Герб Полтави

Прапор Полтави



Перша письмова згадка про літописну Лтаву знайдена на сторінках Іпатієвського списку «Повісті минулих літ» 1173 року. Саме від цієї дати було прийнято розпочинати відлік «віку» Полтави до 1999 року. У 1974 році вперше урочисто було відзначено 800-річчя Полтаві. Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літопису. Пізніші археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей у Полтаві аж до рубежу VIII—IX ст.

Засноване слов'янами-сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х-ХІІІ ст., поселенням XIV, XV віків. Розкопки, проведені в історичному центрі Полтави вченими Обласного центру археології управління культури Полтавської облдержадміністрації (Соборний майдан, вул. Спаська, Першотравневий проспект), виявили ділянки міської забудови, вулиці, житло, господарські і виробничі приміщення давніх полтавців. Ці наукові свідчення стали фундаментом офіційного визнання 1100-літнього віку Полтави у 1999 році. Тож нині офіційним часом заснування Полтави вважається 889 рік.

Топонімічні відголоски віддалених епох знайшли відображення й в особливостях назви міста, яка поступово змінювалася: Лтава-Олтава-Полтава. Найбільш розповсюдженими є кілька версій. Дослідники вбачають можливі значення цієї назви як похідні від слов'янських слів «огорожа», «огороджене тином місце», пов'язують із давньоруською традицією найменування поселень за ім'ям найближчої водної артерії — струмка Лтави — правої притоки Ворскли, Походження останньої назви виводять навіть до давнього арійського словосполучення «заболочена річка».

У ХІ-XVIІ ст. Полтава існувала на порубіжжі між Руссю і Диким Полем кочівників, згодом — між Великим Князівством Литовським і Золотою Ордою, між Річчю Посполитою і Московським царством. Прикордонні умови життя України, постійні взаємозапозичення і міжетнічні зіткнення спричинили до формування особливої верстви місцевого населення — козацтва, яке й визначало історію укріпленого форпосту на Ворсклі упродовж XVI-XVIII ст. У численних війнах місто зазнавало неодноразових руйнувань, але постійно відроджувалося. Історичний документ 1641 р. вперше засвідчив існування Полтави як міського центру.

Очолена козацтвом всенародна Визвольна війна проти Польщі перетворила Полтаву понад 350 років тому на військово-адміністративний центр Полтавського полку в складі Гетьманської України (з 1648 до 1775 р.). У загальному соціально-політичному піднесенні Лівобережжя Дніпра того часу Полтава вирізнялася побудовою Хрестовоздвиженського монастиря, появою визначних творів козацького літописання С. Величка і Г. Грабянки, поезій І. Величковського. Полтавський полковник М. Пушкар 1657—1658 рр. відзначився невдалою спробою перетворення міста на центр визвольної боротьби народу проти його гноблення багатіючою козацькою старшиною. В соціальному конфлікті козацької верхівки з простим народом Полтава пройшла шлях Руїни, що підготувало їй на початку XVIII ст. особливу роль не тільки у вітчизняній, а й у світовій історії.

Коли багатовекторні європейські інтереси перетнулися у Північній війні Росії зі Швецією в Україні і остання, в особі гетьмана І. Мазепи, отримала історичний шанс досягти самовизначення в окремій державі, саме під Полтавою було підірвано союзні плани І.Мазепи та Карла XII. Населення міста підтримало російський гарнізон під командуванням полковника О. Келіна. На 3 місяці вони скували шведську армію, яка втратила на валах і бастіонах невеличкої козацької фортеці кращі свої сили. Цим для армії Петра І було створено передумови перемоги над військами Карла XII та І.Мазепи. Майже 300 років тому Полтавська битва стала поворотною в тогочасній європейській історії, на два століття визначивши подальшу долю України.

До поч. XIX ст. Полтаву завдяки пам'ятній битві, відвідали цариця Катерина II, полководці О.Суворов, М.Кутузов, відомі мандрівники. Маленьке містечко з чепурними побіленими будиночками, козацькими храмами залишилося на віки в анналах подорожніх записів.



