суму понад 4 мільйони 200 тисяч гривень.

Встановлено, що протягом 2006-2008 років учасники злочинної групи через створені ними фіктивні комерційні структури начебто постачали сільськогосподарську продукцію на адресу приватних підприємств. При цьому безготівкові кошти перераховувалися на рахунки інших фіктивних структур і в подальшому переводилися у готівку для закупівлі зерна. Таким чином зловмисниками було безпідставно завищено податковий кредит на суму податку на додану вартість за отриманими послугами, не пов’язаними з веденням господарської діяльності підприємств.

Затримано трьох осіб, які однржали 460 тисяч гривень в одній із місцевих філій комерційного банку на замовлення вказаних комерційних структур.

Державною податковою адміністрацією в Полтавській області порушено 2 кримінальні справи за ч.3 ст. 212 ( ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів) Кримінального кодексу України.

Прес-центр СБ України.

Президент Віктор Ющенко доручив Кабінету міністрів до 20 липня підготувати законопроект про припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Росії.

Про це сказано в указі №463/2008 від 20 травня.

Цим указом Ющенко ввів у дію рішення Ради національної безпеки й оборони від 16 травня.

Також Президент доручив уряду у двомісячний строк ужити заходів з комплексної оцінки наслідків тимчасового перебування цього флоту в Україні.

Кабміну також доручено вжити заходів щодо завершення договірно-правового оформлення морської ділянки державного кордону між Україною й Росією в Азовському й Чорному морях і Керченській протоці.

Уряд повинен розробити й затвердити до 1 жовтня комплекс заходів, спрямованих на забезпечення адекватного реагування на сучасні загрози національній безпеці України з моря.

Як повідомлялось, посол Росії в Україні Віктор Черномирдін сумнівається, що Україна може розірвати договір про перебування Чорноморського флоту Росії в Криму.

Ющенко гарантує, що Україна буде дотримуватися положень угоди про статус і умови перебування Чорноморського флоту Росії на території України, що діє до 2017 року.

Українські новини.

Донецька міськрада вирішила обмежити використання української мови у школах.

За таке рішення у вівторок проголосували майже одностайно: 55 із 58-ми депутатів, присутніх на засіданні.

Вони переконані, що таке рішення "вдосконалить" освітню галузь Донецька, передає Радіо "Свобода".

Обмеження поширюється не лише на школи, але й на дитячі садки.

Зокрема, відтепер заборонили відкривати нові україномовні дошкільні заклади та групи, а також збільшувати кількість учнів, котрі вже навчаються українською.

А в рамках програми розвитку російської мови Донецька міськрада визначила 10 "базових шкіл" із поглибленням вивчення російської мови і літератури.

На даний момент в Донецьку 34 україномовні школи і 649 класів з українською мовою навчання. У цих школах навчається 15141 школяр (це 21% від загальної кількості).

Українська правда

Рекомендую Вам подивитися прогноз погоди у Полтаві та відкрити при потребі мапу Полтави. Як людина яка проживає у Полтаві можу сказати, що прогноз погоди, який показує I.UA, є дуже точним, а мапа Полтави - сама свіжа. На ній нанесені вулиці з сучасними назвами.

Обидва ці сервіси допоможуть Вам при відвідуванні нашого славного міста. Ласкаво просимо до Полтави!

День другий та третій

Початок тут

Наступний день видався напрочуд сонячним. Його ми присвятили Ужгородському замку, музею архітектури та самому центру міста над Ужем.

Від площі Кирила і Мефодія, де розташований Інтурист, по одній з найстаріших вулиць Ужгорода Швабській дійшли до площі Петефі. Далі через пішохідний міст перейшли на правий берег. Тут кілька старих кварталів з пішохідними вулицями, що дуже зручно для ось таких прогулянок. На центральні Театральній площі стоять кілька атракціонів для малечі. Але нас передусім цікавила дитяча залізниця, яка тягнеться з центру понад Ужем до Підзамкового парку. Але нажаль нам вкотре не повезло...  Ще в жодному місті (крім Франкфурта на Майні) мені не вдавалося проїхатися в дитячому вагончику... Тому план подорожі прийшлось змінювати... Пішли пішки по Капітульній вулиці, де у древні часи ходити мали право лише феодали. Знайшли ще один гарний двобашенний собор, що часто зустрічається на листівках з краєвидами Ужгорода. ...Замок... Квитки коштують 8 грн + ми, будучи чесними взяли дозвіл на фотографування за 10 грн. Але особливого враження він не справив... Я чекав більшого. Навіть Мукачівський замок цікавіший і у кращому стані. Хоча ми і тут знайшли цікаві речі. Мені, наприклад, сподобався колодязь у внутрішньому дворику. Хоча він менший ніж в Мукачево, але він живий! Тобто там досі б’є вода, а по стінкам папороті ростуть! І ще гарний бронзовий орел (хоча він більше на сича схожий) в центрі двору, що ніби за легендою приніс графу меч для оборони міста. У приміщенні замку знаходяться кілька музеїв: музей природи, музей музичних інструментів та музей одягу Закарпаття. Більшість експонатів мають вже не дуже привабливий вигляд. Хоча деякі були дуже цікаві. Найголовніше, це трембіта! Я ніколи їх не бачив “вживу”. Тут, їх хоч і не можна вже назвати “живими”, але вони в повній мірі дають уяву про цей сигнально-музичний 3-4 метровий інструмент.

