хочу сюди!
 

Олена

48 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 48-51 років

Замітки з міткою «україна»

Как оболванивают севастопольцев

Одним из средств непрестанной информационной войны, ведущейся российскими политтехнологами против украинцев и Украины, является повторение в разнокалиберных печатных и непечатных «Фёлькише беобахтер» – тезисов, мифов, утверждений.
В жесточайшем потоке лжи, предшествовавшем незаконной установке памятника российской царице и продолжающемся в связи с нежеланием признавать факты, давно уже ставшие историей, можно выявить несколько таких моментов.

ЛОЖЬ ПЕРВАЯ И ГЛАВНАЯ

Первой и главной повторяющейся ложью стало утверждение о том, что Екатерина была основательницей Севастополя. Повторяющие эту ложь депутаты городского совета в дискуссию не вступали – очевидно, что историки легко развеяли бы этот миф – ведь и российская историография и современные уважающие себя историки сходятся в том, что город Севастополь основал 14 июня 1783 года адмирал Фома Мекензи. Но неимоверное количество повторений на каждом углу и из каждого контролируемого СМИ привело к тому, что экзальтированная и шовинистическая публика легко приняла этот тезис на веру – да разве могут в чем-то ошибаться депутаты-регионалы? Ну и что с того факта, что указ Екатерины был подписан в феврале 1784 года? А если уж Валерий Владимирович Саратов что сказал – тем хуже для фактов!
Анатолий Александрович Собчак, например, в 1991 году поддержал переименование города в Санкт-Петербург. Но никто, обладающий здравым умом, не считает его основателем города. Потому что по русскому обычаю, кто заложил первый камень в основание первого здания – тот и основатель. В данном случае – основатель города – адмирал Фома Мекензи. А ложь тиражируется и достигает необходимых для сторонников России размеров и объемов, оглупляя все новых и новых ротозеев.
Как тут не вспомнить указание В.И.Ленина «Действительное впечатление можно произвести только сверхнаглостью»?

ЛОЖЬ ПОПУТНАЯ И ОТВЛЕКАЮЩАЯ

После начала осуществления предложения главы Севастопольской государственной городской администрации Сергея Куницына об установке памятника гетману Сагайдачному был запущен параллельный обман: «война памятников». Запевалой стал председатель городского совета Валерий Саратов – как только в Германии был прооперирован Куницын, севастопольцам было предъявлено ничем не подтвержденное возмущение тем, что администрация намерена установить памятник Сагайдачному напротив Дворца детства и юности. Эти несуществующие планы, выдержав довольно длительную паузу, опроверг Владимир Казарин. Но было поздно – возмущение горожан уже вступало в неконтролируемую фазу – так называемая «война памятников» уже «монтировалось» в их умы. Словосочетание зачастило в печатных СМИ
«Екатерина против Сагайдачного» "Война памятников"? («Слава Севастополя») и на телеэкранах «Война памятников» – название сюжета на телеканале "Россия", бард Андрей Сoболев с присущим ему пафосом запел: «За нас воюют обелиски», не задумываясь, употреблял этот бред и обозреватель Севастопольского телевидения Сергей Норманский.
Почему бред? Да потому что возмущение вызывал только памятник Екатерине – как незаконно установленный, как не соответствующий действительности, как сугубо антиукраинский, увековечивающий аморальность. Да потому что на самом деле никакие памятники между собой не воевали. Воевали люди. Существовало и существует противостояние идеологий и их носителей. И люди же заслужили скандальную славу после впопыхах, втайне, но победно установленного памятника далеко неоднозначной и аморальной политической деятельнице теперь соседней страны по инициативе Черноморского флота и при помощи вооруженных казаков из России. Вот такое оно – незамысловатое шовинистическое счастье.
При этом для объединения пёстрого конгломерата приехавших в разное время из России в Севастополь переселенцев был умело нарисован образ врага и одновременно отшлифован до имперского блеска светлый образ святой и беспорочной царицы.
Общественный комитет «Украинский Севастополь» еще до установки имперского символа в своем обращении призвал президента Украины Виктора Ющенко всеми правовыми средствами не допустить установления памятника Екатерине II в городе ни во время празднования 225-ой годовщины основания Севастополя, ни после. Представители комитета назвали установление памятника царице «гуманитарной катастрофой» и правильно предположили, что это приведет к появлению в украинском городе еще одного места для проведения шовинистических ритуалов».
Шабашей московских холуев с хаянием украинского государства, присутствие палаток антиукраинских партий, российских казаков устроителям, однако, не хватает. Они сейчас проводят агитацию за то, чтобы молодые пары в обязательном порядке приезжали и возлагали цветы бронзовому изваянию распутнейшей за всю историю России цариц. Хорошо, что случай пока был такой единичный, но странным молодоженам быть не запретишь – ведь вряд ли Екатерина может быть образцом супружеской верности – с ее ведома и муж ее был убит, и только официальное число ее любовников согласно российской историографии перевалило за сотню мужчин разных сословий. Таким образом, горсовет сознательно пошел на создание в центре города предмета для насмешек жителей и приезжих. А надежды честных людей на цивилизованное решение не оправдались.
Первый заместитель главы госадминистрации Владимир Казарин так прокомментировал эти события: «Памятник установили ночью, открытие назначили на ранее утро, людей на открытие приглашали тайно. Меня удивляет и обескураживает, что депутаты горсовета в своем собственном городе, устанавливая памятник важной в его истории личности, действуют исподтишка, по-воровски».
«Я неоднократно предлагал не устраивать войну памятников. Сегодня к Екатерине отношение, может быть, и разное. Но Екатерина основала город-герой Севастополь», – продолжал мифотворчествовать Валерий Саратов, познавший «под сотню женщин» (интервью газете «Слава Севастополя» от 5 апреля 2008 г.) и остановивший свой выбор на царице.
А уже в официальном издании партии, газете «Регион-Севастополь», продолжая поиск врага, новый памятник гетману Сагайдачному назван «то ли страшилкой, то ли недомерком».
«Ну коль все-таки суждено было появиться памятнику Сагайдачному в нашем городе, то его создателям должно быть сегодня очень стыдно. Это же насколько нужно не любить Украину, чтобы допустить установку такой убогой скульптуры?» – подпевает в тон регионалам некая А. Полищук в «Славе Севастополя».
Где тут можно увидеть мифическую «войну памятников»? Противостоят, конечно же, люди, с разным художественным вкусом, разным пониманием патриотизма, воспитанием и присутствующим или отсутствующим чувством стыда.

