Життя. Віршований текст
- 19.08.13, 23:12
Про це вже говорено-переговорено. У тому числі – і мною, моїми друзями, рідними, знайомими... Чи існує брехня "во благо"? Що цікаво, незалежно від роблених у подібних бесідах висновків, усі ми часом опиняємося в цій пастці. І таки обираємо її – неправду, що вбереже котрогось із близьких людей чи "розрулить" неприємну ситуацію.
Та ось що ще цікаво. А якщо наперед було домовлено про взаємну чесність? Здавалося б: усе просто. Будь чесним. Так ні! І тут вона - спокуса. Брехня така мізерна... А правда може таки зробити боляче. Або неприємно. Зауважмо: на нашу думку. Біда у тім, що реальність – штука кумедна й жорстока. І вона тицяє тебе носом у приховану від тебе правду. І тут замислюєшся: що краще – взагалі не говорити про чесність, – тоді й про обман не йтиметься; чи – щоби справді сказали, як воно є, – і тоді не почуватимешся ошуканим ідіотом/ідіоткою (щоправда, стать тут не важить).
Словом, не знаю, хто і як, а я висновки зробила. Просто не казатиму більше неправди. Навіть "во благо". Бо благо, яке несподівано отримала від безневинної брехні близької людини, таки дуже відчутне й болюче. Людині – дяка за науку. Мені ж, дурненькій, – урок: не вір. Не бійся. Не проси.
Думаю, приєднане опитування було б недоречним. Тут – кожному своє.
День перший. Прохолодно. Сніг не йде. Голки починають синіти. Нудно.
День третій. Голки посиніли. Веселіше, не стало. Усі сплять, а мені не спиться. Сумно. Холодно. Білка Маша – єдина подруга – і та кудись поділася! Навіть дятла Фені (зараз мабуть і йому б зраділа!) ніде не чути… Може заспівати гімн лісорубів?
День четвертий. Недаремно співала. Лісоруби приїхали. У таких прикидах…Та на такому джипі, із сотовим телефоном... А яка у них бензопилка!
День шостий. Відігріли...Як добре! Дятлів немає. Відмили, прикрасили. Саме зараз розумієш що життя – це насолода!!!
День восьмий. Приємно бути в центрі подій... Ой, ну що ви, не треба хороводів - голова паморочиться. Давайте краще пісеньку... Ну звичайно про мене! А про кого ж іще!?
День дев'ятий. Голова болить... Нічого не пам'ятаю. Пили - пам'ятаю, танцювали - пам'ятаю... Більше нічого не пам'ятаю... поруч валяється пластмасовий Дід Мороз у желе і губний помаді. Трошки далі - гірлянда в тарілці з вінегретом згорнулася калачиком. Жах! Безладдя! Ну, хто-небудь…дайте пива!!!
День дванадцятий. Спостерігається деформація голок і зміна інтенсивності кольору. Щось в мене погане передчуття…Терміново потрібно до лікаря.
День чотирнадцятий. Лисію. Кора чешеться. З'явилася сухість у горлі й оніміння кінцівок. Невже це кінець!?!
День шістнадцятий. Усі скінчилося. Чому я не слухала тата й маму? Вони ж попереджали… А тепер живу лише спогадами. Де ви мої рідні: Феня, Маша, дітки і ти, рідний Степан? Правду говорять - цінуєш тільки коли втрачаєш…
День двадцятий. Я на цвинтарі ялинок. Пишу на останньому подиху.
ЗаповітЯ, Ялинка, при повній пам'яті і здоровому глузді, заповідаю:
· стружку (13 528 шматочків деревини) - білці Маші, 3-я сосна від узлісся;
· шишки (38 штук) - дятлу Фені - нехай вдавиться!!!
· два ялинчатка - Колючку і Зеленого - передаю на піклування ліснику Степанові.
На цьому свій заповіт завершую. А на останнє хотілося б усім сказати...Гей, бабця ти чого? Куди ти мене тягнеш? Дай хоч дописати! Перед тим як перетвориться в попіл, останній лемент екс-королеви балу: Люди – бережіть природу!
П.С, надмірне вживання алкоголю шкодить вашому здоров’ю, вживання алкоголю в поганій компанії руйнує його взагалі!