Зразу за замком знаходиться музей Архітектури та побуту Закарпаття. Квитки сюди теж по 8 грн. А от вражень від відвідування цього музею набагато більше. Це таке невеличку село в центрі Ужгорода з квітучими садами. Тут зібрані національні українські, угорські, словацькі, гуцульські хати з Закарпаття. Є своя церква (дерев’яна Михайлівська церква – перлина цього музею), школа, корчма, млин. На схилах пасуться справжні овечки, на перехресті грають та співають народних пісень музиканти в національному одязі. Практично повністю поринаєш у старі добрі часи! До речі, купили у музик їх диск. Одна з пісень з їх нового диску зараз і представлена вашій увазі!

Після музею хотіли піти в Ботанічний сад, але він був зачинений: Субота-неділя вихідний! Що досить дивно! Така ж тенденція прослідковується і в багатьох магазинах Ужгорода. Дивно! Магазини на Хрещатику у вихідні дні навпаки працюють з максимальним прибутком...

А ще Свєта натерла ногу і ми мали повертатися в готель перевзуватися. Думали спіймати якусь маршрутку, але нас так нічого і не наздогнало! Взагалі прикольно у такому невеликому місті... Основну частину міста можна обійти за 30-40 хвилин. До речі, про транспорт: трамваїв і тролейбусів у місті нема, автобусів ми теж не бачили, є тільки маршрутки по 1,20 грн, які відправляються з центральної площі Корятовича в різні боки. Можливо я не правий (бо важко за півтора дні розібратися у інфраструктурі міста), то хай більш обізнані люди поправлять! Коротше кажучи, дворами ми досить швидко добралися до готелю. А це вже був обідній час, то ми вирішили пообідати на відкритій площадці у кафе напроти готелю. Замовили суп та “боб-левеш” з квасолі і по порції знову ж таки кремзликів у горщиках! І знову все неймовірно смачно!!! Особливо сподобалися горщики у вигляді свині! Після ситного обіду покотилися гуляти далі по вулиці Свободи через нижній (третій) міст! При чому я був прихильником гуляння з картою, щоб відвідати якомога більше пам’ятників, пам’яток архітектури та інших цікавих об’єктів, а Свєта хотіла просто гуляти, а ввечері подивитися де саме ми були... Тут ми консенсусу так і не досягли...   Тож я тайком заглядав у карту і вибирав приблизний маршрут “гуляння”! Побували на Набережній; на площі Народній; біля пам’ятника Шевченку; прогулялися в Альпінарій де стоїть пам’ятник художникам, прізвищ яких я не пам’ятаю; пройшлися повз давні склади, де колись були винні льохи, ходили дивитися на колишній особняк губернатора Бескида, що побудований у 1926-році, а зараз там відділення Приват-Банку. Також знайшли досить дивний пам’ятник жертвам Чорнобильської катастрофи, що зображає голого чоловіка, що стоїть на розщепленому ядрі урану. (На жаль ми його не сфотографували). Далі повернулися в центр і вирішили сходити до готелю Едуард, щоб побачити, що саме ми проміняли на Люкс в Інтуристі. Це досить гарний та розкішний приватний 2-поверховий готельчик. Щоправда через дорогу за бетонним парканом знаходиться Психоневрологічний диспансер... ;-)

По дорозі додому випили кави по-східному у кафе Тотем. Додому повернулися звичним маршрутом через пішохідний міст. А ще в готелі вичитали, що на 2-му поверсі є пив бар з пивом, що виготовляється на місцевому заводі, тож плани на вечір були визначені... Але, як вияснилося у барі, ця інформація застаріла... Пиво власного заводу тут немає вже 2 роки! То ми трохи погорювали і пішли шукати гарне місце зі смачним пивом! З 4-го разу знайшли! Кафе-бар Фламінго, що знаходиться на півдорозі між готелем та вокзалом. Взяли пиво Рогань Четвірка, сир-косичка. Все було б добре, якби не невгамовні діти, що гасали та кричали, поки їх батьки пили пиво у сусідньому залі...