«НЕТУ У НИХ МЕТОДОВ ПРОТИВ КОСТИ САПРЫКИНА»?

Севастопольские экраны практически с начала их создания до нынешних дней заполнены политическими шарлатанами и политиканами-сепаратистами. Это может заметить каждый. И в данном случае обстановка в городе нагнеталась искусственно – ведь никто в реальности в «русском» городе не собирался противостоять возведению памятника немке – украинские и крымскотатарские общественные организации ограничились лишь выступлениями в СМИ. Зато практически вся русскоязычная интеллигенция проявила свои не лучшие качества, замеченные еще Лениным.
«Контролируемый хаос» — одна из главных стратегических задач по дестабилизации в Украине со стороны нашего извечного соседа России. Этому способствует как разветвленная сеть информационных ресурсов – от печатных до телевизионных и сети Интернет, так и агенты влияния России – их можно увидеть на любом телеканале – от всеукраинского до регионального.
Именно для поддержания «контролируемого хаоса» в украинское общество и вбрасываются новые антиукраинские стереотипы. Старые – Шухевич, УПА, «НАТО – хуже гестапо», «Ющенко-американец», Тимошенко, «не было Голодомора», «притеснение русского языка в Крыму» (кого притеснили?) – продолжают нажимать на спусковой крючок в мозгах зомбированных горожан, после чего их глаза наливаються кровью и они переходят в состояние готовности рушить любые заборы и ограды. «Вброс» происходит с помощью нескольких ньюсмейкеров с застывшей на лице улыбкой. Например, редко какое выступление председатель постоянной комиссии по вопросам градостроительной политики, регулирования земельных и водных отношений Севастопольского горсовета г-на Белика не начинается со слов «фашисты», «УПА», Шухевич, украинизация», НАТО. Заметьте, комиссия по земельным вопросам!
Одним из производителей и трансляторов новых мифов является депутат ВР Украины Вадим Колесниченко, на которого, по его признанию, работает несколько институтов. Слова употребляет крепкие, например: «возбуждение уголовных дел в отношении граждан Севастополя, которые защищали памятник, пускай таким неадекватным способом, я могу оценить как бериевско-ежовскую «оттепель» или «главнокомандующий ВС Украины В. Ющенко даже не подозревает, что среди офицеров зреет идея государственного переворота». Потом, естественно, повторил эти благоглупости несколько раз. Чтоб запомнилось.
Как заметил однажды писатель Валентин Домиль о ком-то другом: «У него был не язык, а аэродром. С него постоянно что-то слетало».
Вот еще несколько замеченных новейших мифологем, которые повторяются изо дня в день и в газетах, и на телеканалах НТС и «Народном канале», безраздельно контролируемых Партией регионов: «народный памятник» (необходимость в его установке нужна была исключительно пророссийским силам), «на народные деньги воздвигается монумент Екатерине Великой» (отобранные у «новых русских» деньги), «защитники Графской» (это о разъяренной толпе, двинувшейся на украинских моряков по команде депутата горсовета Басова!!!), «военные ВМС напали на мирных жителей» (оцепление, которое делают военнослужащие ЧФ России во время праздников, проходит мирно и законно). В результате их регулярного повторения сигнальная система невысокого уровня срабатывала безотказно.
А об интеллектуальном уровне согласных с грязной антиукраинской пропагандой людей можно судить и по публикации в новой, бесплатно подбрасываемой газете, недавно появившейся в Севастополе.
