Президент України Віктор ЮЩЕНКО розкритикував мерію Полтави за зволікання з установкою пам`ятника гетьману Івану Мазепі і заявив, що вважає причиною цього «прояв малоросійства».

Як передає кореспондент УНІАН, про це він заявив на брифінгу на Сорочинському ярмарку в Полтавській області.

В.ЮЩЕНКО закликав найчисленнішу фракцію в Полтавській міській раді – фракцію БЮТ – і мера Полтави Андрія МАТКОВСЬКОГО сприяти установці пам`ятника Гетману у місті.

"Я особисто звернуся в мерію Полтави із цим проханням. Це ваш... обов`язок, щоб на цій землі ухвалити рішення про встановлення пам`ятника Мазепі... Мер Полтави топчеться по українській гідності", – сказав В.ЮЩЕНКО.

Також Президент звернувся до всієї полтавської громади з проханням посприяти встановленню пам`ятника.

Нагадаємо, рішення про встановлення пам`ятника було ухвалене Полтавською міськрадою 22 серпня 2008 року. Планувалося, що пам`ятник Гетьману встановлять у Полтаві на Соборній площі до дня Незалежності. Проте через непорозуміння, що виникли між ОДА і мерією Полтави, пам`ятник планується відкрити у вересні.

УНІАН

Новведення очікують на виробників м'ясопереробної галузі. Споживачі на етикетках ковбас у найближчий час побачать нові назви – м'ясовмісна та м'ясорослинна продукція. Як розповіли у державному підприємстві «Полтавастандартметрологія», нині назріла необхідність розробити та впровадити стандарт на м'ясовмісну і м'ясо-рослинну продукцію, адже досьогодні в Україні немає стандарту, який би регулював виробництво ковбас із додаванням рослинних складових.

Мова йде про нові стандарти, що регламентують вміст у ковбасах м'ясної сировини вищого, першого та другого сорту, обмежують використання субпродуктів, а також застосування харчових добавок. Така необхідність, переконують фахівці, виникла через зміну вимог до вмісту м'ясної сировини і, відповідно, гаманця споживача. Ковбаса вищого сорту має вироблятися на 100% з м'ясної сировини, першого - з вмістом м'яса не менше 85%, другого - не менше 75%.

Катерина Рожновська, заступник начальника відділу стандартизації та наукової інформації ДП «Полтавастандартметрологія», розповіла, що відповідно до розрахунків, застосування національних стандарів може призвести до подорожчання продукції у 1,5-2 рази.

Крім того, не всі підприємства будуть взмозі дотримуватися вимог стнадартів, що, у свою чергу, призведе до скорочення підприємств м'ясопереробної галузі.

Виходом з такої ситуації, переконують фахівці, буде виробництво м'ясовмісної та м'ясорослинної продукції. Підприємства матимуть змогу відмовитися від застосування дорогої імпортної сировини. Споживачі матимуть змогу обирати між дорогою ковбасою вищого гатунку та більш доступною - м'ясо-рослинною продукцією.

Єдиний нюанс, - розповіла Катерина Рожновська, - вимоги до цих видів продукції, їх якості і безпечності. З метою недопущення фальсифікації мають бути розроблені і національні стандарти, і наявний суворий контроль - обов'язкове вказування складу продукту і належність до певної групи виробів на етикетці, аби не дезорієнтувати споживача.

За матеріалом телеканалу "Місто" (Полтава).

Чи є якісь згадки про нього в наших язичницьких джерелах? Архаїчність спасівських обрядів спонукала багатьох дослідників висловитись на користь язичницького походження Спаса.
 Так, Г.Дяченко, посилаючись на Буслаєва, писав: «Спас, Спаситель - це «ізбавитель» від усяких бід і
нещасть.
 Не слід думати, що це слово одночасне явищу християнства, навпаки, воно вживалося слов’янами ще в язичництві: В Краледворському рукописі вже згадується, що «слов’яни називали своїх Богів Спасами».

Вірогідно, у слов’ян, так само, як і у ведійській традиції, поруч з іменем Бога вживався його епітет, приміром: Всевишній Сварог. Так само у Велесовій Книзі серед назв місяців (тижнів чи декад) знаходимо назву Спасиць (Спасич). Можемо припустити, що це були дні, призначені вшануванню Спаса.