11-го травня о 14:16 ми мали повертатися на 100-му поїзді. Тож ці півдня вирішили витратити на пошук сувенірів та прогулянку по вже знайомим місцям у центрі міста. З сувенірів, що я звичайно привожу з собою, це вже дещо пом’ята від використання карта цього міста та магнит на холодильник. Решта – що сподобається! Зайшли в дегустаційну залу, але на той час вона була зайнята іноземними гостями, то ми посмакували мускатне вино біля стійки, купили пляшку коньяку і рушили збирати речі в готель!

Помившись та зібравши речі, здали ключі і пішли обідати в кафе напроти, що приглянулося нам ще вчора. Далі, через супермаркет “Вопак”, назву якого ми нарешті запам’ятали пішли на вокзал. Поїзд вже чекав! Та і ми сіли в нього за 10 хвилин до відправлення! Це вам не Львів!

По дорозі додому “Місячник покращення якості і культури обслуговування пасажирів” вже ніяк не впливав на обслуговування... Його просто не було! Хоча об’ява ще висіла і термін не закінчився!

Вранці по приїзді розбіглися по роботах!

Взагалі Ужгород дуже гарне, добре та ввічливе місто. Хоча як для мене досить маленьке! Одного дня з гарною погодою досить щоб прогулятися по всім визначним його пам’ятникам, хоча це зовсім не означає, що через певний час ти не захочеш приїхати сюди знову! Скоріш навпаки! І ще одне цікаве спостереження: більшість городян розмовляють російською мовою. Дивно та не зрозуміло .

До того ж ще є 2 місця, що знаходяться в різних кінцях де нам ще хочеться побувати: Коньячний завод Тиса та корчма “Деца у нотаря”.

Закарпатські походеньки.

(Фото тут)

Під час весняних подовжених вихідних ми за звичкою, яка скоро, маю надію, стане традицією, побували в західній Україні. На цей раз метою нашої подорожі також було Закарпаття, а саме його адміністративний центр – місто Ужгород. Саме на весні рекомендували його відвідати, ті хто там був чи жив. І хоча на квітучі магнолії та сакури ми запізнилися (хоча не впевнений що до останніх, бо не знаю як вони виглядають, але якісь дерева, що цвіли рожевим кольором у центрі ми бачили). А от каштани якраз були у своєму розквіті. Чомусь досі містом каштанів вважають Київ, хоча за останні 5-7 років їх в Києві значною мірою вирубали. А от Ужгород дійсно можна назвати містом каштанів та лип. Саме ці дерева прикрашають набережні Ужа по обидва боки. Але все по порядку...

Виїхали ми в Ужгород 81-м поїздом ввечері 8-го травня зразу після роботи. Квитки брали майже за місяць, і то їхали вже на бокових місцях. Хоча особливих незручностей не відчували... Можливо дякуючи “Місячнику покращення якості і культури обслуговування пасажирів”, об’ява про який висіла на дверях купе провідника. А от з готелем ми чуть було не пролетіли, так як обдзвонювати ті готелі, інформацію про які знайшов в Інтернеті я почав лише 7-го ввечері. Виявилося, що вони або занадто дорогі (понад 500 грн за номер) , або (яких більше) немає вільних місць на ці дні. В результаті я замовив номер в готелі Едуард, та мав ще передзвонити 8-го ввечері в Інтурист-Закарпаття, де могло б звільнитися місце. Приїхали в Унгвар, – так “місто над Ужем” називали угорці, об 11:35. Так як до Інтуриста від вокзалу 7-8 хвилин пішки, то ми пішли оглянути обіцяний нам ввечері номер Люкс. Від номеру ми в захваті не були, бо назвати його особливо затишним не можна, але на 2 ночі кращого не треба, тим більше, що ми збиралися повертатися сюди лише ночувати. Це був 2-кімнатний номер зі старими меблями, безліччю шаф, ліжком, телевізором та телефоном. Але головне, що там була ванна та гаряча вода.