«Если мы разрешим, чтобы эти нацистские таблички, которые увековечивают предательство, вешали, настраивая людей против России, то наши внуки даже не будут представлять, какой могучей нацией они были», — сообщает нам «Главный Проспект» от 17-23 июля 2008 устами некой Елены Ворониной. Назвать «нацистской» табличку из российской и украинской истории 1918 года – это вообще потеря всяческой совести, ума и чести участников этой публикации и редактора газеты, а не просто участие в сеансе массового психоза.
А вот как прокомментировал недавно слепленный герой «защитник Графской пристани» депутат городского совета Севастополя от партии «Русский блок» Андрей Меркулов события 5 июля: «Это все напоминает ситуацию, когда паршивый кот метит углы – точно так же украинская власть по любому мало-мальскому поводу пытается отметиться в Севастополе». Как высказывания, так и действия одного из организаторов беспорядков должны были бы привлечь внимание силовых структур. Арестовывают же пока только исполнителей – несчастных людей, разъедаемых постимперскими комплексами, а потому легко управляемых.

«МЫ ПОДВОДИМ ИТОГИ. ИТОГИ ПОДВОДЯТ НАС»

После упомянутой череды антиукраинских решений и действий со стороны депутатов горсовета не могут не умилять после слова его председателя Валерия Владимировича Саратова: «Севастополь сегодня — это форпост дружбы между Украиной и Россией». «Форпост» — это из военной терминологии – передовой сторожевой пост, как сообщает нам «Словарь иностранных слов». Вот такой идеал дружбы.
Во время этого искусственного напряжения ситуации в Севастополе председатель Совета Федерации Сергей Миронов наградил орденом Святого князя Александра Невского 2 степени «за личную отвагу, мужество и патриотизм» депутата Гагаринского районного совета Владимира Тюнина и атамана казачьего войска города Севастополя Михаила Воронина. Наверняка, пятая колонна получает для поддержки еще много «печенья и варенья», не один десяток миллионов выделяет Москва для подрывной деятельности в Украине. То есть, Севастополь – скорее, полигон для отработки российскими политтехнологами и специалистами в области психо-информационных войн новых разработок по воздействию на массы людей.
Например, тот же герой Тюнин стал рупором для страшилки о том, что 15 автобусов с бойцами УНА-УНСО едут в Севастополь 22 июня для демонтажа памятника Екатерине II.
«Нет врага - придумаем, заодно и пропиаримся» - хорошая идея. Но вот ведь самое интересное – поверили! Чушь невероятная – откуда у маргинальной организации столько людей, чтобы потребовалось полтора десятка автобусов? Но такая ложь почему-то находит благодатную почву и находит пристанище в воспаленном сознании.
Все эти события в украинском городе часто и тенденциозно показывают россиянам. Для внутреннего пользования. То есть взнос севастопольского горсовета в напряженность между странами достаточно весом.
Эксперты Центра Разумкова Валерий Чалый и Михаил Пашков в недавнем интервью изданию "Зеркало недели" сделали вывод: «Государственная пропаганда в России активно культивирует враждебность к Украине». По подсчетам российских социологов, уже 21% респондентов воспринимают Украину как враждебное государство, в то время как еще год назад этот показатель составлял лишь 7%.
Ясно, что такие настроения регулярно подогреваются российской властью – общий враг – сейчас это США, Грузия и Украина – традиционно нужен для сплочения людей. Вот и последнее заявление департамента информации и печати МИД России в свете предыдущего тезиса не выглядит странным. Оказывается, многонациональные военные учения «Си Бриз — 2008» проходят в «антироссийском ключе» и вызывают обеспокоенность у Российской Федерации.
Что там про дружбу говорил Валерий Саратов?

