Так народжується нищівне, нестримне, жахливе виверження вулкану, прекрасне в своїй стихійній красі.

Ще зовні ледь примітне, воно свідчить про себе лише легким нуртуванням, прихованим глибоко-глибоко; це – слабко відчутне пульсування надр, яке посилюється. Це перейми полум’яні , гарячі; вони народжують вогонь. Вогонь спустошливий, невблаганний; він причаровує око, викликає зойки розпачу та захоплення. Це – сама сутність, сама таїна непізнанних глибин, які ненадовго себе відкривають в повній силі, залишаючи потму руїну…

Кохання – вулкан, кохання – потужний вир шаленіючого полум’я, яке знищує. Знищує, якщо ним неможливо нікого обдарувати, якщо його як дарунок щедрий, найкоштовніший, відкидають. Воно переповнюється саме собою, вихлюпує свої хвилі назовні, вибухає, розкидаючи уламки та бризки пекучі, спопеляючі… І вмирає… вмирає… конаючи жаринами кволими та жалюгідними….

наиисано 26.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270290

мій погляд...
кохання не знає упередження по релігійній, національній, расовій приналежності...
кохання не звертає увагу на зовнішність...
кохання не шукає матеріальної вигоди...
кохання шукає внутрішнього багатства...
кохання шукає розуміння і духовної близькості...
і коли воно це все знаходить - тоді з'являються на світ глибокі, міцні, щирі та найромантичніші стосунки...

1

Плач, без схлипувань і сліз, душив мене. Він, здавалось, підіймався з самісінького серця, а воно розривалося від нестерпного болю. Здавалось, ще трохи, і я вмру від цього. «Немає!... Тебе немає!... І ніколи не буде!... Господи, допоможи мені це пережити! Як мені бути???!!!!.....»

2

Я прокинулася від невимовного, щемного почуття втрати. Сльози були на моїх щоках, а на серці туга…..туга….

Ти солодко спав поруч, і тепло твого тіла та подих привели мене до тями.

«Це лише сон! Яке щастя, що ти поруч мене, коханий!»

Нахилившись, і легко торкнувшись своїми вустами твоїх, я прошепотіла:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

3

Я спав без сновидінь. Які можуть бути сновидіння після цілоденної біганини та виснажливої роботи напередодні? Я просто впав у ліжко, витративши залишки сил на миття рук та вмивання, навіть не повечерявши.

Пробудило мене відчуття чиєїсь присутності в кімнаті. Ніби хтось доторкнувся до моїх вуст і я почув ніжний голос:

-Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ! ЛЮБЛЮ ТЕБЕ!

Розплющив очі. Порожньо.

«Дивно…», - зринула спантеличено думка. Наступна думка, в’їдлива та сердита, не забарилась: «Нічого дивного! Кого ти сподівався побачити в своїй парубоцькій кімнаті?!»

26.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Не питай про кохання. Не варто…
Не випитуй про вірність навіки.
Я з тобою в цю хвильку,  я поруч.
Тіла шал, вуст вогонь так відверто
Промовляють без слів – «Я кохаю!»

21.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

 

Ти тілу любий, серцю милий,

Я не любить не маю сили.

До тебе - всі думки птахами.

Що відстань їм, яка між нами!

Мед на вустах, крізь мряку промінь,

В мені - бажання, спалах, пломінь!..

Як розлюбити?! О, мій милий!

Лише кохати маю силу.

16.10.2009

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Каприччіо пристрасне, примхливе -

Смичок і струни, таїнство єднання.

Крик, стогін, плач і сміх бурхливий -

Жагучі ноти вічного кохання.

   

[ Читать дальше ]

 верлібр

До! – до-мажор, акорди літа.

Мі! – Місяць, млинчик з медом в небі.

Соль! Соль! – Кохання соло. Соловейко

Співає аріозо.

Фа! – Фанфари

Лунають зоряні; фортіс-Сі!-мо любовне.

Ре! – Мо-Ре… Хви-Ля… Ля! У хвилях

Світанок вже скупався. Сонце!!!

Симфонія ранкова!

Сон це… Сон це…

01.10.2009

© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11109270254

 

Тебе торкаюсь ніжно. Сутінки бузкові...

Тепло двох тіл зливається в потік.

Слова, нещирі гості випадкові,

Втекли. Є погляд в очі, Жінка, Чоловік.

Навколо - мегаполіс метушливий,

Чужий нам простір, інший час.

Є двоє - ми, є мить важлива,

Що з'єднує в одне-єдине нас.

24.09.2009

Copyright 2009 © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

Я нашел в Интернете любовь,
Виртуальную юную стерву,
Что попала мне в глаз, а не в бровь,
Правда, был этот случай не первый.
Я по клавишам серым долбил
Лихорадочно несколько суток
И любил ее, стерву, любил
Настоящей любовью, без шуток.
Я дарил ей игрушки, цветы,
Что похитил с соседнего сайта,
От ее неземной красоты
Я балдел до последнего байта.
А она издевалась, змея,
Посылая мне новые фото,
От которых в мозгах у меня
Закипало неясное что-то.
Проведя три недели без сна,
И ни в чем ей уже не переча,
Я ее уломал, и она,
Согласилась на первую встречу.
Долго ждал. Жизнь прокручивал вспять.
Думал встретить ее комплиментом.
А она оказалась опять -...
Бородатым очкастым студентом...