На дружній нараді  ми вирішили перший день присвятити вивченню околиць міста, а саме, відвідати руїни Невицького замку, що знаходиться в 10-12 кілометрах на північ від Ужгорода. Після теплого душу, ми дізналися на рецепшині як і чим можна дістатися до Невіцького, та озброївшись знаннями та мапою пішли шукати автовокзал №2. По дорозі сфотографували дивовижний (хоча по архітектурі він не дуже відповідає закарпатському стилю, скоріш прослідковується щось Києво-Чернігівське) Хрестовоздвиженський кафедральний собор, що напроти готелю, та ще зайшли в затишне та гарно оздоблене кафе в центрі А**, де смачно поїли та випили чудової кави, а заодно і пересиділи дощ. В касі автовокзалу купили квитки на маршрутку (всього за 2.10 грн) і поїхали (щоправда з 10-15 хвилинною затримкою, бо водій не хотів їхати вчасно з 4-ма пустими місцями)... Добрі люди підказали, що до замку краще вийти біля переїзду в селі Кам’яниця, перейти пішохідним мостом Уж та піднятися вгору. Хоча дах основної вежі замку видно вже з дороги. Перед дорогою, що веде до замку розташований дуже гарний та затишний готель “Камелот” з чудовим двориком та скульптурами левів при в’їзді. Піднімалися не по асфальтованій дорозі для авто, а по стежині навпростець.

Руїни замку вразили! Це дійсно була в свої часи добре захищена фортеця, куди під час нападів ховали дівчат (невіст), звідки і пішла назва – Невістський (зараз Невіцький) замок. Зберігся він у на багато кращому вигляді, ніж Хустський. З ним пов’язано кілька історичних фактів та легенд, які не буду переказувати, а цікаві та не ліниві люди можуть самі ознайомитися з ними (можливо вам допоможуть посилання в цьому тексті). Розповідати про ту красу, що відкрилася нашим очам немає сенсу, тож краще подивіться фото. Скажу лише, що зі стін Замку видно долину Ужа з прилеглими селами та Ужгород на горизонті.

Спустившись по дорозі вниз, ми вже трохи зголодніли, тож зайшли в кафе “калиба”, що на території готелю “Камелот”. Замовили порцію картоплі з бринзою у горщиках та кремзлики зі сметаною (деруни по нашому), тобто по півпорції кожному. Досі ще, як згадую, слинки ковтаю! Така смакота була! І навіть не зважаючи на всі смакові якості ми це ледь доїли, бо порція досить велика та ситна.

Додому поверталися електричкою, що якраз мала підійти до платформи “Невіцьке-Підзамок”. Заодно по приїзді зайшли в зал залізничного вокзалу. Він хоч і маленький в порівнянні з Київським чи Львівським, але дуже гарний, оздоблений зі смаком.

Перед готелем ще влаштували фотосесію зі скульптурою крилатого ведмедя на глобусі, що стоїть перед входом в цей самий готель та є символом Закарпаття. На вечерю вирішили купити фруктів та горішків у місцевому супермаркеті.

ПРОДОВЖЕННЯ... День другий-третій

Члена фракції "НС-НУ" Владислава Каськіва, який прилетів до Москви на запрошення телеканалу НТВ, не пустили на територію Російської Федерації.

Каськів мав взяти участь у програмі "К барьеру!", повідомив "Українській правді" голова Незалежної медіа-профспілки України Роман Скрипін, який мав виконувати роль "секунданта" Каськіва.

За його словами, представники російської влади послались на статтю 27 закону "Про в'їзд до РФ", у якій ідеться про заборону в'їзду людям, які загрожують безпеці Росії.

Скрипін додав, що окрім нього разом з Каськівим до Москви прилетіли його прес-секретар та журналіст Вахтанг Кіпіані. Вони очікують в аеропорту на приїзд представника посольства України в Росії.

"Підставою для заборони мого в'їзду на територію РФ став закон, згідно з яким я загрожую національній безпеці Росії", - сказав Каськів у коментарі "5 каналу".

"Мені здається, що панічний страх спецслужб російських перевершив всякі розумні і зрозумілі межі", - додав він.

На думку Каськіва, недопуск його на територію Росії виглядає дивно, бо він є "членом міжпарламентської групи дружби між Росією і Україною".

"Я не давав жодних підстав прямо чи опосередковано вважати, що якимось чином заперечує україно-російські взаємостосунки, а тим більше загрожує державному суверенітету або національній безпеці Росії", - додав депутат.

У програмі "К барьеру!" опонентом Каськіва мав бути російський політик Володимир Жириновський.

Як відомо, у понеділок Служба безпеки України заборонила в'їзд на територію нашої держави меру Москви Юрію Лужкову, який заявив про те, що Севастополь як військово-морська база СРСР і Росії ніколи не передавався Україні й повинен бути повернутий Росії.

Українська правда

Дивно, чому Росія не пустила Каськіва. Адже, я жодного разу не чув від нього антиросійських закликів.

Будьте реалістами – вимагайте неможливого.
(Написано на стінах Сорбонни у травні 1968-го року).