Джерело: Майдан

Прочитати всім!!!

Список партійних і радянських керівників, керівних співробітників ОДПУ та ДПУ УСРР, а також документів, що стали організаційно-правовою підставою для проведення в Україні політики Голодомору-Геноциду та репресій

1.Сталін (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович 2.Вінокуров Олександр Миколайович 3.Ягода Генріх (Єнох) Григорович (Гершенович 4.Балицький Всеволод Аполонович 5.Прокоф’єв Георгій Євгенович 6.Реденс Станіслав Францович 7.Карлсон Карл Мартинович (Едуард Іванович) 8.Леонюк Хома Акімович 9.Миронов (Каган) Лев Григорович 10.Салинь Едуард Петрович 11.Тимофєєв Михайло Михайлович 12.Кацнельсон Зиновій Борисович 13.Камінський Яків Зельманович 14.Козельський (Голованівський) Борис Володимирович 15.Пустовойтов Сергій Аполонович 16.Букшпан Михайло Маркович 17.Друскіс Франц Семенович 18.Кривець Юхим Хомич

No comments: Динаміка "помаранчевого геноциду"

 Рік

Кількість народжених, тис. осіб

Природний приріст населення, тис. осіб

Міграція населення між Україною та іншими державами приріст (-скорочення) населення, тис.осіб

Кількість зареєстрованих шлюбів, одиниць

Кількість зареєстрованих розлучень, одиниць

2004

427,3

-334,0

-7,6

278,2

173,2

2005

426,1

-355,9

4,6

332,1

183,5

2006

460,4

-297,7

14,2

355,0

179,1

2007

472,7

-290,2

16,8

416,4

178,4

Джерело: Майдан

Історія одного рейдерства.

Обласну бібліотеку для дітей ім. П.Мирного у Полтаві  вигнали з приміщення.

Працівники Полтавської обласної дитячої бібліотеки ім. Панаса Мирного у вівторок не потрапили на робочі місця в приміщення на вул. Гагаріна, 5. До кінця дня вони стояли біля зачинених дверей. — Ще вчора ми працювали, — пояснює секретар бібліотеки Галина Коваленко. — Сьогодні прийшли, а двері зачинені, вивіска знята. Чорним маркером на дверному склі написано ”Закрито на ремонт”. Там у приміщенні знаходиться один із претендентів на нього — Олександр Павлюченко.

Жінки стукають у вікна, їм ніхто не відчиняє. Підходить директор бібліотеки Леонід Чобітько.

— Мене Павлюченко пустив, — розказує. — Із мого кабінету все винесли, лінолеум зірвали. Книги складають у мішки. Свого часу він викупив це приміщення. У нього є свідоцтво про право власності, яке ми оскаржуємо в судах п’ять років. Кінцевого вердикту й досі остаточно не винесено. А вони сьогодні вранці захопили бібліотеку.

О 6.30 сторож відчинив двері, бо йому стало жарко.

— А захватчики зайшли, сторожа вигнали й зачинилися зсередини, — розповідає завгосп Леонід Горбатюк.

Працівниці бібліотеки йдуть у двір за будинком — там чорний вхід. Відчиняють зовнішні двері, за ними — ґратчасті на замку. Жінки
витягають вогнегасник і швабру.

— Щоб їм не дісталося, — пояснює 52-річна Тетяна Дейнега.

На шум виходить один із власників приміщення Олександр Павлюченко.

— Це — приватна власність, я нікого сюди не пущу. Дію в межах закону. Тут є представник виконавчої служби.

Журналісти просять показати документи, на підставі яких він діє. Він обіцяє, але не виносить.

Підходить ще один із власників — Юрій Худяк. Хоче зайти до приміщення. Працівниці бібліотеки перешкоджають. Павлюченко швидко відчиняє ґратчасті двері й тягне Худяка в приміщення. Тетяну Дейнегу Павлюченко схопив за руку, прошипів: ”Ісчезні, б..дь”.