Спасівка - час, коли духи і душі Предків (покійних родичів) відвідують свої родини,

з’являються на землю, так само, як і в інші свята Кола Сварожого (наприклад, Радуницю, Русалії). Наш народ вірить, що Предки сприяють цвітінню і дозріванню плодів, охороняють ниви, садки і городи... Тому в ці дні приносили жертви Роду і Рожаницям, як родинним Богам. Саме їм урочисто виготовляли і запалювали спасівські свічі з нового воску,
кришили хліб, виливали медовий напій. До нас дійшли давні язичницькі молитви, що читалися до кожної свічки (а їх було три - «трійця»):
«Пресвята родюча Земле наша, ниви, сади, городи - світ Сонця вам!
Праведне Сонце, Місяцю ясний, Зорі світлі, Небо пречисте, будьте
милостиві до людей і до худібки! Ліси, води, повітря чисте, всі душі
праведні, лада наші - всім вам на добро, на пожиток!».


(Катерина Білокур. Яблучний Спас)

Як бачимо, тут прославляються давні, саме язичницькі Боги - Сонце, Місяць, Зорі, Земля, Небо та духи Предків, якими відає Бог Велес. Недаремно в обжинковому обряді Велесу присвячуються останні незжаті колосся, які просто на полі урочисто зав’язуються червоною стрічкою і яким приноситься в жертву хлібина. Цей обряд має назву Велесової або
Спасової Бороди (подекуди - Дідова Борода). Все це красномовно засвідчує давність релігійної традиції, яку не змогли знищити тисячоліття.

Спасич (Спасівка) має три етапи

Перший - Маковій, або Спас на воді (Мокрий Спас), що пов’язується з Богинею Води Даною, або Мокошею, яка водночас є покровителькою жінок, родючості, рослинності - взагалі водної стихії.
До Першого Спасa пасічники відбирають мед, щільники (соти), топлять віск; господині заготовляють мак та зілля, квіти, колосся для вінків - все це призначене до освячення. В давнину саме в цей день відбувалось богослужіння біля
річок та джерел, яким приносились жертви з меду та хліба.


 
(К. Білокур. Богданівські яблука)

Друге свято цього циклу - Яблучний Спас, або Спас на горі .

Церква до цього свята пристосувала свою легенду про преображення Ісуса на горі Фавор. Однак маємо один з багатьох прикладів накладання пізніших міфів на давні язичницькі звичаї, адже Боги Спаси вшановувалися на високих горах, скелях або біля джерел (у місцях, які люблять Боги). Тут відбувалися також військові братчини, тризни, поминання загиблих воїнів.

В Україні була дуже сильно розвинута магія початку, тому й перші плоди Землі потребували ритуального освячення, щоб забезпечити достаток протягом року. А це досягалося і через пожертву. Приносили жертви воді,
вогню, волхвам, кумам та сусідам, яких наділяли яблуками, грушами, медом, сотами тощо.
Водночас здійснювалося і поминання предків, після братчини казали: «З нами попоїли й ті душі, яких споминали». Освячені «початки» зберігали до нового врожаю або початку посіву, їх використовували протягом року для лікування, підкурювання, оберегу, а по закінченні річного круга (Кола Сварожого) - ритуально знищували рештки, тобто кидали в багаття, на городи, на воду. Напередодні Другого Спаса  подекуди збереглося таємниче заклинання Житника
- духа ниви, щоб земля була родючою. На Яблучний Спас також побутували обряди з водою: свяченою водою окроплювали зорану під озимі землю.



Третій Спас має назву Хлібного Спаса 
 До цього дня господиня випікає перший хліб з нового врожаю. З хлібом-сіллю спроводжає вона господаря в поле, де він засіє озимину. В язичницькій вірі не було спасівського посту, як це є в християнстві.

(За Галиною Лозко)


Українські віночки були віковими, ритуальними, звичаєвими, магічними.
Один із таких віночків – вінок Спаса плетуть на весні, як заквітнуть зозулині черевички та яблуні. Додають ще вишневі листочки.
Надягають вінок лише на Спаса (19 серпня).
До віночка прив*язувалися відповідні стрічки: посередені – жовтогаряча, далі голубі, сині, жовті, фіолетові – кольори Спаса. Жовтий – колір сонця.