"Неможливо закохатися у зростання промислового виробництва"

В середині 60-х років минулого сторіччя геополітична система, створена після світової війни країнами-переможницями, досягла найвищого етапу свого розвитку. Капіталістичні Північна Америка та Західна Європа, з одного боку, та соціалістична Східна Європа, з іншого, хоч і знаходились у стані політичного протистояння – холодної війни – проте гарячих конфліктів між ними не було.

В економічному плані обидві сторони повоєнної системи почували себе теж досить комфортно. Виробництво, зруйноване війною, було відбудоване і запрацювало на повну силу. Як Західна, так і Східна Європа вступили у фазу стабільного економічного зростання.

Головні соціальні проблеми – зайнятість, житло, пенсійне забезпечення – в основному були вирішені як на Заході, так і на Сході. Здавалося, що ситому (у порівнянні з післявоєнними роками) існуванню обох блоків, принаймні з середини, ніщо не загрожує.

Але економічне зростання та мирне співіснування двох блоків мало й інші наслідки. І на Сході, і на Заході з’явилася інтелігенція, яка виросла кількісно і якісно за рахунок "нижчих" прошарків і "дітей війни" – хлопців і дівчат, які народилися і виросли під час і одразу після Другої світової.

Окрім того, економічне зростання призвело до значного соціального розшарування: на Сході – між партійною номенклатурою і робітниками, а на Заході – між капіталом і найманими працівниками.

До всього слід додати, що існував ще й "третій світ" – країни Азії, Африки і Латинської Америки, експлуатація яких, власне, й забезпечувала комфортне існування перших двох світів, тобто США, СРСР, країн соцтабору та Західної Європи.

Соціальні протиріччя у зовні стабільній глобальній системі наростали і 1968-го світовий порядок захитався. Не через військове зіткнення двох блоків, а вибухнув з середини. Знаковими подіями тих часів стали Червоний травень у капіталістичній Франції та Празька весна у соціалістичній Чехословаччині.

Загалом ті події, які відбувалися не лише у формі масових демонстрацій, але й у формі створення нових текстів, музичних експериментів, дискусій у клубах, навіть у формуванні революційних органів влади, прокотилися всіма країнами північної півкулі – від Японії до Америки, торкнувшись й України, і наочно спростували всі тези лекцій з історії КПРС та опусів буржуазних соціологів.

Це справді була Велика Революція, яка у 68-му не повалила ні західний капіталізм, ні східний соціалізм, але поклала початок зміні Системи. Сьогодні Система ще не подолана, але вона вже інакша. І 68-й рік показав, що з нею треба боротися. І показав, як з нею треба боротися.

Make love not war

У 60-х роках повоєнне покоління увійшло до самостійного життя. Але це покоління не захотіло жити так, як їх батьки. У комфорті, який базувався на домінуючих суспільних і моральних законах, це покоління побачило фальш. І слідом за апостолом Павлом поставило Любов вище Закону.

Американська молодь не захотіла вбивати в’єтнамців заради забаганок своїх президентів та інтересів великого капіталу і масово спалювала повістки на війну, яку якраз тоді США розв’язали у Індокитаї. 68-го року у Чикаго, де відбувався з’їзд правлячої на той час Демократичної партії, зібралися сотні тисяч студентів для того, щоб вимагати припинення війни у В’єтнамі.

Влада вчинила тоді так само, як влада тоталітарної СРСР у Празі чи Гданську. Демонстрацію студентів розстріляли війська Національної гвардії США.

1971-го у місті Кент студентки місцевого університету вкладали у стволи рушниць солдатів Національної гвардії червоні гвоздики як знак миру і любові. У відповідь – знову кулі.

Американські шестидесятники не змогли змінити зовнішній світ, але внутрішньо вони вже стали іншими. Вони не могли жити у світі доброчесних буржуа і пішли у громади хіпі, де панували вільне кохання і ЛСД, де любов до ближнього була вище за культ споживання і наживи.

Своєрідними маніфестами цих людей стали мюзикл "Волосся" та роман Кізі "Політ над гніздом зозулі". Наскільки широким був рух цих нових людей в Америці, свідчить рок-фестиваль у Вудстоці, де грали нову музику – рок, який з’явився у 60-х, і на який прийшло близько 400 тисяч народу.
 

Загалом рок нерозривно пов’язаний з 68-м роком. Тоді на демонстраціях у Парижі студенти співали антивоєнні пісні Beatles і Rolling stones, які згодом, на початку 2000-х, адміністрація президента Буша-молодшого рекомендувала американським радіостанціям не транслювати в ефір.