Дейнега приносить болгарку. Пробують перепиляти замок. На скрегіт вибігають міліціонери, які перебувають у приміщенні, Павлюченко та господарка готелю ”Палаццо” Олена Шуліка. Каже, що вона представник
власника.

— Коли тут востаннє працівники витирали пил? — російською кричить до
бібліотекарів Шуліка. — Ви не затребувані на ринку праці. Такі як ви, нічого не створюють і нікому не потрібні.

Виконувач обов’язків начальника обласного управління культури 42-річний Геннадій Фасій каже, евакуювати бібліотеку є куди:

— Ми підготували, так би мовити, запасну площадку — виділили 300 квадратних метрів у обласній науковій бібліотеці. А в старому
приміщенні було 500. Нас не повідомили завчасно про виселення.

Начальник підрозділу примусового виконання рішень в області Людмила
Григор’єва пояснює, що виселення бібліотеки відбувається законно.
Документи були направлені сторонам.

— Октябрський райсуд міста 24 травня 2005 року зобов’язав бібліотеку
звільнити належне Павлюченку, Худяку і Буянкіну приміщення, — говорить
Григор’єва. — 13 червня цього року Октябрський райсуд зупинив виконавче
провадження. Але ухвала не набула чинності, бо Апеляційний суд поновив
термін на її апеляційне оскарження.

У судах п’ять років вирішують питання щодо власності приміщення на
першому поверсі по вул. Гагаріна, 5. Воно належало Полтаваоблагробуду.
За борги його відсудив Полтавагаз. Приміщення кілька разів міняло
власника. Працівники бібліотеки у судах намагаються довести право
залишитися в цій будівлі.



на фото
- власниця готельно-ресторанного комплексу ”Палаццо” Олена Шуліка перекрикується з працівниками обласної дитячої бібліотеки ім. Панаса Мирного. Ліворуч — один із власників приміщення по вулиці Гагаріна, 5 у Полтаві, де розташована бібліотека, Олександр Павлюченко. За Оленою Шулікою стоїть другий співвласник — Юрій Худяк. У вівторок вони закрилися в приміщенні й не пустили туди на роботу бібліотекарів

Наталка ВІСИЧ
ГПУ

Мрія

A я гуляю по Москві,
І бачу памятник Бандері,
Великий тризуб на кремлі,
І синьо-жовтий в всіх в оселі,
Великий памятник Донцову,
Петрівка вже стоїть без грат,
Повсюди чути нашу мову,
І люблять всі мій автомат!
Нема вже в світі комуністів,
Нема бандитів і гопів,
Нема заядлих шовіністів,
І всяких путінів-козлів!
Нема вже в світі мавзолею,
Госдума вся на Соловках,
Спалили Леніна тварюку,
А Кучма з'їв його весь прах!
Яскраво світить ясне сонце,
Нема кацапської свині,
Червоно-чорний у віконці,
І я щасливий у Москві!

Український прорив в Арденах!

Поки наші органи державної влади змагаються між собою на ниві знищення України, як держави, звичайні люди своєю самовідданою працею і ентузіазмом, без помпи піднімають престиж Неньки за її межами.




Racing Team Ukraine - це екіпаж з двох осіб, Олексія Мочанова та Андрія Круглика. Виступаючи у ненайпрестижнішому класі SP-2 (легкові автомобілі максимального рівня підготовки з об’ємом двигуна до 1600 куб см), українці тим не менше є лідерами у загальному (абсолютному) заліку перегонів серії VLN!
VLN (Veranstaltergemeinschaft Langstreckenpokal Nuerburgring - буквально: Асоціація організаторів перегонів на витривалість на кубок Нюрбурґрінґу), це серія багатогодинних перегонів на витривалість на славетній карколомній трасі Нордшляйфе (Північна петля) автодрому Нюрбурґрінґ, званого серед гонщиків "зеленим пеклом". 19 липня відбудеться найскладніша 6-тигодинна гонка.
Удачі нашим хлопцям!
Детальніше і про все можна прочитати тут

Герої України

Поїхали з Надею у Львів. Оцінили красу цього міста достойно. Вражень позитивних набралися , що вистачить до наступної відпусткиlol. Серед значної кількості історичних пам'яток відмітили, наскільки по різному ми дивимося на одні й ті самі речі в історії України. Йдучи по місту відмічаєшь назви вулиць, пам'ятники, заходиш в музеї і в очі кидається піднесення на п'єдестал героїзму учасників руху ОУН-УПА, об'єднання Галичина, республікт ЗУНР.