У 1802 р. 8-тисячне місто стало губернським центром. У зв'язку зі 100-річним ювілеєм Полтавської битви столиця губернії почала забудовуватися кращими зодчими як «малий Петербург». Відтоді сучасна Полтава успадкувала свою центральну частину — унікальний всесвітньо відомий ансамбль Круглої площі.

У першій чверті XIX ст. творчий геній полтавця І. Котляревського дарував Україні власну літературну мову і започаткував нову українську літературу «Будеш, батьку панувати Поки живуть люди, Поки сонце в небі сяє Тебе не забудуть», — так оцінив історичну постать І. Котляревського Т.Шевченко. 1818 р. у Полтаві росіянин М. Новіков заснував масонську ложу «Любов до істини», серед членів якої були І. Котляревський і В.Лукашевич. З її інтелектуального потенціалу, збагачуваного участю майбутніх декабристів М. Муравйова, П. Пестеля, М. Бестужева-Рюміна, С. Волконського, В. Лукашевич виніс ідею створення першої української національно-визвольної політичної організації — Малоросійського товариства.

У 1846 р. полтавські інтелігенти В. Білозерський, Г. Андрузький та ін. увійшли до заснованого в Києві Кирило-Мефодіївського товариства, причому В. Білозерський став автором його Статуту а Г.Андрузький підготував «Начерки Конституції Республіки» і серед її штатів вперше окреслив межі України «з Чорномор'ям, Галичиною та Кримом».

Освітньою основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX ст. повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школи садівництва та краснописців, а також губернська публічна бібліотека і газета «Полтавские губернские ведомости». До початку 1860-го р. у місті з 30 тис. жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Для них місцеві вчителі видали граматист й український правопис, а Т.Шевченко надіслав 1000 примірників свого «Букваря». В українських Афінах, як називали тоді Полтаву вчилися й формували свій майбутній творчий геній математик В.Остроградський, письменники Л.Глібов, М.Старицький, М.Гоголь, вчений і громадський діяч М.Драгоманов та ін.

Помітне і тільки їй властиве місце посіла Полтава в капіталістичному розвитку Росії другої половини XIX — поч. XX ст, який завершився революційним крахом імперії у 1917 р. Місто не стало індустріальним: хоч на початку 1870-го р. у ньому з'явилася залізниця з депо і майстернями, а в 1889 р. — чавуноливарний завод. Проте загалом до 1914 р. у 60-тисячному губернському центрі переважали невеликі підприємства.

Головним здобутком Полтави було нарощування духовного потенціалу: тут оселилися чи періодично працювали такі видатні інтелектуали, як П.Мирний, І.Нечуй-Левицький і В.Короленко, В.Докучаєв і В.Вернадський, М.Вавилов і М.Скліфосовський, М.Кропивницький та ін. Освітні заклади поповнилися учительським інститутом, 6 гімназіями, 5 училищами, 2 духовними, 6 земськими, 27 церковнопарафіяльними та 19 єврейськими школами, 5 клубами і 8 бібліотеками, 4 друкарнями і 2 видавництвами (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання «Кобзаря» та різноманітна педагогічна література), Природничо-історичним музеєм Полтавського губернського земства, відділенням Російського музичного товариства з власним симфонічним оркестром і музичним училищем. У Полтаві активно працювали Вчена архівна комісія, Церковно-археологічний комітет. Широкого розголосу набула діяльність чи не найпрогресивнішого в Україні полтавського губернського земства…

Багата культурна основа сприяла розвитку української ідейно-політичної думки. Таємний гурток «Унія» у 1874-75рр. сформулював політичну мету — досягнення національної незалежності України, — яку успадкували його наступниками. Об'єднані у «вільні громади» полтавські інтелігенти разом з київськими, ніжинськими і харківськими однодумцями створили у 1900р. Революційну українську партію. Із неї вийшли більшість політичних кадрів національної революції 1917—1920рр. Саме виступ у Полтаві ідеолога РУП М.Міхновського з брошурою «Самостійна Україна» мав визначальний вплив на політичне майбутнє тоді юного полтавця С.Петлюри. Відкриття у 1903р. пам'ятника І.Котляревському об'єднало в Полтаві провідну інтелігенцію України, адміністративна ж заборона виступів українською мовою революціонізувала суспільні настрої.