Згодом мода на хіпі пройшла, американські шестидесятники у своїй більшості влилися до лав американських буржуа, але Америка вже змінилася. Потужний рух за громадянські права на чолі з Мартіном Лютером Кінгом, попри вбивство свого лідера, змусив владу США законодавчо гарантувати права чорношкірих американців.

Цей рух за права підірвав поліцейські основи північноамериканської держави і 1975-го року США вивела свої війська з В’єтнаму. Цей рух змусив американську владу поважно ставитись до своїх білих і чорних співгромадян.

Втім, за періодом лібералізації в Америці настав період реакції (консервативної революції) і за консервативного президента Буша громадянські права американців знову були обмежені "Патріотичним актом".

Вашингтон розв’язав військові дії у Афганістані та Іраку. Але багатотисячні маніфестації проти війни, поразка консерваторів на виборах у Конгрес та очікувана їх поразка на цьогорічних президентських виборах, свідчать про незворотність процесів, започаткованих у 60-ті.

Початок 68-го року

Вибух 68-го року не з’явився на пустому місці, його наближали "хрущовська відлига" та повстання в Угорщині 1956-го року – для східних країн – та революція на Кубі і війна у В’єтнамі – для західних. У жовтні 1967-го року в Болівії гине культовий революціонер Ернесто Че Гевара і акція французьких студентів 9 листопада того ж року, під час якої вимагали реформи вищої освіти, переросла у мітинг пам’яті Че.

Студенти скандували: "Че – герой, буржуазія – лайно".

Загалом революційні події 68-го року у західних країнах, хоч і були спричинені внутрішніми соціальними протиріччями, завжди підживлювалися подіями у країнах третього світу. Так, студенти Нантера, які захопили 22 березня 68-го адміністративний корпус університету з вимогами змін у навчальних курсах, вимагали також звільнити своїх товаришів, заарештованих за погром приміщення американської компанії, який ті вчинили на знак протесту проти в’єтнамської війни.

"Головне, щоб вас обурювала будь-яка несправедливість, яка відбувається у світі", – написав Че Гевара у прощальному листі своїм дітям. І ці слова сприйняли його революційні "діти" – люди 68-го.

Та й взагалі 68-й рік почався в Азії. У січні таїландські студенти, які називали себе "жовтими тиграми", повалили проамериканську військову диктатуру. Потім настала черга соціалістичного табору і на початку 68-го, всупереч позиції Брєжнєва, компартія Чехословаччини змінює свого керівника сталініста Новотного на реформатора Дубчека. І ЦК КПЧ ухвалює "Програму дій", згідно якої скасовується цензура і легалізуються політичні клуби.

Потім прийшов час Заходу. І у березні учні паризької Сорбонни протестують проти заборони студенткам відвідувати вночі в гуртожитках студентів та вимагають студентського самоврядування.

З травня події розгортаються з шаленою швидкістю. Вимоги революціонерів з часткових і досить обережних стають загальними і радикальними. До студентів долучаються робітники та інтелігенція. На вулицях Парижа, Праги, Риму – сотні тисяч людей. Здавалося, і капіталізму, і соціалізму – кінець.

Паралелі між подіями 68-го року на Заході і Сході не лише зовнішні. Вони глибинні. Людей на бульвар Сен-Мішель та на Вацлавську площу не могли вивести часткові вимоги, які висунули на початку 68-го студенти, наскільки б серйозними чи кумедними ці вимоги не були.

Людей вивели соціальні причини.

З’явилися цілі соціальні групи, серед них нова інтелігенція та робітники, які не бажали бути соціальними аутсайдерами і захотіли повалити владу соціальних фаворитів – буржуазії на Заході та її аналога на Сході – партійної бюрократії.

І на Сході, і на Заході революціонери 68-го виступали проти авторитарних режимів. У Чехословаччині і Польщі вони хотіли побороти монополію компартій на владу, а у Франції – диктаторський режим президента Де Голля, який внаслідок конституційних змін на початку 60-х добився для себе практично імператорських повноважень.

А найголовніше, і на Заході, і на Сході люди хотіли ПРАВДИ, зрозумівши гнилість і капіталістичної і соціалістичної системи.

Паралелі між Сходом і Заходом у 68-му році доповнюються тим, що до виступів польських студентів у Кракові, Гданську, Варшаві спонукав приклад французьких колег, а у Празі демонстранти скандували: "Дучке – Дубчек!"– (Дучке – лідер німецьких студентів 68-го року, які виступили проти глобального капіталізму).

