Поцілунок змушує три системи міжстатевих відносин в мозку працювати особливим чином з метою пошуку партнера для тривалих стосунків і продовження роду.

Таке припущення висловила Хелен Фішер, антрополог з Університету Рутгерс, штат Нью-Джерсі, у своїй доповіді на конференції Американської асоціації з розвитку науки в Чикаго.

Відповідно до її висновків, з точки зору еволюційного процесу поцілунок виступає в якості засобу, що дозволяє швидко визначити потенційних партнерів для тривалих стосунків.

Фішер стверджує, що біологічно в нашому мозку розвинулося три системи: сексуальний потяг змушує нас шукати нових партнерів, любов дозволяє зосередитися на одній людині, а почуття прихильності забезпечує тривалі стосунки, що в свою чергу дозволяє виростити дитину.

Поцілунок, в свою чергу, змушує ці системи працювати особливим чином, що на підсвідомому рівні дозволяє оцінити людину як потенційного партнера.

Нагадаємо, британська Тhe Independent нещодавно опублікувала дослідження законів сексуальної привабливості, згідно з якими закоханих тягнуть один до одного біологічні інстинкти продовження роду, схожість між собою та цілий ряд інших факторів.

За матеріалами Gazeta.ua



А, крім того, це дуже приємна річ, чи не так?   тож -

коли серце каже "так", а розум "ні"?

Їх було двоє - Він і Вона. Вони десь знайшли один одного і жили тепер одним життям, десь смішним, десь сумним, загалом, найзвичайнішим життям двох найзвичайніших щасливих.

Вони були щасливими, бо були удвох, а це набагато краще, ніж бути поодинці.

Він носив Її на руках запалював на небі зірки ночами, будував будинок, щоб Їй було, де жити. І всі говорили: "Ще би, як його не любити, адже він ідеал! З таким легко бути щасливою!" А вони слухали всім і посміхалися і не говорили нікому, що ідеалом Його зробила Вона: Він не міг бути іншим, адже був поряд з Нею. Це була їх маленька таємниця.

Вона чекала Його, зустрічала і проводжала, зігрівала їх будинок, щоб Йому там було тепло і затишно. І всі говорили: "Ще би! Як її не носити на руках, адже вона створена для сім'ї. Зрозуміло, що він такий щасливий!" А вони лише сміялися і не говорили нікому що Вона створена для сім'ї лише з Ним і лише йому може бути добре в Її будинку. Це був їх маленький секрет.

Він йшов, спотикався, падав, розчаровувався і втомлювався. І всі говорили: "Навіщо Він Їй, такий побитий і стомлений, адже довкола стільки сильних і впевнених в собі". Але ніхто не знав, що сильніше за Нього немає нікого на світі, адже вони були разом, а значить, і сильніші за всіх. Це була маленька їхня таємниця.

І Вона перев'язувала Йому рани не спала ночами, сумувала і плакала. І всі говорили: "Що він в ній знайшов, адже у неї зморшки і синяки під очима. Адже що йому варто вибрати молоду і красиву?" Але ніхто не знав, що Вона була найкрасивішою в світі. Хіба може хтось порівнятися по красі з тією, Яку кохаєш? Але це була Його таємниця.

Вони всі жили, любили і були щасливими. І всі дивувалися: "Як можна не набриднути один одному за такий термін? Невже не хочеться чого-небудь нового?" А вони так нічого і не сказали. Просто їх було всього лише двоє, а всіх було багато, але всі були поодинці, адже інакше ні про що б не запитували. Це не було їх таємницею, це було те, чого не поясниш, та і не потрібно...

Вітаю всіх з днем закоханих!
Бажаю ніжного, шаленого, палкого, всеперемагаючого та взаємного кохання.
Такого, що надихає і робить нас людьми у кращому сенсі цього слова!
Від якого хочеться жити та літати, творити добро та дарувати радість...

...без дівчини, без жінки, без коханої...

можливо я не зовсім точно підрахував, можливо не рівно 1000, ну ±10 днів, але вже майже три роки я в цьому статусі - холостий та одинакий парубок.

три роки тому я робігся із своєю коханою дружиною. півтора роки взагалі не міг дивитись на дівчат, а будь-яке нагадування про існування кохання доводило мене до істерики...

потім я трішки одужав, і ще один рік присвятив митарствам, в пошуках другої половинки - нікого собі не знайшов. як завжди, одні відгортались від мене, від других відгортався я сам.

останні півроку я просто самотній - немає такої дівчини, яка б мені телефонувала, чекала б на мене, згадувала, тероризувала та піклувалась про мене.

але саме ці останні півроку я знаю, що все гаразд. Те, що я не зайнятий ніким, не означає, що мене має обліпити купа закоханих прихильниць. Та і не потрібно... бо серед натовпу я можу не збагнути відразу, де ж та сама, моя єдина, кохана, жадана, та, яка буде зі мною всю решту мого життя, та окрім якої мені ніхто не буде потрібний для щастя!

навіщо поспішати? я наполегливо придивляюсь, бо маю зробити один-єдиний, але вірний вибір на все останнє життя!

тисяча днів позаду... і десятки тисяч днів попереду!

кохана! у нас із тобою ще безліч часу! я шукатиму тебе та чекатиму на тебе скільки завгодно! 

*
Не буду сумувати, що кохання,
З тобою геть до іншого пішло
Бо назавжди у спогадах лишились
Таких жаданих, ніжних рук тепло.

Ніхто не може спогадів відняти
Про ті найкращі і шалені дні,
В яких крім нас нікого не існує,
Немов у світі ми були одні.

В його коханні вже цього не буде,
Не повториться ця чудова мить.
Лише в душі моїй чарівним дзвоном
Минулеє кохання продзвенить.

 2008 р.
Михайло ДІД.
Алчевськ.

Це оповідання я вже публікував тут, у блогах. Та через обставини, що від мене не залежали, довелося
видалити більшу частину блогу. Під видалення потрапило і це оповідання. Зараз маю змогу відновити
видалену частину блога. Тому ті, хто вже читав це оповідання, нехай пробачать мене за його повторну появу у стрічці друзів і, спокійнісінько, закриють, не читаючи.


                                                                      ***
   Її звали Марина. Подруга старшої сестри. Екстравагантна дівчина. Всю зиму проводила на ковзанах,
не знімаючи свої "дутиші" навіть, коли йшла в гості, чим здорово дратувала мою маму. Важкенької
Марининої руки побоювалися, навіть, найзавзятіші ловеласи, любителі привабливого жіночого ландшафту.
Мені було 14, їй-18. У такому віці, це відстань, як між двома галактиками. Ми просто признавали факт
існування одне одного і жили, кожен у своєму світі.

  Закінчивши школу сестра вступила до університету, поїхала на навчання, і Марина також зникла
з мого обрію. Згодом і я закінчив школу і поїхав в інше місто вивчати нелегку гірничу науку.

 [ Читати далі ]