У Полтаві також своєрідно перетнулися загальноросійський і єврейський ідейно-політичні потоки. Царський уряд використав це провінційне місто для адміністративного заслання своїх політичних супротивників, та останні знайшли тут опору для зміцнення. У 1896р. Полтавська нарада місцевих і київських соціал-демократів намітила плани підготовки І з'їзду РСДРП і видання нелегальної всеросійської марксистської газети. У 1900р. висланий до Полтави лідер соціал-демократії Ю.Мартов створив тут одну з груп сприяння газеті «Іскра». Полтавець А.Луначарський виріс до керівника діячів більшовизму наркома освіти і теоретика культури.

Входження Полтавщини до визначеної царизмом межі осілості євреїв у імперії зумовило формування в центрі губернії (де проживало понад 10 тис. євреїв) єврейської общини. У 1904р. в Полтаві утворилася єврейська соціал-демократична партія на чолі з Бороховим. Тут почалася політична кар'єра полтавця Бен-Цві Іцхака, другого президента Ізраїлю 1950-х рр.

У революційних подіях 1917—1920 рр. Полтава не стала політичним центром, її духовний потенціал у той час відзначався ідейними злетами, належно оціненими лише в кінці XX ст. Ю.Кондратюк у 4-х зошитах розрахував можливості космічних польотів у міжпланетному просторі. Шлях до сердець дітей торували видатні педагоги А.Макаренко і Г.Ващенко. У місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Відомий археолог і педагог М.Рудинський створив художній музей, 1920-30-ті рр. в історії Полтави позначилися поступовою індустріалізацією. У 130-тисячному (в 1939р.) місті 42 тис. робітників працювали на 83 промислових підприємствах, обсяг продукції яких у 20 разів перевищував дореволюційний рівень. З 1935р. розпочалася реконструкція міста і до 1941р. в ньому було збудовано 25 багатоповерхових будинків, розширено водопровід, споруджено електростанцію і каналізацію, на вулицях з'явилися автобуси, а в будинках зазвучало радіо. Полтавці були забезпечені доступною системою охорони здоров'я: 7 поліклініками та більш ніж 40 іншими медичними закладами. Було створено національну державну систему освіти з 5 інститутів (2,5 тис. студентів), 8 технікумів і 38 середніх шкіл (понад 17 тис. учнів) та ін. В 60 різноманітних навчальних закладах училося близько 30 тис. чол. Крім того, працювало 35 бібліотек, 11 клубів, 4 музеї, 2 театри (з Полтави почалася творча кар'єра І.Козловського) і 2 кінотеатри, капела бандуристів на чолі з Г. Хоткевичем (на її основі у Києві згодом створили капелу бандуристів України), 2 науково-дослідних інститути (кормів і свинарства) та гравіметрична станція астрономічних досліджень. Місто прикрасили пам'ятники Т.Шевченку (1926 р.) і М.Гоголю (1934 р.).

Лихо фашистської окупації Полтави, яка стала штабним центром групи армій «Південь» і яку відвідав Гітлер, перетворило значну частину досягнень в руїни. Було знищено всі 83 підприємства, електростанцію, водогін, каналізацію, 2/3 житлового фонду, навчальні і медичні заклади, театри, бібліотеки… Розстріляно і закатовано 18200 полтавців, в тому числі 5087 дітей. До Німеччини вивезено 20800 чол. Та нескореним лишився дух полтавців, серед яких антифашистську боротьбу вело 5 підпільних груп. Так, робітники паровозоремонтного заводу зірвали всі спроби окупантів налагодити ремонт паровозів для своїх потреб. Водночас, після звільнення Полтави від фашистів Червоною Армією 23 вересня 1943р., вони вже з грудня відновили роботу одного з цехів, а в 1944р. завод запрацював на повну потужність. У грудні 1943р. до Полтави було завезено 12 тис. шкільних підручників і 4 тис. наукових та художніх книг. У 7 школах відновили навчання більше 10 тис. учнів. Повернулися з евакуації і розпочали заняття педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський інститути (в січні 1945 р. в них уже навчалося 1,5 тис. студентів).