Характерно, що революційні виступи 68-го року і на Сході, і на Заході, відбувалися на фоні економічного підйому. Рівень життя протестуючих був відносно високим. Образно кажучи, паризькі студенти паркували свої Пежо біля Сорбонни, діставали з багажників червоні прапори і портрети Че Гевари, і йшли на барикади.

Справді, революції відбувають на там, де є, за висловом класика, "знедолення мас", а там, де революційні соціальні групи вважають себе готовими і рішучими для того, аби змінити суспільний лад.

Ще один момент, який варто відзначити. Французи почали бунтувати без "керівної і спрямовуючої" ролі компартії, навіть всупереч позиції керівництва ФКП, яке закликало співгромадян не підтримувати акції протесту.

Коли у Франції у травні розпочався загальний страйк (страйкували 10 мільйонів французів, тобто третина працюючих), комуністи змушені були підтримати робітників, але вони ж, тобто ФКП, наприкінці травня і здали страйковий рух, задовольнившись підвищенням зарплат, яке обіцяли працедавці. Практично ФКП сприяло затуханню революційного руху.

Взагалі, жодна партія не могла тоді контролювати народний рух. Жодна партія не могла очолити комітети робітничого, студентського і селянського самоврядування, які на короткий час у травні 68-го взяли владу на місцях у Франції.

Це був громадянський, а від того грізний і величний рух.

Борючись проти капіталізму, його учасники водночас скептично ставились до радянського соціалізму. Так, наприклад, студентський окупаційний комітет Сорбонни (там переважали анархісти і ситуаціоністи) послав до Політбюро ЦК КПРС такого листа: "Тремтіть, бюрократи! Скоро міжнародна влада робітничих Рад вимете вас із-за столів! Людство знайде щастя лиш тоді, коли останнього бюрократа буде повішено на кишках останнього капіталіста!

Хай живе боротьба кронштадтських матросів проти Троїцького і Леніна! Хай живе повстання Рад Будапешта 1956 року! Геть державу! Хай живе революційний марксизм! Окупаційний комітет автономної народної Сорбонни!".

Кінець 68-го року

В Кремлі та на Єлисейських полях почали готуватися до збройного придушення Революції. Брєжнєв збирає лідерів країн Варшавського договору, а Де Голль 29 травня відлітає до Німеччини, де веде переговори з командуванням французьких окупаційних військ про їх участь у "наведенні ладу" у Франції.

21 серпня війська п’яти соціалістичних країн окупують Чехословаччину. Захід, в тому числі й ліва інтелігенція Заходу, протестує проти придушення Празької весни.

А французькі війська, які базувалися в Німеччині, так і не повернули зброю проти своїх співвітчизників. Втім, тон Де Голля після його візиту до Німеччини став іншим. Замість розгубленого старигана, у якого влада вже практично випала з рук, 30 травня французи знову побачили твердого диктатора. Він оголошує про розпуск Національних Зборів і руками поліції знищує робітничий контроль на заводах "Рено".

Почався сезон відпусток і студентських канікул. Влітку 68-го голлісти виграють позачергові парламентські вибори.

Революцію у Чехословаччині було придушено, а у Франції вона захлинулася.

Наслідки 68-го року

Але, не дивлячись на ці поразки, 68-й рік започаткував зміни і у Східній, і у Західній Європі.

Празька весна стала прообразом оксамитових революцій у Східній Європі кінця 80-х – початку 90-х. А паризький Червоний травень став каталізатором процесів, за якими після консервативних урядів прийшли уряди соціалістичні.

Насправді, завдяки 68-му року, маємо Європу з соціальними пріоритетами, з соціальними принципами. І навіть консервативні уряди не можуть змінити цей стан речей. Вони розуміють, що будь-який крок праворуч в плані зміни системи оподаткування, соціальних гарантій та програм, будь-які порушення громадянських прав викличуть у Європі масові протести на кшталт протестів антиглобалістів у першій половині 2000-х, які журналісти назвали "новим 68-м роком".

Долі людей 68-го року в Європі склалися по-різному. Після затухання Революції частина ("Brigatte rosso" в Італії, "Rote armee fraczion" в Німеччині та "Action direct" у Франції) повели терористичну боротьбу з своїми режимами.

Частина влилася у політику, приєднавшись до лівого табору (люди 68-го заснували французьку газету "Liberation", у Німеччині створили Партію зелених, яка присутня у Бундестазі, а її лідери, як Йошка Фішер, час від часу займають міністерські пости, лідер паризьких студентів Кон-Бендіт зараз є депутатом Європарламенту).

Частина, зневірившись у можливості змінити світ, приєдналися до хіпі або до інших подібних рухів. А ще одна частина перетворилася з "нових лівих" на "нових правих", як французький філософ Андре Глюксман, який, проте, постійно повторює, що 68-й рік був вимогою ПРАВДИ.