Йшов Спас до Сонця – Ярила і просив у нього один промінчик весни, щоб освятити ним весняні квіти з дівочого віночка.  А Ярило відповідало: «Я тобі дам промінчик мудрості і здоров*я. але мусиш мені принести в долонях дві краплинки голубої водиці (тому й голубі стрічки), зіроньки
ночі синьої (сині), радість життя (жовті) та мудрість людську
(фіолетові)».
Спас дає на те згоду і через три дні все обіцяне приносить Сонцю.  А Сонце вручає вій промінь, святить дерева. Торкається кожної гілочки. Яблука. Сливочки…

Одягали той віночок дитині з трьох років. На Спаса.
Як давали яблучко та приказували: «Здоровому тілу – здоровий дух!»

(З книги "Українське народознавство в дошкільному закладі")




 

Якщо Вам сподобалося, то проголосуйте за цю анімашку тут: http://photo.i.ua/channel/163/2972748/

http://video.i.ua/user/655045/11573/127046/

Москва не виключає вторгнення до Криму у майбутньому під приводом захисту російських інтересів, вважає російський військовий експерт Павло Фельґенґауер.

Таку думку він висловив в аналізі для американського аналітичного фонду "Джеймстаун", аналізуючи останні дії Кремля, повідомляє Радіо "Свобода".

За оцінкою Фельґенґауера, українські збройні сили не ефективні, але поки що і російське військо не готове до так званої "визвольної кампанії" в густонаселених районах України.

Перед тим як Росія зможе здійснити українську місію, їй, на думку російського оглядача, потрібно щонайменше 3 роки радикальної модернізації війська і певне переозброєння.

Тепер на обрії Фельґенґауер бачить нову газову війну із Києвом, а військова загроза поки що на задньому плані.

Водночас, інший військовий експерт із фонду "Джеймстаун" Роджер Макдермотт відзначає, що після російсько-грузинської війни у серпні минулого року Росія розпочала масштабні зміни у своїй армії, плануючи реформувати військо до 2020 року

Програма передбачає відмову від принципу масової мобілізації на користь створення мобільних сил, які зможуть відреагувати на наказ про розгортання упродовж однієї години. Серед планів також кардинальна реформа система військової освіти та Генерального штабу, радикальне скорочення офіцерського складу.

Ще більшим викликом для Росії, на думку Макдермотта, буде модернізація застарілої військової техніки та зброї.

Попри певний скепсис на Заході, оглядач вважає, що вже до кінця цього року російську армію не можна буде впізнати. Станом на початок цього літа вже половину російських дивізій замінили на бригади, які послали на навчання, щоб випробувати нові структури.

Швидку або ж навіть поспішну військову реформу доповнюють правові кроки. У цьому ключі оглядач розглядає наміри Кремля змінити порядок використання збройних сил Росії за кордоном задля захисту російських солдатів і громадян.

За оцінкою Макдермотта, йдеться про правову базу для майбутніх російських збройних операцій за кордоном.

Експерт не виключає, що через кілька років звичайні збройні сили Росії не матимуть конкурентів на колишніх радянських теренах і будуть готові до раптового і рішучого втручання з мінімальними наслідками для міжнародного авторитету Росії.

УНІАН.

Вкажіть гурт/співака, назву пісні та альбому (по можливості).

 

Розміщуйте цей ролік у своїх блоґах!!! ;)