Післявоєнне відновлення Полтави відбувалося в 1950-х рр., пізніше — почалася газифікація міста, з'явилося телебачення. З 1962р. вулицями закурсували перші тролейбуси. Символами відродженої духовності полтавців стали нова будова театру ім. М.Гоголя (1958р.) і відбудова з руїн, залишених фашистами, унікального будинку краєзнавчого музею (1964р.).

Прощай, письмо любви! прощай: она велела...
Как долго медлил я! как долго не хотела
Рука предать огню все радости мои!..
Но полно, час настал. Гори, письмо любви.
Готов я; ничему душа моя не внемлет.
Уж пламя жадное листы твои приемлет...
Минуту!.. вспыхнули! пылают - легкий дым,
Виясь, теряется с молением моим.
Уж перстня верного утратя впечатленье,
Растопленный сургуч кипит... О провиденье!
Свершилось! Темные свернулися листы;
На легком пепле их заветные черты
Белеют... Грудь моя стеснилась. Пепел милый,
Отрада бедная в судьбе моей унылой,
Останься век со мной на горестной груди...

Что найбольше объединяет наш народ?

Сало (також шпек, шпиг) — тваринний підшкірний жир, найчастіше свинячий. В Україні та багатьох інших країнах є частиною традиційної національної кухні. У минулому сало було дуже важливим елементом харчування завдяки своїй дуже високій харчовій цінності (870 ккал на 100 гр.) а також здатності зберігати свої властивості протягом тривалого часу без спеціального охолодження.

Сьогодні, коли поширюється здорове харчування з невеликим вмістом жирів, сало стає більше традиційною закускою на національному столі, ніж основною стравою.

Сало для українців

В українській культурі сало набуло дещо культового значення. Як національна страва, воно стоїть поряд з такими безсумнівними візитними картками української кухні як борщ, вареники, голубці, галушки. Сало є унікальною стравою у тому сенсі, що більшість народів вживае смалець, а українці їдять його великими і малими шматками, часто з хлібом, часником та солоними овочами.

Українське сало і любов українців до нього є предметом великої кількості жартів та фольклорних історій.

Сало здавна користувалося в нашому народі особливою популярністю. Йому віддавали перевагу, навіть не підозрюючи, що воно містить багато корисних речовин, таких необхідних для людського організму. І, насамперед, — арахідонову кислоту, яка належить до ненасичених жирів і бере участь в утворенні багатьох гормонів, а, отже, в холестериновому обміні.

Медична дія сала

Біологічна активність сала в п'ять разів вище, ніж яловичого жиру. За вмістом інших незамінних жирних кислот (близько 10 відсотків) свиняче сало переважає вершкове масло. Окрім того, сучасна наука стверджує, що якість свинячого сала поліпшується при топленні. А його споживання в поєднанні з овочевими салатами попередить розвиток атеросклерозу.

Варто сказати, що свиняче сало у наших предків вважалося незамінним при лікуванні багатьох захворювань. Наприклад, для того, щоб зняти зубний біль, вони брали невеличкий шматочок несолоного сала і прикладали до хворого зуба між яснами і щокою на 15-20 хвилин. Біль іноді вщухає, все залежить від ступеня пошкодження зуба.

При болях у п'ятковій шпорі закріпляли на хворому місці шматочок старого свинячого сала. «Ліки» прикріпляли пов'язкою або шкарпеткою, потім накладали поліетилен або пергаментний папір й одягали ще одну шкарпетку. З такою пов'язкою можна навіть рухатися.

У народній медицині сало нерідко використовувалося (і зараз використовується) при лікуванні болів у суглобах.

Візьміть старе сало, пропустіть його через м'ясорубку і, додавши трохи меду, ретельно перемішайте. Потім цією сумішшю змащуйте хворі місця. Можна також змащувати ці місця смальцем (топленим салом). Компрес накладають на ніч і укутують шерстяною тканиною або шарфом.