Де Голль вже 69-го року вирішив збільшити свої й без того надзвичайні повноваження за допомогою референдуму. Цей референдум він програв, хоча всі попередні "волевиявлення" давали йому незмінну підтримку.

Після цієї поразки він подав у відставку, а за рік помер. Соціалістичний президент Франції Міттеран за власною ініціативою скасував імператорські прерогативи президентської влади і 1982-го року провів реформу місцевого самоврядування. Новий консервативний президент Франції Саркозі заявив, що його завданням є ліквідація наслідків 68-го року, але, здається, йому на вдасться повернути течію суспільного життя назад.

Дубчек після того, як його зняли з усіх постів та виключили з партії, працював простим робітником, поки оксамитова революція 1989-го року не повернула його на посаду голови Федеральних Зборів Чехословаччини.

Загалом 68-й рік став явищем не лише у суспільному житті планети. Він став і культурним явищем. Свої сліди 68-й рік залишив і у кіно (окрім фільмів Формана – фільми Жана-Люка Годара і Паоло Пазоліні), і у філософії (люди 68-го тоді зачитувалися досить складними для розуміння пересічної людини працями неомарксиста Герберта Маркузе "Ерос і цивілізація" та "Одновимірна людина", а сам Жан-Поль Сартр йшов у перших лавах демонстрацій паризьких студентів).

Взагалі французька молодь розуміла свою участь у протестних акціях як "джазовий концерт на барикадах". Революція – акт мистецтва, який має приносити задоволення.

68-й рік приніс значні зміни і у системі освіти. Влада змушена була прийняти студентське самоврядування. Поширився підхід, що викладач – не істина в останній інстанції, а колега студента, який ділиться з ним своїми знаннями, водночас беручи від свого vis--vis свою порцію знань.

До речі, у травні 68-го у Сорбонні були організовані "паралельні курси", де лекції читали запрошені студентами спеціалісти з не університетського і, навіть, неакадемічного середовища, а то й самі студенти, які згодом стали відомі як визнані філософи.

68-й рік і Україна

68-й рік не оминув і терени СРСР. Тут, звичайно, не було масових демонстрацій, але вже те, що невелика група людей вийшла на Червону площу в Москві протестувати проти радянської окупації Чехословаччини, знехтувавши небезпекою репресій, говорить саме за себе.

Радянським Союзом, починаючи з середини 60-х, шириться рух дисидентів. В Києві цей рух виявляється у створенні нових, незвичних до того текстів, у виданні "Українського вісника", у колективних листах правозахисників з протестом проти політичних репресій, зрештою, в українському "поетичному кіно".

Зате потім, з початком 90-х і 2000-х, студентське голодування на граніті, "Україна без Кучми", яка вимагала скасування президентського авторитаризму Кучми, як і "Червоний травень" – президентського авторитаризму Де Голля, помаранчеві події, живо нагадали 68-й рік.

Зрештою, якщо в Україні діють ті ж самі соціальні причини, які виштовхнули людей на площі у 68-му, та ж соціальна прірва між класами і то й же авторитаризм, тепер вже ющенківського президентства, слід чекати нової революційної хвилі.

Хвилі, яка, як і в 68-му році тисячними голосами повторювала за Ленноном: "All you need is love". Чесної хвилі, яка заради любові, правди і свободи готова пожертвувати власною кар’єрою і благополуччям. Адже мотивація до Революції і палкого кохання – одна й та ж.

І насамкінець – кілька гасел, написаних студентами 68-го року на стінах Сорбонни:

ЗАБОРОНЕНО ЗАБОРОНЯТИ.
БУДЬТЕ РЕАЛІСТАМИ – ВИМАГАЙТЕ НЕМОЖЛИВОГО.
ЗАБУДЬ ВСЕ, ЧОМУ ТЕБЕ ВЧИЛИ – ПОЧНИ МРІЯТИ.
НЕМОЖЛИВО ЗАКОХАТИСЯ У ЗРОСТАННЯ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА.
КОРДОНИ – ЦЕ РЕПРЕСІЇ.
ВСЕ ДОБРЕ: ДВІЧИ ПО ДВА ВЖЕ НЕ ЧОТИРИ.
СТРУКТУРИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ, А НЕ ЛЮДИ ДЛЯ СТРУКТУР.
І найголовніше: РЕВОЛЮЦІЯ ПОВИННА ВІДБУТИСЯ ДО ТОГО, ЯК ВОНА СТАНЕ РЕАЛЬНІСТЮ.

Володимир Чемерис, для УП.