   Великий Березний (Закарпатської області) належить до невеличких гірських селищ, які майже завжди поступаються рівнем соціально-економічного розвитку низинним містам. У радянський період райцентр Ужанської долини досяг помітного промислового прогресу, проте більшість підприємств з відомих причин припинила свою діяльність. Нині селище повертає собі статус торгового містечка, яке отримало ще 1778 року. Адже саме ця галузь переважає у приватному бізнесі, який поступово стає визначальним у економічному становищі населення.   Наприкінці 18 століття Великий Березний був популярним торговельним центром не лише для жителів селища і довколишніх сіл, але й Перечинщини, Турківщини Львівської області. Такому визнанню сприяв найбільшою мірою ярмарок, який проводився щотижня у нижньому кінці. Сюди з своїм крамом з’їжджалися селяни і ремісники навіть з Ужгородщини, які тільки торгівлею могли заробити гроші для сплати податків, придбання посуду, сільськогосподарських знарядь, одягу та взуття.   Треба відзначити, що про великоберезнянський ярмарок збереглося чимало переказів, анекдотів, спогадів. Адже то було не просто місце для продажу-купівлі, а й для розваг, веселощів, цікавого дозвілля веселунів, витівників. Одні просто демонстрували свої таланти, інші прагнули заробити копійчину, треті організовували щось на зразок сьогоднішніх гральних закладів. Словом, хтось виграшно торгував, а дехто необачно тринькав свої статки. Відвідували залюбки ярмарковий майдан і звичайні любителі видовищ, які не мали за душею ні цента. Часто приїжджали на двох возах сусіди чи куми, які обували одну пару чобіт пополам: з купки сіна виглядала одна взута нога. Жартівники-пустуни нерідко «викривали» таких пихатих газдів.   Популярною була корчма, яка запрошувала відвідувачів написом: «Гоп, стуй! Ту є добрий напуй. Днесь - за гроші, завтра - дарьмо». Звичайно, особливий інтерес до ярмарку мали селяни, котрі купували-продавали худобу, овочі, збіжжя. Непоганий збут мали і місцеві та приїжджі ремісники, які не лише пропонували готові речі, але й на очах виконували замовлення. Словом, великоберезнянський ярмарок багато чим нагадував описаний Гоголем Сорочинський.   Як би не було, але дозвіл на проведення таких ярмарків мали тоді далеко не всі і більші містечка. Тому й не дивно, що у Великому Березному облюбували собі місце для проживання і занять торгівлею підприємливі євреї, котрі заснували низку крамничок, корчем, великих спеціалізованих магазинів. Уся центральна вулиця від парку до залізничної станції була розбудована різними торговельними закладами та єврейськими помешканнями. Розвинута торговельна мережа спонукала і розвиток заготівельної сфери, хлібопекарської галузі, виробництва ковбасних виробів. Десятки літ діяла фабрика з випуску газованих солодких напитків «Грюнфельд», яку купували і в Ужгороді та інших містах Закарпаття. По товари у наше селище приїздили жителі сусідніх районів Львівщини, які виконували замовлення для сусідів, родичів, за безцінь скуповували тут худобу та відправляли у різні місця Європи навіть купці з Будапешта і Праги. Великий Березний мав вигідне розташування на торговельному шляху , який з’єднував Прикарпаття і Словаччину.    У такому середовищі звичайним явищем була і діяльність лихварів, яких у Великому Березному було досить багато як для невеликого селища. Мінімальний лихварський відсоток складав 16-20, а «нормальний» - від 30 до 50 річних. Нерідко за невиконання умов позики доводилося удвічі збільшувати суму виплати боргу. Бідні селяни були дуже пригнічені лихварськими поборами і часто позбувалися своїх господарств, стаючи злидарями.   Значним імпульсом для зміцнення статусу торгового містечка стало прокладання залізниці через Великий Березний до Львова. Тепер товари мали ще більше можливостей для перевезень на далекі відстані. Тому вагони з дешевою худобою відправлялися з станції селища досить часто. На будівництві залізниці були зайняті спеціалісти з різних країн, які хотіли розважатися і відпочивати цивілізовано. Тому при цукрарнях, корчмах облаштовували шашкові та шахматні столи. А у ресторані Валдмана на подвір’ї бажаючі грали у кеглі. Таким чином торговельна мережа прислужилася і розвитку спорту у нашому селищі.   У роки війни багато торговельних закладів у Великому Березному закрилися не лише через економічну скруту, а й через переслідування та виселення євреїв, яким належала переважаюча частина магазинів, кав’ярень, продовольчих цехів. У повоєнні часи монополію на торговельне обслуговування жителів Великого Березного отримала райспоживспілка, пайовиками якої стало практично усе працююче населення. Колектив об’єднав цілу мережу закладів, які займалися не лише продажем, а й заготівлею сировини, виробництвом ковбасних, кондитерських виробів, випічкою хліба, випуском безалкогольних напоїв, пошиттям білизни, організацією громадського харчування і т. ін.. Великоберезнянські кооператори здобували перемоги на професійних конкурсах, славу мав випечений ними хліб, кондитерські вироби.   Нині торгівлею у селищі займаються переважно приватні підприємці, які надали нового змісту діяльності колишніх кооперативних закладів. Працюють у селищі ринок, ресторани, кав’ярні, супермаркети, магазини. Торговельна мережа широко розгалужена, надає різноманітні послуги на рівні сучасних міст. Відчувається, що традиції цього виду обслуговуючої сфери мають міцне і давнє коріння.                                                                                                            Віталій Грега