Мені важко судити самому, думки переплітаються. В школі вчили одному, в університеті іншому, а зараз все взагалі не зрозумієшь по якому.

Взнаки мабуть дається сама історія різних регіонів України, адже протягом багатьох століть на розвиток Західної України впливали європейські держави: Польща, Австроугорщина, Литва, а Центральні та східні райони розвивалися як могли під гнітом Російської Федерації. Звичайно і світогляд у людей різний, але ж є якісь і моральні загальнолюдські цінності.

Приводжу приклад двох історичних постатей, які абсолютно різними шляхами і методами, домагалися одного - Незалежності України !

Прокоментуйте будь ласка, що ви думаєте з цього приводу.

історія, скульптури     історія, архітектура, скульптури

Степан Бандера                                                                                 Вячеслав Чорновіл


4%, 1 голос

17%, 4 голоси

25%, 6 голосів

54%, 13 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Наше співтовариство побудовано на любові, а не на ненависті


70 блогерів співтовариства «Ми любимо тебе, Україно!» та 14 колекціонерів фотографій каналу «Ми любимо тебе, Україно» об’єднало одне – любов до рідного Краю.

Але окремі блогери, які не входять до нашого співтовариства, намагаються показати нас іншим блогерам та звичайним читачам, як таких, що ми згуртувалися, нібито, ворожим відношенням до Росії. Крім того, нам приписують надто палку любов до НАТО та відданість Сполученим Штатам Америки. Все це, звісно, не так. На противагу нам вже створено декілька альтернативних співтовариств.

Добре, що ми сколихнули хвилю патріотизму на сайті www.i.ua Цією хвилею, як і передбачалося, ми сколихнули напівдрімаючих ненависників нашої молодої незалежної країни. Їм не сподобалася наша ідея про об’єднання всіх патріотів-блогерів цього сайту. І розпочалася війна, але, добре, що дискусійна.

Але окремим блогерам цього здалося замало, і вони негайно розпочали створювати альтернативні співтовариства, задавшись метою спрямувати тих блогерів, які не приєдналися до нас, до чвар, розбрату, повернення до минулого, а також побудови, якоїсь незрозумілої України. Такі ідеї отримали мінімальну підтримку – до десятка блогерів (такого масового сайту) займаються, щиро кажучи, фігнею.

Тому закликаю всіх блогерів сайту www.i.ua не розпалювати ворожнечу між собою. Навіть, якщо ми живемо у різних країнах, маємо різні погляди на життя. Не забувайте, всі ми люди – мешканці планети Земля. А тих, хто відчуває себе справжнім Українцем чи Україночкою та ще не є учасником співтовариства «Ми любимо тебе, Україно!» - долучатися до нашої команди. Наше співтовариство побудовано на любові, а не на ненависті. Так було і так буде завжди!

Слава Україні!

Майже орден для Говерли

До Дня Незалежності на найвищій точці України встановлять пам’ятний знак української державності.

Відповідне розпорядження підписав глава дер­жави Віктор Ющенко. Ним Президент
зобов’язав Івано–франківську владу спільно з Мінсім’ї, Мінкультури та Міносвіти встановити на Говерлі пам’ятний знак, що символізуватиме українську державність.

Окрім того, йдеться в указі, уряд і місцева влада мають вжити заходів для благоустрою прилеглої території, але за обов’язкової умови збереження природного ландшафту. Виконати
роботи слід до 24 серпня — відкриття пам’ятного знаку заплановано на День Незалежності України. Згідно з указом, знак дер­жавності внесуть до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Відтак щодо нього діятимуть відповідні закони, які охоронятимуть пам’ятний знак від посягань несвідомих чи агресивно налаштованих відвідувачів вершини.

Особливу роль у впорядкуванні й подальшому «одержавленні» Говерли Презиент надає
молоді й молодіжним організаціям. Уряд та представники місцевих органів влади всіх регіонів мають сприяти залученню та вирішенню питань матеріально–технічного забезпечення проведення акції, започаткованої учасниками молодіжної ініціативи «Почесна варта Говерли».