Для загоєння ран використовують мазь, приготовану з рівної кількості свинячого жиру, ялинової смоли (живиці) і бджолиного воску. Готують мазь в емальованому посуді на слабкому вогні, постійно помішуючи протягом 10-15 хвилин. Розливають гарячим в підготовлені місткості з широкою шийкою.

Іноді після травм у багатьох людей порушуються рухові функції суглобів, які допоможе відновити суміш з 100 г свинячого жиру з 1 ст. л. куховарської солі. Цю суміш втирають в область хворого суглоба і накладають зігріваючу пов'язку. А ось ще кілька засобів з народної аптечки.

Бородавки добре видаляються перетопленим салом, змішаним з часником (співвідношення 2:1). Суміш накладають на бородавку і міняють один раз на добу.

Болі при варикозному розширенні вен усувають несолоним свіжим салом, яке прикладають за допомогою пов'язки в місцях найбільшого запалення.

Існує також старовинний народний рецепт лікування екземи: 2 ст. л. перетопленого несолоного свинячого жиру змішайте з 2 білками курячих яєць, 100 г пасльону і 1 л соку чистотілу. Настоювати суміш 2-3 дні, після чого змащувати хворі місця.

---

А Ви любите їсти сало?

Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко обіцяє виправити ситуацію, що виникла з недоотриманням компенсацій по вкладам Ощадбанку. Про це вона заявила сьогодні на брифінгу. За словами Юлії Тимошенко, Уряд отримав інформацію про те, що вкладникам Ощадбанку СРСР в зв’язку з певною нестабільністю на ринку валют почали сплачувати менше 1000 грн. За словами Прем’єр-міністра, зафіксовані випадки, коли сума виплати компенсації зменшена до 970-930 грн. Юлія Тимошенко повідомила, що в зв’язку з цим Уряд сьогодні скликав термінову нараду і вивчив причини цього протизаконного рішення. “Завтра зранку ми поновимо справедливість в цьому питанні, люди будуть отримувати по 1000 гривень, і більше таких випадків Ощадбанк допускати не буде”, - заявила Прем’єр-міністр України.

Окрім цього, за її словами, Уряд разом з Ощадбанком розробляє механізм доплат тим громадянам, яким було виплачено менше 1000 грн. Зокрема зараз з’ясовується кількість людей, які недоотримали компенсацію заощаджень: “ми будемо робити все для того, щоб люди, так як це і було обіцяно Урядом, отримали 1000 грн. за будь-яких обставин”.

Прем’єр-міністр вважає, що подібна ситуація пов’язана зі зміною обмінного курсу валют, який на сьогодні нижчий, ніж офіційний курс Національного банку України. “На ринках валют зараз існують дисбаланси, але ці дисбаланси неукраїнського походження і є наслідком процесів, які відбуваються на світових валютних ринках”, - заявила Юлія Тимошенко.

Також Прем’єр-міністр України повідомила про те, що Уряд готується до наступних етапів виплати компенсацій по вкладам Ощадбанку. “Протягом двох років, так як ми і пообіцяли, заощадження людям будуть повернуті”, - запевнила Юлія Тимошенко.

---

Нас знову обдурює влада. Сьогодні це робить уряд Тимошенко. І кого обдурює? Бідних пенсіонерів. Набридло!

Прохання, кожному проголосувати тільки за свій регіон, до якого належить Ваша область. Щоб усі могли побачити реальну картину - мешканцями яких регіонів насичений цей сайт.

Голосуймо!

Зараз ряд політичних сил, як в Україні так і за її межами, зацікавлені у розколі нашої держави.

Економіка, інформаційний простір, мова, релігія, культура, історія – це невеликий перелік, яким намагаються користуватися антиукраїнські сили, практично, щодня.

З органів влади поступово витісняються патріотично налаштовані політики. Влада оновлюється за принципом: гроші, або родинні зв’язки. Засоби масової інформації міцно «обробляють» молодь русифікацією. Україна перетворюється на космополітичну державу.

Крім того, олігархи на стільки тримають у руках економіку, що молодим людям, практично, не можливо без стартового капіталу розпочати власну справу. Розчарована частина молоді працює за копійки на панів. А ті жирують.

