Вийшов ранком на подвір’я, запалив цигарку, 

Димок кільцями пустив, глянув на вівчарку. 

Але що за чудасія? О, Петре Святий, 

Був же чорним вчора пес, а цей ось, рудий! 

Прикрив очі я руками, Богу помолився, 

Відкрив очі, на собаку знову подивився. 

Та на цьому не скінчились, людоньки, дива, 

Бо дивилося на мене…песиків вже –два! 

Це напевне вчора з кумом зайве перепив, 

І лихий якусь полуду на мене пустив. 

Навпочіпки я присів, і став мізкувати: 

Вже напевне зі спиртним треба зав’язати! 

Раптом чую біля хвіртки: «Мій у тебе Джек?» 

Ніби струмом трусонуло, хай би йому пек!!! 

Вмить покинула мене вся ота омана, 

Бо згадав, що рудий пес, Оверка Степана. 

Щоби зняти якось стрес, а з ним і напругу, 

Приніс Стьопа вмить пляшечку, випить чарку-другу. 

Владналися, як то кажуть, швиденько діла, 

Добре, що моя дружина на базар пішла.