І, нарешті, найбільше практичної вигоди від президентського указу отримають місцеві мешканці й природоохоронні зони. Під’їзні шляхи до Говерли відремонтують чи реконструюють — залежатиме від необхідності. Що ж до «зеленого» аспекту, то обидва природоохоронні парки, Карпатський національний природоохоронний парк та Карпатський
біосферний заповідник, що «ділять» між собою територію Говерли, розширять. Тому до природоохоронного фонду України увійде вся територія гори.

Президент зможе на власні очі оцінити перебіг робіт на українському кам’яному велеті під час запланованого традиційного сходження Віктора Ющенка на вершину Говерли, що відбудеться орієнтовно 16—18 липня, — повідомили «УМ» у секретаріаті Президента.

http://umoloda.kiev.ua/number/1202/116/42695/

ВГО Альянс "Майдан": Що гарантує гарант Конституції?

Президенту України
01220, Київ, вул.Банкова, 11

05 липня 2007 р.

Вельмишановний пане Президенте,

З повідомлень засобів масової інформації нам стало відомо, що 5-го липня цього року, у м.Севастополі на Графській пристані відбулися події, відсутність належного реагування на які з боку української влади може потягти за собою надсерйозні для національної безпеки негативні наслідки.

Як повідомляється, після того, як військовослужбовцями ВМС України було встановлено меморіальну дошку на честь 90-річчя підняття українського прапора над кораблями Чорноморського флоту, на них було здійснено зухвалий напад численною групою осіб, ідентифікованих як членів та прихильників організацій проросійського спрямування, іноземних громадян. При цьому нападниками, які використовували брутальну фізичну силу та відповідні знаряддя, спеціально пристосовані чи відпочатку придатні для завдання тілесних ушкоджень, було прорвано загородження моряків ВМС України та знищено вказану меморіальну дошку. За наявною інформацією, зазначені дії відбувалися з використанням символіки іншої держави та при повній бездіяльности співробітників українських правоохоронних органів.

Очевидно, що окрім шкоди, безпосередньо завданої здоров'ю громадян України та майну, такі протиправні дії нападників, надто – у поєднанні з бездіяльністю нібито української міліції, несуть у собі ще більшу загрозу – пов'язану з психологічним впливом як на тих правопорушників, що мають всі шанси вкотре залишитися непокараними, на членів та очільників відповідних антидержавних утворень та передусім – на військовослужбовців ВМС України, що, не маючи наказу на застосування сили, не могли себе захистити і не були захищені правоохоронцями. Їхнім головнокомандуючим є Ви, пане Президенте і вони мають підстави розраховувати на Вашу належну реакцію, на Ваші рішучі дії.

Ми переконані, що Ви, як глава держави, розумієте глибину проблеми і масштаб прямої і явної загрози національній безпеці України, безпеці держави, обраним главою якої Ви є. Тому маємо надію, що Ви погодитеся – якщо призвідці і учасники нападу не будуть покарані, якщо діяльність відповідних антиукраїнських утворень не буде унеможливлено, якщо українським військовим на українській землі не буде гарантовано безпеку – говорити про український статус Севастополя нема підстав. І це може бути лише початком ланцюговою реакції.

Різниця між організованими злочинними угрупованнями, що діють в різних краях держави і організованими проросійськими утвореннями у Севастополі, на наше переконання, лише в тому, що суспільна небезпека від діяльности перших є меншою, аніж других, через те, що у другому випадку загроза має великою мірою політично-військовий характер напівприхованої агресії та відверто зовнішнє походження.

Вельмишановний пане Президенте! Ми свідомо звертаємося до Вас, а не до керівників правоохоронних органів, оскільки за існуючої системи владно-організаційних відносин сподіватися від них на рішучий відповідальний чин та системні заходи можна лише за чітко виявленої волі найвищого керівництва держави. На таку Вашу волю ми і сподіваємося, закликаючи Вас, як главу держави, гаранта Конституції, Головнокомандувача Збройних Сил України, голову РНБОУ, вжити належних заходів для відновлення правопорядку, гарантування національної безпеки.

Запевняємо Вас, що Вашу відповідь, котру просимо надіслати на вищенаведену адресу, буде широко оприлюднено.

З повагою, та надією, що Ваш Секретаріат цього разу сприятиме комунікації громадян і виборців з Президентом України

ВГО Альянс "Майдан"


****
звернення надсилається у письмовому вигляді відповідно до ст.40 Конституції України та Закону України "Про звернення громадян"