На Маковія кожний мав букет квітів, в якому обов’язково присутні великі достиглі голівки маку. Такий букет називається «маковійчик» або «маковейка» і в ньому можуть бути і чорнобривці, і жоржини, і айстри, і гвоздики, і барвінок, а також різні трави (які в народі називають зіллям, зіллячком): васильки, м'ята, чебрець, любисток, петрові батоги, полин, деревій, будяк-пристрітник. На житомирському Поліссі до маковійнового букета додають морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. На Черкащині колись вважали, що на Маковія треба обов'язково посвятити квіти, бо «від цього квітне господарство». Святити несли також вінок із квітів і колосків, посередині якого ставили свічечку. На Поділлі святили цілий сніп городини та зілля, обв’язаний червоною китайкою. З ним урочисто обходили всю господу, хату, городи, сподіваючись і на наступний рік отримати гарний врожай і примноження в господарстві. Після освячення маковійчика кладуть за образами, і він зберігатиметься там аж до весни, а деякими травами і маком будуть користуватися за необхідності, адже «освячене зело до всякої слабості здібне». Весною мак розсівають по городу, а сухі квіти на Благовіщення дівчата вплітають до своїх кіс – «щоб не випало з голови волосся». Сакральний статус маку в українців був доволі високим. Ним обсипали корів і господу «від усього лихого». На Черкащині маком обсипали «всяку новопримножену тварину», приказуючи: «Щоб було в господарстві стільки тварин, як у маківці зернин». Цікаво, що навіть зараз дехто з міських жителів зберіг цю народну традицію ставлення до маку як до оберегу. Наприклад, посипають маком біля порогу квартири, де народилася дитина, щоб її не наврочала якась людина, що прийде провідати породіллю. Окрім звичайного городнього маку дівки-чарівниці на Маковія святили мак-видюк (самосійний мак), що вживався як засіб проти чар від відьом, а також проти упирів і так званих «ходячих покійників». Таким маком треба було обсипати навкруги себе або обсипати дім – зробити магічне коло з маку – тоді всі вроки і хитрощі відьми пропадуть безслідно. За народними уявленнями, відьма або упир не могли заподіяти людині шкоди, аж поки не визбирають весь мак до зернини. Вважалося, що відьми дуже боялися такого маку, особливо з першої маківки, яку вони намагалися вирвати на чужому городі. На Маковія святили також свіжовикачаний мед у стільниках, щедро пригощаючись ним. Ритуальною їжею в цей день були «шуліки» - печені коржі, які ламають на дрібні шматочки в макітру і заливають медовою ситою та розтертим маком. Ця їжа досить смачна, особливо її люблять діти. Готували також пироги, вареники, пампушки з маком, різноманітні медяники та маківники. Одна бабуся-киянка, яка дожила до 120 років, близько 1890 року розповідала, що за часів її молодості існував у Києві звичай – на Маковея всі кияни сходилися та з’їжджалися на Дніпро святити воду. А чоловіче населення переважно вдягалося в козацький одяг. Свято Маковія називається в народі святом першого Спаса, медовим Спасом – або Спасом на воді, Спасом водяним. Хворі пропасницею купалися в цей день у річці, бо вода на Маковея вважається цілющою. Освячена цього дня вода цінується не менше стрітенської і вважається надзвичайно корисною від усіх хвороб. В цей день святили також колодязі та воду в річках. За свідченням Михайла Максимовича, на Київщині цією водою кропили ожереди (копиці сіна), щоб уберегти їх від мишей, кропили бджіл, а також пили цю воду, вмивалися нею з метою очищення від усього лихого. Інформацію взято  >> ТУТ <<