Гине українське село. Відсутність сучасного житла та роботи з гідною заробітною платнею змушує селян емігрувати у міста, або за рубіж.

Така гірка картина навіює на те, що в Україні неминуча чергова революція. Цього разу соціальна. Звісно, вона може підірвати і так слабкий суверенітет нашої держави. Але коли вона наступить, то в той момент про це ніхто не буде думати. Цим, звісно, захочуть скористатися зовнішні вороги України, щоб пошматувати нашу державу на дві, а то і три, частини.

Цього не можна допустити! Всі, хто живе в цій країні, має об’єднатися заради власного дому – України. Будувати нову Україну мають нові, незаангажовані, молоді і енергійні люди. Настав час об’єднуватися заради майбутнього!

Наприклад, я вважаю, що більш логічним було б вводити (якщо вводити взагалі) другою державною мовою в Україні – або англійську, або іврит.

Щодо англійської, то аргументи дуже прості – вона є міжнародною мовою; Україна стрімко йде до Європи, вступає до Світової Організації Торгівлі та інших різних міжнародних інституцій; вивчається у більшості шкіл України.

Щодо івриту. В Україні немало проживає євреїв, як офіційних, так і неофіційних. Вони є у кожному населеному пункті нашої держави. Немало їх представлено в органах української влади.

Тому логічніше було б ввести другою державною мовою – або англійську, або іврит. Звісно, в Україні, багато людей спілкується російською мовою. Але я вважаю, що ця мова і надалі може залишатися на рівні побутової. Адже ніхто нікому не забороняє нею спілкуватися.

А як вважаєте Ви?

Логічно буде їх поділити на три частини в залежності від їх ідейного навантаження.

Отже, до першої групи, найбільш матеріальних, ми віднесемо такі конфлікти:
1. "Коли ми нарешті одружимося!", "Ти жадіна і жлоб!" "Мої батьки крутіші!", "Чого ми з тобою нікуда не ходимо!", "Ти мене не задовольняєш у ліжку.", "У тебе вічно немає на мене часу." 
2. "Мої релігійні вірування кращі!", "Я проти сексу до шлюбу.", "У нас різні моральні принципи.", "Ти знущаєшся з мене"
3. "Я розірвав всі стосунки з коханою людиною для того, щоб любити її все своє життя!"

---

Я розривав або розірву стосунки з дівчиною/хлопцем через конфлікти з:

8 березня – Міжнародний жіночий день

Любі жінки!
Матері, дружини, сестри,  кохані!

Вітаю вас із чудовим весняним святом – 8 Березня! Символічно, що ми відзначаємо його у неповторну мить пробудження природи. Весна є найбільш виразним і яскравим втіленням краси, тепла, ніжності, гармонії – всього того, що притаманне саме жінці.  

Жінка-мати, жінка-берегиня, жінка-подруга – усі свої перемоги і досягнення ми присвячуємо вам. І саме ваша небайдужа й відповідальна життєва позиція є справжньою запорукою наших звершень, основою родинного благополуччя. Адже жінки наповнюють наше життя безмежною любов’ю та добротою своїх сердець. Ви надаєте яскравих барв будням і надихаєте на красиві вчинки. Даруючи вам квіти та найщиріші слова, ми – чоловіки, прагнемо, аби ви почувалися щасливими й знали, як ми цінуємо вас і пишаємося вашою духовною силою, вродою і талантами, якими щедро наділила вас природа.

Бажаю вам, шановні жінки, здоров’я і омріяного щастя. Низький уклін вам та щира вдячність за материнську мудрість, за самовідданість і розуміння, за ніжність та чуйність.

Хай у цей день і завжди звучать найкрасивіші слова та присвячені вам пісні! Зичу достатку, успіхів і професійних злетів. Хай у житті вас завжди зустрічає розуміння й підтримка чоловіків, і кожен день буде сповнений життєвих радощів!

Голова Полтавської облдержадміністрації
Валерій Асадчев.

Від Тараса Токаря: Я приєднуюся до привітання Валерія Михайловича і до всіх побажань, сказаних ним.